Іменем України
25 червня 2018 року
Київ
справа №208/1131/17(2-а/208/153/17)
адміністративне провадження №К/9901/14248/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого судді (судді-доповідача) - Данилевич Н.А.,
суддів - Бевзенка В. М.,
Шарапи В.М.,
розглянувши у попередньому судовому засіданні
касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 26 грудня 2017 року (головуючий суддя - Божко Л.А., судді - Круговий О.О., Лукманова О.М.) у справі
за позовом ОСОБА_2
до Департаменту охорони здоров'я та соціальної політики Кам'янської міської ради
третя особа Кам'янська міська рада
про зобов'язання працевлаштувати, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, -
І. ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст позовних вимог
1. У березні 2017 року ОСОБА_2 (далі - позивач, ОСОБА_2) звернулась до суду з адміністративним позовом до Департаменту охорони здоров'я соціальної політики Кам'янської міської ради, третя особа, яка не заявляє самостійні вимоги на предмет спору, Кам'янська міська рада, з урахуванням уточненого адміністративного позову від 24.03.2017р., про зобов'язання працевлаштувати та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
2. Обґрунтовуючи позов, позивач посилалась на те, що вона з 12 березня 2003 року відповідно до наказу № 35-к була призначена на посаду спеціаліста ІІ категорії управління охорони здоров'я Дніпродзержинської міської ради за переведенням з апарату Дніпродзержинської міської ради, який було перейменовано у Департамент охорони здоров'я соціальної політики Кам'янської міської ради. 08 серпня 2013 року була переведена на посаду головного спеціаліста сектору по роботі з ветеранами, учасниками АТО та закладами соціального захисту на період перебування основного працівника у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, до фактичного її виходу на роботу. 05 серпня 2016 року в період тимчасової непрацездатності наказом № 30 «ос» її було звільнено з посади у зв'язку з закінченням строкового трудового договору згідно п.2 ст.36 КЗпП України. Вказане звільнення її з посади вважає незаконним. З 04 серпня 2016 рок вона знаходилась на стаціонарному лікуванні в міській лікарні № 9, є інвалідом другої групи загального захворювання, а також одинокою матір'ю. Вважає, що відповідачем було порушено вимогу закону про обов'язкове працевлаштування її, як одинокої матері, що має неповнолітню дитину.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
3. Ухвалою Заводського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 17 травня 2017 року визнано поважними причини пропуску строку звернення до суду та поновлено позивачу строк звернення до суду із адміністративним позовом до Департаменту охорони здоров'я соціальної політики Кам'янської міської ради, третя особа, яка не заявляє самостійні вимоги на предмет спору, Кам'янська міська рада, про працевлаштування та стягнення коштів.
4. Постановою Заводського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 17 травня 2017 року задоволено частково позовні вимоги ОСОБА_2 до Департаменту охорони здоров'я соціальної політики Кам'янської міської ради, третя особа, яка не заявляє самостійні вимоги на предмет спору, Кам'янська міська рада, про працевлаштування та стягнення коштів. Зобов'язано Департамент охорони здоров'я та соціальної політики Кам'янської міської ради виконати передбачені дії щодо обов'язкового працевлаштування ОСОБА_2, як одинокої матері, що має дитину віком до 14 років. В іншій частині позовних вимог - відмовлено.
5. Частково задовольняючи позов, суд першої інстанції зазначив, що посилання на незаконність її звільнення з роботи в період тимчасової непрацездатності безпідставні, оскільки ч.3 ст.40 КЗпП України встановлює таку заборону лише у випадках звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу, тобто з підстав, передбачених ст.ст. 40, 41 КЗпП України (п. 4 ч. 1 ст. 36 КЗпП України), а ОСОБА_2 звільнено у зв'язку із закінченням строку дії трудового договору за п.2 ч.1 ст.36 КЗпП України. Частина 3 ст.184 КЗпП України встановлено гарантії для окремих категорій працівників, а саме: заборонено звільнення, зокрема, вагітної жінки та передбачено обов'язкове працевлаштування у випадках її звільнення після закінчення строкового трудового договору. Невиконання підприємством (установою, організацією), яке провело звільнення, обов'язку по працевлаштуванню протягом трьох місяців є підставою для покладення на нього відповідно до ч.2 ст.232 КЗпП України обов'язку надати на цьому або іншому підприємстві роботу, яку може виконувати працівниця. Невиконання відповідачем, яке провело звільнення, обов'язку по працевлаштуванню ОСОБА_2 протягом трьох місяців є підставою для покладення на нього відповідно до ч.2 ст.232 КЗпП України обов'язку надати в цій або іншій установі роботу, яку може виконувати працівниця, а не поновлення на роботі, під час вирішення якого приймається рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Враховуючи викладене та з урахуванням вимог ч.2 ст.232 КЗпП України, суд не знаходить підстав для стягнення з відповідача середнього заробітку за час вимушеного прогулу, а тому ці вимоги не підлягають задоволенню.
Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
6. Не погоджуючись з таким судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою відмовити у задоволені позовних вимог у повному обсязі.
7. Постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 26 грудня 2017 року задоволено частково апеляційну скаргу ОСОБА_2, задоволено апеляційну скаргу Департаменту охорони здоров'я та соціальної політики Дніпродзержинської міської ради, постанова Заводського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 17 травня 2017 року - скасована та прийнята нова постанова, якою відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_2 до Департаменту охорони здоров'я та соціальної політики Кам'янської міської ради, третя особа Кам'янська міська рада про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди.
8. Апеляційний суд, скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволені позовних вимог, зазначив, що відповідач, видаючи наказ про звільнення ОСОБА_2 у зв'язку з закінченням строку трудового договору за п.2 ч.1 ст.36 КЗпП України, діяв на підставі, у спосіб та в межах повноважень, передбачених законом. Оскільки під час звільнення з роботи ОСОБА_2 не повідомила роботодавця про те, що є одинокою матір'ю та сама утримує неповнолітню дитину віком до 14 років, а також не зазначила про це і при ознайомленні з наказом про звільнення, відповідач при винесенні наказу про звільнення діяв правомірно, у межах повноважень та у спосіб, передбачений законом і підстави для застосування ч.3 ст.184 КЗпП України у відповідача були відсутні.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та відзиву (заперечень)
9. ОСОБА_2 (далі - скаржник) у січні 2017 року звернулась до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного суду з касаційною скаргою на постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 26 грудня 2017 року.
10. В касаційній скарзі скаржник, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 26 грудня 2017 року та залишити в силі постанову Заводського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 17 травня 2017 року.
11. В обґрунтування поданої касаційної скарги, скаржник зазначила, що суд апеляційної інстанції не дослідив зібрані у справі докази. Матеріали справи містять письмові заперечення відповідача на позов, які він надав до суду першої інстанції і в яких він повідомляє суд про те, що позивач є жінкою, яка виховує дитину сама, і йому про це було достеменно відомо, і ці обставини у справі він визнає, а тому висновок суду апеляційної інстанції відносно того, що адміністрація не була обізнана з тим, що позивач є матір'ю, яка виховую неповнолітню дитину віком до 14 років сама, призвів до помилкових висновків по суті справи. Скаржник не погоджується з висновком суду апеляційної інстанції стосовно того, що адміністрація не повинна була пропонувати вакансії, а її звільнення відбулось із дотриманням вимог законодавства. Крім того, ОСОБА_2 посилається на те, що відповідач був зобов'язаний не тільки запропонувати їй вакантну посаду, а й створити для неї робоче місце, чого не зробив.
12. У лютому 2017 року Управлінням охорони здоров'я Каменської міської ради надані заперечення на касаційну скаргу, в яких відповідач просив відмовити у задоволені касаційної скарги позивача, а постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 26 грудня 2017 року залишити без змін. Відповідач зазначив, що у нього на момент звільнення ОСОБА_2 не було жодних документів, які б вказували на факт самостійного виховання та утримання неповнолітньої дитини, а тому підстав для застосування ст.184 КЗпП України у відповідача не було. Посилається на те, що довідкою №2/3284 від 21.04.2017р. спростовується твердження позивача, що батько її дитини не приймає участі у вихованні і утриманні дитини. Вважає неможливим переведення позивача на вакантну посаду завідувача сектору, на яку вже було оголошено конкурс і позивач не могла претендувати з підстав невідповідності кваліфікаційним вимогам. Крім того, вважає, що не було порушено вимог ст.17 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» щодо недопущення звільнення працівника за ініціативою адміністрації з мотивів інвалідності.
13. Ухвалою Верховного Суду від 22 червня 2018 року зазначену адміністративну справу призначено до розгляду.
II. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ
14. Наказом Департаменту охорони здоров'я та соціального захисту населення № 30/ос від 22.05.2013р. «Про призначення ОСОБА_2» призначено ОСОБА_2 з 22.05.2013р. на посаду головного спеціаліста сектору з питань охорони та умов праці департаменту охорони здоров'я та соціального захисту населення міської ради на час перебування основного працівника у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку до моменту фактичного виходу. Підстава: заява ОСОБА_2 від 22.05.2013р., рішення Дніпродзержинської міської ради № 621-30/У1 від 28.12.2012р. «Про структуру виконавчих органів Дніпродзержинської міської ради, загальну чисельність апарату міської ради та її виконавчих органів».
15. Відповідно наказу № 37 ос від 31.07.2013р., ОСОБА_2 08.08.2013р. переведено на посаду головного спеціаліста відділу соціального захисту населення департаменту охорони здоров'я та соціального захисту населення міської ради.
16. Рішенням міської ради № 39-04/у11 від 29.01.2016р. з 01.05.2016р. Департамент охорони здоров'я та соціального захисту населення Дніпродзержинської міської ради перейменовано у Департамент охорони здоров'я та соціальної політики Дніпродзержинської міської ради, а наказом № 52 ос від 29.04.2016р. ОСОБА_2 з 01.05.2016р. переведено на посаду головного спеціаліста сектору по роботі з ветеранами учасниками АТО та закладами соціального захисту на період перебування основного працівника у відпустці для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, до фактичного її виходу на роботу.
17. 25 липня 2016 року основним працівником повідомлено керівництво про свій намір перервати відпустку та стати до роботи у понеділок 08 серпня 2016 р. ОСОБА_2 було проінформовано про те, що її буде звільнено у п'ятницю 5 серпня 2016 р. Під час звільнення з роботи ОСОБА_2, при ознайомленні з наказом про звільнення, не зазначила про те, що є одинокою матір'ю та виховує і утримує дитину сама.
18. Наказом Департаменту охорони здоров'я та соціальної політики №30/ос від 05.08.2016р. «Про звільнення ОСОБА_2», звільнено ОСОБА_2, головного спеціаліста сектору роботи з ветеранами, учасниками АТО та закладами соціального захисту 05.08.2016р. у зв'язку з закінченням строку трудового договору (підстава: п.2 ст.36 КЗпП України).
19. Під час звільнення з роботи ОСОБА_2 не повідомила відповідача про те, що є одинокою матір'ю та сама утримує неповнолітню дитину віком до 14 років, а також не зазначила про це і при ознайомленні з наказом про звільнення.
20. Станом на 05.08.2016 р. у відділі соціально - трудових відносин, охорони та умов праці була вакантна постійна посада завідувача сектору, на яку вже було оголошено конкурс, та на яку позивач не подавала документи. Інша посада головного спеціаліста відділу - тимчасова на час перебування у відпустці для догляду за дитиною до 6 років. Основний працівник ОСОБА_3 04 серпня 2016 року повідомила, що планує стати до роботи 10.08.2016р., а інших вакантних посад в департаменті на день звільнення ОСОБА_2 - не було.
21. Позивач має на утриманні двох дітей: 1997 року народження, студентку Київського державного університету ім. Т.Г. Шевченка та 2007 р. народження, ученицю колегіуму.
22. Згідно виписного епікризу із історії хвороби № 6734/374 в період з 04.08.2016р. по 26.08.2016р. ОСОБА_2 знаходилася на стаціонарному лікуванні в КЗ «Дніпродзержинська МЛ №9» ДОР» м. Дніпродзержинська.
23. Згідно виписного епікризу із історії хвороби № 7389/429 в період з 29.08.2016р. по 23.09.2016р. ОСОБА_2 знаходилася на стаціонарному лікуванні в КЗ «Дніпродзержинська МЛ №9» ДОР» м. Дніпродзержинська.
24. Згідно виписного епікризу із історії хвороби № 9050/537 в період з 21.10.2016р. по 14.11.2016р. ОСОБА_2 знаходилася на стаціонарному лікуванні в КЗ «Дніпродзержинська МЛ №9» ДОР» м. Дніпродзержинська.
25. Позивач є інвалідом другої групи загального захворювання, що підтверджується довідкою МСЕК серії 12ААА № 396562 від 29.08.2016р., виданою після звільнення позивача.
26. ОСОБА_2 на обліку в Управлінні соціального захисту населення адміністрації Заводського району Кам'янської міської ради не перебуває та допомогу на дітей одиноким матерям, тимчасову державну допомогу дітям, батьки яких ухиляються від сплати аліментів, не мають можливості утримувати дитину або місце проживання їх невідоме та державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім'ям не отримує.
27. Згідно інформації Управління соціального захисту населення Адміністрації Південного району від 13.04.2017р. ОСОБА_2, на обліку не перебуває, ніяких видів державної допомоги не отримує.
ІІІ. ДЖЕРЕЛА ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин)
28. Пункт другий частини 1 статті 36 Кодексу законі про працю України: підставами припинення трудового договору є: закінчення строку (пункти 2 і 3 статті 23), крім випадків, коли трудові відносини фактично тривають і жодна з сторін не поставила вимогу про їх припинення.
29. Частина 3 статті 184 Кодексу законі про працю України: звільнення вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років (до шести років - частина шоста статті 179), одиноких матерів при наявності дитини віком до чотирнадцяти років або дитини з інвалідністю з ініціативи власника або уповноваженого ним органу не допускається, крім випадків повної ліквідації підприємства, установи, організації, коли допускається звільнення з обов'язковим працевлаштуванням. Обов'язкове працевлаштування зазначених жінок здійснюється також у випадках їх звільнення після закінчення строкового трудового договору. На період працевлаштування за ними зберігається середня заробітна плата, але не більше трьох місяців з дня закінчення строкового трудового договору.
30. Пункт п'ятий частини 13 статті 10 Закони України від 15 листопада 1996 року №504/96-ВР «Про відпустки»: щорічні відпустки за бажанням працівника в зручний для нього час надаються: одинокій матері (батьку), які виховують дитину без батька (матері); опікунам, піклувальникам або іншим самотнім особам, які фактично виховують одного або більше дітей віком до 15 років за відсутності батьків.
31. Стаття 18-1 Закону України від 21 листопада 1992 року № 2811-XII «Про державну допомогу сім'ям з дітьми»: право на допомогу на дітей одиноким матерям мають одинокі матері (які не перебувають у шлюбі), одинокі усиновлювачі, якщо у свідоцтві про народження дитини або документі про народження дитини, виданому компетентними органами іноземної держави, за умови його легалізації в установленому законодавством порядку (рішенні про усиновлення дитини), відсутній запис про батька (матір) або запис про батька (матір) проведено в установленому порядку органом державної реєстрації актів цивільного стану за вказівкою матері (батька, усиновлювача) дитини.
ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
32. Вирішуючи питання про обґрунтованість поданої касаційної скарги, Верховний Суд виходить з наступного.
33. Суд касаційної інстанції наголошує на тому, що перегляд судових рішень здійснюється в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевірка правильності застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права - на підставі встановлених фактичних обставин справи (частина 1 статті 341 КАС України).
34. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (ч. 2 ст. 341 КАС України).
35. В пункті 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 06.11.1992р. «Про практику розгляду судами трудових спорів» роз'яснено, що при розгляді справ про звільнення за п.2 ст.36 КЗпП судам слід враховувати, що звільнення з цих підстав вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років (або понад три роки, але не більше, ніж до 6 років, якщо дитина за медичним висновком в цей період потребує домашнього догляду), одиноких матерів (жінка, яка не перебуває у шлюбі і у свідоцтві про народження дитини якої відсутній запис про батька дитини або запис про батька зроблено в установленому порядку за вказівкою матері, вдова, інша жінка, яка виховує і утримує дитину сама) при наявності дитини віком до чотирнадцяти років або дитини-інваліда провадиться з обов'язковим працевлаштуванням (ч.3 ст.184 КЗпП). Не може бути визнано, що власник або уповноважений ним орган виконав цей обов'язок по працевлаштуванню, якщо працівниці не була надана на тому ж або на іншому підприємстві (в установі, організації) інша робота або запропонована робота, від якої вона відмовилась з поважних причин (наприклад, за станом здоров'я).
36. За вказаним роз'ясненням для визнання «іншої жінки» одинокою матір'ю необхідно дві ознаки: вона і виховує дитину, і сама її утримує.
37. Суд зазначає, що встановлені судами попередніх інстанцій обставини є недостатніми для визнання наявності у ОСОБА_2 статусу одинокої матері.
38. Суд повинен досліджувати правомірність рішень, дій або бездіяльності суб'єкта владних повноважень на момент прийняття (вчинення) та не може обґрунтовувати юридичну правильність (правомірність) таких актів із урахуванням подій, які сталися, або могли статися у майбутньому.
39. Для виконання обов'язку щодо працевлаштування одинокої матері при наявності дитини віком до чотирнадцяти років, роботодавець повинен бути обізнаний про наявність у жінки відповідного статусу з відповідним документальним підтвердженням.
40. Судами попередніх інстанцій не було встановлено факту володіння відповідачем інформацією про наявність у ОСОБА_2 статусу одинокої матері під час її роботи.
41. Враховуючи встановлення судом апеляційної інстанції того, що під час звільнення з роботи ОСОБА_2 не повідомила відповідача про те, що є одинокою матір'ю та сама утримує неповнолітню дитину віком до 14 років, а також не зазначила про це і при ознайомленні з наказом про звільнення, правильним є висновок про відсутність у відповідача підстав для застосування ч.3 ст. 184 КЗпП України.
42. Оцінюючи доводи касаційної скарги, Суд виходить з того, що судом апеляційної інстанції було надано належну правову оцінку доводам, викладеним у позовній заяві та запереченнях проти позову, а також наведеним сторонами під час судового розгляду справи. Жодних нових доводів, які б доводили порушення норм матеріального або процесуального права при винесенні оскаржуваного судового рішення, у касаційній скарзі не зазначено.
43. Частиною першою статті 350 КАС України (в чинній редакції) передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
44. Враховуючи вищенаведене, відповідно до частини 1 статті 350 КАС України Суд касаційної інстанції вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а судове рішення суду апеляційної інстанції - без змін, оскільки судом не було допущено неправильного застосування норм матеріального права та порушень норм процесуального права.
45. З огляду на викладене, висновки суду апеляційної інстанції є правильними, обґрунтованими, підстави для скасування судових рішень відсутні.
46. Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, -
47. В задоволенні касаційної скарги ОСОБА_2 - відмовити.
48. Постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 26 грудня 2017 року - залишити без змін.
49. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не оскаржується.
Суддя-доповідач Н.А. Данилевич
Судді В. М. Бевзенко
В.М. Шарапа