26 червня 2018 року
м. Київ
Справа № 908/181/17
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Булгакової І.В. (головуючий), Львова Б.Ю. і Селіваненка В.П.,
учасники справи:
позивач - приватне акціонерне товариство "Альба Україна",
відповідач - приватне підприємство виробничо-комерційна фірма "Аква Вита",
розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу приватного підприємства виробничо-комерційної фірми "Аква Вита"
на рішення господарського суду Запорізької області від 02.03.2017 (головуючий суддя Носівець В.В.)
та постанову Донецького апеляційного господарського суду від 11.07.2017 (головуючий - Радіонова О.О., судді: Марченко О.А., Сгара Е.В.)
у справі № 908/181/17
за позовом приватного акціонерного товариства "Альба Україна" (далі - ПрАТ "Альба Україна")
до приватного підприємства виробничо-комерційної фірми "Аква Вита" (далі - Підприємство)
про стягнення заборгованості.
За результатами розгляду касаційної скарги Касаційний господарський суд
ПрАТ "Альба Україна" звернулося до господарського суду Запорізької області з позовом до Підприємства про стягнення 98 979,08 грн. заборгованості (з них: 46 770,25 грн. основного боргу, 3 777,88 грн. - 3% річних, 48 430,95 грн. інфляційних втрат), яка виникла у зв'язку з неналежним виконанням Підприємством умов договору від 04.01.2010 № 17 купівлі-продажу (далі - Договір) у частині оплати вартості одержаного товару.
Рішенням господарського суду Запорізької області від 02.03.2017 зі справи № 908/181/17, яке залишено без змін постановою Донецького апеляційного господарського суду від 11.07.2017, позов задоволено частково: стягнуто з відповідача на користь позивача 46 770,25 грн. основного боргу, 3769,03 грн. - 3% річних, 39 749,60 грн. інфляційних втрат, 1459,52 грн. судового збору. В іншій частині позову відмовлено.
Підприємство, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить суд касаційної інстанції судові акти попередніх інстанцій зі справи скасувати та прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позову. Так, згідно з доводами Підприємства, викладеними у касаційній скарзі:
- наявні в матеріалах справи видаткові накладні не є первинними документами, оскільки в них не зафіксовано вчинення господарських операцій саме між сторонами спору чи їх уповноваженими особами;
- обставини, покладені в основу судових актів попередніх інстанцій, фактично є недоведеними, висновки судів - помилковими, а обставини, які потрібно було з'ясувати, залишилися невстановленими.
ПрАТ "Альба Україна" у відзиві на касаційну скаргу просило залишити судові акти попередніх інстанцій без змін, а касаційну скаргу - без задоволення, зазначаючи, зокрема, про те, що суди попередніх інстанцій ухвалили обґрунтовані та вмотивовані судові рішення з урахуванням тих доказів, які містилися в матеріалах справи.
Розгляд касаційної скарги Підприємства здійснено судом касаційної інстанції без повідомлення учасників справи, у відповідності до частини четвертої статті 301 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України, в редакції, чинній з 15.12.2017).
Перевіривши на підставі встановлених попередніми судовими інстанціями обставин справи правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Касаційний господарський суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги з огляду на таке.
Місцевим та апеляційним господарськими судами у справі, зокрема, встановлено, що:
- 04.01.2010 ПрАТ "Альба Україна" як продавцем та Підприємством як покупцем укладено Договір, відповідно до умов якого продавець зобов'язався передавати (поставляти) лікарські засоби, вироби медичного призначення та інші супутні товари у власність покупця, а покупець - приймати товар та сплачувати за нього грошові кошти відповідно до умов Договору (пункт 1.1 Договору в редакції додаткової угоди від 03.01.2012 до Договору);
- відповідно до пункту 1.2 Договору товар передається по найменуваннях та в кількості, із зазначенням ціни митної та ціни відпускної, що будуть описані в кожному окремому випадку у видаткових накладних;
- постачання товару здійснюється товарними партіями. Термін поставки кожної товарної партії визначається сторонами шляхом узгодження замовлення покупця (пункт 2.1 Договору);
- пунктом 2.5 Договору передбачено, що сума Договору складає загальну суму товару, поставленого відповідно до умов даного договору і визначається шляхом складення сум товарних партій, визначених у видаткових накладних;
- згідно з пунктом 5.1 Договору покупець проводить оплату товару у формі безготівкового розрахунку шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок продавця;
- оплата кожної партії проводиться у повному обсязі на умовах, що вказуються у видатковій накладній на поставку товарної партії (пункт 5.2 Договору);
- згідно з пунктом 6.1 Договору товар вважається переданим продавцем і прийнятим покупцем за кількістю та асортиментом в момент підписання сторонами видаткової накладної на товарну партію;
- відповідно до пункту 10.2 Договору останній вступає в силу з моменту його підписання сторонами і діє до 31.12.2010. У випадку, якщо жодна із сторін не заявить про свій намір розірвати або змінити договір за один місяць до його закінчення, даний договір вважається пролонгованим на наступний і кожний послідуючий календарний рік;
- згідно з додатковою угодою від 04.01.2010 до Договору передбачено, що поставка товару здійснюється централізовано-кільцевими перевезеннями товару транспортом постачальника. Також покупець повідомив адреси доставки та перелік матеріально відповідальних осіб, що приймають товар за відповідними адресами поставки та зразки печаток (штампів), якими ці особи завіряють свій підпис на супровідних документах на товар (накладні, тощо);
- відповідно до додаткової угоди від 04.01.2011 до Договору сторони встановили умови повернення товару та визначили перелік осіб, які мають право підписувати відповідні документи, в тому числі, і коригуючі податкові накладні;
- Договір та додаткові угоди до нього підписані сторонами та скріплені їх печатками;
- на виконання умов Договору в період з 27.03.2014 по 16.04.2014 позивач передавав у власність відповідача медикаменти та товари медичного призначення, що підтверджується видатковими накладними, загальна вартість яких складає 46 770,25 грн.;
- на видаткових накладних міститься підпис про одержання товару та відбиток набірного штампу з найменуванням Підприємства - відповідача та кодом ЄДРПОУ останнього, а також у кожній з накладних визначений термін оплати товару;
- 29.05.2015 та 19.04.2016 позивач направляв на адресу відповідача вимоги про оплату одержаного товару;
- відповідачем вартість товару не оплачена.
Причиною виникнення спору зі справи стало питання щодо наявності чи відсутності підстав для стягнення заборгованості за Договором.
Згідно зі статтями 626, 629 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є обов'язковим для виконання сторонами.
У відповідності до статті 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно зі статтею 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.
У відповідності до частини першої статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно зі статтею 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (частина перша статті 530 ЦК України).
Статтею 610 ЦК України унормовано, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до частини першої статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Згідно з приписами статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Передбачене законом (статтею 625 ЦК України) право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
За наведених обставин суди попередніх інстанцій, з урахуванням означених законодавчих приписів, беручи до уваги наявність Договору і умови його виконання, встановивши існування заборгованості Підприємства за фактично одержаний товар, перевіривши правильність наданих ПрАТ "Альба Україна" розрахунків, - дійшли обґрунтованого висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову (згідно з перевіреними місцевим господарським судом розрахунками сум 3% річних та інфляційних втрат).
При цьому суди попередніх інстанцій цілком правильно виходили з того, що відсутність довіреності на отримання товарно-матеріальних цінностей за наявності інших первинних документів (видаткових накладних), що підтверджують здійснення господарської операції з передачі товару, не можуть заперечувати таку господарську операцію.
Доводи Підприємства, які наведені в касаційній скарзі, безпосередньо пов'язані із встановленням фактичних обставин справи та оцінкою доказів у ній, тоді як суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 300 ГПК України в редакції, чинній з 15.12.2017). Тому пов'язані з наведеним аргументи Підприємства не можуть бути прийняті Касаційним господарським судом.
Доводи, які викладені у відзиві ПрАТ "Альба Україна" на касаційну скаргу, ґрунтуються на обставинах, встановлених у розгляді справи судами попередніх інстанцій та відповідають нормам матеріального і процесуального права.
Верховний Суд у прийнятті даної постанови керується й принципом res judicata, базове тлумачення якого вміщено в рішеннях Європейського суду з прав людини від 03.12.2003 у справі "Рябих проти Росії", від 09.11.2004 у справі "Науменко проти України", від 18.11.2004 у справі "Праведная проти Росії", від 19.02.2009 у справі "Христов проти України", від 03.04.2008 у справі "Понамарьов проти України", в яких цей принцип розуміється як елемент принципу юридичної визначеності, що вимагає поваги до остаточного рішення суду та передбачає, що перегляд остаточного та обов'язкового до виконання рішення суду не може здійснюватись лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі, а повноваження судів вищого рівня з перегляду (у тому числі касаційного) мають здійснюватися виключно для виправлення судових помилок і недоліків. Відхід від res judicate можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини, наявності яких у даній справі скаржниками не зазначено й не обґрунтовано.
Відповідно до статті 300 ГПК України (в редакції, чинній з 15.12.2017) переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається.
Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Згідно з положеннями статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
З огляду на викладене Касаційний господарський суд дійшов висновку про необхідність залишити касаційну скаргу Підприємства без задоволення, а судові рішення попередніх інстанцій - без змін як такі, що ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права.
У зв'язку з тим, що суд відмовляє у задоволенні касаційної скарги та залишає без змін судові акти попередніх інстанцій, а також враховуючи, що учасники справи не подавали заяв про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, суд покладає на скаржника витрати зі сплати судового збору за подання касаційної скарги.
Керуючись статтями 308, 309, 315 ГПК України, Касаційний господарський суд
Касаційну скаргу приватного підприємства виробничо-комерційна фірма "Аква Вита" залишити без задоволення, а рішення господарського суду Запорізької області від 02.03.2017 та постанову Донецького апеляційного господарського суду від 11.07.2017 у справі № 908/181/17 - без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Суддя І. Булгакова
Суддя Б. Львов
Суддя В. Селіваненко