19 червня 2018 року
м. Київ
Справа № 914/2477/17
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Дроботової Т.Б. - головуючого, Пількова К.М., Чумака Ю.Я.,
здійснивши перегляд у порядку письмового провадження постанови Львівського апеляційного господарського суду від 03.04.2018 (судді: Хабіб М.І., Зварич О.В., Юрченко Я.О.) та рішення Господарського суду Львівської області від 23.01.2018 (суддя Рим Т.Я.)
за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Теплоінвестсервіс" у справі
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Біоальтернатива"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Теплоінвестсервіс"
про стягнення 531 500,00 грн,
У листопаді 2017 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Біоальтернатива" (далі - ТОВ "Біоальтернатива") звернулося до Господарського суду Львівської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Теплоінвестсервіс" (далі - ТОВ "Теплоінвестсервіс") про стягнення 531 500,00 грн заборгованості на підставі статей 173, 174, 193 Господарського кодексу України, статей 11, 509, 510, 610, 611, 1046, 1049 Цивільного кодексу України.
Позов обґрунтовано неналежним виконанням відповідачем зобов'язань з повного повернення відповідачем поворотної фінансової допомоги, отриманої за договором про надання поворотної фінансової допомоги від 11.01.2017 (далі - договір від 11.01.2017).
Рішенням Господарського суду Львівської області від 23.01.2018 позов задоволено частково. Стягнуто з відповідача на користь позивача 471 000,00 грн боргу та 7 065,23 грн судового збору. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Мотивуючи судове рішення, місцевий господарський суд дійшов висновку, що відповідачем не було повернуто фінансову допомогу за спірним договором на суму 471 000,00 грн, тому ці кошти підлягають стягненню з відповідача.
Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 03.04.2018 рішення Господарського суду Львівської області від 23.01.2018 залишено без змін із тих же підстав.
ТОВ "Теплоінвестсервіс", не погоджуючись з ухваленими у справі судовими рішеннями, подало касаційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Львівського апеляційного господарського суду від 03.04.2018 і рішення Господарського суду Львівської області від 23.01.2018 та прийняти нове рішення про відмову у позові.
Підставами для скасування рішення і постанови у справі скаржник вважає порушення норм матеріального і процесуального права, а саме статей 610, 612, 1049, 1212 Цивільного кодексу України, статті 120 Господарського процесуального кодексу України, посилаючись, зокрема, на неналежне повідомлення відповідача про дату та час судового засідання місцевим господарським судом, у зв'язку з чим він був позбавлений можливості заперечити проти позову, та наголошуючи на відсутності підстав для стягнення спірних коштів з огляду на строк дії договору, який сторонами було визначено до 11.01.2017, та те, що на підставі спірного договору позивачем було надано поворотну фінансову допомогу лише в сумі 130 000,00 грн, яку перераховано згідно з платіжним дорученням від 11.01.2017 № 1550, решту суми коштів сплачено позивачем у позадоговірному порядку та отримано відповідачем без достатньої правової підстави.
Переглянувши оскаржені у справі судові рішення, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи, перевіривши наявні матеріали справи щодо правильності застосування господарськими судами норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Викладені у касаційній скарзі аргументи скаржника не можуть бути підставами для скасування оскаржених у справі судових рішень, оскільки вони суперечать дійсним обставинам справи та положенням чинного законодавства, не спростовують обґрунтованих висновків судів, фактично зводяться до переоцінки обставин, належно та повно встановлених судом, виходячи із такого.
Щодо доводу скаржника про відсутність підстав для стягнення спірних коштів з посиланням, зокрема, на те, що у спірному договорі визначено строк його дії до 11.01.2017 і до цієї дати позивачем було надано відповідачеві лише 130 000,00 грн фінансової допомоги, а решту коштів сплачено у позадоговірному порядку, то він колегією суддів визнається необґрунтованим, оскільки, як установили господарські суди та підтверджено матеріалами справи, за умовами укладеного між сторонами договору від 11.01.2017 фінансова допомога надається одноразово або частинами строком на 1 рік; за період із 11.01.2017 по 20.02.2017 позивач перерахував на рахунок відповідача, а відповідач прийняв поворотну фінансову допомогу на загальну суму 667 500,00 грн саме на підставі договору б/н від 11.01.2017 (платіжні доручення від 11.01.2017 № 1550 на суму 130 000,00 грн, від 13.01.2017 № 1578 на суму 77 000,00 грн, від 17.01.2017 № 1595 на суму 12 000,00 грн, від 20.01.2017 № 1600 на суму 9 000,00 грн, від 20.01.2017 № 1601 на суму 92 000,00 грн, від 20.01.2017 № 1602 на суму 10 000,00 грн, від 25.01.2017 № 1622 на суму 64 000,00 грн, від 10.02.2017 № 1691 на суму 200 000,00 грн, від 14.02.2017 № 1731 на суму 21 000,00 грн, від 17.02.2017 № 1741 на суму 32 500,00 грн, від 20.02.2017 № 1743 на суму 20 000,00 грн, в яких у графі "Призначення платежу" підставою перерахування фінансової допомоги зазначено договір б/н від 11.01.2017), при цьому на вимогу позивача відповідачем було повернуто позивачеві грошові кошти лише в сумі 196 500,00 грн; розмір отриманої відповідачем, однак не повернутої позивачеві поворотної фінансової допомоги за договором від 11.01.2017 становить 471 000,00 грн, і ця сума, як установили суди, підлягає стягненню на користь позивача; доказів зворотного відповідачем суду надано не було; відповідних установлених судами обставин не спростовано.
Водночас не отримав підтвердження і довід скаржника про порушення судами норм процесуального права, зокрема про неналежне повідомлення його місцевим господарським судом про дату, час і місце судового засідання. Як убачається із матеріалів справи, і це було установлено судом апеляційної інстанції, ухвалу Господарського суду Львівської області від 18.01.2018 про виклик ТОВ "Теплоінвестсервіс" (відповідача) у судове засідання 23.01.2018 було вручено представникові ТОВ "Теплоінвестсервіс" 20.01.2018, що підтверджується повідомленням про вручення (а.с. 86). Крім того, 06.12.2017 відповідачеві було вручено ухвалу суду першої інстанції від 01.12.2017 про порушення провадження і призначення справи до розгляду на 13.12.2017; також було вручено 19.12.2017 і ухвалу від 13.12.2017 про відкладення розгляду справи на 26.12.2017 (повідомлення про вручення поштових відправлень на 5,72 а.с.). Викладене свідчить про обізнаність відповідача про дату, час і місце розгляду справи, а отже і про можливість відповідача подавати суду необхідні докази, наводити доводи і міркування на підтримання своїх доводів і заперечень.
Разом із тим колегія суддів зазначає, що наведені скаржником у поданій касаційній скарзі доводи стосуються оцінки доказів у справі, однак повторна оцінка доказів, на підставі яких господарські суди дійшли висновків про встановлення тих чи інших обставин справи, за змістом статті 300 Господарського процесуального кодексу України не належить до компетенції суду касаційної інстанції. Крім того, усім доводам скаржника, викладеним у касаційній скарзі, вже було надано оцінку апеляційним господарським судом і мотивовано їх відхилено.
Верховний Суд зазначає, що оскаржені у справі постанову і рішення ухвалено із додержанням норм матеріального і процесуального права, тому вони підлягають залишенню без змін із таких підстав.
Господарськими судами установлено та підтверджено матеріалами справи, що 11.01.2017 ТОВ "Теплоінвестсервіс" (сторона-1) та ТОВ "Біоальтернатива" (сторона-2) уклали договір про надання поворотної фінансової допомоги, за умовами якого позивач надає відповідачеві за його замовленням поворотну фінансову допомогу, а відповідач зобов'язується повернути надані грошові кошти в порядку та на умовах, передбачених цим договором.
Поворотна фінансова допомога надається строком на 1 рік у національній валюті України одноразово або частинами в межах граничної суми 667 500,00 грн без ПДВ (пункт 2.1).
Згідно з пунктом 2.3 договору позивач не пізніше одного календарного тижня з часу отримання від відповідача відповідного усного замовлення на отримання фінансової допомоги зобов'язується надати відповідачеві відповідні грошові кошти у межах ліміту, визначеного пунктом 2.1 договору, шляхом перерахування коштів на поточний рахунок.
Поворотна фінансова допомога підлягає поверненню стороною-1 після закінчення строку дії договору, визначеного у пункті 8.1 договору.
Відповідно до пункту 7.1 договору позивач має право вимагати дострокового повернення наданої фінансової допомоги, письмово попередивши про це відповідача за 15 робочих днів.
Договір вступає в силу з моменту його підписання та діє до 11.01.2017 (пункт 8.1).
Господарськими судами попередніх інстанцій установлено та підтверджено матеріалами справи, що за період із 11.01.2017 по 20.02.2017 позивач на виконання умов договору від 11.01.2017 перерахував на рахунок відповідача, а відповідач прийняв поворотну фінансову допомогу на загальну суму 667 500,00 грн (платіжні доручення від 11.01.2017 № 1550 на суму 130 000,00 грн, від 13.01.2017 № 1578 на суму 77 000,00 грн, від 17.01.2017 № 1595 на суму 12 000,00 грн, від 20.01.2017 № 1600 на суму 9 000,00 грн, від 20.01.2017 №1601 на суму 92 000,00 грн, від 20.01.2017 № 1602 на суму 10 000,00 грн, від 25.01.2017 № 1622 на суму 64 000,00 грн, від 10.02.2017 № 1691 на суму 200 000,00 грн, від 14.02.2017 № 1731 на суму 21 000,00 грн, від 17.02.2017 № 1741 на суму 32 500,00 грн, від 20.02.2017 № 1743 на суму 20 000,00 грн, в яких у графі "Призначення платежу" підставою перерахування фінансової допомоги зазначено договір б/н від 11.01.2017 ).
Позивач звернувся до відповідача із листом від 06.10.2017 № 106 про дострокове повернення наданої фінансової допомоги в сумі 667 500,00 грн, який відповідачем було отримано 14.11.2017.
Також суди установили, що відповідач лише частково повернув позивачеві поворотну фінансову допомогу в сумі 196 500,00 грн, а саме: 14.11.2017 - 50 000,00 грн, 17.11.2017 - 80 000,00 грн, 20.11.2017 - 66 500,00 грн.
Відповідно до статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини (стаття 11 Цивільного кодексу України).
Згідно зі статтею 1046 цього Кодексу за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Відповідно до частини 1 статті 1049 Цивільного кодексу України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред'явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред'явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором.
За змістом статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться; одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Наведена норма кореспондує положенням пункту 1 статті 193 Господарського кодексу України.
За приписами статті 629 цього Кодексу договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
За приписами частини 1 статті 612 цього Кодексу боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Згідно з частиною 1 статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
За змістом статей 74, 77 цього Кодексу кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Урахувавши наведені положення законодавства, дослідивши обставини і зібрані у справі докази, господарські суди попередніх інстанцій установили факт неповернення відповідачем у повному обсязі отриманої ним від позивача поворотної фінансової допомоги за договором від 11.01.2017, із вимогою про дострокове повернення якої позивач звертався до відповідача. Як установили суди, відповідач лише частково повернув позивачеві поворотну фінансову допомогу в сумі 196 500,00 грн; доказів повернення решти фінансової допомоги в сумі 471 000,00 грн відповідачем суду надано не було, як і не спростовано обставин, установлених господарськими судами попередніх інстанцій під час розгляду справи.
Згідно зі статтею 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
За змістом частини 1 статті 309 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Ураховуючи наведені положення законодавства та обставини, установлені господарськими судами попередніх інстанції, зважаючи на межі перегляду справи судом касаційної інстанції, передбачені статтею 300 Господарського процесуального кодексу України, згідно з якою, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права та не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази, колегія суддів зазначає, що оскаржені судові рішення у справі ухвалено із додержанням норм матеріального і процесуального права; доводи, викладені у касаційній скарзі, цього не спростовують та не впливають на результат вирішення спору за встановлених судами обставин; підстав для скасування ухвалених у справі рішення і постанови господарських судів не вбачається.
Оскільки підстав для скасування оскаржених судових рішень та задоволення касаційної скарги скаржника немає, судовий збір за подання касаційної скарги слід покласти на скаржника.
Керуючись статтями 300, 301, пунктом 1 частини 1 статті 308, статтями 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Теплоінвестсервіс" залишити без задоволення.
Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 03.04.2018 та рішення Господарського суду Львівської області від 23.01.2018 у справі № 914/2477/17 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий Т.Б. Дроботова
Судді: К.М. Пільков
Ю.Я. Чумак