Іменем України
26 червня 2018 року
Київ
справа №750/3766/17
адміністративне провадження №К/9901/11220/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я.О., судді Гриціва М.І., судді Коваленко Н.В., розглянувши в письмовому провадженні у касаційному порядку адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України, третя особа - ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання дій неправомірними та зобов'язання вчинити дії за касаційною скаргою Міністерства оборони України на постанову Деснянського районного суду м. Чернігова у складі судді Логвіної Т.В. від 20 вересня 2017 року та постанову Київського апеляційного адміністративного суду в складі колегії суддів: Мельничука В.П., Лічевицького І.О., Мацедонської В.Е. від 21 грудня 2017 року,
У квітні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Міністерства оборони України, третя особа - Чернігівський обласний військовий комісаріат про визнання дій неправомірними та зобов'язання вчинити дії, в якому просив:
визнати неправомірним рішення Міністерства оборони України щодо відмови у призначенні та виплаті одноразової грошової допомоги ОСОБА_1 у зв'язку із встановленням III групи інвалідності пов'язаної з виконанням обов'язків військової служби;
скасувати рішення Міністерства оборони України від 31 березня 2017 року № 31, оформлене Протоколом засідання комісії з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум в частині відмови ОСОБА_1 у призначенні та виплаті одноразової грошової допомоги у зв'язку із встановленням III групи інвалідності, пов'язаної з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах де велись бойові дії;
зобов'язати Міністерство оборони України призначити та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу у зв'язку із встановленням III групи інвалідності пов'язаної з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах де велись бойові дії у розмірі 150-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності згідно Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року № 975 (далі - Порядок № 975).
Позовна заява мотивована тим, що з моменту встановлення ІІІ групи інвалідності позивач набув право на отримання одноразової грошової допомоги відповідно до статті 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
Постановою Деснянського районного суду м. Чернігова від 20 вересня 2017 року, залишеною без змін постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 21 грудня 2017 року, адміністративний позов задоволено.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що позивач отримав поранення та захворювання, які пов'язані з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії, та має право на отримання одноразової грошової допомоги згідно зі статтею 16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".
Не погоджуючись з постановою Деснянського районного суду м. Чернігова від 20 вересня 2017 року та постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 21 грудня 2017 року, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, Міністерство оборони України звернулось з касаційною скаргою до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, в якій просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та відмовити в задоволенні адміністративного позову.
У касаційній скарзі скаржник вказує на те, що позивачем не додано документ, який свідчить про причини та обставини поранення, а також те, що воно не пов'язане із вчиненням особою кримінального чи адміністративного правопорушення або не є наслідком вчинення нею дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп'яніння або навмисного спричинення собі тілесного ушкодження.
Від ОСОБА_1 надійшов відзив на касаційну скаргу Міністерства оборони України, у якому вказується на необґрунтованість доводів касаційної скарги та законність рішення судів першої та апеляційної інстанцій.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.
Згідно з положенням частини третьої статті 211 КАС України (в редакції, чинній на момент винесення оскаржуваних рішень) та частини четвертої статті 328 КАС України (в редакції, чинній на момент винесення цього рішення) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 159 КАС України (в редакції, чинній на момент винесення оскаржуваних рішень) та частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України (в редакції, чинній на момент винесення цього рішення) судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Крім того стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України (в редакції, чинній на момент винесення цього рішення) встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Зазначеним вимогам процесуального закону рішення судів першої та апеляційної інстанцій відповідають, а викладені у касаційній скарзі мотиви скаржника є неприйнятні з огляду на наступне.
Судами попередніх інстанцій встановлено та матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 проходив військову службу в лавах Збройних Сил колишнього Радянського Союзу, в тому числі в період з 05 липня 1981 року по 25 червня 1983 року приймав участь в бойових діях в демократичній республіці Афганістан.
Під час проходження служби позивач отримав множинні вогнепальні осколкові поранення, ЗЧМТ-контузію головного мозку, наслідком яких стали захворювання, які пов'язані з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країні, де велись бойові дії, що підтверджується витягом із протоколу засідання Центральної військово-лікарської комісії по встановленню причинного зв'язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтва від 04 березня 2016 року № 953, довідкою до акта огляду медико-соціальної експертної комісії від 21 квітня 2016 року, відповідно до якої позивачу встановлена 3 група інвалідності з 21 квітня 2016 року.
26 квітня 2016 року позивач звернувся до Чернігівського об'єднаного міського військового комісаріату із заявою та усіма належними додатками стосовно призначення йому виплати одноразової грошової допомоги у зв'язку з встановленням 3 групи інвалідності, яка пов'язана з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велися бойові дії.
08 липня 2016 року Департаментом фінансів Міністерства оборони України на вих. № 5/1722с від 28 квітня 2016 року до Чернігівського обласного військового комісаріату повернуто без реалізації документи позивача, оскільки відсутні документи, що свідчать про причину та обставини поранення (контузії, травми або каліцтва), зокрема, про те, що воно не пов'язане із вчиненням особою кримінального чи адміністративного правопорушення або не є наслідком вчинення нею дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп'яніння, або навмисного спричинення собі тілесного ушкодження, як це передбачено пунктом 11 Порядку № 975.
Постановою Чернігівського окружного адміністративного суду від 09 листопада 2016 року по справі № 750/8648/16-а, яку залишено без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 24 січня 2017 року, визнано протиправними дії Міністерства оборони України щодо відмови у призначенні позивачу одноразової грошової допомоги у зв'язку із встановленням йому інвалідності ІІІ групи з 21 квітня 2016 внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні у країнах, де велися бойові дії, та зобов'язано Міністерство оборони України розглянути питання щодо призначення та виплати позивачу як інваліду ІІІ групи з 21 квітня 2016 року одноразову грошову допомогу відповідно до Порядку № 975.
На виконання постанови Чернігівського окружного адміністративного суду від 09 листопада 2016 року Міністерством оборони України заява позивача про призначення одноразової грошової допомоги повторно розглянута та 01 квітня 2017 року затверджено протокол від 31 березня 2017 року № 31, відповідно до якого позивачу відмовлено у призначенні одноразової грошової допомоги. Підставою для відмови у призначенні одноразової грошової допомоги зазначено те, що позивачем не подано документ, що свідчить про обставини поранення.
Стаття 46 Конституції України визначає, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Частиною п'ятою статті 17 Конституції України передбачено, що держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.
Відповідно до статті 41 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та резервістів під час виконання ними обов'язків служби у військовому резерві здійснюється в порядку і на умовах, встановлених Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".
Відповідно до частини першої статті 16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - одноразова грошова допомога), - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання.
Підставою для отримання одноразової грошової допомоги є встановлення військовослужбовцю інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого ним під час виконання обов'язків військової служби або внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням ним обов'язків військової служби, чи встановлення інвалідності особі після її звільнення з військової служби внаслідок причин, зазначених у цьому підпункті.
Призначення і виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, урегульовано Порядком № 975.
Відповідно до пункту 2 Порядку № 975 особам, які до набрання чинності Порядком, затвердженим цією постановою, мають право на отримання одноразової грошової допомоги: допомога, що не була призначена, призначається і виплачується в установленому законодавством порядку, що діяло на день виникнення права на отримання такої допомоги.
Предметом спору у цій справі є вимога нарахувати та виплатити одноразову грошову допомогу позивачу як інваліду 3 групи.
Третя групу інвалідності довічно позивачу встановлено 21 квітня 2016 року.
На день звернення позивача із заявою про виплату одноразової грошової допомоги на підставі статей 16, 16-3 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (26 квітня 2016 року), діяв Порядок № 975, а тому саме його належить застосовувати у спірних правовідносинах.
Згідно пункту 12 Порядку № 975 призначення і виплата одноразової грошової допомоги військовослужбовцям, військовозобов'язаним та резервістам, яких призвано на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, здійснюється Міноборони, іншими центральними органами виконавчої влади, що здійснюють керівництво військовими формуваннями та правоохоронними органами, та іншими органами державної влади, військовими формуваннями та правоохоронними органами, в яких передбачено проходження військової служби військовослужбовцями, навчальних (або перевірочних) та спеціальних зборів - військовозобов'язаними, проходження служби у військовому резерві - резервістами (далі - розпорядник бюджетних коштів).
Частиною другою пункту 3 Порядку № 975 встановлено, що днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги є у разі встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності - дата, що зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії.
Абзацом шостим пункту 11 Порядку № 975, серед іншого, визначено, що до заяви про призначення одноразової грошової допомоги додається документ, що свідчить про причини та обставини поранення (контузії, травми або каліцтва).
Порядок № 975 не визначає який саме документ (медична довідка, акт розслідування, архівна довідка, висновок експерта, протокол військово-лікарської комісії, довідка МСЕК тощо) повинна подати особа, яка звертається за отриманням одноразової грошової допомоги.
Враховуючи наведене колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що рішення Центральної військово-лікарської комісії про встановлення причинного зв'язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв, викладене у формі протоколу від 04 березня 2016 року № 953 засвідчує відсутність в діях позивача протиправного діяння на момент отримання поранення (контузії) і є належним документом, що вказує на причини та обставини поранення, травми, контузії та захворювання. У свою чергу, саме відповідач у цій справі, як уповноважений суб'єкт владних повноважень, зокрема, використовуючі архівні матеріали, зобов'язаний був довести протилежне, а саме, те, що позивач отримав поранення (контузію, травму або каліцтво) при вчиненні кримінального чи адміністративного правопорушення або у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп'яніння, або навмисного спричинив собі тілесні ушкодження.
Агалогічна позиція викладена у постанові постанові Верховного Суду від 25 травня 2018 року у справі № 729/426/17.
Стосновно питання судового втручання у дискреційні повноваження суб?єкта владних повноважень, колегія суддів зазначає наступне.
Згідно з позицією Верховного Суду, яка сформована у постановах від 13 лютого 2018 року у справі № 361/7567/15-а, від 07 березня 2018 року у справі № 569/15527/16-а, від 20 березня 2018 року у справа № 461/2579/17, від 20 березня 2018 року у справі № 820/4554/17, від 03 квітня 2018 року у справі № 569/16681/16-а та від 12 квітня 2018 року справа № 826/8803/15, дискреційні повноваження - це можливість діяти за власним розсудом, в межах закону, можливість застосувати норми закону та вчинити конкретні дії (або дію) серед інших, кожні з яких окремо є відносно правильними (законними).
Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Стосовно судового контролю за дискреційними адміністративними актами суб'єктів владних повноважень Європейський суд з прав людини неодноразово висловлював позицію з цього питання, згідно якої національні суди повинні проконтролювати, чи не є викладені у них висновки адміністративних органів щодо обставин у справі довільними та нераціональними, непідтвердженими доказами або ж такими, що є помилковими щодо фактів; у будь-якому разі суди повинні дослідити такі акти, якщо їх об'єктивність та обґрунтованість є ключовим питанням правового спору (пункт 157 рішення у справі «Сігма радіо телевіжн лтд. проти Кіпру» (Sigma Radio Television ltd. v. Cyprus № 32181/04); пункт 44 рішення у справі «Брайєн проти Об'єднаного Королівства» (Bryan v. the United Kingdom); пункти 156-157, 159 рішення у справі «Сігма радіо телевіжн лтд. проти Кіпру» (Sigma Radio Television ltd. v. Cyprus № 32181/04); пункти 47-56 рішення у справі «Путтер проти Болгарії» (Putter v. Bulgaria № 38780/02).
Поняття дискреційних повноважень наведене, зокрема, у Рекомендаціях Комітету Міністрів Ради Європи № R (80)2, яка прийнята Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, відповідно до яких під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Тобто, дискреційними є право суб'єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною. Прикладом такого права є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова «може».
Відповідач не наділений повноваженнями за конкретних фактичних обставин діяти не за законом, а на власний розсуд.
Аналогічна позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 23 січня 2018 року у справі № 208/8402/14-а та від 29 березня 2018 року у справі №816/303/16.
За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку про те, що рішення судів у цій справі є законними та обґрунтованими і не підлягають скасуванню, оскільки суди, всебічно перевіривши обставини справи, вирішили спір у відповідності з нормами матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, в судових рішеннях повно і всебічно з'ясовані обставини в адміністративній справі з наданням оцінки всім аргументам учасників справи, а доводи касаційної скарги їх не спростовують.
Оскільки колегія суддів залишає в силі рішення судів попередніх інстанцій, то відповідно до частини шостої статті 139 КАС України понесені сторонами судові витрати новому розподілу не підлягають.
Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України,
Касаційну скаргу Міністерства оборони України залишити без задоволення.
Постанову Деснянського районного суду м. Чернігова від 20 вересня 2017 року та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 21 грудня 2017 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття.
Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий Я.О. Берназюк
Судді: М.І. Гриців
Н.В. Коваленко