Іменем України
25 червня 2018 року
Київ
справа №814/2442/13-а
адміністративне провадження №К/9901/3265/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого - Шипуліної Т.М.,
суддів: Бившевої Л.І., Хохуляка В.В.
розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Марчук Інжинірінг» на постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 12.06.2013 (суддя Устинов І.А.) та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 27.03.2014 (головуючий суддя - Стас Л.В., судді: Косцова І.П., Турецька І.О.) по справі №814/2442/13-а за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Марчук Інжинірінг» до Державної податкової інспекції у Корабельному районі міста Миколаєва Головного управління Міндоходів про скасування податкових повідомлень-рішень,
Товариство з обмеженою відповідальністю «Марчук Інжинірінг» звернулося з позовом до Державної податкової інспекції у Корабельному районі міста Миколаєва Головного управління Міндоходів, в якому просив скасувати податкові повідомлення-рішення від 10.01.2013 №0000042300, від 10.01.2013 №0000032300.
Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 12.06.2013, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 27.03.2014, у задоволені адміністративного позову відмовлено в повному обсязі.
Товариство з обмеженою відповідальністю «Марчук Інжинірінг» подало касаційну скаргу, в якій просило постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 12.06.2013 та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 27.03.2014 скасувати, прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог.
В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на порушення судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального права, зокрема статей 138, 198, 201 Податкового кодексу України.
Зокрема, зазначає, що суди першої та апеляційної інстанцій необґрунтовано не взяли до уваги докази позивача на підтвердження реального здійснення операцій з контрагентами, у зв'язку з чим дійшли висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.
Переглядаючи оскаржувані судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіряючи дотримання судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування ними норм матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем було проведено планову виїзну документальну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю «Марчук Інжинірінг» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 21.09.2011 по 30.09.2012.
Перевіркою встановлено порушення позивача вимог підпунктів 138.1, 138.2, 138.8 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139, пунктів 198.1, 198.2, 198.3,198.6 статті 198, пунктів 201.1, 201.4, 201.6, 201.10 статті 201 Податкового Кодексу України. За висновками податкового органу господарські операції позивача з Товариством з обмеженою відповідальністю «Центргаз», Товариством з обмеженою відповідальністю «Нормаізол», Товариством з обмеженою відповідальністю «Ріал-групп», Товариством з обмеженою відповідальністю «ВСТК» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Євротраст-Альянс».
За результатами вказаної перевірки відповідачем складено акт від 19.12.2012 №2197/22-00/37278783 та прийнято податкові повідомлення-рішення від 10.01.2013 №0000042300 про донарахування грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 294520,00грн.; від 10.01.2013 №0000032300 про донарахування грошового зобов'язання з податку на прибуток на загальну суму 293705,00грн.
Відмовляючи в позові, суди попередніх інстанцій виходили з того, що господарські операції позивача є штучним створенням документообігу з метою імітації господарських операцій, що дають право на формування сум податкового кредиту та витрат.
Суд касаційної інстанції погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про відсутність підстав для задоволення позовних вимог з огляду на таке.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
Аналіз цієї норми дає підстави вважати, що первинний документ згідно з цим визначенням містить дві обов'язкові ознаки: він має містити відомості про господарську операцію і підтверджувати її реальне (фактичне) здійснення.
Згідно із частинами першою та другою статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Підпунктом 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України визначено, що господарська діяльність - це діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема, за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.
Згідно зі статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.
Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона має спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.
Здійснення господарської операції і власне її результат підлягають відображенню в бухгалтерському обліку.
Згідно з пунктом 138.2 статті 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.
Відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139 статті 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.
Зазначені приписи Податкового кодексу України узгоджуються з вимогами Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», що діяв до набрання чинності кодексом.
Відповідно до пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.
Згідно з пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.
Відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
Згідно з пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними або оформленими з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).
З наведених законодавчих положень випливає, що умовами реалізації права платника на податковий кредит, а також на зменшення оподатковуваного доходу на суму понесених витрат є фактичне придбання товарів (робіт, послуг) та наявність первинних документів (зокрема, податкових накладних), оформлених у відповідності з вимогами чинного законодавства.
При цьому, наслідки в податковому обліку платника створюють лише реально вчинені господарські операції, тобто такі, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають змісту, відображеному в укладених платником податку договорах.
Якщо певна господарська операція не відбулася чи відбулася не за тим її змістом, який відображений в укладених платником податку договорах, то це є підставою для застосування відповідних наслідків у податковому обліку.
Судами попередніх інстанцій на підставі належних та допустимих доказів встановлено, що господарські операції позивача з Товариством з обмеженою відповідальністю «Центргаз», Товариством з обмеженою відповідальністю «Нормаізол», Товариством з обмеженою відповідальністю «Ріал-групп», Товариством з обмеженою відповідальністю «ВСТК» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Євротраст-Альянс» не мали реального характеру з огляду на не підтвердження стосовно врахування реального часу здійснення операцій, місцезнаходження майна, наявності трудових ресурсів, виробничо-складських приміщень та іншого майна, які економічно необхідні для виконання такого постачання або здійснення діяльності, що свідчить про відсутність необхідних умов для результатів відповідної господарської, економічної діяльності, технічного персоналу, основних фондів, виробничих активі, складських приміщень і транспортних засобів.
Так, між позивачем та контрагентами укладалися договори на проведення підрядних робіт, зокрема, на проведення зварювально-монтажних та ремонтно-механічних робіт, робіт по демонтажу КЕГ лінії на ПАТ «Славутич»; та договір на поставку товарів.
Проте, контрагенти позивача не могли виконати роботи, обумовлені договорами роботи у зв'язку з відсутністю трудових ресурсів та основних фондів, в той же час доказів залучення контрагентами третіх осіб до виконання робіт суду не надано. Позивачем також не надано доказів на підтвердження транспортування придбаного товару, його оприбуткування, тощо.
Крім того, згідно з поясненнями директора Товариства з обмеженою відповідальністю «Центргаз» ОСОБА_1 вона не в змозі пояснити ніяких подробиць виконання робіт, надання послуг та реалізації товарів на адресу покупців та постачальників. Відповідно до пояснень ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, які нібито є працівниками товариства, вони спростовують факт трудових відносин з вказаним підприємством та виконання від імені Товариства з обмеженою відповідальністю «Центргаз» робіт на будь-яких об'єктах.
Враховуючи викладене, за встановлених обставин, висновок судів попередніх інстанцій про відсутність підстав для задоволення позовних вимог є правильним.
Доводи касаційної скарги зазначених висновків судів не спростовують і не дають підстав вважати, що судами першої та апеляційної інстанцій при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.
З огляду на викладене та враховуючи, що за правилами частини другої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази, а суд апеляційної інстанції не допустив порушення норм процесуального права, які б могли вплинути на встановлення дійсних обставин справи, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Марчук Інжинірінг» без задоволення, а оскаржуваних судових рішень судів попередніх інстанцій - без змін.
Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Касаційну скаргу Підприємця Товариства з обмеженою відповідальністю «Марчук Інжинірінг» залишити без задоволення.
Постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 12.06.2013 та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 27.03.2014 по справі №814/2442/13-а залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
............................
...........................
...........................
Т.М.Шипуліна,
Л.І.Бившева,
В.В.Хохуляк,
Судді Верховного Суду