21 червня 2018 рокуЛьвів№ 876/3610/18
Львівський апеляційний адміністративний суд в складі :
головуючого судді Большакової О.О.,
суддів Глушка І.В., Макарика В.Я.,
з участю секретаря судового засідання Федак С.Р.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії, за апеляційною скаргою Міністерства оборони України на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 05 квітня 2018 року (суддя першої інстанції Дору Ю.Ю., м. Ужгород, повний текст складено 10.04.2018),
22.02.2018 року ОСОБА_1 звернувся до Закарпатського окружного адміністративного суду з позовом до Міністерства оборони України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправним та скасування рішення Міністерства оборони України, оформлене протоколом засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги №87 від 18.08.2017, в частині відмови у виплаті позивачу одноразової грошової допомоги у зв'язку із встановленням позивачу після звільнення з військової служби інвалідності внаслідок контузії отриманої під час виконання обов'язків військової служби; зобов'язання призначити та здійснити виплату позивачу одноразової грошової допомоги у зв'язку із встановленням позивачу після звільнення з військової служби інвалідності внаслідок контузії отриманої під час виконання обов'язків військової служби.
Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 05 квітня 2018 року позовні вимоги задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано рішення Міністерства оборони України, оформлене протоколом засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги №87 від 18.08.2017 в частині відмови у виплаті одноразової грошової допомоги у зв'язку із встановленням після звільнення з військової служби інвалідності внаслідок контузії отриманої під час виконання обов'язків військової служби. Зобов'язано Міністерство оборони України прийняти рішення з питання виплати одноразової грошової допомоги ОСОБА_1 .
Міністерство оборони України подало апеляційну скаргу на постанову суду, в якій вказало про порушення судом першої інстанції норм матеріального права. Зауважило, що позивач був звільнений з військової служби 15 вересня 1989 року, тобто до набрання чинності Закону України №328-V від 03 листопада 2006 року. Первинна інвалідність встановлена до 01 січня 2014 року, тобто до набуття чинності нової редакції статті 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей». Частина 8 статті 16 цього Закону передбачає, що особи, які мають право на отримання одноразової грошової допомоги, передбаченої цим Законом, можуть реалізувати його протягом трьох років з дня виникнення у них такого права. Відповідно до частини 4 статті 16-3 Закону якщо протягом двох років військовослужбовцю, військовозобов'язаному або резервісту після первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності під час повторного огляду буде встановлено вищу групу інвалідності або більший відсоток втрати працездатності, що дає їм право на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі, виплата провадиться з урахуванням раніше виплаченої суми. У разі зміни групи інвалідності, її причини або ступеня втрати працездатності понад дворічний термін після первинного встановлення інвалідності виплата одноразової грошової допомоги у зв'язку із змінами, що відбулися, не здійснюється. Вважає, що необхідно відмовити в позові в повному обсязі.
24 травня 2018 року ОСОБА_1 подав відзив на апеляційну скаргу. Вважає оскаржуване рішення законним і обгрунтованим.
Судовий розгляд відбувся за відсутності сторін, які були належним чином повідомлені про час та місце слухання справи.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги з таких мотивів.
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 проходив військову службу в Збройних Силах СССР та наказом головнокомандуючого сухопутних військ ВС СРСР від 15 вересня 1989 року №0855 його було звільнено з військової служби в запас у зв'язку зі скороченням штатів.
Згідно витягу із акту огляду у МСЕК №0281445 від 19.07.2014 позивачу встановлена третя група інвалідності внаслідок контузії отриманої при виконанні обов'язків військової служби в Демократичній Республіці Афганістан (а.с. 19).
Згідно витягу із акту огляду МСЕК №0208012 від 25 квітня 2005 року у зв'язку з погіршенням стану ОСОБА_1 призначено другу групу інвалідності (а.с. 18).
Відповідно до довідки з акта огляду МСЕК серії АВ № 0737277 від 24 жовтня 2016 року ОСОБА_1 встановлено безстроково першу групу інвалідності внаслідок контузії отриманої при виконанні обов'язків військової служби в Демократичній Республіці Афганістан (а.с. 7).
У травні 2017 року позивач звернувся до ІНФОРМАЦІЯ_2 із заявою про виплату йому одноразової грошової допомоги відповідно до статті 16 Закону України №2011-ХІІ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їхніх сімей» та Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві затвердженого постановою КМУ №975 від 25.12.2013 (далі - Порядок №975).
Згідно листа Закарпатського обласного військового комісаріату Міністерства оборони України № 5115 від 06 вересня 2017 року позивача повідомлено про відмову у призначенні одноразової грошової допомоги (а.с. 8).
Згідно витягу з протоколу засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум № 87 від 18 серпня 2017 року підполковнику в запасі ОСОБА_1 19.07.2004 під час первинного огляду органами МСЕК визнано інвалідом ІІІ групи внаслідок контузії, пов'язаної з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії з посиланням на довідку МСЕК серії 7-86 КА №0281645 від 19.07.2004 та відмовлено у призначенні одноразової грошової допомоги, оскільки він був звільнений з військової служби до набрання чинності Закону України №328-V від 03 листопада 2006 року, яким запроваджено виплату одноразової грошової допомоги, а інвалідність встановлена до 01 січня 2014 року, тобто до набуття чинності нової редакції статті 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (а.с. 42).
Суд першої інстанції правильно визнав таку відмову неправомірною з таких мотивів.
Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» встановлено гарантії соціального і правового захисту військовослужбовців та членів їх сімей, де зокрема вказано, що військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами.
У зв'язку з особливим характером військової служби, яка пов'язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації (стаття 1-2).
Відповідно до статті 2 вказаного Закону ніхто не вправі обмежувати військовослужбовців та членів їх сімей у правах і свободах, визначених законодавством України.
Згідно пункту 2 частини 1 статті 3 цього Закону зазначено, що дія цього Закону поширюється на військовослужбовців, які стали інвалідами внаслідок захворювання, пов'язаного з проходженням військової служби, чи внаслідок захворювання після звільнення їх з військової служби, пов'язаного з проходженням військової служби, та членів їх сімей, а також членів сімей військовослужбовців, які загинули, померли чи пропали безвісти.
Доводи апелянта про те, що позивач був звільнений з військової служби до набрання чинності Закону України №328-V від 03 листопада 2006 року, яким запроваджено виплату одноразової грошової допомоги, а інвалідність позивачу встановлена до 01 січня 2014 року, тобто до набуття чинності нової редакції статті 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», відтак позивач не має права на призначення та виплату одноразової грошової допомоги, суд вважає неправомірними, оскільки застосування статті 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» пов'язується не з фактом звільнення позивача зі служби, а з фактом встановлення інвалідності внаслідок захворювання, що мало місце в період проходження військової служби, незалежно від строку, що минув після звільнення з військової служби.
З огляду на те, що позивач як військовослужбовець отримав захворювання, яке пов'язане з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії, має право на отримання одноразової грошової допомоги згідно статті 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та в порядку, визначеному Постановою Кабінету Міністрів України № 975 від 25 грудня 2013 року.
Позивач не отримував одноразову грошову допомогу у зв'язку з встановленням йому третьої групи інвалідності у 2004 році та другої групи інвалідності у 2005 році, а першу групу інвалідності позивач отримав 24 жовтня 2016 року.
Відповідно до статті 41 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» (у редакції, чинній на час спірних правовідносин) виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) або каліцтва військовослужбовців, військовозобов'язаних, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та резервістів під час виконання ними обов'язків служби у військовому резерві здійснюється в порядку і на умовах, встановлених Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
Згідно з пунктом 2 частини 1 статті 3 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (у редакції, чинній на час спірних правовідносин) дія цього Закону поширюється на військовослужбовців, які стали інвалідами внаслідок захворювання, пов'язаного з проходженням військової служби, чи внаслідок захворювання після звільнення їх з військової служби, пов'язаного з проходженням військової служби, та членів їх сімей, а також членів сімей військовослужбовців, які загинули, померли чи пропали безвісти.
Відповідно до пункту 4 частини 2 статті 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого ним під час виконання обов'язків військової служби або внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням ним обов'язків військової служби, чи встановлення інвалідності особі після її звільнення з військової служби внаслідок причин, зазначених у цьому підпункті.
Отже, право на отримання вказаної допомоги після звільнення з військової служби мають особи, які отримали інвалідність внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження військової служби незалежно від часу звільнення.
Оскільки позивач проходив службу у країні, де в той час проводились бойові дії і брав участь у таких, отримав поранення, що спричинило у подальшому інвалідність, що не спорюється відповідачем та третьою особою, належним чином підтверджено матеріалами справи, він має право на отрмання допомоги.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 27 лютого 2018 року у справі № 816/978/16.
Однак, порядок, у якому необхідно реалізовувати право на отримання допомоги залежить від часу встановлення інвалідності.
Так, згідно Постанови КМУ № 975 від 25.12.2013 «Про затвердження Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві» особам, які до набрання чинності Порядком, затвердженим цією постановою, мають право на отримання одноразової грошової допомоги: допомога, що не була призначена, призначається і виплачується в установленому законодавством порядку, що діяло на день виникнення права на отримання такої допомоги. Пунктом 3 Порядку № 975 передбачено, що днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги є у разі встановлення інвалідності - дата, що зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії. Отже, урядом України встановлено відповідний порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги.
Надаючи оцінку доводам третьої особи, щодо встановлення наступної групи інвалідності позивачу понад два роки після первинного встановлення інвалідності, а також посилання на частину 8 статті 16-3 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» яким передбачено, що особи, які мають право на отримання одноразової грошової допомоги можуть реалізувати його протягом трьох років з дня виникнення у них такого права, суд вважає за необхідне вказати наступне.
Пунктом 4 статті 16-3 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» визначено, що якщо протягом двох років військовослужбовцю, військовозобов'язаному або резервісту після первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності під час повторного огляду буде встановлено вищу групу інвалідності або більший відсоток втрати працездатності, що дає їм право на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі, виплата провадиться з урахуванням раніше виплаченої суми.
Як вже зазначалося, 19.07.2004 позивачу встановлено третю групу інвалідності, 25.04.2005 встановлено другу групу інвалідності, а 24.10.2016 встановлено першу групу інвалідності.
На час встановлення позивачу третьої та другої групи інвалідності, тобто на час набуття позивачем права на отримання допомоги, діяв Закон України «Про військовий обов'язок і військову службу», статтею 16 в редакції до 01.01.2007, було передбачено державне обов'язкове особисте страхування та визначалось, що військовослужбовці, а також військовозобов'язані, призвані на збори, підлягають державному обов'язковому особистому страхуванню на випадок загибелі або смерті в розмірі 100-кратного мінімального прожиткового рівня населення України на час загибелі або смерті, а також в разі поранення (контузії, травми або каліцтва), захворювання, одержаних у період проходження служби (зборів), у розмірі, залежному від ступеня втрати працездатності, що визначається у відсотковому відношенні від загальної суми страхування на випадок загибелі або смерті.
Умови страхування і порядок виплат страхових сум військовослужбовцям і військовозобов'язаним, призваним на збори, та членам їх сімей встановлюються Кабінетом Міністрів України.
В подальшому (на час встановлення І групи інвалідності) нормативними актами, якими врегульовано право позивача на отримання одноразової грошової допомоги є: Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців і членів їх сімей» в редакції Закону № 5040-VІ від 04.07.2012 (набрав чинності з 01.01.2014) та Порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі гибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 975 від 25 грудня 2013 року.
Відповідно до п. 4 ч. 3 ст. 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та їх сімей» (у редакції на час встановлення І групи інвалідності) одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого ним під час виконання обов'язків військової служби або внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням ним обов'язків військової служби, чи встановлення інвалідності особі після її звільнення з військової служби внаслідок причин, зазначених у цьому підпункті.
Механізм призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності (далі - одноразова грошова допомога) військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі-військовослужбовець, військовозобов'язаний та резервіст) визначає Порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі гибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 975 від 25 грудня 2013 року.
Відповідно до п. 6 Порядку №975 (у редакції на час встановлення позивачу І групи інвалідності) одноразова грошова допомога призначається і виплачується:
1) військовослужбовцю, інвалідність якого настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого ним під час виконання обов'язків військової служби або внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням ним обов'язків військової служби, чи встановлення інвалідності особі після її звільнення з військової служби внаслідок зазначених причин, у розмірі:
250 - кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності, - у разі встановлення інвалідності I групи;
200 - кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності, - у разі встановлення інвалідності II групи;
150 - кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності, - у разі встановлення інвалідності III групи;
Отже, право на отримання одноразової грошової допомоги у зв'язку з інвалідністю, що настала після звільнення з військової служби внаслідок травми, отриманої під час виконання обов'язків військової служби, починається саме з моменту настання підстав для отримання цієї допомоги, тобто, у даному випадку саме з моменту настання інвалідності.
З аналізу правових норм вбачається, що право позивача на отримання одноразової грошової допомоги по І групі інвалідності у розмірі 250 - кратного прожиткового мінімуму, встановленого законодавством для працездатних осіб, виникло з моменту встановлення інвалідності - 24.10.2016.
Зважаючи на те, що І група інвалідності позивачу була встановлена 24.10.2016, суд вважає, що відповідач при вирішенні питання про нарахування та виплату позивачу одноразової грошової допомоги мав би керуватися саме пунктом 6 Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), поранення (контузії, травми або каліцтва) чи інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних і резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та інвалідності звільнених з військової служби (зборів) осіб, затвердженого 25.12.2013 № 975.
Надаючи офіційне тлумачення положень ст. 58 Конституції України Конституційний Суд України в рішенні від 09.02.1999 у справі №1-рп/99 зазначив, що принцип, закріплений у ч. 1 ст. 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.
Суд зазначає, що 01.01.2017 набрав чинності Закон України №1774-VІІІ від 06.12.2016 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України», яким було доповнено ч. 4 ст. 16-3 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» абзацом 2, відповідно до якого у разі зміни групи інвалідності, її причини або ступеня втрати працездатності понад дворічний термін після первинного встановлення інвалідності виплата одноразової грошової допомоги у зв'язку зі змінами, що відбулися, не здійснюється.
Суд зауважує, що вказана норма не може розповсюджуватись на спірні правовідносини, а саме, зміни групи інвалідності за часовий проміжок з 2004 по 2017 роки, оскільки це фактично означатиме, застосування зворотної дії закону в часі.
Отже, доводи про те, що виплата одноразової грошової допомоги здійснюється за умови, що зміна групи інвалідності відбулася протягом двох років після первинного встановлення інвалідності, суд першої інстанції правильно відхилив, оскільки позивач набув статус інваліда 3-ї групи ще на час дії норм, які не передбачали зазначеної умови (частина 4 статті 16-3 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та пункт 8 Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги, затвердженого постановою КМУ №975 від 25.12.2013). Тому, незалежно від строку який сплив з часу зміни інвалідності, позивач має право на виплату такої допомоги.
Крім того, як вбачається з матеріалів справи, позивач звернувся до третьої особи в межах визначеного Законом трирічного терміну із заявою про виплату йому одноразової грошової допомоги у зв'язку зі встановленням йому саме І групи інвалідності з 24.10.2016.
Слід зазначити, що страхове відшкодування позивач також не отримував, оскільки вже був звільнений зі служби на час, коли здійснювалося таке страхування.
У частині другій статті 8 Конституції України встановлено вимогу щодо законів України - усі вони приймаються виключно на основі Конституції України і повинні відповідати їй про що також зазначено у п. 4 рішення Конституційного Суду України від 09.07.2007 у справі №1-29/2007.
Пункт 3.2 рішення Конституційного Суду України від 09.07.2007 у справі №1-29/2007 зазначає, що утверджуючи і забезпечуючи права і свободи громадян, держава окремими законами України встановила певні соціальні пільги, компенсації і гарантії, що є складовою конституційного права на соціальний захист і юридичними засобами здійснення цього права, а тому відповідно до частини другої статті 6, частини другої статті 19, частини першої статті 68 Конституції України вони є загальнообов'язковими, однаковою мірою мають додержуватися органами державної влади, місцевого самоврядування, їх посадовими особами. Невиконання державою своїх соціальних зобов'язань щодо окремих осіб ставить громадян у нерівні умови, підриває принцип довіри особи до держави, що закономірно призводить до порушення принципів соціальної, правової держави.
Відповідно до частини першої статті 8 Основного Закону в Україні визнається й діє принцип верховенства права. Складовою верховенства права є принцип правової визначеності, основу якого утворює ідея передбачуваності очікування суб'єктом відносин визначених правових наслідків (правового результату) своєї поведінки, яка відповідає наявним у суспільстві нормативним приписам.
Із цього приводу Конституційний Суд України у своїх рішеннях неодноразово наголошував на тому, що принцип правової визначеності вимагає ясності й однозначності правової норми та забезпечення того, щоб ситуації й правовідносини залишалися передбачуваними. Громадяни мають бути впевненими у своїх законних очікуваннях, що набуте ними на підставі чинного законодавства право, його зміст та обсяг буде ними реалізовано, тобто набуте право не може бути скасоване, звужене (правові позиції Конституційного Суду України в таких рішеннях: від 22.09.2005 № 5- рп/2005, від 29.06.2010 № 17-рп/2010, від 22.12.2010 № 23-рн/2010, від 11.10.2011 № 10-рп/2011).
Отже, оскільки позивач має право на отримання одноразової грошової допомоги у зв'язку із встановленням інвалідності І групи, а відповідачем таке право порушене, суд дійшов вірного висновку, що рішення Міністерства оборони України, оформлене протоколом засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги №87 від 18.08.2017 в частині відмови позивачу у виплаті одноразової грошової допомоги у зв'язку із встановленням після звільнення з військової служби інвалідності внаслідок контузії отриманої під час виконання обов'язків військової служби є протиправним та підлягає скасуванню.
Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про необхідність залишення апеляційної скарги без задоволення, а оскаржуваного рішення без змін.
Керуючись ч. 3 ст. 243, ст.ст. 308, 310, п. 1 ч. 1 ст. 315, ст.ст. 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд,
апеляційну скаргу Міністерства оборони України залишити без задоволення, а рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 05 квітня 2018 року у справі № 807/151/18 - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Головуючий суддя О. О. Большакова
судді І. В. Глушко
В. Я. Макарик
Повний текст постанови складено 27 червня 2018 року.