19 червня 2018 року
м. Київ
Справа № 916/2617/17
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Чумака Ю.Я. - головуючого, Дроботової Т.Б., Пількова К.М.,
секретар судового засідання - Овчарик В.М.,
за участю представників:
прокуратури - Клюге Л.М. (за посвідченням №049145)
позивача - Романенко А.М. (член Правління),
відповідача - не з'явилися,
розглянувши касаційну скаргу заступника прокурора Одеської області на рішення Господарського суду Одеської області від 13.12.2017 (суддя Смелянець Г.Є.) та постанову Одеського апеляційного господарського суду від 22.03.2018 (Поліщук Л.В. - головуючий, судді: Величко Т.А., Таран С.В.) у справі
за позовом Приватного акціонерного товариства "Одеський портовий холодильник"
до Регіонального відділення Фонду державного майна України по Одеській області
про визнання недійсним та скасування наказу,
Короткий зміст позовних вимог і рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Приватне акціонерне товариство "Одеський портовий холодильник" (далі - ПАТ "Одеський портовий холодильник", Товариство) звернулося до Господарського суду Одеської області з позовом до Регіонального відділення Фонду державного майна України по Одеській області (далі - РВ ФДМУ по Одеській обл.), з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог, про визнання недійсним та скасування з дня прийняття наказу РВ ФДМУ по Одеській обл. від 23.03.2009 № 246 (далі - наказ № 246).
Позов обґрунтовується видачею наказу №246 всупереч вимог діючого законодавства та порушенням ним права власності позивача і всіх його акціонерів на вилучені об'єкти нерухомого майна, за обставин перевищення відповідачем повноважень щодо зміни, скасування та доповнення попередніх владних розпорядчих актів, які вичерпали свою дію після приватизації державного майна, на виконання якої вони приймалися.
Рішенням Господарського суду Одеської області, залишеним без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 22.03.2018, позов задоволено.
Рішення та постанова мотивовані положеннями статей 15, 16, 21, 155, 157, 257, 261, 268, 345, 393 Цивільного кодексу України (далі - ЦК), статті 5 Закону України від 04.03.1992 № 2164 "Про приватизацію державного майна (далі - Закон № 2164), пункту 22 Декрету Кабінету Міністрів України (далі - КМУ) від 17.05.1993 № 51-93 "Про особливості приватизації майна в агропромисловому комплексі" (далі - Декрет КМУ № 51-93), пунктів 8, 14 Положення про інвентаризацію майна державних підприємств, що приватизуються, а також майна державних підприємств та організацій, яке передається в оренду, затвердженого постановою КМУ від 02.03.1993 № 158 (далі - постанова КМУ № 158), пунктів 3, 4, 8 Положення про регіональне відділення Фонду державного майна України (далі - ФДМУ), затвердженого постановою КМУ від 15.06.1994 № 412 (далі - постанова КМУ № 412), пунктів 3.1 ,3.2 Положення про план приватизації державного майна, затвердженого наказом ФДМУ від 01.10.1997 № 1065 (далі - наказ ФДМУ № 1065), враховуючи які суди дійшли висновку про те, що наказ про завершення приватизації як акт ненормативної дії одноразового застосування вичерпав свою дію фактом його виконання. Приватизація державного майна відбулася на підставі закону, який не передбачає скасування проведеної приватизації за протестом прокурора шляхом одноособового прийняття начальником РВ ФДМУ по Одеській обл. наказу про скасування наказів РВ ФДМУ по Одеській обл. про завершення приватизації та затвердження планів приватизації. Крім того, суди дійшли висновку про відсутність підстав для застосування наслідків спливу строків позовної давності на звернення ПАТ "Одеський портовий холодильник" до суду з даним позовом, оскільки позовна давність не поширюється на вимоги про визнання недійсним наказу, яким порушено право власності на нерухоме майно.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі заступник прокурора Одеської області (далі - прокурор) просить рішення та постанову скасувати і ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.
Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
В обґрунтування наведеної ним позиції прокурор посилається на порушення судами положень частини 2 статті 19 Конституції України, статей 16, 268 ЦК, статті 5 Закону № 2164, пункту 22 додатку до № 1 Декрету КМУ від 31.12.1992 №26-92 "Про перелік майнових комплексів державних підприємств, організацій, їх структурних підрозділів основного виробництва, приватизація або передача в оренду яких не допускається" (далі - Декрет КМУ №26-92) та статті 236 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК) в редакції, чинній з 15.12.2017, наголошуючи, що суди: 1) дійшли помилкового висновку про те, що спірний наказ видано з перевищенням повноважень; 2) не звернули належної уваги на обставини протиправної реєстрації позивачем права власності на причал №21, який відноситься до об'єктів, що не можуть бути приватизовані та те, що відповідач не приймав рішення про приватизацію спірного об'єкта; 3) дійшли помилкового висновку щодо непоширення на позовну вимогу строку позовної давності та відсутності підстав для його застосування.
Узагальнений виклад позиції інших учасників справи (доводи, викладені у відзивах та запереченнях на касаційну скаргу)
Позивач надав відзив на касаційну скаргу, в якому просив рішення й постанову залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.
Посилаючись на вірність висновків судів, ПАТ "Одеський портовий холодильник" зазначає, що на момент прийняття рішення про приватизацію спірного об'єкта та затвердження акту оцінки вартості державного майна і затвердження плану приватизації про перетворення орендного підприємства у ВАТ "Одеський портовий холодильник" були відсутні жодні обмежуючі норми законодавства щодо приватизації причалів, масивів набережних тощо, тобто вони не входили до елементів портової інфраструктури, тому вони не є об'єктами, які забезпечують життєдіяльність держави в цілому та мають суспільний, публічний інтерес. Жодним нормативним актом не встановлено повноваження начальника РВ ФДМУ скасовувати/змінювати свої накази, які вже реалізовані. Не має таких повноважень і в межах правовідносин приватизації, оскільки вона завершена 09.11.1998 з моменту видачі наказу № 1401, який є актом індивідуальної дії одноразового застосування та вичерпав свою дію фактом його виконання.
Доводи, за якими суд касаційної інстанції погодився або не погодився з висновками суду першої та апеляційної інстанцій
Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню зважаючи на таке.
Як вбачається з матеріалів справи, наказом РВ ФДМУ по Одеській обл. від 17.05.1995 № 493 "Про реєстрацію заявки організації орендарів, створеної членами трудового колективу Одеського портового холодильника на приватизацію державного майна орендного підприємства "Одеський портовий холодильник" зареєстровано заявку організації орендарів, створеної членами трудового колективу Одеського портового холодильника на приватизацію державного майна орендного підприємства "Одеський портовий холодильник".
Наказом РВ ФДМУ по Одеській обл. від 22.06.1995 №783 "Про створення комісії по приватизації майна орендного підприємства "Одеський портовий холодильник" створено комісію по приватизації майна орендного підприємства "Одеський портовий холодильник".
Наказом РВ ФДМУ по Одеській обл. від 28.06.1995 № 840 "Про створення комісії по інвентаризації майна орендного підприємства "Одеський портовий холодильник" створено інвентаризаційну комісію, 01.07.1995 комісією з інвентаризації майна складено та підписано Інвентаризаційний опис № 1 Будівлі і споруди, які знаходяться на балансовому рахунку 01, та згідно з яким до розділу "ІІ Споруди" включно: благоустрій морського причалу, оторочка причалу, масивна набережна, підкрановий шлях, дебаркадер.
28.03.1996 РВ ФДМУ по Одеській обл. затверджено план приватизації державного майна орендного підприємства "Одеський портовий холодильник".
План приватизації портового холодильника розроблено у відповідності до наказу начальника РВ ФДМУ по Одеській обл. від 22.06.1995 № 783 "Про створення комісії по приватизації орендного підприємства "Одеський портовий холодильник", Положення про комісію по приватизації", затвердженого наказом голови ФДМУ від 08.09.1992 № 371, Декрету КМУ № 51-93, Указу Президента України від 19.01.1995 № 66/95.
Розділом ІІ плану приватизації "Характеристика об'єктів приватизації" зазначено про відсутність майна, яке не підлягає приватизації (підпункт 9 пункту 2.2). До оцінки стану основних фондів включено споруди вартістю 28 527 млн. крб., що становить 20,6 % всіх основних фондів (підпункт 2 пункту 2.8).
У розділі ІV плану "Оцінка вартості об'єкта приватизації" встановлено, що оцінка вартості майна "Одеського портового холодильника" здійснена як цілісного майнового комплексу відповідно до "Методики оцінки вартості об'єктів приватизації", затвердженої постановою КМУ від 18.12.1995 № 36. Оцінці вартості майна передувала повна інвентаризація майна на 01.07.1995, яка проведена відповідно до Положення "Про інвентаризацію майна державних підприємств, які приватизуються, а також майна державних підприємств та організацій, які передаються в оренду", затверджене постановою КМУ від 01.03.1993 № 158. На підставі результатів інвентаризації складений протокол підсумку інвентаризації (додаток№1). Вартість цілісного майнового комплексу склала 211 646 млн. крб. при розрахунку цілісного майнового комплексу виключені: майно, яке належить організації орендарів - 11 747 млн. крб. Розмір статутного фонду акціонерного товариства становить 211 646 млн. крб., з них: державна доля - 94,5 % та доля організації орендарів - 5,5 %.
Пунктами 5.1 та 5.4 плану приватизації визначено, що підприємство приватизується як цілісний майновий комплекс відповідно до Закону № 2164, Декрету КМУ №51-93 та визначений спосіб приватизації: продаж акцій відкритого акціонерного товариства створеного в процесі приватизації орендного підприємства "Одеський портовий холодильник". Умовами продажу акцій є організація та проведення продажу простих іменних акцій акціонерного товариства "Портовий холодильник" у відповідності до Положення Фонду державного майна України "Про використання способу приватизації". Протягом двох місяців проводиться пільговий продаж акцій серед членів організації орендарів орендного підприємства "Портовий холодильник". Продаж акцій громадянам України за приватизаційні майнові сертифікати проводиться протягом двох місяців на аукціонах. Протягом одного року проводиться пільговий продаж акцій членам селянських (фермерських) господарств та іншим сільгоспвиробникам. Одночасно з продажем державної долі акцій проводився розподіл простих іменних акцій, належних організації орендарів.
28.03.1996 РВ ФДМУ по Одеській обл. та 29.03.1996 загальними зборами Організації орендарів "Одеський портовий холодильник" затверджено Статут ВАТ "Одеський портовий холодильник", за яким статутний капітал товариства склав 211 646 000 000 крб. Доля держави - 94,5 %, доля організації орендарів ОПХ - 5,5%.
29.03.1996 Жовтневим райвиконкомом м. Одеси ВАТ "Одеський портовий холодильник" видано свідоцтво про державну реєстрацію (перереєстрацію) суб'єкта підприємницької діяльності - юридичної особи.
Розпорядженням РВ ФДМУ по Одеській обл. від 09.12.1996 № 628 "Про закінчення пільгового продажу акцій ВАТ "Одеський портовий холодильник" затверджено протоколи по результатам пільгового продажу акцій товариства, передано в РВ ФДМУ по Одеській обл. змінений Сертифікат на загальну номінальну вартість акцій акціонерного товариства, які належать державі, видано акції працівникам підприємства, внесено в реєстр акцій акціонерного товариства "Одеський портовий холодильник" відомості про акціонерів.
10.12.1996 розпорядженням РВ ФДМУ по Одеській обл. № 684 "Про закінчення пільгового продажу акцій ВАТ "Одеський портовий холодильник" сільгоспвиробникам" затверджено протокол по підсумкам продажу акцій на пільгових умовах ВАТ "Одеський портовий холодильник" сільгоспвиробникам, передано до РВ ФДМУ по Одеській обл. змінений Сертифікат на загальну номінальну вартість акцій акціонерного товариства, які належать державі, видано акції (сертифікат акцій) акціонерам ВАТ по підсумкам пільгового продажу, внесено в реєстр акцій акціонерного товариства "Одеський портовий холодильник" відомості про акціонерів.
09.11.1998 РВ ФДМУ по Одеській обл. прийнято рішення, оформлене наказом № 1401 "Про завершення приватизації ВАТ "Одеський портовий холодильник", яким процес приватизації ВАТ "Одеський портовий холодильник" вважається завершеним, а комісія з продажу акцій Товариства припиняє роботу через завершення усіх видів продажу акцій.
Отже, державне майно орендного підприємства приватизоване як цілісний майновий комплекс шляхом продажу акцій створеного під час приватизації Товариства з врахуванням положень Закону № 2164 та Декрету КМУ №51-93.
На момент завершення приватизації жодних змін або уточнень до акту оцінки, до плану приватизації, який затверджено наказом РВ ФДМУ по Одеській обл. від 28.03.1996 № 461, та до наказу про перетворення орендного підприємства у ВАТ РВ ФДМУ по Одеській обл. не внесено.
23.03.2009 РВ ФДМУ по Одеській обл. видано наказ № 246 "Про скасування наказу від 09.11.1998 № 1401 "Про завершення приватизації ВАТ "Одеський портовий холодильник" та внесено зміни до наказів від 28.03.1996 № 461 "Про затвердження плану приватизації ОП "Одеський портовий холодильник", від 28.03.1996 № 462 "Про перетворення ОП "Одеський портовий холодильник" у ВАТ". Наказ підписано начальником РВ ФДМУ по Одеській обл.
Видача наказу №246, яким фактично скасований наказ про закінчення приватизації № 1401, стала підставою для звернення позивача до суду за захистом порушеного права власності та всіх його акціонерів на вилучені об'єкти нерухомого майна.
Задовольняючи позов, суди виходили з доведеності позивачем належними доказами факту перевищення відповідачем повноважень щодо зміни, скасування та доповнення владних розпорядчих актів, які вичерпали свою дію внаслідок приватизації державного майна, на виконання якої вони прийняті, а також з відсутності підстав для застосування наслідків спливу строку на оскарження спірного наказу за обставин незастосування їх до спірних правовідносин.
Колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій з огляду на таке.
Частиною 1 статі 16 ЦК визначено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. При цьому пункт 10 частини 2 статті 16 ЦК визначає одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.
Разом з тим, частиною 1 статті 21 ЦК передбачено, що суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси, а в контексті застосування частини 1 статті 393 ЦК є таким, порушує права власника і визнається судом незаконним та скасовується за позовом власника майна.
Відповідно до статті 1 Закону України від 21.09.2006 № 185-V "Про управління об'єктами державної власності" управління об'єктами державної власності - це здійснення Кабінетом Міністрів України та уповноваженими ним органами, іншими суб'єктами, визначеними цим Законом, повноважень щодо реалізації прав держави як власника таких об'єктів, пов'язаних з володінням, користуванням і розпоряджанням ними, у межах, визначених законодавством України, з метою задоволення державних та суспільних потреб.
Згідно з частиною 1 статті 133 ГК основу правового режиму майна суб'єктів господарювання, на якій базується їх господарська діяльність, становлять право власності та інші речові права - право господарського відання, право оперативного управління. Господарська діяльність може здійснюватися також на основі інших речових прав (права володіння, права користування тощо), передбачених Цивільним кодексом України. При цьому зміна правового режиму майна суб'єкта господарювання здійснюється за рішенням власника (власників) майна у спосіб, передбачений цим Кодексом та прийнятими відповідно до нього іншими законами, крім випадків, якщо така зміна забороняється законом (частина 2 статті 145 ГК).
Частиною 3 статті 145 ГК передбачено, що правовий режим майна суб'єкта господарювання, заснованого на державній (комунальній) власності, може бути змінений шляхом приватизації майна державного (комунального) підприємства відповідно до закону.
Відповідно до статті 345 ЦК фізична або юридична особа може набути право власності у разі приватизації державного майна та майна, що є в комунальній власності. Приватизація здійснюється у порядку, встановленому законом.
Водночас, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про відчуження спірного майна шляхом приватизації в належний, визначений на момент проведення приватизаційної процедури законодавством спосіб, за участю на всіх її етапах РВ ФДМУ по Одеській обл., як органу, уповноваженого на здійснення державної політики в сфері приватизації, а отже наявне волевиявлення держави по приватизації майна орендного підприємства як цілісного майнового комплексу шляхом продажу акцій та створення під час приватизації Товариства.
При цьому, як вірно визначено попередніми судовими інстанціями, предметом розгляду даної справи є не правомірність приватизації спірних об'єктів, а оскарження наказу № 246, виданого відповідачем 23.03.2009, тобто майже через 11 років після її завершення, учасником якої був відповідач, який узгоджував приватизаційну процедуру на всіх етапах, затверджував акти оцінки вартості державного майна та план приватизації про перетворення орендного підприємства у ВАТ "Одеський портовий холодильник" і приймав остаточні рішення про її закінчення та оформлення правовстановлюючих документів.
Частиною 2 стаття 19 Конституції України передбачено вчинення дій органами державної влади, органами місцевого самоврядування та їх посадовими особами лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачений Конституцією та законами України.
Разом з тим, РВ ФДМУ по Одеській обл., будучи елементом системи державних органів приватизації, здійснює свої повноваження щодо організації та проведення приватизації майна, яке перебуває у державній власності, згідно з державною, республіканською (Республіки Крим) та місцевою програмою приватизації; здійснює повноваження власника щодо майна, яке приватизується відповідно до прийнятих ним рішень. Для реалізації вказаних завдань, відділення утворює комісії з приватизації і комісії з інвентаризації та оцінки майна, що перебуває у державній власності, затверджує акти інвентаризації та оцінки вартості майна. Начальник відділення, зокрема, видає у межах своєї компетенції накази, організує і контролює їх виконання (пункти 3, 4, 8 постанови КМУ № 412, діючої в реакції чинній на момент винесення оскаржуваного наказу). Однак, жодним діючим нормативним актом не унормовано право начальника РВ ФДМУ скасовувати або змінювати свої накази, які вже реалізовані (виконані). В контексті спірних правовідносин завершальний етап приватизації оформлено наказом РВ ФДМУ по Одеській обл. №1401 від 09.11.1998 - актом індивідуальної дії, що вичерпав свою дію внаслідок належного виконання всіх приватизаційних процедур задовго до видачі оспорюваного наказу, яким цю приватизацію було незаконно анульовано.
Колегія суддів враховує, що навіть якщо органом приватизації і було допущено порушення в ході приватизації державного майна, то це порушення не призводить до зміни правовідносин власності, що виникли на підставі рішення про приватизацію, та не є підставою для одноособового вчинення начальником РВ ФДМУ РВ ФДМУ дій щодо скасування вже виконаного наказу, з огляду на таке.
Згідно зі статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) та Європейської комісії з прав людини як джерело права.
Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
У рішенні від 24.06.2003 у справі "Стретч проти Об'єднаного Королівства" ЄСПЛ дійшов висновку про те, що, оскільки особу позбавили права на її майно лише з тих підстав, що порушення були вчинені з боку публічного органу, а не громадянина, то в такому випадку мало місце "непропорційне втручання у право заявника на мирне володіння своїм майном та, відповідно, відбулось порушення статті 1 Першого протоколу Конвенції".
Таким чином, скасування рішення публічного органу або визнання недійсним договору, за якими майно вже отримане особою у власність від держави, та подальше позбавлення приватного власника цього права на підставі того, що державний орган порушив закон, є неприпустимим, за винятком випадків, коли порушення при визначенні умов і порядку приватизації допущено органами публічної влади внаслідок винної, протиправної поведінки самого покупця, чого з матеріалів справи не вбачається та прокурором не доведено.
Адже, в силу положень статті 129 Конституції України, статей 2, 6, 48 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", статей 2, 11, 236 ГПК в редакції, чинній з 15.12.2017, суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Принцип верховенства права та справедливості є універсальним, як для кримінального, так і для господарського, адміністративного та цивільного судочинства.
Позицію щодо дотримання справедливості Конституційний Суд України висловив, зокрема у рішенні від 30 січня 2003 року N 3-рп/2003, зазначивши, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.
Поряд з цим загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність (пункт 6 статті 3 ЦК).
Колегія суддів має також відзначити, що якщо в спірних правовідносинах мова йде про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб, що свідчить про дотримання принципу "належного урядування", що означає зокрема, додержання державними органами обов'язку запроваджувати внутрішніх процедур, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси. При цьому, потреба виправити минулу "помилку" не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу. Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків. Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються (рішення ЄСПЛ у справі "Рисовський проти України" від 20.10.2011).
Колегія суддів зазначає, що у застосуванні та дотриманні практики й висновків ЄСПЛ, як джерела права, визначальним є забезпечення захисту особи від невиправданого втручання держави в мирне володіння цією особою своїм майном, що з огляду на статтю 1 Конвенції, є гарантією кожному, хто перебуває під її юрисдикцією, прав і свобод, визначених в її положеннях. Виконання цього загального обов'язку може означати виконання позитивних обов'язків, що випливають з необхідності забезпечення ефективної реалізації гарантованих Конвенцією прав.
Виходячи з встановлених судами обставин завершення приватизації орендного підприємства "Одеський портовий холодильник" у 1998 році, ПАТ "Одеський портовий холодильник" правомірно очікувало на набуття права власності у розумінні статті 1 Першого протоколу Конвенції.
Враховуючи положення Конвенції та Закону України "Про приватизацію державного майна", касаційна інстанція зазначає, що наведені скаржником обставини не дають достатніх підстав для висновку про незаконність проведеної приватизації, та, як наслідок, не свідчать про наявність підстав для видачі відповідачем спірного наказу про скасування наказу № 1401 "Про завершення приватизації ВАТ "Одеський портовий холодильник".
Крім того, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.
Відповідно до частини 2 статті 264 ЦК позовна давність переривається у разі пред'явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач.
У правовому висновку Верховного Суду України по справі №6-895цс15 вказано, що перебіг позовної давності шляхом пред'явлення позову може перериватися не в разі будь-якого направлення позову поштою, а здійсненого з додержанням вимог процесуального законодавства. Перебіг позовної давності не переривається, якщо судом у прийнятті позовної заяви відмовлено або її повернуто.
Як встановлено апеляційним судом, з метою захисту своїх прав Товариство спочатку у 2010 році звернулося з позовом про скасування наказу №246 у порядку адміністративного судочинства, однак, остаточними судовими рішеннями після тривалого розгляду спору (більше 7 років) провадження у адміністративній справі було закрито у липні 2017 року в зв'язку з непідсудністю спору адміністративним судам, тому Товариство відразу після цього подало відповідний позов у порядку господарського судочинства.
При цьому суд касаційної інстанції враховує те, що закриття провадження у справі не є процесуальною дією суду, тотожною поверненню позовної заяви та відмові у прийнятті позовної заяви, питання про які вирішуються на стадії прийняття позовної заяви, а не під час розгляду справи по суті (наведена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 24.04.2018 по справі №908/828/17).
Водночас, правила переривання позовної давності застосовуються судом незалежно від наявності чи відсутності відповідного клопотання сторін у справі, якщо в останній є докази, що підтверджують факт такого переривання (наведена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 07.06.2018 по справі №668/8830/15-ц).
Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення.
Механізм застосування позовної давності повинен бути достатньо гнучким, тобто, як правило, він мусить допускати можливість зупинення, переривання та поновлення строку позовної давності, а також корелювати із суб'єктивним фактором, а саме - обізнаністю потенційного позивача про факт порушення його права (пункти 62, 66 рішення від 20.12.2007 за заявою №23890/02 у справі "Фінікарідов проти Кіпру").
З огляду на викладене колегія суддів вважає обґрунтованим висновок попередніх інстанцій щодо відсутності пропуску ПАТ "Одеський портовий холодильник" строку позовної давності у даній справі з огляду на переривання його перебігу з моменту подання Товариством належним чином оформленої позовної заяви до Одеського окружного адміністративного суду, яким ухвалою від 04.08.2010 було відкрите провадження у справі №2а-7876/10/1570.
У зв'язку з наведеним, вірною також є позиція судів щодо відмови у задоволенні клопотання відповідача про застосування наслідків спливу позовної давності.
За таких обставин, висновки судів про наявність підстав для задоволення позову є обґрунтованими.
Мотиви прийняття або відхилення кожного аргументу, викладеного в касаційній скарзі та відзиві на касаційну скаргу
Колегія суддів відхиляє доводи скаржника про помилковість висновків суду щодо перевищення начальником РВ ФДМУ по Одеській обл. своїх повноважень шляхом одноособового скасування спірним наказом акта індивідуальної дії, що вичерпав свою дію виконанням внаслідок проведеної та завершеної приватизації державного майна, враховуючи положення вимог статті 19 Конституції України та пунктів 3, 4, 8 постанови КМУ № 412, діючої на момент видачі опорюваного наказу.
Крім того, касаційна інстанція вважає помилковими доводи прокурора про те, що поза увагою судів залишилися обставини протиправної реєстрації позивачем права власності на причал № 21, який відноситься до об'єктів, що не можуть бути приватизовані, та щодо неприйняття відповідачем рішення про приватизацію спірного об'єкта, оскільки судами достеменно встановлено зворотне. Зокрема, зазначене підтверджується встановленими судами обставинами законності всіх етапів приватизації спірного майна, контролем цих етапів з боку відповідача та відсутності на момент її проведення норм, які б забороняли відчуження спірного об'єкта приватизації. Відтак, вірним є висновок судів щодо відмови у задоволенні клопотання відповідача про застосування наслідків спливу позовної давності, тому доводи скаржника про пропуск позивачем строку на звернення до господарського суду не приймаються до уваги як такі, що виходять за межі перегляду справи в касаційній інстанції.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги з посиланням на норми права, якими керувався суд
Надаючи правову кваліфікацію доказам, поданим сторонами з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог і заперечень на них, суди дійшли правильного висновку про обґрунтованість позовних вимог.
Отже, оскаржувані судові акти ухвалено з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права (статей 15, 16, 21, 155, 157, 257, 261, 345, 393 ЦК, статті 5 Закону № 2164, пункту 22 Декрету КМУ № 51-93, пунктів 8, 14 постанови КМУ № 158, пунктів 3, 4, 8 постанови КМУ № 412, пунктів 3.1, 3.2 наказу ФДМУ № 1065, статті 236 ГПК в редакції, чинній з 15.12.2017 ).
Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 308 ГПК в редакції, чинній з 15.12.2017, суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.
Враховуючи межі перегляду справи в касаційній інстанції, колегія суддів вважає, що доводи, викладені прокурором в касаційній скарзі, не отримали підтвердження під час касаційного провадження, не спростовують висновків судів щодо задоволення позову та фактично зводяться до переоцінки доказів і встановлених судом обставин, що з огляду на положення статті 300 ГПК в редакції, чинній з 15.12.2017, не відноситься до повноважень касаційної інстанції, у зв'язку з чим підстав для задоволення касаційної скарги та скасування чи зміни оскаржуваних рішення і постанови немає.
Судовий збір за подання касаційної скарги в порядку статті 129 ГПК в редакції, чинній з 15.12.2017, слід покласти на скаржника.
Зважаючи на викладене та керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
Касаційну скаргу заступника прокурора Одеської області залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду Одеської області від 13.12.2017 та постанову Одеського апеляційного господарського суду від 22.03.2018 у справі №916/2617/17 залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя Ю.Я. Чумак
Судді: Т.Б. Дроботова
К.М. Пільков