21 червня 2018 рокуЛьвів№ 876/1421/18
Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:
головуючого судді Старунського Д.М.,
суддів Багрія В.М., Рибачука А.І..,
за участю секретаря судового засідання Лемцьо І.В.,
позивача ОСОБА_1,
представника відповідача ОСОБА_2,
розглянувши у судовому засіданні в місті Львові апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області на рішення Чортківського районного суду Тернопільської області від 05 січня 2018 року у справі № 608/1589/17 (рішення ухвалено в м. Чорткові, у складі головуючого судді Парфенюка В.І.) за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області, третя особа Західне міжрегіональне управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції України про визнання дій неправомірними,
ОСОБА_1 06.10.2017 звернулася в суд із адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області, третя особа Західне міжрегіональне управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції України, в якому просила визнати неправомірними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області щодо відмови в призначенні їй пенсії за вислугу років та зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області призначити їй пенсію за вислугою років з часу настання права на таку пенсію, тобто з 11 травня 2017 року.
Рішенням Чортківського районного суду Тернопільської області від 05 січня 2018 року адміністративний позов задоволено. Визнано неправомірними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області щодо відмови в призначенні ОСОБА_1 пенсії за вислугу років та зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області призначити ОСОБА_1 пенсію за вислугу років з часу настання права на таку пенсію, тобто з 11 травня 2017 року.
Не погодившись з таким рішенням суду першої інстанції Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області оскаржило його в апеляційному порядку. В апеляційній скарзі просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове, яким в задоволенні адміністративного позову відмовити.
Апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що згідно наказу «3 особового складу» №27 О/С-17 від 10.05.2017 «Чортківської установи виконання покарань управління №26» Державної пенітенціарної служби України в Тернопільській області, вислуга років ОСОБА_1 на день звільнення становить: - в календарному обчисленні: 18 років 03 місяці 08 днів; - в пільговому обчисленні: 24 роки 04 місяці 11 днів. З аналізу наведених норм вбачається необхідність наявності певних умов для реалізації права на призначення пенсії за вислугу років відповідно до Закону №2262, за відсутності хоча б однієї з них пенсія за вислугу років не призначається.
Апелянт зазначає, що вислуга років ОСОБА_1 в календарному обчисленні є недостатньою для призначення вказаної пенсії, у зв'язку з чим пакет документів було повернуто Західному міжрегіональному управлінню з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції України.
Позивачем подано відзив на апеляційну скаргу, в якому просить рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Заслухавши суддю - доповідача, перевіривши підстави для апеляційного перегляду відповідно до доводів апеляційної скарги та відзиву на неї, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, з огляду на наступне.
Як встановлено судом першої інстанції та матеріалами справи підтверджується, що наказом № 270/С-17 від 10 травня 2017 року державної установи «Чортківська установа виконання покарань (№ 26)» позивача звільнено зі служби за власним бажанням.
Згідно трудової книжки АВ № 239899 станом на день звільнення - 10 травня 2017 року, вислуга років ОСОБА_1 в органах Державної кримінально-виконавчої служби України складає: в календарному обчисленні - 18 років 03 місяці 08 днів; - в пільговому обчисленні - 24 років 04 місяці 11 днів.
ОСОБА_1 звернулася за місцем служби із заявою про підготовку і подання документів до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області для призначення їй пенсії за вислугу років відповідно до п. «а» ст. 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб звільнених з військової служби та деяких інших осіб».
Листом № 4760/03 від 05.09.2017 Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області, за наслідками отриманих заяви позивача та документів про призначення пенсії відмовило ОСОБА_1 у призначенні пенсії за вислугу років, повернувши документи без реалізації Західному міжрегіональному управлінню з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції України по причині відсутності у неї необхідної вислуги років, яка дає право на призначення пенсії.
Не погоджуючись із такою відмовою позивач звернулась до суду із даним позовом.
Задовольняючи адміністративний позов суд першої інстанції виходив з того, що станом на дату звільнення з органів державної кримінально-виконавчої служби України вислуга ОСОБА_1 становить 24 років 04 місяці 11 днів, що є достатньою підставою набуття нею права на пенсію за вислугою років відповідно до норм Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».
Проте, колегія суддів не погоджується з такими висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Так, умови, норми і порядок пенсійного забезпечення громадян України із числа осіб, які перебували на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, осіб начальницького і рядового складу Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, державній пожежній охороні, Державній службі спеціального зв'язку та захисту інформації України, органах і підрозділах цивільного захисту, податковій міліції чи Державній кримінально-виконавчій службі України, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом визначає Закон України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» №2262-XII від 09.04.1992.
Пунктом «б» статті 1-2 Закону України від 9 квітня 1992 року №2262-XII «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» передбачено, що право на пенсійне забезпечення на умовах цього Закону мають звільнені зі служби особи начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ України, поліцейські, особи начальницького складу податкової міліції, особи начальницького і рядового складу Державної кримінально-виконавчої служби України, особи начальницького і рядового складу органів і підрозділів цивільного захисту.
Відповідно до пункту «а» статті 12 Закону України від 9 квітня 1992 року №2262-XII «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» пенсія за вислугу років призначається: а) особам офіцерського складу, прапорщикам і мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, іншим особам, зазначеним у пунктах «б»-«д», «ж» статті 1-2 цього Закону (крім осіб, зазначених у частині третій статті 5 цього Закону), незалежно від віку, якщо вони звільнені зі служби: з 1 жовтня 2016 року по 30 вересня 2017 року і на день звільнення мають вислугу 23 календарних роки і більше. До календарної вислуги років зараховується також період, зазначений у частині другій статті 17 цього Закону.
Частиною другої статті 17 названого Закону передбачено, що до вислуги років поліцейським, особам офіцерського складу, особам середнього, старшого та вищого начальницького складу органів внутрішніх справ, державної пожежної охорони, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, органів і підрозділів цивільного захисту, податкової міліції чи Державної кримінально-виконавчої служби України при призначенні пенсії на умовах цього Закону додатково зараховується час їхнього навчання (незалежно від форми навчання) у цивільних вищих навчальних закладах, а також в інших навчальних закладах, після закінчення яких присвоюється офіцерське (спеціальне) звання, до вступу на військову службу, службу до органів внутрішніх справ, Національної поліції, державної пожежної охорони, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, органів і підрозділів цивільного захисту, податкової міліції чи Державної кримінально-виконавчої служби України або призначення на відповідну посаду в межах до п'яти років із розрахунку один рік навчання за шість місяців служби.
Календарний рік - це рік, який особа фактично відпрацювала на займаній посаді.
Як видно з матеріалів справи на час звільнення позивача зі служби (10.05.2017) вислуга років у календарному обчисленні становила - 18 років 3 місяці 8 днів, що не є достатнім для призначення пенсії за вислугу років у відповідності до Закону України від 9 квітня 1992 року №2262-XII «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».
Колегія суддів вважає безпідставним посилання суду першої інстанції на те, що до спірних правовідносин для призначення пенсії за вислугу років підлягає застосуванню постанова Кабінету Міністрів України «Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейським та членам їхніх сімей» від 17 липня 1992 р. №393, якою позивачу на його думку для призначення пенсії вислугу років має зараховуватися пільговий стаж - 24 роки 4 місяці 11 днів є безпідставними, оскільки згідно ч. 3 ст. 7 КАС України, у разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу або положення відповідного міжнародного договору України.
Відтак, приписи п. 3 Постанови Кабінету Міністрів України від 17 липня 1992 р. № 393 суперечать приписам п. «а» ст. 12 Закону України від 9 квітня 1992 року №2262-XII застосуванню підлягає саме Закон України, оскільки у відповідності до ч. 3 ст. 7 КАС України має вищу юридичну силу.
При цьому, законодавець у назві статті 17 використовує формулювання: види служби та періоди часу, які зараховуються до вислуги років «для призначення пенсії». Однак саме календарна вислуга років є визначальною для набуття права на призначення такої пенсії.
Позивач такої вислуги у мінімально-визначеному законодавством розмірі не має, а тому права на призначення пенсії за вислугу років не здобув.
У пункті 50 рішення Європейського суду з прав людини «Щокін проти України» (№ 23759/03 та № 37943/06) зазначено про те, що перша та найважливіша вимога статті 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Говорячи про «закон», стаття 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року посилається на ту саму концепцію, що міститься в інших положеннях цієї Конвенції (див. рішення у справі «Шпачек s.r.о.» проти Чеської Республіки» (SPACEK, s.r.o. v. THE CZECH REPUBLIC № 26449/95). Ця концепція вимагає, перш за все, щоб такі заходи мали підстави в національному законодавстві. Вона також відсилає до якості такого закону, вимагаючи, щоб він був доступним для зацікавлених осіб, чітким та передбачуваним у своєму застосуванні (див. рішення у справі «Бейелер проти Італії» (Beyeler v. Italy № 33202/96).
Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
З огляду на вищезазначене, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що відповідач відмовляючи ОСОБА_1 у призначенні пенсії за вислугу років діяв лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Суд першої інстанції не звернув уваги на вказані обставини, та прийшов до помилкового висновку щодо задоволення даного позову
Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
За наведених обставин, суд приходить до висновку, що судом першої інстанції допущено неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, що відповідно до пункту 4 частини першої статті 317 Кодексу адміністративного судочинства України є підставою для скасування постанови суду першої інстанції та прийняття нової постанови про відмову у задоволенні позову.
Керуючись статтями 243, 308, 310, 313, 315, 317, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України,
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області задовольнити.
Рішення Чортківського районного суду Тернопільської області від 05 січня 2018 року у справі № 608/1589/17 скасувати та прийняти постанову, якою в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовити.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку лише з підстав, визначених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України, протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя ОСОБА_3
судді ОСОБА_4
ОСОБА_5
Повне судове рішення складено 26.06.2018