1[1]
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ
Апеляційного суду міста Києва в складі:
головуючого суддіОСОБА_1 ,
суддів при секретарі судового засідання ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Києві 20 червня 2018 року, з використанням відеоконференцзв'язку з Київським СІЗО, де перебуває заарештована ОСОБА_5 апеляційні скарги захисника ОСОБА_6 та заарештованої ОСОБА_5 , на ухвалу слідчого судді Шевченківського районного суду м. Києва від 14 травня 2018 року, щодо
ОСОБА_5 , яка народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 в Костана?йській області, Семиозерного району Республіки Казахстан, громадянки Республіки Казахстан, раніше судимої Дніпровським районним судом м. Києва від 11-12 квітня 2013 року за ч. 4 ст. 189, ч. 3 ст. 289, ч. 3 ст. 358, ч. 4 ст. 358, ч. 1 ст. 393, 70 КК України, до 10 років позбавлення волі з конфіскацією всього майна, яке належало їй на праві власності,
яка розшукується компетентними органами Республіки Казахстан, для притягнення до кримінальної відповідальності за вчинення кримінальних правопорушень, передбачених п. «б» ч. 2 ст. 177, п. «б» ч. 3 ст. 177 КК Республіки Казахстан,
за участі: прокурора захисника заарештованої ОСОБА_7 , ОСОБА_6 , ОСОБА_5 ,
Вказаною ухвалою визнано наявність підстав для продовження відносно громадянки Республіки Казахстан ОСОБА_5 екстрадиційного арешту до вирішення питання Генеральною прокуратурою України про фактичну передачу останньої правоохоронним органам Республіки Казахстан, строком до 12 липня 2018 року.
Враховуючи встановленні обставини, слідчий суддя прийшов до висновку, що для забезпечення належної процесуальної поведінки заарештованої, їй необхідно продовжити строк тримання під вартою.
Не погоджуючись з таким рішенням, захисник та заарештована, кожен окремо, подали апеляційні скарги, в яких просять скасувати ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 14 травня 2018 року.
Так, в апеляційній скарзі захисник, посилаючись на Закон України «Про виконання рішення та застосування практики Європейського суду з прав людини», рішення Конституційного суду України, зазначає, що оскаржувана ухвала не відповідає нормам матеріального і процесуального права.
Стверджує, що в своєму клопотанні прокурор не навів та не вказав жодної обставини які потребували б перевірки.
Посилається захисник і на те, що 22 грудня 2017 року ОСОБА_5 набула статусу особи, яка звернулась за додатковим захистом та їй необхідно регулярно з'являтися до міграційної служби.
Звертається увага в апеляційній скарзі і на те, що ОСОБА_5 має міцні соціальні зв'язки. Так, мати останньої, 1953 року народження та син 1996 року народження мають посвідки на постійне проживання в Україні.
В своїй апеляційній скарзі заарештована ОСОБА_5 просить визначити їй заставу відповідно до КПК України.
Зазначає, що прокурором в клопотанні не було зазначено строки продовження тримання ОСОБА_5 під вартою, в результаті чого, слідчий суддя вийшов за межі розгляду клопотання.
Крім того, автор апеляційної скарги звертає увагу на те, що прокурор прирівняв інкриміновану ОСОБА_5 статтю КК Республіки Казахстан до ч.ч. 2, 3 ст. 190 КК України, відповідно до якої останній необхідно визначити заставу.
Заслухавши доповідь судді, пояснення ОСОБА_5 і її захисника, які, підтримали апеляційні скарги і просили їх задовольнити, доводи прокурора щодо необхідності залишення апеляційних скарг без задоволення, а ухвали слідчого судді без змін, вивчивши матеріали провадження і перевіривши доводи кожної апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що вони не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.
Вироком Дніпровського районного суду міста Києва від 11-12 квітня 2013 року ОСОБА_5 визнана винною в скоєнні злочинів, передбачених ч. 4 ст. 189, ч. 3 ст. 289, ч. 3 ст. 358, ч. 4 ст. 358, ч. 1 ст. 393, ст. 70 КК України та засуджена до 10 років позбавлення волі.
Ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 17 червня 2017 року до строку відбування покарання ОСОБА_5 зарахований термін її попереднього ув'язнення з 14 травня 2011 року до вступу вироку в законну силу, тобто до 22 жовтня 2014 року і час, на який вона була затримана з 13 до 16 вересня 2010 року, виходячи з розрахунку один день попереднього ув'язнення за два дні позбавлення волі.
Термін відбування покарання ОСОБА_5 за вироком Дніпровського районного суду міста Києва від 11-12 квітня 2013 року закінчився 30 листопада 2017 року.
07 жовтня 2010 року до Генеральної прокуратури України надійшов запит Генеральної прокуратури Республіки Казахстан про видачу ОСОБА_5 для притягнення до кримінальної відповідальності.
Генеральною прокуратурою України 06 грудня 2012 року проведення екстрадиційної перевірки доручено прокуратурі міста Києва.
Крім того, Генеральною прокуратурою України доручено прокуратурі міста Києва забезпечення контролю, тримання ОСОБА_5 під вартою, а в разі її звільнення забезпечення її затримання і застосування екстрадиційного арешту.
В ході екстрадиційної перевірки встановлено, що в провадженні слідчого відділу Лисаковського ГОВД Департаменту внутрішніх справ Костанайської області знаходиться кримінальна справа № 08392003100-119, порушена стосовно ОСОБА_5 за п. «Б» ч. 3 ст. 177 КК Республіки Казахстан (шахрайство, тобто заволодіння чужим майном шляхом обману та зловживання довірою вчинене у великих розмірах).
Постановами старшого слідчого Лисаковского МВВС Департаменту внутрішніх справ Костанайської області від 04 серпня 2008 ОСОБА_5 притягнуто в якості обвинуваченої за ч. 3 п. «Б» ст. 177 КК Республіки Казахстан, обрано запобіжний захід у вигляді арешту і оголошено в розшук.
Інкриміновані ОСОБА_5 злочини, передбачені п. «Б» ч. 2 ст. 177, п. «Б» ч. 3 ст. 177 КК Республіки Казахстан відповідають злочинам, передбаченим ч. 2 ст. 190, ч. 3 ст. 190 КК України, і є екстрадиційними, оскільки передбачають покарання на строк більше 1 року позбавлення волі.
За результатами екстрадиційної перевірки обставин, передбачених ст. 589 КПК України, які б перешкоджали видачі ОСОБА_5 компетентним органам Республіки Казахстан для притягнення до кримінальної відповідальності, не встановлено.
Генеральною прокуратурою України 20 лютого 2013 року прийнято рішення про видачу (екстрадицію) ОСОБА_5 , компетентним органам Республіки Казахстан, з відстрочкою фактичної передачі до закінчення судового розгляду кримінального провадження за її звинуваченням у скоєнні злочину на території України, відбування покарання або звільнення від покарання на підставі будь-яких законних причин.
Ухвалою Шевченківського районного суду міста Києва від 06 березня 2013 року скаргу ОСОБА_5 на постанову Генеральної прокуратури України від 20 лютого 2013 року залишено без задоволення.
Ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 22 березня 2013 року відмовлено в задоволенні скарги захисника в інтересах ОСОБА_5 , на ухвалу Шевченківського районного суду міста Києва від 06 березня 2013 року про відмову в задоволенні скарги ОСОБА_5 на постанову Генеральної прокуратури України від 20 лютого 2013 року про її видачу.
Рішення Генеральної прокуратури України від 20 лютого 2013 року про видачу ОСОБА_5 вступило в законну силу.
Термін відбування покарання ОСОБА_5 за вироком Дніпровського районного суду міста Києва від 11-12 квітня 2013 року закінчився 30 листопада 2017 року.
Ухвалою слідчого судді Шевченківського районного суду міста Києва від 29 листопада 2017 року до ОСОБА_5 застосований екстрадиційний арешт, термін дії якого слід обчислювати з моменту її фактичного затримання.
30 листопада 2017 року ОСОБА_5 затримано в порядку ст.ст. 208, 582 КПК України.
Ухвалою слідчого судді Шевченківського районного суду міста Києва від 24 січня 2018 року ОСОБА_5 продовжено термін екстрадиційного арешту до 24 березня 2018 року включно.
14 травня 2018 року заступник прокурора міста Києва ОСОБА_8 звернувся до Шевченківського районного суду м. Києва з клопотанням про визнання наявності підстав для подальшого тримання ОСОБА_5 під вартою та продовження дії до неї міри запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою (екстрадиційний арешт) до рішення Генеральною прокуратурою України питання про видачу і здійснення фактичної передачі компетентним органам Республіки Казахстан.
Ухвалою слідчого судді Шевченківського районного суду м. Києва від 14 травня 2018 року зазначене клопотання задоволено.
Правовідносини між Україною та Республікою Казахстан щодо екстрадиції (видачі) осіб регулюються Європейською конвенцією про видачу правопорушників 1957 року та Конвенцією про правову допомогу і правові відносини по цивільним, сімейним і кримінальним справам 1993 року, які є чинними для обох держав.
Згідно з ч. 1 ст. 584 КПК України після надходження запиту компетентного органу іноземної держави про видачу особи за дорученням або зверненням центрального органу України прокурор звертається з клопотанням про її екстрадиційний арешт до слідчого судді за місцем тримання особи під вартою. Відповідно до п. 10 даної статті екстрадиційний арешт застосовується до вирішення питання про видачу особи (екстрадицію) та її фактичної передачі, але не може тривати більше дванадцяти місяців.
Крім того, відповідно до ст. 25 Європейської конвенції про видачу правопорушників від 13 грудня 1957 року (ратифікована Україною 29 травня 1997 року) "постанова про утримання під вартою" означає будь-яке розпорядження, яке передбачає позбавлення волі і яке було проголошене кримінальним судом на додаток до вироку про ув'язнення або замість нього.
Як встановлено колегією суддів, зазначені вимоги закону слідчим суддею дотримані в повному обсязі.
З ухвали суду першої інстанції, а також журналу судового засідання вбачається, що наведені в клопотанні прокурора підстави для продовження щодо ОСОБА_5 екстрадиційного арешту перевірялись при розгляді клопотання. При цьому була допитана ОСОБА_5 , вислухана думка прокурора та захисника, з'ясовані обставини справи, на підставі яких було прийнято рішення про продовження щодо останньої екстрадиційного арешту, які мають значення при вирішенні питання продовження запобіжного заходу до вирішення Генеральною прокуратурою України питання про видачу та фактичну передачу (екстрадицію) компетентним органам Республіки Казахстан на строк не більше дванадцяти місяців.
При постановленні ухвали слідчим суддею дотримані вимоги норм КПК України, Конвенції про правову допомогу та правові відносини в цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року.
Постановляючи ухвалу, слідчий суддя, як вважає колегія суддів, обґрунтовано прийшов до висновку про необхідність задоволення клопотання прокурора про наявність підстав для продовження екстрадиційного арешту відносно ОСОБА_5 виходячи з тих обставин, що двомісячний строк тримання ОСОБА_5 під вартою закінчується та прокурором наведено у відповідності до ст. 584 КПК України підстави для подальшого утримання ОСОБА_5 під вартою.
Крім того, що слідчий суддя, під час розгляду вказаного клопотання, не має досліджувати питання про винуватість особи і не перевіряє законність рішень прийнятих компетентними органами інших іноземних держав, а лише перевіряє наявність підстав, достатніх для застосування чи продовження щодо особи обмежувальних заходів. Дослідивши матеріали клопотання в межах своєї компетенції, слідчий суддя у висновках, які зробив компетентний орган держави відносно ОСОБА_5 чогось очевидно необґрунтованого чи недопустимого не встановив. Не виявлено таких обставин і колегією суддів.
Водночас, колегія суддів враховує наявність ризику, передбаченого ч. 1 ст. 177 КПК України, зокрема щодо можливості ОСОБА_5 ухилятися як від компетентних органів України, так і від компетентних органів іноземної держави, а тому слідчим суддею обґрунтовано прийнято рішення про те, що застосування більш м'якого запобіжного заходу буде недостатнім для запобігання ризику, передбаченому ч. 1 ст. 177 КПК України та для забезпечення виконання затриманою покладених на неї процесуальних обов'язків.
Зазначені в апеляційних скаргах доводи та підстави, з яких адвокат та заарештована просять скасувати ухвалу слідчого судді, не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду та не є визначеними законом підставами для скасування оскаржуваного рішення та спростовуються викладеним.
Істотних порушень норм КПК України при розгляді клопотання прокурора, які могли б стати підставою для скасування ухвали слідчого судді у справі не вбачається.
На підставі викладеного, колегія суддів приходить до остаточного висновку про те, що в клопотанні та доданих до нього матеріалах відсутні обставини та законні підстави, при наявності яких щодо ОСОБА_5 неможливе продовження екстрадиційного арешту, а тому апеляційні скарги адвоката ОСОБА_6 , який діє у захист прав та інтересів ОСОБА_5 , та заарештованої ОСОБА_5 задоволенню не підлягають.
Керуючись ст.ст. 376, 404, 405, 407, 422, 583, 584 КПК України, колегія суддів -
Ухвалу слідчого судді Шевченківського районного суду міста Києва від 14 травня 2018 року, якою визнано наявність підстав для продовження відносно громадянки Республіки Казахстан ОСОБА_5 екстрадиційного арешту до вирішення питання Генеральною прокуратурою України про фактичну передачу останньої правоохоронним органам Республіки Казахстан, строком до 12 липня 2018 року, - залишити без змін, а апеляційні скарги захисника ОСОБА_6 та заарештованої ОСОБА_5 , - без задоволення.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3
Справа №11-сс/796/2894/2018 Категорія: ст.584 КПК УкраїниГоловуючий у першій інстанції - ОСОБА_9 Доповідач: ОСОБА_1