20 червня 2018 року м. Київ
Справа № 757/24269/15-ц
№ апеляційного провадження: № 22-ц/796/4906/2018
Апеляційний суд міста Києва у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого (судді-доповідача) Невідомої Т.О.,
суддів Гаращенка Д.Р., Пікуль А.А.
за участю секретаря Лісовської А.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Печерського районного суду міста Києва від 27 березня 2018 року, ухвалене під головуванням судді Москаленко К.О., у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором позики,
В липні 2015 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором позики. В обґрунтування позовних вимог зазначав, що у червні 2013 року між ним та ОСОБА_1 було укладено договір позики у формі розписки, згідно умов якого він надав відповідачу грошові кошти у розмірі 53 000 доларів США, в строк до 15 липня 2013 року. Посилаючись на те, що ОСОБА_1 не виконав свої зобов'язання, ОСОБА_2 просив стягнути з ОСОБА_1 на його користь грошові кошти у розмірі 53 000 доларів США та три проценти річних у розмірі 69 294,04 грн.
Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 27 березня 2018 року позов ОСОБА_2 задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 заборгованість за договором позики у розмірі 1 233 799, 44 грн., з яких: сума основного боргу 1 164 505,40 грн., три проценти річних від простроченої суми 69 294,04 грн.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 суму судового збору в розмірі 3 654 грн.
Не погодившись із таким рішенням суду, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи та неправильне застосування норм матеріального і процесуального права, просив рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову у позові.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що за його клопотанням судом було призначено у справі почеркознавчу експертизу, яка не була проведена, у зв'язку з недостатність зразків його почерку та підпису. При цьому, суд в рішенні вказав, що саме він ухилився від проведення експертизи. Разом з тим, ні від суду, ні від експерта йому не надходило клопотань про надання додаткових зразків почерку та підпису, йому не було відомо про хід експертизи. Таким чином, суд першої інстанції дійшов передчасного висновку про задоволення позову. Крім того, судом не встановлено джерела походження у ОСОБА_2 коштів в сумі 53 000 доларів США, що є істотною обставиною для правильного вирішення справи.
Відповідно до п. 3 Розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 року № 1402 - VІІІ апеляційні суди, утворені до набрання чинності цим Законом, продовжують здійснювати свої повноваження до утворення апеляційних судів у відповідних апеляційних округах.
Відповідно до п. 8 ч. 1 Розділу ХІІІ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону № 2147-VІІІ від 03 жовтня 2017 року до утворення апеляційних судів в апеляційних округах їхні повноваження здійснюють апеляційні суди, у межах територіальної юрисдикції яких перебуває місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується.
15 грудня 2017 року набув чинності ЦПК України у редакції Закону № 2147-VІІІ від 03 жовтня 2017 року.
У відповідності до частини 3 статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 17 квітня 2018 року відкрито апеляційне провадження у справі (т.3, а.с.35-36).
В судовому засіданні ОСОБА_3 в інтересах ОСОБА_1 підтримала апеляційну скаргу та просила її задовольнити з наведених у ній підстав.
ОСОБА_4 в інтересах ОСОБА_2 заперечував проти задоволення апеляційної скарги. Подав відзив, в якому зазначив, що експертом направлялися на адресу суду клопотання про необхідність оплати експертизи та надання зразків підпису. ОСОБА_1 не цікавився розглядом справи, не надав відповідних зразків. У зв'язку з цим, суд обґрунтовано визнав факт написання відповідачем розписки та стягнув заборгованість.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення.
Згідно з ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
В силу частин 1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим та ухвалене відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Як убачається з матеріалів справи та встановлено судом, 14 червня 2013 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 було укладено договір позики, згідно умов якого ОСОБА_2 надав відповідачу грошові кошти у позику в розмірі 53 000 доларів США, а ОСОБА_1 зобов'язався повернути взяті в борг кошти в строк до 15 липня 2013 року.
На підтвердження укладення договору позики позивачем було надано відповідну розписку (а.с.7).
У визначений строк ОСОБА_1 кошти ОСОБА_2 не повернув.
З'ясувавши обставини справи, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, суд першої інстанції дійшов висновку про законність та обґрунтованість позовних вимог ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики та трьох процентів річних відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.
Відповідно до ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Відповідно до положень ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Частиною 2 ст. 625 ЦК України визначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
За своїми ознаками договір позики є реальним, оплатним або диспозитивно безоплатним, одностороннім, строковим або безстроковим.
Договір позики вважається укладеним в момент здійснення дій з передачі предмета договору на основі попередньої домовленості (пункт 2 частини першої статті 1046 ЦК України).
Письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, а й передачі грошової суми позичальнику.
Така позиція була висловлена Верховним Судом України в постанові від 24 лютого 2016 року по справі №6-50цс16.
Заперечуючи проти позову, ОСОБА_1 порушив в суді першої інстанції питання про призначення судової почеркознавчої експертизи.
Просив призначити в справі судову почеркознавчу експертизу, на вирішення якої поставити питання: ким був виконаний підпис в оригіналі розписки після слів «ОСОБА_1.», що укладена між ОСОБА_2 і ОСОБА_1 14.06.2013 року: ОСОБА_1 чи іншою особою?; хто написав текст в оригіналі розписки, починаючи зі слова «Розписка» і закінчуючи словами «ОСОБА_1.», що укладена між ОСОБА_2 і ОСОБА_1 14.06.2013 року: ОСОБА_1 чи іншою особою?
Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 14 березня 2017 року у справі призначено судову почеркознавчу експертизу та провадження у справі зупинено до отримання висновку експерта (т.2, а.с.219-220).
Разом з тим, експертиза не була проведена у зв'язку з ненаданням відповідачем додаткових вільних зразків почерку і підпису на клопотання експерта.
Після поновлення провадження у справі, відповідач ОСОБА_1, будучи належним чином повідомлений про розгляд справи, в судове засідання не з'явився, подав клопотання про відкладення розгляду справи.
При цьому, ОСОБА_1 не звертався до суду із повторними клопотаннями про призначення експертизи.
Статтею 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
ОСОБА_1 не надав суду належних та допустимих доказів на підтвердження того, що він не підписував та не писав надану позивачем розписку, грошових коштів за розпискою не отримував.
Враховуючи викладене, суд першої інстанції, виходячи з принципу змагальності цивільного процесу, встановивши, що відповідач ОСОБА_1 не виконав свої зобов'язання за договором позики, дійшов законного та обґрунтованого висновку про задоволення позову ОСОБА_2
Колегія суддів відхиляє посилання апелянта на передчасність ухвалення рішення у зв'язку з неотриманням висновку експерта з огляду на таке.
Відповідно до частин першої, другої та четвертої статті 10 ЦПК України 2004 року цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.
Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості.
У статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановлених законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Статтею 157 ЦПК України 2004 року було визначено, що суд розглядає справи протягом розумного строку, але не більше двох місяців з дня відкриття провадження у справі, а справи про поновлення на роботі, про стягнення аліментів - одного місяця. У виняткових випадках за клопотанням сторони, з урахуванням особливостей розгляду справи, суд ухвалою може подовжити розгляд справи, але не більш як на п'ятнадцять днів.
Статтею 210 ЦПК України у редакції Закону № 2147-VІІІ від 03 жовтня 2017 року також визначено, що суд має розпочати розгляд справи по суті не пізніше ніж через шістдесят днів з дня відкриття провадження у справі, а у випадку продовження строку підготовчого провадження - не пізніше наступного дня з дня закінчення такого строку. Суд розглядає справу по суті протягом тридцяти днів з дня початку розгляду справи по суті.
Дана цивільна справа перебуває в провадженні суду з липня 2015 року (т.1, а.с.43).
Відповідно до відомостей адресно-довідкової роботи ГУ МВС в м. Києві, отриманими судом в порядку ст.122 ЦПК України 2004 року, зареєстроване місце проживання відповідача ОСОБА_1 - АДРЕСА_1 (т.1, а.с.42).
За даною адресою відповідач ОСОБА_1 отримував поштову кореспонденцію, яка йому направлялась судом (т.1, а.с.50), в поданих до суду заявах та клопотаннях також зазначав дану адресу як місце свого постійного проживання (т.1, а.с.58,59,63-66, 127-128,129,131-133,198,209; т.2, а.с.54,55,63,65, 68-70, 82-84, 140), довіреності, видані відповідачем на представлення його інтересів, представниками ОСОБА_5 та ОСОБА_6, також містять аналогічні відомості про зареєстроване місце проживання ОСОБА_1 в м. Києві.
Частиною 3 статті 27 ЦПК України 2004 року передбачено, що особи, які беруть участь у справі, зобов'язані добросовісно здійснювати свої процесуальні права і виконувати процесуальні обов'язки.
Відповідно до ст. 77 ЦПК України 2004 року сторони та інші особи, які беруть участь у справі, зобов'язані повідомляти суд про зміну свого місця проживання (перебування, знаходження) або місцезнаходження під час провадження справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання або місцезнаходження судова повістка надсилається на останню відому судові адресу і вважається доставленою, навіть якщо особа за цією адресою більше не проживає або не знаходиться.
Заяву про зміну свого місця проживання відповідач до суду не подавав, не вчиняли такої дії і уповноважені ним представники.
Заперечуючи проти позову, ОСОБА_1, просив призначити у справі почеркознавчу експертизу. В обґрунтування заявленого клопотання посилався на те, що розписка є підробленим документом. Протягом тривалого часу вони співпрацювали з позивачем, були засновниками декількох підприємств. В результаті спільної діяльності позичали один одному кошти, утім всі свої грошові зобов'язання перед позивачем він виконав, напроти ОСОБА_2 винен йому значну суму коштів. Позивач має чисті листи з його особистим підписом, котрі могли бути використані для написання тексту розписки. Більш того, у позивача могли залишитись розписки, по яких він вже виконав свої грошові зобов'язання (т.1, а.с.127-128).
14 березня 2017 року судом була призначена почеркознавча експертиза (т.2, а.с.219-220). Витрати по проведенню експертизи було покладено на відповідача, про що йому було достеменно відомо, оскільки 14 березня 2017 року він особисто приймав участь у розгляді справи (т.2, а.с.217).
В той же час оплата експертизи відповідачем проведена не була, у зв'язку із чим 16 травня 2017 року Київським науково-дослідним інститутом судових експертиз було направлено рахунок про сплату експертних послуг на адресу ОСОБА_1: АДРЕСА_2 шляхом відправки простої кореспонденції (т.2 а.с.233-234).
23 травня 2017 у судом першої інстанції було повторно направлено вказаний рахунок та клопотання експерта на вищезазначену адресу відповідача (т.2, а.с.237).
Колегія суддів приходить до висновку, що ОСОБА_1, як особа, яка заінтересована у проведенні експертизи, не вчинив всіх необхідних дій, про які зазначав у клопотанні, а саме: не сплатив кошти за проведення експертизи, ігнорував направлені йому листи, які направлялися Київським науково-дослідним інститутом судових експертиз та судом, і внаслідок такої бездіяльності не довів суду першої інстанції, своїх заперечень проти позову.
Відповідно до ч.1 ст. 146 ЦПК України у разі ухилення особи, яка бере участь у справі, від подання експертам необхідних матеріалів, документів або від іншої участі в експертизі, якщо без цього провести експертизу неможливо, суд залежно від того, хто із цих осіб ухиляється, а також яке для них ця експертиза має значення, може визнати факт, для з'ясування якого експертиза була призначена, або відмовити у його визнанні.
Таким чином, врахувавши викладене, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про написання розписки від 14.06.2013 року та проставлення на ній підпису саме ОСОБА_1 та наявність правових підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_2
В суді апеляційної інстанції представник ОСОБА_1 - ОСОБА_3 заявила клопотання про призначення судової експертизи з метою встановлення часу виконання другого запису в розписці, на вирішення якої просила поставити наступні питання: чи виконаний ОСОБА_1 чи іншою особою, підпис в оригіналі розписки після слів «ОСОБА_1.» від 14.06.2013 року; чи виконаний ОСОБА_1 чи іншою особою, текст в оригіналі розписки, починаючи зі слова «Розписка» і закінчуючи «ОСОБА_1.» від 14.06.2013 року; чи одночасно виконанні дві частини тексту в оригіналі розписки, перша: починаючи зі слів «Я, ОСОБА_2.» та закінчуючи «…14/06/2013 г» та друга частина тексту, починаючи зі слів «Я, ОСОБА_2.» та закінчуючи «ОСОБА_2.» та підписом; який час минув після виконання тексту першої частини тексту розписки; який час минув після виконання тексту другої частини тексту розписки.
Ухвалою апеляційного суду від 20 червня 2018 року було відмовлено в задоволенні клопотання представника ОСОБА_1, оскільки ним не порушувалося питання щодо призначення у справі судової технічної експертизи документів в суді першої інстанції. Заявляючи клопотання про призначення судової почеркознавчої експертизи, представником ОСОБА_1 не наведено доводів чому ОСОБА_1 не подавав відповідне клопотання повторно до суду першої інстанції після повернення справи з експертної установи та не надав додаткових вільних зразків почерку та підпису, тобто, не усунув недоліки, які слугували підставою для повернення справи з експертної установи без проведення експертизи.
Також, є безпідставними посилання апелянта на те, що судом першої інстанції не з'ясовано джерела походження у ОСОБА_2 коштів в сумі 53 000 доларів США, оскільки вказані обставини не є істотними для вирішення спору про стягнення заборгованості за договором позики.
Таким чином, доводи апеляційної скарги не спростовують правильність висновків суду першої інстанції.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи вищевикладене, апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає залишенню без задоволення, а рішення Печерського районного суду міста Києва від 27 березня 2018 року залишенню без змін.
Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Печерського районного суду міста Києва від 27 березня 2018 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Повне судове рішення складено 25 червня 2018 року.
Головуючий Т.О. Невідома
Судді Д.Р. Гаращенко
А.А.Пікуль