Іменем України
26 червня 2018 року
Київ
справа №580/1515/17
адміністративне провадження №К/9901/23671/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Бучик А.Ю.,
суддів: Гімона М.М., Мороз Л.Л.,
розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Харківського апеляційного адміністративного суду в складі колегії суддів: Любчич Л.В., Спаскіна О.А., Сіренко О.І. від 10.01.2018 у справі №580/1515/17 за позовом ОСОБА_2 до Управління праці та соціального захисту населення виконкому Лебединської міської ради Сумської області про визнання дій незаконними та зобов'язання здійснити доплату щорічної разової грошової допомоги відповідно до Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту",
У серпні 2017 року позивач звернувся до суду з адміністративним позовом до Управління праці та соціального захисту населення виконкому Лебединської міської ради Сумської області в якому просив визнати протиправними дії відповідача та стягнути заборгованість в сумі 5 035,00 грн.
Постановою Лебединського районного суду Сумської області від 20 жовтня 2017 року адміністративний позов ОСОБА_2 задоволено частково.
Визнано дії Управління праці та соціального захисту населення виконкому Лебединської міської ради Сумської області, щодо недоплати ОСОБА_2 щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2017 рік у відповідних розмірах згідно Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» протиправними.
Зобов'язано Управління праці та соціального захисту населення виконкому Лебединської міської ради Сумської області здійснити нарахування та виплату ОСОБА_2 щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2017 рік відповідно до ч. 5 ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» в розмірі 5 мінімальних пенсій за віком, що визначається відповідно до ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» за 2017 рік, з урахуванням фактично проведених виплат.
Постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 10 січня 2018 року постанову Лебединського районного суду Сумської області від 20 жовтня 2017 року скасовано. Прийнято нову, якою відмовлено в задоволенні позову.
В касаційній скарзі позивач просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та ухвалити нове рішення, яким адміністративний позов задовольнити.
Касаційна скарга обґрунтована тим, що позивач є учасником бойових дій та має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни. Згідно із вимогами ст.12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» учасникам бойових дій повинна щорічно до 05 травня виплачуватися разова грошова допомога у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком. Однак, фактично йому виплатили лише 1200 грн. у розмірі, визначеному постановою КМУ № 223 від 05.04.2017 року «Деякі питання виплати у 2017 році разової грошової допомоги, передбаченої Законами України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» і «Про жертви нацистських переслідувань»
Заслухавши суддю - доповідача, колегія суддів прийшла до висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивач є учасником бойових дій, що підтверджується копією посвідчення серії НОМЕР_1, у зв'язку із чим перебуває на обліку в Управління соціального захисту населення виконкому Лебединської міської ради Сумської області та має право на пільги, встановлені Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».
Відповідачем виплачено щорічну разову грошову допомогу за 2017 рік ОСОБА_2 як учаснику бойових дій, у розмірі 1200 грн., згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 05 квітня 2017 року № 223 "Деякі питання виплати у 2017 році разової грошової допомоги, передбаченої Законами України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" та "Про жертви нацистських переслідувань" ( далі постанова КМУ №223).
Вважаючи, що розмір отриманої одноразової грошової допомоги не відповідає вимогам чинного законодавства, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд апеляційної інстанції виходив з того, що відповідач при нарахуванні та виплаті позивачу щорічної разової грошової допомоги до 5 травня в розмірі, встановленому постановою Кабінету Міністрів України від 05.04.2017 року № 223, діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що визначені Бюджетним кодексом України, з дотриманням вимог ч. 3 ст. 2 КАС України, а відтак, позовні вимоги є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.
Колегія суддів, дослідивши спірні правовідносини, зазначає наступне.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч. 5 ст. 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (з урахуванням рішення Конституційного Суду України № 10-рп/2008 від 22 травня 2008 року) щорічно до 5 травня учасникам бойових дій виплачується разова грошова допомога у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком.
Частиною 1 статті 17-1 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" встановлено, що щорічну виплату разової грошової допомоги до 5 травня в розмірах, передбачених статтями 12 - 16 цього Закону, здійснюють центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, через відділення зв'язку або через установи банків (шляхом перерахування на особовий рахунок отримувача) пенсіонерам - за місцем отримання пенсії, а особам, які не є пенсіонерами, - за місцем їх проживання чи одержання грошового утримання.
В свою чергу, Законом України від 28.12.2014 N 79-VIII "Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин", який набув чинності 01.01.2015, розділ VI Прикінцеві та перехідні положення Бюджетного кодексу України доповнено пунктом 26, яким встановлено, що норми і положення статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Таким чином, із набуттям чинності Закону України від 28.12.2014 N 79-VIII "Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин", Кабінету Міністрів України надано повноваження щодо визначення розміру щорічної разової грошової допомоги до 5 травня, встановленого ст. 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту".
Відповідно до постанови КМУ № 223 від 05.04.2017 року «Деякі питання виплати у 2017 році разової грошової допомоги, передбаченої Законами України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» і «Про жертви нацистських переслідувань» та здійснювалась у таких розмірах: учасникам бойових дій - 1200 грн.
Тож, на час виникнення спірних правовідносин діяли два нормативно-правові акти, які мають однакову юридичну силу, проте по-різному встановлювали розмір щорічної допомоги до 5 травня учасникам бойових дій.
Рішенням Конституційного Суду України від 25 січня 2012 року №3-рп/2012 визначено, що суди під час вирішення справ про соціальний захист громадян керуються, зокрема, принципом законності. Цей принцип передбачає застосування судами законів України, а також нормативно-правових актів відповідних органів державної влади, виданих на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та законами України, в тому числі нормативно-правових актів Кабінету Міністрів України, виданих у межах його компетенції, на основі і на виконання Бюджетного кодексу України, закону про Державний бюджет України на відповідний рік та інших законів України. Однією з ознак України як соціальної держави є забезпечення загальносуспільних потреб у сфері соціального захисту за рахунок коштів Державного бюджету України виходячи з фінансових можливостей держави, яка зобов'язана справедливо і неупереджено розподіляти суспільне багатство між громадянами і територіальними громадами та прагнути до збалансованості бюджету України. При цьому рівень державних гарантій права на соціальний захист має відповідати Конституції України, а мета і засоби зміни механізму нарахування соціальних виплат та допомоги - принципам пропорційності і справедливості.
Конституційний Суд України в пункті 3 мотивувальної частини рішення № 4-зп від 03 жовтня 1997 року у справі набуття чинності Конституцією України зазначив про те, що конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному. Звичайною є практика, коли наступний у часі акт містить пряме застереження щодо повного або часткового скасування попереднього. Загальновизнаним є й те, що з прийняттям нового акта, якщо інше не передбачено самим цим актом, автоматично скасовується однопредметний акт, який діяв у часі раніше.
Отже, за наявності декількох законів, норми яких по-різному регулюють конкретну сферу суспільних відносин, під час вирішення спорів у цих відносинах суд повинен застосовувати положення закону з урахуванням дії закону в часі за принципом пріоритету тієї норми, яка прийнята пізніше.
Враховуючи, що Закон України від 28.12.2014 N 79-VIII "Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин" прийнятий пізніше Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", то в даному випадку, підлягають застосуванню норми Закону України від 28.12.2014 N 79-VIII "Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин".
Конституційний Суд України в рішенні від 25.01.2012 № 3-рп/2012 зазначив, що одним з визначальних елементів у регулюванні суспільних відносин у соціальній сфері є додержання принципу пропорційності між соціальним захистом громадян та фінансовими можливостями держави, а також гарантування кожному достатнього життєвого рівня.
Конституційний Суд України виходить із того, що додержання конституційних принципів соціальної і правової держави, верховенства права обумовлює здійснення законодавчого регулювання суспільних відносин на засадах справедливості та розмірності з урахуванням обов'язку держави забезпечувати гідні умови життя кожному громадянину України.
Таким чином, передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може змінюватись державою, зокрема, через неможливість її фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства. Крім того, такі заходи можуть бути обумовлені необхідністю запобігання чи усунення реальних загроз економічній безпеці України, що згідно з ч. 1 ст. 17 Конституції України є найважливішою функцією держави.
З огляду на викладене, суди попередніх інстанцій дійшли правомірного висновку про те, що відповідач, здійснюючи позивачу нарахування та виплату одноразової допомоги до 5 травня в розмірі 1200 грн., діяв відповідно до Закону України від 28 грудня 2014 року № 79-VIII "Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин" (чинного з 1 січня 2015 року) та відповідно до постанови КМУ № 223 від 05.04.2017 року «Деякі питання виплати у 2017 році разової грошової допомоги, передбаченої Законами України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» і «Про жертви нацистських переслідувань» , а тому правомірно.
Відповідно до ч. 1 ст. 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
Керуючись ст.ст. 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, -
Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення, а постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 10 січня 2018 року - без змін.
Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.
...........................
...........................
...........................
А.Ю. Бучик
М.М. Гімон
Л.Л. Мороз
Судді Верховного Суду