19 червня 2018 року
м. Київ
Справа № 908/4057/14
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Погребняк В.Я. - головуючий, Білоус В.В., Катеринчук Л.Й.
за участі секретаря судового засідання Співака С.В.
учасники справи:
позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Артемівський завод скловиробів"
представник позивача - Лойфер А.О. (довіреність від 20.02.2018),
відповідач 1 - Бахмутський міськрайонний відділ державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Донецькій області,
представник відповідача - Коваленко В.М. (довіреність від 18.06.2018),
відповідач 2 - Державна казначейська служба України,
представник відповідача - Іонова Г.О. (довіреність від 03.04.2018),
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Чеський Експортний Банк (Ceska Exportni Banka a.s.),
представник третьої особи - Титич В.М. (Договір доручення №2/04-14),
треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача 1 -
1. Міністерство юстиції України (представник не з'явився),
2.Публічне акціонерне товариство "Державний експортно-імпортний банк України",
представники третьої особи - Сухачов О.О. (довіреність від 07.06.2017), Августова М.В., адвокат (Договір про надання правової допомоги від 18.06.2018),
Генеральна прокуратура України - Чирва О.О., прокурор відділу ГПК (посв. №029011),
розглянувши касаційну скаргу Заступника прокурора міста Києва
на постанову Київського апеляційного господарського суду від 19.03.2018
у складі колегії суддів: Сотніков С.В. (головуючий), Алданова С.О., Пантелієнко В.О.
у справі за позовом
Товариства з обмеженою відповідальністю "Артемівський завод скловиробів"
до
Бахмутського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Донецькій області,
Державної казначейської служби України,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Чеський Експортний Банк (Ceska Exportni Banka a.s.),
треті особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача 1 - Міністерство юстиції України та Публічне акціонерне товариство "Державний експортно-імпортний банк України",
за участі прокурора Запорізької області,
про стягнення збитків у розмірі 11 663 600, 00грн.
Короткий зміст позовних вимог
1. Товариство з обмеженою відповідальністю "Артемівський завод скловиробів" в особі ліквідатора арбітражного керуючого Лойфера А.Е. (далі - ТОВ "Артемівський завод скловиробів", позивач) звернулося до господарського суду з позовом до Відділу Державної виконавчої служби Артемівського міськрайонного управління юстиції у Донецькій області (далі - ВДВС, відповідач 1), Державної казначейської служби України (далі - відповідач 2) про стягнення з Державного бюджету України через Державну казначейську службу України в м. Артемівську Донецької області на користь ТОВ "Артемівський завод скловиробів" 11 663 600,00 грн. в рахунок відшкодування шкоди, завданої неправомірними діями Відділу державної виконавчої служби Артемівського міськрайонного управління юстиції в Донецькій області.
2. Рішенням господарського суду Запорізької області від 19.08.2015 у справі № 908/4057/14 (залишеним без змін постановою Донецького апеляційного господарського суду від 14.12.2015) в позові відмовлено.
3. Постановою Вищого господарського суду України від 12.04.2016 скасовано постанову Донецького апеляційного господарського суду від 14.12.2015 та рішення господарського суду Запорізької області від 19.08.2015 у справі №908/4057/14, справу направлено на новий розгляд до господарського суду Запорізької області в іншому складі суду.
4. Ухвалою господарського суду Запорізької області від 26.05.2016 справу № 908/4057/14 передано до господарського суду міста Києва, за виключною підсудністю, на підставі ч. 5 ст. 16 Господарського процесуального кодексу України.
5. Рішенням господарського суду міста Києва від 25.08.2016 у справі №908/4057/14 у задоволенні позову ТОВ "Артемівський завод скловиробів" відмовлено повністю.
6. Постановою Київського апеляційного господарського суду від 23.05.2017 скасовано повністю рішення господарського суду міста Києва від 25.08.2016 у справі № 908/4057/14, прийнято нове рішення, яким припинено провадження у справі в частині вимог до Відділу державної виконавчої служби Артемівського міськрайонного управління юстиції у Донецькій області, у позовних вимогах до Державної казначейської служби України відмовлено.
7. Постановою Вищого господарського суду України від 14.11.2017 у справі № 908/4057/14 скасовано постанову Київського апеляційного господарського суду від 23.05.2017, справу передано на розгляд до Київського апеляційного господарського суду в іншому складі суду.
При цьому, суд касаційної інстанції вказав на те, що суд апеляційної інстанції заяву Бахмутського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального правління юстиції у Донецькій області про заміну відповідача1 не розглянув, не з'ясував чи допускають спірні правовідносини правонаступництво, дійшов до помилкового висновку по припинення провадження у справі на підставі п. 6 ч.1 ст. 80 ГПК України в частині вимог до Відділу державної виконавчої служби Артемівського міськрайонного управління юстиції у Донецькій області.
8. Під час нового апеляційного розгляду, ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 19.03.2018 замінено у справі № 908/4057/14 відповідача - Відділ державної виконавчої служби Артемівського міськрайонного управління юстиції у Донецькій області на його правонаступника - Бахмутський міськрайонний відділ державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Донецькій області.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
9. Постановою Київського апеляційного господарського суду від 19.03.2018 апеляційні скарги ТОВ "Артемівський завод скловиробів" та Чеський Експортний Банк задоволено частково;
рішення господарського суду міста Києва від 25.08.2016 у справі № 908/4057/14 скасовано;
справу № 908/4057/14 за позовом ТОВ "Артемівський завод скловиробів" до Бахмутського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Донецькій області, Державної казначейської служби України, за участю третіх осіб - Чеський Експортний Банк (Ceska Exportni Banka, a.s.), Міністерство юстиції України, Публічне акціонерне товариство "Державний експортно-імпортний банк України" про стягнення збитків у розмірі 11 663 600,00 грн. передано до господарського суду міста Києва для розгляду по суті спору в межах справи № 23/334-б про банкрутство ТОВ "Артемівський завод скловиробів".
10. Приймаючи таке рішення, апеляційний господарський суд виходив з того, що під час вирішення даного спору, поряд з іншими обставинами, які мають значення для справи, належало встановити, чи правомірно проводились виконавчі дії з примусового виконання виконавчих документів, а саме реалізації майна боржника на прилюдних торгах, під час дії мораторію на задоволення вимог кредиторів, введеного ухвалою суду про порушення справи про банкрутство ТОВ "Артемівський завод скловиробів", з урахуванням положень Закону України "Про виконавче провадження" (в редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин).
За висновком апеляційного суду, вирішення таких спорів полягає в тому, що вони розглядаються та вирішуються господарським судом, який розглядає справу про банкрутство, без порушення нових справ з метою судового контролю у межах цього провадження за діяльністю боржника, залучення всього майна та коштів боржника до ліквідаційної маси та проведення інших заходів, метою яких є повне або часткове задоволення вимог кредиторів.
11. На підставі матеріалів справи, апеляційний господарський суд встановив:
11.1. За виконавчими написами приватних нотаріусів, було здійснене звернення стягнення на рухоме та нерухоме майно ТОВ "Артемівський завод скловиробів" на користь ВАТ "Державний експортно-імпортний банк України", в рахунок погашення заборгованості за кредитними договорами.
11.2. Проведення виконавчих дій з примусового виконання виконавчих написів нотаріуса здійснювалось державними виконавцями Відділу державної виконавчої служби Артемівського міськрайонного управління юстиції Донецької області та підрозділу примусового виконання рішень відділу ДВС головного управління юстиції у Донецькій області. Зокрема, було проведено описи й арешт майна ТОВ "Артемівський завод скловиробів", замовлено незалежну оцінку арештованого майна, замовлено організацію прилюдних торгів.
11.3. Отримані кошти від реалізації майна боржника на прилюдних торгах були розподілені на користь ПАТ "Державний експортно-імпортний банк України" відповідно до процедури виконавчого провадження.
11.4. Ухвалою господарського суду міста Києва від 30.08.2007 за заявою ТОВ "Елітметал" порушено провадження у справі № 23/334-6 про банкрутство ТОВ "Артемівський завод скловиробів", введено мораторій на задоволення вимог кредиторів.
11.5. Ухвалою господарського суду міста Києва від 17.01.2011 Чеська Експортні Банк визнано кредитором ТОВ "Артемівський завод скловиробів" на загальну суму 6 913 364,22 євро, що в еквіваленті складає 72 187 558,62 грн., як кредитора першої черги.
Кредиторські вимоги Банку ґрунтувались на Кредитному договорі № 21030 від 17.07.2006, Іпотечному договорі від 23.10.2006 (укладеному в забезпечення зобов'язання за Кредитним договором №21030), за умовами якого боржник передав в іпотеку нерухоме майно - комплекс, який розташований за адресою: Донецька область, м. Артемівськ, вул. Кірова, 2, 36.
11.6. Ухвалою господарського суду міста Києва від 07.06.2011 затверджено реєстр вимог кредиторів ТОВ "Артемівський завод скловиробів", до якого включено також вимоги ВАТ "Державний експортно-імпортний банк", як такі, що забезпечені заставою майна боржника, на загальну суму 112 241 226,74 грн.
11.7. Постановою господарського суду міста Києва від 18.08.2011 у справі №23/334-6 ТОВ "Артемівський завод скловиробів" визнано банкрутом, відкрито ліквідаційну процедуру, ліквідатором у справі призначено арбітражного керуючого Лойфера А. Е.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
12. Не погоджуючись з постановою апеляційного суду від 19.03.2018 у цій справі, Заступник прокурора міста Києва звернувся з касаційною скаргою про скасування оскарженого судового акту, з вимогою передати справу на новий розгляд до Київського апеляційного господарського суду.
13. Ухвалою від 02.05.2018 Верховний Суд, у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Погребняк В.Я. (головуючий), Катеринчук Л.Й., Пєсков В.Г. (визначеній за результатами автоматизованого розподілу судової справи між суддями, Протокол від 18.04.2018), прийняв справу № 908/4057/14 господарського суду міста Києва до провадження; відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою заступника прокурора міста Києва на постанову Київського апеляційного господарського суду від 19.03.2018 у справі № 908/4057/14; призначив розгляд справи на 19.06.2018.
14. Автоматизованою системою документообігу суду, за розпорядженням Заступника керівника апарату - керівника секретаріату Касаційного господарського суду від 15.06.2018 №1234, у зв'язку з відпусткою судді Пєскова В.Г., для розгляду справи № 908/4057/14 визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя - Погребняк В.Я., суддя - Білоус В.В., суддя - Катеринчук Л.Й. (протокол повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 15.06.2018).
15. Ухвалою Верховного Суду від 15.06.2018, у визначеному складі колегії суддів, справу № 908/4057/14 господарського суду міста Києва за касаційною скаргою Заступника прокурора міста Києва на постанову Київського апеляційного господарського суду від 19.03.2018 прийнято до провадження. Ухвалено розгляд касаційної скарги заступника прокурора міста Києва на постанову Київського апеляційного господарського суду від 19.03.2018 у справі № 908/4057/14 здійснити у дату і час, визначені Ухвалою від 02.05.2018.
16. Учасники справи не скористалися своїм процесуальним правом, визначеним ст.ст. 42, 295 ГПК України, відзив на касаційну скаргу до суду касаційної інстанції не подали.
17. До початку судового засідання, представником третьої особи, Чеського Експортного Банку (Ceska Exportni Banka, a.s.), подано Клопотання (вих. №385 від 18.06.2018) з проханням зобов'язати Київський апеляційний господарський суд виконати вимоги чинного процесуального законодавства та направити постанову Київського апеляційного господарського суду у справі № 908/4057/14 від 19.03.2018 на адресу Повіреного: м. Київ, 04070, вул. Волоська 50/38, оф. 130.
18. Вказане клопотання колегією суддів відхилене за відсутністю процесуального механізму вчинення відповідних дій, враховуючи, що надсилання сторонам (учасникам судового провадження) копій процесуальних документів є передбаченим процесуальним законом обов'язком судів, а також враховуючи відсутність відповідних повноважень (зобов'язати суд попередньої інстанції вчинити дії) у суду касаційної інстанції.
19. Крім того, в судовому засіданні 19.06.2018 представником Чеського Експортного Банку (Ceska Exportni Banka, a.s.) було заявлено усне клопотання про необхідність ознайомлення з матеріалами справи.
20. Вказане клопотання судовою колегією Касаційного господарського суду задоволено, у зв'язку з чим в засіданні суду було оголошено півгодинну перерву та надано можливість представнику Чеського Експортного Банку (Ceska Exportni Banka, a.s.) ознайомитись з матеріалами справи, за результатами якого представником вчинено відповідну відмітку в матеріалах справи.
21. Після перерви, представник Генеральної прокуратури України, в засіданні суду касаційної інстанції, повністю підтримала вимоги касаційної скарги, з підстав наведених у ній; просила Касаційний господарський суд скасувати постанову Київського апеляційного господарського суду від 19.03.2018 у справі № 908/4057/14; передати справу на новий розгляд до Київського апеляційного господарського суду.
22. Представники Чеського Експортного Банку (Ceska Exportni Banka, a.s.) та ТОВ "Артемівський завод скловиробів", в судовому засіданні, проти вимог та доводів скаржника заперечували; просили Суд постанову Київського апеляційного господарського суду від 19.03.2018 у справі № 908/4057/14 залишити без змін.
23. Представники інших учасників судового процесу, що були присутні в судовому засіданні, підтримали вимоги касаційної скарги, посилаючись на правомірність та обґрунтованість доводів скаржника; просили Суд скасувати постанову Київського апеляційного господарського суду від 19.03.2018 у справі № 908/4057/14; передати справу на новий розгляд до Київського апеляційного господарського суду.
Доводи скаржника (Заступника прокурора міста Києва)
24. Скаржник посилався на порушення судом апеляційної інстанцій п. 8 ч.1 ст. 20, ч.2 ст. 278 ГПК України, ч.4 ст. 10 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".
25. Посилаючись на приписи ст. 10 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" та ст. 20 ГПК України, скаржник доводив відсутність обов'язку суду, в провадженні якого перебуває справа про банкрутство, розглядати в межах такої справи вимоги боржника до третіх осіб, що не стосується формування ліквідаційної маси.
26. Скаржник доводив невірне застосування апеляційним судом приписів ст.10 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" в редакції чинній з 19.01.2013, оскільки за Прикінцевими та перехідними положеннями вказаного Закону, враховуючи дату прийняття постанови про визнання боржника банкрутом 18.08.2011, має застосовуватись попередня редакція Закону про банкрутство.
27. На переконання скаржника, стягнення збитків, заподіяних неправомірними діями державних виконавців, не є, в розумінні Закону про банкрутство, діями ліквідатора направленими на повернення майна боржника до ліквідаційної маси.
Доводи інших учасників справи
28. Представник ліквідатора ТОВ "Артемівський завод скловиробів" в судовому засіданні доводила, що внаслідок незаконних дій державних виконавців ліквідаційна маса банкрута зменшилась, що призвело до незадоволення вимог кредиторів, оскільки в ліквідаційній процедурі задоволення вимог кредиторів відбувається за рахунок коштів, одержаних від продажу майна боржника відповідно до черговості, встановленої Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", тобто у визначеному Законом порядку.
НОРМИ ПРАВА, ЩО ПІДЛЯГАЮТЬ ЗАСТОСУВАННЮ
29. Конституція України
Стаття 129 встановлює основні засади судочинства, якими, зокрема, є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (пункт 8 частини 1 цієї статті).
Стаття 124 регламентує, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення.
30. Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод, стаття 6
Кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
У рішенні Європейського суду з прав людини від 18.11.2010 у справі "Мушта проти України" зазначено: "право на суд, одним з аспектів якого є право на доступ до суду, не є абсолютним, воно за своїм змістом може підлягати обмеженням, особливо щодо умов прийнятності скарги на рішення. Однак, такі обмеження не можуть обмежувати реалізацію цього права у такий спосіб або до такої міри, щоб саму суть права було порушено. Ці обмеження повинні переслідувати легітимну мету та має бути розумний ступінь пропорційності між використаними засобами та поставленими цілями".
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Принц Ліхтенштейну Ганс-Адам II проти Німеччини" від 12.07.2001 зазначено, що право на доступ до суду, гарантоване п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, не є абсолютним і може підлягати обмеженню; такі обмеження допускаються з огляду на те, що за своїм характером право доступу потребує регулювання з боку держави. Суд повинен переконатися, що застосовані обмеження не звужують чи не зменшують залишені особі можливості доступу до суду в такий спосіб або до такої міри, що це вже спотворює саму суть цього права.
31. Господарський процесуальний кодекс України (далі -ГПК України), в редакції Кодексу №1798-ХІІ від 06.11.1991
Згідно зі ст. 1 ГПК України, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
У випадках, передбачених законодавчими актами України, до господарського суду мають право також звертатися державні та інші органи, фізичні особи, що не є суб'єктами підприємницької діяльності.
Відповідно до ст. 41 ГПК України, господарські суди вирішують господарські спори у порядку позовного провадження, передбаченому цим Кодексом. Господарські суди розглядають справи про банкрутство у порядку провадження, передбаченому цим Кодексом, з урахуванням особливостей, встановлених Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".
За приписами ст. 12 ГПК України, господарським судам підвідомчі: 1) справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні господарських договорів, у тому числі щодо приватизації майна, та з інших підстав, крім: спорів про приватизацію державного житлового фонду; спорів, що виникають при погодженні стандартів та технічних умов; спорів про встановлення цін на продукцію (товари), а також тарифів на послуги (виконання робіт), якщо ці ціни і тарифи відповідно до законодавства не можуть бути встановлені за угодою сторін; спорів, що виникають із публічно-правових відносин та віднесені до компетенції Конституційного Суду України та адміністративних судів; інших спорів, вирішення яких відповідно до законів України та міжнародних договорів України віднесено до відання інших органів; 2) справи про банкрутство; 3) справи за заявами органів Антимонопольного комітету України, Рахункової палати з питань, віднесених законодавчими актами до їх компетенції; 4) справи, що виникають з корпоративних відносин у спорах між юридичною особою та її учасниками (засновниками, акціонерами, членами), у тому числі учасником, який вибув, а також між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи, пов'язаними із створенням, діяльністю, управлінням та припиненням діяльності такої особи, правами та обов'язками учасників (засновників, акціонерів, членів) такої особи, крім трудових спорів; 4-1) справи у спорах між господарським товариством та його посадовою особою (у тому числі посадовою особою, повноваження якої припинені) про відшкодування збитків, завданих такою посадовою особою господарському товариству її діями (бездіяльністю); 5) справи у спорах щодо обліку прав на цінні папери; 6) справи у спорах, що виникають із земельних відносин, в яких беруть участь суб'єкти господарської діяльності, за винятком тих, що віднесено до компетенції адміністративних судів; 7) справи у спорах з майновими вимогами до боржника, стосовно якого порушено справу про банкрутство, у тому числі справи у спорах про визнання недійсними правочинів (договорів), якщо з відповідним позовом звертається на виконання своїх повноважень контролюючий орган, визначений Податковим кодексом України; 8) справи за заявами про затвердження планів санації боржника до порушення справи про банкрутство; 9) справи у спорах, підвідомчих господарським судам, щодо порушення прав інтелектуальної власності з використанням мережі Інтернет.
Частиною 9 ст. 16 ГПК України (виключна підсудність справ) передбачено, що справи у майнових спорах, передбачених п. 7 ч. 1 ст. 12 цього Кодексу, розглядаються господарським судом, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство.
32. Господарський процесуальний кодекс України (далі -ГПК України), в редакції Закону України №2147-VІІI від 03.10.2017
З 15.12.2017 набрав чинності Господарський процесуальний кодекс України в редакції Закону України від 03.10.2017р. № 2147-VIII.
Приписами пп. 9 п. 1 розділу ХІ "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України встановлено, що справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких порушено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Згідно ч. 1 ст. 3 ГПК України, судочинство в господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України "Про міжнародне приватне право", Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Пунктом 8 ч. 1 ст. 20 ГПК України встановлено, що господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема, справи про банкрутство та справи у спорах з майновими вимогами до боржника, стосовно якого відкрито провадження у справі про банкрутство, у тому числі справи у спорах про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником; стягнення заробітної плати; поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника, за винятком спорів про визначення та сплату (стягнення) грошових зобов'язань (податкового боргу), визначених відповідно до Податкового кодексу України, а також спорів про визнання недійсними правочинів за позовом контролюючого органу на виконання його повноважень, визначених Податковим кодексом України.
Відповідно до ч. 9 ст. 30 ГПК України справи, передбачені пунктами 8 та 9 частини першої статті 20 цього Кодексу, розглядаються господарським судом за місцезнаходженням боржника.
За приписами ст.269 ГПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Згідно частини 1 статті 279 Господарського процесуального кодексу України, судове рішення, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню з направленням справи на розгляд за встановленою законом підсудністю, якщо рішення прийнято судом з порушенням правил територіальної юрисдикції (підсудності).
33. Закон України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", в редакції Закону від 14.05.1992 №2343-ХІІ
Згідно ст. 1 Закону, ліквідатор - фізична особа, яка відповідно до рішення господарського суду організовує здійснення ліквідаційної процедури боржника, визнаного банкрутом, та забезпечує задоволення визнаних судом вимог кредиторів у встановленому цим Законом порядку.
Відповідно до ч. 3 ст. 24 Закону про банкрутство, ліквідатор (ліквідаційна комісія) виконують свої повноваження до завершення ліквідаційної процедури в порядку,
встановленому цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.
За приписами ч. 1 ст. 25 Закону, ліквідатор з дня свого призначення здійснює такі повноваження:
приймає до свого відання майно боржника, вживає заходів по забезпеченню його збереження;
виконує функції з управління та розпорядження майном банкрута;
здійснює інвентаризацію та оцінку майна банкрута згідно з законодавством;
аналізує фінансове становище банкрута;
виконує повноваження керівника (органів управління) банкрута;
очолює ліквідаційну комісію та формує ліквідаційну масу;
пред'являє до третіх осіб вимоги щодо повернення дебіторської заборгованості банкруту;
має право отримувати кредит для виплати вихідної допомоги працівникам, що звільняються внаслідок ліквідації банкрута, який відшкодовується в першу чергу згідно зі статтею 31 цього Закону за рахунок коштів, одержаних від продажу майна банкрута;
з дня визнання боржника банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури повідомляє працівників банкрута про звільнення та здійснює його відповідно до законодавства України про працю. Виплата вихідної допомоги звільненим працівникам банкрута провадиться ліквідатором у першу чергу за рахунок коштів, одержаних від продажу майна банкрута або отриманого для цієї мети кредиту;
заявляє в установленому порядку заперечення по заявлених до боржника вимогах поточних кредиторів за зобов'язаннями, які виникли під час провадження у справі про банкрутство, і є неоплаченими;
з підстав, передбачених частиною десятою статті 17 цього Закону, подає до господарського суду заяви про визнання недійсними угод боржника;
вживає заходів, спрямованих на пошук, виявлення та повернення майна банкрута, що знаходиться у третіх осіб;
передає у встановленому порядку на зберігання документи банкрута, які відповідно до нормативно-правових документів підлягають обов'язковому зберіганню;
реалізує майно банкрута для задоволення вимог, включених до реєстру вимог кредиторів, у порядку, передбаченому цим Законом;
повідомляє про своє призначення державний орган з питань банкрутства в десятиденний строк з дня прийняття рішення господарським судом та надає державному органу з питань банкрутства інформацію для ведення єдиної бази даних щодо підприємств-банкрутів;
здійснює інші повноваження, передбачені цим Законом.
Згідно ч. 1 ст. 26 Закону про банкрутство, усі види майнових активів (майно та майнові права) банкрута, які належать йому на праві власності або повного господарського відання на дату відкриття ліквідаційної процедури та виявлені в ході ліквідаційної процедури, включаються до складу ліквідаційної маси, за винятком об'єктів житлового фонду, в тому числі гуртожитків, дитячих дошкільних закладів та об'єктів комунальної інфраструктури, які в разі банкрутства підприємства передаються в порядку, встановленому законодавством, до комунальної власності відповідних територіальних громад без додаткових умов і фінансуються в установленому порядку.
34. Закон України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (далі - Закон про банкрутство), в редакції Закону України від 22.12.2011 №4212-VI
З 19.01.2013 набрав чинності Закон України "Про внесення змін до Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" № 4212-VI від 22.12.2011.
За приписами ст. 1 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", ліквідатор - фізична особа, яка відповідно до рішення господарського суду організовує здійснення ліквідаційної процедури боржника, визнаного банкрутом та забезпечує задоволення визнаних судом вимог кредиторів у встановленому цим Законом порядку.
Відповідно до ч.4 ст. 10 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, вирішує усі майнові спори з вимогами до боржника, у тому числі спори про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником; стягнення заробітної плати; поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника, за винятком спорів, пов'язаних із визначенням та сплатою (стягненням) грошових зобов'язань (податкового боргу), визначених відповідно до Податкового кодексу України, а також справ у спорах про визнання недійсними правочинів (договорів), якщо з відповідним позовом звертається на виконання своїх повноважень контролюючий орган, визначений Податковим кодексом України.
Частиною 1 ст. 25 Закону про банкрутство встановлено, що ліквідатор з дня свого призначення здійснює, зокрема, такі повноваження: виконує функції з управління та розпорядження майном банкрута; здійснює інвентаризацію та оцінку майна банкрута згідно з законодавством; аналізує фінансове становище банкрута; очолює ліквідаційну комісію та формує ліквідаційну масу; пред'являє до третіх осіб вимоги щодо повернення дебіторської заборгованості банкруту; з підстав, передбачених частиною десятою статті 17 цього Закону, подає до господарського суду заяви про визнання недійсними угод боржника; вживає заходів, спрямованих на пошук, виявлення та повернення майна банкрута, що знаходиться у третіх осіб; реалізує майно банкрута для задоволення вимог, включених до реєстру вимог кредиторів, у порядку, передбаченому цим Законом; здійснює інші повноваження, передбачені цим Законом.
А.1. Щодо меж розгляду справи судом касаційної інстанції
35. Відповідно до ст. 300 ГПК України (в редакції Закону України №2147-VІІI від 03.10.2017), переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається.
Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
З огляду на наведене вище, судова колегія відхиляє доводи касаційної скарги стосовно неповноти з'ясування обставин справи, оскільки це призведе до виходу за межі повноважень суду касаційної інстанції.
А. Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій
Предметом позову, в даному випадку, є стягнення на користь ТОВ "Артемівський завод скловиробів" 11 663 600, 00 грн. відшкодування шкоди, завданої неправомірними діями Бахмутського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Донецькій області.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 30.08.2007, за заявою ТОВ "Елітметал", порушено провадження у справі № 23/334-6 про банкрутство ТОВ "Артемівський завод скловиробів", введено мораторій на задоволення вимог кредиторів.
Статтею 1 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (в редакції Закону від 14.05.1992 №2343-ХІІ) визначено, що мораторій на задоволення вимог кредиторів - зупинення виконання боржником стосовно якого порушено справу про банкрутство грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), термін виконання яких настав до дня введення мораторію, і припинення заходів, спрямованих на забезпечення виконання цих зобов'язань та зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), застосованих до прийняття рішення про введення мораторію.
Під час примусового виконання виконавчих написів приватних нотаріусів Харківського міського нотаріального округу про звернення на користь ВАТ "Державний експортно-імпортний банк України" стягнення на майно ТОВ "Артемівський завод скловиробів", з аукціонів було реалізоване рухоме та нерухоме майно позивача.
Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 22.10.2012 у справі №2а/0570/6049/2012 (залишеною Ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 06.12.2012) дії Відділу державної виконавчої служби Артемівського міськрайонного управління юстиції та Відділу державної виконавчої служби головного управління юстиції у Донецькій області, щодо реалізації майна ТОВ "Артемівський завод скловиробів", визнано неправомірними, бездіяльність протиправною, скасовано акт про реалізацію предмета іпотеки.
Протиправність дій виконавчого органу визначена у тому, що під час виконавчих дій з примусового виконання виконавчих написів нотаріусів, було реалізовано нерухоме майно Позивача, не позначене у виконавчому написі від 19.09.2007 № 1490.
На даний час, ТОВ "Артемівський завод скловиробів" перебуває у процедурі ліквідації, введеної постановою господарського суду міста Києва від 18.08.2011 у справі №23/334-6, ліквідатором у якій призначено арбітражного керуючого Лойфера А. Е.
За змістом положень статті 55 Конституції України кожному гарантується захист прав і свобод у судовому порядку.
Пунктом першим статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у рішенні у справі "Сокуренко і Стригун проти України" від 20.07.2006 зазначив, що фраза «встановленого законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. У рішенні у справі «Занд проти Австрії» висловлено думку, що термін «судом, встановленим законом» у пункті першому статті 6 Конвенції передбачає «усю організаційну структуру судів, включно з [...] питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів [...]».
Право на справедливий судовий розгляд, закріплене в п.1 ст. 6 Конвенції, ототожнюється з правом на доступ до правосуддя, тобто кожна особа повинна мати можливість ініціювати судовий розгляд справи щодо свої цивільних прав і свобод та отримати справедливий і ефективний судовий захист.
Кожна особа, згідно ч. 1 ст. 16 ЦК України, має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Способи захисту таких прав та інтересів, на підставі ч. 2 наведеної норми, можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
З моменту порушення стосовно боржника справи про банкрутство він перебуває в особливому правовому режимі, який змінює весь комплекс юридичних правовідносин боржника.
Поряд з іншими принципами правового регулювання відносин неплатоспроможності (галузевих принципів), суттєве значення має й принцип судового нагляду у відносинах неплатоспроможності та банкрутства, який розпочинається з призначення розпорядника майна чи ліквідатора банкрута.
Ліквідатор у справі про банкрутство має самостійний статус як особа, що за рішенням суду зобов'язана належним чином виконувати свої повноваження в ході ліквідаційної процедури, зокрема ті, що направлені на формування ліквідаційної маси боржника та задоволення вимог кредиторів.
Перш за все, наведений вище принцип полягає у нагляді за дотриманням інтересів кредиторів стосовно збереження об'єктів конкурсної маси, а також інтересів боржника щодо обґрунтованості грошових претензій кредиторів тощо. Суд у справі про банкрутство повинен сам приймати рішення стосовно виду та інтенсивності нагляду з урахуванням процедури провадження, особи боржника та арбітражного керуючого, а також інших обставин справи.
На більш ефективну реалізацію вказаного принципу, направлені й приписи процесуального Закону, зокрема ст.ст. 12, 16 ГПК України (в редакції Кодексу №1798-ХІІ від 06.11.1991), ст.ст. 20, 30 ГПК України (в редакції Закону України №2147-VІІI від 03.10.2017).
Означений Принцип та механізм його застосування також відстежується у приписах Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (в редакції Закону від 14.05.1992 №2343-ХІІ), проте нормативне своє відтворення він набув в редакції Закону України від 22.12.2011 №4212-VI (ст. 10).
Виходячи з вимог ч. 9 ст. 16 ГПК України (виключна підсудність справ) в редакції, що діяла на момент звернення ліквідатора ТОВ "Артемівський завод скловиробів" до суду з даним позовом, справи у майнових спорах, передбачених п. 7 ч. 1 ст. 12 цього Кодексу, розглядаються господарським судом, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство.
Отже, за умови порушення провадження у справі про банкрутство боржника, особливістю вирішення таких спорів є те, що вони розглядаються та вирішуються господарським судом без порушення нових справ, що узгоджується із загальною спрямованістю Закону про банкрутство, який передбачає концентрацію всіх спорів у межах справи про банкрутство задля судового контролю у межах цього провадження за діяльністю боржника, залучення всього майна боржника до ліквідаційної маси та проведення інших заходів, метою яких є повне або часткове задоволення вимог кредиторів.
У пункті 145 рішення від 15.11.1996 у справі "Чахал проти Об'єднаного Королівства" (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що ця норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони втілені в правовій системі тієї чи іншої країни. Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов'язань. Крім того, ЄСПЛ указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, передбачених національним правом
Як про це вже було позначено вище, предметом позову, в даному випадку, є стягнення на користь ТОВ "Артемівський завод скловиробів" (банкрут у справі № 23/334-6) 11 663 600, 00грн. в рахунок відшкодування шкоди, завданої неправомірними діями Бахмутського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Донецькій області в процесі реалізації майна боржника, що підтверджено судовими рішеннями.
Отже, оскільки даний спір стосується наслідків реалізації майна боржника під час провадження у справі про банкрутство поза межами її процедур, а вимоги ліквідатора ТОВ "Артемівський завод скловиробів" у вказаному спорі безпосередньо направлені на реалізацію визначених Закону про банкрутство повноважень, апеляційний господарський дійшов правомірного висновку, що даний спір не підлягає вирішенню судом в порядку окремого позовного провадження, а повинен розглядатись в межах справи про банкрутство ТОВ "Артемівський завод скловиробів", з урахуванням матеріалів та обставин справи № 23/334-6, з метою реалізації Принципу судового нагляду у відносинах неплатоспроможності та банкрутства за для більш ефективного захисту прав та законних інтересів кредиторів.
У справі "Руїз Торіха проти Іспанії", ЄСПЛ вказав, що відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають в достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Межі такого обов'язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватися у світлі обставин кожної справи.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, суд касаційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006).
Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
У даній справі Верховний Суд дійшов висновку, що скаржникові було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в касаційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правомірних висновків суду апеляційної інстанції.
Б. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Згідно із ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах "Пономарьов проти України" від 03.04.2008р. (заява №3236/03), "Рябих проти Росії" від 03.12.2003р. (заява №52854/99), "Нєлюбін проти Росії" від 02.11.2006р. (заява №14502/04)), повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію, а сама можливість існування двох точок зору на один предмет не є підставою для нового розгляду. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.
Відповідно до п.1) ч.1 ст. 308 ГПК У країни (в редакції Закону України №2147-VІІI від 03.10.2017), суд касаційної інстанції, за результатами розгляду касаційної скарги, має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.
Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань(ст. 309 ГПК України).
Враховуючи наведене вище, колегія суддів Касаційного господарського суду дійшла висновку про відсутність підстав задоволення касаційної скарги та необхідність залишення постанови Київського апеляційного господарського суду від 19.03.2018 у справі № 908/4057/14 без змін, як такої, що прийнята з дотриманням норм матеріального та процесуального права.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 300, 301, 308, 309, 315, 317 ГПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду,-
1. Касаційну скаргу Заступника прокурора міста Києва залишити без задоволення.
2. Постанову Київського апеляційного господарського суду від 19.03.2018 у справі № 908/4057/14 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий В.Я. Погребняк
Судді В.В. Білоус
Л.Й. Катеринчук