Головуючий І інстанції: Н.Ю. Алєксєєва
Суддя-доповідач: ОСОБА_1
20 червня 2018 р. м. ХарківСправа № 816/482/18
Харківський апеляційний адміністративний суд
колегія суддів у складі:
Головуючого судді Бартош Н.С.,
Суддів: Мінаєвої О.М., Макаренко Я.М.
за участю секретаря судового засідання Шалаєвої І.Т.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на рішення Полтавського окружного адміністративного суду (суддя Алєксєєва Н.Ю.) від 27.03.2018 р. (повний текст рішення складений 27.03.2018 р.) по справі № 816/482/18
за позовом ОСОБА_2, ОСОБА_3
до Кременчуцького об'єднаного управління Пенсійного фонду України Полтавської області
про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
Позивачі, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 через свого представника звернулися до суду з позовом від 07.02.2018 року до Кременчуцького об'єднаного управління Пенсійного фонду України Полтавської області, в якому просили визнати протиправними дій відповідача щодо припинення виплати пенсії за віком ОСОБА_2 та ОСОБА_3; зобов'язати поновити виплату пенсії ОСОБА_2 та ОСОБА_3 з дати припинення - 18.12.2016 року з урахуванням компенсації втрати частини доходів.
Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 27.03.2018 року адміністративний позов задоволено частково.
Визнано протиправними дії Кременчуцького об'єднаного управління Пенсійного фонду України Полтавської області щодо припинення виплати пенсії ОСОБА_2 та ОСОБА_3
Зобов'язано Кременчуцьке об'єднане управління Пенсійного фонду України Полтавської області поновити ОСОБА_2 та ОСОБА_3 виплату пенсії за віком, починаючи з 07.08. 2017 року.
Стягнуто на користь ОСОБА_2 та ОСОБА_3 за рахунок бюджетних асигнувань Кременчуцького об'єднаного управління Пенсійного фонду України Полтавської області витрати на сплату судового збору в розмірі 704,80 грн.
В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Позивачі, не погодившись з рішенням суду в частині відмови в задоволенні позовних вимог, через свого представника, подали апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального права, що призвели до неправильного вирішення справи, просять змінити постанову суду першої інстанції, визнати протиправними дій відповідача щодо призупинення виплати пенсії за віком ОСОБА_2 та ОСОБА_3, зобов'язати поновити виплату пенсії ОСОБА_2 та ОСОБА_3 з дати призупинення з урахуванням компенсації втрати частини доходів.
Колегія суддів визнала можливим проводити апеляційний розгляд справи за відсутності сторін, без здійснення фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу у відповідності до ч. 4 ст. 229 КАС України.
Згідно зі ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, відзив на неї, дослідивши докази по справі, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Судом встановлено, що ОСОБА_2 та ОСОБА_3 були зареєстровані та проживали в м. Кременчуці до 1996 року. На час розгляду справи позивачі постійно проживають в Ізраїлі.
В 1996 році ОСОБА_2 та ОСОБА_3 зняті з пенсійного обліку у зв'язку з виїздом до Ізраїлю, на цій підставі виплату пенсії їм було припинено.
Постановою Крюківського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 29.09.2015 у справі № 537/3098/15-а адміністративний позов ОСОБА_2 та ОСОБА_3 задоволено частково. Визнано протиправними рішення Управління Пенсійного фонду України в м. Кременчуці Полтавської області № 226 від 17.06.2015 року щодо відмови ОСОБА_2 у виплаті раніше призначеної пенсії за віком та № 225 від 17.06.2015 року щодо відмови ОСОБА_3 у виплаті раніше призначеної пенсії за віком. Зобов'язано Управління Пенсійного фонду України в м. Кременчуці Полтавської області поновити ОСОБА_2 та ОСОБА_3 виплату пенсії за віком, починаючи з 08.06.2015 року, та виплачувати її відповідно до чинного законодавства.
Постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 08.12.2015 постанову Крюківського районного суду м. Кременчука від 29.09.2015 по справі № 537/3098/15-а змінено в частині зобов'язання поновити виплати пенсії за віком. Зобов'язано Управління Пенсійного фонду України в м. Кременчуці Полтавської області поновити ОСОБА_2 та ОСОБА_3 виплату пенсії за віком, починаючи з 08.06.2012 року, та виплачувати її в розмірах відповідно до чинного законодавства.
На запити представника позивачів, листами Кременчуцького об'єднаного управління Пенсійного фонду України Полтавської області від 04.01.2017, 04.05.2017, 11.07.2017, 27.09.2017 та 16.01.2018 р. повідомлено про те, що виплату пенсії за віком ОСОБА_2 та ОСОБА_3 призупинено 18.12.2016 р. в зв'язку із закінченням дії паспортів для виїзду за кордон та про те, що для продовження виплати пенсії необхідно надати пакет документів.
Не погоджуюсь із такими діями відповідача та вважаючи своє право на нарахування та виплату пенсії порушеним позивачі звернулися до суду із цим позовом.
Задовольняючи частково адміністративний позов, суд першої інстанції виходив з того, що призупинення виплати пенсії за віком ОСОБА_2 та ОСОБА_3 є протиправним та що поновленню підлягає порушене право в межах позовної давності - 6 місяців.
Відмовляючи в поновленні виплати пенсії позивачам з дати припинення - 18.12.2016 року, суд першої інстанції дійшов висновку про порушення позивачами строку звернення до суду з позовом, оскільки пенсійні виплати здійснювались щомісячно, а з грудня 2016 року позивачі були обізнані про порушення своїх прав та мали змогу звернутись до суду за їх захистом своєчасно.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції з огляду на таке.
Статтею 46 Конституції України закріплено право громадян на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених Законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення, створення мережі державних, комунальних, приватних закладів по догляду за непрацездатними.
Стаття 24 Конституції України, гарантує громадянам України рівність конституційних прав незалежно від місця проживання. Крім того, Україна гарантує піклування та захист своїм громадянам, які перебувають за її межами ( частина 3 статті 25 Конституції України).
Згідно із частиною 1 статті 7 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”, загальнообов'язкове державне пенсійне страхування здійснюється за принципами: рівноправності застрахованих осіб щодо отримання пенсійних виплат та виконання обов'язків стосовно сплати страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.
Відповідно до ст.2 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не може бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.
Тобто кожен громадянин України має право на вибір місця свого проживання із збереженням всіх конституційних прав.
Рішенням Конституційного суду України від 07.10.2009 року № 25-рп/2009 визнано неконституційними пункт 2 частини 1 статті 49 та друге речення статті 51 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”.
Згідно рішення Конституційного Суду України право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов'язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, - в Україні чи за її межами.
Європейський суд з прав людини у п. 51 рішення у справі “Пічкур проти України”, яке набрало статусу остаточного 02.02.2014 року, зазначив, що право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України.
Крім того, Україна гарантує піклування та захист громадян, які перебувають за її межами (ч.3 ст.25 Конституції України).
Отже громадянин України, що проживає в Ізраїлі, має такі ж самі конституційні права, як і громадян України, який проживає на території України.
Згідно із статтею 4 Закону України “Про прожитковий мінімум”, прожитковий мінімум на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення, щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік.
Закон України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”, розроблений відповідно до Конституції України та Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій,
В ст. 5 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” встановлено, що цей Закон регулює відносини, що виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються: принципи та структура системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування; коло осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню; види пенсійних виплат; умови набуття права та порядок визначення розмірів пенсійних виплат; пенсійний вік чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на призначення пенсії за віком; мінімальний розмір пенсії за віком; порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням; порядок використання коштів Пенсійного фонду та накопичувальної системи пенсійного страхування; організація та порядок здійснення управління в системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування.
Листами Кременчуцького об'єднаного управління Пенсійного фонду України Полтавської області від 04.01.2017, 04.05.2017, 11.07.2017, 27.09.2017 та 16.01.2018 повідомлено довірену особу позивачів про призупинення виплати пенсії, з мотивуванням того, що термін дії закордонних паспортів, виданих громадянам України ОСОБА_2 та ОСОБА_3 закінчився 17.12.2016 року.
Судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції про відхилення таких доводів відповідача, виходячи з наступного.
Відповідно до п. 2 Положення про паспорт громадянина України для виїзду за кордон, затвердженого постановою Верховної Ради України від 23.02.2007 року № 719-V паспорт - це документ, що посвідчує особу громадянина України під час перетинання ним державного кордону України та перебування за кордоном.
Згідно ст. 1, ст. 2, ст. 4 Закону України “Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України” на громадян України, які звернулися з клопотанням про виїзд з України, поширюються усі положення чинного законодавства, вони користуються всіма правами і несуть встановлені законом обов'язки. За громадянами України зберігаються на її території майно, кошти, цінні папери та інші цінності, що належать їм на праві приватної власності. Будь-яке обмеження їх громадянських, політичних, соціальних, економічних та інших прав не допускається. Документами, що дають право на виїзд з України і в'їзд в Україну та посвідчують особу громадянина України під час перебування за її межами, є, зокрема, паспорт громадянина України для виїзду за кордон. Паспорт громадянина України для виїзду за кордон оформляється на період до десяти років з можливістю продовження на такий же термін. Продовження терміну дії паспорта провадиться у порядку, встановленому для оформлення його видачі.
Судова колегія зазначає, що закінчення терміну дії паспорту не позбавляє громадянина України гарантованих прав, не ставить особу у положення коли він позбавляється громадянства. Закінчення дії паспорту не робить такий паспорт не чинним, тому відсутні підстави для припинення виплати пенсії ОСОБА_2 та ОСОБА_3
Таким чином дії Кременчуцького об'єднаного управління Пенсійного фонду України Полтавської області щодо припинення виплати пенсії за віком ОСОБА_2 та ОСОБА_3 є протиправними.
Що стосується вимог апеляційної скарги про скасування рішення суду в частині відмови в задоволенні позовних вимог про зобов'язання відповідача поновити виплату пенсії позивачів з дати її припинення, судова колегія зазначає наступне.
Згідно з частиною 1 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Отже, чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів строком. Це, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються у порядку адміністративного судочинства, і досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Встановлений строк звернення до суду обмежує час, протягом якого публічно-правові відносини можуть вважатися спірними. Після закінчення строку, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними. Встановлення законом строку дисциплінує учасників адміністративного судочинства добросовісно користуватися процесуальними правами та виконувати процесуальні обов'язки.
Практика Європейського суду з прав людини також свідчить про те, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, у тому числі і встановленням строків на звернення до суду за захистом порушених прав (справа "Стаббігс на інші проти Великобританії", справа "Девеер проти Бельгії").
Таким чином, дотримання строку звернення до суду з позовом є однією з умов для реалізації права на подання позову у публічно-правових відносинах.
Згідно з частиною 2 статті 122 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
З наведених положень слідує, що позов може бути поданий до адміністративного суду у межах строку звернення, встановленого цим Кодексом або іншими законами, який обчислюється з дня, коли позивач дізнався або повинен був дізнатися про порушення своїх прав.
Таким чином, для вирішення питання про дотримання позивачем строку звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів необхідно з'ясувати яким саме рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені права позивача і коли розпочався перебіг цього строку.
Колегія суддів зазначає, що пенсія є щомісячним платежем, а тому порушення прав позивачів у частині припинення виплати пенсії відбувалося щомісяця, починаючи з грудня 2016 року, а відтак кожного разу при неотриманні пенсії позивачі були обізнані про порушення своїх прав та мали змогу звернутись до суду за їх захистом своєчасно.
Такі правові висновки викладені у постанові Верховного суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 13.02.2018 р. у справі № 234/11937/17 (провадження № К/9901/1267/17).
Наслідки пропущення строку звернення до адміністративного суду визначені частиною 3 статтею 123 КАС України. Так, згідно з цією нормою якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
Поважними причинами пропуску строку звернення до суду визнаються обставини, які є об'єктивно непереборними та не залежать від волевиявлення сторони і пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного звернення до суду.
Згідно з частиною 1 статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Позивачі не заявили про поновлення строку звернення до суду та доказів поважності причин пропуску строку звернення до суду з цим позовом не надали.
Таким чином, враховуючи дату звернення позивачів до суду - 07 лютого 2018 року, шестимісячний строк на звернення до суду з позовом розпочався 07 серпня 2017 року і саме починаючи з серпня 2017 року підлягають захисту права позивачів.
В апеляційній скарзі представник позивачів наполягає на порушенні судом першої інстанції приписів ч. 2 ст. 46 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”, яким передбачено, що нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів
Судова колегія вважає, що приписи частини 2 статті 87 Закону України "Про пенсійне забезпечення" та частини 2 статті 46 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" до спірних правовідносин не застосовуються з таких підстав.
Відповідно до частини 2 статті 87 Закону України "Про пенсійне забезпечення" суми пенсії, не одержані своєчасно з вини органу, що призначає або виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком.
Згідно з частиною 2 статті 46 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачується за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.
Наведені норми закону дають підстави для висновку, що без обмеження будь-яким строком мають виплачуватися лише нараховані суми пенсії, які не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію.
Предметом розгляду у справі є позовні вимоги про визнання протиправними дії по припиненню виплати та про зобов'язання поновити виплату пенсії і тому вказані норми закону до цих правовідносин застосовуватись не можуть.
Компенсація втрати частини пенсії у зв'язку з порушенням строків її виплати пенсіонерам здійснюється згідно із законом.
За правилами статей 1, 2 Закону України від 19 жовтня 2000 року №2050-III “Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати” підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), така компенсація провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.
Із наведеного вбачається, що дія зазначених нормативних актів поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), та стосується усіх доходів, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендія, заробітна плата).
Основною умовою для виплати громадянину компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (у тому числі пенсії). При цьому компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією (у цій справі - органом Пенсійного фонду України) добровільно чи на виконання судового рішення.
Судовим розглядом встановлено, що Кременчуцьке об'єднане управління Пенсійного фонду України Полтавської області з 18.12.2016 р. не здійснювало нарахування ОСОБА_2 та ОСОБА_3 відповідного доходу. Отже, відсутні підстави для компенсації втрати частини пенсії у зв'язку з порушенням строків її виплати пенсіонерам.
Таким чином, розглянувши справу в межах апеляційної скарги, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про часткове задоволення адміністративного позову ОСОБА_2 та ОСОБА_3
Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи допущені порушення норм матеріального чи процесуального права.
Згідно ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 326, 327 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 27.03.2018 р. по справі № 816/482/18 - залишити без задоволення.
Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 27.03.2018 р. по справі № 816/482/18 за позовом ОСОБА_2, ОСОБА_3 до Кременчуцького об'єднаного управління Пенсійного фонду України Полтавської області, про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду у порядку і строки, визначені ст. ст. 328-331 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя (підпис)ОСОБА_1
Судді(підпис) (підпис) ОСОБА_4 ОСОБА_5
Повний текст постанови виготовлений та підписаний 25.06.2018 року.