Дата документу Справа №
Апеляційний суд Запорізької області
ЄУН 331/976/18
Провадження №22ц/778/2030/18 Головуючий у 1 інстанції: Жукова О.Є.
Суддя-доповідач: ОСОБА_1
20 червня 2018 року м. Запоріжжя
Апеляційний суд Запорізької області у складі:
головуючого: Воробйової І.А.
суддів: Бєлки В.Ю.,
ОСОБА_2
при секретарі: Путій Д.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на ухвалу Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 27 березня 2018 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, третя особа Олександрівський відділ державної виконавчої служби м. Запоріжжя про зняття арешту з майна та заборони йог відчуження , -
У лютому 2018 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_4 про зняття арешту з майна та заборони його відчуження.
Ухвалою Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 27 березня 2018 року закрито провадження у справі.
Не погоджуючись з ухвалою суду, ОСОБА_3 подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм процесуального права, просить скасувати ухвалу суду, справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Заслухавши у засіданні апеляційного суду суддю-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно до п.1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Згідно з ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Зі справи вбачається, що на виконанні у Олександрівському відділі державної виконавчої служби знаходиться виконавче провадження по примусовому виконанню виконавчого листа № 2-923/2011 від 30.03.2011 року виданого Хортицьким районним судом м. Запоріжжя про стягнення з ОСОБА_3 аліментів на користь ОСОБА_4 на утримання неповнолітніх синів ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_1, 09.01.2007 р.н у розмірі 1/3 частини всіх видів заробітку (доходу), але не менше 30% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісячно, починаючи з 01.03.2011 року і до повноліття дітей та №2/337/400/2013 від 14.03.2013 року виданого Хортицьким районним судом м. Запоріжжя про стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 аліменти на утримання у зв'язку з доглядом за дитиною-інвалідом в розмірі 500 грн. щомісяця з 08.01.2013 року до 08.01.2025 року.
Позивач у цій справі є боржником виконавчого провадження та просив суд зняти арешт з майна, яке йому належить, накладений у цьому ж виконавчому провадженні.
Відповідно до ст. 60 Закону України «Про виконавче провадження» особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту.
Відповідно до Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про судову практику в справах про зняття арешту з майна» №5 від 03.06.2016 позов про зняття арешту з майна може бути пред'явлений власником, а також особою, яка володіє на підставі закону чи договору або іншій законній підставі майном, що не належить боржнику (речове право на чуже майно). Відповідачами в справі є боржник, особа, в інтересах якої накладено арешт на майно, а в окремих випадках - особа, якій передано майно, якщо воно було реалізоване. У разі якщо опис та арешт майна проводився державним виконавцем, скарга сторони виконавчого провадження розглядається в порядку, передбаченому розділом VII ЦПК, а якщо такі дії вчинялися при виконанні вироку суду щодо цивільного позову у кримінальному провадженні, то відповідна скарга підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства відповідно до вимог статті 181 Кодексу адміністративного судочинства України. Інші особи, які є власниками (володільцями) майна і які вважають, що майно, на яке накладено арешт, належить їм, а не боржникові, можуть звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту, що передбачено статтею 60 Закону про виконавче провадження.
У зв'язку із цим боржник (учасник кримінального провадження, на майно якого накладено арешт) не може пред'являти такий позов, оскільки у судовому процесі він є відповідачем та законом для нього встановлений інший порядок вирішення питання.
У разі пред'явлення до суду такого позову в порядку цивільного судочинства суддя має відмовити у відкритті провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 122 ЦПК, а, помилково прийнявши позов до розгляду, під час судового розгляду суд має закрити провадження у справі з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 205 ЦПК.
Таким чином, враховуючи те, що позивач у цій справі є боржником виконавчого провадження в рамках якого він просить зняти арешт з майна, то така справа не може розглядатись за правилами позовного провадження в порядку цивільного судочинства.
За п. 1 ч. 1 ст. 255 ЦПК України в діючій редакції суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
Перевіряючи законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції від 27 березня 2018 року в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що ухвала постановлена з дотриманням вимог процесуального законодавства і підстави для її скасування відсутні.
На підставі викладеного, керуючись ст. 365, 367,369,374,375,381 - 384 ЦПК України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення.
Ухвалу Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 27 березня 2018 року по цій справі залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте вона може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст судового рішення складено 25 червня 2018 року.
Головуючий: Судді: