12.01.10р.Справа № 10/331-09(18/128-07)
За позовом Приватного підприємця ОСОБА_1 (м. Дніпропетровськ)
до Територіальної громади в особі Дніпропетровської міської ради (м. Дніпропетровськ)
за участю заступника прокурора Дніпропетровської області ( м. Дніпропетровськ )
про визнання права власності
Суддя Кощеєв І.М.
Представники:
Від Прокурора: Дидюк Н.О. ( посв. № НОМЕР_1 від 10.03.2009 р. ) - прокурор
Від Позивача: не з"явився
Від Відповідача: не з"явився
У лютому 2007 р. приватний підприємець ОСОБА_1 звернувся до господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою до територіальної громади в особі Дніпропетровської міської ради, в якій просить: визнати за приватним підприємцем ОСОБА_1 право власності на самовільне збудоване нерухоме майно, а саме: діагностичний центр літера А-1 загальною площею 414,8 кв. м., ганок а, навіс Б, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1; визнати за приватним підприємцем ОСОБА_1 право власності на самовільне збудоване нерухоме майно, а саме: діагностичний центр літера А-1 загальною площею 414,8 кв. м., ганок а, навіс Б, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 таким, що підлягає реєстрації на підставі пункту 10 Переліку правовстановлюючих документів, на підставі яких проводиться реєстрація прав власності на об'єкти нерухомого майна, затвердженого наказом Міністерства юстиції України № 7/5 від 07.02.2002 р. ( справа № 18/128-07 ).
Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 26.03.2007 р. у справі № 18/128-07 позов задоволено частково: визнано за Позивачем право власності на самовільно збудоване майно, а саме діагностичний центр літера А-1 загальною площею 414,8 кв. м, ганок а, навіс Б, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1. В іншій частині провадження у справі припинено.
Постановою Вищого господарського суду України від 29.09.2009 р. частково задовлено касаційне подання заступника прокурора Дніпропетровської області, рішення господарського суду Дніпропетровської області від 26.03.2007 р. у справі № 18/128-07 скасовано, а справу направлено на новий розгляд до господарського суду Дніпропетровської області.
Скасовуючи попереднє судове рішення, колегія суддів зазначила на необхідність з”ясування обставин щодо наявності необхідних умов узаконення самочинно побудованого об'єкту, якими є: відведення для цієї мети в установленому порядку забудовнику земельної ділянки, відсутність заперечень з боку власника земельної ділянки.
Розпорядженням голови господарського суду Дніпропетровської області від 18.11.2009 р. справу № 18/128-07 передано на розгляд судді Кощеєву І. М.
Підстави з якими Позивач пов”язує свої позовні вимоги : вказаний об'єкт нерухомості було придбано Позивачем як недобудову та закінчено будівництвом на земельній ділянці, зарезервованій під вказаною будівлею за договором № 418/20 резервування земельних ділянок у місті від 09.12.2004 р. Оскільки будівництво здійснювалося з відхиленням від належно затвердженого проекту, Позивач вважає наявними правові підстави для визнання за ним права власності на підставі статей 375, 376 ЦК України.
З відзиву на позов, який міститься в матеріалах справи вбачається, що Відповідач зазначає на тому, що рішенням міської ради від 22.09.2004 р. № 51/20 Позивачу було дозволено розробку проекту земельної ділянки під належною йому будівлею та отримання необхідних погоджень щодо розміщення на визначеній земельній ділянці діагностичного центру. Відповідно до інженерно-технічного висновку вказане приміщення відповідає будівельним нормам і придатне до експлуатації. Відповідач у відзиві на позов просив суд прийняти рішення відповідно до чинного законодавства.
На новому розгляді справи, представники сторін двічі на виклик суду у судове засідання не з”явилися, витребувані судом документи не надали.
Господарський суд розглядає справу за наявними в ній документами.
Вказівки, що містяться у постанові касаційної інстанції, є обов'язковими для суду першої інстанції під час нового розгляду справи ( ст. 111-12 ГПК України ).
Клопотання про застосування засобів технічної фіксації судового процесу ( аудіо запис ) представниками сторін не заявлялося.
За згодою представника Прокурора в судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Вислухавши пояснення представника Прокурора, дослідивши матеріали справи, суд, -
Відповідно до договору № 25 від 01.02.2002 р. приватний підприємець ОСОБА_1 придбав у Товариство з обмеженою відповідальністю фірми "Аяна" недобудовану будівлю, розташовану за адресою АДРЕСА_1.
Рішенням Дніпропетровської міської ради від 22.09.2004 р. № 51/20 Позивачу дозволено розробку проекту земельної ділянки під придбану будівлю.
Як вбачається з матеріалів справи, предметом даного спору є визнання за Позивачем права власності на самовільно збудоване нерухоме майно за ознакою здійснення будівництва з відхиленням від затвердженого проекту.
За частинами 1 та 2 ст. 376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без належного дозволу чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил; особа, яка здійснила самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права на нього.
Поведінка особи щодо самочинного будівництва суперечить встановленому законодавством порядку реалізації цивільних прав особи.
Ст. 376 ЦК України визначає можливість визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно в разі наявності обставин, передбачених частинами 3, 5 цієї статті.
Частиною 3 ст. 376 ЦК України передбачено, що право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно.
З аналізу вказаної норми вбачається, що право власності на самочинне будівництво може бути визнано в судовому порядку лише в тому випадку, якщо особа, яка здійснила таке будівництво, отримає в установленому порядку земельну ділянку розташовану під збудованим нерухомим об'єктом, такого цільового призначення, яке передбачає можливість будівництва на ній відповідного об'єкту.
Отже, однією з необхідних умов узаконення самочинно побудованих об'єктів є: відведення для цієї мети в установленому порядку забудовнику земельної ділянки.
Суду не надано доказів виділення Позивачу земельної ділянки під уже збудованим спірним нерухомим майном у встановленому порядку.
Так, відповідно до ст. 120 Земельного кодексу України при переході права власності на будівлю, право власності на земельну ділянку може переходити на підставі цивільно-правових угод, а право користування на підставі договору оренди. Про це зазначено і в ст. 377 Цивільного кодексу України.
Крім цього, до особи, яка придбала будівлю переходить право власності ( або оренди) на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення, у розмірах встановлених договором про відчуження будівлі.
Діючим законодавством не передбачений автоматичний перехід права на земельну ділянку.
Право власності або право постійного користування на земельну ділянку випливає після одержання документа, що посвідчує це право, та його державної реєстрації. Право на оренду виникає після укладання договору оренди і його державної реєстрації. Приступати до використання землі до встановлення її меж в натурі, одержання документа, що посвідчує право на неї та державної реєстрації забороняється ( ст. 125 Земельного кодексу України ).
Отже, твердження Позивача про те, що він користується земельною ділянкою на підставі договору резервування земельної ділянки у місті, не відповідає вимогам вищевказаних норм.
Земельна ділянка Позивачу Продавцем будівлі не передавалася ( доказів суду не надано ), доказів її цільове призначення суду також не надано, доказів оформлена її на Позивача у відповідності з діючим законодавством ( статті 120-126 Земельного кодексу України) - суду не надано.
За таких обставин, посилання Позивача на ч. 3 ст. 376 ЦК України, як підставу визнання за ним права власності на самовільно добудовану будівлю -є безпідставним.
Отже, Позивач не набув права власності на самочинне будівництво вищевказаного нерухомого майна, що є підставою для відмови в задоволені його позовних вимог.
Керуючись ст. ст. 22, 29, 33, 44, 49, 69, 75, 82 - 85, 111-12 ГПК України, суд, -
У задоволенні позовних вимог Позивача -відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання.
Рішення суду може бути оскаржене протягом десяти днів з дня підписання рішення шляхом подання апеляційної скарги до Дніпропетровського апеляційного господарського суду.
Суддя І.М. Кощеєв
( Рішення оформлене відповідно до ст. 84 ГПК України - 13.01.2010 р. )