ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
12.06.2018Справа № 910/15483/16
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "СП "Стан-Комплект", м. Київ
до Публічного акціонерного товариства Державне акціонерне товариство "Чорноморнафтогаз", м. Київ
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Державне підприємство "Класифікаційне підприємство Регістр судноплавства України", м. Київ
про стягнення 4 000 845,30 грн., -
Суддя Морозов С.М.
За участю представників учасників справи:
від позивача: Ващенко М.С. (представник за довіреністю №4юр від 29.12.2017р.);
від відповідача: Потатуєв В.П. (представник за довіреністю №15/2018 від 21.03.2018р.);
від третьої особи: Білляр Л.К. (представник за довіреністю від 03.01.2018р.).
Товариство з обмеженою відповідальністю "СП "Стан-Комплект" (позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з Публічного акціонерного товариства Державне акціонерне товариство "Чорноморнафтогаз" (відповідач) суми заборгованості за Договором № 1042 від 16.09.2011р. в розмірі 4 000 845,30 грн. (з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог, яка прийнята судом до розгляду), з яких 2 102 388,75 грн. суми основного боргу, 1 625 169,39 грн. інфляційних втрат та 273 287,16 грн. 3 % річних.
Позовні вимоги мотивовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за договором в частині оплати виконаних позивачем робіт та за наявності прострочення виконання грошового зобов'язання позивачем також заявлено вимоги про стягнення з відповідача фінансових санкцій.
Ухвалою Господарського суду міста Києва (суддя Лиськов М.О.) від 26.08.2016р. порушено провадження у справі № 910/15483/16 та призначено її до розгляду у судовому засіданні на 07.09.2016р.
Ухвалою суду від 07.09.2016р. розгляд справи відкладено на 28.09.2016р.
Судове засідання 28.09.2016р. не відбулося.
Ухвалою суду від 03.10.2016р. розгляд справи призначено на 12.10.2016р.
Ухвалою суду від 12.10.2016р. залучено до участі у справі у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Державне підприємство "Класифікаційне підприємство Регістр судноплавства України" та відкладено розгляд справи на 02.11.2016р.
Ухвалою суду від 02.11.2016р. продовжено строк розгляду спору та відкладено розгляд справи до 16.11.2016р.
В судових засіданнях 16.11.2016р. та 07.12.2016р. оголошувались перерви до 07.12.2016р. та 21.12.2016р.
Ухвалами суду від 21.12.2016р. призначено у справі №910/15483/16 судово-бухгалтерську експертизу, проведення якої доручено Київському науково-дослідному інституту судових експертиз та зупинено провадження у справі.
23.02.2017р. через канцелярію суду надійшло повідомлення експерта про неможливість надання висновку №1276/17-45 від 08.02.2017р.
Ухвалою суду від 20.03.2017р. поновлено провадження у справі та призначено її до розгляду на 30.03.2017р.
В судовому засіданні 30.03.2017р. оголошено перерву до 12.04.2017р.
Ухвалами суду від 12.04.2017р. у справі №910/15483/16 призначено судово-економічну експертизу, проведення якої доручено Київському науково-дослідному інституту судових експертиз та зупинено провадження у справі.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від 04.07.2017р. ухвалу Господарського суду міста Києва від 12.04.2017р. про зупинення провадження у справі №910/15483/16 скасовано, а справу передано на розгляд до Господарського суду міста Києва.
Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 28.07.2017 року у зв'язку з перебуванням судді Лиськова М.О. у відпустці справу №910/15483/16 передано на розгляду судді Морозову С.М.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 01.08.2017р. справу № 910/15483/16 прийнято до свого провадження суддею Морозовим С.М. та призначено її до розгляду на 19.09.2017р.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 19.09.2017р. зупинено провадження у справі №910/15483/16 на час проведення судової експертизи та отримання висновку експерта.
Супровідним листом №01-16355/17 від 29.09.2017р. матеріали справи № 910/15483/16 надіслано до Київського науково-дослідного інституту судових експертиз.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 08.11.2017р. у зв'язку з надходженням до суду клопотання експертної установи, поновлено провадження у справі, зобов'язано учасників справи в строк до 22.11.2017р. надати суду необхідні для проведення судової експертизи документи, повторно зобов'язано відповідача оплатити вартість судової експертизи, докази чого надати до матеріалів справи та зупинено провадження у справі.
22.02.2018р. до суду від експертної установи надійшов висновок експерта за результатами проведення судово-економічної експертизи №20251/17-45 від 13.02.2018р.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.02.2018р. у зв'язку з набранням чинності нової редакції Господарського процесуального кодексу України, поновлено провадження у справі, розгляд справи постановлено здійснювати за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 29.03.2018р.
21.03.2018р. (направлений до суду 19.03.2018р. засобами поштового зв'язку) до суду у встановлений строк від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до змісту якого останній вказує на те, що позивачем при зверненні до суду з даним позовом пропущено строк позовної давності щодо вимог про стягнення заборгованості за Актом № 3 від 14.12.2012р. та просить суд застосувати до цих вимог наслідки спливу такого строку та відмовити в задоволенні вимог позивача у цій частині, щодо вимог за Актом № 4 від 19.12.2012р. відповідач вказав, що дійсно розмір простроченої заборгованості складає 1 827 314,98 грн. та надав за цим актом контррозрахунок фінансових санкцій, який просить суд прийняти та врахувати при вирішенні спору.
В підготовчому засіданні 29.03.2018р. оголошено перерву до 24.04.2018р.
В підготовчому засіданні 24.04.2018р. продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів та оголошено перерву до 22.05.2018р.
25.04.2018р. до суду від позивача надійшла відповідь на відзив, яка в підготовчому засіданні 22.05.2018р. на підставі ч. 2 ст. 118 ГПК України залишена судом без розгляду, з підстав пропуску позивачем строку на її подання та відсутності мотивованого клопотання про поновлення такого строку, про що зазначено в протоколі судового засідання.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.05.2018р. закрито підготовче провадження призначено справу до судового розгляду по суті на 12.06.2018р.
Протягом перебування справи у провадженні суду, позивачем подано для долучення до матеріалів справи, зокрема, письмові пояснення від 01.11.2016р., від 16.11.2016р., від 29.11.2016р., від 30.03.2017р., від 12.04.2017р., відповідачем подано, зокрема, клопотання від 07.09.2016р. з викладеними у ньому поясненнями, заяву про застосування строків позовної давності від 06.09.2016р., третьою особою подано пояснення без номеру та дати (подані до суду 16.11.2016р., 21.12.2016р.), які будуть враховані судом при вирішенні даного спору.
Представник позивача в судовому засіданні 12.06.2018р. до початку розгляду справи по суті заявила усне клопотання в порядку ч. 1 ст. 207 ГПК України про прийняття судом відповіді на відзив до розгляду та вирішення питання розподілу судових витрат, в задоволенні якого з огляду на відсутність поважних причин пропуску строку на подачу відповідної заяви по суті судом було відмовлено, про що зазначено в протоколі судового засідання, щодо розподілу судових витрат судом вказано про те, що такий розподіл буде здійснено судом за результатами вирішення даного спору по суті.
В судовому засіданні 12.06.2018р. представник позивача підтримала позовні вимоги та просила суд їх задовольнити.
Представник відповідача заперечував проти задоволення вимог позивача з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву.
Представник третьої особи поклав вирішення даного спору на розсуд суду.
В судовому засіданні 12 червня 2018 року судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, Господарський суд міста Києва, -
16.09.2011р. між Публічним акціонерним товариством "Державне акціонерне товариство "Чорноморнафтогаз" (замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Спільне українсько-російське підприємство "Стан-Комплект" (виконавець) укладено Договір № 1042 (далі - Договір).
Як зазначає позивач, що не заперечується відповідачем, на підставі протоколу загальних зборів учасників товариства №1 від 21.10.2014 найменування позивача змінено на Товариство з обмеженою відповідальністю "СП "Стан-Комплект".
Відповідно до п. 1.1. та п. 1.2. Договору виконавець зобов'язувався за технічним завданням (Додаток №1) надати послуги з ремонту допоміжних дизель-генераторів ВДГ-5,-6 на самопідіймальній плавучій буровій установці (СПБУ) «Таврида», а замовник зобов'язувався прийняти та сплатити за надані послуги. Найменування послуг - «Ремонт допоміжних дизель-генераторів ВДГ-5,-6 на самопідіймальній плавучій буровій установці (СПБУ) «Таврида».
В п. 3.1. Договору сторони домовились, що вартість послуг, що виконуються за даним договором, згідно калькуляції (Додаток № 2) складає 5 233 698,00 грн., крім того ПДВ 20% - 1 046 739,60 грн., загальна вартість послуг з ПДВ 20% складає 6 280 437,60 грн.
Як передбачено в п. п. 5.1. Договору в редакції Додаткової угоди № 1/798 від 14.09.2012р. до Договору термін надання послуг: до 20 грудня 2012р. Виконавець приступає до надання послуг з моменту отримання письмової заявки замовника.
Місце надання послуг: АР Крим, самопідіймальна плавуча бурова установка (СПБУ) «Таврида» ДАТ "Чорноморнафтогаз" (п. 5.2. Договору).
У відповідності до п. 5.9. Договору здача наданих виконавцем послуг та прийом їх замовником оформлюється актом прийму-здачі наданого етапу послуг, окремо по кожній одиниці обладнання. Акт прийому-здачі наданого етапу послуг, оформляється виконавцем у вигляді калькуляції з додатком бухгалтерської довідки вартості змінно-запасних частин та допоміжних витратних матеріалів. До акту прийому-здачі наданого етапу послуг виконавець прикладає бухгалтерську довідку, яка підтверджує фактичні витрати на відрядження виконавця.
Після закінчення надання послуг по відповідному етапу, виконавець оформляє в 2-х екземплярах акт прийому-здачі наданого етапу послуг (окремо по кожній одиниці устаткування) і передає їх представникові замовника. Акт прийому-здачі наданого етапу послуг, оформляється виконавцем у вигляді калькуляції з додатком дефектного акту і бухгалтерської довідки вартості змінно-запасних частин та допоміжних витратних матеріалів (п. 5.10. Договору).
За умовами п. 5.11. Договору після отримання акту прийому-здачі наданого етапу послуг замовник, при відсутності заперечень, протягом 10 (десяти) робочих днів з дати отримання підписує їх зі своєї сторони або, у разі наявності заперечень, складає мотивовану відмову від підписання акту прийому-здачі наданого етапу послуг.
У разі мотивованої відмови замовника від підписання акту прийому-здачі наданого етапу послуг сторонами складається протокол, в якому вказуються дефекти, недоліки та зауваження і терміни їх усунення. Акт прийому-здачі наданого етапу послуг підписується з тільки після усунення недоліків (п. 5.12. Договору).
Згідно п. 5.13. Договору підписаний замовником акт прийому-здачі наданого етапу послуг повертається виконавцю протягом 7-ми денного (календарного) терміну з моменту підписання замовником.
В Додатках № № 1, 2 сторони погодили технічне завдання на надання послуг з ремонту допоміжних дизель-генераторів ВДГ-5,-6 на СПБУ «Таврида», калькуляцію вартості послуг з ремонту допоміжних дизель-генераторів ВДГ-5,-6 на самопідіймальній плавучій буровій установці «Таврида».
Як зазначає позивач та підтверджується матеріалами справи, ним на виконання умов Договору виконано передбачені договором роботи (надано послуги) на загальну суму 6 280 437,59 грн., що підтверджується наявними у матеріалах справи належним чином засвідченими копіями актів приймання-передачі виконаних робіт та приймання-здачі наданих послуг до договору № 1042 від 16.09.2011р., а саме:
- № 1 від 02.02.2012р. на суму 193 283,14 грн.;
- № 2 від 24.07.2012р. на суму 3 184 765,70 грн.;
- № 3 від 14.12.2012р. на суму 275 073,77 грн.;
- № 4 від 19.12.2012р. на суму 2 627 314,98 грн.
Як свідчать вказані вище Акти приймання-передачі виконаних робіт та приймання-здачі наданих послуг до договору № 1042 від 16.09.2011р., виконані позивачем роботи (надані послуги) були прийняті відповідачем без зауважень, про що в актах містяться відповідні підписи уповноважених представників сторін та відтиски їхніх печаток.
В матеріалах справи також наявні належні чином засвідчені підписані обома сторонами та скріплені їхніми печатками копії виконавчих кошторисів на виконання ремонту дизель-генераторів ВДГ-5,-6 СПБУ «Таврида» № 1 (Додаток до акту № 1 від 02.02.2012р.) на суму 193 283,14 грн., № 2 (Додаток до акту № 2 від 24.07.2012р.) на суму 3 184 765,70 грн., № 3 (Додаток до акту № 3 від 14.12.2012р.) на суму 275 073,77 грн. та № 4 (Додаток до акту № 4 від 19.12.2012р.) на суму 2 627 314,98 грн.
Відповідно до п. 4.1. Договору в редакції Додаткової угоди № 1/798 від 14.09.2012р. до Договору розрахунки за надані виконавцем послуги проводяться замовником на банківський рахунок виконавця по рахункам-фактурам на оплату послуг, складених на підставі підписаних сторонами актів прийому-здачі наданих послуг, протягом 120 (ста двадцяти) календарних днів від дати підписання сторонами актів здачі-приймання наданих послуг.
Згідно п. 4.2. Договору до рахунку додається: підписаний сторонами акт здачі-приймання наданого етапу послуг.
В п.п. 6.1.11. замовник взяв на себе зобов'язання своєчасно та в повному об'ємі сплатити надані виконавцем послуги.
Як зазначає позивач та підтверджується матеріалами справи, відповідач взяті на себе зобов'язання, зокрема, в частині проведення своєчасних та в повному обсязі розрахунків за виконані роботи (надані послуги) не виконав, вартість робіт за договором оплатив частково на суму 4 178 048,84 грн., з них 193 283,14 грн. за актом № 1 від 02.02.2012р. (банківська виписка від 24.04.2012р.), 3 184 765,70 грн. за актом № 2 від 24.07.2012р. (банківська виписка від 06.09.2012р.) та 800 000,00 грн. за актом № 4 від 19.12.2012р. (банківська виписка від 01.11.2013р.).
Таким чином, позивач вказує на те, що відповідачем повністю оплачено виконані роботи за актами № 1 від 02.02.2012р. та № 2 від 24.07.2012р., а також частково (на суму 800 000,00 грн.) оплачено роботи за актом № 4 від 19.12.2012р. (залишок боргу 1 827 314,98 грн.) та повністю не оплачено роботи за актом № 3 від 14.12.2012р. на суму 275 073,77 грн., внаслідок чого у відповідача рахується заборгованість перед позивачем на загальну суму 2 102 388,75 грн.
При цьому, позивач вказує на те, що ним не було надано відповідачу рахунок на оплату робіт за актом № 3 від 14.12.2012р. на суму 275 073,77 грн., у зв'язку з чим листом №149/1 від 08.06.2015р. ним було надіслано відповідачеві рахунок на оплату по замовленню № 3934 від 14.12.2012р. та копію акту № 3 від 14.12.2012р. на суму 275 073,77 грн., який згідно повідомлення про вручення поштового відправлення отримано відповідачем 11.06.2015р., у зв'язку з чим позивач у своїй позовній заяві вказує на те, що відповідачем мав оплатити виконані ним роботи у строк до 09.10.2015р., натомість виконані роботи за актом № 4 від 19.12.2012р. на суму 2 627 314,98 грн. мали бути оплачені у строк до 19.04.2013р.
У відповідь на лист позивача № 149/1 про погашення заборгованості, зокрема, за договором № 1042 від 16.09.2011р., відповідач у зв'язку з неправомірною націоналізацією активів відповідача та тимчасової окупації частини території України, останній просив надати належним чином завірену копію такого договору, а також документи, що підтверджують наявність заборгованості відповідача перед позивачем.
У зв'язку з тим, що відповідач повністю не розрахувався за виконані позивачем роботи, останній звернувся до суду з даним позовом, в якому просить (з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог) стягнути з відповідача 2 102 388,75 грн. суми основного боргу, 1 625 169,39 грн. інфляційних втрат та 273 287,16 грн. 3 % річних.
Відповідач проти задоволення вимог позивача заперечує частково, вказує на те, що позивачем пропущено строк позовної давності щодо вимог про стягнення заборгованості за Актом № 3 від 14.12.2012р., просить суд відмовити в задоволенні вимог у цій частині, щодо вимог за Актом № 4 від 19.12.2012р. відповідач вказує, що дійсно розмір простроченої заборгованості складає 1 827 314,98 грн. та просить суд прийняти контррозрахунок фінансових санкцій, наведений ним у відзиві на позовну заяву.
Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Частинами 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.
У відповідності до положень ст. ст. 6, 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно зі ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
З огляду на встановлений ст. 204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, суд приймає Договір № 1042 від 16.09.2011р. як належну підставу, у розумінні норм ст. 11 названого Кодексу України, для виникнення у позивача та відповідача взаємних цивільних прав та обов'язків.
Визначаючи правову природу правовідносин, що склалися у сторін в ході виконання договору, суд дійшов висновку, що даний правочин за своєю правовою природою є договором підряду.
Частиною 1 статті 837 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу.
Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові (ч. 2 ст. 837 Цивільного кодексу України).
Якщо договором підряду не передбачена попередня оплата виконаної роботи або окремих її етапів, замовник зобов'язаний сплатити підрядникові обумовлену ціну після остаточної здачі роботи за умови, що роботу виконано належним чином і в погоджений строк або, за згодою замовника, - достроково (ч. 1 ст. 854 ЦК України).
Згідно з п. 1 ст. 843 Цивільного кодексу України у договорі підряду визначається ціна або способи її визначення.
Положеннями статті 853 Цивільного кодексу України врегульоване питання порядку прийняття замовником робіт, виконаних підрядником.
Так, частиною 1 наведеної норми передбачено, що замовник зобов'язаний прийняти роботу, виконану підрядником відповідно до договору підряду, оглянути її і в разі виявлення допущених у роботі відступів від умов договору або інших недоліків негайно заявити про них підрядникові.
Якщо замовник не зробить такої заяви, він втрачає право у подальшому посилатися на ці відступи від умов договору або недоліки у виконаній роботі.
Згідно ч. 4 ст. 882 Цивільного кодексу України передання робіт підрядником і прийняття їх замовником оформляється актом, підписаним обома сторонами. У разі відмови однієї із сторін від підписання акта про це вказується в акті і він підписується другою стороною.
При розгляді даної справи, судом встановлено, що жодна зі сторін на наявність недоліків виконаних позивачем робіт не посилається, натомість матеріалами справи підтверджується виконання позивачем передбачених договором робіт на загальну суму 6 280 437,59 грн. (вказані вище акти приймання-передачі виконаних робіт та приймання-здачі наданих послуг до договору № 1042 від 16.09.2011р. № № 1-4, виконавчі кошториси на виконання ремонту дизель-генераторів ВДГ-5,-6 СПБУ «Таврида» (додатки до актів)), прийняття таких робіт відповідачем та оплата їх останнім на суму 4 178 048,84 грн. (вказані вище банківські виписки), що не заперечується відповідачем.
У наявному у матеріалах справи висновку експерта за результатами проведення судово-економічної експертизи №20251/17-45 від 13.02.2018р., проведеним згідно ухвали Господарського суду міста Києва від 12.04.2017р. у даній справі, судовим експертом Буднік М.М. в межах наданих на дослідження документів документально підтверджується надання позивачем послуг за Договором № 1042 від 16.09.2011р. на суму 6 280 437,60 грн., в т.ч. ПДВ - 1 046 739,60 грн.
При цьому, у даному висновку за результатами дослідження актів приймання-передачі виконаних робіт, судовим експертом вказано суму вартості виконаних робіт у розмірі 6 280 437,60 грн., в т.ч. ПДВ - 1 046 739,60 грн., натомість судом при дослідженні первинних документів встановлено вартість виконаних позивачем робіт саме на суму 6 280 437,59 грн.
Згідно із частиною 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
З врахуванням викладеного, беручи до уваги п. 4.1. Договору в редакції Додаткової угоди № 1/798 від 14.09.2012р. до Договору обов'язок відповідача щодо оплати вартості виконаних позивачем робіт мав бути виконаний по рахункам-фактурам на оплату послуг, складених на підставі підписаних сторонами актів прийому-здачі наданих послуг, протягом 120 (ста двадцяти) календарних днів від дати підписання сторонами актів здачі-приймання наданих послуг.
Судом встановлено, що відповідач у передбачений договором строк розрахувався з позивачем за виконані останнім роботи за актами № 1 від 02.02.2012р. на суму 193 283,14 грн. та № 2 від 24.07.2012р. на суму 3 184 765,70 грн., натомість не здійснив розрахунок за виконані позивачем роботи за актом № 3 від 14.12.2012р. на суму 275 073,77 грн. та частково (на суму 800 000,00 грн.) оплатив вартість робіт за актом № 4 від 19.12.2012р. на суму 2 627 314,98 грн. (залишок боргу 1 827 314,98 грн.).
На підставі вище викладеного, відповідач мав розрахуватись з позивачем за виконані ним роботи за актом № 3 від 14.12.2012р. на суму 275 073,77 грн. у строк до 15.04.2013р. включно (перший робочий день після вихідного дня на підставі ч. 5 ст. 254 Цивільного кодексу України), а за актом № 4 від 19.12.2012р. на суму 2 627 314,98 грн. у строк до 18.04.2013р. включно, а прострочення виконання зобов'язання за кожним актом у відповідача виникло з наступного дня після спливу зазначеного строку.
При цьому, судом відхиляються як необґрунтовані доводи позивача викладені у позовній заяві про те, що оскільки листом № 149/1 від 08.06.2015р. ним було надіслано відповідачеві рахунок на оплату по замовленню № 3934 від 14.12.2012р. та копію акту № 3 від 14.12.2012р. на суму 275 073,77 грн., який згідно повідомлення про вручення поштового відправлення отримано відповідачем 11.06.2015р., оплата вартості робіт мала бути здійснена відповідачем у строк до 09.10.2015р., виходячи з наступного.
Згідно ч. 1 ст. 77 ГПК України (чинна редакція) обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Аналогічні положення містилися в ст. 34 попередньої редакції процесуального кодексу (станом на час звернення позивача до суду з даним позовом).
В розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999 № 996-XIV (далі - Закон) первинним документом є документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
Вимоги до первинного документу наведені у статті 9 названого Закону, яка визначає, що первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій є підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій та повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.
Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити:
назву документа (форми);
дату і місце складання;
назву підприємства, від імені якого складено документ;
зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції;
посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення;
особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Вказані вище акти приймання-передачі виконаних робіт та приймання-здачі наданих послуг до договору № 1042 від 16.09.2011р., в тому числі й акт № 3 від 14.12.2012р. на суму 275 073,77 грн. відповідають вищевказаним вимогам Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", в силу чого підлягають кваліфікації як первинні документи, що фіксують вчинення господарської операції.
В укладеному між сторонами договорі з урахуванням положень Додаткової угоди № 1/798 від 14.09.2012р. до Договору сторони визначили порядок розрахунків за надані виконавцем послуги по рахункам-фактурам на оплату послуг, складених на підставі підписаних сторонами актів прийому-здачі наданих послуг, протягом 120 (ста двадцяти) календарних днів від дати підписання сторонами актів здачі-приймання наданих послуг.
При цьому, суд виходить з того, що рахунок-фактура є документом, який передбачає лише виставлення визначених сум до оплати покупцем за товари, які поставляються (фактично поставлені) або послуги, що надаються (фактично надані). Рахунок-фактура не фіксує факт наданих отримання товарів, виконаних робіт або наданих послуг, оскільки не є первинним документом в розумінні Законі України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в України".
Отже, за умови отримання послуг та наявності договірного врегулювання розміру, строку і порядку платежу, відсутність рахунку-фактури не є тією обставиною, за якої існує неможливість виконання боржником свого обов'язку.
Таким чином, як було зазначено вище, виходячи з умов Договору, відповідач повинен був сплатити вартість робіт за актом № 3 від 14.12.2012р. на суму 275 073,77 грн. у строк до 15.04.2013р. включно.
Відповідно до частин 1, 2 статті 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
За змістом статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно зі статтею 527 Цивільного кодексу України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.
Згідно вимог статті 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
При розгляді даної справи, судом встановлено, що відповідачем (що ним не заперечується) взяті на себе зобов'язання по оплаті виконаних позивачем робіт у повному обсязі не виконав. Вартість неоплаченої частини робіт становить 2 102 388,75 грн., з яких 275 073,77 грн. вартості робіт за актом № 3 від 14.12.2012р. та 1 827 314,98 грн. за актом № 4 від 19.12.2012р.
У поданій до суду заяві та у відзиві на позовну заяву, відповідач вказує на пропуск позивачем строків позовної давності щодо вимог про стягнення заборгованості за Актом № 3 від 14.12.2012р., просить суд застосувати до цих вимог наслідки спливу такого строку та відмовити в задоволенні вимог позивача у цій частині.
У своїй позовні заяві та в судовому засіданні 12.06.2018р. представник позивача вказує на те, що позивачем не пропущено строк позовної давності з огляду на те, що рахунок на оплату по замовленню № 3934 від 14.12.2012р. та копію акту № 3 від 14.12.2012р. на суму 275 073,77 грн. було отримано відповідачем 11.06.2015р., відтак оплата вартості робіт мала бути здійснена відповідачем у строк до 09.10.2015р. та саме з наступного дня за цією датою право позивача є порушеним та підлягає захисту. Вказані доводи судом відхилено з підстав, викладених вище.
Так, згідно ст. 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Відповідно до ст. 257 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 Цивільного кодексу України).
Положеннями ч. 5 ст. 261 ЦК України встановлено, що за зобов'язаннями з визначеним строком виконання, перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання такого зобов'язання.
При цьому, за приписами чинного цивільного законодавства початок перебігу позовної давності пов'язується не стільки зі строком дії (припинення дії) договору, а скільки з певними моментами (фактами), які свідчать про порушення прав особи.
За змістом вказаної вище норми, початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.
У даному випадку, як встановлено судом вище, у позивача виникло право на позов (як і перебіг строку позовної давності) щодо стягнення з відповідача заборгованості у розмірі 275 073,77 грн. (вартості робіт за актом № 3 від 14.12.2012р.) виникло з 16.04.2013р., тобто з моменту початку прострочення виконання відповідачем свого обов'язку зі сплати вартості виконаних ним робіт та закінчився 15.04.2016р., тоді як позовну заяву згідно відмітки відділу діловодства подано до суду 23.08.2016р.
Доказів на підтвердження поважності причин пропуску позивачем строку позовної давності матеріали справи не містять, а позивачем таке питання перед судом не порушувалось.
Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до прийняття ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч. ч. 3 та 4 ст. 267 Цивільного кодексу України).
Таким чином, при застосуванні позовної давності та наслідків її спливу (ст. 267 Цивільного кодексу України) необхідно досліджувати та встановлювати насамперед обставини про те, чи порушено право особи, про захист якого вона просить, і лише після цього - у випадку встановленого порушення, і наявності заяви сторони про застосування позовної давності - застосовувати позовну давність та наслідки її спливу.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного суду України від 19.03.2014 року № 6-20цс14.
При розгляді даної справи судом встановлено наявність порушеного права позивача внаслідок неналежного виконання відповідачем своїх зобов'язань за договором в частині оплати виконаних позивачем робіт.
З урахуванням викладеного, суд у зв'язку з пропуском позивачем строку позовної давності застосовує наслідки спливу такого строку, визначені ч. 4 ст. 267 Цивільного кодексу України та відмовляє позивачеві в задоволенні вимог щодо стягнення з відповідача вартості робіт за актом № 3 від 14.12.2012р. в розмірі 275 073,77 грн.
Щодо решти вимог позивача в частині стягнення суми основного боргу, оскільки невиконання зобов'язання відповідача за договорами підтверджується матеріалами справи, доказів оплати заборгованості відповідачем не надано, позовні вимоги в частині стягнення з відповідача 1 827 314,98 грн. суми основного боргу визнаються судом обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Судом також відхиляються як необґрунтовані посилання позивача у своїх письмових поясненнях та представника позивача, озвучених протягом розгляду справи щодо неправомірного залучення до участі у справі у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Державне підприємство "Класифікаційне підприємство Регістр судноплавства України", з огляду на положення п. 5.3. Договору, згідно з яким послуги надаються по узгодженню та під наглядом Державного підприємства "Класифікаційне підприємство Регістр судноплавства України", укладення між позивачем та третьою особою Договору № 547-106-11 про технічний нагляд Регістром судноплавства України від 09.12.2011р., рішення у даній справі може вплинути на права та обов'язки даної особи по відношенню до відповідача.
Позивачем за прострочення виконання відповідачем грошового зобов'язання з оплати вартості робіт заявлено вимоги про стягнення з відповідача 1 625 169,39 грн. інфляційних втрат та 273 287,16 грн. 3 % річних.
Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).
Згідно з Законом України "Про індексацію грошових доходів населення" індекс споживчих цін (індекс інфляції) обчислюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі статистики і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. На даний час індекс інфляції розраховується Державною службою статистики України і щомісячно публікується, зокрема, в газеті "Урядовий кур'єр". Отже, повідомлені друкованими засобами масової інформації з посиланням на зазначений державний орган відповідні показники згідно з статтями 17, 18 Закону України "Про інформацію" є офіційними і можуть використовуватися господарським судом і учасниками судового процесу для визначення суми боргу.
Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.
Згідно з п. п. 3.1., 3.2., 4.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання. Сплата трьох процентів від простроченої суми (якщо інший розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним утримуваними коштами, належними до сплати кредиторові.
До аналогічних висновків неодноразово приходив і Верховний суд України у своїх постановах, зокрема, у справі № 4/720 від 15.11.2010р., а також в Аналізі практики застосування ст. 625 Цивільного кодексу України в цивільному судочинстві, викладеного у листі від 01.07.2014р.
Здійснивши перерахунок нарахованих позивачем інфляційних втрат, судом встановлено, що він відповідає нормам цивільного законодавства та умовам Договору, сума інфляційних втрат, нарахованих позивачем на суму боргу у розмірі 1 827 314,98 грн. за заявлений період прострочення є арифметично вірною, у зв'язку з чим вимоги позивача щодо стягнення з відповідача 1 625 169,36 грн. інфляційних втрат визнаються судом обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
При цьому, суд відхиляє як необґрунтований та такий, що не відповідає нормам цивільного законодавства та умовам Договору наведений відповідачем у відзиві на позовну заяву контррозрахунок інфляційних втрат, оскільки останнім невірно вказано період нарахування таких санкцій, невірно розраховано сукупний індекс інфляції та відповідно інфляційне збільшення суми боргу.
Щодо розрахунку 3 % річних, судом встановлено, що він частково не відповідає нормам цивільного законодавства та умовам Договору, що призвело до завищення таких нарахувань, у зв'язку з чим судом проведено власні розрахунки таких фінансових санкцій.
Так, за актом № 4 від 19.12.2012р. на суму 2 627 314,98 грн. в межах заявленого позивачем періоду прострочення, а саме з 20.04.2013р. по 31.10.2013р. (оскільки в період прострочення не може бути включено дату оплати відповідачем вартості робіт на суму 800 000,00 грн.) обґрунтованою є сума 3 % річних у розмірі 42 109,02 грн. та за період з 01.11.2013р. по 10.08.2016р. на суму боргу у розмірі 1 827 314,98 грн. - 152 142,75 грн. (за розрахунком позивача, оскільки сума нарахованих позивачем 3 % річних не перевищує таких нарахувань за розрахунком суду), що разом становить 194 251,77 грн., відтак вимоги позивача у цій частині підлягають частковому задоволенню на вказану суму.
Судом також відхилено як необґрунтований контррозрахунок 3 % річних відповідача, оскільки останнім неправомірно не включено до такого розрахунку період прострочення до сплати ним вартості робіт за договором на суму 800 000,00 грн., а лише нараховано фінансові санкції за період з 02.11.2013р., при цьому також безпідставно здійснено такі нарахування понад заявлений позивачем період.
Суд також не вбачає у даному випадку обставин для звільнення відповідача від відповідальності за неналежне виконання ним своїх зобов'язань за договором, з огляду на посилання у листі № 675 від 17.07.2015р. та клопотанні № 673/16 від 07.09.2016р. на неправомірну націоналізацію його активів та тимчасову окупацію частини території України, оскільки такі доводи не були відображені відповідачем у відповідній заяві по суті та не були предметом розгляду при вирішенні спору по суті.
Разом з тим, відповідно до статті 617 Цивільного кодекс України особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов'язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов'язання, відсутність у боржника необхідних коштів.
В силу статті 617 Цивільного кодексу України не вважається випадком, а отже не є підставою для звільнення особи, що порушила зобов'язання, від відповідальності:
- недодержання своїх обов'язків контрагентами боржника (кредитор не має нести негативні наслідки відносин між боржником та його контрагентами);
- відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов'язання (вступаючи у договірні відносини, боржник несе відповідні ризики та має замінити відсутні товари на інші або вчиняти інші заходи щодо належного виконання зобов'язання);
- відсутність у боржника необхідних коштів. Отже незалежно від того, що стало причиною відсутності у боржника необхідної суми грошей (об'єктивні обставини чи суб'єктивна недбалість боржника), це не звільняє його від відповідальності за невиконання або неналежне виконання зобов'язання.
Аналіз наведених норм свідчить про те, що порушення зобов'язання є наслідком настання обставин непереборної сили.
З огляду на викладене, оскільки відповідачем зобов'язання щодо оплати вартості виконаних позивачем робіт за Договором є простроченим до тимчасової окупації Російською Федерацією Автономної Республіки Крим (27.02.2014р.), відповідач не може бути звільнений від відповідальності за неналежне виконання ним своїх зобов'язань за Договором.
Інші доводи, міркування сторін, судом розглянуті, але до уваги та врахування при вирішенні даної справи не приймаються, оскільки на результат вирішення спору не впливають.
За приписами ст. ст. 73, 74 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Відповідачем не спростовано належними засобами доказування обставин, на які посилається позивач в обґрунтування позовних вимог щодо стягнення суми основного боргу в розмірі 1 827 314,98 грн. та нарахованих фінансових санкцій за прострочення виконання грошового зобов'язання з оплати вартості робіт, водночас позивачем не доведено суду наявності обставин щодо покладення на відповідача відповідальності за неналежне виконання умов договору у вигляді 3 % річних понад суму, визнану судом обґрунтованою.
Крім того, суд на підставі ч. 4 ст. 267 Цивільного кодексу України відмовляє в задоволенні позову в частині вимог щодо стягнення 275 073,77 грн. суми основного боргу.
За таких обставин, дослідивши всі обставини справи, перевіривши їх наявними доказами, судом встановлено, що позовні вимоги в справі №910/15483/16 підлягають частковому задоволенню та до стягнення з відповідача на користь позивача підлягає 1 827 314,98 грн. суми основного боргу, 1 625 169,36 грн. інфляційних втрат та 194 251,77 грн. 3 % річних.
Щодо розподілу судових витрат, суд відзначає наступне.
Згідно ч. ч. 1, 3 ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи.
Судовий збір у розмірі 54 701,04 грн. пропорційно розміру задоволених позовних вимог, відповідно до положень статті 129 Господарського процесуального кодексу України, покладається на відповідача.
Як було вказано вище, у даній справі ухвалою суду від 12.04.2017р. за клопотанням відповідача судом було призначено судово-економічну експертизу, на виконання якої було проведено експертне дослідження та складено висновок експерта за результатами проведення судово-економічної експертизи №20251/17-45 від 13.02.2018р.
При цьому, оплату витрат за проведення судової експертизи як на заінтересовану сторону було покладено на відповідача.
Відповідно до частини 9 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.
Як встановлено судом вище, даний спір виник внаслідок неправильних дій відповідача та саме відповідач був ініціатором (заявником клопотання) проведення у даній справі судової експертизи, у зв'язку з чим судові витрати по сплаті вартості її проведення слід покласти на останнього.
Керуючись ст. ст. 73-74, 76-79, 86, 129, 233, 237-238, 240-241 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -
1. Позовні вимоги задовольнити частково.
2. Стягнути з Публічного акціонерного товариства Державне акціонерне товариство "Чорноморнафтогаз" (ідентифікаційний код 00153117, адреса: 01030, м. Київ, вул. Б.Хмельницького, буд. 26, оф. 505) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "СП "Стан-Комплект" (ідентифікаційний код 22916099, адреса: 03040, м. Київ, вул. Стельмаха, буд. 10-А) 1 827 314,98 грн. (один мільйон вісімсот двадцять сім тисяч триста чотирнадцять гривень 98 коп.) суми основного боргу, 1 625 169,36 грн. (один мільйон шістсот двадцять п'ять тисяч сто шістдесят дев'ять гривень 36 коп.) інфляційних втрат, 194 251,77 грн. (сто дев'яносто чотири тисячі двісті п'ятдесят одну гривню 77 коп.) 3 % річних та 54 701,04 грн. (п'ятдесят чотири тисячі сімсот одну гривню 04 коп.) судового збору.
3. В іншій частині в задоволенні позовних вимог відмовити.
4. Після вступу рішення в законну силу видати наказ.
5. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повне рішення складено 22.06.2018р.
Суддя С.М. Морозов