21.06.2018 м. Івано-ФранківськСправа № 909/184/18
Господарський суд Івано-Франківської області у складі судді Кобецької С.М., секретар судового засідання Савчин Т.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу:
за позовом: Публічного акціонерного товариства "Укртелеком",
бульвар Тараса Шевченка, 18, м.Київ, 01601;
в особі Івано-Франківської філії ПАТ "Укртелеком",
вул. Академіка Сахарова, 32, м.Івано-Франківськ, 76014;
до відповідача: Департаменту соціальної політики виконкому Івано-Франківської міської
ради, вул. Грушевського, 29, м.Івано-Франківськ,76004;
про: стягнення 874 388, 93грн.
за участю:
від позивача: Станіславський А.М. - старший юрисконсульт, (довіреність №2903 від 28.12.2017р.);
від відповідача: Шкандрій В.Б. - начальник відділу правової роботи та кадрових питань, (довіреність №67/45.1 - 33/14в від 15.01.2018р.).
Публічне акціонерне товариство "Укртелеком", в особі Івано-Франківської філії, звернулось до Господарського суду Івано-Франківської області з позовною заявою до Департаменту соціальної політики виконкому Івано-Франківської міської ради, про стягнення 874 388, 93грн. - компенсації видатків на відшкодування витрат пов"язаних з наданням пільг на телекомунікаційні послуги.
Ухвалою господарського суду Івано-Франківської області від 14.03.18р. позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі.
При цьому судом взято до уваги приписи пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, вчиненої в Римі 04.11.1950р., ратифікованої Україною 17.07.1997р. (набрала чинності для України 11.09.1997р.), якими гарантовано кожному право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків, зокрема, цивільного характеру. Одночасно, реалізація "права на суд", передбаченого Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод 1950р., відповідно до практики Європейського суду з прав людини, юрисдикція якого, згідно із ст.32 Конвенції, поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції та протоколів до неї, включає не тільки право ініціювати провадження, але й право отримати "вирішення" спору судом (рішення Європейського суду з прав людини у справах "Буланов та Купчик проти України" заяви №№ 7714/06, 23654/08 від 09.12.2010р., "Чуйкіна проти України" № 28924/04 від 13.01.2011р.).
В судовому засіданні 21.06.18р. за письмовою згодою позивача та відповідача, після закінчення підготовчого засідання розгляд справи розпочато по суті.
Представник позивача в судовому засіданні підтримав позовні вимоги, вказуючи при цьому, на:
- ч. 3 ст. 63 Закону України "Про телекомунікації" та п.63 Правил надання та отримання телекомунікаційних послуг, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 11.04.12р. № 295, на підставі яких, Публічне акціонерне товариство "Укртелеком" в особі Івано-Франківської філії, надало в період січень - грудень 2017р., телекомунікаційні послуги споживачам - певним категоріям осіб, яким у відповідності до Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального статусу" від 22.10.1993р. № 3551-ХІІ, Закону України "Про жертви нацистських переслідувань" від 23.03.2000р. № 1584-Ш, Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28.02.1991р. №796-ХІІ, Закону України "Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ і деяких інших осіб та їх соціальний статус" від 24.03.2008p. № 203/98-ВР, Закону України "Про охорону дитинства" від 26.04.2001р. № 2402-ІІІ, встановлено пільги з оплати послуг зв'язку;
- під. "б" п. 4 ч.1 ст. 89, ст.102 Бюджетного кодексу України, п.п.2,3 Порядку фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України 04.03.02р. №256, згідно яких, видатки на відшкодування вартості послуг наданих пільговим категоріям громадян здійснюються з місцевих бюджетів за рахунок коштів, які надходять з державного бюджету України, а головні розпорядники коштів місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення - керівники головних управлінь, управлінь, відділів та інших самостійних структурних підрозділів місцевих держадміністрацій, виконавчих органів рад, до компетенції яких належать питання праці та соціального захисту населення, здійснюють розрахунки з постачальниками послуг;
- розрахунок видатків на відшкодування витрат, пов'язаних з наданням пільг у січні - грудні 2017р., зведений розрахунок заборгованості видатків на відшкодування витрат, пов'язаних з наданням пільг на телекомунікаційні послуги за січень - грудень 2017р., відповідно до яких, позивачем понесено витрати з надання пільг на послуги зв'язку споживачам на загальну суму 874 388, 93грн., які в порушення п.2 Порядку фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 04.03.02р. №256 та п.11 постанови Кабінету Міністрів України "Про Єдиний державний автоматизований реєстр осіб, які мають право на пільги" від 29.01.03р. №117, не відшкодовані відповідачем з державних субвенцій;
- ст.ст.11, 509, 525, 526, 617, 633 Цивільного кодексу України, 178, 193 Господарського кодексу України.
Представник відповідача в судовому засіданні факт надання позивачем у 2017р. телекомунікаційних послуг пільговим категоріям громадян - підтвердив. Разом з тим, просить суд в позові відмовити, вказуючи при цьому, що Законом України "Про Державний бюджет України на 2017 рік" не передбачені видатки у вигляді субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг з послуг зв'язку. Таким чином, відповідач не має змоги відшкодувати позивачу витрати з надання пільг на послуги зв'язку споживачам в розмірі 874 388, 93грн., позаяк Департамент соціальної політики виконкому Івано-Франківської міської ради є органом місцевого самоврядування і фінансується виключно за рахунок коштів державного бюджету України (відзив на позов №544/45.1-33/14 від 30.03.18р., вх№5401/18 від 04.04.18р.).
Розглянувши матеріали справи, заслухавши представників позивача та відповідача, всебічно та повно з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши в сукупності всі докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає позов таким, що підлягає задоволенню.
Дослідженням обставин справи судом встановлено, що ПАТ "Укртелеком" в особі Івано-Франківської філії, у січні - грудні 2017р., надано телекомунікаційні послуги споживачам - певним категоріям осіб, визначених Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального статусу" від 22.10.1993р. № 3551-ХІІ, Законом України "Про жертви нацистських переслідувань" від 23.03.2000р. № 1584-Ш, Законом України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28.02.1991р. №796-ХІІ, Законом України "Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ і деяких інших осіб та їх соціальний статус" від 24.03.2008p. № 203/98-ВР, Законом України "Про охорону дитинства" від 26.04.2001р. № 2402-ІІІ, з урахуванням пільг, встановлених цими Законами.
Матеріали справи містять розрахунки видатків на відшкодування витрат, пов"язаних з наданням пільг у січні - грудні 2017р. (форма №2 - пільга), затвердженого наказом Міністерства праці та соціальної політики України 04.10.07р. №535 (а.с.14-192), зведені розрахунки видатків на відшкодування витрат, пов"язаних з наданням пільг на телекомунікаційні послуги за січень - грудень 2017р. (а.с.10-13), у відповідності до яких позивачем понесено витрати з надання пільг на послуги зв'язку визначеній категорії споживачів в розмірі 874 388, 93грн., які не відшкодовані відповідачем з посиланням на відсутність субвенцій у 2017р. з державного бюджету місцевим бюджетам на здійснення державних програм соціального захисту щодо відшкодування пільг на телекомунікаційні послуги (листи від 12.09.17р., 26.09.17р., 23.11.17р., 11.01.18р., а.с.212-219).
Предметом судового розгляду є вимога позивача про стягнення з відповідача 874 388, 93грн. - компенсації видатків на відшкодування витрат пов"язаних з наданням пільг на телекомунікаційні послуги.
Законом України "Про телекомунікації" визначено повноваження держави щодо управління та регулювання діяльності у сфері телекомунікацій, а також права, обов'язки та засади відповідальності фізичних і юридичних осіб, які беруть участь у даній діяльності або користуються телекомунікаційними послугами.
В силу ч.3 ст.63 цього Закону, телекомунікаційні послуги споживачам, які мають установлені законодавством України пільги з їх оплати, надаються операторами, провайдерами телекомунікацій відповідно до законодавства України.
Постановою Кабінету Міністрів України від 11.04.2012р. №295, затверджено Правила надання та отримання телекомунікаційних послуг. Ці Правила розроблені відповідно до Законів України "Про телекомунікації", "Про телебачення і радіомовлення", "Про радіочастотний ресурс України", "Про захист прав споживачів", "Про захист персональних даних", інших нормативно-правових актів і встановлюють загальний порядок надання та отримання телекомунікаційних послуг.
Для певних категорій споживачів, визначених Законами України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального статусу" від 22.10.1993р. № 3551-ХІІ, "Про жертви нацистських переслідувань" від 23.03.2000р. № 1584-Ш, "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28.02.1991р. №796-ХІІ, "Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ і деяких інших осіб та їх соціальний статус" від 24.03.2008p. № 203/98-ВР, "Про охорону дитинства" від 26.04.2001р. №2402-ІІІ, встановлено пільги з оплати послуг зв'язку.
У відповідності до п. 63 Правил надання та отримання телекомунікаційних послуг, установлені законами пільги з оплати послуг надаються споживачеві відповідно до законодавства за місцем його проживання з дня пред'явлення ним документа, що підтверджує право на пільги.
Підпунктом "б" п. 4 ч.1 ст. 89, ч.1 ст.102 Бюджетного кодексу України, встановлено, що видатки на відшкодування вартості послуг наданих пільговим категоріям громадян, здійснюються з місцевих бюджетів за рахунок коштів, які надходять до державного бюджету України і проводяться за рахунок субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на здійснення державних програм соціального захисту у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
З метою удосконалення обліку осіб, які мають право на пільги за соціальною ознакою, постановою Кабінету Міністрів України №117 від 29.01.03р. запроваджено Єдиний державний автоматизований реєстр осіб, які мають право на пільги; затверджено Положення про Єдиний державний автоматизований реєстр осіб, які мають право на пільги; постановлено Міністерству соціальної політики: забезпечити внесення до Реєстру інформації про осіб, які мають право на пільги за соціальною ознакою; подавати інформацію, що міститься в Реєстрі, центральним органам виконавчої влади та органам місцевого самоврядування для забезпечення надання пільг особам, які мають на них право, з дотриманням вимог Законів України "Про інформацію" та "Про захист персональних даних".
Пунктом 10 Положення про Єдиний державний автоматизований реєстр осіб, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №117 від 29.01.03р., встановлено, що підприємства та організації, що надають послуги, щомісяця до 25 числа подають уповноваженому органу на паперових та електронних носіях розрахунки щодо вартості послуг, наданих пільговикам у минулому місяці, згідно з формою "2-пільга".
Уповноважений орган щомісяця: звіряє інформацію, що міститься в Реєстрі, з інформацією, яка надходить від підприємств та організацій, що надають послуги, і у разі виявлення розбіжностей щодо загальної кількості пільговиків або розміру пільг, що надаються конкретному пільговику, не провадить розрахунків, що стосуються виявлених розбіжностей, до уточнення цієї інформації (п.11 Положення).
Механізм фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету щодо надання пільг з послуг зв"язку, затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 04.03.2002р. №256 "Порядок фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету".
Згідно п.2 Порядку, фінансування видатків місцевих бюджетів за державними програмами соціального захисту населення провадиться за рахунок субвенцій, передбачених державним бюджетом на відповідний рік, у межах обсягів, затверджених у обласних бюджетах, бюджеті Автономної Республіки Крим, бюджетах міст Києва та Севастополя, міст республіканського Автономної Республіки Крим і обласного значення та у районних бюджетах на зазначені цілі.
Головними розпорядниками коштів місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення є керівники головних управлінь, управлінь, відділів та інших самостійних структурних підрозділів місцевих держадміністрацій, виконавчих органів рад, до компетенції яких належать питання праці та соціального захисту населення (п.3 Порядку).
У відповідності до п.5 Порядку, головні розпорядники коштів місцевих бюджетів щомісяця готують інформацію про фактично нараховані суми та акти звіряння розрахунків за надані послуги з підприємствами - надавачами відповідних послуг і надсилають їх фінансовим органам райдержадміністрацій, виконкомів міських рад.
Отримані місцевими бюджетами суми субвенцій перераховуються протягом одного операційного дня на рахунки головних розпорядників коштів, відкриті в територіальних управліннях Державної казначейської служби, для здійснення відповідних видатків. Головні розпорядники коштів місцевих бюджетів здійснюють у п'ятиденний строк розрахунки з постачальниками відповідних послуг і ведуть облік за видами пільг та житлових субсидій населенню на оплату, зокрема, послуг зв'язку (п.8 Правил).
Матеріалами справи документально підтверджено факт понесенння позивачем витрат з наданням пільг на послуги зв'язку споживачам, визначених Законами України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального статусу" від 22.10.1993р. № 3551-ХІІ, "Про жертви нацистських переслідувань" від 23.03.2000р. № 1584-Ш, "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28.02.1991р. №796-ХІІ, "Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ і деяких інших осіб та їх соціальний статус" від 24.03.2008p. № 203/98-ВР, "Про охорону дитинства" від 26.04.2001р. №2402-ІІІ, на загальну суму 874 388, 93грн.
Таким чином, беручи до уваги вищевказані правові норми, суд приходить до висновку про те, що у позивача виникло цивільне право на відшкодування фактичних витрат в сумі 874 388, 93грн., що виникли у зв'язку з наданням в період з січня по грудень 2017р., послуг зв'язку особам, які згідно з чинним законодавством мають право на соціальні пільги, а у відповідача як органу, через який діє держава у цивільних відносинах - цивільний обов'язок здійснити з позивачем розрахунок за надані цим особам послуги.
При цьому у відповідь відповідачу на твердження про відсутність субвенцій у 2017р. з державного бюджету місцевим бюджетам на здійснення державних програм соціального захисту щодо відшкодування пільг на телекомунікаційні послуги, суд зауважує, що згідно з ст.19 Закону України "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії" виключно Законами України визначаються пільги, зокрема, щодо оплати послуг зв'язку та критерії їх надання. Державні соціальні гарантії є обов'язковими для всіх державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності. Законом України "Про телекомунікації", Правилами надання та отримання телекомунікаційних послуг, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 11.04.2012р. №295, не передбачено жодного обмеження щодо надання послуг у разі відсутності коштів на зазначені цілі. Вказані норми законодавства закріплюють реалізацію державних соціальних гарантій певним категоріям громадян та є нормами прямої дії: безумовний обов'язок оператора телекомунікаційних послуг надавати послуги зв'язку тим категоріям громадян, які мають установлені законодавством пільги з їх оплати, кореспондує безумовний обов'язок держави в особі її органів відшкодувати вартість таких послуг суб'єкту господарювання, який їх надає. При цьому, чинне законодавство України не передбачає обов'язковості укладення договору про розрахунки з постачальниками послуг, наданих особам, які згідно з чинним законодавством мають право на пільги, оскільки зобов'язання сторін у таких відносинах виникають безпосередньо із Законів України. Право позивача на отримання компенсації вартості наданих телекомунікаційних послуг пільговим категоріям споживачів, підлягає реалізації і захисту, незважаючи на те, що Законом України "Про Державний бюджет України на 2017 рік" видатків на ці потреби не було передбачено, оскільки фінансові зобов'язання держави виникли не з наведеного Закону, а з законодавства, яким унормовано надання соціальних пільг певній категорії осіб, а також з нормативно-правових актів, якими встановлено порядок здійснення розрахунків з постачальниками, зокрема, телекомунікаційних послуг таким категоріям споживачів. Така ж правова позиція дотримана у постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.04.18р. у справі №927/291/17.
З огляду на вимоги ч.ч.1,3 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ч.1 ст.73 Господарського процесуального кодексу України).
Згідно ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України, обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили (ч. ч. 1, 2 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України). Позивачем доведено обставини, на які він посилався, як на підставу своїх вимог. Відповідач факт надання позивачем телекомунікаційних послуг пільговим категоріям громадян підтвердив, а наведені відповідачем заперечення не відповідають фактичним обставинам справи, вимогам діючого законодавства та спростовуються вище сказаним.
Отже, вимога позивача про стягнення з відповідача 874 388, 93грн. - невідшкодованої вартості понесених витрат, пов"язаних з наданням телекомунікаційних послуг пільговим категоріям населення, правомірна, обґрунтована, документально підтверджена та така, що підлягає задоволенню в повному обсязі.
Враховуючи приписи ст.129 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати покласти на відповідача.
Керуючись ст. 1291 Конституції України, ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950р., ст. ст. 48, 89, 102 Бюджетного кодексу України, ст.63 Закону України "Про телекомунікації", ст. ст. 73-79, 86, 129, 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд
позов задовольнити.
Стягнути з Департаменту соціальної політики виконкому Івано-Франківської міської
ради, вул. Грушевського, 29, м.Івано-Франківськ,76004 (ідентифікаційний код 36733431) на користь Публічного акціонерного товариства "Укртелеком" в особі Івано-Франківської філії ПАТ "Укртелеком", вул. Академіка Сахарова, 32, м. Івано-Франківськ, 76014 (ідентифікаційний код 21560766) 874 388, 93грн. (вісімсот сімдесят чотири тисячі триста вісімдесят вісім грн. 93коп.) - заборгованості, 13 115,83грн. (тринадцять тисяч сто п"ятнадцять грн. 83коп.) - судового збору.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення складено 25.06.18р.
Суддя С.Кобецька