Постанова
Іменем України
06 червня 2018 року
м. Київ
справа № 176/2709/16-ц
провадження № 61-17124св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
Черняк Ю. В. (суддя-доповідач), Гулька Б. І., Луспеника Д. Д.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - Міністерство оборони України,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області від 01 червня 2017 року у складі колегії суддів: Посунся Н. Є., Баранніка О. П., Пономарь З. М.,
У грудні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Міністерства оборони України про відшкодування моральної шкоди.
Позовна заява мотивована тим, що у період з 24 червня 1983 року по 26 квітня 1985 року він проходив військову службу на території Демократичної Республіки Афганістан. У 1983 році при виконанні службового обов'язку в результаті підриву міни отримав закриту черепно-мозкову травму, контузію головного мозку і численні осколкові поранення голови, обличчя, спини, правої ноги. Внаслідок травм, отриманих під час проходження військової служби, змушений тривалий час знаходитись на лікарняному, проходити медичні огляди та обстеження. Згідно витягу з протоколу засідання Центральної військово-лікарської комісії по встановленню причинного зв'язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв, підтверджується, що травми та захворювання, як їх наслідки, - це травми, пов'язані з виконанням обов'язків військової служби.
У зв'язку із погіршенням стану здоров'я він позбавлений можливості вести повноцінний спосіб життя.
На підставі викладеного та з урахуванням положень статті 3 Закону України «Про Збройні Сили України», статті 17 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та статей 23, 1167 ЦК України, ОСОБА_1 , уточнивши позовні вимоги, просив суд стягнути з Міністерства оборони України 100 000 грн у рахунок відшкодування моральної шкоди.
У запереченнях проти позову, поданих до суду у лютому 2017 року, Міністерство оборони України зазначило, що військовослужбовці та особи, на яких поширюється дія Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України. Разом з цим, Законом України «Про правонаступництво України» не підтверджено відповідальність України за шкоду, спричинену громадянам протиправними діями держави в особі Радянської Армії. Також позивачем не надано належних доказів на підтвердження понесених ним моральних страждань.
Рішенням Жовтоводського міського суду Дніпропетровської області від 02 березня 2017 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з Міністерства оборони України на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 60 000 грн. Вирішено питання про розподіл судових витрат. В іншій частині позовувідмовлено.
Задовольняючи частково позов ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив з того, що обов'язок по відшкодуванню моральної шкоди покладається на державу Україна в особі Міністерства оборони України як уповноваженого органу державного управління.
Рішенням Апеляційного суду Дніпропетровської області від 01 червня 2017 року апеляційну скаргу Міністерства оборони України задоволено, рішення суду першої інстанції скасовано. У задоволені позову ОСОБА_1 відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Рішення апеляційного суду мотивовано тим, що обов'язок компенсувати моральну шкоду пов'язується з наявним та доведеним фактом протиправного діяння з боку особи, а також зв'язком між спричиненою шкодою та її протиправними діяннями. Враховуючи те, що позивачу завдано моральну шкоду унаслідок отриманих поранень під час перебування на службі у іншій державі та виконання службового обов'язку, не пов'язаного із захистом держави Україна, підстави для відшкодування цієї шкоди Міністерством оборони України відсутні.
У касаційній скарзі, поданій у липні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_1 просить скасувати оскаржуване рішення апеляційного суду, а рішення суду першої інстанції залишити в силі, обґрунтовуючи свою вимогу неправильним застосуванням апеляційним судом норм матеріального права та порушенням норм процесуального права.
Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційним судом проігноровано положення статті 170 ЦК України, відповідно до якої держава набуває і здійснює цивільні права та обов'язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом, а тому обов'язок держави відшкодувати позивачу завдану моральну шкоду покладається на Міністерство оборони України, як уповноважений орган державного управління. Також судом не враховано, що пунктом 1 частини другої статті 1167 ЦК України передбачено, що моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала, зокрема, якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки.
Відзив на касаційну скаргу до суду не надходив.
Відповідно до вимог частини статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Відповідно до частин першої та другої статті 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
Моральна шкода полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів.
Згідно з положеннями частини першої статті 1167 ЦК України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини
У постанові Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» судам роз'яснено, що відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Отже, наявність шкоди ще не породжує абсолютного права на її відшкодування, оскільки необхідно довести наявність всіх складових цивільно-правової відповідальності і при цьому правильно визначити суб'єкта такої відповідальності.
Судами попередніх інстанцій установлено, що ОСОБА_1 у період з 24 червня 1983 року по 26 квітня 1985 року у складі в/ч п.п.51932 брав участь у бойових діях на території Демократичної Республіки Афганістан (а. с. 12).
Відповідно до витягу із протоколу засідання Центральної військово-лікарської комісії по встановленню причин зв'язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв Міністерства оборони України від 10 грудня 2015 року № 4690, зазначені захворювання колишнього військовослужбовця пов'язані із виконанням обов'язків військової служби при перебуванні у країнах, де велися бойові дії (а. с. 18).
Згідно довідки до акту огляду МСЕК серії 12ААА від 11 липня 2016 року ОСОБА_1 встановлено ІІІ групу інвалідності (а. с. 13).
Згідно медичної карти, виписки із медичної картки стаціонарного хворого від 03 грудня 2015 року № 3711, висновку спеціалістів Інституту нейрохірургії і отоларингології АМН України від 07 грудня 2015 року, наслідками контузії головного мозку є стійкі наслідки перенесеної закритої черепно-мозкової травми у вигляді післятравматичної та дисциркуляторної енцефалопатії ІІ ступеню, прогресуючого перебігу з вираженим церебростенічним синдромом з двобічною пірамідою недостатністю, вестибуло-атактичним синдромом, вегето-судинною дисфукцією, ліквородинамічними порушеннями, стійкою цефалгією, мне стичним зниженням з центральною вестибулярною дисфункцією ІІІ ступеня (а. с. 19, 21, 25).
Відшкодування шкоди державою відбувається у спосіб, передбачений законами України.
Встановивши, що ОСОБА_1 отримав поранення, які стали підставою для встановлення йому третьої групи інвалідності, під час проходження військової служби у складі Радянської армії на території Демократичної Республіки Афганістан, де велися бойові дії, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку, що підстави для покладення обов'язку з відшкодування моральної шкоди саме на Міністерство оборони України, яке було утворено після отримання позивачем цих травм, відсутні.
Міністерство оборони України не є правонаступником Міністерства оборони СРСР.
В результаті розгляду справи апеляційним судом не встановлено протиправності дій або бездіяльності Міністерства оборони України, причинного зв'язку між хворобами позивача, які настали внаслідок проходження військової служби у Демократичній республіці Афганістан у складі діючої армії СРСР у період бойових дій, та будь-якими діями або бездіяльністю Міністерства оборони України.
Колегія суддів також зауважує, що у зв'язку з особливим характером військової служби, яка пов'язана із захистом Вітчизни, військовослужбовці та особи, на яких поширюється дія Законів України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», користуються пільгами, гарантіями та компенсаціями, передбаченими цими законами, в тому числі, право на які виникає у зв'язку із погіршенням стану здоров'я, пов'язаного із виконанням обов'язків військової служби.
Відповідно до статті 11 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» військовослужбовці, військовозобов'язані та резервісти, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, мають право на безоплатну кваліфіковану медичну допомогу у військово-медичних закладах охорони здоров'я. Військовослужбовці щорічно проходять медичний огляд, щодо них проводяться лікувально-профілактичні заходи.
Порядок забезпечення військовослужбовців путівками для санаторно-курортного лікування встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Військовослужбовці, звільнені з військової служби унаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням обов'язків військової служби, члени сімей військовослужбовців приймаються на обстеження і лікування до військово-медичних закладів охорони здоров'я в порядку, встановленому Міністерством оборони України.
З огляду на вищевикладене, доводи касаційної скарги висновків апеляційного суду не спростовують, на їх законність і обґрунтованість не впливають, фактично зводяться до переоцінки доказів, що на стадії перегляду справи у касаційному порядку нормами чинного ЦПК України не передбачено.
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення суду - без змін на підставі частини третьої статті 401 ЦПК України, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.
Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області від 01 червня 2017 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: Ю. В. Черняк
Б. І. Гулько
Д. Д. Луспеник