Постанова
Іменем України
13 червня 2018 року
м. Київ
справа № 520/11247/15-ц
провадження № 61-4874св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Червинської М. Є.,
суддів: Антоненко Н. О., Коротуна В. М. (суддя-доповідач), Крата В. І., Курило В. П.,
учасники справи:
позивач - публічне акціонерне товариство «Укрсоцбанк»,
представники позивача: Лець Юлія Вікторівна, Діхтяренко Ольга Миколаївна,
відповідач - ОСОБА_5,
представник відповідача - ОСОБА_6,
третя особа - ОСОБА_7,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» на рішення Київського районного суду м. Одеси від 28 березня 2016 року у складі судді Куриленко О. М. та ухвалу Апеляційного суду Одеської області від 06 вересня 2016 року у складі колегії суддів: Короткова В. Д., Заїкіна А. П., Калараш А. А.,
У серпні 2015 року публічне акціонерне товариство «Укрсоцбанк» (далі -
ПАТ «Укрсоцбанк») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_5 про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності.
Позовна заява мотивована тим, що 30 травня 2006 року між банком та
ОСОБА_7 було укладено кредитний договір № 2007/13-2.06/338, згідно з умовами якого банк надав позичальнику кредитні кошти у розмірі
744 370 доларів США, з терміном повернення - до 29 травня 2017 року, зі сплатою 12,25 % річних. На забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором між банком та ОСОБА_7 було укладено договір іпотеки, згідно з яким у іпотеку було передано нерухоме майно, а саме: нежитлове приміщення АДРЕСА_1, загальною площею 336,3 кв. м. Внаслідок невиконання кредитних зобов'язань утворилась заборгованість за кредитним договором у сумі 33 390 862,56 грн. Під час дії іпотеки нежитлове приміщення незаконно було відчужено при здійсненні процедури ліквідації фізичної особи-підприємця ОСОБА_7 (далі - ФОП ОСОБА_7) і останнім власником частини цього приміщення площею 227,9 кв. м стала ОСОБА_5 Проте, в силу вимог статті 23 Закону України «Про іпотеку» дія іпотечного договору не припинилась та зберігає дію для нового власника.
З урахуванням викладеного,ПАТ «Укрсоцбанк» просило суд звернути стягнення на іпотечне майно шляхом визнання за банком права власності на частину цього приміщення, площею 227,9 кв. м.
Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 28 березня 2016 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 06 вересня 2016 року, в задоволенні позову ПАТ «Укрсоцбанк» відмовлено.
Рішення суду першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, мотивовано тим, що виникнення права власності за рішенням суду передбачено лише у статтях 335 та 376 ЦК України, а тому вимоги іпотекодержателя про звернення стягнення на предмет іпотеки в рахунок задоволення його вимог у визначений ним спосіб, а саме шляхом визнання за ним права власності на предмет іпотеки, не підлягають задоволенню, оскільки цей спосіб є позасудовим способом врегулювання такого питання.
У вересні 2016 рокуПАТ «Укрсоцбанк»подало до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій, та ухвалити нове рішення про задоволення його позову.
Касаційна скарга мотивована тим, що суди дійшли неправильного висновку про те, що у банка відсутнє право вимагати звернення стягнення на предмет іпотеки в останнього набувача майна в порядку статті 23 Закону України «Про іпотеку», оскільки нерухоме майно було набуто на аукціоні з продажу майна банкрута ФОП ОСОБА_7 під час виключення з Державного реєстру іпотек запису про обтяження. Крім того, постановою Вищого господарського суду України
від 25 грудня 2012 року постанову Господарського суду Одеської області
від 14 лютого 2012 року про визнання ФОП ОСОБА_7 банкрутом скасовано, провадження у справі припинено як безпідставно порушене. Зазначає, що справа має бути вирішена саме у відповідності до положень ЦК України та Закону України «Про іпотеку», як спеціального закону.
У лютому, березні та квітні 2016 року представник ОСОБА_5 -
ОСОБА_6, подала заперечення на касаційну скаргу та додаткові пояснення до заперечень, вказуючи на те, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій є законними і обґрунтованими, всі висновки судів відповідають встановленим обставинам справи, а тому підстав для їх скасування немає.
Відповідно до підпункту 4 пункту 1 XIII «Перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
30 січня 2018 року справа передана до Верховного Суду.
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Частиною першою статті 402 ЦПК України встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Судами встановлено, що 30 травня 2006 року між ПАТ «Укрсоцбанк» та ОСОБА_7 було укладено кредитний договір № 2007/13-2.06/338, згідно з умовами якого банк надав позичальнику кредитні кошти у розмірі
744 370 доларів США, з терміном повернення - до 29 травня 2017 року, зі сплатою 12,25 % річних.
На забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором між
ПАТ «Укрсоцбанк» та ОСОБА_7 було укладено іпотечний договір, згідно з яким у іпотеку було передано нерухоме майно, а саме: нежитлове приміщення АДРЕСА_1, загальною площею 336,3 кв. м.
Внаслідок порушення кредитних зобов'язань виникла заборгованість за кредитним договором в сумі 33 390 862,56 грн.
Постановою Господарського суду Одеської області від 14 лютого 2012 року
ФОП ОСОБА_7 було визнано банкрутом, відкрито ліквідаційну процедуру, ліквідатором призначено Хайла М. В.
16 серпня 2012 року у рамках ліквідаційної процедури відбувся аукціон з продажу майна ФОП ОСОБА_7 та нежитлове приміщення АДРЕСА_1, загальною площею 336,3 кв. м, було відчужено товариством з обмеженою відповідальністю «Еквенто» (далі - ТОВ «Еквенто») згідно з договором купівлі-продажу від 16 серпня 2012 року, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Савченко С. В.
На момент укладання договору купівлі-продажу нерухомості на аукціоні
від 16 серпня 2012 року державна реєстрація іпотеки нерухомості була скасована ухвалою Господарського суду Одеської області від 21 червня
2012 року, а також були вилучені записи з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Постановою Вищого господарського суду України від 25 грудня 2012 року скасовано постанову Господарського суду Одеської області від 14 лютого
2012 року про визнання банкрутом ФОП ОСОБА_7, провадження у справі припинено.
Ухвалою Господарського суду Одеської області від 28 лютого 2013 року скасовано заходи, вжиті ухвалою Господарського суду Одеської області
від 21 червня 2012 року, зокрема про скасування обтяження нерухомого майна банкрута - ФОП ОСОБА_7 та вилучення записів з Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна.
Після купівлі на аукціоні нежитлового приміщення АДРЕСА_1, загальною площею 336,3 кв. м, ТОВ «Еквенто» було здійснено поділ цього приміщення на два окремі приміщення, а саме: приміщення НОМЕР_1, загальною площею 227,9 кв. м та приміщення НОМЕР_2, загальною площею
108,4 кв. м, яким присвоєно нову адресу АДРЕСА_2
У подальшому, ТОВ «Еквенто» нежитлове приміщення НОМЕР_1 по
АДРЕСА_2, загальною площею 227,9 кв. м, було відчужено ОСОБА_10 на підставі договору купівлі-продажу № 3818, посвідченого 19 вересня 2013 року приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Чужовською Н. Ю.
21 квітня 2015 року між ОСОБА_10 та ОСОБА_12 було укладено договір купівлі-продажу нежитлового приміщення НОМЕР_1 по
АДРЕСА_2, загальною площею 227,9 кв. м, що посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Сімонової О. Ю. та зареєстровано в реєстрі за № 1571.
10 липня 2015 року ОСОБА_12 було відчужено зазначене приміщення ОСОБА_5 за договором купівлі-продажу, посвідченим приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Тиквенко М. О. за номером в реєстрі 1077.
На момент укладення вказаних договорів спірне майно під забороною відчуження не перебувало.
Звертаючись до суду з позовом, ПАТ «Укрсоцбанк» посилалось на те, що у результаті неналежного виконання ОСОБА_7 зобов'язань за кредитним договором, утворилася заборгованість, яку він та новий власник нежитлового приміщення як новий іпотекодавець, незважаючи на вимоги, не погасили, на підставі чого ПАТ «Укрсоцбанк» просило у рахунок погашення заборгованості за кредитним договором звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності на нього за позивачем.
Частиною другою статті 16 ЦК України передбачено, що одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів судом може бути визнання права, в тому числі права власності на майно. Суд також може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
Відповідно до частини третьої статті 33 Закону України «Про іпотеку» звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.
У частині першій статті 36 Закону України «Про іпотеку» зазначено, що сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотеко держателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем та іпотекодержателем про задоволення вимог іпотеко держателя, який підлягає нотаріальному посвідченню і може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.
Згідно з положеннями частини третьої цієї статті договір про задоволення вимог іпотеко держателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати: передачу іпотеко держателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання в порядку, встановленому статтею 37 Закону України «Про іпотеку»; надання іпотеко держателю права від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу в порядку, встановленому статтею 38 цього Закону.
При цьому згідно із частиною першою статті 37 Закону України «Про іпотеку» правовою підставою для реєстрації права власності іпотеко держателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотеко держателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотеко держателю права власності.
Порядок реалізації предмета іпотеки за рішенням суду врегульовано статтею 39 цього Закону, якою передбачено, що в разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначається, зокрема, спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 цього Закону.
Можливість виникнення права власності за рішенням суду ЦК України передбачає лише у статтях 335 та 376 цього Кодексу. У всіх інших випадках право власності набувається з інших не заборонених законом підстав, зокрема із правочинів (частина перша статті 328 ЦК України).
Стаття 392 ЦК України, у якій йдеться про визнання права власності, не породжує, а підтверджує наявне в позивача право власності, набуте раніше на законних підставах, у тому випадку, якщо відповідач не визнає, заперечує або оспорює наявне в позивача право власності, а також у разі втрати позивачем документа, який посвідчує його право власності.
Отже, аналіз положень статей 33, 36, 37, 39 Закону України «Про іпотеку», статей 328, 335, 376, 392 ЦК України дає підстави для висновку про те, що законодавець визначив три способи захисту на задоволення забезпечених іпотекою вимог кредитора шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки: судовий - на підставі рішення суду та два позасудових - на підставі виконавчого напису нотаріуса і згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя. У свою чергу позасудовий спосіб захисту за договором про задоволення вимог іпотеко держателя або за відповідним застереженням в іпотечному договорі реалізується шляхом передачі іпотеко держателю права власності на предмет іпотеки або надання права іпотеко держателю від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу.
При цьому договір про задоволення вимог іпотеко держателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, що передбачає передачу іпотекодержателю права власності, є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно (частина перша статті 37 Закону України «Про іпотеку»).
Передача іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки відповідно до статей 36, 37 Закону України «Про іпотеку» є способом позасудового врегулювання, який здійснюється за згодою сторін без звернення до суду.
Застереження в договорі про задоволення вимог іпотеко держателя шляхом визнання права власності на предмет іпотеки - це виключно позасудовий спосіб урегулювання спору, який сторони встановлюють самостійно у договорі.
З урахуванням вимог статей 328, 335, 392 ЦК України у контексті статей 36, 37 Закону України «Про іпотеку» суди не наділені повноваженнями звертати стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання право власності на нього за іпотекодержателем.
Аналогічний висновок міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду
від 21 березня 2018 року в справі № 760/14438/15-ц.
Отже, ухвалюючи рішення у справі, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, враховуючи вищенаведені норми закону, дійшов правильного та обґрунтованого висновку про те, що вимоги іпотекодержателя про звернення стягнення на предмет іпотеки в рахунок задоволення його вимог у визначений ним спосіб, а саме шляхом визнання за ним права власності на предмет іпотеки, не підлягають задоволенню, оскільки цей спосіб є позасудовим способом врегулювання такого питання.
Докази та обставини, на які посилається заявник в касаційній скарзі, були предметом дослідження судами першої та апеляційної інстанцій та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судами попередніх інстанцій були дотримані норми матеріального та процесуального права.
Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.
Керуючись статтями 389, 400, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» залишити без задоволення.
Рішення Київського районного суду м. Одеси від 28 березня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Одеської області від 06 вересня 2016 рокузалишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий М. Є. Червинська
Судді: Н. О. Антоненко
В. М. Коротун
В. І. Крат
В. П. Курило