Постанова
Іменем України
06 червня 2018 року
м. Київ
справа № 333/1732/17
провадження № 61-10634св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
Черняк Ю. В. (суддя-доповідач), Гулька Б. І., Луспеника Д. Д.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - Міністерство оборони України,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 26 вересня 2017 року у складі судді Наумової І. Й. та постанову Апеляційного суду Запорізької області від 23 січня 2018 року у складі колегії суддів: Подліянової Г. С., Дашковської А. В., Пономарь З. М.,
У березні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Міністерства оборони України про відшкодування моральної шкоди.
Позовна заява мотивована тим, що у період з 04 грудня 1987 року по 10 серпня 1988 рік він проходив військову службу на території Демократичної Республіки Афганістан. У 1987 та 1988 роках при виконання службових обов'язків у зоні бойових дій отримав множинні вогнепальні осколкові поранення голови, правої верхньої кінцівки, обох нижніх кінцівок, контузію головного мозку, що в подальшому призвело до розвитку низки захворювань, що підтверджується витягом з протоколу № 70 Центральної військово-лікарської комісії Міністерства охорони здоров'я України від 15 січня 2014 року, виписками із медичної карти стаціонарного хворого, виписними епікризами.
Вказує, що йому була встановлена 2 група інвалідності.
Після проходження військової служби у зв'язку із погіршенням стану здоров'я він позбавлений можливості вести повноцінний спосіб життя, були порушені його нормальні життєві зв'язки та завдано моральні страждання.
На підставі викладеного ОСОБА_1 просив суд стягнути з Міністерства оборони України моральну шкоду в розмірі 224 000 грн.
Рішенням Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 26 вересня 2017 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що правові підстави для відшкодування моральної шкоди Міністерством оборони України, передбачені положеннями частини першої статті 23 та частини першої статті 1167 ЦК України, відсутні.
Постановою Апеляційного суду Запорізької області від 23 січня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 26 вересня 2017 року залишено без змін.
Рішення апеляційного суду мотивовано тим, що обов'язок компенсувати моральну шкоду пов'язується з наявним та доведеним фактом протиправного діяння з боку певної особи, а також зв'язком між спричиненою шкодою та протиправними діяннями цієї особи. Враховуючи те, що позивачу завдано моральну шкоду унаслідок отриманих поранень під час перебування на військовій службі у іншій державі та виконання службового обов'язку не пов'язаного із захистом держави Україна, підстави для відшкодування цієї шкоди Міністерством оборони України відсутні.
У касаційній скарзі, поданій до суду у січні 2018 року, ОСОБА_1 просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позову, обґрунтовуючи свою вимогу неправильним застосуванням судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушенням норм процесуального права.
Касаційна скарга мотивована тим, що відмовляючи у позові суди попередніх інстанцій залишили поза увагою той факт, що відповідно до положень статті 170 ЦК України держава набуває і здійснює цивільні права та обов'язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, а тому обов'язок держави відшкодувати позивачу завдану моральну шкоду покладається саме на Міністерство оборони України, яке є центральним органом виконавчої влади і військового управління, як уповноважений орган державного управління.
Відзив на касаційну скаргу не надходив.
Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.
Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення.
Відповідно до вимог частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Судами попередніх інстанцій установлено, що ОСОБА_1 проходив військову службу в Демократичній Республіці Афганістан у складі діючої армії в період бойових дій з 04 грудня 1987 року по 10 серпня 1988 року, що підтверджується довідкою від 13 лютого 2014 року № 136, виданою Комунарським районним військовим комісаріатом м. Запоріжжя (а. с. 17).
У 1987 році при виконанні службового обов'язку в Демократичній Республіці Афганістан він отримав вогнепальні осколкові поранення голови (контузія головного мозку).
16 лютого 2017 року ОСОБА_1 встановлено третю групу інвалідності у зв'язку з хворобою, яка пов'язана з проходженням військової служби в країнах, де велись бойові дії, що підтверджується актом огляду медико-соціальної експертної комісії серії АВ № 0820400 (далі - МСЕК) та довідкою до акта огляду МСЕК (а. с. 20).
Згідно витягу із протоколу від 15 січня 2014 року № 70 засідання Центральної військово-лікарської комісії Міністерства оборони України по встановленню причинного зв'язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв, рядовий у відставці ОСОБА_1 , 1968 року народження має множинні вогнепальні осколкові поранення голови, правої верхньої кінцівки, обох нижніх кінцівок, (контузія головного мозку в 1987 та 1988 роках), наслідком яких є рубці шкіри в зазначених анатомічних областях, що підтверджено висновком спеціаліста у галузі судово-медичної експертизи від 09 січня 2014 року № 31/Ж Київського міського клінічного бюро судово-медичної експертизи, які в подальшому призвели до розвитку «Стійких залишкових явищ переносної ЗЧМТ у вигляді посттравматичної та дисциркуляторної енцефалопатії ІІ ступеню, прогресуючого перебігу з вираженим церебростенічним синдромом, розсіяною пірамідною симптоматикою, вегето-судинною дисфункцією. посттравматичного церебрального арахноїдиту з вираженим лікворо-гіпертензивним синдромом, центральною вестибулярною дисфункцією ІІ та ІІІ ступенів, стійко вираженим цефалгічним синдромом, ІХС, атеросклеротичного кардіосклерозу, двобічної хронічної сенсоневральної приглухуватості», що підтверджено медичними та військово-обліковими документами, поранення (контузія) та захворювання, пов'язані з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах де велись бойові дії.
Відповідно до частин першої та другої статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
Моральна шкода полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів.
Положення частини першої статті 1167 ЦК України покладають обов'язок по відшкодуванню моральної шкоди, завданої фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, на особу, яка її завдала, за наявності її вини.
У постанові Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» судам роз'яснено, що відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Отже, наявність шкоди ще не породжує абсолютного права на її відшкодування, оскільки необхідно довести наявність всіх складових цивільно-правової відповідальності і при цьому правильно визначити суб'єкта такої відповідальності.
Встановивши, що ОСОБА_1 отримав поранення, які стали підставою для встановлення йому третьої групи інвалідності, під час проходження військової служби на території Демократичної Республіки Афганістан, де велися бойові дії, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку, що підстави для покладення обов'язку з відшкодування моральної шкоди саме на Міністерство оборони України, яке було утворено після отримання позивачем цих травм, відсутні.
Міністерство оборони України не є правонаступником Міністерства оборони СРСР.
Таким чином, в результаті розгляду справи судами попередніх інстанцій зроблено правильний висновок про недоведеність позивачем того, що моральну шкоду було завдано йому внаслідок протиправних дій Міністерства оборони України і що існує причинно-наслідковий зв'язок між хворобами позивача, які виникли через проходження ним військової служби у Демократичній республіці Афганістан у складі діючої армії СРСР у період бойових дій, та будь-якими діями або бездіяльністю Міністерства оборони України.
Колегія суддів також зауважує, що у зв'язку з особливим характером військової служби, яка пов'язана із захистом Вітчизни, військовослужбовці та особи, на яких поширюється дія Законів України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», користуються пільгами, гарантіями та компенсаціями, передбаченими цими законами, в тому числі, право на які виникає у зв'язку із погіршенням стану здоров'я, пов'язаного із виконанням обов'язків військової служби.
Відповідно до статті 11 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» військовослужбовці, військовозобов'язані та резервісти, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, мають право на безоплатну кваліфіковану медичну допомогу у військово-медичних закладах охорони здоров'я. Військовослужбовці щорічно проходять медичний огляд, щодо них проводяться лікувально-профілактичні заходи.
Порядок забезпечення військовослужбовців путівками для санаторно-курортного лікування встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Військовослужбовці, звільнені з військової служби унаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням обов'язків військової служби, члени сімей військовослужбовців приймаються на обстеження і лікування до військово-медичних закладів охорони здоров'я в порядку, встановленому Міністерством оборони України.
Беручи до уваги вищевикладене, доводи касаційної скарги висновків суду першої інстанції та апеляційного суду не спростовують, на їх законність і обґрунтованість не впливають, фактично зводяться до переоцінки доказів, що на стадії перегляду справи у касаційному порядку нормами чинного ЦПК України не передбачено.
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення суду - без змін на підставі частини третьої статті 401 ЦПК України, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.
Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 26 вересня 2017 року та постанову Апеляційного суду Запорізької області від 23 січня 2018 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: Ю. В. Черняк
Б. І. Гулько
Д. Д. Луспеник