Постанова
Іменем України
20 червня 2018 року
м. Київ
справа № 464/10905/14-ц
провадження № 61-15529св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Висоцької В. С.,
суддів: Лесько А. О. (суддя-доповідач), Мартєва С. Ю., Пророка В. В., Штелик С. П.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_4,
відповідач - державне підприємство «Український державний геологорозвідувальний інститут»,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Апеляційного суду Львівської області від 05 травня 2016 року у складі колегії суддів: Тропак О. В., Приколоти Т. І., Федоришина А. В.,
У жовтні 2014 року ОСОБА_4 звернувся з позовом до державного підприємства «Український державний геологорозвідувальний інститут» (далі - ДП «Український державний геологорозвідувальний інститут») про стягнення невиплаченої в повному обсязі при звільненні заробітної плати та середнього заробітку за весь час затримки.
Позовна заява мотивована тим, що з 2000 року ОСОБА_4 працював у Львівському відділенні Українського державного геологорозвідувального інституту на посаді інженера-енергетика та був звільнений із займаної посади 02 липня 2012 року в зв'язку зі скороченням штату та ліквідацією Львівського відділення підприємства.
30 вересня 2014 року на підставі рішення Личаківського районного суду м. Львова від 30 січня 2013 року, залишеного без змін ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 12 червня 2014 року, позивач отримав частину заборгованості з невиплаченої відповідачем при звільненні заробітної плати та частину середнього заробітку в сумі 29 346,00 грн. Однак розмір зазначеної суми розраховано на основі неправдивих довідок про заробітну плату, наданих відповідачем до суду.
На підставі викладеного, з урахуванням уточнених позовних вимог, ОСОБА_4 просив стягнути з відповідача на його користь різницю між отриманою та належною йому зарплатою, вихідною допомогою, компенсацією за невикористану відпустку при звільненні та середнім заробітком з 03 липня 2012 року до 30 січня 2013 року в сумі 2 954,55 грн; стягнути з відповідача належний йому середній заробіток з 31 січня 2013 року до 29 вересня 2014 року в сумі 37 785,75 грн; стягнути з відповідача належний йому середній заробіток з 30 вересня 2014 року до дня ухвалення судового рішення в розмірі 91,05 грн за один робочий день, що становить 16 753,20 грн; зобов'язати відповідача сплатити помісячно обов'язкові податки та збори, в тому числі у пенсійний фонд.
Справа розглядалася в судах неодноразово.
Рішенням Сихівського районного суду м. Львова від 23 червня 2015 року позов задоволено частково.
Стягнуто з ДП «Український державний геологорозвідувальний інститут» на користь ОСОБА_4 54 538,95 грн середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 31 січня 2013 року до 23 червня 2015 року без урахування утримання податків та інших обов'язкових платежів з фізичних осіб.
У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Вирішено питання судового збору.
Частково задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що рішенням Личаківського районного суду м. Львова від 30 січня 2013 року та додатковим рішенням цього суду від 18 квітня 2013 року, які набрали законної сили, встановлено факт порушення відповідачем вимог законодавства про працю, що полягає в невиплаті належних позивачу при звільненні грошових сум, та стягнуто з ДП «Український державний геологорозвідувальний інститут» на користь ОСОБА_4 10 606,08 грн середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та 18 887,50 грн заборгованості із заробітної плати.
30 вересня 2014 року в процесі виконання зазначених рішень відповідач виплатив позивачу лише частину згаданої суми.
У зв'язку з тим, що відповідач в повному обсязі не виплатив позивачу всіх належних при звільненні сум, порушення прав позивача є триваючим; позивач має право на стягнення середнього заробітку за період з 31 січня 2013 року до 23 червня 2015 року.
При цьому суд зазначив, що передбачений статтею 233 КЗпП України тримісячний строк звернення до суду не пропущений.
Визначаючи розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, який підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, суд першої інстанції взяв за основу наданий ОСОБА_4 розрахунок. Суд виходив з того, що середньоденний заробіток позивача становить 91,05 грн, період затримки розрахунку з 31 січня 2013 року до 29 вересня 2014 року становить 415 робочих днів, а з 30 вересня 2014 року до дня ухвалення рішення, 23 червня 2015 року, - 184 робочих дні. Таким чином, з відповідача на користь позивача необхідно стягнути 37 785,75 грн (91,05 грн Х 415 робочих днів) за період затримки з 31 січня 2013 року до 29 вересня 2014 року та 16 753,20 грн (91,05 грн Х 184 робочих дні) - за період з 30 вересня 2014 року до 23 червня 2015 року.
Разом із тим, посилаючись на постанову Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 р. №13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», якою передбачено, що справляння і сплата прибуткового податку з громадян є обов'язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов'язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення, суд першої інстанції зазначав, що вимога позивача про зобов'язання відповідача сплатити помісячно обов'язкові податки та збори, в тому числі у пенсійний фонд, не ґрунтується на вимогах чинного законодавства.
У частині вирішення позовної вимоги про стягнення з відповідача різниці між отриманими та належними йому до виплати заробітною платою, вихідною допомогою, компенсацією за невикористану відпустку при звільнені та середнім заробітком з 03 липня 2012 року до 30 січня 2013 року в сумі 2 954,55 грн суд першої інстанції зазначив, що рішенням Личаківського районного суду м. Львова від 30 січня 2013 року з відповідача на користь позивача вже стягнуто середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за цей же період часу в розмірі 106 06,08 грн. Крім того, стягнуто з відповідача на користь позивача 18 887,50 грн заборгованості із заробітної плати на умовах неповного робочого тижня на 0,6 ставки за період з 05 квітня 2011 року до 02 липня 2012 року та сплатою з цієї суми помісячно обов'язкових податків та зборів.
Ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 26 листопада 2015 року апеляційну скаргу ДП «Український державний геологорозвідувальний інститут» відхилено, а рішення Сихівського районного суду м. Львова від 23 червня 2015 року залишено без змін.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу ДП «Український державний геологорозвідувальний інститут» задоволено частково. Ухвалу Апеляційного суду Львівської області від 26 листопада 2015 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
За результатами нового апеляційного розгляду рішенням Апеляційного суду Львівської області від 05 травня 2016 року апеляційну скаргу ДП «Український державний геологорозвідувальний інститут» задоволено частково.
Рішення Сихівського районного суду м. Львова від 23 червня 2015 року в частині стягнення з ДП «Український державний геологорозвідувальний інститут» на користь ОСОБА_4 54 538,95 грн середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 31 січня 2013 року до 23 червня 2015 року без урахування утримання податків та інших обов'язкових платежів з фізичних осіб скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення.
Стягнуто з ДП «Український державний геологорозвідувальний інститут» на користь ОСОБА_4 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 13 червня 2014 року до 29 вересня 2014 року в розмірі 6 131,64 грн.
Зазначену суму визначено без урахування податків та обов'язкових платежів.
У решті рішення Сихівського районного суду м. Львова від 23 червня 2015 року залишено без змін.
Рішення суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що відсутні підстави для задоволення позовних вимог про стягнення середнього заробітку за період з 31 січня 2013 року до 12 червня 2014 року та за період з 29 вересня 2014 року до 23 червня 2015 року, оскільки факт наявності заборгованості із заробітної плати позивача на день звільнення в розмірі 18 887,50 грн встановлено 12 червня 2014 року, зазначена сума була виплачена відповідачем 29 вересня 2014 року, тому періоди: з 31 січня 2013 року до 12 квітня 2014 року і з 29 вересня 2014 року до 23 червня 2015 року не є періодами затримки розрахунку.
Зокрема, апеляційний суд зазначав, що, оскільки рішення Личаківського районного суду м. Львова від 30 січня 2013 року, яким стягнуто з ДП «Український державний геологорозвідувальний інститут» на користь ОСОБА_4 заборгованість із заробітної плати, набрало законної сили 12 червня 2014 року, то перебіг строку для виконання відповідачем обов'язку по виплаті позивачеві належних останньому сум заборгованості почався з 13 червня 2014 року. Належна позивачеві сума заборгованості із заробітної плати була зарахована на його банківський картковий рахунок 29 вересня 2014 року.
Також апеляційний суд зазначав, що при визначенні суми відшкодування за час затримки розрахунку при звільненні суд першої інстанції безпідставно взяв за основу середньоденний заробіток позивача в розмірі 91,05 грн, оскільки судовим рішенням, яке набрало законної сили, було встановлено, що розмір такого заробітку становив 82,86 грн.
У зв'язку з викладеним апеляційний суд, посилаючись на частину другу статті 117 КЗпП України, дійшов висновку про стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні за період, починаючи з 13 червня 2014 року (наступний день після набрання законної сили рішенням Личаківського районного суду м. Львова від 30 січня 2013 року) і до 29 вересня 2014 року (день, коли позивачеві були виплачені суми, стягнуті рішенням Личаківського районного суду м. Львова від 30 січня 2013 року).
Визначаючи розмір середнього заробітку, який підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, апеляційний суд виходив з того, що кількість робочих днів затримки виплати належних сум за період з 13 червня до 29 вересня 2014 рокустановить 74, а середньоденний заробіток ОСОБА_4 на день звільнення становив 82,86 грн (74 робочих дні Х 82,86 грн = 6 134, 64 грн).
07 червня 2016 року ОСОБА_4 подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати оскаржуване рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Касаційна скарга мотивована тим, що невиконання роботодавцем вимог трудового законодавства, зокрема статті 116 КЗпП України, є триваючим правопорушенням, тому звільнений працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог за статтею 117 КЗпП України на момент припинення правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.
Разом із цим, посилаючись на висновки, викладені в постанові Верховного Суду України від 29 січня 2014 року у справі № 6-144ц13, зазначав, що після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати, в даному випадку це рішення Личаківського районного суду м. Львова від 30 січня 2013 року, роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України.
06 вересня 2016 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ надійшли заперечення ДП «Український державний геологорозвідувальний інститут» на касаційну скаргу, в яких відповідач просив касаційну скаргу ОСОБА_4 відхилити.
Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» (далі - ЦПК України) касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
29 березня 2018 року справа передана до Верховного Суду.
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає.
Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до вимог частин першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Встановлено, й про це свідчать матеріали справи, що оскаржуване рішення апеляційного суду ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.
Судами встановлено, щоОСОБА_4 працював на посаді інженера-енергетика відділу технічного і господарського обслуговування Львівського відділення ДП «Український державний геологорозвідувальний інститут» та був звільнений із займаної посади 02 липня 2012 року у зв'язку зі скороченням штату та ліквідацією структурного підрозділу підприємства.
У день звільнення ОСОБА_4 не виплачено заробітну плату в повному розмірі.
Рішенням Личаківського районного суду м. Львова від 30 січня 2013 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 12 червня 2014 року, позов ОСОБА_4 до ДП «Український державний геологорозвідувальний інститут» про стягнення заборгованості із заробітної плати та зобов'язання вчинити дії задоволено частково.
Зобов'язано ДП «Український державний геологорозвідувальний інститут» здійснити нарахування та виплату ОСОБА_4 заборгованісті із заробітної плати на умовах неповного робочого тижня з виплатою 0,6 ставки заробітної плати за період з 05 квітня 2011 року до 02 липня 2012 року та сплатити з цієї суми помісячно обов'язкові платежі.
Стягнуто з ДП «Український державний геологорозвідувальний інститут» на користь ОСОБА_4 10 606,08 грн.
У задоволенні решті позовних вимог відмовлено.
Додатковим рішенням Личаківського районного суду м. Львова від 18 квітня 2014 року доповнено пункт 1 резолютивної частини рішення Личаківського районного суду м. Львова від 30 січня 2013 року, а саме: стягнуто з ДП «Український державний геологорозвідувальний інститут» на користь ОСОБА_4 18 887,50 грн заборгованості із заробітної плати на умовах неповного робочого тижня на 0,6 ставки за період з 05 квітня 2011 року до 02 липня 2012 року та сплатою з цієї суми помісячно обов'язкових податків та зборів.
12 червня 2014 року зазначені рішення набрали законної сили.
29 вересня 2014 року ДП «Український державний геологорозвідувальний інститут» сплатив ОСОБА_4 стягнуті зазначеними рішеннями суми в загальному розмірі 29 493,47 грн шляхом перерахування на картковий рахунок позивача.
Відповідно до частини першої статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
Згідно з частиною першою статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
Статтею 117 КЗпП України передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Як уже зазначалося між сторонами справи був спір щодо розміру належних ОСОБА_4 сум при звільненні, який вирішено в судовому порядку на користь працівника, за результатами чого ухвалено рішенням Личаківського районного суду м. Львова від 30 січня 2013 року та додаткове рішення цього ж суду від 18 квітня 2014 року. Ці рішення набрали законної сили 12 червня 2014 року.
Таким чином, враховуючи положення статті 117 КЗпП України, у ДП «Український державний геологорозвідувальний інститут» виник обов'язок сплатити на користь позивача стягнуті рішеннями суду суми у день набрання законної сили такими рішеннями, тобто 12 червня 2014 року.
Апеляційний суд,вирішуючи спір по суті позовних вимог, урахував зазначені вище положення закону та обставини справи, зокрема те, що відповідач затримав виплату позивачу стягнутих рішеннями суду на користь сум, та відповідно до статті 117 КЗпП України правильно визначив час такої затримки та суму, яка підлягає стягненню через таку затримку.
Отже, висновки суду апеляційної інстанції відповідають обставинам справи, які встановлені відповідно до вимог процесуального закону, а також узгоджуються з нормами матеріального права, які судом правильно застосовані.
Доводи касаційної скарги висновків апеляційного суду не спростовують, на законність рішення не впливають, фактично стосуються переоцінки доказів, що перебуває поза межами повноважень суду касаційної інстанції.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи («Проніна проти України», № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.
Згідно зі статтею 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення.
Рішення Апеляційного суду Львівської області від 05 травня 2016 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий В. С. Висоцька
Судді А. О. Лесько
С. Ю. Мартєв
В. В. Пророк
С. П.Штелик