Ухвала
20 червня 2018 року
м. Київ
справа № 757/32440/15-ц
провадження № 61-14437св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Висоцької В. С.,
суддів: Лесько А. О. (суддя-доповідач), Мартєва С. Ю., Пророка В. В., Штелик С. П.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_4,
відповідачі: ОСОБА_5, ОСОБА_8
треті особи: Головне територіальне управління юстиції у місті Києві, ОСОБА_7, Служба у справах дітей Печерської районної в місті Києві державної адміністрації,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційні скарги ОСОБА_8 та ОСОБА_5 на рішення Печерського районного суду м. Києва від 19 квітня 2017 року у складі судді Литвинової І. В. та рішення Апеляційного суду міста Києва від 21 червня
2017 року у складі суддів: Шебуєвої В. А., Оніщука М. І., Українець Л. Д.,
У вересні 2015 року позивач звернувся до суду з позовом до ОСОБА_5, ОСОБА_8, треті особи: Головне територіальне управління юстиції у місті Києві, ОСОБА_7, Служба у справах дітей Печерської районної в місті Києві державної адміністрації, про встановлення фактів, що мають юридичне значення, визнання права власності на майно в порядку спадкування за законом, визнання недійсним договору купівлі-продажу, витребування майна з чужого незаконного володіння, вселення та скасування державної реєстрації права власності.
Позовна заява мотивована тим, що після смерті його батька, ОСОБА_9, відкрилася спадщина, до складу якої входила квартира АДРЕСА_1 у доступі до якої дружиною померлого
ОСОБА_5 йому відмовлено, правовстановлюючі документи не надано нотаріусу для оформлення частки у спадщині, а у подальшому ця квартира була відчужена ОСОБА_7 з метою позбавлення позивача належної йому по закону частини спадщини, яка залишилася після смерті його батька. Набуття права власності на спадкове майно також утруднено зміною прізвища позивача та різним написанням прізвища та по батькові у документах померлого ОСОБА_9
У зв'язку з викладеним та з урахуванням уточнених позовних вимог позивач просив суд встановити факт того, що ОСОБА_10, ОСОБА_9 та
ОСОБА_10 є однією і тією ж особою, встановити факт того, що позивач є сином ОСОБА_9; визнати право власності позивача на спадкове майно в порядку спадкування за законом після смерті батька, ОСОБА_9, а саме на ? частину квартири АДРЕСА_1; визнати договір купівлі-продажу квартири від 29 вересня 2015 року, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Доценко І. П. за реєстровим № 2437, недійсним з моменту його вчинення (укладення); скасувати державну реєстрацію права власності на ? частину квартири
АДРЕСА_1 за відповідачем
ОСОБА_8; витребувати на користь позивача з володіння відповідача ОСОБА_8 ? частину квартири АДРЕСА_1 та вселити позивача до цієї квартири.
Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 19 квітня 2017 року позов задоволено частково.
Встановлено факт того, що ОСОБА_10, ОСОБА_9 та ОСОБА_10 є однією і тією ж особою.
Встановлено факт того, що ОСОБА_4 є сином ОСОБА_9
Визнано за ОСОБА_4 право власності на ? частину квартири АДРЕСА_1 в порядку спадкування за законом після смерті батька, ОСОБА_9
Визнано недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, укладений 29 вересня 2015 року ОСОБА_5 та
ОСОБА_7, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Доценко І. П. та зареєстрований в реєстрі за № 2437.
Витребувано з володіння ОСОБА_8 на користь ОСОБА_4
? частину квартири АДРЕСА_1.
Вселено ОСОБА_4 в квартиру АДРЕСА_1.
У задоволенні вимоги про скасування державної реєстрації права власності на ? частину квартири АДРЕСА_1 за
ОСОБА_8 відмовлено.
Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Рішенням Апеляційного суду міста Києва від 21 червня 2017 року рішення суду першої інстанції в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_4 про встановлення факту, що ОСОБА_10, ОСОБА_9 та ОСОБА_10 є однією і тією ж особою та про визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, укладеного 29 вересня 2015 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_7, скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення.
Відмовлено у задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 про встановлення факту, що ОСОБА_10, ОСОБА_9 та ОСОБА_10 Є є однією і тією ж особою.
Відмовлено у задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 про визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, укладеного 29 вересня 2015 року між ОСОБА_5 та
ОСОБА_7
В решті рішення суду першої інстанції залишено без змін.
У касаційних скаргах, поданих у липні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_5 та ОСОБА_8, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просять скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.
Касаційна скарга ОСОБА_8 мотивована тим, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалені при неповному з'ясуванні обставин, що мають значення для справи. Ухвалюючи рішення про визнання права власності на
? частину спірної квартири, суди не встановили, чи була ця квартира придбана ОСОБА_5 за спільні кошти чи ні, оскільки сам факт перебування ОСОБА_5 із спадкодавцем в шлюбі не доводить, що майно є спільною сумісною власністю подружжя. Зазначає, що судами неправильно застосовано статтю 392 ЦК України, зі змісту якої вбачається, що лише власник майна може звернутися до суду за захистом своїх порушених прав, а позивач власником майна на момент звернення до суду з позовом не був. Вказує на те, що лише після виникнення в позивача права власності на цю квартиру він би мав право ставити питання про користування нею та його вселення. На думку ОСОБА_8, оскільки позивач є громадянином Росії та постійно проживає в м. Москві, то необхідності у вселенні до спірної квартири не має.
Касаційна скарга ОСОБА_5 мотивована тим, що суди першої та апеляційної інстанцій, визнаючи спірну квартиру спільною сумісною власністю подружжя, всупереч нормам сімейного законодавства не з'ясували, за які саме кошти вона була придбана. Також зазначила, що кошти на придбання цієї квартири вона отримала від поділу грошей із чоловіком, отриманих за рахунок продажу спільної двокімнатної квартири АДРЕСА_2 Також зазначає, що їй була надана непрофесійна правова допомога її адвокатом, у зв'язку з чим вона не змогла вчасно звернутися із зустрічним позовом про визнання її права власності на спірну квартиру.
13 грудня 2017 року ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ справу призначено до судового розгляду.
Статтею 388 ЦПК України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», що набрав чинності 15 грудня 2017 року (далі - ЦПК України), визначено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Підпунктом 4 пункту 1 розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
19 березня 2018 року справу передано до Верховного Суду.
Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, Верховний Суд дійшов такого висновку.
Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції виходив з того, що позивач є сином померлого ОСОБА_9 та спадкоємцем першої черги спадкування за законом, а спірна квартира АДРЕСА_1 є спільною власністю подружжя ОСОБА_5 та ОСОБА_9, ? частка якої належала до спадкового майна після смерті його батька, була незаконно відчужена третій особі у справі ОСОБА_7 та у подальшому подарована відповідачу ОСОБА_8, яка зареєструвалася у цій квартирі разом зі своїм неповнолітнім сином, чим порушено майнові права та створено перешкоди для спадкоємця ОСОБА_9 - його сина
ОСОБА_4 на прийняття у спадщину ? частки спірної квартири АДРЕСА_1 та у подальшій реалізації його права власності шляхом вселення в цю квартиру.
Апеляційний суд, скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_4 про встановлення факту, що ОСОБА_10, ОСОБА_9 та ОСОБА_10 є однією і тією ж особою, та про визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 укладеного 29 вересня 2015 року між
ОСОБА_5 та ОСОБА_7, та відмовляючи у цій частині у задоволенні вимог, виходив з того, що позивач у справі не заявляв вимог про визнання недійсним договору купівлі-продажу до ОСОБА_15, який є стороною оспорюваного правочину, а тому в суду першої інстанції були відсутні підстави для задоволення цих вимог. Також апеляційний суд зазначив, що встановлення факту про те, що ОСОБА_10, ОСОБА_9 та ОСОБА_10 є однією і тією ж особою не має юридичного значення з огляду на підстави відмови нотаріуса у видачі правовстановлюючого документа на спадкове майно. У іншій частині рішення залишено без змін, оскільки суд першої інстанції правильно визначився з правовідносинами, які виникли між сторонами та застосував до них відповідні норми.
Під час розгляду справи у подібних правовідносинах ухвалою Верховного Суду від 16 травня 2018 року справу № 654/761/15-ц за позовом ОСОБА_16, ОСОБА_17 до ОСОБА_18 про виділення в натурі 2/3 частин домоволодіння та усунення перешкод у користуванні майном шляхом вселення, за касаційною скаргою ОСОБА_19 в інтересах ОСОБА_18 на рішення Голопристанського районного суду Херсонської області від 02 лютого 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Херсонської області від 19 жовтня 2016 року, передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
Із змісту зазначеної ухвали вбачається, що колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку, що вселення за судовим рішенням учасника спільної власності у житлове приміщення до іншого при відсутності технічної можливості поділу, виділу або встановлення порядку користування житлом, незначний розмір жилої площі якого не забезпечує фактичної можливості проживати та користуватися для житла площею, яка відповідає розміру частки у власності, не узгоджується із частиною третьою статті 358 ЦК України. У разі встановлення таких обставин, спір не може бути вирішений шляхом вселення особи на житлову площу, якщо така фактично не забезпечує можливість проживання, тому такий спосіб захисту права власності не буде належним, а єдиним можливим і допустимим в такому випадку способом захисту є право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації (частина третя статті 358 ЦК України). У цьому випадку виникає колізія між правами учасників спірних правовідносин: з одного боку - права учасника спільної власності, а з іншого - права іншого співвласника на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла, яка є охоронюване законом. Вирішення цієї колізії та встановлення балансу між інтересами усіх співвласників майна містить виключну правову проблему для забезпечення сталого розвитку права та формування єдиної правозастосовної практики.
Пунктом 10 частини першої статті 252 ЦПК України встановлено, що у випадку перегляду судового рішення у подібних правовідносинах (в іншій справі) у касаційному порядку палатою, об'єднаною палатою, Великою Палатою Верховного Суду, суд може за заявою учасника справи, а також з власної ініціативи зупинити провадження у справі. Відповідно до пункту 14 частини першої статті 253 ЦПК України провадження у справі зупиняється у випадку, встановленому пунктом 10 частини цього Кодексу, до закінчення перегляду справи в касаційному порядку.
Оскільки справа № 654/761/15-ц за позовом ОСОБА_16, ОСОБА_17 до ОСОБА_18 про виділення в натурі 2/3 частин домоволодіння та усунення перешкод у користуванні майном шляхом вселення перебуває на розгляді Великої Палати Верховного Суду, колегія суддів вважає за необхідне зупинити касаційне провадження у справі, що переглядається.
Керуючись пунктом 10 частини першої статті 252, пунктом 14 частини першої статті 253, статтею 260 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
Зупинити касаційне провадження у справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5, ОСОБА_8, треті особи Головне територіальне управління юстиції у місті Києві, ОСОБА_7, Служба у справах дітей Печерської районної в місті Києві державної адміністрації, про встановлення фактів, що мають юридичне значення, визнання права власності на майно в порядку спадкування за законом, визнання недійсним договору купівлі-продажу, витребування майна з чужого незаконного володіння, вселення та скасування державної реєстрації права власностідо закінчення перегляду в касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду справи за позовом ОСОБА_16, ОСОБА_17 до ОСОБА_18 про виділення в натурі 2/3 частин домоволодіння та усунення перешкод у користуванні майном шляхом вселення.
Ухвала суду касаційної інстанції оскарженню не підлягає
Головуючий СуддіВ. С. Висоцька А. О. Лесько С. Ю. Мартєв В. В. Пророк С. П. Штелик