Постанова
Іменем України
20 червня 2018 року
м. Київ
справа № 592/2567/17
провадження № 61-33511св18
Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Кузнєцова В. О. (суддя-доповідач), Олійник А. С., Усика Г. І.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Світ ласощів»,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Світ ласощів» на рішення Апеляційного суду Сумської області від 18 вересня 2017 року у складі суддів: Кононенко О. Ю., Криворотенка В. І., Хвостика С. Г.,
У березні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Світ ласощів» (далі - ТОВ «Світ ласощів») про скасування наказу, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Позов мотивовано тим, що з вересня 2016 року він працював машиністом розфасувально-пакувальних машин цеху печива в ТОВ «Світ ласощів» та звільнений з посади 27 жовтня 2016 року на підставі пункту 3 частини першої статті 36 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) у зв'язку з призивом на військову службу. Вважаючи звільнення незаконним, оскільки відповідно до вимог пункту 3 частини першої статті 36 та частини третьої статті 119 КЗпП України за ним зберігається місце роботи, посада та середній заробіток у період проходження строкової військової служби під час дії особливого періоду, що настав в Україні, ОСОБА_1 просив поновити пропущений з поважних причин строк звернення до суду, визначений статтею 233 КЗпП України, скасувати наказ про його звільнення, поновити на роботі та стягнути з відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу.
Рішенням Ковпаківського районного суду м. Суми від 12 липня 2017 року у задоволенні позову відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що трудові права позивача порушено роботодавцем, однак ним не надано належних доказів на підтвердження поважності причин пропуску встановленого статтею 233 КЗпП України строку звернення до суду з вказаним позовом.
Рішенням апеляційного суду Сумської області від 28 вересня 2017 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_1 задоволено, рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 12 липня 2017 року скасовано. Поновлено ОСОБА_1 строк звернення до суду та задоволено позовні вимоги. Визнано незаконним та скасовано наказ директора ТОВ «Світ ласощів» № 400-к від 27 жовтня 2016 року про звільнення ОСОБА_1 з посади машиніста розфасувально-пакувальних машин цеху печива у зв'язку з призивом на строкову військову службу на підставі пункту 3 частини першої статті 36 КЗпП України, поновлено ОСОБА_1 на посаді машиніста розфасувально-пакувальних машин цеху печива у ТОВ «Світ ласощів» з 28 жовтня 2016 року. Стягнуто з ТОВ «Світ Ласощів» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 28 жовтня 2016 року до 28 вересня 2017 року в розмірі 30 560,10 грн, з відрахуванням прибуткового податку та інших обов'язкових платежів. Вирішено питання про судові витрати.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи позов, апеляційний суд виходив з того, що позивач звільнений з роботи з порушенням вимог закону, оскільки на нього розповсюджуються гарантії та компенсації, передбачені для громадян, які відповідно до статті 119 КЗпП України надані працівникам, залученим до виконання обов'язків, передбачених Законами України «Про військовий обов'язок і військову службі» та «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію». Місячний строк звернення до суду, ОСОБА_1 пропустив з поважних та об'єктивних причин, що є підставою для його поновлення.
У касаційній скарзі, поданій до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ 24 жовтня 2017 року, ТОВ «Світ ласощів» просить рішення апеляційного суду скасувати і залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційним судом не враховано те, що звільнення позивача проведено відповідно до вимог чинного законодавства та на підставі власноруч написаної ним заяви про звільнення. Крім того, підстави для поновлення позивачу строку звернення до суду з даним позовом відсутні.
Ухвалою судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 26 жовтня 2017 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі.
29 листопада 2017 року ОСОБА_1 подав заперечення на касаційну скаргу, у яких зазначив, що доводи скарги не спростовують висновків судів про його призов на військову службу та звільнення з роботи у період дії особливого періоду. Строк звернення до суду ним пропущено з поважних причин через знаходження тривалий час на карантині та обмеження у спілкуванні будь-якими засобами зв'язку.
Статтею 388 ЦПК України, в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», що набув чинності 15 грудня 2017 року (далі - ЦПК України), визначено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України, у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Матеріали касаційного провадження передано до Верховного Суду.
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Встановлено, і це вбачається з матеріалів справи, що оскаржуване рішення апеляційного суду ухвалено з правильним застосуванням норм матеріального права та додержанням норм процесуального права, а доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують, а відтак касаційна скарга не підлягає задоволенню.
Судами встановлено, що згідно наказу директора ТОВ «Світ ласощів» від 01 вересня 2016 року № 186-к ОСОБА_1 прийнято на роботу до відповідача на посаду машиніста розфасувально-пакувальних машин цеху печива.
27 жовтня 2016 року ОСОБА_1 подано заяву про звільнення у зв'язку з призовом на строкову військову службу та додано повістку військового комісаріату.
Наказом директора ТОВ «Світ ласощів» № 400-к від 27 жовтня 2016 року звільнено ОСОБА_1 з посади машиніста розфасувально-пакувальних машин цеху печива у зв'язку з призивом на строкову військову службу на підставі пункту 3 частини першої статті 36 КЗпП України.
Відповідно до положень статті 17 Конституції України оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються на Збройні Сили України. Забезпечення державної безпеки і захист державного кордону України покладаються на відповідні військові формування та правоохоронні органи держави, організація і порядок діяльності яких визначаються законом. Збройні Сили України та інші військові формування ніким не можуть бути використані для обмеження прав і свобод громадян або з метою повалення конституційного ладу, усунення органів влади чи перешкоджання їх діяльності. Держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.
Згідно пункту 3 частини першої статті 36 КЗпП України (у редакції, чинній на час призову та звільнення позивача з роботи) підставою припинення трудового договору є призов або вступ працівника або власника - фізичної особи на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу, крім призову працівника на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, але не більше одного року.
Статтею 119 КЗпП України (у редакції, чинній на час призову та звільнення позивача з роботи) визначено, що на час виконання державних або громадських обов'язків, якщо за чинним законодавством України ці обов'язки можуть здійснюватись у робочий час, працівникам гарантується збереження місця роботи (посади) і середнього заробітку.
Працівникам, які залучаються до виконання обов'язків, передбачених законами України «Про військовий обов'язок і військову службу» і «Про альтернативну (невійськову) службу», «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», надаються гарантії та пільги відповідно до цих законів.
За працівниками, призваними на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану на строк до закінчення особливого періоду або до оголошення рішення про демобілізацію, але не більше одного року, зберігаються місце роботи, посада і компенсується із бюджету середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, в яких вони працювали на час призову, незалежно від підпорядкування та форми власності. Виплата таких компенсацій із бюджету в межах середнього заробітку проводиться за рахунок коштів Державного бюджету України в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
За працівниками, які були призвані під час мобілізації, на особливий період та які підлягають звільненню з військової служби у зв'язку з оголошенням демобілізації, але продовжують військову службу у зв'язку з прийняттям на військову службу за контрактом, зберігаються місце роботи (посада), середній заробіток на підприємстві, в установі, організації незалежно від підпорядкування та форми власності, більше ніж на один рік.
За змістом частини 2 статті 39 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» (в редакції, яка діяла на час призову та звільнення позивача з роботи), за громадянами України, які призвані на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, або прийняті на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану на строк до закінчення особливого періоду або до оголошення рішення про демобілізацію, але не більше одного року, зберігаються місце роботи (посада), середній заробіток на підприємстві, в установі, організації незалежно від підпорядкування та форми власності, місце навчання у навчальному закладі незалежно від підпорядкування та форми власності та незалежно від форми навчання.
Наведені зміни до статті 39 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» внесено Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення порядку проходження військової служби та питань соціального захисту громадян України, які проходять військову службу під час особливого періоду» від 15 січня 2015 року № 116-19, що набрав чинності 8 лютого 2015 року.
Пунктом 10 Прикінцевих положень Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу»передбачено, що до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом закони та інші нормативно-правові акти, прийняті до набрання чинності цим Законом, діють у частині, що не суперечить цьому Закону.
Положення пункту 3 частини першої статті 36 КЗпП України та частини третьої статті 119 КЗпП України приведено у відповідність із частиною 2 статті 39 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» Законом України № 433-19 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо питань соціального захисту громадян України, які проходять військову, що набрав чинності 11 червня 2015 року.
Вказаним законом пункт 3 частини першої статті 36 КЗпП України викладено у новій редакції, за якою підставою припинення трудового договору є призов або вступ працівника або власника-фізичної особи на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу, крім випадків, коли за працівником зберігаються місце роботи, посада відповідно до частин третьої та четвертої статті 119 цього Кодексу; у частині третій статті 119 КЗпП Українислова «призваними на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період» замінено словами «призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період», а слова «до оголошення рішення про демобілізацію, але не більше одного року» - словами «до дня фактичної демобілізації».
Таким чином, за працівником, призваним на строкову військову службу після 08 лютого 2015 року (дня набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення порядку проходження військової служби та питань соціального захисту громадян України, які проходять військову службу під час особливого періоду» від 15 січня 2015 року № 116-19), зберігаються місце роботи, посада і компенсується із бюджету середній заробіток на підприємстві (установі, організації), в якому він працював на час призову, незалежно від підпорядкування та форми власності.
Така правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 20 лютого 2018 року у справі № 235/473/16-ц (№61-3393зпв18), від 20 лютого 2018 року у справі № 640/4439/16-ц (№ 61-4304 зпв 18).
З огляду на викладене та встановлені обставини справи, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що ОСОБА_1 звільнений із порушенням чинного законодавства, а тому підлягає поновленню на роботі з виплатою середнього заробітку за час вимушеного прогулу, розмір якого розраховано відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року.
Доводи касаційної скарги ТОВ «Світ ласощів» про те, що звільнення позивача проведено з дотриманням вимог закону на підставі його власноруч написаної заяви не спростовують висновків суду апеляційної інстанції, позивач був прийнятий на військову службу за строковим контрактом для осіб рядового складу, та з цього моменту закон гарантує йому збереження місця роботи, посади і середнього заробітку на підприємстві, в якому він працював на час вступу на військову службу, до закінчення особливого періоду або до дня фактичної демобілізації, відповідно до частини третьої статті 119 КЗпП України у редакції Закону України від 24 грудня 2015 року № 911-VIII.
Доводи касаційної скарги відповідача про відсутність підстав для поновлення ОСОБА_1 місячного строку звернення до суду з даним позовом є неприйнятними, виходячи з таких підстав.
Статтею 233 КЗпП України передбачено, що працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.
Відповідно до статті 234 КЗпП України у разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, суд може поновити ці строки.
Встановлені статтями 228, 223 КЗпП Українистроки звернення до суду застосовуються незалежно від заяви сторін. У кожному випадку суд зобов'язаний перевірити і обговорити причини пропуску цих строків, а також навести у рішенні мотиви, чому він поновлює або вважає неможливим поновити порушений строк.
Суд апеляційної інстанції, встановивши, що позивач з 07 листопада 2016 року є військовослужбовцем строкової військової служби частини НОМЕР_1 Національної гвардії України (місто Слов'янськ Донецької області), протягом встановленого законом строку звернення до суду за вирішенням трудового спору, постійно перебував на території військової частини, виконуючи завдання, пов'язані з військовою службою, тривалий час знаходився на карантині секретної частини, був повністю обмежений у спілкуванні листами та засобами зв'язку, дійшов правильного висновку про поважність та об'єктивність причин пропуску позивачем строку звернення до суду та поновив такий строк.
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують, касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення апеляційного суду - без змін.
Згідно з частиною третьою статті 436 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).
Оскільки виконання оскаржуваного судового рішення було частково зупинено ухвалою судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 26 жовтня 2017 року, у зв'язку із залишенням судового рішення без змін необхідно поновити його виконання.
Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Світ ласощів» залишити без задоволення.
Рішення Аапеляційного суду Сумської області від 18 вересня 2017 року залишити без змін.
Поновити виконання рішення Апеляційного суду Сумської області від 18 вересня 2017 року.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: В. О. Кузнєцов
А.С. Олійник
Г.І. Усик