Постанова
Іменем України
20 червня 2018 року
м. Київ
справа № 753/4883/17
провадження № 61-31105св18
Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Кузнєцова В. О. (суддя-доповідач), Олійник А. С., Усика Г. І.,
учасники справи:
позивач - Національний університет оборони України імені Івана Черняховського,
відповідачі: ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Національного університету оборони України імені Івана Черняховського на рішення Дарницького районного суду м. Києва від 15 травня 2017 року у складі головуючого-судді Комаревцевої Л. В. та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 22 серпня 2017 року у складі колегії суддів: Шебуєвої В. А., Оніщука М. І., Крижанівської Г. В.,
У березні 2017 року Національний університет оборони України імені Івана Черняховського звернувся до суду з позовом до ОСОБА_5, ОСОБА_5, ОСОБА_7 про виселення з гуртожитку.
Позовна заява мотивована тим, що відповідачі вселилися в спірну кімнату АДРЕСА_2 у 1993 році під час проходження ОСОБА_5 військової служби на посаді водія 513 Бази автотранспорту та механізації. 1 лютого 1999 року ОСОБА_5 був звільнений за власним бажанням на підставі статті 38 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), й відповідно до вимог статті 132 Житлового кодексу Української РСР (далі - ЖК Української РСР) відповідачі підлягають виселенню із кімнати гуртожитку, проте в добровільному порядку відмовляються звільнити спірне приміщення.
Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 15 травня 2017 року у задоволенні позову відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано відсутністю правових підстав для задоволення позовних вимог про виселення відповідачів з гуртожитку.
Ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 22 серпня 2017 року апеляційну скаргу Національного університету оборони України імені Івана Черняховського відхилено, рішення Дарницького районного суду м. Києва від 15 травня 2017 року залишено без змін.
Апеляційний суд виходив з того, що суд першої інстанції визначився з характером спірних правовідносин, нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, та дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позову.
08 вересня 2017 року Національний університет оборони України імені Івана Черняховського подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить ухвалені у справі судові рішення скасувати і ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог в повному обсязі.
Касаційна скарга мотивована тим, що судами неправильно застосовано норми матеріального права, а саме статей 125, 132 ЖК Української РСР, а також помилково застосовано строки позовної давності.
Ухвалою судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 12 жовтня 2017 року відкрито касаційне провадження у даній справі.
20 листопада 2017 року відповідач ОСОБА_5 подала заперечення на касаційну скаргу, у якому просить ухвалені у справі судові рішення залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення. Посилаючись на законність і обґрунтованість оскаржуваних судових рішень, якими встановлено факт отримання відповідачами у встановленому законом порядку саме ізольованої двокімнатної квартири, а не кімнати в гуртожитку.
Статтею 388 ЦПК України, в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», що набув чинності 15 грудня 2017 року (далі - ЦПК України), визначено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України, у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Матеріали касаційного провадження передано до Верховного Суду.
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду дійшла висновку про залишення касаційної скарги Національного університету оборони України імені Івана Черняховського без задоволення, а судових рішень - без змін.
Відповідно до статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.
Відповідно до частини четвертої статті 9, частини першої статті 109 Української РСР ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом. Виселення проводиться добровільно або в судовому порядку.
Порядок виселення з гуртожитків регулюється правилами статті 132 Української РСР, відповідно до частин другої та третьої якої працівників підприємств, установ, організацій, які поселилися в гуртожитку у зв'язку з роботою, може бути виселено без надання іншого жилого приміщення в разі звільнення за власним бажанням без поважних причин, за порушення трудової дисципліни або вчинення злочину. Осіб, які припинили роботу з інших підстав, ніж ті, що зазначені в частині другій цієї статті, а також осіб, перелічених у статті 125 цього Кодексу, може бути виселено лише з наданням їм іншого жилого приміщення.
За правилами пунктів 2, 4, 5 частини першої статті 125 Української РСР без надання іншого жилого приміщення у випадках, зазначених у статті 124 цього Кодексу, не може бути виселено: осіб, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації, що надали їм службове жиле приміщення, не менш як десять років; осіб, звільнених у зв'язку з ліквідацією підприємства, установи, організації або за скороченням чисельності чи штату працівників; пенсіонерів по старості, персональних пенсіонерів; членів сім'ї померлого працівника, якому було надано службове жиле приміщення; інвалідів праці I і II груп, інвалідів I і II груп з числа військовослужбовців і прирівняних до них осіб та осіб рядового і начальницького складу Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України.
Відповідно до статті 124 Української РСР робітники і службовці, що припинили трудові відносини з підприємством, установою, організацією, а також громадяни, які виключені з членів колгоспу або вийшли з колгоспу за власним бажанням, підлягають виселенню з службового жилого приміщення з усіма особами, які з ними проживають, без надання іншого жилого приміщення.
Установлено, що на підставі рішення державної адміністрації Залізничного району у м. Києві № 904 від 13 вересня 1993 року, ОСОБА_5 видано ордер № 01515 серії Б, на сім'ю у складі трьох осіб, а саме дружину ОСОБА_5 та сина ОСОБА_7 на право заняття ізольованої двохкімнатної квартири АДРЕСА_1. На час видання ордеру на право заняття жилої площу, будинок АДРЕСА_3 у вказаному будинку не мала статусу службової. Виданий відповідачам ордер є чинним і ніким не оспорений.
Відповідне рішення Дарницької районної державної адміністрації м. Києва про надання будинку статусу гуртожитку прийнято лише 27 вересня 2007 року.
З огляду на викладене та встановлені обставини справи, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог Національного університету оборони України імені Івана Черняховського, оскільки відповідачі на підставі виданого у встановленому законом порядку ордеру, законно вселилися до ізольованої квартири в жилому будинку, а не до кімнати гуртожитку на час виконання трудових обов'язків.
Висновки судів першої та апеляційної інстанцій відповідають обставинам справи, які встановлені відповідно до вимог процесуального закону, доказам у справі надана належна правова оцінка.
За наведених обставин доводи касаційної скарги Національного університету оборони України імені Івана Черняховського про незастосування судами вимог статей 125, 132 Української РСР, не дають підстав для скасування оскаржуваних рішень суду, оскільки вказані норми права до спірних правовідносин не застосовуються.
Доводи касаційної скарги щодо про помилкове застосування судом першої інстанції строків позовної давності на увагу не заслуговують, оскільки у задоволенні позову відмовлено за безпідставністю.
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін.
Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу Національного університету оборони України імені Івана Черняховського залишити без задоволення.
Рішення Дарницького районного суду м. Києва від 15 травня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 22 серпня 2017 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: В. О. Кузнєцов
А. С. Олійник
Г. І. Усик