Іменем України
20 червня 2018 року
м.Київ
справа №820/4128/16
адміністративне провадження №К/9901/9977/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючої судді: Желтобрюх І.Л.,
суддів: Білоуса О.В., Стрелець Т.Г.,
за участю
секретаря судового засідання Вітковської К.М.,
представника відповідача Хорольського С.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Прокуратури Харківської області на постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 31 жовтня 2016 року (судді: Лобчич Л.В., Спаскін О.А., Сіренко О.І.) у справі №820/4128/16 за позовом ОСОБА_2 до Прокуратури Харківської області, третя особа: Державна казначейська служба України про зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до Прокуратури Харківської області, в якому просив визнати протиправними дії відповідача щодо ненарахування та невиплати заробітної плати за період з 01.07.2015 по 04.07.2016 у відповідності до статті 81 Закону України «Про прокуратуру», у зв'язку з чим стягнути з Прокуратуру Харківської області заборгованість за вказаний період у сумі 483 430,76 грн.
Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 14 вересня 2016 року у задоволенні позовних вимог відмовлено.
Постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 31 жовтня 2016 року скасовано постанову суду першої інстанції та ухвалено нову, якою позовні вимоги задоволено частково: визнано протиправними дії прокуратури Харківської області щодо ненарахування та не виплати ОСОБА_2 заробітної плати за період з 15.07.2015 по 04.07.2016 у відповідності до статті 81 Закону України «Про прокуратуру» та зобов'язано відповідача здійснити перерахунок та виплату заробітної плати позивачу за вказаний. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції відповідач звернувся з касаційною скаргою, у якій просив скасувати рішення суду апеляційної інстанції, та залишити в силі постанову суду першої інстанції. В обґрунтування вимог касаційної скарги посилається на те, що Законами України «Про Державний бюджет України на 2015 рік» та «Про Державний бюджет України на 2016 рік» видатки на реалізацію положень статті 81 Закону України «Про прокуратуру» не передбачено, а отже він не мав правових підстав для перерахунку та виплати заробітної плати поза межами видатків державного бюджету на оплату праці працівників у розмірах інших, ніж встановлено Кабінетом Міністрів України.
Відзиву на касаційну скаргу до суду не надходило.
Судами попередніх інстанцій було встановлено, що з 07.07.1980 по 04.07.2016 ОСОБА_2 працював в органах прокуратури.
Наказом прокурора Харківської області від 14.04.2016 № 694к його звільнено з займаної посади та органів прокуратури з 04.07.2016, у зв'язку з реорганізацією органу прокуратури та скороченням кількості прокурорів на підставі п.9 ч.1 статті 51 Закону України «Про прокуратуру» та п.1 ч.1ст.40 КЗпП України.
У період з 01.07.2015 по 04.07.2016 заробітна плата позивачу нараховувалась виходячи з посадового окладу, передбаченого постановою Кабінету Міністрів України від 31.05.2012 № 505 «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників прокуратури», без врахування вимог статті 81 Закону України «Про прокуратуру», що, на думку позивача, призвело до безпідставного та необґрунтованого заниження розмір його середньої заробітної плати та стало підставою звернення до суду з даним адміністративним позовом.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що посадові особи прокуратури Харківської області при проведенні нарахування та виплати позивачу заробітної плати діяли на підставі,, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Скасовуючи таке рішення суду першої інстанції та частково задовольняючи позовні вимоги, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що відсутність механізму реалізації права працівників прокуратури на заробітну плату в розмірі, передбаченому Законом України «Про прокуратуру» , у зв'язку з невнесенням відповідних змін до постанови Кабінету Міністрів України від 31.05.2012 року №505, не є підставою для зменшення їх посадових окладів.
Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення вимог касаційної скарги, з огляду на наступне.
Правові засади організації і діяльності прокуратури України, статус прокурорів, порядок здійснення прокурорського самоврядування, а також система прокуратури України визначені Законом України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року №1 697-VII (далі - Закон № 1697-VII).
Відповідно до частини другої статті 81 Закону № 1697-VII заробітна плата прокурора складається з посадового окладу, премій та надбавок за: 1) вислугу років; 2) виконання обов'язків на адміністративній посаді та інших виплат, передбачених законодавством. Преміювання прокурорів здійснюється в межах фонду преміювання, утвореного в розмірі не менш як 10 відсотків посадових окладів та економії фонду оплати праці.
В силу частини третьої статті 81 Закону № 1697-VII посадовий оклад прокурора місцевої прокуратури встановлюється у розмірі 12 мінімальних заробітних плат, визначених законом, що запроваджується поетапно: з 1 липня 2015 року - 10 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2016 року - 11 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2017 року - 12 мінімальних заробітних плат.
Частиною другою статті 8 Закону України від 24 березня 1995 року №108/95-ВР «Про оплату праці» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що умови та розміри оплати праці працівників установ та організацій, що фінансуються з бюджету, визначаються Кабінетом Міністрів України, крім випадків, передбачених частиною третьою цієї статті, та частиною першою статті 10 цього Закону.
При цьому, статтею 13 вказаного Закону обумовлено, що плата праці працівників установ і організацій, що фінансуються з бюджету, здійснюється на підставі актів Кабінету Міністрів України в межах бюджетних асигнувань. Обсяги витрат на оплату праці працівників установ і організацій, що фінансуються з бюджету, затверджуються одночасно з бюджетом.
Вказане положення кореспондується з положеннями частини дев'ятої статті 81 Закону № 1697-VII, в якій передбачено, що фінансування оплати праці прокурорів здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.
За нормами частин першої, другої статті 23 Бюджетного кодексу України будь-які бюджетні зобов'язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено законом про Державний бюджет України. Бюджетні призначення встановлюються законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет) у порядку, визначеному цим Кодексом.
Відповідно до частини першої статті 51 Бюджетного кодексу України керівники бюджетних установ утримують чисельність працівників, військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та здійснюють фактичні видатки на заробітну плату (грошове забезпечення), включаючи видатки на премії та інші види заохочень чи винагород, матеріальну допомогу, лише в межах фонду заробітної плати (грошового забезпечення), затвердженого для бюджетних установ у кошторисах.
Згідно зі статтею 89 Закону № 1697-VII функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності прокуратури здійснюються Генеральною прокуратурою України.
Статтею 90 Закону № 1697-VII визначено, що фінансування прокуратури здійснюється згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими Генеральним прокурором України, у межах річної суми видатків, передбачених Державним бюджетом України на поточний бюджетний період.
Відповідно до пункту 9 Прикінцевих положень Закону України «Про Державний бюджет України на 2015 рік» та пункту 11 Прикінцевих положень Закону України «Про Державний бюджет України на 2016 рік», норми і положення частини другої статті 33, статті 81 Закону № 1697-VII застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів.
Тобто, Законом України «Про Державний бюджет України на 2015 рік» та Законом України «Про Державний бюджет України на 2016 рік» не було передбачено видатки на реалізацію положень статті 81 Закону № 1697-VII.
В свою чергу, постановою Кабінету Міністрів України від 31 травня 2012 року № 505 «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури» (із внесеними до неї змінами відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 30 вересня 2015 року № 763) затверджено схему посадових окладів працівників органів прокуратури. Зміни до вказаної постанови Кабінету Міністрів України, зокрема, щодо розмірів окладів працівників органів прокуратури не вносились.
Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується із судом першої інстанції, що відповідач не наділений правом самостійно без правового врегулювання та фінансової можливості щодо збільшення видатків з Державного бюджету України, здійснювати перерахунок посадового окладу позивача та виплату заробітної плати у іншому розмірі, ніж це передбачено постановою Кабінету Міністрів України від 31 травня 2012 року № 505 «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури».
З огляду на викладене, рішення суду першої інстанції по своїй суті є правильним. У свою чергу Харківський апеляційний адміністративний суд неправильно застосував норми матеріального права, внаслідок чого помилково скасував рішення суду першої інстанції.
Приписами частини першої статті 341 КАС України визначено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Відповідно до статті 352 КАС України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.
З урахуванням вищенаведеного постанова Харківського апеляційного адміністративного суду від 31 жовтня 2016 року підлягає скасуванню, а постанова Харківського окружного адміністративного суду від 14 вересня 2016 року - залишенню в силі.
Керуючись статтями 3, 341, 344, 349, 352, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Касаційну скаргу Прокуратури Харківської області задовольнити.
Постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 31 жовтня 2016 року скасувати.
Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 14 вересня 2016 року залишити в силі.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та не оскаржується.
Головуюча суддя: І.Л. Желтобрюх
Судді: О.В. Білоус
Т.Г. Стрелець
Повний текст постанови виготовлено 22 червня 2018 року.