Іменем України
20 червня 2018 року
Київ
справа №826/4741/16
адміністративне провадження №К/9901/8684/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого судді: Білоуса О.В.,
суддів: Желтобрюх І.Л., Стрелець Т.Г.,
секретар судового засідання - Носенко Л.О.,
за участю: представника третьої особи - ОСОБА_1,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 7 вересня 2016 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 16 листопада 2016 року у справі за позовом ОСОБА_2 до державного виконавця відділу державної виконавчої служби Печерського районного управління юстиції у місті Києві Власюк С.В., третя особа - ОСОБА_4, про зобов'язання вчинити дії,
У березні 2016 року ОСОБА_2 звернувся до суду з адміністративним позовом до державного виконавця ВДВС Печерського РУЮ у місті Києві Власюк С.В., третя особа- ОСОБА_4, в якому просив зобов'язати відповідача зняти арешт з квартири АДРЕСА_1, яка являється предметом іпотеки за Договором іпотеки від 30 березня 2010 року.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що звернувся до ВДВС Печерського РУЮ у місті Києві із заявою про зняття арешту з предмету іпотеки, однак, в порушення вимог чинного законодавства, державний виконавець будь-яких дій не вчинив. На думку ОСОБА_2, відповідач зобов'язаний зняти арешт зі спірного майна, оскільки воно перебуває у нього в заставі, а тому він має переважне право на звернення стягнення на нього.
Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 7 вересня 2016 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 16 листопада 2016 року, у задоволенні позову відмовлено.
У касаційній скарзі позивач, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить оскаржувані рішення скасувати, а позов задовольнити.
В запереченні на касаційну скаргу, представник третьої особи просить касаційну скаргу позивача залишити без задоволення, а рішення судів попередніх інстанції - без змін.
В судовому засіданні суду касаційної інстанції, представник третьої особи просив касаційну скаргу залишити без задоволення, оскільки рішення судів першої та апеляційної інстанції, на його думку, є законними та обґрунтованими.
Заслухавши доповідача, пояснення представника третьої особи, перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів вважає, що скарга підлягає частковому задоволенню.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що 30 березня 2010 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 укладено договір позики грошей, за яким позивач передав у власність ОСОБА_4 грошові кошти у розмірі 716800 грн.
У забезпечення виконання вказаного Договору позики укладено Договір іпотеки від 30 березня 2010 року за яким Іпотекодавець (ОСОБА_4) передала Іпотекодержателю (ОСОБА_5) в іпотеку квартиру АДРЕСА_1.
17 лютого 2011 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Анохіною В.М. видано виконавчий напис, на підставі якого ВДВС Печерського РУЮ у місті Києві відкрито виконавче провадження №25815502.
23 травня 2011 року ВДВС Печерського РУЮ у місті Києві накладено арешт на квартиру АДРЕСА_1.
15 березня 2016 року позивачем подано до ВДВС Печерського РУЮ у місті Києва клопотання про зняття арешту з вказаної квартири, яка являється предметом іпотеки за Договором іпотеки від 30 березня 2010 року.
Оскільки відповідачем станом на 24 березня 2016 року не вчинено жодних дій щодо зняття арешту зі спірного майна, позивач звернувся до суду з цим позовом, в якому просить зобов'язати державного виконавця зняти арешт з вказаної квартири.
Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що на предмет іпотеки (квартира АДРЕСА_1) ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 15 грудня 2015 року накладено арешт, а тому такий арешт може бути знятий тільки судом, а не державним виконавцем, про що просить позивач.
Колегія суддів не погоджується з таким висновком судів з огляду на таке.
Суди попередніх інстанцій в судових рішеннях зазначають про накладення арешту на предмет іпотеки (квартира АДРЕСА_1), що, на їх думку, підтверджується ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 15 грудня 2015 року (том 1 а.с. 51).
Суд касаційної інстанції критично ставиться до вказаного.
Так, відповідно до пункту 4 частини першої статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на момент прийняття оскаржуваних рішень судів першої та апеляційної інстанцій; далі - КАС України), одним з принципів здійснення правосуддя в адміністративних судах є офіційне з'ясування всіх обставин у справі.
За змістом частин четвертої та п'ятої статті 11 КАС України суд повинен визначити характер спірних правовідносин та зміст правової вимоги, матеріальний закон, який їх регулює, а також факти, що підлягають встановленню і лежать в основі вимог та заперечень; з'ясувати, які є докази на підтвердження зазначених фактів. Дійшовши висновку, що поданих сторонами доказів недостатньо для встановлення обставин справи, суд має право вжити передбачених законом заходів для витребування належних доказів із власної ініціативи.
Суд постановляє ухвалу про закінчення з'ясування всіх обставин у справі та перевірки їх доказами тільки після того, як проведено всі дії, необхідні для повного і всебічного з'ясування цих обставин, перевірено всі вимоги та заперечення осіб, які беруть участь у справі, і вичерпано всі можливості щодо збирання й оцінки доказів.
Частиною першою статті 69 КАС України встановлено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.
Частина перша та четверта статті 70 КАС України встановлює, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.
Відповідно до частини першої статті 79 КАС України письмовими доказами є документи (у тому числі електронні документи), акти, листи, телеграми, будь-які інші письмові записи, що містять в собі відомості про обставини, які мають значення для справи.
Колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що в матеріалах справи (том 1 а.с. 51) міститься незасвідчена належним чином роздруківка ухвали Дніпровського районного суду міста Києва від 15 грудня 2015 року, на яку суди попередніх інстанцій посилаються як на підставу накладення арешту на предмет іпотеки. Однак, з цієї роздруківки ухвали не вбачається, що на предмет іпотеки (квартира АДРЕСА_1) накладено арешт.
Крім того, матеріали справи не містять повного тексту належним чином засвідченої ухвали Дніпровського районного суду міста Києва від 15 грудня 2015 року на підставі якого, можна погодить з висновком судів попередніх інстанцій.
Також, позивач в апеляційній та касаційній скаргах звертає увагу, що ухвала Дніпровського районного суду міста Києва від 15 грудня 2015 року жодним чином не відноситься до предмета спору у цій справі, а відомості про обтяження вказаної квартири цією ухвалою відсутні в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, Реєстрі прав власності на нерухоме майно, Державному реєстрі Іпотек, Єдиному реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомого майна.
Відповідно до пункту 3 частини другої статті 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд встановив обставини, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів.
За вказаних обставин та вимог статті 353 КАС України, постанова Окружного адміністративного суду міста Києва від 7 вересня 2016 року та ухвала Київського апеляційного адміністративного суду від 16 листопада 2016 року підлягають скасуванню з направленням справи на новий судовий розгляд.
Керуючись статтями 341, 344, 349, 353, 356 Кодексу адміністративного судочинства України,
Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.
Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 7 вересня 2016 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 16 листопада 2016 року скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
Повний текс постанови виготовлено 23 червня 2018 року.
Головуючий суддя О.В.Білоус
Судді І.Л.Желтобрюх
Т.Г.Стрелець