21 червня 2018 року
м. Київ
Справа № 5004/80/11
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Ткаченко Н.Г. - головуючого, Білоуса В.В., Жукова С.В.,
розглянувши у письмовому провадженні касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4, Фізичної особи-підприємця ОСОБА_5, Фізичної особи-підприємця ОСОБА_6
на постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 12.12.2017
та ухвалу Господарського суду Волинської області від 08.11.2017
у справі № 5004/80/11
за позовом Приватної фірми "Скорпіон - Сервіс"
до підприємця ОСОБА_4
про стягнення 28 140,00 грн.,
Рішенням господарського суду Волинської області від 29.02.2012 позов Приватної фірми "Скорпіон - сервіс" до підприємця Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 про стягнення 28140,00 грн. задоволено повністю.
Постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 10.04.2012 року апеляційну скаргу СПД ФО ОСОБА_4 задоволено. Рішення господарського суду Волинської області від 29.02.2012 скасовано. Прийнято нове рішення, яким у позові відмовлено.
Постановою Вищого господарського суду України від 09.07.2012 касаційну скаргу ПП "Скорпіон-Сервіс" задоволено, постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 10.04.2012 скасовано, а рішення господарського суду Волинської області від 29.02.2012 залишено в силі.
19.07.2012 на виконання рішення господарського суду Волинської області від 29.02.2012 було видано наказ № 5004/80/11-1.
06.11.2017 року від відповідача надійшла заява про визнання наказу від 19.07.2012 № 5004/80/11-1 таким, що не підлягає виконанню.
Ухвалою Господарського суду Волинської області від 08.11.2017, залишеною без змін постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 12.12.2017, заяву ФОП ОСОБА_4 повернуто без розгляду, на підставі п.п. 2, 3, 6 ст. 63 ГПК України (в редакції чинній до 15.12.2017).
Приймаючи ухвалу про повернення заяви СПД ФО ОСОБА_4 без розгляду, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, зважаючи на приписи ст.ст. 56, 57, 63 ГПК України (в редакції чинній до 15.12.2017) посилався на те, що відповідачем не зазначено повного найменування сторін у справі, не вказано обставин, якими відповідач обґрунтовує підстави для визнання наказу таким, що не підлягає виконанню, до заяви не додано належних доказів направлення копії заяви учасникам справи.
Не погоджуючись з вказаною ухвалою суду першої інстанції та постановою апеляційного господарського суду, ФОП ОСОБА_4, ФОП ОСОБА_5, ФОП ОСОБА_6 звернулись із спільною касаційною скаргою, в якій просять скасувати ухвалу Господарського суду Волинської області від 08.11.2017 та постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 12.12.2017 та задовольнити заяву про визнання наказу № 5004/80/11-1 таким, що не підлягає виконанню.
Підставами для скасування оскаржуваних судових рішень скаржники зазначають порушення та неправильне застосування норм процесуального права.
Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 21.05.2018 касаційну скаргу прийнято до провадження, призначено її до розгляду в порядку письмового провадження та встановлено строк на подання відзивів на касаційну скаргу до 11.06.2018.
До Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду не надходило відзивів на касаційну скаргу у встановлений в ухвалі від 21.05.2018 строк.
Переглянувши в касаційному порядку оскаржувані ухвалу суду першої інстанції та постанову апеляційного суду, обговоривши доводи касаційної скарги, приймаючи до уваги межі перегляду справи у касаційній інстанції відповідно до вимог ст. 300 ГПК України, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду дійшла висновку про відсутність правових підстав для задоволення касаційної скарги, з огляду на таке.
Повертаючи без розгляду заяву відповідача про визнання наказу № 5004/80/11-1 таким, що не підлягає виконанню на підставі приписів пунктів 2, 3, 6 частини першої статті 63 ГПК України (в редакції, чинній до 15.12.2017), місцевий господарський суд виходив з того, що у заяві відповідачем не зазначено найменування сторін у справі, а також до заяви не додано доказів на підтвердження надсилання заяви та додатків до неї іншим учасникам справи, як і не вказано обставин, якими відповідач обґрунтовує підстави для визнання заяви про визнання наказу № 5004/80/11-1 таким, що не підлягає виконанню.
Частиною 3 ст. 3 ГПК України (в редакції, чинній з 15.12.2017) передбачено, що судочинство у господарських судах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до ч. 1 ст. 115 ГПК України (в редакції, чинній до 15.12.2017) рішення, ухвали, постанови господарського суду, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України і виконуються у порядку, встановленому Законом України "Про виконавче провадження".
Згідно з ч. 1 ст. 116 ГПК України (в редакції, чинній до 15.12.2017), виконання рішення господарського суду провадиться на підставі виданого ним наказу, який є виконавчим документом.
Згідно з приписами ч. 1 ст. 117 Господарського процесуального кодексу України (в редакції, чинній до 15.12.2017) наказ має відповідати вимогам до виконавчого документу, встановленим Закону України "Про виконавче провадження".
Відповідно до ч. 2 ст. 117 Господарського процесуального кодексу України господарський суд, який видав наказ, може за заявою стягувача або боржника виправити помилку, допущену при його оформленні або видачі, чи визнати наказ таким, що не підлягає виконанню, та стягнути на користь боржника безпідставно одержане стягувачем за наказом.
Згідно зі ст. 1 Закону України "Про виконавче провадження" виконавче провадження є завершальною стадією судового провадження.
Частина 4 статті 74 Закону України "Про виконавче провадження" встановлює, що Скарга у виконавчому провадженні подається виключно у письмовій формі та має містити:1) найменування органу державної виконавчої служби, до якого вона подається; 2) повне найменування (прізвище, ім'я та по батькові) стягувача та боржника, їхні місця проживання чи перебування (для фізичних осіб) або місцезнаходження (для юридичних осіб), а також найменування (прізвище, ім'я та по батькові) представника сторони виконавчого провадження, якщо скарга подається представником; 3) реквізити виконавчого документа (вид документа, найменування органу, що його видав, день видачі та номер документа, його резолютивна частина); 4) зміст оскаржуваних рішень, дій чи бездіяльності та посилання на порушену норму закону; 5) викладення обставин, якими скаржник обґрунтовує свої вимоги; 6) підпис скаржника або його представника із зазначенням дня подання скарги. 5. Рішення та дії виконавця, посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені протягом 10 робочих днів з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи законних інтересів. Рішення виконавця про відкладення проведення виконавчих дій може бути оскаржене протягом трьох робочих днів з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи законних інтересів.
Скарги, заяви, подання мають відповідати загальним вимогам щодо форми та змісту позовної заяви, передбаченим положеннями ГПК, та містити відомості, визначені законодавством, що застосовується, як спеціальне до відповідної заяви, скарги тощо.
У разі відсутності спеціальної норми щодо вирішення певних питань, які виникають при розгляді скарг на рішення, дії або бездіяльність посадових осіб державної виконавчої служби, до заяв (скарг, подань) учасників виконавчого провадження мають застосовуватися положення ГПК, якими врегульовано аналогічні питання, зокрема статей 2, 18, 21, 22, 26, 29, 31, 41, 42, 64 розділів XI, XII, XII-1 ГПК тощо.
Так, згідно з приписами статті 54 ГПК України (в цій же редакції) позовна заява подається до господарського суду в письмовій формі і підписується повноважною посадовою особою позивача або його представником, прокурором, громадянином - суб'єктом підприємницької діяльності або його представником.
Позовна заява повинна містити:
1) найменування господарського суду, до якого подається заява;
2) найменування (для юридичних осіб) або ім'я (прізвище, ім'я та по батькові за його наявності для фізичних осіб) сторін, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання (для фізичних осіб), ідентифікаційні коди суб'єкта господарської діяльності за їх наявності (для юридичних осіб) або реєстраційний номер облікової картки фізичної особи - платника податків за його наявності;
21) документи, що підтверджують за громадянином статус фізичної особи - підприємця;
3) зазначення ціни позову, якщо позов підлягає грошовій оцінці; суми договору (у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні господарських договорів);
4) зміст позовних вимог; якщо позов подано до кількох відповідачів, - зміст позовних вимог щодо кожного з них;
5) виклад обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги; зазначення доказів, що підтверджують позов; обґрунтований розрахунок сум, що стягуються чи оспорюються; законодавство, на підставі якого подається позов;
6) відомості про вжиття заходів досудового врегулювання спору якщо такі проводилися;
61) відомості про вжиття запобіжних заходів відповідно до розділу V1 цього Кодексу;
7) перелік документів та інших доказів, що додаються до заяви.
У позовній заяві можуть бути вказані й інші відомості, якщо вони необхідні для правильного вирішення спору.
Крім того, відповідно до норм ч.1 ст.56, п.2 ч.1 ст. 57 ГПК України до заяви необхідно додати документи, які підтверджують відправлення іншій стороні копії заяви і доданих до неї документів. Відповідно до п.7 ч.2 ст.54 ГПК України заява повинна містити перелік документів та інших доказів, що додаються до заяви.
Відповідно до п.п. 2, 3, 6 ч.1 ст.63 ГПК України суддя повертає позовну заяву і додані до неї документи без розгляду, якщо у позовній заяві не вказано повного найменування сторін, їх поштових адрес, у позовній заяві не вказано обставин, на яких ґрунтується позовна вимога, доказів, що підтверджують викладені в заяві обставини, обґрунтований розрахунок стягуваної чи оспорюваної суми, не додано доказів надсилання відповідачеві копії позовної заяви і доданих до неї документів.
Відповідно до статті 1291 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання. Згідно зі статтею 115 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), в редакції, чинній до 15.12.2017, рішення, ухвали, постанови господарського суду, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України і виконуються у порядку, встановленому Законом України "Про виконавче провадження".
Виконання судового рішення є невід'ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 13.12.2012 № 18-рп/2012).
Невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (пункт 3 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 25.04.2012 № 11-рп/2012).
Відповідно до ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права, і згідно з п. 1 ст. 6 Конвенції гарантує кожному право на звернення до суду з позовом щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Відповідно до усталеної практики Європейського Суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) право на суд, захищене статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов'язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін (див. рішення ЄСПЛ у справі "Горнсбі проти Греції" від 19 березня 1997 року).
За певних обставин затримка з виконанням судового рішення може бути виправданою, але затримка не може бути такою, що спотворює сутність гарантованого пунктом 1 статті 6 Конвенції права ( рішення ЄСПЛ у справі "Іммобільяре Саффі" проти Італії" від 28 липня 1999 року, заява № 22774/93, п. 74, ECHR 1999-V).
З моменту видання наказу на виконання рішення господарського суду Волинської області від 29.02.2012 № 5004/80/11-1 минуло 6 років, рішення суду є невиконаним, при цьому, заявник звертається з заявою про визнання наказу таким, що не підлягає виконанню, яка не відповідає вимогам встановленим законодавства.
Отже, висновки місцевого та апеляційного господарського суду про наявність підстав для повернення без розгляду заяви ФОП ОСОБА_4, на підставі п.п. 2, 3, 6 ст. 63 ГПК України (в редакції чинній до 15.12.2017) є вірними та обґрунтованими, відповідають фактичним обставинам справи і вимогам закону.
З огляду на викладене, колегія суддів касаційної інстанції дійшла висновку, що доводи касаційної скарги є безпідставними і не спростовують висновків судів попередніх інстанцій, які викладені в оскаржуваних рішеннях .
Оскільки суд відмовляє у задоволенні касаційної скарги та залишає без змін оскаржувані судові рішення, судові витрати відповідно до ст. 129 ГПК України (в редакції, чинній з 15.12.2017) покладаються на заявників касаційної скарги.
Керуючись ч. 13 ст. 8, ст.ст. 300, 301, 304, 308, 309, 314, 315, 317 ГПК України (в редакції, чинній після 15.12.2017) суд,-
Касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4, Фізичної особи-підприємця ОСОБА_5, Фізичної особи-підприємця ОСОБА_6 залишити без задоволення.
Постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 12.12.2017 та ухвалу Господарського суду Волинської області від 08.11.2017 у справі № 5004/80/11 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий, суддя - Ткаченко Н.Г.
Судді- Білоус В.В.
Жуков С.В.