19 червня 2018 р. м. ХарківСправа № 818/1958/17
Харківський апеляційний адміністративний суд
у складі колегії:
головуючого судді: П'янової Я.В.
суддів: Зеленського В.В. , Чалого І.С.
за участю секретаря судового засідання Городової А.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Сумського окружного адміністративного суду від 05.03.2018 (головуючий суддя Л.М. Опімах, м. Суми, повний текст складено 15.03.18 р.) по справі № 818/1958/17
за позовом ОСОБА_1
до Державного кадастрового реєстратора Міськрайонного управління у м. Сумах та Сумського району Головного управління Держгеокадастру у Сумській області ОСОБА_2
треті особи: Сумська міська рада , ОСОБА_3 , ОСОБА_4
про визнання протиправним та скасування рішення,зобов'язання вчинити дії,
Позивач, ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1, позивач), звернувся до Сумського окружного адміністративного суду з позовом до Державного кадастрового реєстратора Міськрайонного управління у м. Сумах та Сумського району Головного управління Держгеокадастру у Сумській області ОСОБА_2 (далі також по тексту - відповідач), треті особи: Сумська міська рада, ОСОБА_3, ОСОБА_4, в якому просив визнати протиправним та скасувати рішення відповідача за №РВ-5900383982017 від 15.11.2017 року; зобов'язати відповідача повторно розглянути заяву про внесення відомостей (змін до них) до Державного земельного кадастру від 07.11.2017 року (реєстраційний №ЗВ-5097176962017).
Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 05.03.2018 р. у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 - відмовлено за необґрунтованістю.
Не погодившись з прийнятим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове - про задоволення позовних вимог у повному обсязі, посилаючись на неповне дослідження обставини справи та неправильне застосування положення розділу VII Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про державний земельний кадастр».
В обґрунтування вимог апеляційної скарги позивач зазначає, що однією з підстав відмови відповідача у формуванні земельної ділянки та у занесенні відомостей про земельну ділянку до Державного земельного кадастру є відсутність у акті - прийомки межових знаків підпису суміжних землекористувачів.
Таким чином, питання встановлення наявності прав користування третіх осіб: ОСОБА_3 та ОСОБА_4, на які посилається відповідач у своєму рішенні про відмову, мають істотне значення для правильності вирішення спору та потребують доказуванню у цій справі. Вони були покладені в основу рішення про відмову відповідача.
В свою чергу, суд першої інстанції вирішив, що вказаний факт не потребує доказуванню у даній справі. Ці обставини свідчать про те, що рішення прийнято при неповному встановленні обставин справи.
Окрім того, в розумінні ч. 2 статті 74 КАС України, факт наявності права користування земельної ділянки у громадян ОСОБА_3 та ОСОБА_4 по вул. Берегова, 12, у м. Суми може підтверджуватись лише на підставі витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку (ч. 8 статті 24 Закону України «Про державний земельний кадастр») та інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (ч. 1 ст. 12 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»).
Таких відомостей на підтвердження правомірності свого висновку щодо суміжних землекористувачів відповідачем не надано. Вказані обставини судом не досліджувались.
Формування Державного земельного кадастру, як індивідуального спеціалізованого реєстру земельних ділянок, потребує максимально точних геоінформаційних даних. Незважаючи на це, суд дійшов висновку про розташування в одному місці земельної ділянки, на яку позивачем розроблено проект землеустрою, та земельної ділянки, яка на думку відповідача знаходиться у користуванні третіх осіб, керуючись схемами генерального плану з інвентарної справи, ситуаційною схемою земельною ділянки, які не можуть забезпечити точність, необхідну для вирішення питань землеустрою, що призвело до неправильного встановлення обставин справи.
Відповідно до ч. 4 ст.9 та абз.1 ч. 3 ст.24 Закону України "Про Державний земельний кадастр" позивач звернувся до відповідача для здійснення внесення даних до Державного земельного кадастру щодо земельної ділянки, на яку було розроблено проект землеустрою на підставі рішення власника земельної ділянки - Сумської міської ради і який було погоджено відповідно до вимог статті 186-1 Земельного кодексу У країни.
Управлінням Держгеокадастру у Сумському районі Сумської області зроблено висновок про погодження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки від 19.07.2016 року № 392/41-16, згідно якого "існуючі обмеження та сервітути на земельну ділянку проектом землеустрою щодо відведення земельної ділянки не встановлені".
Відповідач у своєму рішенні другою підставою відмови зазначив про невідповідність кадастрового плану ст. 34 Закону України «Про Державний земельний кадастр». Одночасно, відповідач не повідомив позивача, які саме порушення закону були допущені.
Також, положеннями вказаного Закону визначено перелік підстав, відповідно до яких визначаються відомості, які вносяться до Державного земельного кадастру.
На етапі розробки проекту землеустрою та подачі його, як документу для державної реєстрації земельної ділянки Державному кадастровому реєстратору, він не може та не повинен містити відомості щодо кадастрового номеру земельної ділянки та кадастрових номерів суміжних земельних ділянок.
Окрім того, відповідач мав можливість отримати інформацію для виконання свого обов'язку про внесення даних до Державного земельного кадастру щодо земельної ділянки, на яку було розроблено проект землеустрою.
Зазначені обставини судом досліджені не були і відповідні норми закону під час вирішення спору до спірних правовідносин застосовано не було.
Також, в оскаржуваному рішенні суд першої інстанції дійшов висновку про те, що право власності на домоволодіння третіх осіб виникло в період до 2004 році. На підставі цього судом при обґрунтуванні рішення було застосовано норми ч. 2 розділу VII Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про державний земельний кадастр». В свою чергу, судом не було досліджено суб'єкта та дату набуття права власності на домоволодіння. Так, в матеріалах справи наявні докази, які спростовують факт набуття права власності на домоволодіння у третіх осіб до 2004 року.
Щодо відсутності підпису суміжних землевласників (землекористувачів) - ОСОБА_3 та ОСОБА_4, позивач зазначає, що проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки ОСОБА_5 Сумською міською радою не затверджувався, а тому вимоги Державного кадастрового реєстратора щодо підпису ОСОБА_3 на акті прийомки-передачі межових знаків є незаконними.
Пунктом 5 Загальної частини Порядку ведення Державного земельного кадастру, затвердженого Постановою КМУ №1051 від 17.10.2012 р., визначено, що державні кадастрові реєстратори здійснюють внесення відомостей до Державного земельного кадастру і надання таких відомостей в межах повноважень, визначених Законом України «Про Державний земельний кадастр» та цим Порядком. Натомість, у відмові кадастрового реєстратора не зазначено чітких вимог Закону України «Про Державний земельний кадастр» та Порядку ведення Державного земельного кадастру, яким надана для реєстрації землевпорядна документація не відповідає.
Вказані обставини судом першої інстанції не були прийняті до уваги.
Позивач подав до суду клопотання про розгляд справи за його відсутності та додатково зауважив, що підтримує в повному обсязі вимоги апеляційної скарги.
Також, апеляційну скаргу вважає обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню, Сумська міська рада, яка у відзиві на апеляційну скаргу зазначає, що оскільки земельна ділянка за адресою: м. Суми, вул. Берегова, 12 не сформована, підстава відмови державного кадастрового реєстратора є необґрунтованою.
Щодо відсутності підпису суміжних землевласників (землекористувачів) - ОСОБА_3 та ОСОБА_4, Сумська міська рада вказує, що в додатках до адміністративного позову позивач надавав довідку Держгеокадастру від 01.07.2016 р. № 19-28-0.1-1264/2-16, де зазначено, що земельна ділянка, яка відводиться у власність гр. ОСОБА_1, знаходиться в комунальній власності.
Пунктом 2.1. Інструкції «Про встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) та їх закріплення межовими знаками», затвердженої Наказом Державного комітету України із земельних ресурсів від 18.05.2010 року № 376, визначено, що встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) здійснюється на підставі розробленої та затвердженої технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) або проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.
Частиною 7 статті 79-1 Земельного кодексу України визначено, що винесення в натуру (на місцевість) меж сформованої земельної ділянки до її державної реєстрації здійснюється за документацією із землеустрою, яка стала підставою для її формування. Таким чином, винесення меж в натурі відбувається після формування земельної ділянки.
Третя особа - ОСОБА_3 у поясненнях на апеляційну скаргу погоджується з рішенням суду першої інстанції, вважає його законним та обґрунтованим, а апеляційну скаргу - безпідставною, у зв'язку з чим просить її залишити без задоволення, а рішення Сумського окружного адміністративного суду від 05.03.2018 р. - без змін.
Так, ОСОБА_3 зазначає про те, що фактично суть апеляційної скарги зводиться до спростування права третіх осіб на користування земельними ділянками № 12 та № 12/1 по вул. Берегова в м. Сумах. В матеріалах справи наявні всі докази, що підтверджують зворотнє.
Доводи апеляційної скарги щодо порядку та підстав набуття третіми особами прав на земельну ділянку не підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства, оскільки даний спір віднесений до юрисдикції місцевого загального суду та повинен розглядатись за правилами цивільного судочинства.
Крім того, ОСОБА_3 зазначив, що на його замовлення виготовлена технічна документація із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) за адресою: м. Суми. вул. Берегова, 12. Проект зареєстрований в Головному управлінні Державного земельного кадастру у Сумській області. 03.05.2018 р. земельна ділянка зареєстрована міськрайонним управлінням у м. Сумах та Сумському районі ГУ Держгеокадастру у Сумській області та їй присвоєно кадастровий номер 5910136300:04:015:0036.
На підтвердження цієї обставини ОСОБА_3 надано копію витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку.
Також, ОСОБА_3 звертає увагу на те, що ані під час судового розгляду, ані в апеляційній скарзі ОСОБА_1 не заперечує, що земельні ділянки по вул. Береговій, які належать третім особам, та ділянка, на яку претендує позивач, частково співпадають. Однак, в апеляційній скарзі позивач, не заперечуючи цей факт, вважає його недоведеним.
Тому, на підставі ст. 102 КАС України, ОСОБА_3 заявив клопотання про призначення судової земельно-технічної експертизи.
Позивачем до суду апеляційної інстанції подані заперечення щодо задоволення зазначеного клопотання, оскільки під час розгляду справи у першій інстанції ОСОБА_3 не заявляв зазначеного клопотання.
Висновок експерта, який буде зроблено у разі задоволення клопотання на підставі обставин, які з'явилися після розгляду справи у першій інстанції та були відсутні під час прийняття відповідачем оскаржуваного рішення, не може бути належним доказом.
Відповідно до ч. 8 ст. 79 КАС України докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, що їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.
У своєму клопотанні ОСОБА_3 посилається на ч. 4 ст. 308 КАС України, але в той же час не зазначає причин неможливості подання доказів до суду першої інстанції, що об'єктивно не залежали від нього.
Колегія суддів апеляційної інстанції, розглянувши клопотання ОСОБА_3 про призначення судової земельно-технічної експертизи, вважає за необхідне відмовити в його задоволенні з огляду на таке.
Згідно з ч. ч. 1 та 4 ст. 73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування.
Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч. 2 ст. 74 КАС України).
В даному випадку позовні вимоги стосуються з'ясування питання щодо правомірності чи неправомірності дій відповідача при розгляді заяви позивача про внесення відомостей (змін до них) до Державного земельного кадастру.
Вказані доводи в обґрунтування клопотання свідчать про наявність спору про право користування земельною ділянкою, який не є предметом розгляду у цій справі та повинен вирішуватись в порядку цивільного судочинства.
Окрім того, під час розгляду справи у першій інстанції ОСОБА_3 не заявляв зазначеного клопотання.
Колегія суддів апеляційної інстанції також приймає до уваги те, що, заперечуючи проти задоволення зазначеного клопотання, позивач посилається на те, що на сьогоднішній день він погоджується з тим, що земельна ділянка біля вул. Над'ярна (вул. Берегова) в м. Суми згідно з проектом землеустрою щодо відведення земельної ділянки, виготовленого ТОВ «Опус-Ресурс», на замовлення ОСОБА_1 межує із земельною ділянкою № 12 по вул. Берегова в м. Суми.
З огляду на викладене, для встановлення вказаних ОСОБА_3 обставин по цій справі відсутня необхідність щодо призначення експертизи.
Сторони в судове засідання не прибули, були повідомлені належним чином про дату, час та місце слухання справи.
Згідно з ч. 4 ст. 229 КАС України фіксування судового засідання, призначеного на 19.06.2018 року, за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.
Колегія суддів, вислухавши суддю-доповідача, вивчивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з такого.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено при розгляді апеляційної скарги, що рішенням Сумської міської ради від 27.04.2017 р. №647-МР надано дозвіл ОСОБА_1 на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 0,09 га біля вул. Над'ярної (вул. Берегова) в м. Сумах (а.с. 11). ТОВ “Опус Ресурс” розроблено проект землеустрою щодо відведення ОСОБА_1 даної земельної ділянки (а.с. 78-93).
Зазначений проект землеустрою був переданий відповідачу для здійснення реєстрації у Державному земельному кадастрі земельної ділянки та присвоєння їй кадастрового номера для подальшої передачі її у власність позивачу.
Рішенням №РВ-5900383982017 від 15.11.2017 р. Державний кадастровий реєстратор Міськрайонного управління у м.Сумах та Сумського району ГУ Держгеокадастру у Сумській області ОСОБА_2 відмовила у внесенні відомостей до Державного земельного кадастру (а.с. 7).
Підставою відмови вказано невідповідність поданих документів вимогам, встановленим Законом України “Про Державний земельний кадастр” і Порядком ведення Державного земельного кадастру. Також зазначено, що складовою частиною проекту землеустрою є акт приймання-передачі межових знаків. Закріплення межовими знаками меж земельної ділянки здійснюється в присутності власників (користувачів) земельних ділянок. На кадастровому плані проекту землеустрою в описі меж від В до Г зазначено землі Сумської міської ради, але листами від 23.05.2016 р. та від 06.09.2016 р. від громадян ОСОБА_3 та ОСОБА_4 повідомлено, що даний проект землеустрою розроблено на частину належної їм частини домоволодіння, погоджувати межу вони відмовляються. Зазначено також, що кадастровий план не відповідає ст. 34 Закону України “Про державний земельний кадастр”.
Не погоджуючись з такими діями відповідача та рішенням №РВ-5900383982017 від 15.11.2017 р., ОСОБА_1 звернувся до суду з цим позовом.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач діяв відповідно до вимог ч. 6 ст. 24 Закону України “Про Державний земельний кадастр” та за наявності законодавчо визначених підстав для цього.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на таке.
Відповідно до вимог частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з ч.ч. 3, 4 ст. 24 Закону України “Про державний земельний кадастр” державна реєстрація земельних ділянок здійснюється за заявою: особи, якій за рішенням органу виконавчої влади, органу місцевого самоврядування надано дозвіл на розроблення документації із землеустрою, що є підставою для формування земельної ділянки при передачі її у власність чи користування із земель державної чи комунальної власності, або уповноваженої нею особи. Для державної реєстрації земельної ділянки Державному кадастровому реєстратору, який здійснює таку реєстрацію, подається, зокрема, оригінал документації із землеустрою, яка є підставою для формування земельної ділянки.
Відповідно до абз. 13 ч. 3 ст. 50 Закону України “Про землеустрій” проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок включають: акт приймання-передачі межових знаків на зберігання (у разі формування земельної ділянки).
Згідно з п. 3.12 Інструкції про встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) та їх закріплення межовими знаками, затвердженої Наказом Державного комітету України із земельних ресурсів №37 від 18.05.2010 р., закріплення межовими знаками меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) здійснюється виконавцем у присутності власника (користувача) земельної ділянки, власників (користувачів) суміжних земельних ділянок або уповноваженою ним (ними) особою.
Закріплення межовими знаками меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) може здійснюватися за відсутності власників (користувачів) суміжних земельних ділянок у випадку їх нез'явлення, якщо вони були належним чином повідомлені про час проведення вищезазначених робіт, про що зазначається в акті прийомки-передачі межових знаків на зберігання.
В ході розгляду справи встановлено, що підставою для відмови в задоволенні заяви позивача стала відсутність в акті прийомки-передачі межових знаків підпису суміжних землевласників.
Як вбачається з копії схеми генерального плану, наявної в інвентаризаційній справі на житловий будинок по вул. Берегова, 12 в м. Сумах (а.с. 51), та ситуаційного плану земельної ділянки в м. Суми біля вул. Над'ярної (вул. Берегова) (а.с.87) дані земельні ділянки розташовані в одному місці. В абрисі земельної ділянки землевласника в описі меж зазначено, що від В до Г земельна ділянка межує з землями Сумської міської ради. В акті прийомки-передачі межових знаків вказано лише суміжного землевласника (землекористувача) земельної ділянки №13 по вул. Берегова - ОСОБА_6, суміжні землевласники (землекористувачі) земельної ділянки по вул. Берегова, 12 - ОСОБА_3 та ОСОБА_4, в акті не вказані.
Всупереч вимогам п. 3.12 Інструкції про встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) та їх закріплення межовими знаками закріплення межовими знаками меж земельної ділянки в натурі було здійснене за відсутності усіх суміжних землевласників (землекористувачів).
Доводи апеляційної скарги про відсутність права третіх осіб - ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на користування земельною ділянкою площею 1821 кв.м. у складі домоволодіння по вул. Береговій, 12 в м. Сумах колегією суддів не приймаються до уваги, оскільки вказані доводи свідчать про наявність спору про право користування земельною ділянкою, який не є предметом розгляду у даній справі, та повинен вирішуватись в порядку цивільного судочинства.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Предметом доказування у даній справі є обставини щодо правомірності прийнятого кадастровим реєстратором рішення про відмову в реєстрації земельної ділянки. Доводи відносно відсутності прав у суміжних землекористувачів на користування земельною ділянкою не підлягають доказуванню у даній адміністративній справі.
Заперечуючи наявність підстав для користування ОСОБА_3 та ОСОБА_4 земельною ділянкою, реєстрацію у Державному земельному кадастрі якої позивач просив здійснити, ОСОБА_1 не заперечує, що дві земельні ділянки - по вул. Береговій, 12 і ділянка, дозвіл на розробку проекту землеустрою якої надано позивачу, розташовані в одному місці та межують.
Крім того, відповідно до ч. 2 розділу VII Прикінцевих та перехідних положень Закону України “Про державний земельний кадастр” земельні ділянки, право власності (користування) на які виникло до 2004 року, вважаються сформованими незалежно від присвоєння їм кадастрового номера.
Доводи апеляційної скарги про те, що в матеріалах справи наявні докази, які спростовують факт набуття права власності на домоволодіння у третіх осіб до 2004 року, колегією суддів не приймаються до уваги з огляду на таке.
Дійсно, ОСОБА_3 придбав частину будинку у домоволодінні №12 по вул. Береговій у м. Сумах у 2007 році, проте на час набуття права власності спірна земельна ділянка на підставі зазначених норм була сформована. Відсутність відомостей у Державному земельному кадастрі про право третіх осіб на користування земельною ділянкою не є підставою для висновку про те, що вони не повинні погоджувати межові знаки в акті прийомки - передачі межових знаків. Цей акт є невід'ємною частиною проекту землеустрою, який надавався позивачем для погодження відповідачу.
Окрім того, наданими копіями інвентаризаційної справи на домоволодіння №12 по вул. Берегова та рішенням Зарічного районного суду м. Суми від 11.04.2017 у справі №591/4926/16-ц підтверджується, що право власності на вказане домоволодіння виникло в період до 2004 року (а.с. 49,50, 55-58). Докази вилучення даної земельної ділянки в порядку, встановленому Земельним кодексом, в матеріалах справи відсутні.
Також, колегія суддів вважає за необхідне зауважити, що ОСОБА_3 в поясненнях на апеляційну скаргу повідомив суд апеляційної інстанції про те, що на його замовлення виготовлена технічна документація із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) за адресою: м. Суми. вул. Берегова, 12. Проект зареєстрований в Головному управлінні Державного земельного кадастру у Сумській області. 03.05.2018 р. земельна ділянка зареєстрована міськрайонним управлінням у м. Сумах та Сумському районі ГУ Держгеокадастру у Сумській області та їй присвоєно кадастровий номер 5910136300:04:015:0036.
На підтвердження зазначеної обставини ОСОБА_3 надав копію витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку.
При цьому, згідно з ч. 1 ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Згідно з ч. ч. 1 та 4 ст. 73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування.
Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.
Приписами ст. 75 КАС України встановлено, що достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Частиною 3 статті 77 КАС України встановлено, що докази суду надають учасники справи. Суд може пропонувати сторонам надати докази та збирати докази з власної ініціативи, крім випадків, визначених цим Кодексом.
Суд не може витребовувати докази у позивача в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, окрім доказів на підтвердження обставин, за яких, на думку позивача, відбулося порушення його прав, свобод чи інтересів.
Якщо учасник справи без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які він посилається, суд вирішує справу на підставі наявних доказів.
Відповідно до ч. 8 ст. 79 КАС України докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, що їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.
В ході розгляду справи підтверджено, що вищезазначений додатковий доказ (копія витягу з Державного земельного кадастру) не надавався до суду першої інстанції, оскільки був складений вже після ухвалення відповідачем рішення та рішення суду першої інстанції.
З огляду на викладене, неподання ОСОБА_3 до суду першої інстанції вищезазначеного документу обумовлено об'єктивними причинами.
Також, колегія суддів зауважує, що відповідно до абз. 17 ч. 3 ст. 50 Закону України “Про землеустрій” проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок включають: кадастровий план земельної ділянки.
Відповідно до ч. 1 ст. 34 Закону України “Про державний земельний кадастр” на кадастровому плані земельної ділянки відображаються: кадастрові номери суміжних земельних ділянок (за наявності).
За твердженням відповідача, земельна ділянка по вул. Берегова,13, сформована та їй присвоєні кадастрові номери 5910136300:01:015:0025 та 5910136300:04:015:0026.
Вказана обставина підтверджується інформацією з публічної кадастрової карти України, яка міститься на офіційному веб-сайті Держгеокадастру.
Всупереч вимогам зазначеної вище норми, на кадастровому плані, який є невід'ємною частиною проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, інформації про кадастровий номер суміжної земельної ділянки по вул. Берегова, 13 м. Суми не зазначено (а.с. 88).
Доводи апеляційної скарги про те, що такі відомості не повинні зазначатись в кадастровому плані, не відповідають наведеним вище нормам закону.
Відповідно до ч. 6 ст.24 Закону України “Про державний земельний кадастр” підставою для відмови у здійсненні державної реєстрації земельної ділянки є, зокрема, невідповідність поданих документів вимогам законодавства.
Надані позивачем документи, що містяться в проекті землеустрою щодо відведення земельної ділянки в м. Суми біля вул. Над'ярної (вул. Берегова) (акт прийомки-передачі межових знаків на зберігання та кадастровий план земельної ділянки), виготовлені з порушенням вимог законодавства, зокрема, на кадастровому плані інформації про кадастровий номер суміжної земельної ділянки по вул. Берегова, 13 м. Суми не зазначено, а в акті прийомки-передачі межових знаків відсутні підписи суміжних землевласників.
З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку про те, що відповідач, відмовляючи в задоволенні заяви ОСОБА_1, діяв відповідно до вимог ч. 6 ст. 24 Закону України “Про Державний земельний кадастр” та за наявності законодавчо визначених підстав для цього.
Як вбачається з ч. 2 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до частини 1 статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною 2 статті 77 КАС України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
В даному випадку, відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, доведено правомірність його рішення, що оскаржується.
Виходячи з вищезазначеного, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку про відмову в задоволенні позовних вимог.
Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують з підстав, наведених вище.
Таким чином, колегія суддів апеляційної інстанції підтверджує, що постанова суду першої інстанції ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають значення для вирішення спору, відповідає нормам матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, викладених у зазначеній постанові, у зв'язку з чим підстав для її скасування не вбачається.
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, п.1 ч.1 ст. 315, 316, 321, 322, 325, 326 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Сумського окружного адміністративного суду від 05.03.2018 по справі № 818/1958/17 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Головуючий суддя ОСОБА_7
Судді ОСОБА_8 ОСОБА_9
Повний текст постанови складено 22.06.2018.