20 червня 2018 р.м.ОдесаСправа № 522/12696/17
Категорія: 6.3 Головуючий в 1 інстанції: Абухін Р.Д.
Одеський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
судді-доповідача: Кравець О.О.
суддів: Коваля М.П. , Домусчі С.Д.
за участю секретаря - Сторчак О.О. розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Приморського районного суду м.Одеси від 01.03.2018р., прийняте у складі судді Абухіна Р.Д. о 16.35 год., по справі № 522/12696/17 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Департаменту надання адміністративних послуг Одеської міської ради за участю третіх осіб ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання дій протиправними,
I. ПРОЦЕДУРА:
12.07.2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до Департаменту надання адміністративних послуг Одеської міської ради ,у якому просила суд визнати дії відповідача Департаменту з надання адміністративних послуг Одеської міської ради, щодо відмови у реєстрації місця проживання ОСОБА_4 , за адресою: АДРЕСА_1 - протиправними.
Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 01.03.2018 р. у задоволенні адміністративного позову було відмовлено.
II. ДОВОДИ УЧАСНИКІВ АПЕЛЯЦІЙНОГО ПРОВАДЖЕННЯ:
Не погоджуючись зі вказаною постановою, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій вважає, що судом 1-ї інстанції було порушено норми матеріального та процесуального права, та просила її скасувати та прийняти нову, якою задовольнити позовні вимоги.
Вимоги апеляційної скарги апелянт обґрунтовує тим, що суд 1-ї інстанції були зроблені висновки про безпідставність вимоги відповідача, щодо надання згоди усіх співвласників будинку, якщо 69/700 є окремим житлом проігнорувавши , що ні Закон України «Про свободу переміщення та вільний вибір місця проживання» , а ні Правила реєстрації місця проживання, затвердженими Постановою Кабінету Міністрів України №207 не містять норм , якими були б врегульовані спірні відносини, у частині надання згоди всіх співвласників житлового будинку, якщо у власності особи перебуває певна частина житлового будинку , що складає окреме житло.
14.05.2018 року ОСОБА_2 надав до суду відзив на апеляційну скаргу , в якому вважає підтримує доводи апеляційної скарги.
18.05.2018 року Департамент надання адміністративних послуг Одеської міської ради надав до суду відзив на апеляційну скаргу та вважає, що оскаржуване судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, в результаті чого ухвали законне й обґрунтоване рішення.
III. ПРОЦЕДУРА АПЕЛЯЦІЙНОГО ПРОВАДЖЕННЯ
Ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 23 травня 2018 року , справа призначена до розгляду у порядку відкритого провадження.
Особи, що беруть участь у справі, про час і місце судового розгляду були сповіщені належним чином відповідно до ст.124 -127 КАС України.
Апеляційний суд, заслухавши доповідача, вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги ,законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, вважає, що вона підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
IV. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ:
Судами 1-ої та апеляційної інстанцій було встановлено, що ОСОБА_1 12.04.2017 року звернулась до Департаменту надання адміністративних послуг Одеської міської ради, як представник громадянки Соціалістичної Республіки В'єтнам ОСОБА_4 , за довіреністю від 12.09.2016 року № 870, з заявою для отримання останньою адміністративної послуги із зняття з попереднього місця реєстрації та реєстрацією місця проживання .
Для зняття з реєстрації місця проживання свого довірителя та реєстрації її місця проживання в житловому приміщенні за адресою: АДРЕСА_1 , ОСОБА_1 , надала адміністратору Департаменту заяву про зняття з реєстрації місця проживання від 12.04.2017 року посвідку на постійне проживання в Україні на ім'я ОСОБА_4 серії ОД № 9658, нотаріально посвідчену довіреність від 12.09.2016 року № 870 та паспорт громадянина України ОСОБА_1 серії НОМЕР_1 .
В державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстрі прав власності на нерухоме майно відсутня інформація про власників житлового приміщення, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
З наданих позивачем свідоцтва про право власності від 22.07.1997 року № 2-403 та договору дарування від 15.02.2002 року, посвідченого державним нотаріусом Першої одеської державної нотаріальної контори Сімаченко С.Л. за № 5-201 вбачається, що житлове приміщення за вказаною адресою перебуває у спільній частковій власності, 33/50 якого належить ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ..
У реєстрації місця проживання за адресою: АДРЕСА_2 , було відмовлено, у зв'язку з відсутністю документів, що підтверджують право на проживання ОСОБА_4 у житлі та згоди всіх співвласників на її реєстрацію.
Після чого адміністартор розпочав оформлення справи № К1-43740-ф/л від 12.04.2017 р. щодо зняття з реєстрації місця проживання ОСОБА_4 за адресою: АДРЕСА_3 .
ОСОБА_1 отримала заяву про зняття з реєстрації місця проживання ОСОБА_4 з відміткою про відмову у наданні адміністративної послуги, у зв'язку з тим, що суб'єктом звернення не подано необхідних документів, а саме відсутня квитанція про сплату адміністративного збору.
З наданою відмовою ОСОБА_1 ознайомлено, про що свідчить підпис, проставлений в заяві про зняття з реєстрації місця проживання від 12.04.2017 р. та листі-проходження етапів отримання адміністративної послуги/документу дозвільного характеру від 12.04.2017 р.
Крім того, апеляційним судом було встановлено ,що договір про право користування житловим приміщенням між ОСОБА_4 та власником житлового приміщення, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 - не укладався, а на момент апеляційного розгляду ОСОБА_4 вже зареєстрована за іншим місцем проживання.
V. НАЦІОНАЛЬНЕ ЗАКОНОДАВСТВО
Згідно вимог ст. 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
Згідно вимог ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст.8 Конституції України, ст.6 КАС України та ч.1 ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006 року ,суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. застосовує цей принцип з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.
Згідно із ст..2 Закону України «Про свободу переміщення та вільний вибір місця проживання» громадянам України, а також іноземцям та особам без громадянства, які на законних підставах перебувають в Україні, гарантуються свобода пересування та вільний вибір місця проживання на її території, за винятком обмежень, які встановлені законом.
Реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.
Відповідно до ст..6 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання» громадянин України, а також іноземець чи особа без громадянства, які постійно або тимчасово проживають в Україні, зобов'язані протягом тридцяти календарних днів після зняття з реєстрації місця проживання та прибуття до нового місця проживання зареєструвати своє місце проживання. Батьки або інші законні представники зобов'язані зареєструвати місце проживання новонародженої дитини протягом трьох місяців з дня державної реєстрації її народження. Реєстрація місця проживання особи здійснюється в день подання особою документів. Реєстрація місця проживання за заявою особи може бути здійснена органом реєстрації з одночасним зняттям з попереднього місця проживання.
У разі якщо особа не може самостійно звернутися до органу реєстрації, реєстрація може бути здійснена за зверненням її законного представника або представника на підставі довіреності, посвідченої в установленому законом порядку (далі - представник).
Для реєстрації особа або її представник подає органу реєстрації (у тому числі через центр надання адміністративних послуг):
письмову заяву;
документ, до якого вносяться відомості про місце проживання. Якщо дитина не досягла 16-річного віку, подається свідоцтво про народження;
квитанцію про сплату адміністративного збору;
документи, що підтверджують право на проживання в житлі, перебування або взяття на облік у спеціалізованій соціальній установі, закладі соціального обслуговування та соціального захисту, проходження служби у військовій частині, адреса яких зазначається під час реєстрації;
військовий квиток або посвідчення про приписку (для громадян, які підлягають взяттю на військовий облік або перебувають на військовому обліку).
У разі подання заяви представником особи додатково подаються:
документ, що посвідчує особу представника;
документ, що підтверджує повноваження особи як представника, крім випадків, коли законними представниками є батьки (усиновлювачі).
Реєстрація місця проживання особи за заявою законного представника здійснюється за згодою інших законних представників.
За бажанням батьків чи одного з них документи, передбачені цією статтею для реєстрації місця проживання дитини, можуть бути подані органам державної реєстрації актів цивільного стану під час проведення державної реєстрації народження дитини. Органи державної реєстрації актів цивільного стану в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, направляють зазначені документи органам реєстрації для реєстрації місця проживання новонародженої дитини.
Реєстрація місця проживання новонародженої дитини може здійснюватися також на підставі направлених органами соціального захисту населення даних, що зазначив законний представник, з яким постійно проживає дитина, у заяві про призначення допомоги при народженні дитини.
Забороняється вимагати для реєстрації місця проживання подання особою інших, ніж передбачених цією статтею, документів.
Особа може доручити в установленому законодавством порядку подати заяву про реєстрацію місця проживання відповідній посадовій особі виконавців послуг з управління (утримання) багатоквартирного будинку (гуртожитку), об'єднання співвласників багатоквартирного будинку, житлово-будівельного кооперативу, управителя багатоквартирного будинку за місцем її проживання.
Реєстрація місця проживання здійснюється тільки за однією адресою. У разі якщо особа проживає у двох і більше місцях, вона здійснює реєстрацію місця проживання за однією з цих адрес за власним вибором. За адресою зареєстрованого місця проживання з особою ведеться офіційне листування та вручення офіційної кореспонденції.
У разі якщо нове місце проживання особи знаходиться в іншій адміністративно-територіальній одиниці, орган реєстрації після реєстрації такого місця проживання надсилає повідомлення про зняття особи з реєстрації відповідному органу реєстрації за попереднім місцем проживання особи в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
У разі внесення під час реєстрації помилкових відомостей про особу орган реєстрації зобов'язаний на підставі поданих особою або її представником достовірних відомостей у день звернення внести необхідні зміни до документів, до яких вносяться відомості про місце проживання/перебування, реєстру відповідної територіальної громади із подальшим внесенням відповідної інформації до Єдиного державного демографічного реєстру в установленому Кабінетом Міністрів України порядку.
У разі прийняття рішення про зміну нумерації будинків, перейменування вулиць (проспектів, бульварів, площ, провулків, кварталів тощо), населених пунктів, адміністративно-територіальних одиниць, зміни в адміністративно-територіальному устрої на підставі відповідних актів вносяться зміни до реєстру територіальної громади, із збереженням попередніх даних, із подальшим внесенням цієї інформації до Єдиного державного демографічного реєстру в установленому Кабінетом Міністрів України порядку.
У випадку, передбаченому частиною тринадцятою цієї статті, зазначені відомості за бажанням особи вносяться до документів, до яких вносяться відомості про місце проживання/перебування. Такі відомості вносяться безоплатно.
Орган реєстрації у разі виявлення в реєстрі територіальних громад помилкових відомостей про особу повідомляє її про це у тридцятиденний строк з дня виявлення таких відомостей, а також звертається до особи з проханням надати достовірні відомості для внесення змін до відповідного реєстру та/або документів, до яких вносяться відомості про місце проживання/перебування. Орган реєстрації передає відповідну інформацію в установленому Кабінетом Міністрів України порядку для внесення змін до Єдиного державного демографічного реєстру.
Надання органами реєстрації та центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері реєстрації фізичних осіб, відомостей про місце проживання особи та інших персональних даних здійснюється виключно у випадках, передбачених законами України, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини або за згодою самої особи.
Особи, які не проживають за адресою, що зареєстрована як місце їх проживання, більше одного місяця і які мають невиконані майнові зобов'язання, накладені в адміністративному порядку чи за судовим рішенням, або призиваються на строкову військову службу і не мають відстрочки, або беруть участь у судовому процесі в будь-якій якості, зобов'язані письмово повідомити орган реєстрації про своє місце перебування.
Реєстрація та продовження реєстрації тимчасового перебування іноземців, осіб без громадянства здійснюються відповідно до законодавства про правовий статус іноземців та осіб без громадянства.
Відповідно до п.18 Правил реєстрації місця проживання, затвердженими Постановою Кабінету Міністрів України №207 від 02.03.2016 року для реєстрації місця проживання особа або її представник подає:
1) заяву за формами, наведеними відповідно у додатках 6, 7 або 8;
2) документ, до якого вносяться відомості про місце проживання. Якщо дитина не досягла 16 років, подається свідоцтво про народження. Реєстрація місця проживання дітей, які є іноземцями чи особами без громадянства, здійснюється за умови внесення даних про дітей до посвідки на постійне або тимчасове проживання їх батьків та копії свідоцтва про народження. Документи, видані компетентними органами іноземних держав, підлягають легалізації в установленому порядку, якщо інше не передбачено міжнародними договорами;
3) квитанцію про сплату адміністративного збору (у разі реєстрації місця проживання одночасно із зняттям з попереднього місця проживання адміністративний збір стягується лише за одну послугу);
4) документи, що підтверджують:
право на проживання в житлі, - ордер, свідоцтво про право власності, договір найму (піднайму, оренди), рішення суду, яке набрало законної сили, про надання особі права на вселення до житлового приміщення, визнання за особою права користування житловим приміщенням або права власності на нього, права на реєстрацію місця проживання або інші документи. У разі відсутності зазначених документів реєстрація місця проживання особи здійснюється за згодою власника/співвласників житла, наймача та членів його сім'ї (зазначені документи або згода не вимагаються при реєстрації місця проживання неповнолітніх дітей за адресою реєстрації місця проживання батьків/одного з батьків або законного представника/представників);
право на перебування або взяття на облік у спеціалізованій соціальній установі, закладі соціального обслуговування та соціального захисту особи, - довідка про прийняття на обслуговування в спеціалізованій соціальній установі, закладі соціального обслуговування та соціального захисту особи за формою згідно з додатком 9, копія посвідчення про взяття на облік бездомної особи, форма якого затверджується Мінсоцполітики (для осіб, які перебувають на обліку у цих установах або закладах);
проходження служби у військовій частині, адреса якої зазначається під час реєстрації, - довідка про проходження служби у військовій частині, видана командиром військової частини за формою згідно з додатком 10 (для військовослужбовців, крім військовослужбовців строкової служби);
5) військовий квиток або посвідчення про приписку (для громадян, які підлягають взяттю на військовий облік або перебувають на військовому обліку);
6) заяву про зняття з реєстрації місця проживання особи за формою згідно з додатком 11 (у разі здійснення реєстрації місця проживання одночасно із зняттям з реєстрації попереднього місця проживання).
У разі подання заяви представником особи, крім зазначених документів, додатково подаються:
документ, що посвідчує особу представника;
документ, що підтверджує повноваження особи як представника, крім випадків, коли заява подається законними представниками малолітньої дитини - батьками (усиновлювачами).
Реєстрація місця проживання особи за заявою законного представника здійснюється за згодою інших законних представників.
У разі реєстрації місця проживання батьків за різними адресами місце проживання дитини, яка не досягла 14 років, реєструється разом з одним із батьків за письмовою згодою другого з батьків у присутності особи, яка приймає заяву, або на підставі засвідченої в установленому порядку письмової згоди другого з батьків (крім випадків, коли місце проживання дитини визначено відповідним рішенням суду або рішенням органу опіки та піклування).
Забороняється вимагати для реєстрації місця проживання особи інші документи.
Згідно із ч.1 ст.. 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Відповідно до ч.1 ст.. 316 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.
Згідно із ч.1,2 ст.. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.
Відповідно до ст. 383 ЦК України власник житлового будинку, квартири має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім'ї, інших осіб і не має права використовувати його для промислового виробництва.
VI. НАЦІОНАЛЬНЕ ПРОЦЕСУАЛЬНЕ ЗАКОНОДАВСТВО
Згідно ст.3 КАС України ( в ред.,діючої з 15.12.2017 року) порядок здійснення адміністративного судочинства встановлюється Конституцією України, цим Кодексом та міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Якщо міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, передбачено інші правила, ніж встановлені цим Кодексом, застосовуються правила міжнародного договору. Провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи. Закон, який встановлює нові обов'язки, скасовує чи звужує права, належні учасникам судового процесу, чи обмежує їх використання, не має зворотної дії в часі.
Згідно ч.3 ст.6 КАС України ,звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
Згідно ст.7 КАС України ,суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України. У разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України. Якщо суд доходить висновку, що закон чи інший правовий акт суперечить Конституції України, суд не застосовує такий закон чи інший правовий акт, а застосовує норми Конституції України як норми прямої дії. У такому випадку суд після винесення рішення у справі звертається до Верховного Суду для вирішення питання стосовно внесення до Конституційного Суду України подання щодо конституційності закону чи іншого правового акта, що віднесено до юрисдикції Конституційного Суду України. . Якщо міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, встановлені інші правила, ніж ті, що встановлені законом, то застосовуються правила міжнародного договору України. У разі відсутності закону, що регулює відповідні правовідносини, суд застосовує закон, що регулює подібні правовідносини (аналогія закону), а за відсутності такого закону суд виходить із конституційних принципів і загальних засад права (аналогія права). Аналогія закону та аналогія права не застосовується для визначення підстав, меж повноважень та способу дій органів державної влади та місцевого самоврядування.
Відповідно до ст.8 Конституції України, ст.6 КАС України та ч.1 ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006 року ,суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. застосовує цей принцип з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.
Згідно частин 1, 2 ст.2 КАС України( в ред.,діючої на момент звернення із позовом) завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.
До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.
Згідно з п.1,8 ч.1 ст.3 КАС України ( в ред.,діючої на момент звернення із позовом),справа адміністративної юрисдикції - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень. , а позивач - особа, на захист прав, свобод та інтересів якої подано адміністративний позов до адміністративного суду, а також суб'єкт владних повноважень, на виконання повноважень якого подана позовна заява до адміністративного суду;
Згідно з ч. 2 ст.4 КАС України( в ред.,діючої на момент звернення із позовом) юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом встановлений інший порядок судового вирішення.
Відповідно до ст.17 КАС України( в ред.,діючої на момент звернення із позовом) до компетенції адміністративних судів відносяться, та підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства: спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності; спори з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби; спори між суб'єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень, а також спори, які виникають з приводу укладання та виконання адміністративних договорів; спори за зверненням суб'єкта владних повноважень у випадках, встановлених законом; спори щодо правовідносин, пов'язаних з виборчим процесом чи процесом референдуму.
Згідно п.2 та 8 ст.4 КАС України( в ред.,діючої на момент апеляційного розгляду),
публічно-правовий спір - спір, у якому:
хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або
хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов'язує надавати такі послуги виключно суб'єкта владних повноважень, і спір виник у зв'язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або
хоча б одна сторона є суб'єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв'язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб'єкта владних повноважень або іншої особи;
позивач - особа, на захист прав, свобод та інтересів якої подано позов до адміністративного суду, а також суб'єкт владних повноважень, на виконання повноважень якого подано позов до адміністративного суду.
Згідно ч.1,2 ст.52 КАС України , суд першої інстанції, встановивши, що з адміністративним позовом звернулася не та особа, якій належить право вимоги, або не до тієї особи, яка повинна відповідати за адміністративним позовом, може за згодою позивача допустити заміну первинного позивача або відповідача належним позивачем або відповідачем, якщо це не потягне за собою зміни підсудності адміністративної справи.
Якщо позивач не згоден на його заміну іншою особою, то ця особа може вступити у справу як третя особа, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору, про що суд повідомляє третю особу.
Згідно ч.2 ст.46 КАС України , позивачем в адміністративній справі можуть бути громадяни України, іноземці чи особи без громадянства, підприємства, установи, організації (юридичні особи), суб'єкти владних повноважень.
Відповідно до ч.1-5 ст.242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Згідно ч.1-2 ст.308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Згідно п.1 ч.1 ст.315 КАС України , за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Відповідно до ст. 316 КАС України ,суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення , а рішення або ухвалу суду-без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Згідно ч. 5 ст.242 КАС України ,при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
VII. МІЖНАРОДНЕ ЗАКОНОДАВСТВО ТА ПРАКТИКА ЄСПЛ:
Європейська Конвенція про захист прав людини та основоположних свобод від 04.11.1950 року (надалі - Конвенція) , була ратифікована Законом України N 475/97-ВР від 17.07.97, та відповідно до ст.9 Конституції України є частиною національного законодавства.
Згідно ч.1 ст.6 Конвенції , кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя (див. п. 30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 р.).
Однак, статтю 6 п. 1 Конвенції не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін( див. п. 29 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 9 грудня 1994 р.).
VIII. ОЦІНКА СУДУ:
Суд апеляційної інстанції вважає , що вказані правовідносини стосуються реалізації права вільний вибір місця проживання та реєстрації за вказаним місцем проживання та виникли між Департаментом надання адміністративних послуг Одеської міської ради, та громадянкою Соціалістичної Республіки В'єтнам ОСОБА_4 , у яких ОСОБА_1 діяла ,як представник Тхі Хионг за довіреністю від 12.09.2016 року № 870, але у цій справі ОСОБА_1 діє від власного імені та у власних інтересах ,незважаючи на це , оскаржує ,по-суті, рішення Департаменту надання адміністративних послуг Одеської міської ради про відмову ОСОБА_4 у реєстрації місця проживання за адресою: АДРЕСА_1 .
Апеляційний суд ,враховуючи принципи верховенства права, належного врядування, практику ЄСПЛ ,як джерело права , погоджується із висновком суду 1-ої інстанції щодо відсутності підстав для задоволення позову та доходить до висновку, що не має підстав для скасування чи зміни постанови суду 1-ої інстанції та для задоволення апеляційної скарги та вважає, що доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, оскільки ґрунтуються на невірному трактуванні апелянтом фактичних обставин і норм матеріального права, так як відсутні порушення прав та законних інтересів ОСОБА_1 у публічно-правових відносинах , що виникли між Департаментом надання адміністративних послуг Одеської міської ради та громадянкою Соціалістичної Республіки В'єтнам ОСОБА_4 , з приводу реалізації права ОСОБА_4 на вільний вибір місця проживання та реєстрації за вказаним місцем проживання.
Крім того, позивач ,по-суті, не була згодна на її заміну іншою особою, так як вважала порушеними саме її права.
Судом 1-ої інстанції повно з'ясовані обставини, що мають значення для справи, висновки, викладених у рішенні суду першої інстанції, відповідають обставинам справи, правильно застосовані та додержані норми матеріального та процесуального права , справу розглянуто повноважним складом суду, із належним повідомленням учасників справи про дату, час і місце судового засідання, судове рішення прийняте та підписано суддею , який зазначений у судовому рішенні
В порядку ч.6 ст.139 КАС України,якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.
Таким чином, відсутні підстави для зміни розподілу судових витрат.
Керуючись ст. 3,6,7, 242,308,309,310,п.1 ч.1 ст.315, 316,321,322 КАС України, суд апеляційної інстанції,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Приморського районного суду м. Одеси від 01.03.2018р.- без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття ,та може бути, у разі відповідності вимогам ст.328 КАС України, оскаржена в касаційному порядку до Верховного суду протягом 30-ти днів з дня складення повного судового рішення .
Повне судове рішення складене та підписане 21.06.2018 року
Суддя-доповідача Кравець О.О.
Судді Коваль М.П. Домусчі С.Д.