Дата документу Справа №
Єдиний унікальний № 333/1516/17 Головуючий у 1 інстанції
№ провадження 22-ц/778/2222/18 Кулик В.Б.
Доповідач: Бєлка В.Ю.
20 червня 2018 року м. Запоріжжя
Апеляційний суд Запорізької області у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
Головуючого: Бєлки В.Ю.
Суддів: Онищенко Е.А.
Воробйової І.А.
При секретарі: Путій Д.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 19 березня 2018 року у справі за позовом ОСОБА_3 до фізичної особи підприємця ОСОБА_4 про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,
У березні 2017 року ОСОБА_3 звернулась до суду з позовом, який в ході розгляду справи був неодноразово уточнений, до ФОП ОСОБА_4 про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, посилаючись на те, що відповідно до трудового договору від 19 червня 2015 року, вона була прийнята на роботу у магазин «ІНФОРМАЦІЯ_2», розташованого за адресою: АДРЕСА_1, на посаду продавця продовольчих товарів з оплатою не нижче законодавчо встановленого розміру мінімальної заробітної плати.
Директорами та власниками вказаного магазину є ФОП ОСОБА_4 та його дружина ОСОБА_5
Вказує, що 30 жовтня 2016 року вона була відсторонена від роботи без будь-яких пояснень з боку відповідача. В цей же час відповідач забрав у неї паспорт, а також потребував сплатити йому 5000,00 грн. погрожуючи розправою з членами її родини.
З наказом (розпорядженням) про відсторонення її від роботи вона не була ознайомлена у зв'язку з його відсутністю, тому не могла його оскаржити у встановленому законом порядку.
Зазначає, що 13 березня 2017 року вона отримала листа з якого довідалась про те, що розпорядженням №1 від 09 березня 2017 року її було звільнено з займаної посади згідно п.4 ст.40 КЗпП України ще з 31 листопада 2016 року.
Вказане звільнення її з посади продавця вважає незаконним та безпідставними.
З наказом про звільнення з роботи її ознайомлено не було та копії її не видавалась, а лише надіслано поштою, що є порушенням ст.47 КЗпП України .
Причини її невиходу на роботу є виключно волевиявлення відповідача (відстрочення її від роботи) і є поважними та не можуть вважатись прогулом в розумінні п.4 ст.40 КЗпП України, тому звільнення її з цієї підстави є незаконним.
В результаті незаконного звільнення їй не було нараховано середньомісячну заробітну плату, відповідач при поновленні її на роботі на раніше займаній посаді зобов'язаний виплатити їй середній заробіток за час вимушеного прогулу.
Розрахунок середнього заробітку за час вимушеного прогулу станом на 19 березня 2018 року складає 15 835 грн. 50 коп.
Вказує, що незаконними діями відповідача їй спричинено моральну шкоду, яку вона оцінює в розмірі 4000 грн.
Посилаючись на зазначені обставини просила суд поновити її на посаді продавця у фізичної особи-підприємця ОСОБА_4, та стягнути на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 15 835 грн. 50 коп. та зобов'язати відповідача відшкодувати її моральну шкоду в розмірі 4 000 грн.
Рішенням Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 19 березня 2018 року позов залишено без задоволення.
У апеляційній скарзі ОСОБА_3 зазначає, що рішення суду постановлено з порушенням норм матеріального і процесуального права. Посилалась на те, що суд не врахував ту обставину, що на роботу вона не виходила у зв'язку з її відстороненням, також суд не враховано безпідставні причини її відсторонення від роботи та не перевірено дотримання строків накладення дисциплінарного стягнення. Просить скасувати рішення суду та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
На апеляційну скаргу позивачем було надано суду апеляційної інстанції відзив у якому зазначено, що суд першої інстанції перевірив всі обставини справи, ухвалив обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам закону, також зазначені пояснення, щодо спростування доводів апеляційної скарги, були досліджені судом у ході розгляду справи та наведені у рішенні правильні відповідні висновки.
Вислухавши доповідь судді, пояснення осіб, що з'явилися, вивчивши апеляційну скаргу та матеріали справи, колегія вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції виходив з того, що вимоги позивача є недоведеними, а звільнення проведено відповідно до дій трудового законодавства.
Розглядаючи спір, судова колегія вважає, що районний суд повно і всебічно дослідив і оцінив обставини по справі, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон їх регулює.
Судом встановлено і підтверджено матеріалами справи, що 19 червня 2015 року між сторонами був укладений договір між працівником та фізичною особою, яка використовує найману працю б/н, безстроково, згідно з п. 2 якого, позивач зобов'язана була реалізовувати продовольчі товари.
31.10.2016 року ОСОБА_3 була відсутня на робочому місці, що підтверджується дослідженим судом першої інстанції складеним актом про відсутність на роботі продавця магазину «ІНФОРМАЦІЯ_2» ФОП ОСОБА_4 ОСОБА_3 від 31.10.2016 року та поясненнями свідка ОСОБА_6 Крім того, зазначена обставина не оспорюється позивачем.
19.12.2016 року відповідач поштою направив, а позивач 24.12.2016 року отримав, лист про необхідність надати пояснення причин та надати відповідні документи, що підтверджують поважність причин відсутності на роботі з 31.10.2016 року по 19.12.2016 року (дата підписання та відправки листа поштою).
Крім того, у матеріалах справи міститься висновок Державної служби України з питань праці ГУ Держпраці у Запорізькій області, який був досліджений судом першої інстанції про відсутність порушень законодавства про працю з питань, викладених у зверненні ОСОБА_3, у фізичної особи - підприємця ОСОБА_4 в межах акту перевірки додержання суб'єктами господарювання законодавства про працю та загальнообов'язкове державне соціальне страхування № 08-03-088/0027 від 16.01.2017 року.
Матеріали справи не містять доказів того, що з 31.10.2016 року ОСОБА_3 намагалася приступити до виконання своїх трудових обов'язків, а також доказів у створенні їй штучних перешкод з боку відповідача у виконані цих обов'язків на підставі укладеного між сторонами безстрокового договору.
Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, може бути розірваний власником або уповноваженим ним органом у випадку прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня без поважних причин.
У п. 24 постанови Пленуму Верховного суду України від 6 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» роз'яснено, що при розгляді позовів про поновлення на роботі осіб, необхідно виходити з того, що прогулом визнається відсутність працівника на роботі як протягом усього робочого дня, так і більше трьох годин безперервно або сумарно протягом робочого дня без поважних причин (наприклад, у зв'язку з поміщенням до медвитверезника, самовільне використання без погодження з власником або уповноваженим ним органом днів відгулів, чергової відпустки, залишення роботи до закінчення строку трудового договору чи строку, який працівник зобов'язаний пропрацювати за призначенням після закінчення вищого чи середнього спеціального учбового закладу).
Аналізуючи обставини звільнення, суд першої інстанції виходив із того, що жодних доказів, які б доводили існування поважних причин невиходу на роботу в робочі дні за період зазначений у наказі про звільнення, позивач суду не надала, у зв'язку із чим суд відмовив у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
З урахуванням викладеного, колегія погоджується з висновком суду першої інстанції, що вимоги позивача є недоведеними, звільнення її відповідає нормам діючого трудового законодавства, а тому позов задоволенню не підлягає.
Посилання у апеляційній скарзі на те, що позивач не виходила на роботу, оскільки була відсторонена та їй було відомо про те, що її роботу виконував іншій робітник не може бути підставою для скасування рішення суду з тих підстав, що навіть будучи відстороненим вона не була позбавлено можливості приходити на робоче місце.
Безпідставними є і доводи викладені у апеляційній скарзі, що суд першої інстанції не врахував встановлені статтею 184 КЗпП України гарантії про заборону звільнення одиноких матерів при наявності у них дитини віком до чотирнадцяти років, оскільки поняття "одинока мати" визначено у постанові Пленуму Верховного Суду України "Про практику розгляду судами трудових спорів" від 06.11.92 р. № 9. Згідно з пунктом 9 цієї постанови одинокою матір'ю слід вважати жінку, яка не перебуває у шлюбі і у свідоцтві про народження дитини якої нема запису про батька дитини або запис про батька зроблено в установленому порядку за вказівкою матері; вдову; іншу жінку, яка виховує і утримує дитину сама. Згідно свідоцтва про народження дитини позивача ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1, батьком записано та є ОСОБА_8, який не тільки має право, а й обов'язок займатися її вихованням.
Не може бути підставою і для скасування рішення суду посилання у апеляційній скарзі на пропуск строку звільнення позивача, оскільки вона не виходила на роботу з 31 жовтня 2016 року по 9 березня 2017 року, тому наказ про застосування дисциплінарного стягнення видано відповідно до ст. 148 КЗпП України.
Докази та обставини, на які посилається заявник в апеляційній скарзі, були предметом дослідження судом першої інстанції та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судом були дотримані норми матеріального і процесуального права.
Доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції, обґрунтовано викладених в мотивувальній частині оскаржуваного рішення.
Таким чином, судова колегія вважає, що доводи апеляційної скарги суттєвими не являються і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.
Керуючись ст. ст. 374, 375, 382, 383 ЦПК України, колегія суддів,
Апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення.
Рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 19 березня 2018 року по цій справі залишити без змін.
Дата складання повної постанови 23 червня 2018 року.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Головуючий:
Судді: