Справа № 819/565/18
18 червня 2018 рокум.Тернопіль
Тернопільський окружний адміністративний суд, у складі:
судді Баранюка А.З.
за участю:
секретаря судового засідання Кухар О.Л.
позивача: ОСОБА_1;
представника позивача: ОСОБА_2;
представника відповідача: ОСОБА_3;
представників третіх осіб: ОСОБА_4, ОСОБА_5;
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Тернопільській області, треті особи, що не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Тернопільський обласний центр медико-соціальної експертизи, Державна установа «Територіальне медичне об'єднання Міністерства внутрішніх справ України по Тернопільській області» про стягнення коштів, -
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулася до Тернопільського окружного адміністративного суду із позовом до Головного управління Національної поліції в Тернопільській області (далі - відповідач), в якому, з урахуванням уточнених позовних вимог просить:
- визнати протиправними дії та рішення Головного управління Національної поліції в Тернопільській області щодо фактичної відмови у виплаті ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги згідно п.5 ч.1 ст.97 Закону України «Про національну поліцію»;
- стягнути на користь ОСОБА_1 з Головного управління Національної поліції в Тернопільській області 123340,00 грн.
Ухвалою суду від 28 березня 2018 року відкрито провадження у адміністративній справі №819/565/18 та призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.
07 травня 2018 року ухвалою суду, в судовому засіданні, залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Тернопільський обласний центр медико-соціальної експертизи.
В судовому засіданні, ухвалою суду від 21 травня 2018 року, залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Державну установу «Територіальне медичне об'єднання Міністерства внутрішніх справ України по Тернопільській області».
В судовому засіданні позивач та представник позивача уточнені позовні вимоги підтримали в повному обсязі, просили їх задовольнити. Вказали, що чоловік позивачки - прапорщик міліції ОСОБА_6 згідно наказу УМВС України в Тернопільській області від 12.01.2015 р. №4 ДКС, у складі зведеного загону УМВС України в тернопільській області, був відряджений у район проведення АТО на сході України з 15.01.2015 р. 28.01.2015 р. під час несення служби на блокпості №20 її чоловік потрапив під обстріл з установки «Град». За результатами медичного обстеження йому було поставлено діагноз: гостра закрита черепно-мозкова травма, струс головного мозку, лікувально-венозна дистензія, стадія декомпенсації, виражена цефалгія, виражений вестибулоатактичний синдром. Згідно акта розслідування нещасного випадку о стався 28.01.2015 р., комісія дійшла висновку, що ОСОБА_6 отримав поранення під час проходження служби при виконанні службових обов'язків. У акті №9 про нещасний випадок, зазначено, що нещасний випадок (поранення) із прапорщиком міліції ОСОБА_6 стався в період проходження служби при виконанні службових обов'язків. Також, згідно з постановою №38 М(ВЛ)К ДУ «ТМО МВС України по Тернопільській області» від 25.10.2017 року, травма ОСОБА_7 пов'язана з безпосередньою участю в антитерористичній операції при виконанні службових обов'язків. Відповідно до п.5 ч.1 ст.97 Закону України «Про Національну поліцію», одноразова грошова допомога в разі загибелі (смерті), визначення втрати працездатності поліцейського (далі - одноразова грошова допомога) є соціальною виплатою, гарантованою допомогою з боку держави, яка призначається і виплачується особам, які за цим Законом мають право на її отримання, у разі отримання поліцейським поранення (контузії, травми або каліцтва) під час виконання ним службових обов'язків, пов'язаних із здійсненням повноважень та основних завдань міліції або поліції, чи участі в антитерористичній операції, захисту незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України, наслідком якого є часткова втрата працездатності без визначення йому інвалідності. Згідно ст.99 даного Закону, розміри одноразової грошової допомоги поліцейським, а в разі їх загибелі (смерті) - особам, які за цим Законом мають право на її отримання, визначаються виходячи з розміру прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб на 1 січня календарного року, в якому прийнято рішення про виплату. У разі отримання поліцейським поранення (контузії, травми або каліцтва) унаслідок причин, зазначених у пункті 5, - у розмірі 70 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб на 1 січня календарного року, в якому прийнято рішення про виплату. Таким чином, ОСОБА_7 мав би отримати одноразову грошову допомогу в розмірі 123340,00 грн. Однак, 26.09.2017 р. ОСОБА_6 помер. Позивачка 04 грудня 2017 року звернулася до начальника Головного управління Національної поліції у Тернопільській області з заявою, форма якої передбачена Додатком 1 до Порядку. До даної заяви було долучено відповідні додатки. Однак, листом від 10.12.2017 р. № 737/05/3-2017 їй було відмовлено у виплаті одноразової грошової допомоги, у зв'язку із поданням неповного пакету необхідних документів, зокрема відсутня довідка медико-соціальної експертної комісії про результати визначання ОСОБА_6 ступеня втрати професійної працездатності (у відсотках). Крім того зазначили, що заява оформлена неналежним чином, оскільки у ній відсутні відповідні відмітки кадрового підрозділу та служби Державного нагляду за охороною праці. Вважають таку відмову ухиленням від виплати одноразової допомоги, оскільки згідно листа №52 від 13.02.2018 р. Тернопільського обласного центру медико-соціальної експертизи, згідно з діючими нормативними документами визначення ступеню втрати працездатності у відсотках військовослужбовцям посмертно не передбачено. Вказали, що фактична відмова у виплаті одноразової грошової допомоги суперечить ст.1227 Цивільного кодексу України, відповідно до якої суми заробітної плати, пенсії, стипендії, аліментів, допомоги у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю, відшкодувань у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, інших соціальних виплат, які належали спадкодавцеві, але не були ним одержані за життя, передаються членам його сім'ї, а у разі їх відсутності - входять до складу спадщини. Зазначили, що право на перехід членам сім'ї особи суми пенсії та допомоги, у зв'язку із тимчасовою непрацездатністю, відшкодувань у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, інших соціальних витрат, які належали спадкодавцеві, але не були ним одержані за життя, повністю узгоджується з усталеною практикою Європейського суду з прав людини (Справа «Стрельцов та інші військові пенсіонери з Новочеркаська проти Російської Федерації»).
В судовому засіданні представник відповідача проти позовних вимог заперечив в повному обсязі, з мотивів наведених у відзиві на позов та запереченнях, просив відмовити у їх задоволенні. Вказав, що 04.12.2017 р. позивачка звернулася до ГУНП в Тернопільській області із заявою про виплату одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) чи втрати працездатності поліцейського. Виходячи зі змісту зазначеної заяви ОСОБА_1 просила провести їй виплату одноразової грошової допомоги у зв'язку із отриманням поліцейським, а саме її чоловіком ОСОБА_6 поранення (контузії, травми або каліцтва) 28.01.2015 р. під час виконання ним службових обов'язків, пов'язаних із здійсненням повноважень та основних завдань міліції або поліції, чи участі в антитерористичній операції, захисту незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України, наслідком якого є часткова втрата працездатності без визначення йому інвалідності, який 26.09.2017 р. загинув (помер). 20.12.2017 р. ГУНП в Тернопільській області повідомило позивачку, що поданий нею пакет документів є неповний, зокрема відсутня довідка МСЕК про результати визначення ОСОБА_6 ступеня втрати професійної працездатності (у відсотках). Крім цього заява про виплату одноразової грошової допомоги оформлена не належним чином. Зазначив, що твердження позивачки про те, що у відповідності до п.4 розділу ІІІ Порядку №4, який передбачає перелік документів, що подаються для призначення одноразової грошової допомоги, не передбачає необхідність подання такої довідки, не відповідає дійсності, у зв'язку із тим, що для виплати допомоги на підставі п.5 ч.1 ст.97 Закону України «Про Національну поліцію» необхідно подати пакет документів, який передбачений п.5 Розділу ІІІ Порядку №4, а не пунктом п.4 зазначеного розділу. Вказав, що позивачка наголошує про те, що поза увагою відповідача залишилася відповідь від 13.02.2018 р. №52, якою Тернопільський обласний центр МСЕК інформував її, що визначення ступеня втрати працездатності у відсотках військовослужбовцям посмертно не передбачено, однак зазначену відповідь позивач до своєї заяви не долучала, більше того вказана відповідь надана їй після її звернення про отримання допомоги. Зауважив, що безпідставними також є посилання позивачки на норми статті 1227 Цивільного кодексу України, якою визначено, що соціальні виплати, які належать спадкодавцеві, але не були ним одержані за життя, передаються його сім'ї, а у разі їх відсутності - входять до складу спадщини, оскільки у відповідності до норм законодавства та Порядку №4, рішення щодо сплати одноразової грошової допомоги ОСОБА_6 відповідачем не приймалося, тому твердження, що зазначена соціальна виплата належить спадкодавцеві є передчасною.
Представник третьої особи Тернопільського обласного центру медико-соціальної експертизи пояснив, що ОСОБА_6 після отриманого поранення втратив працездатність і визначити ступінь такої втрати посмертно неможливо, однак визначення відсотків втрати працездатності не має значення при виплаті допомоги, оскільки вирішальним є лише втрата працездатності.
Представник третьої особи Державної установи «Територіальне медичне об'єднання Міністерства внутрішніх справ України по Тернопільській області» пояснив, що ОСОБА_6 проходив медичний огляд в медичній (військово-лікарській) комісії Державної установи «Територіальне медичне об'єднання МВС України по Тернопільській області», згідно із встановленим діагнозом, був придатний до служби в поліції та не придатний до служби на посаді поліцейського роти поліції особливого призначення. Також пояснив, що ОСОБА_6 періодично проходив лікування, однак тривалість такого лікування не давала підстав для його звільнення зі служби взагалі.
Суд, заслухавши пояснення позивача, представника позивача, представника відповідача та представників третіх осіб, дослідивши матеріали справи та з'ясувавши всі обставини справи, прийшов до переконання, що позов не підлягає до задоволення з наступних підстав.
Судом встановлено, що згідно наказу УМВС України в Тернопільській області від 12.01.2015 року №4 ДСК прапорщик міліції ОСОБА_6 у складі зведеного загону УМВС України в тернопільській області був відряджений у район проведення антитерористичної операції (далі - АТО) на сході України з 15.01.2015 р.
У період з 27.01.2015 р. по 28.01.2015 р. прапорщик міліції ОСОБА_6 заступив на службу на блок-пост №29 Попаснянського району Луганської області у складі зведеного загону УМВС України.
28.01.2015р. близько 02:35 год. по вищезазначеному посту розпочався обстріл з установки «Град». Під час даного обстрілу неподалік перебування прапорщика міліції ОСОБА_6 розірвався один із снарядів, внаслідок чого ОСОБА_6 отримав ушкодження вибуховою хвилею та втратив свідомість.
Наступного дня через погане самопочуття та погіршення стану здоров'я прапорщик міліції ОСОБА_6 звернувся у нейрохірургічне відділення Попаснянської ЦРЛ для надання йому медичної допомоги, де він перебував на лікуванні з 29.01.2015 р. по 09.02.2015р.
За результатами медичного обстеження прапорщику ОСОБА_6 поставлено діагноз: гостра закрита черепно-мозкова травма, струс головного мозку, лікувально-венозна дистензія, стадія декомпенсації, виражена цефалгія, виражений вестибулоатактичний синдром.
Після повернення із зони АТО прапорщик ОСОБА_6 періодично проходив лікування, що підтверджується випискою із медичної карти амбулаторного (стаціонарного) хворого від 11 червня 2018 року.
13 вересня 2018 року ОСОБА_6 звернувся до відповідача з рапортом про проведення розслідування поранення, що сталося 28.01.2015р.
30 вересня 2017 року відповідачем було складено ОСОБА_4 розслідування нещасного випадку (у тому числі поранення) за формою Н-5 та ОСОБА_4 № 9 про нещасний випадок (у тому числі поранення) за формою Н-1, якими підтверджено що нещасний випадок стався з ОСОБА_6 внаслідок контузії.
02 жовтня 2017 року ОСОБА_6 помер, що підтверджується Свідоцтвом про смерть серії І-ИД № 224850. Смерть ОСОБА_6 не пов'язана з проходженням служби та сталася з інших підстав, на час розгляду справи по цьому факту проводиться розслідування органами прокуратури.
04 грудня 2017 року на адресу Головного управління Національної поліції в Тернопільській області надійшла заява ОСОБА_1 про виплату одноразової грошової допомоги (далі - ОГД) у разі загибелі (смерті) чи втрати працездатності, у зв'язку з отриманням поліцейським, її чоловіком ОСОБА_6, поранення (контузії) 28.01.2015 р. під час виконання ним службових обов'язків, пов'язаних із здійсненням повноважень та основних завдань міліції або поліції, чи участі в антитерористичній операції, захисту незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України, наслідком якого була часткова втрата працездатності без визначення йому інвалідності.
До відповідної заяви позивачка долучила: копії акта розслідування нещасного випадку та акта, про нещасний випадок; копію постанови №38 від 25.10.2017 р. М(ВЛ)К «ТМО МВС України по Тернопільській області»; копію свідоцтва про смерть серії І-ИД №224850; копію свідоцтва про шлюб серії 1-ИД №081901; копію свідоцтва народження дитини; копії сторінок паспорта ОСОБА_1 та довідки про присвоєння РНОКПП.
Листом від 20.12.2017 року №737/05/3-2017 Головне управління Національної поліції в Тернопільській області повідомило позивачку про те, що нею представлений неповний пакет необхідних документів, виключний перелік яких передбачений Порядком та умовами виплати одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті) чи втрати працездатності поліцейського, зокрема відсутня довідка медико-соціальної експертної комісії про результати визначення ОСОБА_6 ступеня втрати професійної працездатності (у відсотках). Крім того, заява оформлена неналежним чином, зокрема, у ній відсутні відповідні відмітки кадрового підрозділу та служби Державного нагляду за охороною праці. Також, зазначено, що вказані обставини унеможливлюють прийняття на підставі наявних матеріалів позитивного рішення з призначення та виплати їй одноразової грошової допомоги.
Не погодившись із таким рішенням Головного управління Національної поліції в Тернопільській області, позивач звернулася до суду із відповідним позовом.
Визначаючись щодо спірних правовідносин, суд виходив з наступного.
У відповідності до ч.1 ст.97 Закону України «Про Національну поліцію» одноразова грошова допомога в разі загибелі (смерті), визначення втрати працездатності поліцейського (далі - одноразова грошова допомога) є соціальною виплатою, гарантованою допомогою з боку держави, яка призначається і виплачується особам, які за цим Законом мають право на її отримання, у разі:
1) загибелі поліцейського, що настала внаслідок протиправних дій третіх осіб, або під час учинення дій, спрямованих на рятування життя людей або усунення загрози їхньому життю, чи в ході участі в антитерористичній операції, під час захисту незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України або смерті поліцейського внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого за зазначених обставин;
2) смерті поліцейського, що настала під час проходження ним служби в поліції;
3) визначення поліцейському інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого під час виконання ним службових обов'язків, пов'язаних із виконанням повноважень та основних завдань міліції або поліції, чи участі в антитерористичній операції, захисту незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України, протягом шести місяців після звільнення його з поліції внаслідок причин, зазначених у цьому пункті;
4) визначення поліцейському інвалідності внаслідок захворювання, поранення (контузії, травми або каліцтва), пов'язаних з проходженням ним служби в органах внутрішніх справ або поліції, протягом шести місяців після звільнення його з поліції внаслідок причин, зазначених у цьому пункті;
5) отримання поліцейським поранення (контузії, травми або каліцтва) під час виконання ним службових обов'язків, пов'язаних із здійсненням повноважень та основних завдань міліції або поліції, чи участі в антитерористичній операції, захисту незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України, наслідком якого є часткова втрата працездатності без визначення йому інвалідності;
6) отримання поліцейським поранення (контузії, травми або каліцтва), пов'язаного із проходженням служби в органах внутрішніх справ або поліції, наслідком якого є часткова втрата працездатності без визначення йому інвалідності.
Питання щодо порядку та умов виплати одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті) чи втрати працездатності поліцейського врегульовує Порядок та умови виплати одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті) чи втрати працездатності поліцейського, що затверджений наказом Міністерства внутрішніх справ України від 11.01.2016 р. №4 (у редакції наказу Міністерства внутрішніх справ України 21.09.2017 №788) та зареєстрований в Міністерстві юстиції Україні 29 січня 2016 року за №163/28293 (далі - Порядок №4).
У відповідності до п.1 Розділу І Порядку №4 ці Порядок та умови визначають механізм оформлення і виплати одноразової грошової допомоги (далі - ОГД) у разі загибелі (смерті) чи втрати працездатності поліцейських центрального органу управління поліції, територіальних органів поліції, міжрегіональних територіальних органів Національної поліції, установ та організацій, що належать до сфери управління Національної поліції України (далі - органи поліції), поліцейських в т.ч. слухачів та курсантів вищих навчальних закладів із специфічними умовами навчання, які здійснюють підготовку поліцейських (далі - навчальних закладів), поліцейських, відряджених до інших органів державної влади, установ, організацій (далі - інших органів).
Згідно із п.1 Розділу ІІІ Порядку №4 формування пакета документів для призначення та виплати ОГД у органах поліції, навчальних закладах здійснюється підрозділами фінансового забезпечення та бухгалтерського обліку (далі - фінансові підрозділи) у взаємодії з підрозділами кадрового забезпечення, службами державного нагляду за охороною праці (далі - СДНОП) органів поліції та навчальних закладів, а також фахівцями військово-лікарської комісії (далі - ВЛК).
Відповідно до п. 5 Розділу ІІІ Порядку №4 для виплати ОГД у разі часткової втрати працездатності без визначення інвалідності чи в разі визначення інвалідності поліцейський подає:
1) заяву (рапорт) про виплату грошової допомоги у зв'язку з установленням втрати працездатності чи інвалідності;
2) довідку медико-соціальної експертної комісії про результати визначення ступеня втрати професійної працездатності (у відсотках);
3) довідку органу, установи, організації, підрозділу, яким попередньо було здійснено виплату ОГД із зазначенням підстави та дати її призначення, розміру виплати (у разі отримання такої виплати);
4) копію довідки до акта огляду медико-соціальною експертною комісією;
5) копію постанови відповідної ВЛК щодо встановлення причинного зв'язку поранення (контузії, травми або каліцтва), захворювання;
6) копії акта розслідування нещасного випадку та акта, що свідчить про причини та обставини поранення (контузії, травми або каліцтва) поліцейського, зокрема про те, що воно не пов'язане з учиненням ним кримінального чи адміністративного правопорушення або не є наслідком учинення ним дій у стані алкогольного, наркотичного, токсичного сп'яніння або навмисного спричинення собі тілесного ушкодження, за формою, що затверджується МВС;
7) копію посвідчення інваліда війни (за наявності);
8) копії сторінок паспорта з даними про прізвище, ім'я та по батькові і місце реєстрації;
9) копію документа, що підтверджує реєстрацію у Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків (сторінки паспорта громадянина України - для особи, яка через свої релігійні переконання відмовляється від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомила про це відповідний контролюючий орган і має відповідну відмітку в паспорті).
У місячний строк з дня реєстрації документів, зазначених у пунктах 4, 6 розділу ІІІ, фінансові підрозділи готують висновок про призначення одноразової грошової допомоги, за встановленою формою (додаток 2) (пункт 1 Розділ IV Порядку №4).
Рішення про призначення виплати ОГД приймається керівником органу поліції або навчального закладу у якому проходив (проходить) службу поліцейський, у п'ятнадцятиденний строк з дня затвердження висновку, шляхом видання наказу про виплату такої допомоги, а в разі відмови - письмовим повідомленням заявника із зазначенням підстав такої відмови.
Таким чином у разі втрати працездатності поліцейським йому виплачується одноразова грошова допомога за його зверненням у зазначеному порядку на підставі п. 5 частини першої статті 97 цього Закону.
Частиною 1 ст. 99 Закону України «Про Національну поліцію» передбачено розміри одноразової грошової допомоги поліцейським, а в разі їх загибелі (смерті) - особам, які за цим Законом мають право на її отримання.
Відповідно до ч. 1 ст. 99 України «Про Національну поліцію» у випадках, зазначених у пунктах 1, 2 частини першої статті 97 цього Закону, право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги мають члени сім'ї, батьки та утриманці загиблого (померлого) поліцейського.
Аналіз вищенаведених норм, дозволяє суду зробити висновок про те, що право на одноразову допомогу має поліцейський за умови подання у встановлений строк необхідних документів для її отримання, а члени його сім'ї мають право на виплату допомоги у разі загибелі чи смерті поліцейського. Проте, їх право на одержання такої допомоги напряму залежить від того чи оформив за собою таке право поліцейський.
Як встановлено в судовому засіданні ОСОБА_6 за призначенням одноразової грошової допомоги у зв'язку із втратою працездатності до відповідача не звертався. Водночас, за такою допомогою звернулась його дружина - ОСОБА_1, із заявою від 04 грудня 2017 року, після смерті ОСОБА_6
Як слідує із вказаної заяви та матеріалів справи позивач звернулась до відповідача із заявою про виплату одноразової грошової допомоги передбаченої п.5 частини 1 статті 97 Закону України «Про Національну поліцію», до якої додаються документи передбачені п.5 Розділу ІІІ Порядку №4, однак подала пакет документів, що передбачений пунктом 4 Розділу ІІІ Порядку №4.
У зв'язку з чим, 20.12.2017 р. ГУ НП в Тернопільській області повідомило позивачку, що поданий нею пакет документів є неповний, зокрема відсутня довідка МСЕК про результати визначення ОСОБА_6 ступеня втрати професійної працездатності (у відсотках). Крім цього, заява про виплату одноразової грошової допомоги оформлена не належним чином.
Суд бере до уваги пояснення представника відповідача, що, відповідно до встановленого порядку, при виплаті ОГД при частковій втраті працездатності звертатися повинен сам поліцейський, який повинен надати зазначені документи.
Як вже зазначалося, поранення ОСОБА_6 сталося 28.01.2015р. Відповідно до п. 8 Порядку проведення розслідування та ведення обліку нещасних випадків, професійних захворювань і аварій на виробництві, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30 листопада 2011 р. N 1232, про кожний нещасний випадок потерпілий або працівник, який його виявив, чи інша особа - свідок нещасного випадку повинні негайно повідомити керівника робіт, який безпосередньо здійснює контроль за станом охорони праці на робочому місці (далі - безпосередній керівник робіт), чи іншу уповноважену особу підприємства і вжити заходів до надання необхідної допомоги потерпілому.
Відповідно до п. 10 Порядку роботодавець, одержавши повідомлення про нещасний випадок (крім випадків, передбачених пунктом 37 цього Порядку), зобов'язаний протягом доби утворити комісію у складі не менш як три особи та організувати проведення розслідування.
Згідно із п. 14 Порядку комісія зобов'язана протягом трьох робочих днів з моменту її утворення скласти у п'яти примірниках акт проведення розслідування нещасного випадку за формою Н-5 та акт про нещасний випадок, пов'язаний з виробництвом, за формою Н-1 і передати їх роботодавцеві для затвердження.
З наведеного слід зробити висновок, що акти про поранення ОСОБА_6 повинні були складенні його безпосереднім керівництвом в зоні проведенні антитерористичної операції не пізніше чотирьох діб з дня його поранення.
Судом встановлено, що акти за формою Н-1 та Н-5 після поранення ОСОБА_6 керівництвом в зоні АТО не складалися, а ОСОБА_6 звернувся до відповідача про проведення розслідування його поранення лише 13 вересня 2017 року за наслідками якого були складені ці акти.
В судовому засіданні учасники процесу пояснили, що ОСОБА_6 та відповідач були обізнані про те, що ОСОБА_6 за станом здоров'я потребує переведення на іншу посаду. Одночасно з цим ОСОБА_6, у разі його звернення, мала б бути виплачена одноразова допомога при пораненні.
Враховуючи характер отриманого поранення та неможливість продовження служби на займаній посаді суд вважає, що таке тривале зволікання з проведенням розслідування поранення ОСОБА_6 виникло з вини безпосереднього керівництва ОСОБА_6 в зоні АТО, відповідача у справі, а також і з вини самого ОСОБА_6, які зволікали з таким проведенням з лютого 2015 року до дати подання рапорту 13 вересня 2017 року, оскільки проведення такого розслідування, подальше проходження ВЛК та МСЕК могло б призвести до переведення ОСОБА_6 на іншу посаду. Зазначена бездіяльність унеможливила виплату у встановлені строки та порядку одноразової грошової допомоги ОСОБА_6
В судовому засіданні представник позивача пояснив, що ст. 101 Закону України «Про Національну поліцію» передбачено випадки при яких одноразова допомога не виплачується, однак ОСОБА_6 не вчиняв таких дій, отже, така допомога повинна бути виплачена позивачці.
Відповідно до ст. 101 Закону України «Про Національну поліцію» призначення і виплата одноразової грошової допомоги не здійснюються, якщо загибель (смерть), поранення (контузія, травма або каліцтво), інвалідність, часткова втрата працездатності без визначення інвалідності поліцейського є наслідком:
а) учинення ним діяння, яке є кримінальним або адміністративним правопорушенням;
б) учинення ним дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп'яніння;
в) навмисного спричинення собі тілесного ушкодження, іншої шкоди своєму здоров'ю або самогубства (крім випадку доведення особи до самогубства, який доведений судом);
г) подання особою свідомо неправдивої інформації про призначення і виплату одноразової грошової допомоги.
Разом з тим, суд вважає, що такі підстави невиплати допомоги не можуть застосовуватися у випадку, коли поліцейський, маючи право на одноразову грошову допомогу, не звертається у встановленому порядку з метою її отримання.
Представник позивача в судовому засіданні також пояснив, що право на одноразову допомогу виникло у позивачки в силу ст. 1227 ЦК України.
Відповідно до статті 1227 ЦК суми заробітної плати, пенсії, стипендії, аліментів, допомоги у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю, відшкодувань у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, інших соціальних виплат, які належали спадкодавцеві, але не були ним одержані за життя, передаються членам його сім'ї, а у разі їх відсутності - входять до складу спадщини.
Однак у цій статті мова йде про виплату соціальних виплат, які належали спадкодавцю, проте ОСОБА_6 не набув права на виплату одноразової грошової допомоги, оскільки вона йому не призначалась.
Суд зазначає, що право на отримання заборгованості правонаступник має у випадку, якщо соціальна виплата була нарахована померлому, однак не отримана померлим. Подібна правова позиція наведена в постанові Верховного Суду від 24 травня 2018 року у справі №2а-7560/11.
Крім того, суд не погоджується із твердженням представника позивача про порушення відповідачем практики Європейського суду з прав людини (постанова ЄСПЛ від 29.07.2010 у справі Streltsov and other “Novocherkasskpensioners” v. Russia), Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, в тому числі порушення легітимних сподівань позивачки на отримання одноразової грошової допомоги та принципу юридичної визначеності.
Відповідно до ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Концепція «майна» в розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції не обмежується власністю на матеріальні речі та не залежить від формальної класифікації у національному праві: певні інші права та інтереси, які становлять активи, також можуть вважатися «правом власності», а відтак і «майном».
Вирішуючи питання щодо застосування статті 1 Першого протоколу до Конвенції до конкретної справи суд повинен з'ясувати, чи надають обставини справи в цілому заявнику право на самостійний інтерес, який захищається цією статтею.
У своїй постанові від 29.07.2010 у справі «Streltsov and other “Novocherkasskpensioners” v. Russia», на яку посилається позивач, Європейський Суд з прав людини визнав, що громадяни мають право на підтримання скарг своїх померлих родичів у межах статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.
Вказаного висновку Європейський Суд з прав людини дійшов, виходячи з того, що право на отримання заробітної плати і прирівняних до неї платежів, пенсій та інших грошових сум, які виплачуються в якості засобів для існування і підлягали виплаті, проте не були отримані громадянином за життя, належать членам сім'ї померлої особи.
Таким чином, у цій справі Європейський Суд з прав людини зазначає про виплати спадкоємцям грошових сум, які підлягали виплаті, тобто були нараховані, іншим чином встановлені чи визнанні судом, але були не виплачені спадкодавцю.
Разом з тим, у рішенні від 23 листопада 1983 року «ОСОБА_2 дер Мюсель проти Бельгії» Європейський Суд з прав людини зазначив, що стаття 1 Першого протоколу захищає право власності на майно, яке вже належить особі.
В рішенні від 22 грудня 2004 року у справі «Мерже і Крос проти Франції» Європейський Суд з прав людини вказав на те, що стаття 1 Першого протоколу проголошує право кожного на мирне володіння своїм майном, але стосується лише існуючого майна і не гарантує права отримувати майно у спадок чи внаслідок добровільного відчуження.
Отже, Європейський Суд з прав людини при застосуванні статті 1 Першого протоколу говорить про майно, яке особі належить, а не може належати за певних умов.
Тому суд вважає, що до майна, яке вже належить особі слід віднести визнані права вимоги, інші права чи встановлені виплати, які належали спадкодавцю, тобто були боргом, а не ті, які він міг би отримати за певних умов чи вчинивши певні дії.
Щодо законних очікувань позивача та недотримання відповідачем принципу юридичної визначеності суд зазначає наступне.
У рішенні від 02 липня 2002 року у справі «Гайдук та інші проти України» Європейський Суд з прав людини вказав, що згідно з постійною практикою органів Конвенції поняття «майно» в розумінні статті 1 Протоколу № 1 може охоплювати як «фактичне майно» (див. рішення у справі «ОСОБА_2 дер Мусселе проти Бельгії» від 23 листопада 1983 р.), так і майнові цінності, в тому числі боргові вимоги, згідно з якими заявник може претендувати щонайменше на «законне сподівання» на фактичне користування правом власності (див. рішення в справі «ОСОБА_8 Девелопментс ЛТД та інші проти Ірландії» від 29 листопада 1991 р., в справі «Пресос Компанія Навієра СА проти Бельгії» від 20 листопада 1995 р.). З іншого боку, це положення не гарантує жодного права на те, щоб стати власником того чи іншого майна (див. справу Лінде проти Швеції, петиція № 11628/85, рішення Комісії від 9 травня 1986 р.).
У цій справі Суд зазначив, що ст.1 Першого протоколу не гарантує права на надбання майна (див. рішення у справах «ОСОБА_2 дер Мюсель проти Бельгії» та «Копеський проти Словаччини»). Особа може заявляти про порушення ст.1 Першого протоколу тільки тією мірою, якою оскаржувані рішення національного суду стосуються її майна в розумінні цього положення. «Майном» може бути як «існуюче майно», так і активи, включаючи вимоги, стосовно яких особа може стверджувати, що вона має принаймні «легітимні сподівання» на реалізацію майнового права. «Легітимні сподівання» за своїм характером повинні бути більш конкретними, ніж просто надія й повинні ґрунтуватися на законодавчому положенні або юридичному акті, такому як судовий вердикт (рішення у справі «Копеський проти Словаччини»).
Таким чином, суд вважає, що позивачка не мала легітимних сподівань на отримання допомоги, яка могла бути виплачена ОСОБА_6, оскільки останній не скористався своїм правом на отримання одноразової грошової допомоги.
Позиція Європейського суду з прав людини стосовно реалізації принципу юридичної визначеності сформована у декількох рішеннях, зокрема у справах «Санді Таймс» проти Сполученого королівства», «Олсон проти Швеції» та ін. Згідно з цією позицією будь-яка «норма не може вважатися «законом», якщо вона не сформульована з достатньою чіткістю так, щоб громадянин самостійно або, якщо у цьому буде потреба, з професійною допомогою міг передбачати з долею вірогідності, яка може вважатися розумною за цих обставин, наслідки, до яких можуть призвести конкретні дії».
Як вже зазначалося, положення статей 97 та 99 Закону України «Про Національну поліцію» дають підстави дійти висновку, що члени сім'ї мають право на виплату допомоги у разі загибелі чи смерті поліцейського у випадках, зазначених у пунктах 1, 2 частини першої статті 97 цього Закону. З підстав передбачених п. 5 частини першої статті 97 цього Закону право на одноразову допомогу має поліцейський.
Таким чином, суд робить висновок, що недотримання вимог законодавства про виплату одноразової допомоги при пораненні не може вважатися порушенням принципу юридичної визначеності, оскільки таке недотримання не може призвести до нечіткості норми нормативного акту чи непередбачуваності наслідків конкретних дій чи бездіяльності.
При вирішенні спору суд також бере до уваги пояснення представника відповідача, що після закінчення розслідування позивачка може звернутися до відповідача про виплату одноразової грошової допомоги у разі смерті поліцейського, відповідно до пункту 2 ч. 1 ст. 97 Закону України «Про національну поліцію».
Керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
В задоволенні позову ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Тернопільській області, треті особи, що не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Тернопільський обласний центр медико-соціальної експертизи, Державна установа «Територіальне медичне об'єднання Міністерства внутрішніх справ України по Тернопільській області» про стягнення одноразової грошової допомоги - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Львівського апеляційного адміністративного суду через Тернопільський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 23 червня 2018 року.
Головуючий суддя Баранюк А.З.
копія вірна
Суддя Баранюк А.З.