31 травня 2018 року м. Рівне №817/1179/18
Рівненський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Махаринця Д.Є. розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом
Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1
доУправління Держпраці у Рівненській області
про визнання протиправними та скасування постанов,
ФОП ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулась до Рівненського окружного адміністративного суду з позовом до Управління Держпраці у Рівненській області (далі - відповідач) про визнання протиправними і скасування постанов про накладення штрафів на підставі акта інспекційного відвідування (невиїзного інспектування) юридичної особи (фізичної особи), яка використовує найману працю від 14 березня 2018 №КВ 03/951/АВ, а саме: №КВ 03/951/000198/ТД/іП від 03.04.2018 в розмірі 111690 гривень; №КВ 03/951/000199/ТД/іП від 03.04.2018 в розмірі 3723 гривні.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що проведення комісійного обстеження, в результаті якого, нібито встановлено порушення частини 3 статті 24 КЗпП України не відповідає вимогам закону та не може бути підставою для притягнення до адміністративної відповідальності. Вказує, що 13.03.2018 продаж товарів здійснювала продавець ОСОБА_2, яка була присутня на робочому місці, зокрема і під час інспекційного відвідування інспектором праці ОСОБА_3, а тому і обставини з допущення до роботи ОСОБА_4 неіснували, що свідчить про незаконність винесення постанови № КВ 03/951/000198/ТД/іП від 03.04.2018. Зазначає, що ОСОБА_4 не було допущено до роботи до повідомлення територіального органу Державної фіскальної служби, а отже і постанова №КВ 03/951/000199/ТД/іП від 03.04.2018 є незаконною.
В обґрунтування позовних вимог, позивач посилається на те, що право на проведення перевірок за дотриманням законодавства про працю та встановлення факту порушення трудового законодавства мають посадові особи Державної служби України з питань праці та посадові особи її територіальних органів, які відповідно до своїх посадових обов'язків мають повноваження державного інспектора з питань праці. Вказує, що відповідно до п. 14.1.202. ст. 14 ПК України під продажем (реалізацією) товарів, розуміються будь-які операції, що здійснюються згідно з договорами купівлі-продажу, міни, поставки та іншими господарськими, цивільно-правовими договорами, які передбачають передачу прав власності на такі товари за плату або компенсацію незалежно від строків її надання, а також операції з безоплатного надання товарів, чого ОСОБА_4 не здійснювала. Зазначає, що невстановлення перевіряючими обставин часу початку роботи ОСОБА_4, виду виконаних нею робіт, виконання нею доручень та інших обставин, які б свідчили про виконання трудового договору в певний час та в певному місці, які є обов'язковими для доведення вини у вчиненні правопорушення, свідчить про протиправність винесеної постанови.
Відповідач позов не визнав з підстав, викладених у відзиві на адміністративний позов, який обґрунтований тим, що відповідно до чинного законодавства України, право на проведення перевірок за додержанням законодавства про працю мають посадові особи не лише Держпраці та її територіальних органів, але й виконавчих органів міських рад міст обласного значення та сільських, селищних, міських рад об'єднаних територіальних громад, з питань своєчасної та у повному обсязі оплати праці, додержання мінімальних гарантій в оплаті праці, оформлення трудових відносин. Під час інспекційного відвідування, яке розпочалось 13.03.2018 о 10 годині 30 хвилин, інспектором праці ОСОБА_3 був зафіксований факт допущення до роботи громадянки ОСОБА_4 без укладення трудового договору з ФОП ОСОБА_1 В ході інспекційного відвідування ФОП ОСОБА_1 було працевлаштовано ОСОБА_4 відповідно до направлення на працевлаштування № 17561803130014001 від 13.03.2018 Здолбунівської районної філії Рівненського обласного центру зайнятості. ОСОБА_4 прийнято на роботу з 13.03.2018 продавцем непродовольчих товарів і повідомлення до Рівненської ОДПІ ГУ ДФС подано 13.03.2018 о 16 годині 55 хвилин. ОСОБА_3 того, зазначає, що позивачем не ведеться облік виконуваної працівниками ОСОБА_5 та ОСОБА_2 роботи.
Відповідно до частини восьмої статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України при розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їхні усні пояснення. Судові дебати не проводяться.
Справа розглядалась у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження згідно приписів статей 12, 257, 262 КАС України та враховуючи характер спірних правовідносин, предмет доказування та склад учасників, а також інші обставини, які мають значення для вирішення даної справи без проведення судового засідання та виклику учасників справи.
З'ясувавши всі обставини справи в їх сукупності на підставі чинного законодавства, перевіривши їх дослідженими доказами, здійснивши системний аналіз нормативно правових актів, які підлягають до застосування при наданні правової оцінки спірним правовідносинам, суд приходить до висновку про задоволення позову з огляду на наступне.
Згідно зі статтею 259 Кодексу законів про працю України державний нагляд та контроль за додержанням законодавства про працю юридичними особами незалежно від форми власності, виду діяльності, господарювання, фізичними особами - підприємцями, які використовують найману працю, здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. Центральні органи виконавчої влади здійснюють контроль за додержанням законодавства про працю на підприємствах, в установах і організаціях, що перебувають у їх функціональному підпорядкуванні, крім органів доходів і зборів, які мають право з метою перевірки дотримання податкового законодавства здійснювати такий контроль на всіх підприємствах, в установах і організаціях незалежно від форм власності та підпорядкування.
Постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2015 № 100 «Про утворення територіальних органів Державної служби з питань праці та визнання такими, що втратили чинність, деяких постанов Кабінету Міністрів України» утворено Державну службу України з питань праці, реорганізувавши шляхом злиття територіальні органи Державної служби гірничого нагляду та промислової безпеки і Державної інспекції з питань праці.
Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 16.09.2015 № 929-р «Питання Державної служби з питань праці» на Державну службу України з питань праці покладено здійснення функцій і повноважень Державної інспекції з питань праці, що припиняється.
Положення про Державну службу України з питань праці затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2015 № 96 (далі - Положення).
Відповідно до пункту 1 вказаного Положення Державна служба України з питань праці (Держпраці) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра соціальної політики, і який реалізує державну політику у сферах промислової безпеки, охорони праці, гігієни праці, здійснення державного гірничого нагляду, а також з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, зайнятість населення, загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності, на випадок безробіття (далі - загальнообов'язкове державне соціальне страхування) в частині призначення, нарахування та виплати допомоги, компенсацій, надання соціальних послуг та інших видів матеріального забезпечення з метою дотримання прав і гарантій застрахованих осіб.
Держпраці здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку територіальні органи. На утворені територіальні органи Держпраці може покладати виконання завдань за міжрегіональним принципом (пункт 7 Положення).
За приписами підпункту 9 пункту 4 Положення Держпраці відповідно до покладених на неї завдань проводить, зокрема, моніторинг у сфері оплати праці в частині своєчасної і не нижче визначеного державою мінімального розміру оплати праці.
У відповідності до підпункту 51 пункту 4 Положення Держпраці відповідно до покладених на неї завдань: складає у випадках, передбачених законом, протоколи про адміністративні правопорушення, розглядає справи про такі правопорушення і накладає адміністративні стягнення.
Процедуру проведення Державною інспекцією України з питань праці (далі - Держпраці України) та її територіальними органами перевірок додержання законодавства з питань праці у межах повноважень встановлено порядком проведення перевірок посадовими особами Державної інспекції України з питань праці та її територіальних органів, затвердженого наказом Міністерства соціальної політики України від 02.07.2012 №390, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 30 липня 2012 року за №1291/21603 (далі Порядок №390).
Відповідно до пункту 3 Порядку №390 інспектор може проводити планові та позапланові перевірки, які можуть здійснюватися за місцем провадження господарської діяльності суб'єкта господарювання або його відокремлених підрозділів або у приміщенні органу державного нагляду (контролю) у випадках, передбачених Законом України "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності".
Судом встановлено, що відповідно до акту інспекційного відвідування (невиїзного інспектування) юридичної особи (фізичної особи), яка використовує найману працю №КВ03/951/АВ від 14 березня 2018, інспектором праці ОСОБА_3, службове посвідчення №951 було проведено інспекційне відвідування у позивача з 10 год. 30 хв. 13.03.2018 до 13 год. 35 хв. 14.03.2018.
Відповідно до акту інспекційного відвідування №КВ03/951/АВ від 14 березня 2018 року, графа «Детальний опис виявленого порушення» встановлено наступні порушення: в порушення вимог ч.3 ст.24 КЗпП України, ФОП ОСОБА_1 було допущено до роботи працівника 21.02.2018 (під час обстеження комісії) та 13.03.2018 (під час інспекційного відвідування) ОСОБА_4 у торговому відділі до продажу одягу на 2 поверсі у магазині «Колібріс», не оформлено наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу та не повідомлено центральний огран виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку встановленому Кабінетом Міністрів України. Однак в ході інспекційного відвідування ФОП ОСОБА_1 працевлаштовано ОСОБА_4, а саме: відповідно до направлення на працевлаштування №17561803130014001 від 13.03.2018 року Здолбунівської районної філії Рівненського обласного центру зайнятості направлено ОСОБА_4 для працевлаштування на робоче місце до ФОП ОСОБА_1 продавцем непродовольчих товарів відповідно до інформації про потребу у працівниках від 13.03.2018. В порушення вимог ПКМУ №413, повідомлення про прийняття працівника на роботу ОСОБА_4 не подано ФОП ОСОБА_1 до територіальних органів Державної фіскальної служби за місцем обліку як платника єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за встановленою формою до початку роботи працівника за укладеним трудовим договором. А саме, наказом №9 від 13.03.2018 прийнята на роботу ОСОБА_4 з 13 березня 2018 продавцем непродовольчих товарів, з неповним робочим днем. Однак повідомлення до Рівненської ОДПІ ГУ ДФС (Здолбунівське відділення) подано 13.03.2018 о 16 годині 55 хвилин.
За наслідками розгляду акту інспекційного відвідування №КВ03/951/АВ від 14 березня 2018, відповідачем було винесено постанови №КВ 03/951/000198/ТД/іП від 03.04.2018 в розмірі 111690 гривень та №КВ 03/951/000199/ТД/іП від 03.04.2018 в розмірі 3723 гривні.
Відповідно до постанови №КВ 03/951/000198/ТД/іП від 03.04.2018 року позивача притягнуто до відповідальності за порушення вимог ч.3 ст.24 КЗпП України, а згідно з постановою №КВ 03/951/000199/ТД/іП від 03.04.2018 року за порушення вимог Постанови Кабінету міністрів України №413 «Про порядок повідомлення Державній фіскальній службі та її територіальним органам про прийняття працівника на роботу».
Із досліджених матерів справи, встановлено, що інспектором праці ОСОБА_3 було здійснено інспекційне відвідування з використанням службового посвідчення №951.
Відповідно до п.п. 3 п.5 Порядку здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України №295 від 26.04.2017, інспекційні відвідування проводяться за рішенням керівника органу контролю про проведення інспекційних відвідувань з питань виявлення неоформлених трудових відносин, прийнятим за результатами аналізу інформації, отриманої із засобів масової інформації, інших джерел, доступ до яких не обмежений законодавством, та джерел, зазначених у підпунктах 1, 2, 4-7 цього пункту.
Згідно ч.3 п.5 вищезазначеного Порядку здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю, рішення про доцільність проведення відповідних заходів з підстав, визначених підпунктами 5-7 цього пункту та пунктом 31 цього Порядку, приймає керівник органу контролю, його заступник.
Однак, досліджені матеріали справи, не містять відповідного рішення відповідача, прийнятого керівником органу контролю чи його заступником про проведення інспекційного відвідування з питань виявлення неоформлених трудових відносин у ФОП ОСОБА_1 та доцільності проведення відповідних заходів.
ОСОБА_3 того, спірна постанова №КВ 03/951/000198/ТД/іП від 03.04.2018 винесена відповідачем на підставі перевірки здійсненої під час обстеження комісії з залученням представників Здолбунівської районної державної адміністрації та Здолбунівського відділення Рівненської об'єднаної державної податкової інспекції, тобто на підставі висновків осіб, які не уповноважені Законом на здійснення перевірок фізичних чи юридичних осіб з питань праці та не наділені повноваженнями контролюючих органів.
Відповідно до довідки за результатами обстеження стану дотримання чинного законодавства що оформлення трудових відносин, оплати праці від 21 лютого 2018, під час обстеження, встановлено перебування громадянки ОСОБА_6 в торговому відділі з продажу одягу (м.Здолбунів, вул. Гетьмана Мазепи, магазин «Колібріс» 2-й поверх), а не ОСОБА_4, про що зазначено в спірній постанові.
Оскільки, саме висновки інспектора з питань праці, відображені в акті перевірки, є підставою для винесення постанови про накладення штрафу, то, в даних правовідносинах, не може застосовуватися відповідальність до суб'єкта господарської діяльності на підставі обставин, встановлених не уповноваженими на те особами та у порядку і спосіб, що не передбачені Законом.
Посилання відповідача у відзиві на наявність повноважень для контролю за додержанням законодавства про працю посадовими особами Держпраці та її територіальних органів, а також виконавчих органів міських рад міст обласного значення та сільських, селищних, міських рад об'єднаних територіальних громад, не спростовує відсутність повноважень для проведення відповідних перевірок з залученням представників Здолбунівської районної державної адміністрації та Здолбунівського відділення Рівненської об'єднаної державної податкової інспекції, які не є представниками виконавчого органу місцевого самоврядування.
Факт порушення трудового законодавства інспектором з питань праці самостійно не виявлено, а використання відомостей, отриманих з інших джерел у не встановлений Законом спосіб не може слугувати підставою для встановлення винуватості особи та винесення постанови про накладення штрафу.
За змістом постанови №КВ 03/951/000198/ТД/іП від 03.04.2018, ОСОБА_4 допущено до роботи без укладення трудового договору.
При цьому, відповідачем не доведено обставин допущення до роботи ОСОБА_4 без укладення трудового договору з позивачем про що зазначено у відзиві на позовну заяву.
З досліджених судом доказів в справі, відсутні будь-які відомості про доведеність обставин допущення позивачем до роботи ОСОБА_4, таких як: проходження медичного огляду, копії заяв про прийом на роботу, анкет, листів про розгляд резюме, записи в журналі про передачу трудової книжки, про ознайомлення з будь-якими правилами тощо; виконання трудової функції (наприклад, акти здачі робіт, довіреності, видані роботодавцем на працівника, записи в книзі скарг і пропозицій, листування з клієнтом, покази колег по роботі, контрагентів, телефонні розмови, фотографії на робочому місці, відеозапис на робочому місці тощо); виконання вимог щодо внутрішнього трудового розпорядку (можна підтвердити показами свідків-охоронців на пропускні системі офісного центру, відеозаписами з камер спостереження на пропускних пунктах, карточками пропускними, показами колег, журналами реєстрації виходу на роботу); виплати заробітної плати (наприклад, підписи на платіжних документах, підписи в журналах, квитанції, документи про перерахування коштів на картковий рахунок тощо).
Відповідно до ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Відсутність належних, допустимих, достовірних та достатніх доказів на підтвердження правомірності рішення відповідача з винесення постанови №КВ 03/951/000198/ТД/іП від 03.04.2018 свідчить про незаконність даного рішення, і, як наслідок, визнанню постанови протиправною з її скасуванням.
За змістом постанови №КВ 03/951/000199/ТД/іП від 03.04.2018, повідомлення про прийняття працівника ОСОБА_4 на роботу не подано позивачем до територіальних органів Державної фіскальної служби за місцем обліку як платника єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за встановленою формою до початку роботи працівника за укладеним трудовим договором.
Як встановлено судом вище, відповідачем не надано доказів на підтвердження обставин допущення працівника ОСОБА_4 до роботи, а також часу допущення до роботи останньої.
Будь-які дані, на підставі яких суд міг би встановити обставини про початок роботи ОСОБА_4 до повідомлення за встановленою формою про прийняття її на роботу, відповідачем ненадано.
Згідно ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Перевіряючи ці обставини, суд констатує, що оскаржені позивачем постанови цим вимогам не відповідають, оскільки прийняті без урахування вищезазначених обставин.
Згідно ч.2 ст.74 КАС України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Відповідно до ч.2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Наслідком встановлення невідповідності частини рішення суб'єкта владних повноважень вимогам законодавства є визнання такого акта частково протиправним, при умові, якщо цю частину може бути ідентифіковано (виокремлено, названо) та без неї вказаний акт в іншій частині не втрачає свою цілісність, значення. Зокрема, частково протиправним можна визнати якусь частину, пункт, речення рішення. Вказана позиція узгоджується із позицією Верховного суду України, викладеній у постанові від 05.12.2006 року (справа №21-527во06).
Разом з тим, суд, надаючи правову оцінку встановленим відповідачем порушенням вимог законодавства про працю, не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймаючи замість рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб'єкта владних повноважень.
Суд виключно досліджує прийняті рішення суб'єкта владних повноважень на предмет їх відповідності закону. Така позиція суду узгоджується із позицією Верховного суду України, викладеною в постанові Пленуму Верховного суду України №13 від 24.10.2008 року.
Відповідачем не доведено належними та допустимими доказами порушення позивачем, як суб'єктом господарювання, як вимог ст.24 КЗпПУ так і Постанови КМУ №413 від 17.06.2015, для прийняття оспорюваних постанов згідно яких на позивача накладено відповідні штрафи.
На підставі викладеного, суд дійшов до висновку про протиправність спірних постанов і необхідність задоволення адміністративного позову.
Відповідно до ч.1 ст.139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Таким чином, суд присуджує на користь позивача всі здійснені, документально підтверджені, витрати по сплаті судового збору у розмірі 1154 гривні 14 копійок з Державного бюджету України за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Керуючись статтями 241-246, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов задовольнити.
Визнати протиправною та скасувати постанову Управління Держпраці у Рівненській області про накладення штрафу на фізичну особу-підприємця ОСОБА_1 №КВ 03/951/000198/ТД/іП від 03.04.2018 в розмірі 111690 гривень.
Визнати протиправною та скасувати постанову Управління Держпраці у Рівненській області про накладення штрафу на фізичну особу-підприємця ОСОБА_1 №КВ 03/951/000199/ТД/іП від 03.04.2018 в розмірі 3723 гривні в частині порушення вимог Постанови Кабінету міністрів України від 17 червня 2015 року № 413 «Про порядок повідомлення Державній фіскальній службі та її територіальним органам про прийняття працівника на роботу».
Присудити на користь позивача ФОП ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, РНОКПП НОМЕР_1) за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень Управління Держпраці у Рівненській області (вул.Лермонтова, буд.7, м.Рівне, 33028, код ЄДРПОУ 39780243) судовий збір у розмірі 1154 гривні 14 копійок.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Апеляційна скарга подається до Житомирського апеляційного адміністративного суду через Рівненський окружний адміністративний суд.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя Махаринець Д.Є.