№ провадження 11-кп/781/402/18 Головуючий у суді І-ї інстанції ОСОБА_1
Категорія 185 (81, 86-1, 140) Доповідач в колегії апеляційного суду ОСОБА_2
21.06.2018 року. м.Кропивницький
Колегія суддів судової палати у кримінальних справах Апеляційного суду Кіровоградської області у складі:
головуючого судді ОСОБА_2 ,
суддів: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
за участю секретаря ОСОБА_5 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кропивницький матеріали кримінального провадження № 12017120210000180 за апеляційною скаргою прокурора у кримінальному провадженні на ухвалу Новогородківського районного суду Кіровоградської області від 24.04.2018 року, якою щодо
ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Верблюжка, Новгородківського району, Кіровоградської області, проживає АДРЕСА_1 , громадянин України, не одруженого, не працює, інваліда 2 групи з дитинства, раніше не судимого
відмовлено в задоволенні клопотання прокурора про застосування примусових заходів медичного характеру
за участі сторні кримінального провадження:
прокурора ОСОБА_7 ,
захисника-адвоката ОСОБА_8
В апеляційній скарзі прокурор просить скасувати ухвалу Новгородківського районного суду Кіровоградської області від 24.04.2018 у зв'язку з невідповідністю висновків суду, викладених у судовому рішенні, фактичним обставинам кримінального провадження, істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону та закрити кримінальне провадження щодо застосування примусових заходів медичного характеру. Свої вимоги обґрунтовує тим, що викладені в мотивувальній та резолютивній частинах ухвали містять істотні суперечності, оскільки в мотивувальній частині ухвали суду, суд прийшов до висновку, що дії ОСОБА_6 за ч.3 ст.185 КК України кваліфіковано правильно, оскільки останній вчинив суспільно-небезпечне діяння, але внаслідок змін у стані його здоров'я відпала потреба у застосуванні примусових заходів медичного характеру, а тому кримінальне провадження щодо примусових заходів медичного характеру підлягає закриттю, однак в резолютивній частині ухвали суд прийшов до неправильного висновку про відмову в задоволенні клопотання щодо застосування примусових заходів медичного характеру, що не передбачено чинним КПК України.
Ухвалою Новогородківського районного суду Кіровоградської області від 24.04.2018 року в задоволенні клопотання прокурора про застосування примусових заходів медичного характеру у вигляді госпіталізації до психіатричного закладу зі звичайним наглядом у кримінальному провадженні внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12017120210000180 від 22.06.2017 року стосовно ОСОБА_6 за підозрою у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого ч. 3 ст. 185 КК України відмовлено.
Своє рішення суд мотивував тим, що зібраними по справі доказами встановлено, що на теперішні час ОСОБА_6 вже надається амбулаторна примусова психіатрична допомога за місцем проживання. Тому, клопотання прокурора про застосування до ОСОБА_6 примусових заходів медичного характеру зі звичайним наглядом задоволенню не підлягає.
Заслухавши доповідача, у дебатах прокурора, який частково підтримав подану апеляційну скаргу, в частині порушення вимог ч.4 ст.513 та ст.512 КПК України, оскільки суд за наслідками розгляду клопотання повинен був закрити провадження але клопотання розглянуто за відсутності ОСОБА_6 , захисника-адвоката ОСОБА_8 в інтересах ОСОБА_6 , яка не підтримала апеляційну скаргу прокурора та просила ухвалу суду залишити без зміни, дослідивши матеріали кримінального провадження та проаналізувавши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступних висновків.
Відповідно до вимог ст.370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом.
24 квітня 2018 року ухвалою Новгородківського районного суду Кіровоградської області відмовлено в задоволенні клопотання прокурора про застосування примусових заходи медичного характеру у вигляді госпіталізації до психіатричного закладу зі звичайним наглядом у кримінальному провадженні №12017120210000180 щодо ОСОБА_6 за підозрою у вчиненні правопорушення, передбаченого ч.3 ст.185 КК України.
Чинним Кримінальним процесуальним кодексом України встановлено особливий порядок кримінального провадження щодо застосування примусових заходів медичного характеру, а саме главою 39 КПК України.
Як убачається із матеріалів кримінального провадження, суд першої інстанції цих вимог закону не дотримався, що потягло за собою ухвалення незаконного рішення.
Відповідно до ч.2,3,4 ст.513 КПК України, суд визнавши доведеним, що особа, яка вчинила суспільно небезпечне діяння у стані неосудності або після вчинення кримінального правопорушення захворіла на психічну хворобу, яка виключає можливість застосування покарання, суд постановляє ухвалу про застосування примусових заходів медичного характеру. Встановивши, що суспільно небезпечне діяння, кримінальне правопорушення не було вчинено або вчинено іншою особою, а також якщо не доведено, що ця особа вчинила суспільно небезпечне діяння, кримінальне правопорушення, суд постановляє ухвалу про відмову в застосуванні примусових заходів медичного характеру та закриває кримінальне провадження. Якщо буде встановлено, що суспільно небезпечне діяння особа вчинила у стані неосудності, а на момент судового розгляду видужала або внаслідок змін у стані її здоров'я відпала потреба в застосуванні примусових заходів медичного характеру, суд постановляє ухвалу про закриття кримінального провадження щодо застосування примусових заходів медичного характеру.
Однак, як встановлено колегією суддів, суд першої інстанції, дійшовши висновку про те, що ОСОБА_6 причетний та винний у вчиненні суспільно-небезпечного діяння та на теперішні час ОСОБА_6 вже надається амбулаторна примусова психіатрична допомога за місцем проживання, прийняв рішення про відмову в задоволенні клопотання прокурора про застосування до ОСОБА_6 примусових заходів медичного характеру у виді госпіталізації до психіатричного закладу зі звичайним наглядом, що не передбачено ст.513 КПК України.
Відповідно до ст.20 КПК України, підозрюваний, обвинувачений, виправданий, засуджений має право на захист, яке полягає у наданні йому можливості надати усні або письмові пояснення з приводу підозри чи обвинувачення, право збирати і подавати докази, брати особисту участь у кримінальному провадженні, користуватися правовою допомогою захисника, а також реалізовувати інші процесуальні права, передбачені цим Кодексом.
Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод закріплено право на справедливий суд, згідно, якому, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Колегією суддів встановлено, що суд першої інстанції порушив зазначені вище норми Закону.
Перевіривши матеріали кримінального провадження, журнали судових засідань, колегія суддів встановила, що судовий розгляд кримінального провадження проводився без участі особи, стосовно якої передбачається застосування примусових заходів медичного характеру.
Приймаючи рішення про здійснення судового розгляду за відсутності ОСОБА_6 , суд першої інстанції послався на стан здоров'я останнього.
Однак, відповідно до п. 10 Постанови Пленуму Верховного суду України від 03.06.2005 року № 7 «Про практику застосування судами примусових заходів медичного характеру та примусового лікування» з урахуванням положень статей 3, 25 Закону України «Про психіатричну допомогу», а також п. 5 Принципу 18 додатка до Резолюції Генеральної Асамблеї ООН від 18.02.1992 року N 46/119 Захист осіб із психічними захворюваннями та поліпшення психіатричної допомоги, якими передбачено, що пацієнт і його представник мають право бути присутніми на будь-якому слуханні, брати в ньому участь та бути вислуханими, суди повинні забезпечувати участь у судовому засіданні захисника та особи, щодо якої вирішується питання про застосування примусових заходів медичного характеру (за винятком випадків, коли цьому перешкоджає характер її захворювання), або ж отримувати письмову відмову в разі її небажання бути присутньою.
Перевіркою матеріалів кримінального провадження колегією суддів встановлено, що матеріали кримінального провадження не містять письмової відмови ОСОБА_6 про його небажання бути присутнім в судовому засіданні, однак суд, незважаючи на це, постановив рішення про здійснення судового розгляду за його відсутності.
Крім того, згідно висновку судово-психіатричного експерта №332 від 18.07.2017 року ОСОБА_6 в момент скоєння правопорушення страждав хронічним психічним захворюванням у формі помірної розумової відсталості зі значними порушеннями поведінки, які вимагають лікування.
Більш того, з акту комісії лікарів-психіатрів на особу, яка перебуває на примусових заходах медичного характеру №10 від 13.11.2017, вбачається, що ОСОБА_6 на момент вчинення ним суспільно небезпечного діяння, через свій психічний стан не міг усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними при здійсненні інкримінованого йому правопорушення. На теперішній час ОСОБА_6 страждає помірною розумовою відсталістю зі значними порушення поведінки, потребує нагляду та лікування. (ар.пр.115-117).
При цьому, зазначений висновок експерта та акт лікарів не містять відомостей про те, що характер психічного захворювання ОСОБА_6 перешкоджає йому бути присутнім у судовому засіданні, а відтак участь ОСОБА_6 у судовому засіданні є обов'язковою.
Отже суд першої інстанції, розглянувши клопотання про застосування примусових заходів медичного характеру без участі ОСОБА_6 , не взяв до уваги, що психічне захворювання останнього не перешкоджає його участі у судовому розгляду, тим самим порушивши право ОСОБА_6 на захист.
Наведене вище свідчить про істотне порушення судом прав ОСОБА_6 , як особи, стосовно якої передбачається застосування примусових заходів медичного характеру, передбачених ст. 506 КПК України, так як характер розладу його психічної діяльності чи психічного захворювання не перешкоджав проведенню допиту обвинуваченого в суді щодо фактичних обставин інкримінованого йому суспільно небезпечного діяння.
Суд апеляційної інстанції, згідно п.1 ч.1 ст.415 КПК України скасовує вирок чи ухвалу суду і призначає новий розгляд у суді першої інстанції, якщо встановлено порушення, передбачені пунктами 3 частини другої статті 412 КПК України.
За таких обставин, ухвала суду першої інстанції щодо ОСОБА_6 підлягає скасуванню з призначенням нового розгляду у суді першої інстанції.
Колегія суддів не входить в обговорення доводів апеляційної скарги прокурора з вищезазначених підстав, однак звертає увагу суду першої інстанції на необхідність перевірки доводів прокурора під час нового розгляду, що необхідно для ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого судового рішення.
Таким чином, судом допущено істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, а тому ухвала суду першої інстанції підлягає скасуванню з призначенням нового розгляду у суді першої інстанції.
Керуючись ст.ст. 376, 404, 405, 407, 409 КПК України, колегія суддів
Апеляційну скаргу прокурора задовольнити частково.
Ухвалу Новогородківського районного суду Кіровоградської області від 24 квітня 2018 року, якою відмовлено в задоволенні клопотання прокурора про застосування примусових заходів медичного характеру у кримінальному провадженні № 12017120210000180 щодо ОСОБА_6 - скасувати.
Призначити новий розгляд в суді першої інстанції.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили після її оголошення і оскарженню не підлягає.
Судді: (підписи)
Згідно з оригіналом:
Суддя Апеляційного суду
Кіровоградської області ОСОБА_2