Справа № 471/151/17-ц
Провадження №2/471/16/18
Номер рядка звіту 46
"13" червня 2018 р.
Братський районний суд Миколаївської області
у складі: головуючого судді - Скарницької І.Б.,
за участю секретаря - Данілової Л.В.,
прокурора - Менчинського Д.В.,
відповідача - ОСОБА_1,
представника відповідачів - ОСОБА_2,
представника відповідача - ОСОБА_3,
розглянувши у судовому засіданні в залі суду с-ща Братське цивільну справу за позовною заявою Первомайської місцевої прокуратури Миколаївської області в інтересах держави до Братської районної державної адміністрації Миколаївської області, ОСОБА_1, треті особи, які не заявляють самостійних вимог: СТОВ "ім. Мічуріна", відділ Держгеокадастру в Братському районі Миколаївської області, Новокостянтинівська сільська рада Братського району Миколаївської області, про визнання незаконним та скасування розпорядження, сертифікату на землю, скасування державної реєстрації права власності на землю ,
У лютому 2017 року Первомайська місцева прокуратура Миколаївської області звернулася до суду із позовом в інтересах держави до Братської районної державної адміністрації, ОСОБА_1 про визнання незаконним та скасування розпорядження, державної реєстрації права власності на землю.
У червні 2017 року прокурор збільшив позовні вимоги, пред'явивши позов до Братської районної державної адміністрації, ОСОБА_1, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Новокостянтинівська сільска рада Братського району Миколаївської області, СТОВ "ім Мічуріна", відділ Держгеокадастру у Братському районі Миколаївської області про визнання незаконним та скасування скасування сертифікату на право на земельну частку (пай), розпорядження, скасування державної реєстрації права власності на землю.
Під час судового засідання прокурор підтримав позовні вимоги, суду пояснив, що 30.07.1999 року Братською РДА було видано ОСОБА_4 сертифікат на земельну частку (пай) серії МК № 0095649 на землю площею 7,49 у.к.од. із земель колишнього КСП ім. Мічуріна. Даний сертифікат було видано на підставі розпорядження Братської РДА № 227-р від 18.121997 року. Проте, ОСОБА_4 не була членом колгоспу та не мала право на земельну частку (пай), до списків осіб, яким належало право на частку (пай) прізвище відповідача було внесено помилково. 18.12.2015 року розпорядженням Братської РДА № 265-р було надано ОСОБА_1 дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, як власнику земельної частки (пай) площею 7,49 у.к.од. із земель КСПТ ім. Мічуріна. 20.07.2016 року розпорядженням Братської РДА № 174-р ОСОБА_1 було передано у власність земельну ділянку (пай) площею 6,1420 га із земель КСП ім. Мічуріна в межах території Новокостянтинівської сільської ради Братського району Миколаївської області. Проте, дане розпорядження є незаконним та підлягає скасуванню, оскільки ОСОБА_1 не була членом колгоспу, у списки була внесена помилково, а адміністрація передаючи у власність земельну ділянку діяла незаконно та прийняла вказане розпорядження на підставі сертифікату, який є недійсним. В зв'язку з чим, прокурор просить скасувати сертифікат на право на земельну частку (пай), розпорядження про передачу у власність земельної ділянки ОСОБА_1, та скасувати реєстрацію права власності на землю.
Представник Братської РДА у судовому засіданні позовні вимоги не визнав, з підстав того, що прокурором не доведено виключність підстав для звернення до суду з позовом, крім цього, прокурор не обгрунтував, які норми законодавтсва було порушено Братською РДА при прийнятті рішення про передачу у власніть ОСОБА_1 земельної ділянки.
Відповідач ОСОБА_1 та її представник у судовому засіданні також не визнали позовні вимоги, зазначили, що сертифікат на право на земельну частку (пай) було видано відповідачу як члену колгоспу, на підставі розпорядження Братської РДА № 227-р від 18.121997 року, який наразі ніким не скасовано та протягом майже 17 років не ставилося питання про його скасування. Вже після отримання відповідачем земельної ділянки у власність та після з'ясування, що належна їй земельна ділянка знаходиться в оренді та після звернення її до суду із позовом про стягнення коштів за використання земельної ділянки протягом 16 років, прокуратурою було подано зазначений позов. Але строк позовної давності становить три роки і у цьому випадку не має підстав для його поновлення, оскільки прокурор здійснює нагляд за додержанням законодавства всіма органами та посадовими особами. Також зазначили, що починаючи з 1999 року ОСОБА_1 намагалася отримати у власність земельну ділянку, 23.09.2004 року Новокостянтинівською сільською радою було прийняте рішення, яким їй надали згоду на виготовлення державного акту на право власності на землю, але керівник СТОВ ім Мічуріна, у якого невитребувані паї перебували в оренді не погоджував передачу їй у власність земельної ділянки. Тільки у 2015 році їй було погоджено виготовлення спочатку технічної документації, а потім і передано у власність земельну ділянку. Просили суд відмовити у позові у зв'язку з пропуском строку позовної давності.
Педставник третьої особи СТОВ ім. Мічуріна до суду надіслав заяву, в якій позовні вимоги вважав такими, що підлягають задоволеню.
Представник Новокостянтинівської сільської ради Братського району Миколаївської області у судове засідання не з'явився, до суду надіслав заяву про розгляд справи за його відсутності.
Представник відділу Держгеокадастру Братського району у Миколаївській області у судове засідання не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, про причини неявки суду не повідомив.
Вислухавши пояснення учасників процесу, свідків, дослідивши письмові матеріали справи, суд дійшов наступного.
Щодо недоведеності прокурором виключності підстав для звернення до суду із позовом.
Згідно ч.1 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом.
Відповідно до положень ст. 131-1 Конституції України, прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
За приписами ч.2 ст. 45 ЦПК України (в редакції закону, чинній на момент звернення до суду), з метою представництва інтересів громадянина або держави в суді прокурор в межах повноважень, визначених законом, звертається до суду з позовною заявою (заявою), бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом інших осіб, на будь-якій стадії її розгляду, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення Верховним Судом України, про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами.
Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній заяві (заяві) самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі прокурор набуває статусу позивача.
Згідно ч. 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.
Відповідно до ч.1 ст. 13 Конституції, земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.
З вказаною конституційною нормою кореспондуються положення статті 170 ЦК України, згідно яких держава набуває і здійснює цивільні права та обов'язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом.
Рішенням Конституційного Суду України від 08.04.1999 у справі № 1-1/99 встановлено, що прокурор або його заступник самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві, в чому полягає порушення інтересу держави чи в чому існує загроза інтересам держави. Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб'єктів права власності та господарювання тощо.
Таким чином, з урахуванням системного аналізу вищенаведених правових норм та рішення Конституційного суду України, яке згідно ст. 151-2 Конституції України є обов'язковими, встановлено, що прокурор, звертаючись з позовом до суду в інтересах держави, яка в свою чергу здійснює цивільні права та обов'язки через органи державної влади, повинен зазначити орган, на який законом покладено функції здійснення захисту інтересів держави.
Відповідно до ч. 3 ст. 122 Земельного кодексу України, районні державні адміністрації на їхній території передають земельні ділянки із земель державної власності, крім випадків, визначених частинами четвертою і восьмою цієї статті, у власність або у користування у межах сіл, селищ, міст районного значення для всіх потреб.
Центральним органом з питань земельних відносин є Головне управління Держгеокадастру, яке відповідними повноваженням щодо звернення до суду із позовом не наділено.
Таким чином, орган місцевого самоврядування, який мав би право здійснювати контроль за використання земель є відповідачем у справі, іншого органу, який міг би звернутися до суду із позовом та наділений відповідними повноваження не має, отже прокурор мав достаньо підстав для звернення до суду із вказаним позовом.
Що стосується незаконності розпорядження Братської РДА № 174-р від 20.07.2016 року.
Відповідно до ч. 1 ст. 22 Земельного кодексу України.ю землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей.
Землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування: громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства (п. а ч. 3 ст. 22 ЗК України).
Згідно п. ґ ч. 1 ст. 81 ЗК України, громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі виділення в натурі (на місцевості) належної їм земельної частки (паю).
Статтею 2 Закону України "Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)" передбачено, що основним документом, що посвідчує право на земельну частку (пай), є сертифікат на право на земельну частку (пай), виданий районною (міською) державною адміністрацією.
Відповідно до п. 17 розділу Х перехідних положень Земельного кодексу України сертифікати на право на земельну частку (пай), отримані громадянами, вважаються правовстановлюючими документами при реалізації ними права вимоги на відведення земельної частки (паю) в натурі (на місцевості) відповідно до законодавства. Сертифікати на право на земельну частку (пай) є дійсними до виділення власникам земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості) земельних ділянок та видачі їм державних актів на право власності на землю.
Пунктом 1 Указу Президента України "Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям" N 720/95, від 8 серпня 1995 р. установлено, що паюванню підлягають сільськогосподарські угіддя, передані у колективну власність колективним сільськогосподарським підприємствам, сільськогосподарським кооперативам, сільськогосподарським акціонерним товариствам, у тому числі створеним на базі радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств. Паювання земель радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств здійснюється після перетворення їх на колективні сільськогосподарські підприємства.
Згідно п. 2 зазначеного Указу, право на земельну частку (пай) мають члени колективного сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарського кооперативу, сільськогосподарського акціонерного товариства, в тому числі пенсіонери, які раніше працювали в ньому і залишаються членами зазначеного підприємства, кооперативу, товариства, відповідно до списку, що додається до державного акта на право колективної власності на землю.
Відповідно до ст. 1 Закону України "Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)", право на земельну частку (пай) мають, зокрема, колишні члени колективних сільськогосподарських підприємств, сільськогосподарських кооперативів, сільськогосподарських акціонерних товариств, у тому числі створених на базі радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств, а також пенсіонери з їх числа, які отримали сертифікати на право на земельну частку (пай) у встановленому законодавством порядку, громадяни - спадкоємці права на земельну частку (пай), посвідченого сертифікатом; громадяни та юридичні особи України, які відповідно до законодавства України набули право на земельну частку (пай); громадяни України, евакуйовані із зони відчуження, відселені із зони безумовного (обов'язкового) або зони гарантованого добровільного відселення, а також громадяни України, що самостійно переселилися з територій, які зазнали радіоактивного забруднення, і які на момент евакуації, відселення або самостійного переселення були членами колективних або інших сільськогосподарських підприємств, а також пенсіонери з їх числа, які проживають у сільській місцевості.
Отже, право на земельну частку (пай) виникає в осіб за умови: 1) вони є членами колективного сільськогосподарського підприємства, у тому числі і пенсіонери; 2) вони є включеними до списку осіб, долучених до Державного акта на право колективної власності на землю; 3) КПС одержало акт на землю.
Як вказує позивач у своєму позові та не спростовано іншими учасниками справи, 22.11.1995 року КПС ім. Мічуріна було отримано державний акт на право колективної влсності на землю.
Відповідно до протоколу № 2 загальних зборів членів КСП ім. Мічуріна від 30.12.1997 року ОСОБА_4 було прийнято на роботу із випробувальним терміном три роки. У члени КСПО вирішено не приймати.
Докази того, що ОСОБА_1 була включена до списку осіб, долучених до Державного акту на право колективної власності в матеріалах справи відсутні.
Під час судового засідання судом були потипані свідки ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 які показали суду, що були присутніми на загальних зборах 30.12.1997 року на яких у члени КСП була прийнята ОСОБА_1, проте у протоколі вказано, що її прийняли тільки на роботу, що не відповідає дійсності.
Проте суд критично ставиться до показів свідків, оскільки вони спростовуються іншими матеріалами справи, зокрема, протоколом № 2 загальних зборів від 30.12.1997 року, довідкою СТОВ ім. Мічуріна № 319 від 21.12.2016 року, відповідно до якої ОСОБА_1 пропрацювала в КМС у 1991 році 40 днів, з них 3 лікарняних, в 1997 році- 3 дні, в 1998 році зараховано 49 днів, травень - 41 день, червень-30 днів, липень-18 днів, вересень- 21 день, листопад - 58 лікарняних, грудень- 21 день лікарняних, довідкою УПФУ в Братському районі № 4592/01 від 28.12.2016 року.
Отже, суд приходить до висновку, що ОСОБА_1 не була прийнята в члени колгоспу, не була включена до списку осіб, долучених до Державного акта на право колективної власності на землю та, як наслідок, не мала право на отримання сертифікату на земельну частку (пай).
На підставі рішення Братської РДА від 18 грудня 1997 року № 227-р ОСОБА_4 30.07.1999 року було видано сертифікат на право на земельну частку (пай) розміром 7,49 у.к.од.
18 грудня 2015 року розпорядженням Братської РДА № 265-р ОСОБА_1М, власнику земельної частки (паю), було надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 7.49 у.к.од із земель КСПТ ім. Мічуріна у власність для ведення товарного сільськогосподарського виробництва в межах території Новокостянтинівської сільської ради Братського району Миколаївської області.
Розпорядженням Братської РДА від 20.07.2016 року № 174-р ОСОБА_1 передано у власність земельну ділянку (пай) площею 6,1420 га ріллі, кадастровий номер 4821483400:06:000:0132, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва в межах території Новокостянтинівської сільської ради Братського району Миколаївської області.
Відповідно до п. 10 ч. 2 ст. 16 ЦК України, способом захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання незаконними рішення органу місцевого самоврядування.
Згідно ч. 1 ст. 21 ЦК України, суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.
Отже, враховуючи те, що ОСОБА_1 не була прийнята у члени колгоспу, отже не мала права на отримання сертифікату, рішення Братської РДА від 18 грудня 1997 року № 227-р яким ОСОБА_4 30.07.1999 року було видано сертифікат на право на земельну частку (пай) розміром 7,49 у.к.од. є незаконним та підлягає скасуванню.
Оскільки, розпорядження про передачу у власність земельної ділянки № 174-р від 20.07.2016 року було прийнято на підставі наявності у ОСОБА_1 сертифікату на право на земельну частку (пай), який визнано судом незаконним, то й розпорядження від 20.07.2016 року також підлягає скасуванню, як таке, що прийняте на підставі недійсного сертифікату.
Між тим, статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яку ратифіковано Законом № 475/97-ВР від 17.07.97 передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачен За визначенням, позовна давність - це строк для звернення за захистом до суду, тому закономірно, що ЄСПЛ розглядає позовну давність насамперед у контексті § 1 ст. 6 ЄКПЛ.
Позовна давність - це бар'єр на шляху до реалізації права на справедливий суд. Позовна давність ставить право на звернення до суду в залежність від фактору часу, тобто, інакше кажучи, обумовлює це право певною обставиною - обставиною часу. Таким чином, позовна давність по суті становить собою обмеження права на суд, а точніше - обмеження права на доступ до суду. Однак обмеження, встановлюване позовною давністю, як таке не є в усіх випадках порушенням фундаментальних прав людини, проголошених у ЄКПЛ.
Як зауважив ЄСПЛ у справі "ОСОБА_8 Л. проти Молдови" від 19.02.2009 року під час розгляду справи "не було надано жодних аргументів на обґрунтування того, чому Державні організації у випадках, коли вони позиваються про повернення державного майна, мають бути звільнені від обов'язку додержуватися установлених строків давності, котрі б перешкодили розгляду позовів, вчинюваних приватними особами чи компаніями. Це потенційно може призводити до руйнування багатьох правовідносин, заснованих на існуючому стані речей і надає дискримінаційну перевагу Державі без будь-якої переконливої підстави"
Відповідно до ст. 256 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч. 4 ст. 267 ЦК України).
Частинами першою та п'ятою ст. 261 ЦК України встановлено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права.
Отже, для визначення моменту виникнення права на позов важливим є як об'єктивні (сам факт порушення права), так і суб'єктивні (особа дізналася або повинна була дізнатися про це порушення) моменти.
Аналогічні за змістом норми матеріального права містилися і в ЦК УРСР (статті 71, 76).
Сертифікат на право на частку (пай) отримано ОСОБА_1 30.07.1999 року, прокурор же звернувся до суду із позовом лише у 2017 році тобто з пропуском строку позовної давності.
Посилання прокурора про те, що йому стало відомо про наявність сертифікату лише після отримання ОСОБА_1 земельної ділянки у власність не заслуговують на уваги, оскільки відповідно до приписів ст. 5 ЗУ "Про прокуратуру" (в редакції закону чинній на час видачі сертифікату) на органи прокуратури покладений обов'язок щодо нагляд за додержанням законів усіма органами, підприємствами, установами, організаціями, посадовими особами та громадянами.
Як пояснювала під час судового засідання ОСОБА_1 з моменту отримання сертифікату вона неодноразо зверталася до посадових осіб сільської ради, райдержадміністрації щодо погодження виділення земельної ділянки у власність, проте у цьому їй відмовляли з причин того, що неодхідне погодження землекористувача.
Крім цього, в матеріалах справи наявний архівний витяг з рішення Новокостянтинівської сільської ради від 23.09.2004 року, яким ОСОБА_4 було надано згоду на виготовлення державного акта на право власності на земельну частку (пай), що вказує на той факт, що про наявний сертифікат прокурор та інші органи деравної влади, які здійснюють розпорядні функції щодо земель повинні були знати.
Таким чином, суд вважає, що заявлені позовні вимоги задоволенню не підлягають, підставою для відмови в задоволенні позову є закінчення строку позовної давності.
Відповідно до ст. 141 ЦПК України сплачений судовий збір слід залишити за позивачем.
Керуючись ст.ст. 259, 264, 265 ЦПК України, суд
У задоволенні позову Первомайської місцевої прокуратури Миколаївської області в інтересах держави до Братської районної державної адміністрації Миколаївської області, ОСОБА_1, треті особи, які не заявляють самостійних вимог: СТОВ "ім. Мічуріна", відділ Держгеокадастру в Братському районі Миколаївської області, Новокостянтинівська сільська рада Братського району Миколаївської області, про визнання незаконним та скасування розпорядження, сертифікату на землю, скасування державної реєстрації права власності на землю - відмовити.
Судові витрати залишити за позивачем.
Рішення може бути оскаржено в порядку ст. 354 ЦПК України протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
СуддяОСОБА_9