Справа № 487/5755/16-ц
Провадження № 2/487/77/18
13.06.2018 року Заводський районний суд м. Миколаєва у складі:
головуючий суддяОСОБА_1,
при секретаріОСОБА_2
за участю:
представник позивачаОСОБА_3
відповідачОСОБА_4
представника відповідачаОСОБА_5
розглянувши цивільну справу за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_4 про поділ майна подружжя та за зустрічним позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_6 про поділ майна подружжя,
10 листопада 2016 року позивач звернувся до суду з позовною про поділ майна подружжя, в якому просила визнати автомобіль марки ВАЗ "21099", 1993 року випуску, номерний знак НОМЕР_1, спільною сумісною власністю подружжя та стягнути з ОСОБА_6 27600 гривень, як компенсацію вартості половини автомобіля марки ВАЗ "21099", 1993 року випуску, номерний знак НОМЕР_1 та даний автомобіль залишити у власності ОСОБА_4 Позов обґрунтовувала тим, що 16 січня 2011 року у позивача та відповідача народилася дочка - ОСОБА_7. З червня 2016 року позивач з Відповідачем, не веде спільне господарство, не підтримують сімейні відносини, з дитиною проживають окремо, а Відповідач проживає окремо. Після розлучення, позивач залишила квартиру де вони проживали, та на даний час проживає в ІНФОРМАЦІЯ_1, де і планує проживати з дитиною. Так як в лютому місяці 2016 року за їх спільні сімейні кошти було придбано автомобіль марки ВАЗ «21099», 1993 року випуску, номерний знак НОМЕР_1, який зареєстрував на себе чоловік ОСОБА_4. Враховуючи те, що на той час цей автомобіль брався для покращення життя їх сім'ї, тобто в інтересах сім'ї, тому вважає, що дане майно є їх спільною з чоловіком власністю. Але з червня місяця 2016 року сторони розійшлися і проживають окремо, а автомобілем повністю одноособово користується її чоловік. Вважає за можливе розділити даний автомобіль, а саме, так як ця річ є неподільною, користуватися нею в позивача не має можливості і не буде в силу того, що ми проживають на відстані один від одного, тому вважає за доцільне присудити їй грошову компенсацію вартості половини автомобіля. Адже придбане в шлюбі майно ділиться порівну між подружжям. В подальшому подала заяву про збільшення позовних вимог в якому просила стягнути з відповідача на її користь 24249,98 гривень, як компенсацію вартості спільного нажитого майна.
15.03.2017 року ОСОБА_4 звернувся з зустрічним позовом до ОСОБА_6, про поділ майна подружжя. Позивач просить суд визнати за ним право особистої приватної власності на автомобіль ВАЗ "21099", 1993 року випуску, номерний знак НОМЕР_1 та виділити ОСОБА_6 майно на суму 13351 грн. В позовній заяві позивач посилається на що вказаний автомобіль був придбаний на його особисті кошти.
Ухвалою суду від 16.03.2017 року цивільні справи за вказаними позовами об'єднано в одне провадження для спільного їх розгляду.
В судовому засіданні представник ОСОБА_3 просив не розглядати позовні вимоги щодо збільшення позовних та просив розглянути позовні вимоги тільки відносно поділу автомобіля.
Відповідач ОСОБА_4 та його представник ОСОБА_5 просили не розглядати позовні вимоги, щодо поділу майна
Вислухавши доводи сторін, дослідивши надані сторонами докази, суд при вирішенні справи виходить з такого.
19 червня 2010 року було укладено шлюб між ОСОБА_6 та ОСОБА_4, який зареєстрували у Ленінському відділі реєстрації актів цивільного стану Миколаївського міського управління юстиції, актовий запис № 255.
10.02.2016 року було укладено договір купівлі-продажу транспортного засобу, а саме ВАЗ 21099. В рамках вказаного договору відповідач ОСОБА_4 набув право власності на вищевказаний автомобіль.?
Статтею 60 Сімейного кодексу України визначено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).
Відповідно до пункту 3 частини першої статті 57 СК України майном, що є особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.
Належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але й спільною участю подружжя коштами або працею в набутті майна. Застосовуючи цю норму права (статтю 60 СК України) та визнаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен установити не тільки факт набуття майна під час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття були спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя.
Тобто критеріями, які дозволяють надати майну статус спільної сумісної власності, є: 1) час набуття такого майна; 2) кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття); 3) мета придбання майна, яка дозволяє надати йому правовий статус спільної власності подружжя.
Норма статті 60 СК України вважається застосованою правильно, якщо набуття майна відповідає цим критеріям.
Відповідно до статті 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
Відповідно до частини другої статті 369 ЦК України та частини другої статті 65 СК України при укладенні одним із подружжя договору щодо розпорядження спільним майном вважається, що він діє за згодою другого з подружжя.
Згідно з частиною 1 статті 69 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. Дружина і чоловік мають право розділити майно за взаємною згодою.
Відповідно до ст.ст.70,71 СК України у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. Неподільні речі не можуть бути реально поділені між ними відповідно до їх часток без застосування грошової компенсації і припинення права власності одного з подружжя на його частку в такому майні. А тому присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними.
При цьому присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених ЦК України.
Як передбачено ч. 3 ст. 61 СК України, якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сімї, то гроші, які були одержані за цим договором, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя. Отже, за загальним правилом майно, придбане подружжям у кредит, є спільною власністю чоловіка та дружини.
Відповідно до роз'яснень Пленуму Верховного Суду України в п. п. 23, 24 постанови від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час його придбання. До складу майна, що підлягає поділу, включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб. При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов'язаннями, що виникли в інтересах сім'ї (ч. 4 ст. 65 СК України).
За роз'ясненнями Пленуму Верховного Суду України, даними в п. 30 постанови від 21 грудня 2007 року № 11 у випадку, коли при розгляді вимоги про поділ спільного сумісного майна подружжя буде встановлено, що один із них здійснив його відчуження чи використав його на свій розсуд проти волі іншого з подружжя і не в інтересах сімї чи не на її потреби або приховав його, таке майно або його вартість враховується при поділі.
Згідно зі ст. 12 ЦПК України, учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Згідно Договору купівлі-продажу транспортного засобу від 10.02.2016 року, укладений в Територіальному сервісному центрі регіонального сервісного центру МВС в Миколаївській області ОСОБА_4 придбав автомобіль ВАЗ 21099.
Відповідачем не надано доказів та не доведено факту, що автомобіль придбаний за власні кошти і є його особистою власністю.
Отже, суд вважає доведеним те, що автомобіль марки ВАЗ "21099", 1993 року випуску, номерний знак НОМЕР_1 є спільною сумісною власністю подружжя, оскільки придбані сторонами за спільні кошти, в період спільного проживання.
Згідно висновку судової автотоварознавчої експертизи по визначенню ринкової вартості автомобіля ВАЗ 21099 № 17-570 від 29.09.2017 року, вартість вказаного автомобіля складає 34357,96 грн.
Проаналізувавши встановлені фактичні обставини у справі, оцінивши докази в їх сукупності, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення первісного позову, та у відмові у задоволенні зустрічного позову.
Згідно зі ст. 141 ЦПК України з відповідача на користь позивача підлягають стягненню судовий збір пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а саме - 418 грн. 98 коп., а також витрати понесені при призначенні експертизи пропорційно розміру задоволених позовних вимог, які складають - 677,33 грн., що були понесені позивачем у справі і документально підтверджені, а всього 1096,31 грн.
Керуючись ст. ст. 12, 18, 48, 81, 141, 259, 263-264 ЦПК України
Позовні вимоги ОСОБА_6 до ОСОБА_4 про поділ майна подружжя - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_6 1/2 вартість спільного майна, а саме 1/2 вартості автомобіля марки ВАЗ "21099", 1993 року випуску, номерний знак НОМЕР_1, яка складає 17178.98 гривень.
В задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.
В задоволенні позову ОСОБА_4 до ОСОБА_6 про поділ майна подружжя - відмовити.
Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_6 судовий збір у розмірі 1096 грн. 31 коп..
Апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до апеляційного суду Миколаївської області через Заводський районний суд м. Миколаєва.
У разі якщо рішення було постановлено без участі особи, яка його оскаржує, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня отримання копії рішення.
Повне рішення буде виготовлено протягом п'яти днів.
Суддя Д.Г. Нікітін