Справа № 199/8861/17
(2/199/160/18)
Іменем України
13.06.2018 м. Дніпро
Амур-Нижньодніпровський районний суд м. Дніпропетровська в складі:
головуючого судді Подорець О.Б.
за участю секретаря Терентієвої Я.О.,
за участю учасників справи:
представника позивача ОСОБА_1,
відповідача ФОП ОСОБА_2, представника відповідача ОСОБА_3,
третьої особи ОСОБА_4,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Дніпро цивільну справу за позовом ОСОБА_5 до фізичної особи-підприємця ОСОБА_2, де третя особа - ОСОБА_4, про відшкодування матеріальної шкоди завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, -
У грудні 2017 року ОСОБА_5 звернулась до суду із позовом до фізичної особи-підприємця ОСОБА_2, де третя особа - ОСОБА_4, про відшкодування матеріальної та моральної шкоди завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди.
Позовна заява мотивована тим, що 24.02.2017 о 08 годині 45 хвилин, ОСОБА_4, працюючи водієм фізичної особи-підприємця ОСОБА_2, керував автомобілем марки ПАЗ, модель 32054, реєстраційний номер НОМЕР_1, по пр. Олександра Поля, 103 у м. Дніпро, не врахував дорожньої обстановки, не обрав безпечної швидкості та безпечної дистанції, внаслідок чого скоїв наїзд на автомобіль, модель Elantra, реєстраційний номер НОМЕР_2 під керуванням водія ОСОБА_5, котра зупинилась попереду. В результаті даної дорожньо-транспортної пригоди автомобіль марки Hyundai Elantra отримав механічні пошкодження. Своїми діями ОСОБА_4 порушив п.п.12.1., 13.1. Правил дорожнього руху. Постановою Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 28.03.2017 по справі №203/843/17, провадження №3/0203/630/2017 ОСОБА_4 за наслідками вищевказаної дорожньо-транспортної пригоди визнаний винним у скоєнні правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП.
Пошкодження, завдані в результаті ДТП автомобілю належному на праві власності позивачу (свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу САО 387879, видане Дніпропетровським ВРЕР-2 УДАІ ГУМВС України в Дніпропетровській області 26.12.2012 року) становили 188 869,65 (сто вісімдесят вісім тисяч вісімсот шістдесят дев'ять) гривень 65 копійок, що підтверджуються висновком, складеним суб'єктом оціночної діяльності ОСОБА_6
При цьому, за рахунок страхової компанії, в якій було застраховано обов'язкову цивільну відповідальність власника транспортного засобу марки ПАЗ, модель 32054, реєстраційний номер НОМЕР_1, позивачу було відшкодовано збитки в розмірі 99 490,00 грн., що підтверджується листом страхової компанії ПАТ УАСК «АСКА» вих. №1345 від 12.12.2017.
Таким чином, невідшкодований розмір матеріальних збитків завданих майну позивача (автомобілю) складає 188 869, 65 гривень (сума завданого збитку) - 99 490,00 гривень (сума страхового відшкодування) = 89 379, 65 гривень 65 копійок.
Крім того, з метою визначення розміру збитку завданого автомобілю Hyundai Elantra позивачем було здійснено оплату вартості послуг експерта-оцінювача в розмірі 700,00 гривень 00 копійок, що підтверджуються квитанцією до прибуткового касового ордера №10/03/17 від 03.03.2017 виданого ОСОБА_6
Таким чином, розмір матеріальних збитків, завданих позивачці складає 90 079,65 гривень 65 копійок., який позивачка просить стягнути з фізичної особи-підприємця ОСОБА_2, а також витрати на правову допомогу адвоката в розмірі 6000,00 гривень 00 копійок та судові витрати в розмірі 960,80 гривень.
У судовому засіданні представник позивача ОСОБА_1 підтримав вимоги позову, наполягав на їх задоволенні, посилаючись на те, що згідно постанови від 28.03.2017 по справі №203/843/17, провадження №3/0203/630/2017 та матеріалів відповідного провадження ОСОБА_4 працював на час вчинення ДТП водієм фізичної особи-підприємця ОСОБА_2. Таким чином, відповідальність за завдану позивачу шкоду має нести фізична особа-підприємець ОСОБА_2.
В свою чергу, у судовому засіданні, відповідач ОСОБА_2 та його представник ОСОБА_3 заперечували проти позову. Так, ОСОБА_2 пояснив, що робітника на прізвище ОСОБА_4, що є третьою особою по цій справі та відповідно винуватцем дорожньо-транспортної пригоди, яка сталася 24.02.2017, за участю позивачки, в нього, тобто фізичної особи підприємця ОСОБА_2, ніколи не було, і відповідно трудового договору чи контракту з цим громадянином ніколи не існувало і не існує.
З цього приводу відповідач надав суду довідку з Дніпропетровської міської служби зайнятості де зазначено, що станом на 11.01.2018 по Дніпровському міському центру зайнятості інформація щодо трудових відносин між Фізичною особою підприємцем ОСОБА_2 та ОСОБА_4 відсутня.
Отже, ніяких трудових відносин з третьою особою на 24 лютого 2017 року ФОП ОСОБА_2 не відбувалось. Транспортний засіб, на якому у якості водія перебував винуватець ДТП, дійсно є власністю ОСОБА_2, однак як громадянина України, а не фізичної особи - підприємця, і який він передав ОСОБА_4 на особисті потреби, оскільки у них між собою хороші відносини.
Представник відповідача ОСОБА_3 зазначав, що ФОП ОСОБА_2 не є належним відповідачем по цій справі, у зв'язку із цим неодноразово у суді заявлялися з цього приводу клопотання щодо заміни відповідача належним відповідачем. Крім того, вважає, що підміняти факт керування транспортним засобом фактом наявності трудових відносин між третьою особою та відповідачем - протизаконно та невідповідно дійсним обставинам справи. Також, оскільки ОСОБА_5 на момент розгляду справи продала автомобіль, не відремонтувала його, то не має права на відшкодування шкоди.
Третя особа ОСОБА_4 в судовому засіданні пояснив, що він визнає, що з його вини сталося ДТП. Утім, він ніколи не працював у ФОП ОСОБА_2, чому працівникам ДАІ сказав, що працює, не знає. Автомобіль, за кермом якого він був в момент ДТП, належить ОСОБА_2, утім останній передав автомобіль у його особисте користування для його, ОСОБА_4, особистих цілій, тому що вони знайомі і між ними нормальні стосунки.
Вислухавши пояснення учасників справи, представників учасників справи, дослідивши матеріали справи та оцінивши докази в їх сукупності, суд прийшов до наступного.
Частиною 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 12.06.2009 р. №2 "Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції" роз'яснено, що відповідно до статей 55, 124 Конституції України та статті 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Відповідно до ст.ст. 15, 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
У п.33 рішення ЄСПЛ від 19.02.2009 року у справі "Христов проти України" суд зазначив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване ч.1 ст.6 Конвенції, слід тлумачити в контексті преамбули Конвенції, яка, зокрема, проголошує верховенство права як складову частину спільної спадщини Договірних держав.
Відповідно до ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
У справі Bellet v. France суд зазначив, що"стаття 6 § 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права".
Судом встановлені наступні факти та відповідні ним правовідносини.
Згідно постанови від 28.03.2017 по справі №203/843/17, провадження №3/0203/630/2017 ОСОБА_4 був визнаний винним у вчиненні правопорушенні, передбаченого ст. 124 КУпАП та було накладено на останнього стягнення у вигляді штрафу в доход держави у сумі 340 гривень.
Пошкодження, завдані в результаті ДТП автомобілю належному на праві власності позивачеві (свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу САО 387879, видане Дніпропетровським ВРЕР-2 УДАІ ГУМВС України в Дніпропетровській області 26.12.2012 року) становить 188 869,65 грн., що підтверджується висновком, складеним суб'єктом оціночної діяльності №16647/14 от 04.07.2014 ОСОБА_6
За рахунок страхової компанії, в якій було застраховано обов'язкову цивільну відповідальність власника транспортного засобу марки ПАЗ, модель 32054, реєстраційний номер НОМЕР_1, позивачу було відшкодовано збитки в розмірі 99 490,00 грн., що підтверджується листом страхової компанії ПАТ УАСК «АСКА» вих. №1345 від 12.12.2017.
Відповідно до частини першої статті 1166 ЦК України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Згідно із частиною другою статті 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Розглядаючи позови про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, суди повинні мати на увазі, що відповідно до статей 1166, 1187 ЦК України шкода, завдана особі чи майну фізичної або юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її завдала. Обов'язок відшкодувати завдану шкоду виникає у її завдавача за умови, що дії останнього були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв'язок та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, - незалежно від наявності вини.
Аналогічні роз?яснення містяться в пункті 4 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 04 березня 2013 року № 4 «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки».
У п. 6 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 4 від 01.03.2013. "Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки", роз'яснено, що особою, яка зобов'язана відшкодувати шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки, є фізична або юридична особа, що на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди, позички тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Якщо особа під час керування транспортним засобом має посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії і реєстраційний документ на транспортний засіб, переданий їй власником або іншою особою, яка на законній підставі використовує такий транспортний засіб, то саме ця особа буде нести відповідальність за завдання шкоди (пункт 2.2 Правил дорожнього руху України).
Юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків (частина перша стаття 1172 ЦК України).
Не вважається особою, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, і не несе відповідальності за шкоду перед потерпілим особа, яка керує транспортним засобом у зв'язку з виконанням своїх трудових (службових) обов'язків на підставі трудового договору (контракту) із особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, якщо з нею укладено цивільно-правовий договір. Така особа, враховуючи характер відносин, які між ними склалися, може бути притягнута до відповідальності роботодавцем лише у регресному порядку відповідно до статті 1191 ЦК України.
Судом також встановлено, що станом на 11.01.2018 по Дніпровському міському центру зайнятості інформація щодо трудових відносин між Фізичною особою підприємцем ОСОБА_2 та ОСОБА_4 відсутня.
Листом про надання інформації від 26.03.2018 (вх. №1811/6 від 26.03.018) Державна податкова інспекція в Амур-Нижньодніпровськом районі м. Дніпра повідомила, що в період з лютого 2017 року по березень 2018 року повідомлення про прийняття працівника на роботу, фізичною особою підприємцем ОСОБА_2 (і.н. НОМЕР_3) на громадянина ОСОБА_4 (і.н. НОМЕР_4) до Державної податкової інспекції в Амур-Нижньодніпровському районі м. Дніпра не подавалося.
Відсутні такі записи і в трудовій книжці ОСОБА_4 на час скоєння ДТП, копія якої наявна в матеріалах справи.
Зазначення місця роботи ОСОБА_4 у ФОП ОСОБА_2 у постанові про адміністративне правопорушення, на що посилається представник позивача як на підставу позову, спростовується вищенаведеним, іншими належними доказами наявності трудових правовідносин, не підтверджено, заперечує такий факт і ОСОБА_4, і ФОП ОСОБА_2
Таким чином, в судовому засіданні достеменно не встановлено факт наявності трудових правовідносин між ФОП ОСОБА_2 та ОСОБА_4 під час скоєння дорожньо-транспортної пригоди 24.02.2017.
Згідно із ст.12 ЦПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Частиною 1 статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до положень ч.1, 2 ст.77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Згідно з ч.ч. 1, 5, 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
У пункті 26 рішення ЄСПЛ у справі "Надточій проти України" та п.23 рішення ЄСПЛ у справі "Гурепка проти України №2" наголошується на принципі рівності сторін - одному із складників ширшої компетенції справедливого судового розгляду, який передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість відстоювати свою позицію у справі в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище порівняно з опонентом.
Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ принцип належного здійснення правосуддя передбачає, що у рішеннях судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позиції сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland) від 1 липня 2003 року, п. 36). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає у тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватися публічний контроль здійснення правосуддя (рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland) від 27 вересня 2001 року, п. 30).
За таких обставин, суд, оцінивши допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок в їх сукупності за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженню наявних у справі доказів, приходить до висновку, про відмову у позовних вимогах ОСОБА_5 до фізичної особи-підприємця ОСОБА_2, де третя особа - ОСОБА_4, про відшкодування матеріальної шкоди завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди.
Відповідно до ст.141 ЦПК України, враховуючи результат розгляду справи, судові витрати розподілу не підлягають та відносяться на рахунок позивача.
Керуючись ст.ст. 12, 13, 19, 141, 258, 259, 263, 264, 265, 268, 272, 273 ЦПК України, суд, -
У задоволенні позову ОСОБА_5 (РНОКПП НОМЕР_5, місце проживання - вулиця Кольська, 44 в м. Дніпро, 49000) до фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_3, місце проживання - вулиця Калинова, 73/36 в м.Дніпро, 49087), де третя особа ОСОБА_4 (РНОКПП не відомий, паспорт серії АМ №078619, місце проживання - вул. Журавлина, 20/1 в м. Дніпро, 49000), про відшкодування матеріальної шкоди завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди - відмовити у повному обсязі.
Судові витрати віднести на рахунок позивача.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги до Апеляційного суду Дніпропетровської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
У відповідності до п.п. 15.5) п. 15 розділу ХІІІ Перехідних положень ЦПК України в редакції, яка набрала чинності з 15.12.2017, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга подається до Апеляційного суду Дніпропетровської області через Амур-Нижньодніпровський районний суд м.Дніпропетровська.
Копію судового рішення із викладом вступної та резолютивної частин видати учасникам справи, які були присутні у судовому засіданні, за їхньою заявою негайно після його проголошення.
Суддя О.Б.Подорець