Справа № 158/433/17 Головуючий у 1 інстанції: Корецька В.В.
Провадження № 22-ц/773/614/18 Категорія: 39 Доповідач: Бовчалюк З. А.
12 червня 2018 року місто Луцьк
Апеляційний суд Волинської області в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - судді Бовчалюк З.А.,
суддів Карпук А.К., Здрилюк О.І.,
з участю секретаря судового засідання Галицької І.П.,
позивача ОСОБА_2 та її представника ОСОБА_3
представника відповідача ОСОБА_4,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до Цуманської селищної ради Ківерцівського району Волинської області, ОСОБА_5 про визнання заповіту недійсним за апеляційною скаргою позивача ОСОБА_2 на рішення Ківерцівського районного суду Волинської області від 07 березня 2018 року,
ОСОБА_2 звернулася в суд з позовом до Цуманської селищної ради Ківерцівського району Волинської області, ОСОБА_5 про визнання заповіту недійсним.
Покликається на те, що ІНФОРМАЦІЯ_2 помер її батько ОСОБА_6, після смерті якого відкрилася спадщина на спадкове майно, а саме - частину квартири АДРЕСА_1 та будинковолодіння, що знаходиться в АДРЕСА_2.
Спадкоємцями першої черги на той момент була вона, її сестра - ОСОБА_5 та їхня мати - ОСОБА_7. По смерті ОСОБА_6 та на час відкриття спадщини, її мати ОСОБА_7, проживала разом з чоловіком та заяву про відмову від спадщини не подавала, тому у відповідності до ст. 1268 ЦК України, вважається такою, що прийняла спадщину.
ІНФОРМАЦІЯ_3 померла ОСОБА_7, і восени цього ж року їй стало відомо, що у приватного нотаріуса Рівненського міського нотаріального округу Степури О.В. заведено спадкову справу на майно ОСОБА_7
Однак, 01.08.2016 року при звернені до зазначеного приватного нотаріуса їй було відмовлено у прийнятті спадщини, оскільки вона не є непрацездатною особою і не має права на обов'язкову частку.
15.09.2016 року вона звернулася до Рівненського міського суду з позовною заявою про визнання незаконною постанови нотаріуса про відмову у вчиненні нотаріальної дії. На виконання ухвали даного суду було надано матеріали спадкової справи на майно померлої ОСОБА_7, з яких вбачається, що спадкодавцем було складено заповіт, посвідчений секретарем Цуманської селищної ради Ківерцівського району Волинської області 11.09.2014 року.
Вважає, що даний заповіт складений з порушення вимог закону щодо його форми та посвідчення, оскільки ОСОБА_7 за життя була інвалідом 3 групи з діагнозом глухонімота та по життю, в суспільстві, користувалася послугами перекладача жестової мови, а тому в певній мірі не могла усвідомлювати значення своїх дій. Наявність вказаного заповіту грубо порушує її права на отримання в спадщину майна, що залишилось після смерті матері.
Просить визнати недійсним заповіт ОСОБА_7 від 11 вересня 2014 року, посвідчений секретарем Цуманської сільської ради Ківерцівського району Волинської області 11 вересня 2014 року та зареєстрований в реєстрі за № 61.
Рішенням Ківерцівського районного суду Волинської області від 07 березня 2018 року в задоволені позову в даній справі відмовлено.
В апеляційній скарзі позивач ОСОБА_2 просить скасувати це рішення і ухвалити нове рішення, яким її позовні вимоги задовольнити, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, неповне з'ясування обставин справи та порушення норм матеріального та процесуального права.
В письмовому відзиві на апеляційну скаргу представник відповідача ОСОБА_5- ОСОБА_4 просить апеляційну скаргу позивача залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції- без змін.
Заслухавши пояснкення учасників справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, законність та обґрунтованість рішення суду, апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Ухвалюючи рішення про відмову в задоволені позову, суд першої інстанції виходив з того, що відсутні правові підстави для визнання заповіту недійсним в силу вимог ч.1, 2 ст.215 ЦК України. При посвідчені оспорюваного заповіту були дотримані вимоги закону, щодо його посвідчення, а волевиявлення ОСОБА_7 на складення заповіту було вільним.
Зазначені висновки суду відповідають встановленим обставинам справи та нормам матеріального та процесуального права.
Статтями 1217, 1223 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено, що спадкування здійснюється за заповітом або за законом. Право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у ст. ст.1261-1265 цього Кодексу. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.
Відповідно до ст. 1233, 1234 ЦК України, заповіт є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті. Право на заповіт має фізична особа з повною цивільною дієздатністю. Право на заповіт здійснюється особисто. Вчинення заповіту через представника не допускається.
Заповіт відповідно до ст. ст. 1247, 1248 ЦК України складається у письмовій формі, із зазначенням місця та часу його складення. Заповіт має бути особисто підписаний заповідачем. Якщо особа не може особисто підписати заповіт, він підписується відповідно до частини четвертої статті 207 цього Кодексу. Заповіт має бути посвідчений нотаріусом або іншими посадовими, службовими особами, визначеними у статтях 1251 - 1252 цього Кодексу. Заповіти, посвідчені особами, зазначеними у частині третій цієї статті, підлягають державній реєстрації у Спадковому реєстрі в порядку, затвердженому Кабінетом Міністрів України. Нотаріус посвідчує заповіт, який написаний заповідачем власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів. Нотаріус може на прохання особи записати заповіт з її слів власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів. У цьому разі заповіт має бути вголос прочитаний заповідачем і підписаний ним. Якщо заповідач через фізичні вади не може сам прочитати заповіт, посвідчення заповіту має відбуватися при свідках (стаття 1253 цього Кодексу).
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_7, померла ІНФОРМАЦІЯ_3, що підтверджується свідоцтвом про смерть (повторне) серії НОМЕР_1 від 20.10.2015 року, виданим відділом ДРАЦС Рівненського МУЮ Рівненської області (а.с. 9)
Сторони по справі є дітьми ОСОБА_7 а відповідно - спадкоємцями першої черги після її смерті.
11 вересня 2014 року було складено заповіт, яким на випадок своєї смерті ОСОБА_7 заповіла все належне їй майно, з чого б воно не складалось та де б воно не знаходилось і все те, що вона за законом матиме право і що буде належати їй на день смерті дочці ОСОБА_5. Даний заповіт складений та посвідчений секретарем Цуманської селищної ради Ківерцівського району Волинської області ОСОБА_17 та зареєстрований в реєстрі за № 64.
Згідно з витягом № 47422557 від 13.04.2017 року приватним нотаріусом Рівненського міського нотаріального округу Рівненської області Філіповим М.М. було проведено реєстрацію спадкової справи № 57755289 у Спадковому реєстрі, заведеної після смерті ОСОБА_7.(а.с.64).
Відповідно до матеріалів спадкової справи, обоє спадкоємців першої черги - позивач та відповідач у справі - подали до нотаріальної контори у встановленому законом порядку та строки заяви про прийняття спадщини після смерті своєї матері ОСОБА_7 (а.с.18,67).
Постановою приватного нотаріуса Рівненського міського нотаріального округу Рівненської області Степурою О.В. було відмовлено ОСОБА_2 у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом у зв'язку з тим, що відповідно до заповіту залишеного ОСОБА_7, спадкоємицею всього майна є дочка ОСОБА_5, яка спадщину після смерті прийняла, а ОСОБА_2 не має права на обов'язкову частку у спадщині після смерті ОСОБА_7. ( а.с. 19).
Відповідно до ч. 2 ст. 1257 ЦК України, за позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення відповідача не було вільним і не відповідало його волі.
Так, згідно частини 1 статті 27 ЦК України правочин, що обмежує можливість фізичної особи мати не заборонені законом права та обов'язки є нікчемним.
За частиною 4 статті 203 ЦК України правочин має вчинятися у формі, встановленій законом, та вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами) (частина 2 статті 207 ЦК України).
За загальними правилами, встановленими ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч. ч. 1-3, 5 і 6 ст. 203 ЦПК України.
Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається (ч. 2 ст. 215 ЦК України).
Як на підставу своїх вимог позивач покликалась на те, що ОСОБА_7 була глухонімою, не вміла писати. Стверджує, що з врахуванням глухонімоти спадкодавця при посвідчені заповіту обов'язково мав бути присутнім сурдоперекладач, а також два свідки, які могли б посвідчити волю заповідача.
Такі доводи позивача є безпідставними та спростовуються встановленими судом обставинами та нормами матеріального права, що регулюють дані правовідносини.
Якщо у населеному пункті немає нотаріуса, заповіт, крім секретного, може бути посвідчений уповноваженою на це посадовою особою відповідного органу місцевого самоврядування ( ст. 1251 ЦК України).
Порядок вчинення нотаріальних дій посадовими особами місцевого самоврядування врегульовано Законом України «Про нотаріат» та Порядком вчинення нотаріальних дій посадовими особами органів місцевого самоврядування, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 14.11.2011 за №1298/20036
Перелік нотаріальних дій, що вчиняються посадовими особами органів місцевого самоврядування, визначено статтею 37 Закону України "Про нотаріат".
Так, зокрема згідно цієї статті у населених пунктах, де немає нотаріусів, уповноважені на це посадові особи органу місцевого самоврядування зокрема посвідчують заповіти (крім секретних).
При вчиненні нотаріальної дії посадові особи органів місцевого самоврядування встановлюють особу, яка звернулася за вчиненням нотаріальної дії, у порядку, визначеному статтею 43 Закону України "Про нотаріат
Відповідно до 2.6. Порядку вчинення нотаріальних дій посадовими особами органів місцевого самоврядування, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 14.11.2011 за №1298/20036 порядок підписання нотаріально посвідчуваних документів визначено статтею 45 Закону України "Про нотаріат". Глуха, німа або глухоніма фізична особа, яка звернулася за вчиненням нотаріальної дії, сама читає заповіт чи заяву і підписує його (її). Якщо така особа у зв'язку з хворобою або фізичною вадою не може підписати документ, то при вчиненні нотаріальної дії обов'язково повинна бути присутня особа (сурдоперекладач), яка може порозумітися з глухою, німою або глухонімою особою і підтвердити своїм підписом, що зміст заповіту, заяви відповідає волі учасника нотаріальної дії.
Аналогічні вимоги передбачені Порядком вчинення нотаріальних дій нотаріусами України від 22.02.2012 року за N 282/20595.
Враховуючи зазначене, законодавець чітко визначив у яких випадках необхідно присутність сурдоперекладача при посвідченні заповіту, а саме - лише у разі коли у зв'язку з хворобою або фізичною вадою глухоніма особа не може підписати документ.
В судовому засіданні встановлено, що спадкодавець ОСОБА_7 була інвалідом 3 групи з дитинства із діагнозом - глухонімота та знаходилася на обліку у Рівненській обласній організації УТОГ з 1995 року, що підтверджується довідкою серії 57Ц №682360 від 19.06.1958 року /а.с. 22/.
Судом встановлено, що заповідач ОСОБА_7, будучи глухонімою мала навики читання та писання. Даний факт сторонами у справі не оспорюється та підтверджується письмовими доказами та показами свідків.
Відповідно до довідки Володимир - Волинської спеціальної загальноосвітньої школи - інтернату І-ІІІ ступенів, ОСОБА_7 (дівоче прізвище - ОСОБА_7), ІНФОРМАЦІЯ_1 навчалася у цій школі. Головним завданням педагогів школи в той час було навчити учнів читати, розуміти зміст прочитаного, писати, поставити звуки та закріпити їх вимову в усній мові. Дана довідка містить також оцінки, які отримувала ОСОБА_7 навчаючись, зокрема; українська мова-4, письмо-4, читання губ -5. ( а.с 151-152).
Факт того, що ОСОБА_7 вміла читати та писати підтвердили і свідки, які були допитані в суді першої інстанції, зокрема ОСОБА_12, ОСОБА_11, ОСОБА_13 та ОСОБА_1, ОСОБА_14 та ОСОБА_15, ОСОБА_16. Кожен свідок зокрема повідомили суду, що ОСОБА_7 була глухонімою і у спілкуванні з нею виникали труднощі, однак коли зрозуміти її було неможливо, остання писала на листках і давала читати.
Допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_17 повідомив суд, що ОСОБА_7 приходила в Цуманську селищну раду Ківерцівського району Волинської області з проханням посвідчити заповіт. На запитання на кого скласти заповіт надала копію паспорта ОСОБА_5 Після того, як він підготував документ, ОСОБА_7 прочитала його, заплатила державне мито за посвідчення заповіту та власноручно підписала його. Крім того зазначив, що текст «заповіт прочитаний та підписаний мною осабисто» виконаний самим спадкодавцем - ОСОБА_7
Такі покази свідків позивачем не спростовані. Натомість сама ОСОБА_2 не заперечувала, що померла в певній мірі вміла читати та писати, хоча і з граматичними помилками та неправильним відмінюванням слів.
Оцінка показів свідка, яка зроблена апелянтом в тексті апеляційної скарги, не спростовує обставини щодо вміння ОСОБА_7 прочитати текст та його зрозуміти.
В суді апеляційної інстанції встановлено, що ОСОБА_7 на протязі всього життя у побуті обслуговувала себе самостійно, була працевлаштованою, отримувала заробітну плату, здійснювала покупки у торговельних місцях, здійснювала оплату комунальних послуг без допомоги сурдоперекладача.
Окрім того, 25.02.2015 року ОСОБА_7 уклала нотаріально посвідчений договір дарування належної їй 1/4 частки квартири, що знаходиться в АДРЕСА_1 ( а.с.130-131) самостійно не користуючись послугами сурдоперекладача. У даному тексті договору також зроблено відмітку про прочитання нею особисто даного тексту договору.
Матеріали справи містять копії довіреностей, договорів страхування будівель, товарно - транспортні накладні, які особисто за життя підписувала ОСОБА_7 ( а.с 127-134).
Беручи до уваги викладене доводи апелянта щодо необхідності посвідчення даного заповіту за участю сурдоперекладач є безпідставними, спростовуються дослідженими судом доказами.
Є безпідставними доводи апелянт щодо не усвідомлення ОСОБА_7, у зв'язку з її глухонімотою, значення своїх дій під час підписання заповіту.
Частиною 1 ст. 225 ЦК України передбачено, що правочин, який дієздатна фізична особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій (або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи, а в разі її смерті - за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушені.
Висновок про тимчасову недієздатність учасника такого правочину слід робити, перш за все, на основі доказів, які свідчать про внутрішній, психічний стан особи в момент вчинення правочину. Хоча висновок експертизи в такій справі є лише одним із доказів у справі і йому слід давати належну оцінку в сукупності з іншими доказами будь-які зовнішні обставини (показання свідків про поведінку особи тощо) мають лише побічне значення для встановлення того, чи була здатною особа в конкретний момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними.
Матеріали справи не містять відомості про те, що ОСОБА_7 була обмежено дієздатна в силу своєї хвороби та над нею була встановлена опіка, а тому вона мала право на підписання такого заповіту оскільки була дієздатною.
Посилання апелянта на те, що даний заповіт повинен був посвідчуватись при двох свідках, не заслуговує на увагу та спростовуються нормами матеріального права, які регулюють дані правовідносини.
Відповідно до Порядку вчинення нотаріальних дій посадовими особами органів місцевого самоврядування та Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, якщо заповідач через фізичні вади не може сам прочитати заповіт, посвідчення заповіту має відбуватися в присутності не менш як двох свідків.
Аналогічні положення містяться в ч. 3 ст. 1248 ЦК України за змістом якої якщо заповідач через фізичні вади не може сам прочитати заповіт, посвідчення заповіту має відбутися при свідках ( ст. 1253 ЦК України)
Судом встановлено, що ОСОБА_7 хоча була глухонімою людиною, але вміла читати та писати, а тому посвідчення заповіту при свідках не є обов'язковою вимогою за таких обставин.
Сам по собі низький освітній рівень ОСОБА_7 не позбавляв її можливості на реалізацію її конституційних прав, щодо вираження своєї особистої волі, яка відображена у тексті заповіту, що оскаржується.
Доводи апеляційної скарги повністю спростовуються наведеними обставинами справи та не містять встановлених законом підстав для скасування оскаржуваного рішення, яке постановлено з додержанням вимог матеріального і процесуального права.
Належні та допустимі докази для спростування рішення суду першої інстанції, передбачені статтями 76, 77, 78 ЦПК України, які б мали доказове значення та заслуговували на увагу, відсутні. Порушень норм матеріального та процесуального права, які можуть бути підставою для скасування рішення, відповідно до статті 376 ЦПК України, судом першої інстанції не допущено.
Відповідно до ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Зі змісту позовної заяви вбачається, що позов про визнання недійсним заповіту було заявлено з підстав визначених ст. 215 ЦК України.
Однак, позивачем не подано належних, допустимих та беззаперечних доказів Того, що оспорюваний заповіт був складений та посвідчений з недодержанням вимог передбачених закону.
Враховуючи зазначене суд першої інстанції, правильно встановивши фактичні обставини справи, дав належну оцінку представленим доказам, дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволені позову ОСОБА_2
Доводи апеляційної скарги про підставність позовних вимог є власним тлумаченням встановлених обставин справи, були предметом дослідження суду першої інстанції і їм суд в сукупності з іншими доказами по справі дав правильну юридичну оцінку.
Відповідно до ст.375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Керуючись ст.ст. 367, 368, 375, 382,384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу позивача ОСОБА_2 залишити без задоволення, рішення Ківерцівського районного суду Волинської області від 07 березня 2018 року-без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення.
Головуючий:
Судді: