21 червня 2018 року
м. Київ
Справа № 9001/463/18
Провадження № 11-508cапс18
ВеликаПалата Верховного Суду у складі:
судді-доповідача Князєва В. С.,
суддів Антонюк Н. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Гудими Д. А., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Саприкіної І. В., Ситнік О. М., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.
розглянула в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_3 на ухвалу Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 02 квітня 2018 року у справі за позовом ОСОБА_3 до Президента України, Вищої ради правосуддя про скасування Указу Президента України в частині та зобов'язання вчинити дії,
У березні 2018 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом, у якому просив: скасувати Указ Президента України від 28 вересня 2017 № 297/2017 року в частині призначення судді ОСОБА_4 на посаду судді
Івано-Франківського окружного адміністративного суду безстроково; зобов'язати Вищу раду правосуддя (далі - ВРП) розглянути повторно матеріали щодо безстрокового призначення на посаду цього судді.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що станом на час прийняття Президентом України оскаржуваного Указу відносно судді Івано-Франківського окружного адміністративного суду ОСОБА_4. було відновлене досудове слідство у кримінальному провадженні, тому, на переконання позивача, Президент України повинен був зупинити видання Указу про призначення ОСОБА_4 на посаду судді вказаного суду безстроково і повернути всі матеріали та подання з цього питання до ВРП, яка, у свою чергу, повинна була скликати позачергове засідання та прийняти рішення, яким відмінити своє попереднє рішення про внесення зазначеного подання Президентові України. Також позивач зазначив, що звернення із цим позовом обумовлене його прагненням до формування доброчесного суддівського корпусу.
Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду ухвалою
від 02 квітня 2018 року відмовив у відкритті провадження у справі, мотивувавши своє рішення тим, що оскаржуваний Указ є актом індивідуальної дії і стосується призначення на посаду конкретної особи, тобто виключно визначеного у ньому суб'єкта, і встановлює не загальні правила поведінки, а приписи, звернені до відповідної особи, тобто не породжує для позивача права на захист і звернення до суду із цим позовом.
На зазначене судове рішення ОСОБА_3 подав апеляційну скаргу, у якій, посилаючись на незаконність та необґрунтованість ухвали суду першої інстанції, просить її скасувати та направити справу для продовження судового розгляду в іншому складі суду.
Обґрунтовуючи наведені у своїй апеляційній скарзі вимоги, позивач зазначає, що має право брати участь у формуванні суддівського корпусу, зокрема шляхом звернення до суду у разі призначення на посаду судді особи, яка себе дискредитувала, при цьому посилається на статтю 55 Конституції України, відповідно до якої кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 29 травня 2018 року відкрила апеляційне провадження в цій справі та призначила її до розгляду в порядку письмового провадження на підставі частини третьої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС).
У відзиві на апеляційну скаргу ВРП просить залишити апеляційну скаргу ОСОБА_3 без задоволення, а ухвалу Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 02 квітня 2018 року без змін, оскільки вважає, що суд дійшов правильного висновку про відсутність підстав для відкриття провадження у справі.
Відповідно до частини першої статті 308 КАС суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Перевіривши обґрунтованість оскаржуваної ухвали суду попередньої інстанції в межах наведених в апеляційній скарзі доводів, Велика Палата Верховного Суду дійшла таких висновків.
Відповідно до частини другої статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Частиною першою статті 2 КАС визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
У пункті 8 частини першої статті 4 КАС зазначено, що позивач - це особа, на захист прав, свобод та інтересів якої подано позов до адміністративного суду, а також суб'єкт владних повноважень, на виконання повноважень якого подано позов до адміністративного суду.
Відповідно до частини першої статті 5 КАС кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.
Аналіз наведених вище норм свідчить про те, що завдання адміністративного судочинства полягає у захисті саме порушених прав особи у публічно-правових відносинах, у яких відповідач реалізує владні управлінські функції стосовно заявника.
У підпункті 4.1 пункту 4 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України № 19-рп/2011 зазначено, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина друга статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб'єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.
Суд попередньої інстанції правильно звернув увагу на те, що оскаржуваний Указ є правовим актом ненормативного характеру, тобто актом індивідуальної дії, і стосується призначення на посаду конкретних осіб, тобто виключно визначених у ньому суб'єктів, і встановлює не загальні правила поведінки, а конкретні приписи, звернені до відповідних осіб, розрахований на одноразове застосування (призначення особи на посаду) і після реалізації вичерпав свою дію.
Отже, прийняття Президентом України оскаржуваного Указу жодним чином не могло вплинути на права і обов'язки ОСОБА_3
В апеляційній скарзі позивач зазначив, що звернення з цим позовом слугує меті формування доброчесного суддівського корпусу в Україні.
З цього приводу Велика Палата Верховного Суду відзначає, що виконання таких функцій можливе виключно компетентними органами і лише в порядку, передбаченому Конституцією та законами України.
Так, за правилами статті 128 Конституції України призначення на посаду судді здійснюється Президентом України за поданням Вищої ради правосуддя в порядку, встановленому законом. Призначення на посаду судді здійснюється за конкурсом, крім випадків, визначених законом.
Водночас для забезпечення формування доброчесного та високопрофесійного корпусу суддів, додержання норм Конституції і законів України, а також професійної етики в діяльності суддів і прокурорів, в Україні на постійній основі діє Вища рада правосуддя, яка є колегіальним, незалежним конституційним органом державної влади та суддівського врядування (стаття 1 Закону України від 21 грудня 2016 року № 1798-VIII «Про Вищу раду правосуддя»).
З урахуванням наведеного Велика Палата Верховного Суду погоджується із висновком Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду про наявність правових підстав для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки відсутність у ОСОБА_3 прав чи обов'язків у зв'язку із прийняттям оскаржуваного Указу не породжує для останнього і права на захист, тобто права на звернення із цим адміністративним позовом. Відповідно, не виникає у ОСОБА_3 і права на звернення до суду з вимогами про зобов'язати ВРП розглянути повторно матеріали щодо безстрокового призначення ОСОБА_4 на посаду судді.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 315 КАС за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Відповідно до статті 316 КАС суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Ураховуючи наведене, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що суд прийняв правильне рішення, а доводи апелянта його висновків не спростовують, тому немає підстав для скасування ухвали Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 02 квітня 2018 року.
Ураховуючи викладене та керуючись статтями 266, 292, 311, 315, 316, 321,
322 КАС, Велика Палата Верховного Суду
1. Апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення.
2. Ухвалу Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 02 квітня 2018 року залишити без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач В. С. Князєв
Судді:
Н. О. Антонюк О. Б. Прокопенко
С. В. Бакуліна Л. І. Рогач
В. В. Британчук І. В. Саприкіна
Д. А. Гудима О. М. Ситнік
О. С. Золотніков О. С. Ткачук
О. Р. Кібенко В. Ю. Уркевич
Л. М. Лобойко О. Г. Яновська
Н. П. Лященко