Ухвала
Іменем України
21 червня 2018 року
м. Київ
Справа № 358/175/17
Провадження № 51-6857 ск 18
Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого - ОСОБА_1 ,
суддів: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
розглянувши касаційну скаргу захисника ОСОБА_4 в інтересах засудженої ОСОБА_5 на вирок Богуславського районного суду Київської області від 29 грудня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Київської області від 15 березня 2018 року,
вироком Богуславського районного суду Київської області від 29 грудня 2017 року
ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянки України, уродженки с. Іванівка Богуславського району Київської області, яка проживає за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимої,
засуджено за ч. 1 ст. 125 КК України до покарання у виді штрафу в розмірі п'ятдесяти неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить 850 грн.
Стягнуто з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_6 2000 грн. за заподіяну злочином моральну шкоду та 500 грн. судових витрат, понесених на оплату правничої допомоги адвоката, всього 2500 грн.
Ухвалою Апеляційного суду Київської області від 15 березня 2018 року вирок місцевого суду щодо ОСОБА_5 змінено в частині стягнення судових витрат. Збільшено стягнення з обвинуваченої на користь потерпілої судових витрат на оплату правової допомоги з 500 грн. до 5000 грн. В решті вирок суду залишено без змін.
Згідно з копіями доданих до касаційної скарги судових рішень, за встановлених судом обставин 20 листопада 2016 року приблизно в 00 год. 10 хв. ОСОБА_5 , знаходячись в приміщенні кафе «Ромашка», розташованому за адресою: пров. Набережний, 10, с. Іванівка Богуславського району Київської області, підійшла до барної стійки, де в той час знаходилася ОСОБА_6 , яка допомагала в роботі бармену ОСОБА_7 . В подальшому між ОСОБА_5 та ОСОБА_6 на ґрунті раптово виниклих неприязних відносин виникла сварка. В ході сварки ОСОБА_5 , діючи умисно, з метою заподіяння шкоди здоров'ю ОСОБА_6 , нанесла їй удар кулаком правої руки по обличчю, після чого штовхнула її у ділянку правого плеча та схопила руками за волосся, чим спричинила останній тілесні ушкодження у вигляді синців нижнього повіка правого ока, правого плеча, ділянки травматичного видалення волосся потиличної ділянки голови, які згідно висновку судово-медичного експерта № 77 від 22.11.2016 року, відносяться до категорії тілесних ушкоджень легкого ступеня тяжкості.
У касаційній скарзі захисник ОСОБА_4 посилається на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону судами першої та апеляційної інстанцій, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить скасувати судові рішення щодо ОСОБА_5 та закрити провадження у справі за відсутності у її діях складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 125 КК України.
Так, захисник вказує на те, що суди першої та апеляційної інстанцій допустили істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, що полягає у використанні недопустимого доказу, а саме, висновку судово-медичного експерта, а інші докази, на які послався суд першої інстанції, в силу неусунутих суперечностей, є непереконливими та не доводять наявність прямого умислу обвинуваченої на спричинення умисних тілесних ушкоджень. Також захисник вказує, що дії засудженої підпадають під ознаки необхідної оборони (ст. 36 КК України), що виключає кримінальну відповідність. А відтак, на думку захисника, у вироку відсутні докази на підтвердження вини ОСОБА_5 . Крім того, захисник зазначає, що ухвала апеляційного суду не відповідає ст. 419 КПК України.
Згідно з п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК Українисуд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відмову у відкритті касаційного провадження, якщо з касаційної скарги, наданих до неї судових рішень та інших документів вбачається, що підстав для задоволення скарги немає.
Перевіривши доводи касаційної скарги та долучені до неї копії судових рішень, суд не вбачає підстав для відкриття касаційного провадження з мотивів, наведених у скарзі.
Згідно зі ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. При цьому наділений повноваження лише щодо перевірки правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Відповідно до приписів ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни судового рішення судом касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення і особі засудженого.
Отже, касаційний суд не перевіряє судові рішення в частині неповноти судового розгляду, а також невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження.
Зі змісту касаційної скарги захисника вбачається, що він, надаючи оцінку доказам, по суті заперечує достовірність окремих із них та правильність установлення фактичних обставин кримінального провадження, тоді як їх перевірка в силу ст. 433 КПК України до повноважень суду касаційної інстанції законом не віднесена.
Разом із тим, висновок суду про доведеність винуватості ОСОБА_5 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 125 КК України, зроблено з дотриманням ст. 23 КПК України на підставі об'єктивного з'ясування всіх обставин, підтверджених доказами, які було досліджено і перевірено під час судового розгляду, а також оцінено відповідно до ст. 94 цього Кодексу та яким надана правильна юридична оцінка.
Зокрема, висновкущодо вини засудженої ОСОБА_5 в заподіянні умисного легкого тілесного ушкодження ОСОБА_6 суд першої інстанції дійшов на підставі аналізу показань потерпілої ОСОБА_6 , свідків ОСОБА_7 та ОСОБА_8 , висновку судово-медичного експерта № 77 від 22.11.2016 року, відповідно до якого у потерпілої ОСОБА_6 були виявлені вищевказані тілесні ушкодження, які відносяться до категорії тілесних ушкоджень легкого ступеня тяжкості і могли утворитися в строк, на який вказує потерпіла.
Вказані в судовому рішенні докази в їх сукупності безперечно доводять винуватість ОСОБА_5 у вчиненому злочині й об'єктивних підстав недовіряти їм немає.
Таким чином, касаційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції, що дії обвинуваченої ОСОБА_5 кваліфіковані правильно за ч. 1 ст. 125 КК України.
Крім того, аналогічні за змістом доводи захисника ОСОБА_4 , в частині доведеності винуватості ОСОБА_5 у вчиненні інкримінованого їй злочину та недопустимості доказу, переглядалися в апеляційному порядку. Апеляційна інстанція обґрунтовано зазначила, що місцевий суд у відповідності до вимог ст. 94 КПК Українивсебічно, повно й неупереджено дослідив всі обставини кримінального провадження, керуючись законом, оцінив кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів з точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття рішення.
Колегія суддів погоджується з висновком суду апеляційної інстанції, який надав мотивовану відповідь на доводи захисника щодо недопустимого, на його думку, доказу (висновку судово-медичного експерта) та інших доказів, якими обґрунтовує своє рішення суд першої інстанції.
Так, апеляційний суд вказав, що 21 листопада 2016 року слідчий виніс постанову про призначення судово-медичної експертизи, яка була проведена 22 листопада 2016 року, та була одним із доказів, що надавали можливість слідчому повідомити про підозру ОСОБА_5 . Крім того, обґрунтовано зазначив, що висновок судово-медичного експерта № 77 від 22.11.2016 року є об'єктивним та достовірним, оскільки складений уповноваженим на проведення експертизи судово-медичним експертом та відповідає положенням п. 3.1 Інструкції про проведення судово-медичної експертизи, затвердженої наказом Міністерства охорони здоров'я України № 6 від 17 січня 1995 року. Також наголосив на тому, що покази потерпілої ОСОБА_6 та свідка ОСОБА_7 є послідовними і в показаннях не було суттєвих розбіжностей, про які стверджує захисник, тому суд обґрунтовано поклав їх в основу вироку, як докази на підтвердження вини обвинуваченої.
Таким чином, місцевим судом правильно покладено в основу вироку висновок судово-медичного експерта № 77 від 22.11.2016 року, оскільки його висновки співпадають з об'єктивними даними, встановленими іншими доказами по справі щодо заподіяння ОСОБА_5 легких тілесних ушкоджень потерпілій.
Крім того, як правильно вказав суд першої інстанції, підстав для визнання дій засудженої ОСОБА_5 такими, що підпадають під ознаки необхідної оборони, немає, оскільки, стан необхідної оборони утворює лише таке посягання, яке досягає ступеня суспільної небезпечності, що притаманна саме злочину.
Відповідно до ч. 2 ст. 11 КК Українитаким є посягання, яке заподіює істотну шкоду фізичній особі, суспільству або державі.
Як вбачається з копій судових рішень, суди першої та апеляційної інстанції не встановили жодних обставин, які б свідчили, що відносно ОСОБА_5 було вчинене суспільно небезпечне посягання і, відповідно, доводили наявність у неї права на необхідну оборону.
На переконання суду касаційної інстанції апеляційний суд, розглядаючи матеріали кримінального провадження щодо ОСОБА_5 дотримався вимог ст. 419 КПК України, належним чином проаналізував доводи апеляційної скарги захисника, дав на них мотивовану відповідь і обґрунтовано залишив апеляційну скаргу без задоволення.
Підстав для сумніву в правильності висновків суду апеляційної інстанції немає.
Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які були б безумовними підставами для скасування чи зміни судових рішень, у касаційній скарзі захисника ОСОБА_4 не наведено.
З огляду на викладене, Суд вважає, що підстав для задоволення касаційної скарги захисника ОСОБА_4 з мотивів, наведених у ній, немає, а тому відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК України у відкритті касаційного провадження за його касаційною скаргою слід відмовити.
Керуючись п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК України, Суд
відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою захисника ОСОБА_4 в інтересах засудженої ОСОБА_5 на вирок Богуславського районного суду Київської області від 29 грудня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Київської області від 15 березня 2018 року.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3