33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59
18 червня 2018 року Справа № 924/1275/17
Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючий суддя Миханюк М.В., суддя Савченко Г.І. , суддя Демидюк О.О.
при секретарі судового засідання Полюхович І.Г.
за участю представників сторін:
позивача: не з'явився
відповідача1: не з'явився
відповідача2: ОСОБА_1 - адвоката, за договором про надання правової допомоги від 24.01.2018 року
від прокуратури Рівненської області: прокурор Лис Н.В., посвідчення №031428
від прокуратури Хмельницької області: прокурор Кухар Н.Ю., посвідчення №032202
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Рівненського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу заступника прокурора Хмельницької області на рішення господарського суду Хмельницької області, ухваленого 19.03.18р. суддею Гладюком Ю. В. о 14:55 у м.Хмельницькому, повний текст складено 22.03.18р. у справі № 924/1275/17
за позовом заступника прокурора Хмельницької області, м. Хмельницький в інтересах держави в особі органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах - Міністерство екології та природних ресурсів України, м. Київ
до 1. Національного природного парку „Подільські товтри”, м. Кам'янець - Подільський
2. товариства з обмеженою відповідальністю „Острів відпочинку”, м. Кам'янець-Подільський
про визнання недійсною угоди про рекреаційну діяльність №КП-010 від 01.06.17р.
Заступник прокурора Хмельницької області в інтересах держави в особі Міністерства екології та природних ресурсів України звернувся до господарського суду Хмельницької області з позовом, в якому просить визнати недійсною угоду №КП-010 від 01.06.2017р., посилаючись на те, що дана угода за своїм змістом суперечить актам цивільного законодавства, інтересам держави і суспільства, а тому підлягає визнанню недійсною відповідно до ст. ст. 203, 215, 228 ЦК України.
Прокурор стверджує, що згідно спірної угоди надана відповідачу-2 для рекреації земельна ділянка є лісовою ділянкою природно-заповідного фонду, яка повинна надаватись у користування для будь-яких потреб, у т.ч. рекреаційних, відповідно до вимог Лісового кодексу України. Зазначає, що в порушення вимог ст.18 Лісового кодексу України земельну ділянку надано для здійснення рекреаційної діяльності без рішення відповідного органу виконавчої влади та погодження.
Відповідно до п. 1.4 Положення про НПП „Подільські Товтри”, затвердженого наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища України від 26.01.2005р. №46 (у редакції наказу Мінприроди 15.08.2013р. № 353), парк віднесено до сфери управління Міністерства екології та природних ресурсів України.
Просить врахувати, що НПП „Подільські Товтри” як постійний землекористувач в порушення вимог ст. 18 Лісового кодексу України уклав спірну довгострокову угоду із відповідачем-2 за відсутності рішення відповідного органу виконавчої влади та будь-якого погодження, не зазначивши при цьому, що рекреаційна діяльність буде проводитись на лісовій земельній ділянці.
Прокурор стверджує, що укладення вказаної угоди всупереч встановленому державою порядку, порушує інтереси держави у сфері контролю за охороною та використанням об'єкту природно-заповідного фонду, що є підставою для захисту інтересів держави органами прокуратури шляхом звернення до суду з позовом.
Рішенням господарського суду Хмельницької області від 19.03.2018 року у справі №924/1275/17 в позові заступника прокурора Хмельницької області в інтересах держави в особі органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах - Міністерство екології та природних ресурсів України до Національного природного парку „Подільські товтри”, товариства з обмеженою відповідальністю „Острів відпочинку” про визнання недійсною угоди про рекреаційну діяльність №КП-010 від 01.06.17р. відмовлено.
В обґрунтування рішення, з посиланням на ст.ст. 203, 204, 215 ЦК України, ст. 207 ГК України, суд зазначив, що прокурор в обґрунтування позову про недійсність угоди на рекреаційну діяльність №КП-010 від 01.06.2017р. посилається на те, що остання порушує вимоги природоохоронного законодавства, а її виконання може призвести до заподіяння шкоди об'єкту природно-заповідного фонду НПП „Подільські Товтри”. При цьому, прокурор стверджує, що за спірною угодою у користування відповідачу-2 передавалась ділянка лісу за відсутності відповідного рішення органу виконавчої влади та погодження, що є порушенням ст. 18 Лісового кодексу України. Проте, із такими доводами суд не може погодитись, оскільки предмет спірної угоди не містить домовленості сторін про передачу в користування лісових ділянок. Не було такої передачі і фактично під час виконання спірної угоди. Між сторонами не підписувались будь-які акти щодо передачі в користування лісових чи земельних ділянок. Згідно п. 1.1 угоди на рекреаційну діяльність №КП-010 від 01.06.2017р. передбачалось, що сторона-1 дозволяє стороні-2 проводити рекреаційну діяльність, яка пов'язана із наданням усіх видів рекреаційних послуг. Таким чином спірною угодою не можуть бути порушені норми Лісового кодексу.
Крім того, з посиланням на ч.1 ст.20 Закону України "Про природно-заповідний фонд України", п.п.1.4.,4.4. угоди про рекреаційну діяльність від 01.06.2017року №КП-010 п.п. 2.1, 2.2 постанови Пленуму ВГС України від 29.05.2013р. №11 „Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними” суд вказав, що обґрунтовуючи недійсність спірної угоди прокурор також посилається на наявність в угоді пункту 4.4, проте не надано обґрунтування, чому наявність в договорі такої умови тягне недійсність договору в цілому. За загальним правилом невиконання чи неналежне виконання правочину не тягне за собою правових наслідків у вигляді визнання правочину недійсним. У такому разі заінтересована сторона має право вимагати розірвання договору або застосування інших передбачених законом наслідків, а не визнання правочину недійсним. За наведених обставин місцевий господарський суд дійшов висновку про відмову у позові.
Не погодившись із прийнятим рішенням, прокурор звернувся із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Хмельницької області від 19.03.2018 року у справі №924/1275/17 та прийняти нове рішення про задоволення позову.
Так, з посиланням на арк. 23 таксаційного опису, відомостей поквартальних підсумків проекту організації та розвитку лісового господарства Кам'янець-Подільського природоохоронного науково-дослідного відділення Національного природного парку «Подільські Товтри» Хмельницької області Міністерства охорони навколишнього природного середовища України, Указ Президента України «Про створення Національного природного парку «Подільські Товтри» від 27.06.1996р., проекту організації та розвитку лісового господарства Кам'янець-Подільського природоохоронного науково-дослідного відділення Національного природного парку «Подільські Товтри», проекту організації території національного природного парку «Подільські Товтри», охорони, відтворення та рекреаційного використання його природних комплексів і об'єктів, затвердженого Державним секретарем Міністерства екології та природних ресурсів України 09.07.2002 наказ №257, ст.ст. 1, 18, 100 Лісового кодексу України, ст. 2 Закону України «Про природно-заповідний фонд України», вказує, що лише прийняття відповідного рішення органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування про надання лісової ділянки у користування може бути, у подальшому підставою для укладення, згідно закону, договору на здійснення рекреаційної діяльності.
Водночас, як підтверджується матеріалами справи та фактично не заперечується сторонами, будь-яких рішень відповідного органу виконавчої влади щодо передачі в користування ТзОВ «Острів Відпочинку» лісових ділянок не приймалось.
Крім того вказує, що умови угоди передбачають здійснення рекреаційної діяльності на спірній лісовій ділянці. Зокрема спірною угодою передбачено можливість здійснення будівництва промислових, господарських і житлових об'єктів, не пов'язаних з діяльністю парку, тобто діяльність пов'язана із проведенням робіт що можуть негативно вплинути на стан природних комплексів та об'єктів, або зменшити природну екологічну чи рекреаційну цінність території парку.
Враховуючи викладене, прокурор вважає, що судом при винесенні рішення невірно застосовано норми матеріального права, а саме Законів України «Про охорону навколишнього природного середовища», «Про природно-заповідний фонд України» та Лісового кодексу України, якими визначено порядок надання в користування, у тому числі для здійснення рекреаційної діяльності, лісових ділянок, які розташовані на землях природно-заповідного фонду.
З посиланням на ст. 26 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», ст.ст. 203, 207, 228 ЦК України зазначає, що враховуючи те, що укладення вказаної угоди всупереч встановленому державою порядку та у невідповідності до вимог природоохоронного законодавства порушує інтереси держави у сфері контролю за охороною та використанням об'єкту природно-заповідного фонду і суперечить цивільному законодавству та інтересам держави і суспільства, і її виконання призведе до завдання шкоди об'єкту природно-заповідного фонду, існують всі підстави для визнання її в судовому порядку недійсною.
Зауважує, що статтею 9 Закону України «Про прородно-заповідний фонд України» передбачено, що використання територій та об'єктів природно-заповідного фонду може здійснюватися лише за умови, що така діяльність не суперечить цільовому призначенню територій та об'єктів природно-заповідного фонду, встановленим вимогам щодо охорони, відтворення та використання їх природних комплексів та окремих об'єктів.
Водночас, судом залишено поза увагою та не надано належної оцінки невідповідності умов договору вимогам ст.63 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища», ст. 21 Закону України «Про природно-заповідний фонд України», п.4.3.2. Положення про НПП «Подільські Товтри», затвердженого наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища України від 26.01.2005 №45 (у редакції наказу Мінприроди 15.08.2013 №352), якими передбачено режими щодо охорони та використання територій національних природних парків.
Відповідно до зазначених норм здійснення на територіях рекреаційних зон будь-якої господарської та іншої діяльності, що не пов'язана з їх цільовим призначенням та негативно впливає на навколишнє природне середовище або може перешкодити використанню рекреаційних зон за цільовим призначенням, проведення інших дій, що суперечать використанню цих зон за прямим призначенням забороняється.
У відзиві на апеляційну скаргу ТОВ «Острів відпочинку», наводить свої міркування на спростування доводів скаржника та вказує на законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції.
Серед іншого вказує, що посилання позивача на положення Лісового кодексу України, є безпідставними оскільки відповідно до п. 1.1. Положення про Національний природний парк "Подільські Товтри" парк є об'єктом природно-заповідного фонду загальнодержавного значення, а згідно з ч. 4 ст. 1 Лісового кодексу України, лісова ділянка - це ділянка лісового фонду України з визначеними межами, виділена відповідно до цього Кодексу для ведення лісового господарства та використання лісових ресурсів без вилучення її у землекористувача або власника землі.
Зауважує, що Міське управління у Кам'янець - Подільському районі та м. Кам'янці - Подільському ОСОБА_2 управління Держгеокадастру у Хмельницькій області у листі від 23.01.2018 року за № 32-22-0.17-33\119-1 повідомило, що землі які перебувають в постійному користуванні Національного природного парку «Подільські Товтри» на території Кам'янець -Подільського району Хмельницької області відносяться до категорії земель природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення і як землі лісогосподарського призначення в управлінні не обліковуються.
Звертає увагу, що предметом угоди № КП-010 від 01.06.2017 року укладеної між відповідачами є надання ТОВ «Острів відпочинку» рекреаційних послуг і ніде в угоді не зазначено, що НПП «Подільські Товтри» передає ТОВ «Острів відпочинку» у постійне чи тимчасове користування якісь земельні ділянки для того чи іншого цільового використання.
З посиланням на ст.ст. 20, 21 Закону України «Про природно - заповідний фонд», ст. 63 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища», п.п. 8.1., 8.2. Положення про НПП «Подільські Товтри», п. 1.1. Положення про рекреаційну діяльність у межах територій та об'єктів природно-заповідного фонду України вказує, що в п. 1.2 оспорюваної угоди зазначено, що ТОВ «Острів відпочинку» дозволяється розміщувати готелі, мотелі, кемпінги в зоні стаціонарної рекреації (при наявності погоджування компетентного органу, рішення НТР), встановлювати споруди з метою організації відпочинку, ночівлі, прокату спорядження, споживання їжі, продажу продуктів, напоїв, а тому пункт 1.2 не противорічить чинному законодавству, як це стверджує позивач.
Крім того, з посиланням на постанову Пленуму ВГСУ від 29.05.2013 р. № 11, ст.ст. 207, 208, 215, 216 ЦК України вважає, що позивачем не надано доказів який б свідчили про те, що під час укладання оспорюваної угоди відповідачі порушили вимоги чинного законодавства, зокрема статті 203 ЦК України яка передбачає загальні вимоги, додержання яких є необхідними для чинності правочину, частини 1 статті 228 ЦК України, на яку він посилається, де визначений перелік порушень публічного порядку, та застосування в послідуючому норм статті 215 ЦК України, яка визначає загальні вимоги щодо недійсності правочину.
Просить залишити рішення господарського суду Хмельницької області від 19.03.2018 року у справі №924/1275/17 без змін, а апеляційну скаргу заступника прокурора Хмельницької області, в інтересах держави в особі органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах - Міністерство екології та природних ресурсів України до Національного природного парку "Подільські Товтри", та товариства з обмеженою відповідальністю "Острів відпочинку", про визнання недійсною угоди на рекреаційну діяльність № КП-010 від 01.06.2017р., без задоволення.
Відзивів на апеляційну скаргу від Міністерства екології та природних ресурсів України та НПП „Подільські Товтри” не надійшло, що відповідно до ч.3 ст. 263 ГПК не перешкоджає перегляду оскарженого рішення суду першої інстанції.
Крім того, позивач - Міністерство екології та природних ресурсів України та відповідач - НПП „Подільські Товтри” повноважних представників у судове засідання не направили, причини неявки суду не повідомили, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.
Таким чином, враховуючи норми ст.ст.269, 273 ГПК України про межі перегляду справ в апеляційній інстанції, строки розгляду апеляційної скарги, та той факт, що неявка в засідання суду представника позивача - Міністерство екології та природних ресурсів України та відповідача - НПП „Подільські Товтри”, належним чином та відповідно до законодавства повідомлених про дату, час та місце розгляду справи, не перешкоджає перегляду оскарженого судового рішення, колегія суддів розглянула апеляційну скаргу за відсутності представників останніх, за наявними у справі доказами.
У судовому засіданні прокурор Хмельницької області підтримала доводи викладені в апеляційній скарзі та надала пояснення з приводу своєї позиції. Просить скасувати рішення Хмельницької області від 19.03.2018 року у справі №924/1275/17 та прийняти нове рішення про задоволення позову.
Прокурор Рівненської області підтримала прокурора Хмельницької області в повному обсязі.
Представник відповідача проти доводів апеляційної скарги заперечив з підстав викладених у відзиві. Просить залишити рішення господарського суду Хмельницької області від 19.03.2018 року у справі №924/1275/17 без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
Заслухавши пояснення прокурора та представника відповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, перевіривши повноту з'ясування та доведеність всіх обставин, що мають значення для справи, відповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи, правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права при винесенні оскарженого рішення, колегія суддів Рівненського апеляційного господарського суду дійшла висновку, що в задоволенні апеляційної скарги слід відмовити, а оскаржене рішення суду залишити без змін, виходячи з наступного.
Як вірно встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища України від 26.01.2005р. №46 затверджено Положення про Національний природний парк „Подільські Товтри”, до якого внесені зміни та доповнення наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища України від 15.08.2013р. №353 (викладеного в новій редакції) та наказом Міністерства екології та природних ресурсів від 28.07.2015р. №280.
Згідно із п. 1.1 Положення про Національний природний парк „Подільські Товтри” створений відповідно до Указу Президента України від 27.06.1996р. №474/96 „Про створення національного природного парку „Подільські Товтри”, є об'єктом природно-заповідного фонду загальнодержавного значення.
Відповідно до п. 1.6, 2.1 Положення загальна площа парку становить 261316 га землі, у т. ч. 4453,06 га земель, що надаються у постійне користування Парку та 256862,994 га земель, що включаються до його складу без вилучення у землекористувачів. Парк створений з метою збереження, відтворення та раціонального використання природних ландшафтів Поділля з унікальними історико-культурними комплексами, що мають важливе природоохоронне, наукове, освітнє, естетичне, рекреаційне та оздоровче значення.
Пунктом 3.4 Положення передбачено, що для забезпечення виконання основних завдань та проведення природоохоронних заходів, науково-дослідних, господарських робіт на території парку, адміністрація має право, зокрема, надавати в установленому порядку платні послуги згідно із законодавством.
На території парку відповідно до природоохоронного законодавства виділяють такі зони: заповідна, регульованої рекреації, стаціонарної рекреації, господарська (п. 4.3 Положення). Зона регульованої рекреації - в її межах проводяться короткостроковий відпочинок та оздоровлення населення, огляд особливо мальовничих та пам'ятних місць. Зона стаціонарної рекреації - призначена для розміщення готелів, мотелів, кемпінгів, інших об'єктів обслуговування відвідувачів парку. (п. 4.3.2, 4.3.3 Положення).
На підставі постанови Кабінету Міністрів України від 26.04.2007р. №681 Національному природному парку „Подільські Товтри” 05.08.2011р. видано Державний акт серія ЯЯ №337783 на право постійного користування земельною ділянкою площею 259,6520 га, яка розташована на території Калачковецької сільської ради Кам'янець-Подільського району Хмельницької області.
01.06.2017р. між Національним природним парком „Подільські Товтри” (сторона-1) та ТОВ „Острів відпочинку” (сторона-2) укладено угоду на рекреаційну діяльність №КП-010, за умовами якої сторона-1 дозволяє стороні-2 проводити рекреаційну діяльність, яка пов'язана із наданням усіх видів рекреаційних послуг в Кам'янець-Подільському природоохоронному науково-дослідному відділенні (квартал 23, виділи 1, 2, 3) на площі 10,3 га. (п. 1.1. угоди).
Відповідно до п. 1.2, 1.3 угоди передбачено, що „Стороні-2” дозволяється розміщувати готелі, мотелі, кемпінги в зоні стаціонарної рекреації (при наявності погодження компетентного органу, рішення НТР), встановлювати споруди з метою організації відпочинку, ночівлі, прокату спорядження, споживання їжі, продажу продуктів, напоїв. „Сторона-1” дозволяє одночасно перебувати не більше 70 людей на га (при цьому у пункті 5.17 ДБН 360-92* передбачено в зоні стаціонарної рекреації можливість концентрації на береговій смузі до 4 чол. в день на 1 погонний метр берегової смуги).
У п.1.4 угоди передбачено, що на виконання постанови Кабінету Міністрів України від 28.12.2000р. №1913 „Про затвердження переліку платних послуг, які можуть надаватись бюджетними установами природно-заповідного фонду” (у редакції постанови від 02.06.2003р. №827) на території НПП „Подільські Товтри” згідно наказу НПП „Подільські Товтри” №67 від 25.04.2017р. за послуги, які можуть надаватися в облаштованих рекреаційних зонах введено плату станом на час укладення цієї угоди, а саме: одноденний відпочинок однієї людини - 10,00 грн.; стоянка на виділеній та облаштованій земельній ділянці рекреаційної зони транспортними засобами: автобус - 18,00 грн.; мікроавтобус - 18,00 грн.; легковий автомобіль - 10,00 грн.; мотоцикли - 5,00 грн.; причеп до мікроавтобуса, автомобіля - 8,00 грн.
Відповідно до п.4.4 угоди відповідач-2 за позитивним рішенням науково-технічної ради НПП „Подільські Товтри” розміщує ємності для роздільного збирання (тимчасового утримання) ТПВ, забезпечує роздільний збір та вивіз або передачу ТПВ спеціалізованим підприємствам на переробку або утилізацію відходів; облаштовує гідроізоляційний вигріб для збору та видаленню господарсько-фекальних стоків.
Згідно п.7.1 угоди сторони передбачили, що строк дії угоди визначається з дати підписання до 31.08.2062року. Угода підписана представниками сторін та скріплена їх печатками.
ОСОБА_2 управління Держгеокадастру у Хмельницькій області від 23.01.2018р. за вих.№97-22-0.17-33/119-18 повідомлено, що землі, які перебувають у постійному користуванні НПП „Подільські Товтри” віднесено до категорії земель - землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення, і як землі лісогосподарського призначення - не обліковуються.
До позовної заяви прокурор додав витяг з Таксаційного опису (Проект організації та розвитку лісового господарства природоохоронного науково-дослідного відділення НПП „Подільські Товтри” за 2009 рік із відомостями поквартальних підсумків, відповідно до якого (аркуш 23) квартал 23 виділ 1,2,3 віднесено до зони регульованої рекреації.
Надаючи правову кваліфікацію відносинам, що склалися апеляційний господарський суд зазначає наступне.
В силу ст.124 Конституції України, юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.
Здійснюючи правосуддя, суд забезпечує захист гарантованих Конституцією України та законами України прав і свобод людини і громадянина, прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави.
Гарантуючи судовий захист з боку держави, Конституція України, водночас, визнає право кожного будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань і це конституційне право не може бути скасоване або обмежене (ч.5 ст.55 Конституції України).
Згідно ст.11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини.
У статтях 3, 6, 203, 626, 627 ЦК України визначено загальні засади цивільного законодавства, зокрема поняття договору і свободи договору, та сформульовано загальні вимоги до договорів як різновиду правочинів (вільне волевиявлення учасника правочину).
У відповідності до норм ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Ст. 205 ЦК України визначає, що правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.
Як свідчать матеріали справи, 01.06.2017р. між Національним природним парком "Подільські Товтри" (сторона-1) та ТОВ «Острів відпочинку» (сторона-2) укладено угоду на рекреаційну діяльність №КП-010 (далі - угода), згідно п.1.1 якої, в порядку та на умовах, визначених цією угодою сторона-1 домовилася зі стороною-2 про організацію здійснення рекреаційних послуг в Кам'янець - Подільському природоохоронному науково-дослідному відділенні квартал 23, виділи 1., 2., 3., на території природно - заповітного фонду на площі 10,3 га.
Строк дії вказаної угоди до 31.08.2062р. Також, зазначена угода підписана уповноваженими представниками сторін та скріплена їх печатками.
Факт укладення угоди на рекреаційну діяльність від 01.06.2017р. №КП-010 сторонами не заперечується.
Згідно положень ст.16 ЦК України, визнання правочину недійсним є одним із передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів, а загальні вимоги щодо недійсності правочину передбачено статтею 215 Цивільного кодексу України.
У відповідності до ст.204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Частиною 1 ст. 207 ГК України встановлено, що господарське зобов'язання, яке не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади, визнано судом недійсним повністю або в частині.
В силу приписів ст.215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, зокрема, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Такий правочин є оспорюваним. У розумінні приписів наведеної норми недійсність правочину може наступати лише за певні порушення закону. За ступенем недійсності правочину всі правочини поділяються на абсолютно недійсні з моменту їх вчинення, тобто нікчемні, та відносно недійсні (оспорювані), які можуть бути визнані недійсними, але за певних умов. Нікчемним (абсолютно недійсним) є той правочин, недійсність якого прямо передбачена законом. Оспорюваними є правочини, які Цивільний кодекс України не визнає в імперативній формі недійсними, а лише допускає можливість визнання їх недійсними в судовому порядку за вимогою однієї зі сторін або іншої заінтересованої особи.
Обґрунтовуючи позовні вимоги про недійсність угоди на рекреаційну діяльність від 01.06.2017р. №КП-010, прокурор, зокрема, покликається на те, що остання порушує вимоги природоохоронного законодавства, а її виконання може призвести до заподіяння шкоди об'єкту природно-заповідного фонду НПП "Подільські Товтри". При цьому, прокурор стверджує, що у користування ТОВ «Острів відпочинку» передавалась земельна ділянка, яку фактично віднесено до земель лісового фонду, та за відсутності відповідного рішення органу виконавчої влади та погодження, що є порушенням ст.18 Лісового кодексу України.
Однак, проаналізувавши зазначені вимоги колегія суддів не погоджується із такими твердженнями скаржника, оскільки предмет спірної угоди не містить домовленості сторін про передачу в користування лісових ділянок. Водночас, не було такої передачі і фактично під час виконання спірної угоди.
Крім того, між сторонами не підписувались будь-які акти щодо передачі в користування лісових чи земельних ділянок.
Як передбачалось у п. 1.1 угоди на рекреаційну діяльність №КП-010 від 01.06.2017р. передбачалось, що сторона-1 дозволяє стороні-2 проводити рекреаційну діяльність, яка пов'язана із наданням усіх видів рекреаційних послуг.
А тому, спірною угодою не можуть бути порушені норми Лісового кодексу.
Відповідно до ст.ст.43, 44 Земельного кодексу України, землі природно-заповідного фонду це ділянки суші і водного простору з природними комплексами та об'єктами, що мають особливу природоохоронну, екологічну, наукову, естетичну, рекреаційну та іншу цінність, яким відповідно до закону надано статус територій та об'єктів природно-заповідного фонду. До земель природно-заповідного фонду включаються природні території та об'єкти (природні заповідники, національні природні парки, біосферні заповідники, регіональні ландшафтні парки, заказники, пам'ятки природи, заповідні урочища), а також штучно створені об'єкти (ботанічні сади, дендрологічні парки, зоологічні парки, парки-пам'ятки садово-паркового мистецтва).
Частиною 2 ст.46 ЗК України встановлено, що порядок використання земель природно-заповідного фонду визначається законом.
Правові основи організації, охорони, ефективного використання природно-заповідного фонду України, відтворення його природних комплексів та об'єктів визначаються Законом України "Про природно-заповідний фонд України".
Згідно ч.1 ст.20 Закону України "Про природно-заповідний фонд України", національні природні парки є природоохоронними, рекреаційними, культурно-освітніми, науково-дослідними установами загальнодержавного значення, що створюються з метою збереження, відтворення і ефективного використання природних комплексів та об'єктів, які мають особливу природоохоронну, оздоровчу, історико-культурну, наукову, освітню та естетичну цінність.
Як зазначалося вище, наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища України від 26.01.2005р. №46 затверджено Положення про Національний природний парк "Подільські Товтри", до якого в подальшому вносилися зміни та доповнення наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища України від 15.08.2013р. №353 (викладеного в новій редакції) та наказом Міністерства екології та природних ресурсів від 28.07.2015р. №280.
У відповідності до п.1.1 Положення про Національний природний парк "Подільські Товтри" (Положення) створений відповідно до Указу Президента України від 27.06.1996р. №474/96 "Про створення Національного природного парку "Подільські Товтри", є об'єктом природно-заповідного фонду загальнодержавного значення.
Згідно п.2.1 Положення, парк створений з метою збереження, відтворення та раціонального використання природних ландшафтів Поділля з унікальними історико-культурними комплексами, що мають важливе природоохоронне, наукове, освітнє, естетичне, рекреаційне та оздоровче значення.
За приписами ч.4 ст.7 Закону України "Про природно-заповідний фонд України", межі територій та об'єктів природно-заповідного фонду встановлюються в натурі відповідно до законодавства.
В силу ст. 63 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" рекреаційними зонами є ділянки суші і водного простору, призначені для організованого масового відпочинку населення та туризму. На території рекреаційних зон забороняються: а) господарська та інша діяльність, що негативно впливає на навколишнє природне середовище або може перешкодити використанню їх за цільовим призначенням; б) зміни природного ландшафту та проведення інших дій, що суперечать використанню цих зон за прямим призначенням.
Згідно п.8.1 Положення про НПП "Подільські Товтри", рекреаційна діяльність на території парку здійснюється відповідно до Положення про рекреаційну діяльність у межах територій та об'єктів природно-заповідного фонду України, затвердженого наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища від 22.06.2009р. №330.
Пунктом 1.1 Положення про рекреаційну діяльність у межах територій та об'єктів природно-заповідного фонду України визначено, що рекреаційна діяльність - діяльність, спрямована на відновлення розумових, духовних і фізичних сил людини шляхом загальнооздоровчого і культурно-пізнавального відпочинку, туризму, санаторно-курортного лікування, любительського та спортивного рибальства, полювання тощо.
Відповідно до п.8.2 Положення про НПП "Подільські Товтри", основним напрямком провадження рекреаційної діяльності на території парку є, зокрема, створення умов для організованого та ефективного туризму, відпочинку та інших видів рекреаційної діяльності в природних умовах з додержанням режиму охорони природних комплексів та об'єктів, забезпечення попиту рекреантів на загальнооздоровчий, культурно-пізнавальний відпочинок, туризм, любительське та спортивне рибальство, тощо.
У пунктах 1.2, 1.3 угоди на рекреаційну діяльність від 01.06.2017р. №КП-010 сторони передбачили, що стороні-2 дозволяється розміщувати готелі, мотелі, кемпінги в зоні стаціонарної рекреації (при наявності погодження компетентного органу, рішення НТР), встановлювати споруди з метою організації відпочинку, ночівлі, прокату спорядження, споживання їжі, продажу продуктів, напоїв; сторона-1 дозволяє одночасно перебувати не більше 70 людей на га (при цьому у пункті 5.17 ДБН 360-92* передбачено в зоні стаціонарної рекреації можливість концентрації на береговій смузі до 4 чол. в день на 1 погонний метр берегової смуги).
За приписами ст.21 Закону України "Про природно-заповідний фонд України", на території національних природних парків з урахуванням природоохоронної, оздоровчої, наукової, рекреаційної, історико-культурної та інших цінностей природних комплексів та об'єктів, їх особливостей встановлюється диференційований режим щодо їх охорони, відтворення та використання згідно з функціональним зонуванням, зокрема: зона регульованої рекреації - в її межах проводяться короткостроковий відпочинок та оздоровлення населення, огляд особливо мальовничих і пам'ятних місць; у цій зоні дозволяється влаштування та відповідне обладнання туристських маршрутів і екологічних стежок; тут забороняються рубки лісу головного користування, промислове рибальство, мисливство, інша діяльність, яка може негативно вплинути на стан природних комплексів та об'єктів заповідної зони.
Згідно п.4.3.3 Положення про НПП "Подільські Товтри", зона стаціонарної рекреації призначена для розміщення готелів, мотелів, кемпінгів, інших об'єктів обслуговування відвідувачів Парку. Забороняється будь-яка господарська діяльність, що не пов'язана з цільовим призначенням цієї функціональної зони або може шкідливо вплинути на стан природних комплексів та об'єктів заповідної зони і зони регульованої рекреації.
Отже, з врахуванням вищевикладеного, колегія суддів дійшла висновку, що укладення угоди на рекреаційну діяльність від 01.06.2017р. №КП-010 узгоджується як з чинним законодавством України, так із Положенням про Національний природний парк "Подільські Товтри".
Крім того, обґрунтовуючи доводи позовної заяви, прокурор також покликається на п.4.4 угоди щодо облаштування гідроізоляційного вигрібу для збору, видаленню господарсько-фекальних стоків та можливе заподіяння шкоди внаслідок такого розміщення.
Відповідно до п.1 Державних санітарних норм та правил утримання територій населених місць, затверджених наказом Міністерства охорони здоров'я України 17.03.2011р. №145, вигрібна яма (вигріб) - це інженерна споруда у вигляді поглиблення в землі, виконана з водотривкого матеріалу, призначена для збирання та зберігання рідких відходів, наземна частина якої обладнана щільно прилягаючою кришкою та решіткою для відокремлення твердих відходів.
Згідно п.4.4 угоди на рекреаційну діяльність від 01.06.2017р. №КП-010, сторона-2 розміщує ємності для роздільного збирання (тимчасового утримання) ТПВ, забезпечує роздільний збір та вивіз або передачу ТПВ спеціалізованим підприємствам на переробку або утилізацію відходів; облаштовує гідроізоляційний вигріб для збору та видаленню господарсько-фекальних стоків, за позитивним рішенням науково-технічної ради НПП "Подільські Товтри".
Враховуючи викладене, колегія суддів зазначає, що прокурором не обґрунтовано яким чином п.4.4 спірної угоди тягне недійсність угоди на рекреаційну діяльність від 01.06.2017р. №КП-010.
За вказаних обставин, колегія суддів дійшла висновку, що облаштування гідроізоляційного вигрібу для збору, видаленню господарсько-фекальних стоків та можливе заподіяння шкоди внаслідок такого розміщення, розміщення ємності для роздільного збирання (тимчасового утримання) ТПВ, роздільний збір та вивіз або передача ТПВ спеціалізованим підприємствам на переробку або утилізацію відходів, не є підставою для визнання угоди недійсною відповідно до ст.ст.203, 215 ЦК України.
Також, колегія суддів вважає за необхідне відмітити, що вирішуючи спори про визнання правочину (господарського договору) недійсним, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання такого правочину (господарського договору) недійсним на момент його вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.
Пунктами 2.1, 2.2 постанови Пленуму ВГС України від 29.05.2013р. №11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" передбачено, що за загальним правилом невиконання чи неналежне виконання правочину не тягне за собою правових наслідків у вигляді визнання правочину недійсним. У такому разі заінтересована сторона має право вимагати розірвання договору або застосування інших передбачених законом наслідків, а не визнання правочину недійсним.
Таким чином, підставою для звернення до суду є саме порушення або оспорювання прав і охоронюваних законом інтересів юридичної особи.
Отже, виходячи із правової природи оскаржуваної угоди на рекреаційну діяльність від 01.06.2017р. №КП-010, судом встановлено, що остання відповідає вимогам чинного законодавства, угодою не порушуються права і охоронювані законом інтереси сторін та держави, відтак правові підстави для визнання угоди недійсною в матеріалах справи відсутні та відповідними доказами не підтверджені.
Крім того, слід зазначити, що у позовній заяві, так і в апеляційній скарзі Заступник прокурора Хмельницької області покликається на приписи ст.228 ЦК України як правове обґрунтування підстав позову.
Зокрема, у відповідності до ст.228 ЦК України, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним. У разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.
Зазначеною нормою визначений перелік правочинів, які є нікчемними, як такі, що порушують публічний порядок. Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (ст.14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок. При кваліфікації правочину за ст.228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.
Наведене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду України, викладеною у постанові Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" від 06.11.2009р. №9.
З врахуванням вище викладеного, судова колегія зазначає, що прокурором не доведено факту порушення публічного порядку відповідачами при укладанні правочину, який за своєю суттю не є нікчемним, а носить характер оспорюваного, недійсність якого повинна бути встановлена тільки в судовому порядку.
Таким чином, судова колегія погоджується із висновком суду першої інстанції про відмову у позові.
Враховуючи викладене, судова колегія зазначає, що доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі, не знайшли свого підтвердження, ґрунтуються на його власній оцінці та спростовуються наведеними та встановленими судом обставинами справи.
А тому, колегія суддів вважає, що рішення господарського суду Хмельницької області від 19.03.2018р. у даній справі прийняте з повним з'ясуванням всіх обставин, що мають значення для справи, дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому відсутні підстави для його скасування.
Керуючись ст. ст. 269, 270, 273, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1. Апеляційну скаргу заступника прокурора Хмельницької області на рішення господарського суду Хмельницької області від 19.03.18р. у справі №924/1275/17 залишити без задоволення.
2. Рішення господарського суду Хмельницької області від 19.03.18р. у справі №924/1275/17 залишити без змін.
3. Матеріали справи №924/1275/17 повернути до господарського суду Хмельницької області.
4. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду в строк та в порядку, встановленому ст. ст. 287-291 ГПК України.
Повний текст постанови складений "21" червня 2018 р.
Головуючий суддя Миханюк М.В.
Суддя Савченко Г.І.
Суддя Демидюк О.О.