33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59
18 червня 2018 року Справа № 910/17212/16
Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючий суддя Василишин А.Р., суддя Філіпова Т.Л. , суддя Розізнана І.В.
при секретарі судового засідання Першко А.А.
розглянувши матеріали апеляційної скарги скарги Овруцької міської ради Житомирської області на рішення господарського суду Житомирської області від 06 березня 2018 року в справі №910/17212/16 (суддя Машевська О.П.)
час та місце ухвалення: 06 березня 2018 року; м. Житомир, майдан Путятинський, 3/65; вступна і резолютивна частина проголошена о 17:29 год; повний текст рішення складено 16 березня 2018 року
за позовом Овруцької міської ради Житомирської області
до: 1) публічного акціонерного товариства "Укрзалізниця"; 2) Державного територіально-галузевого об'єднання "Південно-Західна залізниця"
за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача 1 - 1) Кабінету Міністрів України; 2)Міністерства інфраструктури України
про припинення права постійного користування частиною земельної ділянки площею 0,1501 га
за участю представників сторін:
позивача - не з'явився;
відповідача 1 - ОСОБА_1;
відповідача 2 - ОСОБА_1;
третьої особи 1 - ОСОБА_2;
третьої особи 2 - не з'явився.
Заяв про відвід (самовідвід) судді (суддів) та секретаря судового засідання, з підстав, визначених статтями 35-37 ГПК України не надходило. Клопотань про роз'яснення прав та обов'язків, відповідно до статті 205 ГПК України, не надходило.
Овруцька міська рада (надалі - Позивач) звернулася в господарський суд Житомирської області з позовом до публічного акціонерного товариства "Укрзалізниця" (надалі - Відповідач 1) та до Державного територіально-галузевого об'єднання "Південно-Західна залізниця" (надалі - Відповідач 2) з позовом про припинення права постійного користування Відповідача 1 частиною земельної ділянки площею 0,1132 га по вул. Героїв Майдану 70 В в м. Овруч Житомирської області, що посвідчено державним актом на право постійного користування землею від 10 вересня 1998 року серії ІІ-ЖТ № 001962.
Як на підставу позову, Позивач вказав на рішення Овруцького районного суду від 08 лютого 2016 року в справі № 286/36/16-ц , яким вирішено передати у комунальну власність територіальної громади м. Овруч Житомирської області як безхазяйне нежитлове приміщення по вул. Сабурова 70В у м. Овруч Житомирської області. Як вказує Позивач, на підставі рішення суду 28 березня 2016 року зареєстровано право власності територіальної громади м. Овруч в особі Овруцької міської ради на це нежитлове приміщення, а розпорядженням Овруцького міського голови від 19 лютого 2016 року за №32 вул. Сабурова в м. Овруч перейменовано на вул. ОСОБА_3.
Однак, як заначає Позивач, при оформленні прав на земельну ділянку площею 0,1132 га під цим нежитловим приміщенням стало відомо, що остання перебуває у постійному користуванні Відповідача 2 на підставі державного акту від 10 веерсня 1998 року серії ІІ-ЖТ №001962 , виданого на 57,45 га земель.
На звернення Позивача до Відповідача 2, правонаступником якої є Відповідач 1, надати згоду на вилучення частини земельної ділянки площею 0,1132га, Позивачем було отримано відмову з посиланням на наказ Відповідача 1 № 071 від 10 лютого 2016 року про заборону вчиняти такі дії до визначення відповідного порядку Кабінетом Міністрів України.
Вищевказану відмову Позивач вважає такою, що порушує право Позивача на користування земельною ділянкою для обслуговування нежитлового приміщення, що ґрунтується на приписах частини 2 статті 120, пунктів ”е” та “г” частини 1 статті 141 ЗК України у редакціях, чинних на дату виникнення спірних відносин.
Як вважає Позивач, оскільки право постійного користування земельними ділянками передано Відповідачу 1 для формування статутного капіталу на підставі пункту 2 Постанови КМУ від 25 червня 2014 року, належним відповідачем за цим позовом є саме Відповідач 1.
Рішенням господарського суду Житомирської області від 06 березня 2018 року в задоволенні позову було відмовлено.
Приймаючи дане рішення, суд першої інстанції зокрема вказав, що позовна вимога Позивача в частині сполучення слів "частиною земельної ділянки площею 0,1501га" не може бути задоволена судом як відносно Відповідача 1 так і відносно Відповідача 2, оскільки станом на дату винесення рішення у справі за рахунок землі ділянки №6 згідно Державного акту на землю, на якій фактично розташована будівля за № 70- В, земельна ділянка як об'єкт цивільного права не сформована, її фактичний розмір та фактичні межі в натурі ( на місцевості) не відповідають тим, що нанесені на план зовнішніх меж землекористування документу на землю.
Крім того, суд першої інстанції також дійшов висновку, що позовна вимога Позивача в частині сполучення слів "припинити право постійного користування" у судовому порядку на підставі частини 2 статті 120 та пункту "е" частини 1 статті 141 ЗК України задоволенню не підлягає незалежно від того, що йдеться про припинення права постійного користування землею площею 0,1501м , яка ще немає ознак земельної ділянки.
Водночас, місцевий господарський суд зазначив, що позовна вимога Позивача в частині сполучення слів " припинити право постійного користування" у судовому порядку на підставі пункту "а" частини 1 статті 143 ЗК України (використання земельної ділянки не за цільовим призначенням) задоволенню не підлягає, оскільки відповідно до п. 3 Розділу III "Перехідні та прикінцеві положення" Закону № 4442-VI земельні ділянки, які перебувають у постійному користуванні підприємств залізничного транспорту, використовуються Відповадачем 2 відповідно до їх цільового призначення.
Не погоджуючись з винесеним судом першої інстанції рішенням, Позивач звернувся до Рівненського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій з підстав, висвітлених в ній, просить суд рішення місцевого господарського суду скасувати та прийняти нове, яким задоволити позовні вимоги у повному обсязі.
Мотивуючи апеляційну скаргу Позивач звертає увагу апеляційного господарського суду на те, що Відповідач 1 за півторарічний строк судового розгляду позову так і не прийняв рішення про надання згоди на припинення права постійного користування частиною земельною ділянки, площею 0,1501 га по вул. Героїв Майдану 70В в м. Овруч, Житомирської області, так само як і не вчинив будь-яких дій, які б свідчили про намір припинити право постійного користування спірною земельною ділянкою, що в свою чергу, на думку Позивача, унеможливлює будь-які подальші дії Позивача щодо оформлення прав на спірну земельну ділянку, за відсутності такої згоди землекористувача. Разом з тим, на переконання Позивача, ним обрано спосіб захисту відповідно до Закону, зокрема Земельному кодексу України, який передбачає можливість припинення права користування земельною ділянкою у судовому порядку, а також не суперечить вимогам частини 2 статті 16 ЦК України та пункту 6 частини 1 статті 20 ГПК України.
Автоматизованою системою документообігу суду визначено колегію суддів для розгляду справи №910/17212/16 у складі: головуючий суддя Василишин А.Р., суддя Філіпова Т.Л. , суддя Розізнана І.В..
Ухвалою суду від 17 квітня 2018 року (том 3; а.с. 52) було відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Позивача.
Водночас, ухвалою суду від 07 травня 2018 року (том 3; а.с. 76), розгляд апеляційної скарги було призначено на 30 травня 2018 року на 11:00 год..
Суд констатує, що на виконання вимог суду, викладених в ухвалі суду від 17 квітня 2018 року, на поштову адресу суду від Відповідача 1 та Відповідача 2 надійшов відзив на апеляційну скаргу (том 3; а.с. 77-83), в якому Відповідач 1 та Відповідач 2 вказали, що позов в даній справі, є спробою змінити форму власності спірної земельної ділянки з державної на комунальну, що відповідно до статті 117 Земельного кодексу є незаконним та порушує права держави. Разом з тим, як зазначили Відповідач 1 та Відповідач 2, спірна земельна ділянка внесена до статутного капіталу Відповідача 1, а відповідний порядок, що б стосувався земельних дялнок на даний час Третьою особою 1 не затверджений.
Водночас, Відповідач 1 та Відповідач 2, погоджуючись з резолютивною частиною рішення суду першої інстанції щодо відмови у заводоленні позову, не погоджуються з висновком суду про те, що Відповідач 1 та Відповідач 2 не володіють достовірними відомостями про фактичний розмір (площу) земель залізничного транспорту. Дане, на думку Відповідача 1 та Відповідача 2, спростовується Державним актом на право постійного користування серії ІІ-ЖТ за №001962 від 10 вересня 1998 року, земельна ділянка в межах Позивача надана Відповідачу 2, площею 57,45 га. Однак, як вказує Відповідач 1 та Відповідач 2, в технологічному процесі використовується площа 51, 7858 га, що підтверджується формою 6-зем та яку нараховується земельний податок, який сплачується Відповідачем 2, а спірна земельна ділянка площею 0,1501 га знаходиться в смузі відведення залізниці.
Як зазначають Відповідач 1 та Відповідач 2, різниця в площах між Державним актом на постійне користування та довідкою форми 6-зем, виникла внаслідок передачі в свій час об'єктів залізниці з земельними ділянками до Позивача, а саме ДТВП "Древлянка", дошкільних закладів та котелень Коростенської дистанції цивільних споруд Відповідача 2, а відповідних змін щодо до правовстановлюючих документів з боку Позивача та її структурних підрозділів внесено не було.
Разом з тим, Відповідач 1 та Відповідач 2 у поданому відзиві, звертають увагу апеляційного господарського суду і на те, що припинення права постійного користування Відповідачем 1 земельною ділянкою, площею 0, 1501 га, може бути здійснено лише Третьою особою 1, якою будь-які постанови чи розпорядження з даного питання не приймались. Крім того, як вказують Відповідач 1 та Відповідач 2, для вирішення порушеного питання Позивач у справі ні до звернення з позовом, ні в процесі судового розгляду, не ініціював звернення до Третьої особи 1, яка, в свою чергу, дає доручення компетентному органу щодо його опрацювання та (у разі погодження) підготовки проекту розпорядження Уряду.
Суд констатує, що на електронну адресу суду 30 травня 2018 року (том 3; а.с. 102) від Позивача надійшло клопотання про про розгляд даної апеляційної скарги без участі представника Позивача, на підставі наявних у справі доказів.
У зв'язку із тимчасовою непрацездатністю судді (члена колегії) Філіпової Т.Л., судове засідання 30 травня 2018 року об 11:00 год. у даній справі, не відбулося.
Однак, ухвалою суду від 04 червня 2018 року (том 3; а.с. 105), враховуючи, що відпали обставини, які унеможливили проведення судового засідання, дану справу було призначено до розгляду на 18 червня 2018 року на 17:00 год..
Суд констатує, що в даній справі Рівненським апеляційним господарським судом було прийнято постанову від 30 травня 2018 року (том 3; а.с. 107-113) за матеріалами апеляційної скарги Міністерства інфраструктури України на окрему ухвалу господарського суду Житомирської області від 06 березня 2018 року. Даною постановою, з підстав, вказаних в ній, вищевказану апеляційну скаргу було задоволено, а окрему ухвалу суду першої інстанції було скасовано.
Ухвалою суду від 08 червня 2018 року (том 3; а.с. 114), з підстав, викладених в ній, до участі в даній справі було залучено в якості третьої сосби, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні Відповідача 1 - Міністерство інфрастуктури України (надалі - Третя особа 2).
15 червня 2018 року на електронну адресу суду від Третьої особи 2 надійшло клопотання про відкладення розгляду справи (том 3; а.с. 127), оскільки станом на 15 червня 2018 року Позивачем не було надіслано Третій особі 2 копії позовної заяви та апеляційної скарги, що унеможливлює надання Третьою особою 2 до суду правової позиції у вказаній справі та забезпечення належного захисту інтересів держави в суді.
Водночас, 18 червня 2018 року на електронну адресу суду від Позивача надійшло клопотання про розгляд даної апеляційної скарги без участі представника Позивача, на підставі наявних у справі доказів (том 3; а.с. 131).
В судовому засіданні від 18 червня 2018 року представники Відповідача 1, Відповідача 2 та Третьої особи 1 заперечили щодо доводів, викладених в апеляційній скарзі Позивача, вважають її безпідставною та необгрунтованою, а тому просять відмовити в її задоволенні, а також просять рішення суду першої інстанції залишити без змін.
В судове засідання від 18 червня 2018 року представник Позивача не прибув, з огляду на те, що у вищевказаних клопотаннях, надісланих на адресу суду (том 3; а.с. 102;131), Позивач просив суд здійснювати розгляд апеляційної скарги без участі його предстаника, за наявними в матеріалах справи доказами.
В судове засідання від 18 червня 2018 року представник Третьої сособи 2 не прибув, однак, як вказувалось вище, надіслав на адресу суду клопотання про відкладення розгляду справи.
Водночас, розглянувши клопотання Третьої особи 2 про відкладення розгляду справи, суд апеляційної інстанції прийшов до висновку про відмову в його задоволенні, з огляду на наступне.
В силу дії ГПК України, а саме частини 1 статті 273: апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції розглядається протягом шістдесяти днів з дня постановлення ухвали про відкриття апеляційного провадження у справі.
Як вбачається з ухвали суду про відкриття апеляційного провадження, дана скарга була прийнята судом до провадження 17 квітня 2018 року, тобто з урахуванням вищевказаної норми процесу строк розгляду даної апеляційної скарги закінчується 18 червня 2018 року (з урахуванням того, що 16 червня 2018 року є вихідним днем).
Водночас, зміст вищевказаної норми процесу свідчить про те, що законодавець, приймаючи дану норму, вивів як обов'язкову умову здійснення розгляду справ апеляційних та касаційних скарг в строки їх розгляду (без перевищення даних строків) і в силу дії частини 2 статті 202 ГПК України, не надав суду можливості відкласти розгляд, у разі коли це призведе до порушення даного строку.
З огляду на усе вищенаведене, колегія апеляційного господарського суду відмовляє у задоволенні клопотання Третьої особи 2 про відкладення розгляду справи та вважає за можливим здійснювати розгляд даної справи без участі представника Третьої особи 2.
Заслухавши представників Відповідача 1, Відповідача 2 та Третьої особи 1, дослідивши матеріали справи та обставини на предмет повноти їх встановлення, надання їм судом першої інстанції належної юридичної оцінки, вивчивши доводи апеляційної скарги та відзиву стосовно дотримання норм матеріального і процесуального права судом першої інстанції, колегія суддів Рівненського апеляційного господарського суду прийшла до висновку, що в її задоволенні слід відмовити, а оскаржуване рішення слід залишити без змін. При цьому колегія виходила з наступного.
Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, рішенням Овруцького районного суду Житомирської області від 08 лютого 2016 року у справі №286/36/16-ц (яке набрало законної сили 23 лютого 2016 року) визнано нежитлове приміщення по вул. Сабурова,70-в в м.Овруч безхазяйною річчю та вирішено передати його в комунальну власність територіальної громади м. Овруч Житомирської області ( том 1; а.с. 8-9).
Водночас, розпорядженням Овруцького міського голови від 19 лютого 2016 року за №32 "Про перейменування вулиць в м. Овруч" було перейменовано вулицю Сабурова на вулицю ОСОБА_3 без зміни нумерації будівель (том 1; а. с. 14, 49).
Суд констатує, що 28 березня 2016 року було проведено державну реєстрацію права комунальної власності на нежитлове приміщення загальною площею 558,7 кв.м по вул. Героїв Майдану, будинок 70-в у м. Овруч за територіальною громадою міста Овруч в особі Позивача та разом з тим, не житловому приміщенню присвоєно реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 890841318242 ( надалі - будівля за № 70-В; том 1; а.с. 18) .
Листом від 25 квітня 2016 року за № 02-16/791 Позивач, на підставі частини 2 статті 120 та частин 2, 3 статті 149 ЗК України, звернувся до Відповідача 2 з проханням надати згоду в десятиденний термін з дня отримання листа на вилучення із постійного користування земельної ділянки, орієнтовною площею 0,15 га по вул. Героїв Майдану, 70-в у м. Овручі для виготовлення на неї правовстановлюючих документів Позивачем, з метою обслуговування будівлі за № 70-В (том 1; а.с. 13).
На вищевказане звернення Позивача, листом від 10 травня 2016 року за № Н3-1-4/1005 Відповідач 2 відмовився надати згоду на вилучення земельної ділянки з постійного користування , посилаючись на наказ Відповідача 1 за № 071 від 10 лютого 2016 року про заборону регіональним філіям вчиняти будь-які дії щодо основних засобів (том 1; а.с. 12).
Водночас, Позивач повторно звернувся з листом від 18 липня 2016 року за № 02-16/1155 до Відповідача 2, в якому вказав, що відповідно до вимог статті 120 ЗК України: територіальна громада має право на отримання земельної ділянки, що перебуває у постійному користуванні Відповідача 2, для обслуговування належної їй на праві власності будівлі за № 70-В, а тому повторно Позивач просить Відповідача 2 надати згоду на вилучення з постійного користування земельну ділянку (том 1; а.с. 11).
В свою чергу, листом від 02 серпня 2016 року за № НЗ-1-4/1505 Відповідач повідомив Позивача, що є постійним користувачем земельної ділянки загальною площею 51,7858 га, а право постійного користування внесено до статутного капіталу Відповідача 1, з огляду на що Відповідач 2 зможе надати згоду на вилучення із постійного користування земельної ділянки лише після визначення Третьою особою 1 порядку щодо вчинення будь-яких дій щодо основних засобів залізниці (том 1; а.с. 10).
Суд констатує, що у вересні місяці 2016 року Позивач звернувся з позовом до суду про примусове припинення права постійного користування Відповідача 1 на земельну ділянку площею 0,1132 га по вул. Героїв Майдану , 70-в у м. Овручі.
До звернення з позовом до суду Позивач, на 12 сесії 7 скликання, прийняв рішення від 31 травня 2016 року за №323 (надалі - Рішення №323), яким надав дозвіл виконкому Позивача на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, орієнтовною площею 0,2 га, яка розташована у м. Овручі по вул. Героїв Майдану, 70-В (з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування багатоквартирного житлового будинку; категорія земель - землі житлової та громадської забудови; том 1, а.с. 57).
В ході судового вирішення спору, Позивач, на 23 сесії 7 скликання, прийняв рішення від 31 січня 2017 року за № 728 "Про внесення змін до рішення Позивача від 31 травня 2016 року за №323" (надалі - Рішення №728), виклавши пункт 1 Рішення №323 в новій редакції, відповідно до якого дозвіл виконкому Позивача надано на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, орієнтовною площею 0,2 га, яка розташована у м. Овручі по вул.Героїв Майдану, 70-В (цільове призначення: для будівництва і обслуговування будівель тимчасового проживання; категорія земель - землі житлової та громадської забудови; том 1, а. с. 174).
Судом також встановлено, що рішенням Позивача від 30 червня 1998 року за №197 (том 1; а.с. 15, 50), надано у постійне користування Відповідачу 2 (Коростенському відділку) земельні ділянки площею 57,45 га, які знаходяться по вул. Правди, 9 (0,75га), вул. Радянська, 8 (0,06га), вул. Дзержинського, 1 (0,70 га), вул. Дзержинського, 24 (0,20га), м. Овруч (55,26 га), вул.Інтернаціональна, 1 (0,48га).
На підставі вищевказаного рішення, 10 вересня 1998 року Відповідачу 2 видано Державний акт на право постійного користування землею серії ІІ-ЖТ № 001962 (надалі - Державний акт), про що зроблено запис в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за №46 , відповідно до якого Відповідачу 2 надано у постійне користування 57,45 га землі в межах згідно з планом землекористування для виробничих потреб ( том 1; а. с. 16, 40-47).
Суд констатує, що Державний акт видано одночасно на 6 земельних ділянок, межі кожної з яких позначено на плані зовнішніх меж землекористування акту (том 14 а.с. 16). Разом з тим, у Державний акт було внесено зміни у землекористуванні, пов'язані із вилученням із постійного користування Відповідача 2 частини земель, загальною площею 5,0358 га, на підставі рішень 14 та 16 сесій 24 скликання Позивача від 15 грудня 2003 року та від 25 лютого 2004 року (том 1; а.с. 17,126, 127).
Також судом встановлено, що в межах земель за Державним актом, розташовані будівлі за № 70, 70-В та 70-Е по вулиці Сабурова (ОСОБА_3).
При цьому будівлі за № 70 та 70-Е ( гараж , 36,7 кв.м, будівля залізничного вокзалу, 402,1 кв.м, будівля посту ЕЦ, 454,0 кв.м, будівля зв'язку, 192,1 кв.м, маневрова вишка, 35,4 кв.м, маневрова вишка, 35,4 кв.м, будинок вантажної каси, 123,0 кв.м, перегон, 1869,0 кв.м, пасажирська платформа, 1584,0 кв.м, рампа, 5821,8 кв.м, туалет, 127,0 кв.м, будівля багажного відділення, 88,0 кв.м) належать державі Україна в сфері управління Міністерства транспорту та зв'язку України, а будівля за № 70-В - Позивачу ( том 1; а.с. 182 -185).
Водночас, як вбачається із наявного в матеріалах справи висновку комплексної судової будівельно-технічної та земельно-технічної експертизи за № 719/11.16 від 11 листопада 2016 року (надалі - Висновок): в межах земель за Державним актом, загальною площею 52,4142 га та у безпосередній близькості до будівлі за № 70-В, що належить Позивачу, знаходяться інші будівлі, право власності на які не зареєстровано, але щодо яких проведено технічну інвентаризацію ( інвентарна справа № 5419) : сарай (площа основи 27,2 кв.м) та гараж (площа основи 18,1 кв.м) , а також вольєр для собак ( інвентаризація не проведена) (том 2; а. с. 8).
Разом з тим, суд констатує, що вищевказаним Висновком підтверджено, що будівля за №70-В, що належить Позивачу, розташовується в межах земельної ділянки №5 згідно плану зовнішніх меж землекористування Державного акту та наближена до меж Ж-1-З-1-И-1 (том 2; а.с. 6-7). Відтак, оскільки Рішенням №323 надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, орієнтовною площею 0,2 га, для обслуговування будівлі за № 70-В як багатоквартирного житлового будинку, Висновком здійснено розрахунок площі новосформованої земельної ділянки в розмірі 0,09 га та запропоновано можливі варіанти її конфігурації №№ 3-1 -3-8, з них варіанти №№ 3-2,3-4,3-6 та 3-8 є такими, що дозволяють використовувати новосформовану земельну ділянку для розміщення та обслуговування багатоквартирного житлового будинку без встановлення меж частин земельної ділянки залізничного транспорту щодо їх використання для проходу та проїзду на транспортному засобі до житлового будинку, а також для прокладання інженерних мереж та комунікацій до нього (том 2; а. с. 39). Крім того, Рішенням № 728 надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, орієнтовною площею 0,2 га, для обслуговування будівлі за № 70-В як будівлі тимчасового проживання, Висновком також здійснено розрахунок площі новосформованої земельної ділянки в розмірі 0,14 га при використанні будівлі за № 70-В як гуртожитку ( готелю) та запропоновано можливі варіанти її конфігурації №№ 2-1-2-6, з них варіанти №№ 2-2, 2-4,2-5 та 2- 6 є такими, що дозволяють використовувати новосформовану земельну ділянку для розміщення та обслуговування гуртожитку (готелю) без встановлення меж частин земельної ділянки залізничного транспорту щодо їх використання для проходу та проїзду на транспортному засобі до житлового будинку, а також для прокладання інженерних мереж та комунікацій до нього.
Водночас, у Висновку звернуто увагу на те, що будівля за №70-В розташована в санітарно-захисній зоні на відстані близько 28 м від осі крайньої залізничної колії при нормованій відстані до житлової забудови 50-100м ( п. 7.8 ДБН360-92, п.5.20 ДСП-173). У санітарно-захисній зоні не можна допускати розміщення житлових будинків, гуртожитків, готелів, будинків для приїжджих тощо (п.5.10 ДСП-173).
Разом з тим, Висновком підтверджено, що при використанні будівлі за № 70-В в якості приміщення громадського призначення (нежитлової нерухомості), а саме аптеки VI-VII груп, підприємства громадського харчування, підприємства побутового обслуговування, підприємства торгівлі (магазину продовольчих і непродовольчих товарів), пральні або/та хімчистки самообслуговування, відділення зв'язку, відділення банку, площа новосформованої земельної ділянки повинна становити 0,1501 га та запропоновано можливі варіанти її конфігурації №№ 1-1 -1-8, з них варіанти №№ 1-3,1-4, 1-7 та 1-8 є такими, що дозволяють використовувати новосформовану земельну ділянку для розміщення та обслуговування будівлі за № 70-В без встановлення меж частин земельної ділянки залізничного транспорту щодо їх використання для проходу та проїзду на транспортному засобі до цієї будівлі, а також для прокладання інженерних мереж та комунікацій до нього (том 2; а. с. 43).
Позивач, на підставі вищевказаного Висновку, при розгляді даної справи в суді першої інстанції збільшив розмір позовних вимог та просив суд припинити право постійного користування частиною земельної ділянки в розмірі (площею) 0,1501 га та в конфігурації варіанту № 1-4 (надалі - земельна ділянка №1-4) Висновку (том 1; а.с. 82).
Згідно Висновку, земельна ділянка №1-4, у разі її формування для розміщення та обслуговування будівлі за № 70-В, як приміщення громадського призначення, повинна на площі 0,1500 м обмежуватися на місцевості ( в натурі) лініями Д-У-В-Б-А-Р-П-Н-К-Ї-І-И-Є-Е-Д, і зокрема:
- від точки Д, яка є вершиною спряження лівої та задньої зовнішніх стін досліджуваної будівлі, лінія поділу проходить по перпендикуляру до стіни № 2 будівлі гаражу до точки У , яка лежить на цьому перпендикуляру та відділена від точки Г на 1,00м довжина лінії У -Г- 1,00м;
- від точки У лінія поділу проходить до точки В; лінія У -В є паралельною до правової стіни №2 будівлі гаражу та віддалена від неї на 1,00м; довжина лінії У-В - 8,26м;
- від точки В лінія поділу проходить до точки Б; лінія В-Б є паралельною до задньої зовнішньої сторони №1 досліджуваної будівлі та віддалена від неї на 8,26м; довжина лінії В-Б - 27,23м;
- від точки Б лінія поділу проходить до точки А; точка А є вершиною перпендикуляру до правової зовнішньої стіни №1 досліджуваної будівлі, та який виходить з вершини кута спряження задньої та правової зовнішніх стін № 1 досліджуваної будівлі; точка А відділена від правої зовнішньої стіни № 1 досліджуваної будівлі на 7,59м; довжина лінії Б-А - 8,27м;
- від точки А лінія поділу проходить до точки Р; лінія А-Р є паралельною до правової зовнішньої стіни № 1 досліджуваної будівлі та віддалена від неї на 7,59 м; точка Р також віддалена від правового зовнішнього кута № 3 будівлі вокзалу на 16,79 м; довжина лінії А-Р - 50,95м;
- від точки Р лінія поділу проходить до точки П; точка П також віддалена від правового зовнішнього кута №3 будівлі вокзалу на 13,18м; довжина лінії Р-П - 3,65м;
- від точки П лінія поділу проходить до точки Н ; лінія П-Н є паралельною до лінії А-Р та віддалена від неї на 3,50 м; точка Н також віддалена від правового зовнішнього кута №3 будівлі вокзалу на 14,68 м; довжина лінії П-Н - 5,10м;
- від точки Н лінія поділу проходить до точки Л; лінія Н-Л є паралельною до правої зовнішньої стіни № 5 будівлі вокзалу та віддалена від неї на 6,20 м; довжина лінії Н-Л - 13,31м;
- від точки Л лінія поділу проходить до точки К; довжина лінії Л-К - 11,55м;
- від точки К лінія поділу проходить до точки Ї; точка Ї є вершиною перпендикуляру до передньої зовнішньої стіни №1 досліджуваної будівлі та віддалена від неї на 1,00м; лінія К-Ї є паралельною до правової зовнішньої стіни №3 будівлі багажного відділена та віддалена від неї на 4,00м; довжина лінії К-Ї -28,91м;
- від точки Ї лінія поділу проходить до точки І; точка І лежить на лінії з'єднання лівого ближнього зовнішнього кута № 1 досліджуваної будівлі та правого дального кута № 3 будівлі багажного відділення; лінія Ї-І є паралельною до передньої зовнішньої стіни №1 досліджуваної будівлі та віддалена від неї на 1,00 м; довжина лінії Ї-І - 1,47м;
- від точки І лінія поділу проходить до точки И; точка И є однією з вершин лінії И - Є; лінія И-Є є паралельною до лівої зовнішньої сторони № 1 досліджуваної будівлі та віддалена від неї на 1,84м; довжина лінії І-И - 1,58м;
- від точки И лінія поділу проходить до точки Є; точка Є є вершиною спряження правової та передньої зовнішніх стін № 2 будівлі гаражу; довжина лінії И-Є - 11,05м;
- від точки Є лінія поділу проходить по перпендикуляру до стіни №1 досліджуваної будівлі до точки Е, яка лежить на лівій зовнішній стіні №1 досліджуваної будівлі;
- від точки Е лінія поділу проходить по лівій зовнішній стіні №1 досліджуваної будівлі до точки Д, яка є вершиною спряження лівої та задньої зовнішніх стін досліджуваної будівлі.
Згідно Висновку № 719/11.16 спірна земельна ділянка № 1-4 розміром (площею) 0,1500 м може бути надана Міській раді та у спільне користування із Залізницею розміром (площею ) 1 кв.м , яка на місцевості ( в натурі) обмежена лініями Д-Г-Є-Е-Д:
- від точки Д, яка є вершиною спряження лівої та задньої зовнішніх стін досліджуваної будівлі, лінія поділу проходить по перпендикуляру до стіни №2 будівлі гаражу до точки Г, яка лежить на правій зовнішній стіні №2 будівлі гаражу;
- від точки Г, лінія поділу проходить по правій зовнішній стіні №2 будівлі гаражу до точки Є, яка є вершиною спряження правової та передньої зовнішніх стін № 2 будівлі гаражу;
- від точки Є, лінія поділу проходить по перпендикуляру до стіни №1 досліджуваної будівлі до точки Е, яка лежить на лівій зовнішній стіні №1 досліджуваної будівлі;
- від точки Е, лінія поділу проходить по лівій зовнішній стіні №1 досліджуваної будівлі до точки Д.
Для встановлення достовірності доводів Відповідача 1 про те, що в межах земельної ділянки № 1-4 , в тому числі під будівлею за № 70-В, проходить підземна телефонна кабельна каналізація , в якій прокладені магістральні та місцеві кабелі зв'язку , які належать залізниці та використовуються в технологічному процесі роботи станції Овруч та пов'язані з безпекою руху поїздів, було проведено додаткову судову земельно-технічну експертизу та отримано Висновок від 05 січня 2018 року за № 769/01.18 (надалі - Висновок № 769/01.18; том 2, а.с. 203).
Як вбачається зі змісту Висновку № 769/01.18: підземна телефонна кабельна каналізація прокладена в межах земельної ділянки № 1-4, вздовж якої встановлюється охоронна зона - смуга землі, обмежена паралельними лініями, віддаленими від траси визначеної кабельної каналізації на відстані 2 метрів з кожного боку; загальна площа охоронної зони - 300 кв.м.; код обмеження 01.04 - охоронна зона навколо (вздовж ) об'єкта зв'язку.
Відповідно до дослідницької частини Висновку №769/01.18, частина телефонної кабельної каналізації проходить безпосередньо під фундаментом будівлі за № 70-В, доступ до якої здійснюється з каналізаційних колодязів, що розташовані за межами земельної ділянки - на плані території ці колодязі позначені точками 21 та 16, траса кабельної каналізації - 16-17-18-19-20-21; на схемі варіанту № 1-4 один з колодязів позначений Кол., точки входу-виходу під фундаментом будівлі - Кк2-КК3. Частина траси підземної кабельної каналізації , проходить від каналізаційного колодязю під залізобетонною огорожею, встановленою між будівлею за №70-В та будівлею зв'язку станції Овруч, у напрямку до проїзду - на плані території цей напрямок позначений точками 21-22-23, на схемі варіанту № 1-4 - Кк5-КК6. Підземна кабельна каналізація між точками Кк1-КК2-Кк3-КК4 (16-17-18-19-20-21) складається з п'яти азбестоцементних труб в яких прокладені кабелі, а між точками Кк5-КК6 ( 21-22-23) - з двох азбестоцементних труб в яких прокладені кабелі ( а.с. 216, т.2).
Рівненський апеляціний господарський суд констатує, що відповідно до пункту 6 (в редакції Закону №2059-ІУ від 06 жовтня 2004 року) Перехідних положень Земельного кодексу України: громадяни та юридичні особи, які мають у постійному користуванні земельні ділянки, але за цим Кодексом не можуть мати їх на такому праві, повинні до 1 січня 2008 року переоформити у встановленому порядку право власності або право оренди на них.
Разом з тим, рішенням від 22 вересня 2005 року, Конституційний Суд України визнав положення пункту 6 розділу X "Перехідні положення" ЗК України щодо зобов'язання переоформити право постійного користування земельною ділянкою неконституційним та вказав на те, що юридичні особи на цій підставі не можуть втрачати раніше наданого їм права постійного користування земельною ділянкою.
У зв'язку з цим право постійного користування земельною ділянкою, набуте в установленому законом порядку, не втрачається.
Отже, право користування земельною ділянкою, набуте у встановленому порядку до 01 січня 2002 року, не втрачається внаслідок його не переоформлення підприємством, яке за новим Земельним кодексом не може набувати права постійного землекористуванні, а зберігається за ним до приведення прав і обов'язків щодо такої земельної ділянки у відповідність до вимог чинного законодавства як за правонаступником того землекористувача, якому було видано Державний акт на право постійного землекористування.
Відповідно до частини 2 статті 67 ЗК України: землі транспорту можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності, однак в силу дії статті 68, частини 3 статті 92, частини 9 статті 149 ЗК України та статей 5 та 6 Закону України "Про залізничний транспорт": землі залізничного транспорту належать до державної форми власності, а їх постійним користувачем є Відповідач 1 та до переоформлення відповідних прав - Відповідач 2.
Згідно статті 20 ЗК України, віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Зміна цільового призначення земельних ділянок здійснюється за проектами землеустрою щодо їх відведення.
Разом з тим, як встановлено судом, Третя особа 1 або ж Третя особа 2, не приймали з цього приводу жодного рішення, Позивач на момент звернення до суду з позовом, не звертався до Третьої особи 1 чи Третьої особи 2 з відповідним проханням, а також встановлено те, що Позивач не ставить до Третьої особи 1, як до особи, виключно якою може бути прийнято постанову чи розпорядження, питання щодо припинення права постійного користування Відповідачем 1 спірною земельною ділянкою.
При цьому суд враховує, що в силу дії абзацу 1 частини 1 статті 117 ЗК України: передача земельних ділянок державної власності у комунальну власність чи навпаки здійснюється за рішеннями відповідних органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування, які здійснюють розпорядження землями державної чи комунальної власності відповідно до повноважень, визначених цим Кодексом.
Водночас, приписами абзацу 4 частини 1 статті 117 ЗК України визначено, що: рішення органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування про передачу земельної ділянки у державну чи комунальну власність разом з актом приймання-передачі такої земельної ділянки є підставою для державної реєстрації права власності держави, територіальної громади на неї.
Відтак, суд констатує, що позов у даній справі опосередковано вказує на спробу Позивача, з використанням власних владних повноважень, змінити форму власності спірної земельної ділянки з державної на комунальну, без будь-яких про це звернень до Третьої сособи 1, що в свою чергу, колегією апеляційного суду оцінюється критично.
Водночас, суд апеляційної інстанції не може погодитися з висновками місцевого господарського суду щодо того, що Відповідач 1 та Відповідач 2 не володіють достовірними відомостями про фактичний розмір (площу) земель залізничного транспорту на які поширюється режим державної форми власності та право постійного користування, а також межі цих земель в натурі (на місцевості) в межах міста Овруч, з огляду на наступне.
Як вже зазначалося вище в даній судовій постанові, Рівненським апеляційним господарським судом в даній справі було прийнято постанову від 30 травня 2018 року (том 3; а.с. 107-113) за матеріалами апеляційної скарги Міністерства інфраструктури України на окрему ухвалу господарського суду Житомирської області від 06 березня 2018 року.
Вищевказаною ухвалою суду першої інстанції від 06 березня 2018 року було зобов'язано Міністра інфраструктури України ОСОБА_4 вжити заходів для усунення виявлених судом недоліків у виконанні вимог пункту 5 постанови Кабінету Міністрів України № 200 від 25 червня 2014 року "Про утворення Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" щодо затвердження переліків земельних ділянок, право постійного користування якими вноситься до статутного капіталу Відповідача 1 , яке було надано Відповідачу 2 на підставі Державного акту на право постійного користування землею серії ІІ-ЖТ № 001962, виданого 10 вересня 1998 року, про що зроблено запис в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 46.
В ході вирішення вищевказаного спору, апеляцінийм госопдарським судом було встановлено, що в межах двомісячного строку, а саме 18 серпня 2015 року Міністром інфраструктури України ОСОБА_5 затведжено перелік земельних ділянок Відповідача 2, право постійного користування якими вноситься до статуного капіталу Відповідача 1, що підтверджується наявним в матеріалах оскарження ухвали в справі зведеним переліком земельних ділянок Відповідача 2 право постійного користування якими вноситься до статутного капіталу Відповідача 1 (а.м.о 86-88). Разом з тим, судом також було встановлено, що графа №725 вказаного переліку відповідає земельний ділянці в межах Позивача, розміром 51, 7858 га, відповідно до держаного акту на право постійного користування, серії ІІ-ЖТ №001 962 від 10 вересня 1998 року.
З огляду на що, колегія суду апеляційної інстанції дійшла висновку, що Третьою особою 2 в повнову обсязі, у встановленому Законом порядку, виконано приписи пункту 5 Постанови та не порушено вимоги Закону України "Про держаний земельний кадастр", Закону України "Про особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування", Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" та Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності".
Відтак, з урахуванням встановлених судом обставин, в постанові від 30 травня 2018 року, фактичний розмір (площу) земель залізничного транспорту, на які поширюється режим державної форми власності та право постійного користування, а також межі цих земель в натурі (на місцевості) в межах міста Овруч, Відповідачу 1 та Відповідачу 2 відомі, та становлять 51, 7858 га.
Разом з тим, суд констатує, що запропонований у Висновку № 719/11.16 варіант розташування спірної земельної ділянки № 1-4 в межах земель ділянки №6 згідно Державного акту на землю не може бути підставою для задоволення позову Позивача у цій справі в обраний нею спосіб захисту.
Водночас, щодо позвоних вимог Позивача в частині сполучення слів "припинити право постійного користування", то суд вбачає за необхідне вказати наступне.
У статті 141 ЗК України наведені підстави припинення права користування земельною ділянкою , до числа яких віднесено набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці ( пункт "е" частини 1 цієї статті).
Таким чином, право постійного користування також припиняється щодо земельної ділянки як об'єкта цивільних прав.
На підставі пункту "е" частини 1 статті 141 ЗК України, право користування земельною ділянкою в особи, якій воно належить, припиняється в силу юридичного факту набуття іншою особою права власності на нерухоме майно, яке розташоване на земельній ділянці, а відтак не залежить від її волі (бажання).
Саме тому підстава припинення права користування земельною ділянкою за пунктом "е" частини 1 статті 141 ЗК України, є самостійною та не залежить від іншої самостійної підстави припинення цього права, яка передбачена пунктом "а" частини 1 цієї статті - добровільна відмова від права користування земельною ділянкою.
Окрім того, об'єктивність підстави припинення права користування земельною ділянкою за пунктом "е" частини 1 статті 141 ЗК України підтверджується тим, що вона не передбачена у статті 143 цього Кодексу, яка наводить підстави для примусового припинення прав на земельну ділянку у судовому порядку.
Підстава припинення права користування земельною ділянкою за пунктом "е" частини 1 статті 141 ЗК України, підлягає застосуванню одночасно із статтею 120 цього Кодексу, яка закріплює загальний принцип цілісності об'єкту нерухомості із земельною ділянкою, на якій цей об'єкт розташований та регулює перехід прав на земельну ділянку у разі набуття права власності на нерухомість.
При цьому зміст частин 1 та 2 статті 120 ЗК України, не обмежують підстави набуття права власності на нерухоме майно, до числа яких належать правочини, рішення суду, акти органів державної влади або місцевого самоврядування, інші юридичні факти. Однак дані норми імперативно визначають, що перехід права власності (користування) на земельну ділянку або її частину, на якій розміщене нерухоме майно , не змінює її цільове призначення. Тобто, перехід права власності на земельну ділянку, на якій розміщений житловий будинок, не змінює її цільове призначення (для будівництва та обслуговування жилого будинку) в межах категорії землі за основним цільовим призначенням ( землі житлової та громадської забудови (стаття 19 ЗК України).
За змістом статті 120 ЗК України: право власності або користування земельною ділянкою може припинитися на весь її розмір (площу), або лише на ту її частину, на якій розташоване нерухоме майно. Однак за будь-яких обставин земельна ділянка повинна мати ознаки об'єкта цивільних прав щодо якого здійснюється перехід речових прав (власності чи користування).
Верховний Суд в своїй постанові від 09 лютого 2018 року по справі №910/4528/15-г дійшов висновку, що розмір земельної ділянки, необхідної для обслуговування житлового будинку, будівлі або споруди, визначається шляхом проведення за клопотанням сторін експертизи з врахуванням чинних нормативних документів у галузі будівництва, санітарних норм та правил.
Суд враховує при прийнятті оспорюваного рішення факт не оспорювання і не скасування рішення по справі №286/36/16-ц (описано вище в даній постанові) та відсутність спору щодо реєстрації на праві комунальної власності нежитлових приміщень за адресою: м. Овруч, ОСОБА_3, 70-В.
В той же час, спір щодо встановлення розміру (площі) та меж земельної ділянки щодо якої припинилося право власності (постійного користування) підлягає розгляду в судовому порядку у спосіб визнання права відсутнім, що відповідає способам захисту, передбаченим статею 16 ЦК України та статею 20 ГПК України.
Окрім того, посилання Позивача на частину 2 статті 120 ЦК України, є безпідставним та дана норма не може бути застосована до спірних правовідносин, з огляду на те, що в цій частині йдеться про перехід права користування земельною ділянкою, на якій розміщене нерухоме майно на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача (в даному випадку відсутній факт переходу Позивачу від інших осіб даного приміщення, в котрого б існувало раніше право користування).
В той же час, суд ще раз констатує, що відповідно до частини 2 статті 67 ЗК України: землі транспорту можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності, однак відповідно до статті 68 , частини 3 статті 92, частини 9 статті 149 ЗК України та приписів статей 5 та 6 Закону України "Про залізничний транспорт": землі залізничного транспорту належать до державної форми власності, а їх постійним користувачем є Залізниця та до переоформлення відповідних прав - Філія.
В силу дії статті 20 ЗК України, віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень.
Зміна цільового призначення земельних ділянок здійснюється за проектами землеустрою щодо їх відведення.
З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що позовна вимога Позивача в частині сполучення слів " припинити право постійного користування" у судовому порядку на підставі частини 2 статті 120 та пункту "е" частини 1 статті 141 ЗК України задоволенню не підлягає.
Що ж до позовної вимоги Позивача в частині сполучення слів "припинити право постійного користування" у судовому порядку на підставі п "а" частини 1 статті 143 ЗК України (використання земельної ділянки не за цільовим призначенням), то суд апеляційної інстанції вважає за необхідне вказати наступне.
Відповідно до пункту 3 Розділу III "Перехідні та прикінцеві положення" Закону №4442-VI: земельні ділянки, які перебувають у постійному користуванні підприємств залізничного транспорту, використовуються Відповідачем 1 відповідно до їх цільового призначення.
Згідно абзацу 2 пункту 3 Розділу III "Перехідні та прикінцеві положення" Закону №4442-VI: з дня припинення підприємств залізничного транспорту до дня оформлення Відповідачем 1 прав на користування земельними ділянками, які перебували у постійному користуванні зазначених підприємств, Відповідач 1 зобов'язаний використовувати згідно з цільовим призначенням відповідні земельні ділянки в розмірах та межах, у яких вони перебували в постійному користуванні підприємств залізничного транспорту або фактично використовувалися ними, і за які сплачувався земельний податок.
Приписами частини 1 статті 65 ЗК України визначено, що землями транспорту визнаються земельні ділянки, надані в установленому порядку підприємствам, установам та організаціям для здійснення відповідної діяльності.
Відповідно до статті 68 ЗК України: до земель залізничного транспорту належать землі смуг відведення залізниць під залізничним полотном та його облаштуванням, станціями з усіма будівлями і спорудами енергетичного, локомотивного, вагонного, колійного, вантажного і пасажирського господарства, сигналізації та зв'язку, водопостачання, каналізації; під захисними та укріплювальними насадженнями, службовими, культурно-побутовими будівлями та іншими спорудами, необхідними для забезпечення роботи залізничного транспорту.
Суд констатує, що з положеннями приписів статей 65 та 68 ЗК України респондуються норми статті 6 Закону України "Про залізничний транспорт" та статей 11 та 23 Закону України "Про транспорт".
Посилання ж Позивача на пункт "а" частини 1 статті 143 ЗК України, спростовує Висновок №769/01.18, яким підтверджено наявність в межах землі на площі 0,1501м смуги землі залізничного транспорту на площі 300 кв.м , де прокладена підземна телефонна кабельної каналізації, яка є майном залізничного транспорту відповідно до статті 1 Закону № 4442-VI.
Окрім того, за змістом підпункту 2 пункту 4 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №5245-VІ з 01 січня 2013 року, всі землі в межах міста Овруч за Державним актом залишилась у державній власності, тому Позивач не є належним позивачем у спорі з Відповідачем 1 та Відповідачем 2 щодо використання земель залізничного транспорту не за цільовим призначенням. Припинення у Відповідача 2 з 28 березня 2016 року права постійного користування землею на площі забудови будівлі за № 70-В у розмірі 558,7 км.м у зв'язку з набуттям Позивачем права комунальної власності на цю будівлю, не припиняє право державної власності на цю землю в цій частині.
Механізм реалізації підстави припинення права користування земельною ділянкою за пунктом "а" частини 1 статті 141 ЗК України, передбачений у статті 142 цього Кодексу, у частині 3 якої чітко визначено, що припинення права постійного користування земельною ділянкою у разі добровільної відмови землекористувача здійснюється за його заявою до власника земельної ділянки.
Згідно з пункту 4 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 5245-VІ у державній власності залишаються розташовані в межах населених пунктів земельні ділянки, які перебувають у постійному користуванні державних підприємств, в даному спорі Відповідача 2.
Пунктом 6 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 5245-VІ передбачено, що у разі якщо відомості про земельні ділянки, зазначені у пункті 4 цього розділу, не внесені до Державного реєстру земель, надання дозволу на розроблення документації із землеустрою, що є підставою для державної реєстрації таких земельних ділянок, а також її затвердження здійснюються: у межах населених пунктів - сільськими, селищними, міськими радами.
Суд ще раз констатує, що в даній постанові встановлено факт затвердження переліку земельних ділянок Відповідача 2, право користування якими вносилось до статутного капіталу Відповідача 1, де в м. Овручі, на підставі акту на право постійного користування від 10 вересня 1998 року, наявна в постійному користуванні земельна ділянка в розмірі 51, 7858 га.
Водночас, суд констатує, що законодавець також не встановив строків для виконання пункту 6 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 5245-VІ, а лише у пункті 12 зобов'язав Третю особу 1 протягом року з дня опублікування цього Закону, забезпечити оформлення органами державної влади, державними підприємствами, установами, організаціями права постійного користування земельними ділянками, які використовують земельні ділянки державної власності без документів, що посвідчують право користування ними.
Однак за цим позовом предметом спору не є бездіяльність Відповідача 1 чи Відповідача 2 щодо невиконання після 01 січня 2013 року як вимог пункту 6 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 5245-VІ , так і п. 2 розділу VII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону N 3613-VI в частині розроблення документації із землеустрою, що є підставою для державної реєстрації земельних ділянок, сформованих за рахунок земель, наданих у постійне користування Відповідача 2 за Державним актом на землю в межах міста Овруч.
Підсумовуючи все вищевказане, суд констатує, що приписами статті 73 ГПК України визначено, що: доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
В силу дії статті 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на не вчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов'язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину не вчинення відповідних дій або відсутності події встановленою. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів.
Згідно статті 76 ГПК України: належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Частиною 1 статті 77 ГПК України передбачено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
У відповідності до статті 78 ГПК України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
В силу дії статті 79 ГПК України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Відповідно до статті 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Разом з тим, апеляційний господарський суд, констатує, що під час розгляду справи не було встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування оспорюваного рішення, а відтак, у Рівненського апеляційного господарського суду відсутні підстави для застосування частини 4 статті 269 ГПК України.
Водночас, апеляційний господарський суд, оцінюючи оспорюване судове рішення, приходить до висновку, що місцевим господарським судом при винесенні даного рішення і оцінці доказів, що стосуються предмету спору, дане вчинено з додержанням норм матеріального права (а невелика переоцінка апеляційним господарським судом висновків місцевого господарського суду щодо розміру земельної ділянки, яка знаходиться в постійному користуванні у Відповідача 1 в межах м. Овруч, не призводить до зміни висновків щодо безпідставності позову Позивача), що з огляду на все вищевказане, є підставою для залишення оспорюваного рішення без змін, а апеляційної скарги без задоволення.
Судові витрати за розгляд апеляційної скарги, в силу дії приписів статті 129 ГПК України, апеляційний господарський суд залишає за Позивачем.
Керуючись статтями 129, 269-276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1. Апеляційну скаргу Овруцької міської ради Житомирської області на рішення господарського суду Житомирської області від 06 березня 2018 року в справі №910/17212/16 - залишити без задоволення.
2. Рішення господарського суду Житомирської області від 06 березня 2018 року в справі №910/17212/16 - залишити без змін.
3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.
4. Постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено у касаційному порядку до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня складання повного судового рішення.
5. Справу №910/17212/16 повернути до господарського суду Житомирської області.
Повний текст постанови складено 22 червня 2018 року.
Головуючий суддя Василишин А.Р.
Суддя Філіпова Т.Л.
Суддя Розізнана І.В.