33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59
19 червня 2018 року Справа № 903/69/18
Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючий суддя Василишин А.Р., суддя Розізнана І.В. , суддя Філіпова Т.Л.
при секретарі судового засідання Першко А.А.
розглянувши матеріали апеляційної скарги забезпеченого кредитора ОСОБА_1 на ухвалу господарського суду Волинської області від 28 лютого 2018 року у справі № 903/69/18 ( суддя Войціховський В.А.)
час та місце ухвалення: 28 лютого 2018 року; м. Луцьк, проспект Волі, 54А; вступна і резолютивна частина проголошена о 10:50 год.
за заявою ОСОБА_2 про порушення справи про банкрутство товариства з обмеженою відповідальністю "Інвест+"
про порушення справи про банкрутство
за участю представників сторін:
заявника - ОСОБА_3;
боржника - Андріяш Н.В.;
забезпечений кредитор - ОСОБА_5.
Заяв про відвід (самовідвід) судді (суддів) та секретаря судового засідання, з підстав, визначених статтями 35-37 ГПК України не надходило. Клопотань про роз'яснення прав та обов'язків, відповідно до статті 205 ГПК України, не надходило.
ОСОБА_2 (надалі - Заявник) звернувся в господарський суд Волинської області із заявою про порушення справи про банкрутство товариства з обмеженою відповідальністю "ІНВЕСТ+" (надалі - Боржник).
Ухвалою місцевого господарського суду від 28 лютого 2018 року було відкрито провадження у справі про банкрутство Боржника.
Мотивуючи дану ухвалу, суд першої інстанції вказав, з посиланням на відповідні докази, що Боржник не спроможний виконати свої грошові зобов'язання перед Заявником в загальному розмірі 5 000 000 грн протягом трьох місяців після настання встановленого строку їх сплати.
Не погоджуючись з винесеною судом першої інстанції ухвалою, ОСОБА_1 (надалі - Забезпечений кредитор) звернувся до Рівненського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою (том 2; а.с. 7-12), в якій з підстав, висвітлених в ній, Забезпечений кредитор просить ухвалу господарського суду скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити Заявнику у відкритті провадження у справі про банкрутство Боржника.
Мотивуючи апеляційну скаргу, Забезпечений кредитор зазначив, що Божник є власником нежитлових приміщень будівлі «Е (1-2)», загальною площею 650,6 кв. 4, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1.
Як зазначає Забезпечений кредитор, вказані нежитлові приміщення були передані йому в іпотеку Боржником на підставі договору іпотеки від 23 жовтня 2014 року, який було посвідчено приватним нотаріусом Луцького міського нотаріального округу Шкльодою Я. А..
Як зазначає Забезпечений кредитор в даній апеляційній скарзі, йому, як іпотекодержателю, відповідно до приписів Закону України «Про іпотеку», надано право в разі невиконання Боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання, одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами Боржника. Як вказує Забезпечений кредитор, іншим цінним нерухомим чи рухомим майном, окрім переданого йому в іпотеку, Боржник не володіє, з огляду на що, накладення арешту на все рухоме та нерухоме майно Боржника, яке мало місце на підставі постанови державного виконавця Януш Н. В. від 13 вересня 2017 року ВП №54705771 про арешт майна Боржника, об'єктивно не могло призвести до повного чи часткового стягнення з Боржника на користь Заявника грошових коштів за договором позики від 02 червня 2014 року у розмірі 5 000 000 грн.
Відтак, на переконання Забезпеченого кредитора, під час примусового виконання рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 20 січня 2016 року в справі №161/16049/15-ц про стягнення з Боржника на користь Заявника грошових коштів за договором позики від 02 червня 2014 року в розмірі 5 000 000 грн, державним виконавцем Януш Н. В. було вжито тільки незначну частину з передбачених Законом України «Про виконавче провадження» заходів для успішного примусового виконання судового рішення, при чому ці заходи не могли з об'єктивних причин призвести до хоча б часткового стягнення грошових коштів з Боржника.
Разом з тим, в даній апеляційній скарзі Забезпечений кредитор вказав, що більша частина таких заходів була державним виконавцем знехтувана, а Заявником не було вчинено жодних законних дій для того, щоб зобов'язати державного виконавця вжити передбачені Законом заходи для стягнення коштів з Боржника.
Як вважає Забезпечений кредитор, на момент ухвалення місцевим господарським судом оскаржуваної ухвали, причиною невиконання Боржником своїх зобов'язань перед Заявником була не неспроможність Боржника виконати ці зобов'язання, а грубе нехтування державним виконавцем Януш Н.В. обов'язків, покладених на неї Законом України "Про виконавче провадження", та небажання Заявника стягнути належні йому кошти з Боржника у порядку, передбаченому Законом України "Про виконавче провадження".
З огляду на викладене, Забезпечений кредитор вважає, що висновок господарського суду Волинської області, який викладений в оскаржуваній ухвалі суду, що Боржник неспроможний виконати свої грошові зобов'язання перед Заявником в загальному розмірі 5 000 000 грн протягом трьох місяців після настання встановленого строку їх сплати, не відповідає обставинам справи.
Водночас, як вказав апелянт, він є Забезпеченим кредитором Боржника, грошові зобов'язання якого перед Забезпеченим кредитором складають 13 809 213 грн 61 коп.. Разом з тим, як вказує апелянт, відповідно до частини 1 статті 1 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", забезпечені кредитори належать до категорії учасників у справі про банкрутство. Таким чином, на переконання Забезпеченого кредитора, його право на апеляційне оскарження ухвали господарського суду Волинської області від 28 лютого 2018 року про відкриття провадження у справі про банкрутство, прямо передбачене Законом.
Ухвалою суду від 17 квітня 2018 року (том 2; а.с. 5) було відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Забезпеченого кредитора.
На виконання вимог суду, викладених в ухвалі від 17 квітня 2018 року, від Заявника надійшов відзив на апеляційну скаргу (том 2; а.с. 58-62) в якому Заявник, зокрема вказав, що кредитори стають учасниками в справі про банкрутство, в момент коли суд визнає їхні вимоги, та включає їх до реєстру вимог кредиторів. Як вказує Заявник, в даній справі вимоги жодного з кредиторів розглянуті не були, а відтак на стадії порушення провадження у справі про банкрутство, сторонами в справі можуть бути заявник та боржник, проте в жодному випадку не кредитори, вимоги котрих не були визнані в судовому порядку. На переконання Заявника, суд апеляційної інстанції взагалі не повинен був приймати до розгляду заяву особи, яка не є учасником провадження у справі. Крім того, як зазначає заявник, будь-які права чи законні інтереси апелянта не були порушені, оскільки саме за результатами розгляду заяви про порушення справи про банкрутство Заявника, було винесено відповідну ухвалу щодо Боржника.
Разом з тим, на переконання Заявника, постанова про відкриття виконавчого провадження ВП №54705771 є одним із основних доказів безпірності заявлених вимог, в розумінні статті 10 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", відповідно до якого встановлюється факт та строк невиконання боржником судового рішення, на підставі якого виникли грошові вимоги, заявлені як підстава порушення провадження у справі про банкрутство Боржника.
Водночас, Заявник у даному відзиві вказує, що посилання Забезпеченого кредитора на наявну на момент винесення ухвали про порушення провадження у справі про банкрутство Боржника за заявою Заявника ухвали Верховного Суду від 23 лютого 2018 року про залишення без руху касаційної скарги Боржника є безпідставним, оскільки постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 06 вересня 2017 року, котра набрала законної сили з дня її прийняття, було залишено без змін ухвалу господарського суду Волинської області від 26 липня 2017 року в справі №903/973/16, котрою задоволено заяву Забезпеченого кредитора про припинення провадження у справі про банкрутство Боржника. Відтак, як вважає Боржник, з огляду на набрання законної сили постановою, провадження у касаційному суді за касаційною скаргою Боржника на дану постанову та ухвалу про припинення провадження у справі відкрито так і не було, вимоги ухвали суду від 23 лютого 2018 року не є виконаними. З урахуванням вищевикладеного, Заявник просить суд відмовити у задоволенні апеляційної скарги Забезпеченого кредитора.
Суд констатує, що 03 травня 2018 року на поштову адресу суду від Боржника надійшов відзив на апеляційну скаргу (том 2; а.с. 66-67), в якому Боржник звертає увагу апеляційного господарського суду на те, що із долучених до матеріалів справи інформаційної довідки від 26 лютого 2018 року про стан виконавчого провадження №54705771, копій документів виконавчого провадження вбачається, що державним виконавцем 13 вересня 2017 року було винесено постанову про відкриття виконавчого провадження та постанову про арешт майна Боржника. Як вказує Боржник, на момент звернення Заявника з відповідною заявою, рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 20 січня 2016 року в справі №161/16049/15-ц не виконане, а сума боргу в загальному розмірі 5 000 000 грн віднесена Заявником до безспірної заборгованості Боржника. З огляду на що, як вважає Боржник, посилання апелянта на частину 3 статті 10, частину 1 статті 15, частину 7 статті 16 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" є необгрунтованими і не підтверджуються доказами по справі №903/69/18.
Водночас, як вказує Боржник у даному відзиві, посилання апелянта, що судом першої інстанції було порушено пункт 3 частини 1 статті 83 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" є безпідставним, оскільки ухвалою господарського суду Волинської області від 26 липня 2017 року в справі №903/973/16 (залишеною без змін постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 06 вересня 2017 року) було припинено провадження у справі про банкрутство Боржника.
Ухвалою суду від 07 травня 2018 року дану справу було призначено до розгляду на 06 червня 2018 року на 15:10 год..
Суд констатує, що від представника Забезпеченого кредитора - ОСОБА_5 надійшло клопотання про відкладення розгляду справи (том 2; а.с. 100-105). Дане клопотання обгрунтоване тим, що на підставі заяви Забезпеченого кредитора до прокуратури Волинської області від 30 травня 2018 року про кримінальне правопорушення, передбачене статтею 219 КУ України, 30 травня 2018 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань внесено відомості про кримінальне правопорушення за фактом умисного доведення до банкрутства Боржника та присвоєно даному кримінальному провадженню №42018030000000167.
Як вказує уповноважений представник Забезпеченого кредитора в даному клопотанні, повісткою про виклик від 04 червня 2018 року Забезпеченого кредитора повідомлено про необхідність з'явитися 06 червня 2018 року на 14:30 год. до прокурора відділу прокуратури Волинської області, за адресою: м. Луцьк, вул. Кривий Вал, 29, для участі у проведенні слідчих та процесуальних дій у якості потерпілого у вищевказаному кримінальному провадженні. Водночас, Забезпечений кредитор вказав про намір прибути на призначений допит та під час допиту скористатися послугами адвоката ОСОБА_5, який одночасно є представником Забезпеченого кредитора у справі №903/69/18.
З огляду на викладене, Забезпечений кредитор та його представник ОСОБА_5, вказали на неможливість з'явитись у судове засідання від 06 червня 2018 року на 15:00 год., призначене у даній справі.
Ухвалою суду від 06 червня 2018 року (том 2; а.с. 107), з підстав, висвітлених в ній, розгляд апеляційної скарги Забезпеченого кредитора було відкладено на 15 червня 2018 року на 11:00 год..
Водночас, 15 червня 2018 року від уповноваженого представника Заявника на електронну адресу суду надійшло клопотання про відкладення розгляду даної справи, у зв'язку із зайнятістю уповноваженого представника у іншому судовому засіданні (том 2; а.с.116).
Разом з тим, суд констатує, що 15 червня 2018 року від представника Боржника на поштову адресу суду надійшло клопотання про закриття апеляційного провадження (том 2; а.с. 124-125). Дане клопотання обгрунтоване тим, що Забезпечений кредитор, як вважає Боржник, не є особою, яка наділена правом подання апеляційної скарги в межах даного провадження на такій його стадії, з огляду на те, що відповідно до приписів статті 1 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", сторонами у справі про банкрутство є конкурсні кредитори (представник комітету кредиторів), боржник (банкрут). Разом з тим, як вказує Боржник у даному клопотанні, кредитори стають учасниками у справі про банкрутство в момент, коли суд визнає їх вимоги та включає їх до реєстру вимог кредиторів, а в даному випадку вимоги жодного з кредиторів розглянуті ще не були. Відтак, на переконання Боржника, окрім того, що Забезпечений кредитор не є на даному етапі учасником справи, про жодне порушення його прав, також не йдеться. На переконання Боржника, про факти порушення прав будь-якого кредитора можна стверджувати чи заперечувати з моменту включення чи не включення таких до реєстру кредиторів. Саме з такого моменту (вирішення питання про включення до реєстру кредиторів), як вважає Боржник, кредитори набувають процесуальних прав. З огляду на що, на переконання Боржника, апеляційна скарга подана особою, що не є учасником провадження на даному етапі та чиї законні права та інтереси оскаржуваною ухвалою не зачіпаються та не порушуються.
В судовому засіданні від 15 червня 2018 року, суд відклав питання щодо вирішення даного клопотання, з його подальшим вирішенням, безпосередньо в нарадчій кімнаті (після закінчення з'ясування обставин та перевірки їх доказами та після судових дебатів) з огляду на те, що в разі приходу судом до висновків щодо підставності такої заяви, її вирішення призведе до прийняття кінцевого судового рішення, що не передбачає продовження подальшого розгляду апеляційної скарги (як і прийняття кінцевої постанови, у разі відхилення такого доводу).
Ухвалою суду від 15 червня 2018 року (том 2; а.с. 128), з підстав, висвітлених в ній, в судовому засіданні від 15 червня 2018 року було оголошено перерву до 19 червня 2018 року до 11:30 год..
Суд констатує, що до початку судового засідання від 19 червня 2018 року від представника Боржника Андріяш Н.В. на електронну адресу суду надійшла заява про відвід (том 2; а.с. 132-133). Підставами для обгрунтування даної заяви представник Боржника Андріяш Н.В. зазначила, що в даному випадку має місце ситуація, коли суд апеляційної інстанції в складі даної колегії суду, попри прямі приписи норм ГПК України та статті 1 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" приймає апеляційну скаргу особи, що не є учасником справи на даній стадії. Більше того, як вказує представник Боржника Андріяш Н.В. в поданій заяві про відвід, приймаючи таку апеляційну скаргу, суд апеляційної інстанції повністю ігнорує, що така скарга є абсолютно надуманою, без жодного законного доводу та аргументу незаконності оспорюваної ухвали місцевого господарського суду. Також представник Боржника Андріяш Н.В. зазначає, що про неупередженість та необ'єктивність суду свідчить відкладення розгляду заявленого Боржником клопотання про закриття провадження у даній справі. На глибоке переконання представника Боржника Андріяш Н.В., такі дії суду (прийняття абсолютно необгрунтованої, надуманої, не аргументованої жодним чином апеляційної скарги від особи, яка не наділена правом на її подання та відкриття апеляційного провадження), є не типовим при аналогічних обставинах, а тому, на думку представника Боржника Андріяш Н.В., явно свідчать про упередженість та сприяння Забезпеченому кредитору у скасуванні оскаржуваної ухвали.
Водночас, суд констатує, що в судовому засіданні від 19 червня 2018 року від представника Боржника Андріяш Н.В. надійшло клопотання про відкликання заяви про відвід (том 2; а.с. 130), в якому повідомлено суд апеляційної інстанції про відкликання вищевказаної заяви, а також зазначено, що такому складу суду (головуючий суддя Василишин А.Р., суддя Розізнана І.В., суддя Філіпова Т.Л.) представник Боржника довіряє. Дані дії представник Боржника Андріяш Н.В. пояснив непогодженням поданої заяви щодо відводу його довірителем.
В судовому засіданні від 19 червня 2018 року представники Заявника та Забезпеченого кредитора не заперечили щодо задоволення заяви про відкликання заяви про відвід, подану представником Боржника Андріяш Н.В..
Для дослідження та ознайомлення з вищевказаними заявами, в судовому засіданні від 19 червня 2018 року було оголошено перерву.
Після перерви, суд апеляційної інстанції, з огляду на подачу уповноваженим представником Боржника Андріяш Н.В. заяви про відкликання заяви про відвід, прийшов до висновку про задоволення даної заяви.
В судовому засіданні від 15 червня 2018 року та від 19 червня 2018 року представник Забезпеченого кредитора підтримав доводи, висвітлені в апеляційній скарзі, та з підстав, викладених в ній, просить суд її задоволити, оскаржувану ухвалу скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити Заявнику у відкритті провадження у справі про банкрутство Боржника.
В судовому засіданні від 15 червня 2018 року та від 19 червня 2018 року представник Боржника заперечив щодо доводів, висвітлених в апеляційній скарзі, вважає її безпідставною та необгрунтованою. Водночас, представник Боржника просив суд відмовити в її задоволенні, а оскаржувану ухвалу просить залишити без змін, або ж задоволити клопотання Боржника (том 2; а.с. 124-125) та закрити апеляційне провадження.
В судовому засіданні від 19 червня 2018 року представник Заявника заперечив щодо доводів, викладених в апеляційній скарзі, вважає її безпідставною та необгрунтованою. Водночас, представник Заявника просив суд відмовити в її задоволенні, а оскаржувану ухвалу просить залишити без змін, або ж задоволити клопотання Боржника та закрити апеляційне провадження.
Розглянувши вищевказане клопотання про закриття апеляційного провадження у даній справі, в нарадчій кімнаті, суд апеляційної інстанції пришов до висновку про відмову в його задоволенні, з огляду на наступне.
У поданому клопотанні Боржник стверджує, що апеляційна скарга подана особою, що не є учасником провадження на даному етапі та чиї законні права та інтереси оскаржуваною ухвалою не зачіпаються та не порушуються.
Суд констатує, що відповідно до статті 33 Закону України "Про іпотеку": у разі порушення провадження у справі про відновлення платоспроможності іпотекодавця або визнання його банкрутом або при ліквідації юридичної особи - іпотекодавця іпотекодержатель набуває право звернення стягнення на предмет іпотеки незалежно від настання строку виконання основного зобов'язання, якщо іпотекодержатель і правонаступник іпотекодавця не досягнуть згоди про інше.
Відповідно до статті 1 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", для цілей цього Закону терміни вживаються в такому значенні: кредитор - юридична або фізична особа, а також органи доходів і зборів та інші державні органи, які мають підтверджені у встановленому порядку документами вимоги щодо грошових зобов'язань до боржника; конкурсні кредитори - кредитори за вимогами до боржника, які виникли до відкриття провадження (проваджень) у справі про банкрутство і виконання яких не забезпечено заставою майна боржника; поточні кредитори - кредитори за вимогами до боржника, які виникли після відкриття провадження (проваджень) у справі про банкрутство; забезпечені кредитори - кредитори, вимоги яких забезпечені заставою майна боржника (майнового поручителя); учасники у справі про банкрутство - сторони, забезпечені кредитори, арбітражний керуючий (розпорядник майна, керуючий санацією, ліквідатор), власник майна (орган, уповноважений управляти майном) боржника, державний орган з питань банкрутства, Фонд державного майна України, представник органу місцевого самоврядування, представник працівників боржника, уповноважена особа засновників (учасників, акціонерів) боржника, а також у випадках, передбачених цим Законом, інші особи, які беруть участь у провадженні у справі про банкрутство.
Відповідно до частин 1 та 2 статті 14 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом": господарський суд не пізніше п'яти днів з дня надходження заяви про порушення справи про банкрутство відмовляє у її прийнятті, якщо: провадження у справі про банкрутство боржника не допускається згідно із законом; справа не підсудна даному господарському суду; стосовно боржника вже порушено справу про банкрутство; юридичну особу - боржника припинено в установленому законодавством порядку; до боржника заявлено вимоги, які не є безспірними; вимоги кредитора повністю забезпечені заставою майна боржника; господарським судом затверджено план санації боржника до відкриття провадження (проваджень) у справі про банкрутство згідно зі статтею 6 цього Закону; з інших підстав, передбачених статтею 62 Господарського процесуального кодексу України, з урахуванням вимог цього Закону. Про відмову у прийнятті заяви виноситься ухвала, яка надсилається заявнику разом із заявою та доданими до неї документами.
Приписами частин 1 та статті 19 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" передбачено, що мораторій на задоволення вимог кредиторів - зупинення виконання боржником грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), термін виконання яких настав до дня введення мораторію, і припинення заходів, спрямованих на забезпечення виконання цих зобов'язань та зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), застосованих до дня введення мораторію. Мораторій на задоволення вимог кредиторів вводиться одночасно з відкриттям провадження (проваджень) у справі про банкрутство, про що зазначається в ухвалі господарського суду. Ухвала є підставою для зупинення виконавчого провадження. Про запровадження мораторію розпорядник майна повідомляє відповідному органу або особі, яка здійснює примусове виконання судових рішень, рішень інших органів, за місцезнаходженням (місцем проживання) боржника та знаходженням його майна.
Відповідно до частини 6 статті 19 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом": під час процедури розпорядження майном боржнику дозволяється задовольняти лише ті вимоги кредиторів, на які згідно з частиною п'ятою цієї статті не поширюється дія мораторію; задоволення забезпечених вимог кредиторів за рахунок майна боржника, яке є предметом забезпечення, допускається лише в межах провадження у справі про банкрутство.
В силу дії частини 1 статті 23 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", конкурсні кредитори за вимогами, які виникли до дня відкриття провадження (проваджень) у справі про банкрутство, зобов'язані подати до господарського суду письмові заяви з вимогами до боржника, а також документи, що їх підтверджують, протягом тридцяти днів від дня офіційного оприлюднення оголошення про відкриття провадження (проваджень) у справі про банкрутство; відлік строку на заявлення грошових вимог кредиторів до боржника починається з дня офіційного оприлюднення оголошення про відкриття провадження (проваджень) у справі про банкрутство; зазначений строк є граничним і поновленню не підлягає.
Згідно частини 2 статті статті 23 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом": кредитор, за заявою якого відкрито провадження у справі, має право заявити додаткові грошові вимоги до боржника у межах строку, встановленого частиною першою цієї статті; забезпечені кредитори зобов'язані подати заяву з грошовими вимогами до боржника під час провадження у справі про банкрутство лише в частині вимог, що є незабезпеченими, або за умови відмови від забезпечення; склад і розмір грошових вимог кредиторів визначаються в національній валюті України. Якщо зобов'язання боржника визначені в іноземній валюті, то склад і розмір грошових вимог кредиторів визначаються в національній валюті за курсом, встановленим Національним банком України на дату подання кредитором заяви з грошовими вимогами до боржника. Майнові вимоги кредиторів до боржника мають бути виражені в грошових одиницях і заявлені до господарського суду в порядку, встановленому цією статтею. Кредитори за вимогами щодо виплати заробітної плати, авторської винагороди, аліментів, а також за вимогами щодо відшкодування шкоди, заподіяної життю та здоров'ю громадян, сплати страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне та інше соціальне страхування мають право протягом тридцяти днів від дня офіційного оприлюднення оголошення про відкриття провадження (проваджень) у справі про банкрутство подати до господарського суду письмові заяви з вимогами до боржника, а також документи, що їх підтверджують. Копії відповідних заяв та доданих до них документів кредитори надсилають боржнику та розпоряднику майна.
При цьому, колегія суду наголошує на тому, що сукупний аналіз положень Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", а також положень частини 2 статті 33 Закону України "Про іпотеку", дають підстави вважати, що з моменту порушення провадження у справі про банкрутство права забезпеченого кредитора можуть вважатися порушеними, оскільки після порушення провадження у справі про банкрутство пред'явлення забезпеченими кредиторами вимог до боржника та їх задоволення може відбуватися лише у порядку, передбаченому Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" та в межах провадження у справі про банкрутство, тому забезпечені кредитори набувають статусу учасника провадження у справі про банкрутство з моменту порушення такого провадження, а відтак, набувають і процесуальне право на оскарження ухвали про порушення провадження у справі про банкрутство.
Відповідна правова позиція наведена Верховним Судом в постанові від 17 квітня 2018 року в справі №904/6950/17.
З огляду на усе вищенаведене, колегія апеляційного господарського суду відмовляє у задоволенні клопотання Боржника про закриття апеляційного провадження у даній справі, з огляду на його безпідставність, а відтак вирішує спір за поданою апеляційною скаргою, по суті.
Заслухавши представників Забезпеченого кредитора, Заявника та Боржника, дослідивши матеріали справи та обставини на предмет повноти їх встановлення, надання їм судом першої інстанції належної юридичної оцінки, вивчивши доводи апеляційної скарги та відзивів стосовно дотримання норм матеріального і процесуального права судом першої інстанції, колегія суддів Рівненського апеляційного господарського суду прийшла до висновку, що в її задоволенні слід відмовити, а оскаржувану ухвалу залишити без змін. При цьому колегія виходила з наступного.
Як встановлено судом, у відповідності до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців №1003629462 станом на 16 лютого 2018 року, а також Статуту (нова редакція), затвердженого Загальними зборами учасників Боржника 17 грудня 2015 року (протокол №7) та зареєстрованого державним реєстратором юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців Реєстраційної служби Луцького міського управління юстиції Волинської області 17 грудня 2015 року за №1198/050004008383, Боржник з кодом ЄДРПОУ 38592825 зареєстрований в якості юридичної особи - суб'єкта господарської діяльності за адресою: Волинська область, м. Луцьк, вул. Єршова,11, офіс 408.
Відповідно до частини 3 статті 10 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (надалі - Закон): справа про банкрутство порушується господарським судом, якщо безспірні вимоги кредитора (кредиторів) до боржника сукупно становлять не менше трьохсот мінімальних розмірів заробітної плати, які не були задоволені боржником протягом трьох місяців після встановленого для їх погашення строку, якщо інше не передбачено цим Законом. Безспірні вимоги кредиторів - грошові вимоги кредиторів, підтверджені судовим рішенням, що набрало законної сили, і постановою про відкриття виконавчого провадження, згідно з яким відповідно до законодавства здійснюється списання коштів з рахунків боржника. До складу цих вимог, у тому числі щодо сплати податків, зборів (обов'язкових платежів), не включаються неустойка (штраф, пеня) та інші фінансові санкції.
В силу дії абзацу 7 статті 1 Закону, кредитор - юридична або фізична особа, а також органи державної податкової служби та інші державні органи, які мають підтверджені у встановленому порядку документами вимоги щодо грошових зобов'язань до боржника.
При цьому, грошове зобов'язання - зобов'язання боржника сплатити кредитору певну грошову суму відповідно до цивільно-правового правочину (договору) та на інших підставах, передбачених законодавством України. До грошових зобов'язань відносяться також: зобов'язання щодо сплати податків, зборів (обов'язкових платежів), страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне та інше соціальне страхування; зобов'язання, що виникають внаслідок неможливості виконання зобов'язань за договорами зберігання, підряду, найму (оренди), ренти тощо та які мають бути виражені у грошових одиницях. До складу грошових зобов'язань боржника, в тому числі зобов'язань щодо сплати податків, зборів (обов'язкових платежів), страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне та інше соціальне страхування, не включаються неустойка (штраф, пеня) та інші фінансові санкції, визначені на дату подання заяви до господарського суду, а також зобов'язання, які виникли внаслідок заподіяння шкоди життю і здоров'ю громадян, зобов'язання з виплати авторської винагороди, зобов'язання перед засновниками (учасниками) боржника - юридичної особи, що виникли з такої участі.
Згідно частини 1 статті 1 Закону, неплатоспроможність - неспроможність суб'єкта підприємницької діяльності виконати після настання встановленого строку грошові зобов'язання перед кредиторами не інакше, як через відновлення його платоспроможності.
Згідно частини 1 статті 11 Закону, заява про відкриття провадження (проваджень) у справі про банкрутство подається боржником або кредитором у письмовій формі та повинна містити: найменування господарського суду, до якого подається заява; ім'я або найменування боржника, його місцезнаходження або місце проживання, ідентифікаційний код юридичної особи та реєстраційний номер облікової картки платника податків (за наявності); ім'я або найменування кредитора, його місцезнаходження або місце проживання, ідентифікаційний код юридичної особи та реєстраційний номер облікової картки платника податків (за наявності); виклад обставин, що є підставою для звернення до суду; перелік документів, що додаються до заяви.
Водночас, приписами частини 2 статті 11 Закону встановлено, що до заяви про порушення справи про банкрутство додаються: докази сплати судового збору, крім випадків, коли згідно із законом він не підлягає сплаті; довіреність чи інший документ, що засвідчує повноваження представника, якщо заяву підписано представником; докази того, що сума безспірних вимог кредитора (кредиторів) сукупно становить не менше трьохсот мінімальних розмірів заробітної плати, якщо інше не передбачено цим Законом; рішення суду про задоволення вимог кредитора, що набрало законної сили; відповідна постанова державного виконавця або приватного виконавця про відкриття виконавчого провадження з виконання вимог кредитора; докази того, що сума вимог кредитора (кредиторів) не забезпечена повністю заставою майна боржника (за наявності застави).
Відповідно до частини 6 статті 16 Закону: за наслідками розгляду заяви про порушення справи про банкрутство та відзиву боржника, господарський суд виносить ухвалу про відкриття провадження (проваджень) у справі про банкрутство або відмову у відкритті провадження (проваджень) у справі про банкрутство.
В силу дії частини 7 статті 16 Закону, суд відмовляє в відкритті провадження (проваджень) у справі про банкрутство, якщо: заявником не доведено наявності підстав для відкриття провадження (проваджень) у справі про банкрутство; вимоги кредитора є повністю забезпеченими майном боржника; вимоги кредитора свідчать про наявність спору про право, який підлягає вирішенню у порядку позовного провадження; вимоги кредитора (кредиторів) задоволені боржником у повному обсязі до підготовчого засідання суду; відсутня хоча б одна з підстав, передбачених частиною третьою статті 10 цього Закону; за наявності підстав, передбачених статтею 15 цього Закону.
Стаття 15 Закону України передбачає, що господарський суд не пізніше п'яти днів з дня надходження до господарського суду заяви про порушення справи про банкрутство повертає її та додані до неї документи без розгляду, якщо: заяву підписано особою, яка не має права її підписувати, або особою, посаду якої у заяві не зазначено; заява не відповідає змісту вимог, зазначених у цьому Законі; не подано доказів щодо сплати судового збору у встановлених порядку та розмірі; заявник-кредитор не подав доказів неспроможності боржника виконати свої грошові зобов'язання перед кредиторами в розмірі, визначеному частиною третьою статті 10 цього Закону, протягом трьох місяців після відкриття виконавчого провадження, якщо інше не передбачено цим Законом; заявник-кредитор не надав доказів надсилання боржнику копії заяви і доданих до неї документів; з інших підстав, передбачених статтею 63 Господарського процесуального кодексу України, з урахуванням вимог цього Закону. Повернення заяви про відкриття провадження (проваджень) у справі про банкрутство не перешкоджає повторному зверненню з такою заявою до господарського суду у встановленому порядку. Якщо про порушення справи про банкрутство подано кілька заяв і одна з них повертається без розгляду, суддя розглядає інші заяви про відкриття провадження (проваджень) у справі про банкрутство. Про повернення заяви про відкриття провадження (проваджень) у справі про банкрутство без розгляду суд виносить ухвалу. Заява про порушення справи про банкрутство може бути відкликана заявником (заявниками) до дати проведення підготовчого засідання суду. У разі відкликання заяви про порушення справи про банкрутство до винесення ухвали про її прийняття господарський суд виносить ухвалу про повернення заяви про порушення справи про банкрутство. У разі відкликання заяви про порушення справи про банкрутство після винесення ухвали про її прийняття до дати проведення підготовчого засідання суду господарський суд виносить ухвалу про залишення заяви без розгляду. Господарський суд має право не прийняти відкликання заяви про порушення справи про банкрутство, якщо це порушує чиї-небудь права чи охоронювані законом інтереси або якщо до господарського суду надійшла інша заява (заяви) кредитора (кредиторів) про порушення справи про банкрутство. Боржник не має права відкликати заяву про порушення справи, подану ним відповідно до вимог частини п'ятої статті 11 цього Закону.
Судом встановлено, що рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 20 січня 2016 року в справі №161/16049/15-ц (провадження №2/161/133/16) було постановлено стягнути з Боржника на користь Заявника грошові кошти за договором позики від 02 червня 2014 року у розмірі 5 000 000 грн.
12 березня 2016 року на примусове виконання зазначеного рішення суду було видано виконавчий лист по справі №161/16049/15-ц (провадження №2/161/133/16).
13 вересня 2017 року, з метою примусового виконання Боржником виконавчого документа, старшим державним виконавцем другого відділу державної виконавчої служби міста Луцьк Головного територіального управління юстиції у Волинській області Януш Н.В., за заявою Заявника, було винесено постанову про відкриття виконавчого провадження ВП№54705771 про примусове стягнення з Боржника на користь Заявника грошових коштів за договором позики від 02 червня 2014 року в розмірі 5 000 000,00 грн.
Із долучених до матеріалів справи інформаційної довідки від 26 лютого 2018 року про стан виконавчого провадження №54705771, копій документів виконавчого провадження вбачається, що державним виконавцем 13 вересня 2017 року окрім вищевказаної постанови про відкриття виконавчого провадження було винесено постанову про арешт майна Боржника.
Суд констатує, що на момент звернення заявника до суду з відповідною заявою, рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 20 січня 2016 року в справі №161/16049/15-ц (провадження №2/161/133/16) не виконане.
Відтак суму боргу за рішенням суду від 20 січня 2016 року в справі №161/16049/15-ц (провадження №2/161/133/16) в загальному розмірі 5 000 000 грн було віднесено Заявником до безспірної заборгованості Боржника і доказів її оплати ніким не подано. На момент винесення апеляційним господарським судом даної постанови, такі докази (в тому числі й щодо часткового виконання судового рішення), також не подавалися. Тобто, в справі відсутні будь-які докази, котрі б вказували на виконання Боржником своїх зобов'язань. Більше того, Відповідач визнає факт не виконання даного рішення і існування відповідної заборгованості.
Зважаючи на усе вищевикладене, суд приходить до висновку, що Боржник неспроможний виконати свої грошові зобов'язання перед Заявником в загальному розмірі 5 000 000 грн протягом трьох місяців після настання встановленого строку їх сплати (суду не надано доказів їх задоволення).
При цьому, кредиторські вимоги Заявника до Боржника на загальну суму 5 000 000 грн є безспірними та складають не менше трьохсот мінімальних розмірів заробітної плати (300 * 3 723= 1 116 900 ), а тому доводи про ініціювання провадження у справі про банкрутство Боржника є обґрунтованими, узгоджуються з нормами Закону та підлягають задоволенню.
При цьому, апеляційний господарський суд констатує, що доводи апелянта щодо нехтування старшим державним виконавцем Другого відділу органу ДВС м. Луцьк Януш Н.В. своїми обов'язками при примусовому виконанні судового рішення по справі №161/16049/15-ц, не можуть бути прийняті в справі №903/69/18, оскільки: дані доводи не підтверджено судовим рішенням по справі №161/16049/15-ц (чи в іншій справі) щодо встановлення бездіяльності вищевказаного старшого державного виконавця; Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" чи іншим законодавчим актом не надано право господарського суду встановлювати законність чи не законність дій чи бездіяльності органу ДВС щодо виконання судового рішення (дане, за загальним правилом, встановлюється при розгляді скарги на дії чи бездіяльність відповідного органу ДВС, в ході примусового виконання).
В той же час, в суду також відсутні докази скасування рішення Луцького міжрайонного суду Волинської області від 20 січня 2016 року (том 1; а.с. 9).
В силу дії частини 1 статті 14 ЦПК України: судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.
Суд наголошує на тому, що в силу дії частини 1 статті 18 ГПК України: судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України.
Відповідно до частини 1 статті 326 ГПК України, судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.
Водночас, в силу дії пункту 9 статті 129 Конституції України, однією із засад судочинства, є обов'язковість судового рішення.
Все вищевказане вказує на неприпустимість переоцінки судового рішення по справі №161/16049/15-ц (цивільної) в іншій справі (зокрема в даній господарській справі щодо банкрутства Боржника), оскільки такі дії можуть поставити під сумнів вищевказаний принцип: "обов'язковість судових рішень".
При цьому, суд наголошує на тому, що відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини": суди застосовують при розгляді Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини (далі - Суд) як джерело права.
Відповідно до прецедентної практики Суду одним із основоположних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, inter alia, який полягає у тому, що у разі винесення судом остаточного рішення у справі таке рішення не може бути піддано сумніву (Рішення у справі Brumaresku v Romania [GC], N 28342/95, п. 61, ЄСПЛ 1999-VII).
З огляду на все вищевикладене, Рівненський апеляційний господарський суд констатує, що Заявник звернувся з безспірними вимогами до Боржника, а відтак, Заявнику, в силу дії абзацу 2 частини 3 статті 10 Закону, необхідно було надати судове рішення, що набрало законної сили та постанову про відкриття виконавчого провадження. Дані докази наявні в матеріалах справи, а відтак, подана заява Заявника, відповідає даній нормі. Разом з тим, подана заява відповідає частині 1 статті 11 Закону.
Водночас, Заявником подано документи, визначені в частині 2 статі 11 Закону. Відтак, подана заява відповідає вимогам статті 11 Закону.
При цьому, суд критично оцінює доводи апелянта щодо того, що місцевий господарський суд мав закрити провадження в даній справі про банкрутство, з посиланням на приписи статті 83 Закону.
Суд констатує. що в силу дії пункту 3 частини 1 статті 83 Закону, господарський суд закриває провадження у справі про банкрутство, якщо у провадженні господарського суду є справа про банкрутство того ж боржника.
Разом з тим, суд констатує, що на момент винесення ухвали від 28 лютого 2018 року, існувало судове рішення в справі №903/973/16, яке набрало законної сили, а саме постанова Рівненського апеляційного господарського суду від 06 вересня 2017 року (яким залишено без змін ухвалу місцевого господарського суду від 26 липня 2017 року), котрим припинено провадження у даній справі про банкрутство Боржника. При цьому, суд наголошує на тому, що подача Забезпеченим кредитором касаційної скарги в період винесення ухвал в даній справі від 07 лютого 2018 року та від 28 лютого 2018 року (що оскаржується) не зупиняло і не відміняло дію судового рішення господарського суду в справі №903/973/16 від 06 вересня 2017 року.
Відтак, у місцевого господарського суду в даній справі №903/69/18 були відсутні підстави для закриття провадження провадження по справі про банкрутство.
В той же час, сума в розмірі 5 000 000 грн перевищує триста мінімальних розмірів заробітної плати, станом на дату подачі позову (розрахунок) і з моменту винесення судового рішення по справі №161/16049/15-ц (дата) пройшов строк, що перевищує три місяці.
Відтак, суд констатує наявність усіх підстав для порушення провадження і за приписами абзацу 1 частини 3 статті 10 Закону.
Крім того, апеляційний господарський суд констатує, що Заявником доведено: наявність підстав для відкриття провадження у даній справі (а Боржником підтверджено); вимоги Заявника не потребують вирішення спору про право, який би підлягав вирішенню, у порядку позовного провадження (адже уже існує судове рішення по справі №№161/16049/15-ц, яке набрало законної сили); вимоги Заявника не задоволені Боржником у повному обсязі до підготовчого засідання суду (що підтверджує сам Боржник); як встановлено вище в даній судовій постанові, в даній справі наявні всі підстави, передбачені частиною 3 статті 10 Закону; відсутні підстави, передбачені статтею 15 Закону.
Крім того, підсумовуючи усе вищевказане, в розрізі доводів апелянта щодо того, що суд першої інстанції не перевірив чи винесено органом ДВС постанову про арешт коштів Боржника, то апеляційний господарський суд ще раз наголошує на тому, що перевірка такого доказу не передбачена Законом, і в даному випадку є достатнім факт визнання Боржником існування цієї заборгованості. Разом з тим, апеляційний господарський суд ще раз наголошує на тому, що суду в даній справі не надано право встановлювати законність чи не законність дій чи бездіяльності органу ДВС щодо виконання судового рішення в справі №161/16049/15-ц.
З огляду на все вищевказане в даній судовій постанові, суд констатує відсутність підстав для відмови у відкритті провадження у справі про банкрутство Боржника, за приписами частини 7 статті 16 Закону.
Разом з тим, усе вищевказане свідчить про безпідставність вимог, вказаних в апеляційній скарзі Забезпеченого кредитора, що є підставою для відмови в її задоволенні і в залишенні оспорюваної ухвали без змін.
Водночас, суд констатує, що приписами статті 73 ГПК України визначено, що: доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
В силу дії статті 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на не вчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов'язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину не вчинення відповідних дій або відсутності події встановленою. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів.
Згідно статті 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Частиною 1 статті 77 ГПК України передбачено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
У відповідності до статті 78 ГПК України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
В силу дії статті 79 ГПК України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Відповідно до статті 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Згідно положень частини 1 статті 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Відповідно до чинного законодавства рішення суду є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а за їх відсутності - на підставі закону, що регулює подібні відносини, або виходячи із загальних засад і змісту законодавства України. Оскаржувана ухвала зазначеним вимогам відповідає.
З огляду на все вищевказане, апеляційний господарський суд залишає апеляційну скаргу без задоволення, а оспорювану ухвалу - без змін.
Судові витрати за подачу апеляційної скарги, в силу дії приписів статті 129 ГПК України, суд залишає за апелянтом.
Керуючись статтями 129, 269-276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1. Апеляційну скаргу забезпеченого кредитора ОСОБА_1 на ухвалу господарського суду Волинської області від 28 лютого 2018 року у справі №903/69/18 - залишити без задоволення.
2. Ухвалу господарського суду Волинської області від 28 лютого 2018 року у справі №903/69/18 - залишити без змін.
3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.
4. Постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено у касаційному порядку до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня складання повного судового рішення.
5. Матеріали справи №903/69/18 повернути до господарського суду Волинської області.
Повний текст постанови виготовлено 22 червня 2018 року.
Головуючий суддя Василишин А.Р.
Суддя Розізнана І.В.
Суддя Філіпова Т.Л.