проспект Незалежності, 13, місто Харків, 61058
"20" червня 2018 р. Справа № 920/20/18
Колегія суддів у складі: головуючий суддя Гребенюк Н.В., суддя Білецька А.М., суддя Медуниця О.Є.,
при секретарі Бєлкіній О.М.,
за участю представників:
позивача - ОСОБА_1 - дов. № 14-196 від 11.12.2017,
відповідача - ОСОБА_2 - ордер СМ 01/05 від 03.05.2018,
розглянувши у відкритому судовому засіданні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу позивача (вх. № 787 С/3) на рішення господарського суду Сумської області від 22.03.2018 (суддя С.В. Заєць, повне рішення складено 26.03.2018) у справі №920/20/18
за позовом Публічного акціонерного товариства “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України”, м. Київ,
до Публічного акціонерного товариства “Сумиобленерго”, м. Суми,
про стягнення 1650304,70 грн., -
Позивач звернувся з позовом до суду про стягнення з відповідача 1000000 грн основного боргу за виданим простим векселем №783375462439 від 04.05.2000, 157150 грн. 68 коп. - 6% річних, 493154 грн. 02 коп. інфляційних втрат.
Рішенням господарського суду Сумської області від 22.03.2018 року у справі №920/20/18 позов задоволено частково. Стягнуто з Публічного акціонерного товариства “Сумиобленерго” на користь Публічного акціонерного товариства “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України” 157150,68 грн 6% річних, 2357,26 грн витрат по сплаті судового збору. В іншій частині позову відмовлено.
Позивач з рішенням господарського суду першої інстанції не погодився, звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення господарського суду Сумської області від 22.03.2018 року у справі №920/20/18 в частині відмови в задоволенні у стягненні відповідача 1000000 грн основного боргу за виданим простим векселем №783375462439 та 493154,02 грн інфляційних втрат та прийняти в цій частині нове рішення, яким позов в цій частині задовольнити. Судові витрати просить покласти на відповідача.
Позивач в обґрунтування своїх апеляційних вимог посилається на те, що висновки суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позовних вимог в частині стягнення 1 000 000,00 грн заборгованості у зв'язку з обранням позивачем іншого позасудового способу захисту прав на стягнення заборгованості на векселем, такими, що не відповідають нормам матеріального права - ст. 15-19 ЦК України, оскільки законодавство не позбавляє особу обирати передбачені законом способи захисту своїх прав та інтересів (у судовому порядку, шляхом звернення до органів власті, тощо). Позивач також звертає увагу на те, що право позивача на отримання коштів за борговим документом - векселем № 783375462439 фактично не реалізовано, оплата за цим векселем відповідачем фактично не здійснена, і саме у зв'язку з цим позивач змушений здійснювати захист своїх прав та законних інтересів, пов'язаних з виконанням ПАТ “Сумиобленерго” боргових зобов'язань всіма можливими та законними способами, оскільки від виконання своїх зобов'язань за вказаним векселем ПАТ “Сумиобленерго” ухиляється ще з березня 2015 року, що призведе до неможливості у подальшому здійснити стягнення за вказаним векселем у судовому порядку у зв'язку зі спливом позовної давності відповідно до ст. 256, ст. 267 ЦК україни, ст. 70,71 Уніфікованого закону про переказні векселі та прості векселі. Як зазначає позивач, ПАТ “Сумиобленерго” у судовому порядку оскаржує як виконавчий напис нотаріуса № 495 від 01.04.2015, так і дії нотаріуса про вчинення протесту про неоплату простого векселя № 783375462439, у зв'язку з чим виконавче провадження ВП № 47270929 наразі зупинене.
Крім того, позивач вважає законною та обґрунтованою вимогу про стягнення інфляційних втрат за спірним векселем, посилаючись при цьому на ст. 625 ЦК України та ст. 4 Конвенції про врегулювання деяких колізій законів про переказні векселі та прості векселі.
Відповідач у відзиві на апеляційну скаргу вважає рішення господарського суду в частині відмови апелянту в задоволенні вимог про стягнення інфляційних законним та обґрунтованим, просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, рішення господарського суду Сумської області від 22.03.2018 у справі № 920/20/18 - без змін. Відповідач зазначив, що на момент звернення позивача з даним позовом до господарського суду у позивача було відсутнє незахищене порушене право, яке могло б бути захищено судом у такий же спосіб (шляхом примусового виконання обов'язку в натурі - стягнення заборгованості), в який порушене право вже було захищене нотаріусом, який вчинив виконавчий напис щодо векселя і за цим виконавчим написом відкрите виконавче провадження щодо стягнення в примусовому порядку боргу.
Відповідач вважає, що апелянт, звернувшись з позовом у даній справі, фактично намагається двічі стягнути з ПАТ “Сумиобленерго” борг за одним і тим самим борговим документом, посилаючись при цьому на те, що стягнення судом з ПАТ “Сумиобленерго” заборгованості за векселем, яка в примусовому порядку вже стягується органами державної виконавчої служби на підставі виконавчого напису нотаріуса, буде суперечить положенням Закону України “Про виконавче провадження”, який не містить положень про автоматичне припинення виконавчого провадження, порушеного за виконавчим написом нотаріуса, у зв'язку з відкриттям провадження судом у справі або винесенням судом відповідного рішення. Щодо вимог позивача про стягнення інфляційних, відповідач зазначає, що спірні правовідносини між сторонами врегульовано вексельним законодавством, яким не передбачено стягнення інфляційних втрат, тому вважає, що ст. 625 ЦК України застосуванню не підлягає.
30.05.2018 представник ПАТ “Сумиобленерго” звернувся до суду з клопотанням, в якому просив прийняти до матеріалів справи № 920/20/18 копію постанови Верховного Суду від 22.05.2018 у справі № 904/8712/17, в якій викладена позиція щодо стягнення інфляційних нарахувань у разі врегулювання правовідносин вексельним законодавством. Колегія суддів задовольнила клопотання представника ПАТ “Сумиобленерго” та вважає приєднати до матеріалів справи зазначену копію постанови Верховного Суду.
Судова колегія, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, заслухавши пояснення представників сторін, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства та розглянувши матеріали справи в порядку ст. 269 ГПК України, встановила наступне.
Як свідчать матеріали справи та встановлено судом першої інстанції, 24.04.2000 між позивачем та Українським кредитним банком (правонаступником якого є ПАТ “Акцент-Банк”) було укладено договір № Т-102/042000 у відповідності до якого банк зобов'язується передати позивачу вексель ПАТ “Сумиобленерго” з бланковим індосаментом протягом 10 днів з моменту укладення даного договору згідно із додатком № 1 до даного договору.
В подальшому ПАТ “Акцент-Банк” на звороті спірного векселя був проставлений бланковий індосамент на пред'явника “Платити наказу: без обороту на мене”.
Актом приймання-передачі до договору № Т-102/042000 від 24.04.2000 Українським кредитним банком було передано позивачу, в тому числі і вексель, який є предметом даного спору.
Позивач є законним власником простого векселя ПАТ “Сумиобленерго” на загальну суму 1 000 000,00 грн № 783375462439, випущеного 4 травня 2000 року, зі строком платежу - по пред'явленню, але не раніше 01 січня 2015 року.
13.03.2015 позивач листом № 26-1847/1.2-15 звернувся до відповідача з вимогою про оплату векселя № 783375462439 до 19.03.2015. Відповідач вексель не оплатив.
19.03.2015 позивач звернувся до приватного нотаріуса Сумського міського нотаріального округу з листом № 26-2003/1.2-15 про опротестування вказаного вище векселя у неплатежі.
Розпискою від 26.03.2015 про передачу векселів для опротестування приватний нотаріус Сумського міського нотаріального округу ОСОБА_3 отримав, в тому числі і вексель № 783375462439 на суму 1 000 000,00 грн.
25.03.2015 приватний нотаріус Сумського міського нотаріального округу ОСОБА_3 звернувся до відповідача з телеграмою-вимогою з пропозицією до 12 години 26.03.2015 здійснити оплату, в тому числі вказаного вище векселя або повідомити нотаріуса про відмову вчинити такі дії.
У зв'язку з невиконанням вказаної вимоги відповідачем, 26.02.2015 приватним нотаріусом Сумського міського нотаріального округу ОСОБА_3 видано акти про протест вказаного вище векселя (зареєстровано в реєстрі № 977).
Актом приймання-передачі від 26.03.2015 приватним нотаріусом Сумського міського нотаріального округу ОСОБА_3 передано, в тому числі вищезазначений вексель та акт про протест векселя позивачу.
31.03.2015 позивач звернувся до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу ОСОБА_4 з листом № 26-2333/1.2-15 про вчинення виконавчого напису про стягнення заборгованості, в тому числі за вказаним векселем на суму 1 000 000,00 грн.
01.04.2015 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_4 видано виконавчий напис (зареєстрований в реєстрі за № 495) про стягнення з відповідача заборгованості за векселем № 783375462439 від 04.05.2000 на суму 1 000 000,00 грн.
Позивач зазначає, що відповідач борг за вищезазначеним векселем не сплатив, а тому позивач звернувся до суду з даною позовною заявою про стягнення 1 000 000,00 грн боргу, 493154,02 грн інфляційних витрат, відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України та 157150,68 грн - 6% річних, відповідно до ст. 48 Уніфікованого закону про переказні векселі та прості векселі Конвенції, якою запроваджено Уніфікований закон про переказні векселі та прості векселі (надалі - Уніфікований закон).
Суд першої інстанції, вирішуючи даний господарський спір щодо позовних вимог про стягнення з відповідача 1 000 000,00 грн основного боргу за виданим простим векселем № 783375462439 від 04.05.2000, виходив з того, що такі вимоги не підлягають задоволенню, оскільки на час звернення позивача з позовом його права та інтереси вже були захищені нотаріусом в обраний позивачем позасудовий спосіб, який вчинив виконавчий напис щодо векселя № 783375462439 від 04.05.2000 і за цим виконавчим написом було порушене виконавче провадження. Таким чином, суд першої інстанції вважав, що у позивача на момент звернення з позовом до суду відсутнє незахищене право, яке могло б бути захищене судом у такий же спосіб - шляхом примусового виконання обов'язку в натурі, в який було здійснене захист цього права нотаріусом.
Стосовно вимоги позивача про стягнення з відповідача 493154,02 грн інфляційних втрат за період з 20.03.2015 по 31.10.2017, суд першої інстанції, виходячи з положень ст. 48 Уніфікованого закону, вважав, що дана вимога не підлягає задоволенню, оскільки спірні правовідносини сторін врегульовано вексельним законодавством, а тому ст. 625 Цивільного кодексу України у даному випадку застосуванню не підлягає.
Стосовно вимоги позивача про стягнення з відповідача 157150,68 грн - 6% річних за період з 20.03.2015 по 31.10.2017, суд першої інстанції, дійшов висновку, що така вимога підлягає задоволенню, з огляду на порушення відповідачем строків платежу, оскільки до 19.03.2015 відповідачем не оплачено вимоги за векселем, а також те, що право на стягнення 6% передбачено Уніфікованим законом.
Суд апеляційної інстанції не погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відсутності правових підстав для задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідача 1 000 000,00 грн основного боргу за виданим простим векселем № 783375462439, вважає наведений висновок таким, що здійснений без урахування усіх обставин справи та приписів чинного законодавства.
Так, предметом даного господарського спору є матеріально-правова вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості за виданим простим векселем № 783375462439.
Відносини, пов'язані з обігом векселів в Україні, регулюються Конвенцією, якою запроваджено Уніфікований закон про переказні векселі та прості векселі, Конвенцією про врегулювання деяких колізій законів про переказні векселі та прості векселі, Конвенцією про гербовий збір стосовно переказних векселів і простих векселів (підписані в Женеві 07.06.1930), а також Законами України від 05.04.2001 року №2374-ІІІ "Про обіг векселів в Україні", від 23.02.2006 року №3480-І/ "Про цінні папери та фондовий ринок", від 06.07.1999 № 826-ХІ/ "Про приєднання України до Женевської конвенції 1930 року, якою запроваджено Уніфікований закон про переказні векселі та прості векселі", від 06.07.1999 №827-ХІ/ "Про приєднання України до Женевської Конвенції 1930 року про врегулюванню деяких колізій законів про переказні векселі та прості векселі", від 06.07.1999 № 828-ХІ/ "Про приєднання України до Женевської конвенції 1930 року про гербовий збір стосовно переказних векселів і простих векселів".
Відповідно до ст. 77 Уніфікованого закону про переказні векселі та прості векселі, до простих векселів застосовуються такі ж положення, що стосуються переказних векселів, тією мірою, якою вони є сумісними з природою цих документів, а саме положення щодо: індосаменту (статті 11 - 20); строку платежу (статті 33 - 37); платежу (статті 38 - 42); права регресу у разі неплатежу (статті 43 - 50, 52 - 54); платежу у порядку посередництва (статті 55, 59 - 63); копій (статті 67 і 68); змін (стаття 69); позовної давності (статті 70 і 71); неробочих днів, обчислення строків і заборони пільгових строків (статті 72, 73 і 74).
До простого векселя також застосовуються такі положення: положення, які стосуються переказного векселя, який підлягає оплаті за адресою третьої особи або у місцевості, іншій, ніж місце проживання трасата (статті 4 і 27); застереження про відсотки (стаття 5); розбіжності щодо суми, яка підлягає оплаті (стаття 6); наслідки підпису відповідно до умов, зазначених у статті 7; наслідки підпису особи, яка діє без повноважень або з перевищенням своїх повноважень (стаття 8); і положення, які стосуються бланкового переказного векселя (стаття 10).
До простого векселя також застосовуються такі положення: положення щодо забезпечення авалем (статті 30 - 32); у випадку, передбаченому в останньому абзаці статті 31, якщо в авалі не зазначено, за кого він даний, вважається, що він даний за векселедавця простого векселя.
Судом встановлено, що позивач є законним власником простого векселя ПАТ “Сумиобленерго” на загальну суму 1 000 000,00 грн № 783375462439, випущеного 04.05.2000, зі строком платежу - по пред'явленню, але не раніше 01 січня 2015 року.
13.03.2015 позивач листом № 26-1847/1.2-15 звернувся до відповідача з вимогою про оплату векселя № 783375462439 до 19.03.2015. Відповідач вексель не оплатив.
19.03.2015 позивач звернувся до приватного нотаріуса Сумського міського нотаріального округу з листом № 26-2003/1.2-15 про опротестування вказаного вище векселя у неплатежі.
Розпискою від 26.03.2015 про передачу векселів для опротестування приватний нотаріус Сумського міського нотаріального округу ОСОБА_3 отримала, в тому числі і вексель № 783375462439 на суму 1 000 000,00 грн.
25.03.2015 приватний нотаріус Сумського міського нотаріального округу ОСОБА_3 звернувся до відповідача з телеграмою-вимогою з пропозицією до 12 години 26.03.2015 здійснити оплату, в тому числі вказаного вище векселя або повідомити нотаріуса про відмову вчинити такі дії.
У зв'язку з невиконанням вказаної вимоги відповідачем, 26.02.2015 приватним нотаріусом Сумського міського нотаріального округу ОСОБА_3 видано акти про протест вказаного вище векселя (зареєстровано в реєстрі № 977).
Актом приймання-передачі від 26.03.2015 приватним нотаріусом Сумського міського нотаріального округу ОСОБА_3 передано, в тому числі вищезазначений вексель та акт про протест векселя про неоплату позивачу.
31.03.2015 позивач звернувся до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу ОСОБА_4 з листом № 26-2333/1.2-15 про вчинення виконавчого напису про стягнення заборгованості, в тому числі за вказаним векселем на суму 1 000 000,00 грн.
01.04.2015 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_4 видано виконавчий напис (зареєстрований в реєстрі за № 495) про стягнення з відповідача заборгованості за векселем № 783375462439 від 04.05.2000 на суму 1 000 000,00 грн.
Матеріали справи свідчать, що станом на момент розгляду даної справи відповідачем борг у розмірі 1 000 000,00 грн за вказаним векселем не погашений.
Отже, відповідач є зобов'язаною особою перед позивачем, оскільки відповідно до ст. 47 Уніфікованого закону всі трасанти, акцептанти, індосанти і особи, які забезпечують авалем платіж за переказним векселем, є солідарно зобов'язаними перед держателем.
Держатель має пред'явити позов до кожної з цих осіб окремо і до всіх разом, при цьому необов'язково додержуючись тієї послідовності, в якій вони зобов'язались.
Вексель має пред'являтися до платежу у визначеному в ньому місці, а якщо останнє не було прямо визначено, - за місцем знаходження платника (акцептанта) переказного векселя або за місцем складання простого векселя (статті 2, 76 Уніфікованого закону).
Вексельні зобов'язання прямих боржників - векселедавця простого та акцептанта переказного векселя - можуть бути виконані належним чином тільки за умови його пред'явлення до платежу у визначеному шляхом зазначення населеного пункту або конкретної адреси місці.
Як вбачається з матеріалів справи, ПАТ "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз" вжито достатньо дій з пред'явлення до оплати простого векселя № 783375462439, а ПАТ "Сумиобленерго" стало відомо про особу векселедержателя та про вимогу сплатити за векселем обумовлену суму.
Згідно зі ст. 43 Уніфікованого закону, держатель може використати своє право регресу проти індосантів, трасанта та інших зобов'язаних осіб при настанні строку платежу, якщо платіж не був здійснений.
Отже, позивач має всі правові підстави для стягнення з відповідача заборгованості за виданим простим векселем №783375462439 в сумі 1 000 000,00 грн.
Разом з цим, як вбачається з матеріалів справи, під час розгляду справи виконавчий напис № 495 від 01.04.2015 приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу ОСОБА_4 знаходиться на виконанні у державній виконавчій службі. Вказані обставини підтверджуються постановою відділу державної виконавчої служби Сумського міського управління юстиції від 20.04.2015 ВП № 47271071.
Статтею 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Право кожної особи на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу закріплено ст. 16 цього кодексу.
При цьому, межі здійснення цивільних прав не містять жодних обмежень щодо права особи здійснювати захист своїх прав та інтересів у способи, визначені законодавством. Не містять таких обмежень і чинне законодавство в цілому, а Конституція України надає право особи діяти у спосіб, не заборонений законодавством.
Отже, здійснення особою свого права на судовий захист не може ставитись у залежність від використання нею інших засобів правового захисту, до яких відноситься, зокрема, захист цивільних прав нотаріусом шляхом вчинення виконавчого напису на борговому документі у випадках і в порядку, встановлених законом.
Наявність виконавчого напису за відсутності реального виконання боржником свого зобов'язання (добровільного чи примусового) не свідчить про припинення договірних правовідносин сторін та не позбавляє кредитора права на судовий захист.
Аналогічні висновки викладені в ухвалі Верховного Суду України від 16.02.2011 у справі № 6-17616св08.
Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Як зазначено в п. 22 постанови пленуму Верховного Суду України від 08.06.2007 № 5 “Про деякі питання практики розгляду спорів, пов'язаних з обігом векселів”, зобов'язання сплатити за векселем припиняється виконанням, тобто сплатою зобов'язаною особою суми вексельного боргу (ст. 599 ЦК України).
На час розгляду даної справи оплата відповідачем за векселем № 783375462439 в сумі 1 000 000,00 грн не здійснена, хоча з вимогою про оплату зазначеного векселя позивач звернувся ще в березні 2015 року. Тобто, зобов'язання відповідача за векселем № 783375462439 не припинено у встановленому законом порядку.
Сам по собі факт наявності виконавчого провадження на підставі виконавчого напису нотаріуса не може бути підставою для відмови в задоволенні позовних вимог про стягнення заборгованості за відсутності постанови про закінчення виконавчого провадження.
В даному випадку, як зазначає позивач та не спростовано відповідачем, ПАТ "Сумиобленерго" у судовому порядку оскаржує як виконавчий напис нотаріуса № 492 від 01.04.2015, так і дії нотаріуса про вчинення протесту про неоплату простого векселя № 783375462439, у зв'язку з чим виконавче провадження ВП № 47270929 наразі зупинено.
Згідно зі ст. 8 Закону України “Про обіг векселів в Україні” зазначається, що вексель, опротестований нотаріусом у встановленому законодавством порядку, є виконавчим документом.
Відповідно до ст. 3 Закону України “Про виконавче провадження” рішення підлягають примусовому виконанню на підставі таких виконавчих документів, зокрема: виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень; виконавчих написів нотаріусів.
Отже, в ст. 18 Цивільного кодексу України унормований порядок захисту цивільних прав нотаріусом, виконавчий напис якого, вчинений на борговому документі, є виконавчим документом (ст. 3 Закону України “Про виконавче провадження”).
Виконавчий напис є основним позасудовим безспірним засобом примусового виконання зобов'язання, який дозволяє кредитору при дотриманні формальних вимог здійснити швидке поновлення своїх порушених прав у разі невиконання боржником зобов'язань за допомогою нотаріусів.
Проте, виконавчий напис не може вважатися вирішенням спору про право цивільне між кредитором та боржником, оскільки вирішення спору про право відноситься до компетенції суду. Наявність виконавчого напису за відсутністю реального виконання боржником свого зобов'язання (добровільного чи примусового) не свідчить про припинення зобов'язання відповідача сплатити за векселем № 783375462439 суму боргу в розмірі 1 000 000,00 грн та не позбавляє кредитора (позивача) права на судовий захист, що прямо передбачено ст. 55 Конституції України, яка гарантує кожному право звернення до суду за захистом прав і свобод, якщо ці права чи свободи порушені, порушуються, створено чи створюються перешкоди для їх реалізації, мають місце інші ущемлення прав та свобод.
Колегія суддів зазначає, що враховуючи положення ч. 1 ст. 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 № 475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів № 2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 № 3477-IV (3477-15) "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (ОСОБА_2, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.
У справі “Bellet v. France”, Європейський Суд з прав людини зазначив, що стаття 6 параграфу 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданих національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права.
У рішенні по справі “Мірагаль Есколано та інші проти Іспанії” від 13.01.2000 та в рішенні по справі “Перес де ОСОБА_2 Каваніллес проти Іспанії” від 28.10.1998 Європейський Суд з прав людини вказав, що надто суворе тлумачення внутрішніми судами процесуальної норми позбавило заявників права доступу до суду і завадило розгляду їхніх позовних вимог. Це визнане порушенням пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Таким чином, вказані обставини справи свідчать про необхідність надати позивачу можливість захистити своє право в суді. Інакший підхід був би виявом надмірного формалізму та міг би розцінюватись як обмеження особи в доступі до суду, яке захищається статтею 6 Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Отже, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що ПАТ “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України” реалізувало захист свого права на стягнення заборгованості за векселем шляхом звернення до нотаріуса, який вчинив виконавчий напис щодо векселя № 783375462439 від 04.05.2000 і за цим виконавчим написом було порушене виконавче провадження, оскільки зобов'язання відповідачем не виконано ані в добровільному, ані в примусовому порядку, постанова про закінчення виконавчого провадження відсутня, право позивача на отримання коштів за векселем фактично не реалізовано та є порушеним, а чинне законодавство не містить обмежень щодо можливості здійснення захисту своїх прав та законних інтересів одночасно шляхом пред'явлення до виконання виконавчого напису на опротестованому векселі в позасудовому порядку та шляхом стягнення заборгованості за векселем у судовому порядку.
Щодо доводів відповідача про те, що позивач фактично намагається двічі стягнути з ПАТ “Сумиобленерго” борг за одним і тим самим борговим документом, колегія суддів зазначає, що фактичне виконання зобов'язання за векселем № 783375462439 в силу вимог п. 9 ч. 1 ст. 39 Закону України “Про виконавче провадження” буде безумовною підставою для закінчення виконавчого провадження за будь-яким з виконавчих документів, пов'язаних зі стягненням 1 000 000,00 грн заборгованості за векселем № 783375462439. Також, в силу п. 5 ч. 1 ст. 39 Закону України “Про виконавче провадження” стягнення за виконавчим документом підлягає закінченню у випадку скасування або визнання нечинним рішення, на підставі якого виданий виконавчий документ, або визнання судом виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню.
Варто відзначити, якщо обов'язок боржника відсутній повністю чи частково у зв'язку з його припиненням, добровільним виконанням боржником чи іншою особою або з інших причин, наказ господарського суду визнається таким, що не підлягає виконанню у порядку ст. 328 ГПК України, що є безумовною підставою для закінчення виконавчого провадження.
Враховуючи наведене, доводи апеляційної скарги про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог ПАТ “Нафтогаз України” в частині стягнення з відповідача - ПАТ “Сумиобленерго” 1 000 000,00 грн основного боргу за виданим простим векселем № 783375462439 від 04.05.2000 знайшли своє підтвердження під час апеляційного провадження, в зв'язку з чим, колегія суддів дійшла висновку про скасування рішення господарського суду Сумської області від 22.03.2018 у справі № 920/20/18 в частині відмови в стягненні 1 000 000,00 грн основного боргу за виданим простим векселем № 783375462439 з прийняттям в цій частині нового рішення про задоволення позовних вимог ПАТ “Нафтогаз України” про стягнення з відповідача - ПАТ “Сумиобленерго” 1 000 000,00 грн основного боргу за виданим простим векселем № 783375462439.
Стосовно вимоги позивача про стягнення з відповідача 493154,02 грн інфляційних втрат за період з 20.03.2015 по 31.10.2017, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про відсутність підстав для її задоволення, виходячи з наступного.
Так, відповідно до ст. 2 Закону України “Про обіг векселів в Україні” передбачені ст.ст. 48, 49 Уніфікованого закону відсотки на суму векселів, як виданих, так і тих, що підлягають оплаті на території України, нараховуються виходячи з розміру облікової ставки НБУ на день подання позову та від дня настання строку платежу (з дня платежу) до дня подання позову відповідно.
За приписами ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
В силу ст. 3 Господарського процесуального кодексу України судочинство в господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України “Про міжнародне приватне право”, Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною ОСОБА_2 України.
Якщо в міжнародних договорах України, згода на обов'язковість яких надана Верховною ОСОБА_2 України, встановлені інші правила, ніж ті, що передбачені законодавством України, то застосовуються правила міжнародного договору.
Згідно зі ст. 10 Цивільного кодексу України чинний міжнародний договір, який регулює цивільні відносини, згода на обов'язковість якого надана Верховною ОСОБА_2 України, є частиною національного цивільного законодавства України.
Якщо у чинному міжнародному договорі України, укладеному у встановленому законом порядку, містяться інші правила, ніж ті, що встановлені відповідним актом цивільного законодавства, застосовуються правила відповідного міжнародного договору України.
Таким чином, норми Цивільного кодексу України до правовідносин, пов'язаних з вексельним обігом, можуть бути застосовані лише у тій частині, яка не врегульована нормами вексельного законодавства і можливе лише у випадку вказівки на це в актах вексельного законодавства, що названі в Законі України “Про обіг векселів в Україні”.
Відповідно до ст. 48 Уніфікованого закону про переказні векселі та прості векселі, право векселедержателя вимагати від особи, проти якої він використовує своє право регресу, обмежено наступними сумами: (1) сумою неакцептованого або неоплаченого переказного векселя з відсотками, якщо вони були обумовлені; (2) відсотки в розмірі шести від дати настання строку платежу; (3) витрати, пов'язані з протестом і пересиланням повідомлень, а також інші витрати.
Отже, за прострочку виконання вексельного зобов'язання, законодавством встановлені спеціальні санкції.
Вищезазначеною нормою не передбачено покладення на особу, зобов'язану за векселем, інших платежів, зокрема, збитків від інфляції, оскільки спірні правовідносини сторін врегульовано вексельним законодавством, а тому ст. 625 Цивільного кодексу України у даному випадку застосуванню не підлягає.
Враховуючи викладене, підстави для стягнення інфляційних втрат в розмірі 493154,02 грн за період з 20.03.2015 по 31.10.2017, нарахованих на суму вексельного зобов'язання, відсутні. Доводи позивача, викладені в апеляційній скарзі з цього приводу не спростовують обґрунтованих висновків суду першої інстанції про відсутність правових підстав для стягнення з відповідача суми інфляційних нарахувань на заборгованість за векселем.
Що стосується позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивача 157150,68 грн - 6% річних (за період з 20.03.2015 по 31.10.2017), колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до ст. 48 Уніфікованого закону держатель може вимагати від особи, проти якої він використовує своє право регресу, в тому числі відсотки в розмірі шести від дати настання строку платежу.
Отже, право векселедержателя на стягнення 6% річних із зобов'язаної за векселем особи від дати настання строку платежу, передбачене п. 2 ст. 48 вказаного Уніфікованого закону.
Пунктом 5 статті 2 Закону України “Про обіг векселів в Україні” встановлено, що відсотки, про які йдеться у пункті 2 статті Уніфікованого закону, на суму векселів, як виданих, так і тих, що підлягають оплаті на території України, нараховуються виходячи з розміру облікової ставки Національного банку України на день подання позову і від дня настання строку платежу (з дня платежу) до дня подання позову відповідно.
Враховуючи встановлений факт порушення відповідачем строків платежу, а також те, що право на стягнення 6% прямо передбачено вищезазначеними положеннями Уніфікованого закону, судова колегія дійшла висновку, що суд першої інстанції правомірно задовольнив зазначені вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача 157150,68 грн - 6% річних.
Згідно до вимог п. 2 ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись ст. 55 Конституції України, ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст. ст. 15, 16 ЦК України, п. 2 ч. 1 ст. 129, ст. ст. 254, 269, 273, п. 2 ч. 1 ст. 275, ч. 1 ст. 277, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду, -
Апеляційну скаргу позивача, Публічного акціонерного товариства “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України”, м. Київ, задовольнити частково.
Рішення господарського суду Сумської області від 22.03.2018 у справі № 920/20/18 в частині відмови в стягненні 1 000 000,00 грн основного боргу за виданим простим векселем №783375462439 від 04.05.2000 скасувати та прийняти в цій частині нове рішення, яким позовні вимоги в цій частині задовольнити.
Стягнути з Публічного акціонерного товариства “Сумиобленерго” (вул. Івана Сірка, буд. 7, м. Суми, 40035, код 23293513) на користь Публічного акціонерного товариства “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України” (вул. Б. Хмельницького, буд. 6, м. Київ, 01001, код 20077720) 1 000 000,00 грн основного боргу за виданим простим векселем №783375462439 від 04.05.2000, 15 000,00 грн витрат по сплаті судового збору за звернення з позовною заявою, 22 500,00 грн витрат по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги.
В іншій частині рішення залишити без змін.
Доручити господарському суду Сумської області видати відповідний наказ.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів.
Повний текст постанови складено 22.06.2018.
Головуючий суддя Гребенюк Н.В.
Суддя Білецька А.М.
Суддя Медуниця О.Є.