Справа № 569/18910/17
19 червня 2018 року м. Рівне
Рівненський міський суд Рівненської області в складі:
головуючого судді Першко О.О.,
секретар судового засідання Прокопчук Л.М.,
за участю позивача ОСОБА_1 ,
позивача ОСОБА_2 ,
представників позивача ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
відповідача ОСОБА_5 ,
представника відповідача ОСОБА_6 ,
представника третьої особи Абдуліної Т.Г.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в інтересах малолітньої ОСОБА_7 до ОСОБА_5 , третя особа: Орган опіки та піклування виконавчого комітету Рівненської міської ради, про позбавлення батьківських прав,
ОСОБА_1 , ОСОБА_2 (надалі - позивачі) звернулася до суду з позовом в інтересах малолітньої ОСОБА_7 до ОСОБА_5 (надалі - відповідач), третя особа Орган опіки та піклування виконавчого комітету Рівненської міської ради, в якому просять позбавити відповідача батьківських прав відносно ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Позовні вимоги обґрунтовують тим, що вони є дідом та бабою малолітньої ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка народилася від шлюбу їхньої покійної дочки ОСОБА_8 з відповідачем. Оскільки спільне життя з відповідачем у дочки не склалося, у 2016 році вона звернулась до суду з позовом про розірвання шлюбу, за результатами розгляду якого 11 листопада 2016 року було постановлено заочне рішення про задоволення позову.
Після розірвання шлюбу малолітня ОСОБА_7 залишилась на повному утриманні та вихованні ОСОБА_8 . Відповідач ОСОБА_5 жодних коштів на утримання малолітньої дитини ОСОБА_7 з часу ухвалення рішення судом про розірвання шлюбу та після смерті ОСОБА_8 не надавав.
З моменту розлучення - 11 листопада 2016 року та станом по день подання даного позову відповідач практично з дочкою не бачиться, не має регулярних особистих стосунків і прямих контактів з останньою, посиленої участі у її вихованні не приймає. Фактично з 11 листопада 2016 року відповідач самоусунувся від виконання батьківських обов'язків, свідомо ними нехтує: не піклується про фізичний і духовний розвиток дитини, не приймає участі у її вихованні та розвитку, не цікавиться навчанням у дошкільному навчальному закладі, не надає матеріальної допомоги, не сплачує аліменти на дитину та не цікавиться станом її здоров'я. Окрім того, не дбає про її нормальне самоусвідомлення, не сприяє засвоєнню загальновизнаних норм моралі, не надає доступу до культурних та інших духовних цінностей.
Як дід та баба вони вважають, що наявність людини, яка юридично має права батька, але фактично залишається чужою людиною для дочки, може в подальшому привести до негативних наслідків у житті дитини як з моральної, так і з правової точки зору. З часу смерті матері дитини малолітня дитина ОСОБА_7 проживає з ними та перебуває на їхньому повному утриманні. Вони усвідомлюють, що позбавлення батьківських прав відповідача є крайнім заходом впливу як на особу, яка не виконує батьківських обов'язків, однак з огляду на те, що останній є особою вкрай неврівноваженою, часто використовував насилля у сім'ї покійної дочки ОСОБА_8 , такі дії сприятимуть виключно захисту інтересів дитини.
Також вказують, що відповідач ОСОБА_5 має дочку і від першого шлюбу - ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , вихованням та утриманням якої також не займається, що у свою чергу вкотре дискредитує його як батька.
Відповідач заперечує проти задоволення позову, оскільки до виїзду в зону АТО в квітні 2017 року він постійно спілкувався із своєю дружиною ОСОБА_8 та дочкою ОСОБА_7 . Вони втрьох ходили в гості до його баби ОСОБА_10 , до його батьків та кумів. Дочка ОСОБА_7 дуже його любить і хоче весь час зі ним спілкуватися, і це є найкращим доказом того, що він постійно спілкувався з дитиною на протязі її трьохрічного віку. До смерті дружини він не знав про розлучення, попри те, що вони останній час не проживали разом вони мали гарні відносини між собою.
В період з 07 квітня 2017 року по 08 червня 2017 року, з 16 червня 2017 року по 20 липня 2017 року, з 04 серпня 2017 року по 07 серпня 2017 року він брав участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України, в районах проведення антитерористичної операції на території Донецької та Луганської областей і звичайно не міг постійно спілкуватися з дочкою. Однак в період його перебування в АТО він спілкувався з ОСОБА_8 та дочкою по телефону.
Після смерті ОСОБА_8 він поставив питання про переведення його на службу до м. Рівне, щоб мати можливість проживати разом з дочкою та займатися її вихованням та матеріальним забезпеченням. Наказом від 21 червня 2017 року він був зарахований до частини НОМЕР_1 , яка розташована в м. Рівне. Однак, після зарахування на службу в військову частину, що розташована в м. Рівне він був направлений для проходження перепідготовки до військової частини НОМЕР_2 смт. Нова Любомирка та Військової академії м. Одеса, Харківського національного університету Повітряних Сил імені Івана Кожедуба м. Харків. В перервах між відрядженнями та коли була можливість навіть в період відряджень він завжди старався брати дочку і спілкуватися з нею.
В той період коли дочка проживала у позивачів, а він її брав до себе та своїх батьків, то дочка не хотіла йти до місця проживання позивачів, а виявляла бажання залишитися зі ним. На час подання відзиву дочка проживає з ним постійно.
Стосовно матеріального утримання ним дочки, то твердження позивачів, що він не надавав допомоги не відповідають дійсності. Весь час перебування в АТО він надавав кошти дружині шляхом перерахування на її картку. Деколи кошти на утримання внучки надавала його матір ОСОБА_11 . Після смерті дружини, він спільно з позивачем ОСОБА_2 пішов до управління Пенсійного фонду в м. Рівне та оформив пенсію про втрату годувальника на своє ім'я як законний представник дочки ОСОБА_7 . Після оформлення пенсії він передав картку на отримання пенсії позивачу ОСОБА_2 , так як дочка в період його участі в АТО проживала у позивачів.
Після його повернення з АТО позивачі всіляко перешкоджали йому бачитися з дочкою, але він категорично настоював на спілкуванні з дочкою та висунув вимогу віддати її йому. Про свої такі вимоги він заявив позивачам 24 грудня 2017 року, тоді ж і порадував дочку, що після повернення з м. Одеси вона буде постійно проживати з ним. У відповідь на його вимоги він отримав від позивачів позовну заяву про позбавлення батьківських прав відносно дочки ОСОБА_7 .
Також, вказує, що його доходи дозволяють йому належним чином утримувати дочку. На обліку у зв'язку з будь-якими психічними захворюваннями не перебуває. Відповідно до характеристики виданої 18 січня 2018 року командиром в/ч НОМЕР_3 характеризується позитивно. Нагороджений почесним нагрудним знаком «За досягнення у військовій службі» II ступеня та пам'ятною відзнакою «Військова розвідка за вільну Україну».
Позивачі в судовому засіданні позов підтримали, просили його задовольнити з наведених у ньому підстав.
Представник позивача ОСОБА_3 позов підтримала, просила його задовольнити з підстав обґрунтованості та доведеності. Відповідач після смерті матері дитини ОСОБА_8 на протязі 7 місяців життям дитини не цікавився, не приймав участь у її вихованні і утриманні, дитини стала потрібна батькові лише після отримання даної позовної заяви, відтак в інтересах дитини відповідача слід позбавити батьківських прав. Окрім того, відповідач допускав аморальну поведінку і використовував допомогу на дитину не за цільовим призначенням.
Представник позивача ОСОБА_4 просив позов задовольнити, так як відповідач не дбав про свою дочку.
Відповідач в судовому засіданні категорично заперечив проти задоволення позову та пояснив, що з 31 січня 2014 року одружився з ОСОБА_8 . В серпні 2014 року вони дізналися, що ОСОБА_8 вагітна. Після народження дочки він піклувався про неї, виховував, матеріально утримував, дитина його любить. Під час перебування у шлюбі у них дійсно з покійною ОСОБА_8 були конфлікти, але вони не переходили жодні межі, протиправних дій відносно дочки він не вчиняв. Після смерті ОСОБА_8 він перебував в АТО, однак всіляко намагався повернутися і бути з дочкою. Двічі чи тричі приїжджав з м. Одеси, брав дочку до себе і запитував, що потрібно для неї купити. Окрім того, він надав позивачам можливість розпоряджатися коштами, які надходили на картку дитини в якості допомоги по втраті годувальника. Він не заперечує, що зняв ці кошти з картки, проте витратив їх на дочку.
Представник відповідача ОСОБА_6 просив відмовити в задоволенні позову, оскільки заявлені позовні вимоги є безпідставними, позивачами не подано жодних доказів, які б свідчили про необхідність позбавлення відповідача батьківських прав стосовно його дочки ОСОБА_7 . Відповідач виконує свої батьківські обов'язки відносно ОСОБА_7 , з цією метою перевівся по роботі в м. Рівне. З 07 червня 2017 року він перебував в АТО, а тому не міг в повному обсязі брати участь у вихованні дитини. Він не заперечує, що є конфліктні відносини між сторонами, однак це не пливає на відношення батька до дитини. Жодних протиправних дій відносно дитини відповідач не вчиняв. Відповідач не є алко- чи наркотично залежним, немає психічних розладів, він хоче і бажає приймати участь у вихованні своєї дочки На даний час, у відповідача існують перешкоди у спілкуванні і вихованні дитини, так як з березня 2018 року позивачі безпідставно утримують дитину у себе, в зв'язку з чим відповідач неодноразово звертався до органу опіки та піклування та в правоохоронні органи. Окрім того, зняті з картки кошти відповідач частково витратив на дитину, інша частина зберігається у нього, картка передана позивачам. Щодо наявної заборгованості по аліментах пояснив, що відповідач не сплачував аліменти лише коли був без роботи, на даний час він аліменти сплачує. Висновок органу опіки і піклування прийнято без врахування інтересів дитини, а факт позбавлення батьківських прав відповідача зробить дитину сиротою.
Представник третьої особи ОСОБА_12 підтримала висновок органу опіки та піклування про позбавлення відповідача батьківських прав відносно ОСОБА_7 .
Суд, заслухавши пояснення сторін та їх представників, представника третьої особи, допитавши свідків, дослідивши матеріали справи та наявні у них докази, дійшов наступного висновку.
Згідно свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_4 , виданого Відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Рівненського міського управління юстиції 31 січня 2014 року, ОСОБА_5 та ОСОБА_13 зареєстрували шлюб 31 січня 2014 року, після реєстрації шлюбу присвоєні прізвище чоловіку - ОСОБА_14 , дружині - ОСОБА_14 (а.с.12).
Згідно свідоцтва про народження серії НОМЕР_5 , виданого Відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Рівненського міського управління юстиції 30 квітня 2015 року, ІНФОРМАЦІЯ_3 народилася ОСОБА_7 , батьками якої є ОСОБА_5 та ОСОБА_8 (а.с.13).
Заочним рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 11 листопада 2016 року в справі №569/8415/16 за позовом ОСОБА_8 до ОСОБА_5 про розірвання шлюбу, яке набрало законної сили 23 грудня 2016 року, шлюб між ОСОБА_8 та ОСОБА_5 розірвано (а.с.15).
ІНФОРМАЦІЯ_4 ОСОБА_8 померла, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_6 , виданим Рівненським міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Рівненській області 07 червня 2017 року (а.с.11).
Позивачі є батьками ОСОБА_8 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_7 , виданим Відділом ЗАГС м. Ровно 11 квітня 1985 року (а.с.8).
Як слідує з відомостей про реєстрацію місця проживання особи малолітня ОСОБА_7 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.13 зворот), за місцем реєстрації і проживання позивачів.
Як слідує з довідки про реєстрацію місця проживання особи від 10 лютого 2018 року №69641 за відомостями Управління забезпечення надання адміністративних послуг Рівненської міської ради ОСОБА_7 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 з 10 лютого 2018 року по теперішній час (а.с.86), за місцем реєстрації і проживання відповідача.
Як встановлено судом малолітня дитина ОСОБА_7 , після смерті ОСОБА_8 проживала спочатку з позивачами, протягом січня-березня 2018 року з відповідачем, з 25 березня 2018 року була відібрана у відповідача позивачами і на даний час проживає у хресного батька. Між сторонами існує спір, який розглядається у суді, щодо визначення місця проживання малолітньої ОСОБА_7 .
Відповідно до довідки про безпосередню участь особи в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності від 15 січня 2018 року №115/1 ОСОБА_5 дійсно в період з 07 квітня 2017 року по 08 червня 2017 року, з 16 червня 2017 року по 20 липня 2017 року, з 04 серпня 2017 року по 17 серпня 2017 року брав участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення і в захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України в районі/районах проведення антитерористичної операції на території Донецької та Луганської областей (а.с.34).
З витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_8 (по стройовій частині) м. Рівне від 21 серпня 2017 року встановлено, що ОСОБА_5 , призначеного наказом командувача військ оперативного командування « ІНФОРМАЦІЯ_5 » (по особовому складу) від 26 липня 2017 року №141 на посаду заступника командира кадру військової частини НОМЕР_1 , який прибув з військової частини НОМЕР_9 м. Рівне, з 21 серпня 2017 року зараховано до списків особового складу військової частини НОМЕР_10 , на всі види забезпечення і визнано таким, що з 21 серпня 2017 року справи та посаду прийняв і приступив до виконання службових обов'язків за посадою з посадовим окладом 1 019 грн. на місяць, шпк «Капітан» (а.с.35).
З посвідчення про відрядження №906 від 28 серпня 2017 року, виданого військовою частиною НОМЕР_8 , слідує, що ОСОБА_5 відряджено до військової частини НОМЕР_2 АДРЕСА_3 з 28 серпня 2017 року по 27 вересня 2017 року (а.с.36). З відміток про вибуття в пункти призначення та вибуття з них слідує, що відповідач дійсно у вказаний період перебував у пункті призначення (а.с.36 зворот).
З посвідчення про відрядження №1131 від 10 жовтня 2017 року, виданого військовою частиною НОМЕР_8 , слідує, що ОСОБА_5 відряджено до Харківського національного університету Повітряних Сил імені Івана Кожедуба м. Харків з 10 жовтня 2017 року по 01 листопада 2017 року (а.с.37). З відміток про вибуття в пункти призначення та вибуття з них слідує, що відповідач дійсно у вказаний період перебував у пункті призначення (а.с.37 зворот).
З посвідчення про відрядження №1254 від 08 листопада 2017 року, виданого військовою частиною НОМЕР_8 , слідує, що ОСОБА_5 відряджено до Військової академії м. Одеса з 08 листопада 2017 року по 28 грудня 2017 року (а.с.38). З відміток про вибуття в пункти призначення та вибуття з них слідує, що відповідач дійсно у вказаний період перебував у пункті призначення (а.с.38 зворот).
Тобто, як встановлено судом, з моменту смерті ОСОБА_8 відповідач, займаючи посаду військовослужбовця, перебував з 16 червня 2017 року по 20 липня 2017 року, з 04 серпня 2017 року по 17 серпня 2017 року на території Донецької та Луганської областей, де брав участь в антитерористичній операції, з 21 серпня 2017 року зарахований до списків особового складу військової частини НОМЕР_10 в м. Рівне, з 28 серпня 2017 року по 27 вересня 2017 року перебував у відрядженні в смт. Нова Любомирка, з 10 жовтня 2017 року по 01 листопада 2017 року - в м. Харків, з 08 листопада 2017 року по 28 грудня 2017 року - в м. Одеса. З січня 2018 року, після повернення відповідача з відряджень, малолітня ОСОБА_7 проживала разом з ним до 25 березня 2018 року. 25 березня 2018 року між сторонами відбувся конфлікт, після якого позивачі поза волею відповідача забрали дитину проживати до себе.
26 березня 2018 року відповідач звертався до Начальника служби у справах дітей виконавчого комітету Рівненської міської ради Міщені А.І. з заявою, в якій просив, в зв'язку з конфліктом, який виник між ним та позивачами, відібрання позивачами у нього дитини, прийняти мірі стосовно його заяви, обстежити морально-психологічний стан ОСОБА_7 та посприяти в поверненні дитини до батька (а.с.108).
03 квітня 2018 року відповідач повторно звернувся до Начальника служби у справах дітей виконавчого комітету Рівненської міської ради Міщені А.І. з заявою, в якій просив посприяти в поверненні дитини до батька (а.с.104).
Як слідує з висновку органу опіки та піклування від 06 березня 2018 року №08-416 «Про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_5 » після смерті матері ОСОБА_7 залишилась проживати разом із дідом та бабою ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , що підтверджується актом, складеним об'єднанням співвласників багатоквартирного будинку “Оселя-Рівне” від 06 грудня 2017 року.
Відповідно до акту обстеження умов проживання сім'ї ОСОБА_1 і ОСОБА_2 , складеного працівником служби у справах дітей, встановлено, що сім'я проживає у трикімнатній квартирі за адресою: АДРЕСА_1 . Квартира повністю мебльована, наявна необхідна побутова техніка. У квартирі чисто, прибрано. Для дитини відведено окрему кімнату з усіма зручностями, створені належні умови для її проживання, виховання та розвитку.
Батько дитини ОСОБА_5 зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_2 . Відповідно до акту обстеження умов проживання сім'ї ОСОБА_5 , з 20 січня 2018 року ОСОБА_7 проживає з батьком адресою: АДРЕСА_2 . Встановлено, що сім'я проживає у трикімнатній квартирі з усіма зручностями. В помешканні затишно, тепло. Кімнати мебльовані. Дитина має місце для сну, є іграшки, одяг, взуття, створені належні умови для проживання, виховання та розвитку малолітньої дитини.
ОСОБА_7 відвідує ДНЗ №31 з 14 вересня 2017 року. Відповідно до психолого-педагогічної характеристики, виданої на малолітню адміністрацією навчального закладу, дівчинка рухлива, артистична, доброзичлива, охайна, доглянута. Навички самообслуговування сформовані згідно віку. Під час адаптаційного періоду дитина позитивно реагувала на дорослих, емоційно включалась в гру з однолітками. Психічний розвиток відповідає віку дитини. Після смерті матері вихованням дівчинки займалися бабуся, ОСОБА_2 та дідусь, ОСОБА_1 . Разом приводять та забирають ОСОБА_7 з дитячого садочка. За час перебування дитини в дошкільному навчальному закладі дитина про батька не згадувала. ОСОБА_2 та ОСОБА_1 відвідують батьківські збори та свята. Постійно дбають про емоційний комфорт дитини. ОСОБА_2 неодноразово зверталась до практичного психолога на індивідуальні консультації з питань перебігу адаптаційного періоду, емоційного стану дитини та супроводу ОСОБА_7 по втраті матері. За весь час перебування ОСОБА_7 в закладі батько, ОСОБА_5 , з'явився лише один раз 2 січня 2018 року, запитував про новорічний ранок, який відбувся у грудні, вихованням та розвитком дитини не цікавився.
Питання про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_5 стосовно малолітньої дочки ОСОБА_7 розглядалося на засіданні комісії з питань захисту прав дитини при виконавчому комітеті Рівненської міської ради 14 лютого 2018 року. На засіданні комісії були присутні позивачі по справі ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , їхній адвокат Зражевська Я.О. та батько дитини ОСОБА_5
ОСОБА_1 пояснив, що позов про позбавлення батьківських прав ОСОБА_5 стосовно ОСОБА_7 зумовлений тим, що він не займається вихованням та утриманням дитини. З моменту смерті їхньої дочки ОСОБА_8 , ОСОБА_7 проживала з ними та перебувала на їхньому повному втриманні. Пояснив, що перебуваючи у шлюбі з їхньою дочкою ОСОБА_8 та після розлучення ОСОБА_5 вчиняв фізичне насильство щодо неї, неодноразово наносив тілесні ушкодження, про що свідчать дані, зареєстровані в Рівненському відділі поліції. Дитина була свідком насилля. Розповів, що коли померла їхня дочка, ОСОБА_5 приїхав на поховання, оформив пенсію по втраті годувальника та передав їм банківську картку, на яку мали зараховуватися кошти пенсії по втраті годувальника. Коли дід вирішив перевести гроші на валютний рахунок дитини, то виявилося, що грошей на рахунку немає, стверджує, що батько дитини знімав їх без карточки (надав виписку із банку про стан рахунку). Також розповів, що ОСОБА_5 брав кредити в банках та не погашав їх. ОСОБА_1 надав документи щодо витрат на організацію поховання ОСОБА_8 та стверджував, що ОСОБА_5 не надав жодної матеріальної допомоги на ці послуги.
ОСОБА_1 стверджує, що батько дитини не надав матеріальної допомоги для дитини під час поїздки 05 квітня - 12 квітня 2017 року на відпочинок до Єгипту. Всі матеріальні витрати він взяв на себе. Також повідомив, що ОСОБА_5 має дочку від першого шлюбу, вихованням та утриманням якої також не займається та надав копії рішень судів про розірвання шлюбу з першою дружиною, стягнення аліментів на дитину від першого шлюбу та розрахунок заборгованості по аліментах. ОСОБА_1 також продемонстрував відеоматеріали щодо неетичної поведінки ОСОБА_5 .
ОСОБА_5 , батько дитини, пояснив, що на момент смерті дружини перебував в зоні АТО. Коли дізнався про смерть дружини, відразу приїхав на її поховання, спілкувався з дитиною, оформив пенсію по втраті годувальника та передав картку на отримання пенсії бабі ОСОБА_2 , тому що дитина проживала в них. Після смерті ОСОБА_8 клопотав перед керівництвом про переведення його на службу в м. Рівне, щоб мати можливість проживати з дитиною. З серпня 2017 року перевівся в м. Рівне. Розповів, що до смерті дружини не знав, що розлучений з ОСОБА_8 . Хоча вони проживали окремо, але підтримували зв'язки. Перебуваючи в зоні АТО, він спілкувався з ОСОБА_8 та дочкою по телефону. Пояснив, що дитина його любить, він її також. З січня 2018 року дочка проживає з ним, також він зареєстрував її за місцем свого проживання. Дитина була оглянута лікарем, про що надав до служби відповідну довідку. Повідомив, що не знімав коштів з рахунку дитини, і що хоче займатися вихованням та утриманням дитини. Повідомив, що йому відомо про заборгованість зі сплати аліментів на дитину від першого шлюбу у розмірі близько 50 000 грн.
Відтак комісія з питань захисту прав дитини, як колегіальний консультативно-дорадчий орган при виконавчому комітеті Рівненської міської ради, прийняла рішення про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_5 стосовно малолітньої дочки ОСОБА_7 (а.с.73-76).
Допитаний в судовому засіданні в якості свідка позивач ОСОБА_1 суду показав, що 31 січня 2014 року його покійна дочка ОСОБА_8 уклала шлюб з відповідачем. З часу одруження і включно до розлучення відповідач вчиняв фізичне та психологічне насильство відносно ОСОБА_8 . В шлюбі у них народилася ОСОБА_7 , однак навіть під час перебування в шлюбі з ОСОБА_8 він не допомагав утримувати ОСОБА_7 , вона перебувала на утриманні своєї матері. Покійна ОСОБА_8 не зверталася до суду з позовом про стягнення аліментів, оскільки боялася відповідача. Також, відповідач один раз приблизно в березні-квітні 2016 року штовхнув дитину ногою, і в її присутності вчиняв насильство над ОСОБА_8 . Після смерті ОСОБА_8 , з 07 червня 2017 року відповідач не цікавився життям дитини, до них не приходив. Після подання даної позовної заяви до суду відповідач приїхав до них і забрав ОСОБА_7 , яку не повернув, в подальшому вони 23 березня 2018 року забрали її назад у відповідача, загалом дитина проживала у батька за три роки свого життя лише 2 місяці. Відповідач віддав їм картку, на яку надходила допомога для дитини по втраті годувальника, однак коли вони вирішили зняти з неї кошти, то виявили їх відсутність. Також, йому відомо, що відповідач має залежність від ігрових автоматів та борги перед банками. На даний час відповідач притягується до кримінальної відповідальності за розповсюдження порнографічних предметів і йому відомо, що відповідач оголявся при малолітній ОСОБА_7 . Окрім того, у відповідача є дитина від іншого шлюбу, яку він також не отримує.
Допитана в судовому засіданні в якості свідка позивач ОСОБА_2 суду показала, що її покійна дочка ОСОБА_8 не тривалий час проживала разом з відповідачем. Останній вчиняв неправомірні дії відносно дочки, погрожував їй і вона його боялася. Відповідач не бажав народження дитини. Після смерті дочки відповідач не приймав участі у вихованні і утриманні дитини, близько 7 місяців взагалі не цікавився її життям. 23 березня 2018 року вони забрали дитину до себе, однак вона була замкнутою і казала, що батько на неї кричить. 25 березня 2018 року вони з ОСОБА_7 були у ляльковому театрі і дитина повідомила їм, що не хоче до батька, а побачивши його заховалася. Дитина сама визначилася зі своїм бажанням жити разом з ними, а не батьком. Крім того, коли ОСОБА_7 оформили в дитячий садок, то відповідач нічого для дитини не придбав. Відповідач дійсно віддав їм картку, на яку надходила допомога для дитини по втраті годувальника, однак коли вони вирішили зняти з неї кошти, то виявили їх відсутність, як їм стало згодом відомо ці кошти зняв відповідач і витратив їх невідомо на що. Відповідач має заборгованість перед кредиторами, через що постійно йдуть телефонні дзвінки на телефон покійної дочки та на її номер. Окрім того, у відповідача є дитина від іншого шлюбу, яку він також не отримує.
Свідок ОСОБА_15 , яка є матір'ю позивача ОСОБА_2 , в судовому засіданні показала, що після народження ОСОБА_7 , ОСОБА_8 та ОСОБА_5 деякий час проживали у неї, однак під час проживання у неї ОСОБА_5 дитиною не цікавився, приходив додому пізно, між ним та ОСОБА_8 постійно виникали конфліктні ситуації, відповідач бив ОСОБА_8 . Одного разу при конфлікті з ОСОБА_8 відповідач вдарив ногою дитину. Після смерті ОСОБА_8 дитину виховували і утримували позивачі, відповідач відвідав дитину лише раз.
Свідок ОСОБА_16 , яка є сестрою позивача ОСОБА_2 , в судовому засіданні показала, що після одруження ОСОБА_5 постійно бив ОСОБА_8 , вона неодноразово бачила ушкодження на тілі покійної ОСОБА_8 . Окрім того, відповідач залякував ОСОБА_8 , погрожував їй. Коли ОСОБА_8 завагітніла, відповідач не бажав народження дитини і просив, щоб ОСОБА_8 зробила аборт. Після смерті ОСОБА_8 відповідач не цікавився життям дитини, провідав її лише один раз, матеріально не допомагав, а потім дитину викрав. Однак, згодом дитина повідомила їй, що батько на неї кричав і бив її, вона боїться навіть самого імені ОСОБА_17 . Вона особисто не була очевидцем вчинення неправомірних дій відповідачем відносно дитини, їй це відомо ці слів дитини. На даний час вони дитину забрали у відповідача і дитина проживає у хресного батька.
Свідок ОСОБА_18 в судовому засіданні показала, що вона є хресною матір'ю ОСОБА_7 та подругою померлої ОСОБА_8 . Після одруження ОСОБА_8 та ОСОБА_5 перший час жили добре, не конфліктували, однак з часом ОСОБА_8 змінилася, почала боятися відповідача і цей страх передався зараз дитині. Згодом ОСОБА_8 стала проживати з дитиною окремо від відповідача, дитина знаходилася повністю на її утриманні, відповідач аліменти не сплачував, а ОСОБА_8 не зверталася до державної виконавчої служби по примусовому виконанню рішення суду, так як побоювалася відповідача. Після смерті ОСОБА_8 дитина залишилася проживати разом з позивачами, які опікувалися та турбувалися про неї, відповідача вона жодного разу там не бачила. Особисто при ній відповідач не вчиняв неправомірних дій відносно дитини, однак в березні 2018 року відповідач хотів забрати примусово дитину від позивачів, то дитина повідомила їй, що відповідач її бив.
Свідок ОСОБА_19 , яка є сусідкою позивачів, в судовому засіданні показала, що сім'ю ОСОБА_20 знає тривалий час. З часу одруження ОСОБА_8 завжди ходила одна, вперше відповідача вона побачила вже на похоронах ОСОБА_8 . Після смерті ОСОБА_8 дитина проживає у позивачів, за виключенням одного періоду, в який вона проживала у батька. При спілкуванні з дитиною вона виявила, що дитина більш прихильна до позивачів, ніж до батька. Також, показала, що одного разу заспокоювала ОСОБА_2 , після того як виявилося, що були зняті кошти з картки призначеної для дитини. Попри це їй невідомі випадки не виконання відповідачем своїх батьківських обов'язків відносно дочки ОСОБА_7 .
Свідок ОСОБА_11 , яка є матір'ю відповідача, в судовому засіданні показала, що її син відповідальний, добрий і дуже любить свою дочку ОСОБА_7 . Він постійно приймав участь у її вихованні, освіті, дозвіллі, вдома створені всі необхідні умови для дитини, дочка прихильна до нього. Жодних неправомірних дій відповідач відносно своєї дочки не вчиняв. Після смерті ОСОБА_8 її син перебував в АТО, а тому не міг в повній мірі приймати участь у вихованні своєї дочки, хоча при можливості забирав дитину. Потім дитина деякий час проживала у них вдома і не хотіла йти до позивачів, просила залишитися і далі проживати у них. На даний час дитина проживає у хресного батька і відповідачу та їй з чоловіком створюються перешкоди у спілкуванні з нею, в зв'язку з чим вони зверталися в правоохоронні органи. Чи сплачував відповідач аліменти на утримання дочки їй не відомо, але постійно для дитини передавалися іграшки, одяг, продукти харчування та подарунки.
Свідок ОСОБА_21 , який є батьком відповідача, в судовому засіданні показав, що його син любить свою дочку ОСОБА_7 і остання теж прихильна до батька. Після смерті ОСОБА_8 дитина проживала разом з позивачами, так як відповідач знаходився в АТО. Після переведення в м. Рівне, він перебував на навчанні і на курсах в різних містах України, а тому також не міг в повній мірі брати участь у вихованні своєї дочки. Після надходження позовної заяви до суду про позбавлення батьківських прав відповідач забрав дитину до себе, купив їй все необхідне та створив належні умови для проживання. В березні 2018 року позивачі неправомірно забрали дитину у відповідача, спровокували конфліктну ситуацію. Після того його з дружиною та відповідача до дитини не пускають, їм створюються перешкоди у спілкуванні з нею. Жодних неправомірних дій відповідач відносно своєї дочки не вчиняв, також йому не відомі жодні факти вчинення неправомірних дій і відносно покійної ОСОБА_8 .
Свідок ОСОБА_22 , який є товаришем відповідача в судовому засіданні показав, що у відповідача з його дочкою звичайні родинні відносини. Він неодноразово бачив відповідача з дочкою у дворі їхнього будинку, також туди приходила і покійна ОСОБА_8 забирати ОСОБА_7 у батьків відповідача, коли відповідач перебував у відрядженні. За останні півроку він декілька разів підвозив відповідача на АДРЕСА_4 , де проживала його дочка, однак його до дитини не пускали.
Свідок ОСОБА_10 , яка є бабою відповідача, в судовому засіданні показала, що коли відповідач перебував в АТО, то він залишив свою карту ОСОБА_8 і вона нею користувалася. Також ОСОБА_8 дуже часто приходила разом з малолітньою ОСОБА_7 до неї в гості. Після смерті ОСОБА_8 відповідач відвідував дитину, не робив цього лише коли перебував в АТО, в січні-березні 2018 року дитина проживала у нього, для неї були створені необхідні умови, однак позивачі взявши один раз на прогулянки дитину її не повернули. На даний час їй не відомо, де проживає дитина. Вони намагалися контактувати з позивачами, дзвонили, приходили до їх помешкання, однак двері ніхто не відчиняв. Після того, як позивачі забрали дитину відповідач весь час ходить пригнічений. Відповідач не є алко- чи наркотично залежним, а конфліктні відносини між позивачами та відповідачем не є підставою для позбавлення його батьківських прав.
Як встановлено в судовому засіданні відповідач бажає приймати участь у вихованні своєї дочки ОСОБА_7 , належно виконувати батьківські обов'язки, заперечує проти позбавлення його батьківських прав.
На переконання суду, зазначене свідчить про те, що відповідач певною мірою змінив своє ставлення до дитини та проявляє бажання та намагання брати участь у її вихованні. Суд погоджується з тим, що відповідач з моменту смерті ОСОБА_8 з об'єктивних причин не міг брати в повному обсязі участь у вихованні дочки ОСОБА_7 та належно виконувати батьківські обов'язки
Декларація прав дитини, проголошена Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1959 року, як принципове положення визначила, що дитина повинна зростати в умовах турботи.
Відповідно до ч.3 ст.51 Конституції України сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Відповідно до ст.8 Закону України "Про охорону дитинства" кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.
Відповідно до ст.12 Закону України "Про охорону дитинства" виховання в сім'ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці. Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за порушення прав і обмеження законних інтересів дитини на охорону здоров'я, фізичний і духовний розвиток, навчання, невиконання та ухилення від виконання батьківських обов'язків відповідно до закону.
Положеннями норм Сімейного кодексу України встановлено, що кожний із батьків зобов'язаний піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, проявляти у відношенні неї батьківське піклування, зобов'язаний виховувати та утримувати дитину до її повноліття. Здійснення батьками своїх прав та виконання обов'язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Ухилення батьків від виконання батьківських обов'язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом (ст.ст. 150, 151, 152, 155 СК України).
Відповідно до ч.ч. 1,4 ст.164 Сімейного кодексу України, мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: 1) не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров'я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; 2) ухиляються від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини; 3) жорстоко поводяться з дитиною; 4) є хронічними алкоголіками або наркоманами; 5) вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; 6) засуджені за вчинення умисного кримінального правопорушення щодо дитини. Під час ухвалення рішення про позбавлення батьківських прав суд бере до уваги інформацію про здійснення соціального супроводу сім'ї (особи) у разі здійснення такого супроводу.
Відповідно до ст.165 Сімейного кодексу України, право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім'ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров'я, навчальний або інший дитячий заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років.
Позбавлення батьківський прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (ст.166 Сімейного кодексу України). Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини в діях батьків.
Відповідно до п.п. 15,16 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 березня 2007 року №3 "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав" позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов'язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об'єктивного з'ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей. Особи можуть бути позбавлені батьківських прав лише щодо дитини, яка не досягла вісімнадцяти років, і тільки з підстав, передбачених ст.164 Сімейного кодексу України. Ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.
Відповідно до ст.3 Конвенції про права дитини, прийнятої 44-ю сесією Генеральної Асамблеї ООН 20 листопада 1989 року та ратифікованої постановою Верховної ради України від 27 лютого 1991 року, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється як найкращому забезпеченню інтересів дитини.
Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Як слідує з рішення Європейського суду з прав людини від 07 грудня 2006 року у справі «Хант проти України» (пункт 58), сам факт заперечення відповідачем позовної заяви про позбавлення його батьківських прав щодо дочки може свідчити про його інтерес до дитини.
Судом не встановлено, що позбавлення відповідача батьківських прав щодо своєї дочки ОСОБА_7 необхідне в якнайкращих інтересах дитини.
Суд звертає увагу і на те, що незалежно причин припинення виконання своїх обов'язків по вихованню дитини в певний період, відповідач має бажання та наміри приймати участь у вихованні своєї дочки, що об'єктивно підтверджується його діями.
Згідно ч.5 ст. 19 СК України орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв'язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.
При цьому суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини (ч. 6 ст. 19 СК України).
Висновок органу опіки та піклування виконавчого комітету Рівненської міської ради про доцільність позбавлення відповідача батьківських прав, суд вважає необґрунтованим, оскільки як вбачається зі змісту висновку жодних обґрунтувань необхідності позбавлення відповідача батьківських прав відносно дочки не наведено, висновок суперечить інтересам дитини.
Суд звертає увагу учасників провадження на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом впливу та допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо. Враховуючи особу відповідача, який є достатньо матеріально забезпеченим (а.с.40,41), має у власності житло (а.с.87-88), на диспансерному обліку у лікаря-психіатра не перебуває (а.с.42), на обліку у нарколога не перебуває (а.с.43), є учасником бойових дій (а.с.45), позитивно характеризується за місцем служби (а.с.46), обставини справи, суд дійшов переконливого висновку про те, що за даних обставин підстав для позбавлення відповідача батьківських прав немає.
Як встановлено судом з пояснень, показань сторін, їх представників, показань свідків, між сторонами склався стійкий конфліктний характер відносин, який триває і по даний час. Між сторонами існує спір щодо визначення місця проживання дитини та участі кожного з них в її вихованні, однак судом не встановлено вчинення відповідачем неправомірних дій відносно малолітньої ОСОБА_7 , зокрема і щодо вчинення відносно неї фізичного чи психологічного насильства.
Постанова Рівненського міського суду Рівненської області від 16 вересня 2016 року в справі №569/8897/16-ц (а.с.77), заочне рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 30 червня 2017 року в справі №569/16692/16-ц (а.с.17), показання допитаних в якості свідків позивачів, показання свідків ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 не є достатніми доказами вчинення неправомірних дій відповідачем відносно малолітньої дочки, а постанова і рішення суду не є і належними доказами.
Відповідно до ч.ч.1-3 ст.13 Цивільного процесуального кодексу України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
Відповідно до ч.ч.1-4 ст.12 Цивільного процесуального кодексу України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Відповідно до ч.ч.1, 5, 6 ст.81 Цивільного процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до ч.1 ст.89 Цивільного процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
За результатами судового розгляду, суд дійшов висновку, що позивачі належними та допустимими доказами не довели наявності обставин, які б свідчили про необхідність винесення рішення про позбавлення відповідача батьківських прав відносно його малолітньої дитини. Позивачі не надали суду належних доказів про те, що відповідач свідомо нехтує своїми батьківськими обов'язками, не довели його винну поведінку щодо умисного ухилення від участі в забезпеченні фізичного та духовного розвитку дочки. Позивачі не довели та не надали суду доказів, в чому полягає захист інтересів дитини шляхом позбавлення батька по відношенню до малолітньої дитини батьківських прав, окрім як їхнього припущення про можливість в подальшому настання негативних наслідків у житті дитини як з моральної, так із правової точки зору. За таких обставин, в задоволенні позову слід відмовити.
Керуючись статтями 3, 12, 13, 81, 141, 259, 263-265, 354 Цивільного процесуального кодексу України, суд,
В задоволенні позову ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в інтересах малолітньої ОСОБА_7 до ОСОБА_5 , третя особа: Орган опіки та піклування виконавчого комітету Рівненської міської ради, про позбавлення батьківських прав відмовити.
Апеляційна скарга на рішення може бути подана через Рівненський міський суд Рівненської області в Апеляційний суд Рівненської області протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Позивач - ОСОБА_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_11 .
Позивач - ОСОБА_2 , місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_12 .
Відповідач - ОСОБА_5 , місце проживання: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_13 .
Третя особа - Орган опіки та піклування виконавчого комітету Рівненської міської ради, місцезнаходження: вул. Поштова, 2, м. Рівне.
Повне судове рішення складено 21 червня 2018 року.
Суддя О.О. Першко