Справа № 159/4619/17
Провадження № 2/159/170/18
12 червня 2018 року м. Ковель
Ковельський міськрайонний суд Волинської області
під головуванням судді Бойчука П.Ю.,
з участю:
секретаря судового засідання Гусар Т.М.,
представника позивача ОСОБА_1,
відповідача ОСОБА_2,
представника відповідача ОСОБА_3,
третьої особи ОСОБА_4,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Ковелі цивільну справу за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_6, ОСОБА_2, з участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні, позивача - ОСОБА_4, та з участю заінтересованої особи - приватного нотаріуса Ковельського міського нотаріального округу ОСОБА_7, про встановлення батьківства, визнання недійсним та скасування державної реєстрації свідоцтва про право на спадщину за законом, визнання недійсним та скасування державної реєстрації договору дарування квартири, визнання права власності на 1/2 частку об'єкта нерухомого майна в порядку спадкування, -
ОСОБА_5 звернулась в суд з даним позовом, в якому просила: встановити факт, що ОСОБА_8, який народився 28.01.1964 року, є батьком ОСОБА_5, яка народилась 18.12.1993 року, та зобов'язати відділ реєстрації актів цивільного стану по місту Ковелю Ковельського міськрайонного управління юстиції внести зміни в актовий запис №11 від 12.01.1994 року про народження ОСОБА_5, включивши в графу "Батько" відомості про ОСОБА_8, як батька; визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом на цілу квартиру АДРЕСА_1, яке видано приватним нотаріусом Ковельського міського нотаріального округу ОСОБА_7 на ім'я ОСОБА_6 та скасувати державну реєстрацію права власності ОСОБА_6 на вказану квартиру, проведену на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом; визнати недійсним договір дарування серія та номер 25, який було укладено 10.01.2017 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_6 - ОСОБА_9, який посвідчено приватним нотаріусом Ковельського міського нотаріального округу ОСОБА_7 та скасувати запис про державну реєстрацію такого права власності під номером 18522948 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно; визнати за ОСОБА_5 право власності на ? частку квартири АДРЕСА_1 в порядку спадкування за законом після смерті батька ОСОБА_8, який помер 05.03.2016 року.
Позовні вимоги позивач обґрунтовувала тим, що вона народилась 18.12.1993 року та її біологічними батьками є ОСОБА_4 та ОСОБА_8. Позивач вказує, що момент її народження біологічні батьки не перебували у зареєстрованому шлюбі між собою, а тому запис у графі "Батько" у свідоцтві про народження був вчинений зі слів матері та внесено відомості про батька як "Пилипович Михайло Богданович", хоча такого батька у позивача ніколи не існувало, а її батьком завжди був ОСОБА_8.
На підтвердження заявлених вимог, позивач зазначає, що її батьки перебували між собою у зареєстрованому шлюбі з жовтня 1987 року. Під час перебування у зареєстрованому шлюбі з 03.07.1988 року, був народжений брат позивача - ОСОБА_10 та зачата вона. В подальшому, 25 червня 1993 року шлюб між батьками позивача був розірваний. Однак, незважаючи на це, вони і надалі проживали однією сім'єю, підтримуючи при цьому шлюбні відносини. Позивач народилась через неповних шість місяців після розірвання шлюбу та з моменту народження і до досягнення орієнтовно десятирічного віку проживала разом із батьком.
Внаслідок негативної поведінки батька, мама позивача орієнтовно в 2003 році припинила спільно проживати із батьком. Негативність поведінки полягала у тому, що останній був наркозалежним, неодноразово був засуджений за вчинення навмисних злочинів.
05.03.2016 року ОСОБА_8 помер.
Позивач вказує на те, що з моменту її народження та до моменту своєї смерті, ОСОБА_8 визнавав її своєю донькою, своє батьківство відносно неї під сумнів ніколи не ставив, адже називав її виключно донькою, а вона називала його батьком, між ними завжди існували відносини як між батьком та донькою.
Відсутність у свідоцтві про народження позивача відомостей про батька та наявність запису відомостей про батька зі слів матері, батьки пояснювали виключно тим, що запис про нього, як справжнього батька, міг в майбутньому бути певною перешкодою, адже ОСОБА_8 уже до моменту народження позивача вживав наркотичні засоби та мав судимість, а тому вказані відомості могли б негативно відобразитись на її майбутньому. Про вказану обставину було відомо усім рідним батька.
В силу життєвих обставин у позивача виникла необхідність встановити батьківство ОСОБА_8 відносне себе, його доньки, адже через відсутність запису про нього, як батька, вона позбавлена мати права, якими законодавство наділяє дітей померлих спадкодавців, а - відтак задля відновлення порушених прав батьківство ОСОБА_8 підлягає встановленню за судовим рішенням.
Крім цього, позивач зазначає, що внаслідок смерті її батька відкрилась спадщина, до складу якої увійшов об'єкт нерухомого майна, а саме - квартира АДРЕСА_2. Ще до моменту смерті батька, а саме 11 травня 2015 року позивач по програмі обміну виїхала до США. Оскільки вона юридично не мала можливості довести свою приналежність до першої черги спадкоємців, то, відповідно, в момент відкриття спадщини не була віднесена до кола спадкоємців. Про вказані обставини, як і про те, що дійсно є донькою померлого ОСОБА_8, було відомо ОСОБА_6, який, як батько померлого, за законом належав до першої черги спадкоємців.З огляду на те, що позивач є рідною донькою спадкодавця, а відповідач ОСОБА_6 є його батьком, то кожному з них, як спадкоємцям першої черги, спадщина належить у рівних частинах, тобто по ? частці. Однак, ОСОБА_6, скориставшись ситуацією щодо відсутності доведеного факту родинних відносин як батька та доньки між позивачем та спадкодавцем, спадщину прийняв одноособово, не повідомивши нотаріуса про те, що у спадкодавця є донька. Хоча ОСОБА_11 було достеменно відомо, що позивач є донькою померлого і має бажання доводити свою родинну приналежність та в наступному скористатись правом на прийняття спадщини.
Таким чином позивач вважає, що відповідач ОСОБА_6, скориставшись ситуацією, незаконно отримав свідоцтво про право на спадщину в порядку спадкування після смерті сина - ОСОБА_8, позбавивши таким чином позивача права на отримання частини спадкового майна після встановлення батьківства спадкодавця відносно позивача та відновлення її права на включення до першої черги спадкування, як доньки спадкодавця.
Відтак, позивач вважає, що їй належить на праві власності в порядку спадкування ? вказаної квартири, а тому свідоцтво про право на спадщину за законом про право власності на цю квартиру, видане на ім'я ОСОБА_6 підлягає визнанню недійсним, а також до скасування підлягає і запис про державну реєстрацію такого права.
В подальшому ОСОБА_6 подарував зазначену квартиру ОСОБА_2, а тому позивач вважає, що з метою повного відновлення належних позивачу прав, як спадкоємиці померлого батька ОСОБА_12, та можливості реалізації набутого права власності на ? частку квартири, слід також визнати недійсним і правочин, який було вчинено з метою розпорядження спірним об'єктом нерухомого майна. Зокрема, недійсним підлягає визнанню договір дарування серія та номер 25, який було укладено 10.01.2017 року між ОСОБА_6 та його донькою ОСОБА_6 - ОСОБА_9, посвідчений приватним нотаріусом Ковельського міського нотаріального округу ОСОБА_7 із скасуванням відповідної державної реєстрації цього договору.
24.04.2018 року на електронну поштову адресу суду надійшла заява позивача про залишення без розгляду частини позовних вимог. Зокрема, в поданій заяві позивач, обґрунтовуючи своє право на залишення частини позовних вимог без розгляду, просила залишити без розгляду її позовні вимоги про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом на цілу квартиру АДРЕСА_3, яке видано приватним нотаріусом Ковельського міського нотаріального округу ОСОБА_7 на ім'я ОСОБА_6 та скасування державної реєстрації права власності ОСОБА_6 на вказану квартиру, проведену на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом; визнання недійсним договору дарування серія та номер 25, який було укладено 10.01.2017 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_6 - ОСОБА_9, який посвідчено приватним нотаріусом Ковельського міського нотаріального округу ОСОБА_7 та скасування запису про державну реєстрацію такого права власності під номером 18522948 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно; визнання за ОСОБА_5 права власності на ? частку квартири АДРЕСА_3 в порядку спадкування за законом після смерті батька ОСОБА_8, який помер 05.03.2016 року.
Згідно ухвали суду від 12.06.2018 року, у задоволенні зазначеної заяви позивача про залишення частини позовних вимог без розгляду було відмовлено.
Таким чином судовому розгляду підлягають всі позовні вимоги позивача, заявлені нею в позовній заяві.
В судове засідання позивач не з'явилась, однак подала суду заяву, згідно якої справу просить слухати у її відсутності та з участю її представника ОСОБА_1 Заявлені позовні вимоги підтримує повністю.
В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_1 позовні вимоги підтримали повністю з підстав, викладених в позовній заяві. Просила позов задовольнити повністю.
Відповідач ОСОБА_6 в судове засідання не з'явився, однак подав суду заяву про розгляд справи у його відсутності. Позовні вимоги не визнає повністю та просив відмовити в задоволенні позову. У поданому письмовому запереченні на позовну заяву відповідач зазначив, що наведені в позові факти є необ'єктивними, надуманими та не відповідають обставинам справи. Так, зокрема відповідач вказує, що фактичні шлюбні відносини між ОСОБА_4 та його сином ОСОБА_8 припинились задовго до зачаття позивача. Крім цього, він ніколи не вважав позивача своєю онукою та вважає, для доведення факту батьківства є необхідність у висновку судово-біологічної генетичної експертизи методом ДНК-аналізу. Таким чином, виходячи з наведеного, відповідач просив у задоволенні позову відмовити.
Відповідач ОСОБА_2 та її представник ОСОБА_3 в судовому засіданні позовні вимоги не визнали повністю та просили відмовити в задоволенні позову. Вказували на те, що без ДНК-експертизи підтвердити батьківство в даному випадку неможливо. Крім цього, ОСОБА_2 вказувала на те, що не визнає позивача як дочку померлого ОСОБА_8, а мати позивача - ОСОБА_4 сама зазначала в свій час, що він не є батьком ОСОБА_13.
Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - ОСОБА_4 в судовому засіданні зазначила, що хоча шлюб між нею та ОСОБА_8 було розірвано, однак вони продовжували проживати разом. Крім цього, вказала, що запис у свідоцтві про народження позивача був зроблений з метою отримання державної допомоги. ОСОБА_14, який записаний батьком позивача в свідоцтві про народження, взагалі не існує. Вказувала, що ОСОБА_8 завжди вважав ОСОБА_5 своєю дочкою та піклувався про неї, як про дочку.
Аналогічні обставини ОСОБА_4 повідомила суду будучи допитаною в судовому засіданні в якості свідка.
Заінтересованаособа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - приватний нотаріус Ковельського міського нотаріального округу ОСОБА_7 в судове засідання не з'явився, однак попередньо подав суду заяву, згідно якої справу просить слухати у його відсутності.
Суд, заслухавши пояснення учасників справи, показання свідків, дослідивши письмові докази по справі, прийшов до висновку про відсутність законних підстав для задоволення даного позову, виходячи з таких міркувань.
Судом встановлено такі факти та відповідні їм правовідносини.
Згідно свідоцтва про розірвання шлюбу, виданого 25.06.1993 року відділом ЗАГСу м. Ковеля, шлюб між ОСОБА_8 та ОСОБА_4, розірвано 25.06.1993 року, актовий запис № 114.
З копії свідоцтва про народження серії I-ЕГ № 258310, виданого повторно 14.07.2017 року Ковельським міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Волинській області, встановлено, що ОСОБА_5 народилась 18.12.1993 року в м. Ковелі Волинської області та її батьками є ОСОБА_14 та ОСОБА_4.
05.03.2016 року помер ОСОБА_8, що підтверджується свідоцтвом про смерть, виданим повторно 15.11.2017 року Ковельським міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Волинській області, актовий запис № 168.
Зазначені обставини не оспорюються сторонами, а тому не підлягають доказуванню в силу вимог ч. 1 ст. 82 ЦПК України.
За загальним правилом дії законів та інших нормативно-правових актів у часі (ч. 1 ст. 58 Конституції України), норми Сімейного кодексу України застосовуються до сімейних відносин, які виникли після набрання ним чинності, тобто не раніше 1 січня 2004 року.
Таким чином до правовідносин, які виникли на момент народження позивача ОСОБА_5, слід застосовувати норми Кодексу про шлюб та сім'ю України.
Зокрема, згідно вимог ч. 2 ст. 55 КпШС України, при народженні дитини у матері, яка не перебуває в шлюбі, якщо немає спільної заяви батьків і рішення суду про встановлення батьківства, запис про батька дитини в книзі записів народжень провадиться за прізвищем матері, ім'я, по батькові та національність батька дитини записуються за її вказівкою.
Зважаючи на дату народження позивача, та дату розірвання шлюбу між ОСОБА_8 та ОСОБА_4, запис про батька позивача було вчинено на підставі вимог ч. 2 ст. 55КпШС України.
Цю ж обставину підтвердила в судовому засіданні і сама ОСОБА_4, вказавши при цьому, що такий запис відповідав її волі та бажанню, оскільки вона мала можливість отримувати державну допомогу, як одинока мати.
Згідно ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Позивач та її представник не надали суду належних та допустимих доказів кровного споріднення позивача ОСОБА_5 та померлого ОСОБА_8
Допитані в судовому засіданні свідки ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17 в судовому засіданні вказували лише на те, що ОСОБА_4 та померлий ОСОБА_8 проживали деякий час після розірвання шлюбу разом, а останній називав ОСОБА_5 своєю дочкою.
Проте лише таких показань свідків недостатньо для доведення факту батьківства та кровного споріднення між батьком та дочкою.
Таке кровне споріднення може бути підтверджене, в сукупності з іншими доказами, висновком судової біологічно-генетичної експертизи. Проте такого висновку суду не надано.
Покликання позивача та її представника на норми ст. 168 КпШС України в даному випадку не можуть бути прийняті до уваги зважаючи на норми ч. 2 ст. 53 КпШС України та на встановлені обставини у справі.
Так, згідно зазначених норм, в разі народження дитини у батьків, які не перебувають у шлюбі, при відсутності спільної заяви батьків батьківство може бути встановлене в судовому порядку за заявою одного з батьків або опікуна (піклувальника) дитини, особи, на утриманні якої знаходиться дитина, а також самої дитини після досягнення нею повноліття.
Жодна особа, визначена зазначеними положеннями, до смерті ОСОБА_8 не зверталась до суду про встановлення батьківства.
Позивач в своєму позові зазначає, що існуючий запис про її батька в актовому записі про народження її цілком влаштовував все свідоме життя. Вона ж, досягнувши повноліття в 2011 році, отримала самостійне право на звернення до суду про встановлення батьківства, однак звернулась до суду лише після смерті ОСОБА_8 з метою отримання в кінцевому результаті права на спадщину.
Матір позивача - ОСОБА_4, будучи допитана в якості свідка, підтвердила, що вона скористалась саме таким записом про народження доньки та отримувала в результаті відповідну державну допомогу. Таким чином, до повноліття позивача, такий стан речей цілком влаштовував всіх та не влаштував лише після відкриття спадщини.
З огляду на недоведеність кровного споріднення між позивачем та померлим ОСОБА_8 та на викладені вище обставини, суд не вбачає законних підстав для задоволення позовної вимоги про встановлення батьківства.
На глибоке переконання суду, таке рішення по даній позовній вимозі є справедливим.
Решта позовних вимог позивача є похідним від зазначеної вимоги, а тому, відповідно до задоволення також не підлягають.
Аналізуючи все викладене вище в сукупності, суд прийшов до обґрунтованого висновку про те, що позивачем, всупереч вимог ст. 81 ЦПК України, не доведено ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог.
Таким чином позивачем не доведено порушення її цивільних прав саме відповідачами, а тому суд прийшов до висновку про безпідставність вимог позивача, а відтак - про наявність підстав для відмови в задоволенні позову в цілому.
Відмовляючи в задоволенні позову, суд на підставі ч.ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК України, покладає на позивача понесені нею судові витрати.
Керуючись ст.ст. 10, 12, 81, 82, 89, 141, 263, 264, 265 ЦПК України, на підставі ст.ст. 53, 55, 168 КпШС України, суд -
В задоволенні позову ОСОБА_5 до ОСОБА_6, ОСОБА_2, з участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні, позивача - ОСОБА_4, та з участю заінтересованої особи - приватного нотаріуса Ковельського міського нотаріального округу ОСОБА_7, про встановлення батьківства, визнання недійсним та скасування державної реєстрації свідоцтва про право на спадщину за законом, визнання недійсним та скасування державної реєстрації договору дарування квартири, визнання права власності на 1/2 частку об'єкта нерухомого майна в порядку спадкування, - відмовити повністю.
Рішення суду може бути оскаржене безпосередньо до Апеляційного суду Волинської області шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу ХІІІ «Перехідні положення» Цивільного процесуального кодексу України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи через Ковельський міськрайонний суд Волинської області.
Повний текст рішення складено та підписано 21.06.2018 року
Головуючий ОСОБА_18