465/837/18&g=;
2-з/465/49/18&gn;
Іменем України
21.06.2018 року м.Львів
Суддя Франківського районного суду м. Львова Козюренко Р.С., розглянувши в порядку письмового провадження заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» та приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу ОСОБА_2, третя особа Франківський відділ державної виконавчої служби м. Львів Головного територіального управління юстиції у Львівській області, про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, -
встановив:
у провадження судді надійшла 21.06.2018 вказана заява, в якій ОСОБА_1 просить вжити заходів забезпечення позову шляхом зупинення стягнення на підставі виконавчого напису від 14.06.2017, вчиненого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_2, зареєстрованого в реєстрі за №5378.
Свої вимоги заявник обґрунтовує тим, що звернулась до суду із позовом, згідно з яким просить визнати таким, що не підлягає виконанню вказаний виконавчий напис нотаріуса про стягнення з ОСОБА_1 34 432,01 грн. заборгованості за кредитним договором б/н від 04.12.2012, укладеним з ПАТ КБ «ПриватБанк». Підставою позову є грубе порушення норм чинного законодавства при вчиненні згаданого виконавчого напису нотаріуса. Водночас Франківським відділом ДВС м.Львів Головного територіального управління юстиції у Львівській області вчиняються дії щодо примусового виконання зазначеного виконавчого напису нотаріуса, звернуто стягнення на заробітну плату. Вважає, що буде позбавлена можливості повернути кошти, стягнуті на підставі виконавчого напису нотаріуса, у зв'язку зі збитковою діяльністю ПАТ КБ «ПриватБанк», відтак невжиття заходів забезпечення позову може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду у разі задоволення позову.
Дослідивши наявні матеріали, оцінивши докази у їх сукупності, суд дійшов до наступного висновку.
Так, відповідно до положень ч.1 ст. 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду (ч.2 ст.149 ЦПК України).
Частиною 1 статті 151 ЦПК України визначено, що у заяві про забезпечення позову повинно бути зазначено: предмет позову та обґрунтування необхідності забезпечення позову; захід забезпечення позову, який належить застосувати, з обґрунтуванням його необхідності; пропозиції заявника щодо зустрічного забезпечення; інші відомості, потрібні для забезпечення позову.
Крім того, види забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами (ч.3 ст.150 ЦПК України).
Серед інших заходів, згідно п.6 ч.1 ст.150 ЦПК України, позов може забезпечуватися зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа, який оскаржується боржником у судовому порядку.
Відповідно до ч.1ст.153 ЦПК України заява про забезпечення позову розглядається судом без повідомлення учасників справи.
Відповідно до п. 4 постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 22 грудня 2006 року «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову», розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Згідно з роз'ясненням п.10 зазначеної вище постанови заходи забезпечення позову мають тимчасовий характер і діють до виконання рішення суду, яким закінчується розгляд справи по суті.
При цьому, метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.
Отже, умовою застосування заходів до забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання судового рішення або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
При цьому, загроза утруднення або неможливості виконання рішення суду наявні тоді, коли у сторони спору до його вирішення є можливість розпорядитися об'єктом прав, що став предметом спору.
Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв'язку із застосуванням відповідних заходів.
Суд може вимагати від особи, яка звернулася із заявою про забезпечення позову, забезпечити відшкодування збитків відповідача, які можуть бути спричинені забезпеченням позову (зустрічне забезпечення). Перелік випадків у яких, суд зобов'язаний застосувати зустрічне забезпечення визначений ч.3 ст.154 ЦПК України та є вичерпним.
Як передбачено ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Виходячи із наведеного, у випадку звернення сторони із заявою про забезпечення позову, заявник повинен обґрунтувати причини звернення із такою заявою.
Таким чином, із цією метою обов'язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову.
Відповідно до статті 9 Конституції України, чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. 17.07.1997 Верховною Радою України прийнято Закон «Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів №2, 4, 7 та 11 до Конвенції». Згідно статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди при розгляді справ застосовують Конвенцію та практику ЄСПЛ як джерело права.
Стаття 13 Конвенції гарантує ефективний засіб правового захисту у відповідному національному органі кожному, чиї права і свободи, що викладені в Конвенції, було порушено.
Стаття 1 Першого протоколу до Конвенції гарантує, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.
У справі «Мультиплекс проти Хорватії» Європейський суд з прав людини навів таке роз'яснення: Конвенцію треба тлумачити таким чином, щоб гарантія цих прав була практичною та ефективною, а не теоретичною та ілюзорною (§44, 10.07.2003). Засіб правового захисту, якого вимагає стаття 13 Конвенції, має бути «ефективним» як на практиці, так і на законодавчому рівні (справа «Ільхан проти Туреччини», §97, 27.06.2000).
Згідно зі ст.87 Закону України «Про нотаріат» для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість.
Відповідно до ст.50 Закону України «Про нотаріат», нотаріальна дія або відмова у її вчиненні, нотаріальний акт оскаржуються до суду. Право на оскарження нотаріальної дії або відмови у її вчиненні, нотаріального акта має особа, прав та інтересів якої стосуються такі дії чи акти.
З матеріалів справи вбачається, що 14.06.2017 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_2 було вчинено виконавчий напис за №5378 про стягнення з
ОСОБА_1 34 432,01 грн. заборгованості за кредитним договором б/н від 04.12.2012, укладеним з ПАТ КБ «ПриватБанк» та 1 800,00 грн. за вчинення виконавчого напису.
Постановою державного виконавця Франківського відділу ДВС м.Львів Головного територіального управління юстиції у Львівській області від 23.10.2017 відкрито виконавче провадження №54946916 про стягнення на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» 36 232,01 гривень.
Згідно з електронним листом від 05.12.2017, бухгалтерією ПАТ «Укртелеком» повідомлено ОСОБА_1 про утримання з доходу останньої 20% починаючи з листопада 2017 року до повного погашення боргу, на підставі постанови державного виконавця про звернення стягнення з доходу заборгованості.
Про те, що між сторонами існує спір, свідчить факт звернення позивача до суду із позовом про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню.
З наведених міркувань, виходячи з оцінки обґрунтованості доводів заявника, беручи до уваги, що останнім в судовому порядку оскаржується виконавчий напис приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу ОСОБА_2., на підставі якого звернено стягнення на майно ОСОБА_1, слід дійти висновку, що у випадку задоволення позову невжиття заходів його забезпечення може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду, істотно ускладнити ефективний захист та поновлення оспорюваних прав й інтересів позивача, за захистом яких він звернувся, оскільки повернення належного позивачу майна, на яке звернено стягнення за оспорюваним виконавчим написом нотаріуса, в подальшому буде утруднене. Вжиття таких заходів не зумовлює фактичного вирішення спору, а спрямоване лише на збереження існуючого становища до розгляду справи по суті. Відтак, суд вважає, що заява ОСОБА_1 про забезпечення позову підлягає до задоволення.
Судом не встановлено обставин, що можуть свідчити про спричинення забезпеченням позову збитків відповідачу чи третім особам, а також обставин, визначених ч.3 ст.154 ЦПК України, у зв'язку з чим суд не вбачає підстав для застосування зустрічного забезпечення.
На підставі вищенаведеного та керуючись статтями 81, 149-154, 157, 259-261 ЦПК України, -
постановив:
Заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» та приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу ОСОБА_2, третя особа Франківський відділ державної виконавчої служби м. Львів Головного територіального управління юстиції у Львівській області, про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню - задовольнити.
Зупинити стягнення на підставі виконавчого напису від 14.06.2017, вчиненого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_2, зареєстрованого в реєстрі за №5378.
Сторони у виконавчому провадженні №54946916 з примусового виконання виконавчого напису приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу ОСОБА_2 від 14.06.2017:
стягувач - Публічне акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк» (місцезнаходження: м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, 50; код ЄДРПОУ 14360570);
боржник - ОСОБА_1 (місце проживання: ІНФОРМАЦІЯ_1; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1).
Ухвала про забезпечення позову підлягає негайному виконанню в порядку, встановленому для виконання судових рішень.
Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги до апеляційного суду Львівської області через Франківський районний суд м. Львова в 15-денний строк з дня отримання копії ухвали.
Роз'яснити учасникам справи, що у разі невручення ухвали суду у день її складення, вони мають право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на ухвалу суду, якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня її вручення учаснику. Строк на апеляційне оскарження також може бути поновлений в разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених у частині другій статті 358 ЦПК України.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею.
Суддя Р.С. Козюренко