Справа № 757/13634/17-ц Головуючий у 1-й інст. - Притула Н.Г.
Номер провадження 22-ц/796/4620/2018 Доповідач - Рубан С.М.
19 червня 2018 року Апеляційний суд міста Києва у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді Рубан С.М.
суддів Желепа О.В., Іванченко М.М.
при секретарі Клець О.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві у порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу представника Служби безпеки України - Доманчука Олексія Петровича на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 19 лютого 2018 року, ухвалене у складі судді Притули Н.Г. в приміщенні Шевченківського районного суду м. Києва у справі за позовом ОСОБА_1 до Служби безпеки України, Головного управління Служби безпеки України у м. Києві та Київській області про визнання незаконними дій та зобов'язання вчинити дії,-
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Служби безпеки України, Головного управління Служби безпеки України у м. Києві та Київській області, в якому з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог просить визнати незаконними дії Головного управління Служби безпеки України у м. Києві та Київській області та Служби безпеки України щодо відмови в зарахуванні позивача на квартирний облік з урахуванням часу перебування на квартирному обліку в Управлінні Служби безпеки України в Автономній республіці Крим з 10 листопада 2004 року у загальній черзі та з 30 жовтня 2007 року в першочерговій черзі; зобов'язати Службу безпеки України, Головне управління Служби безпеки України у м. Києві та Київській області зарахувати ОСОБА_1 на квартирний облік з урахуванням часу перебування на квартирному обліку в Управлінні Служби безпеки України в Автономній республіці Крим з 10 листопада 2004 року у загальній черзі та з 30 жовтня 2007 року в першочерговій черзі.
Посилається на те, що позивач проходив військову службу в тому числі і в 3 Управлінні Центру спеціальних операцій «А» боротьби з тероризмом, захисту учасників кримінального судочинства та працівників правоохоронних органів (з дислокацією в м. Сімферополь АР Крим) та з 10.11.2004 року перебував на квартирному обліку за місцем служби у загальній черзі, а з 30.10.2007 року в списку осіб, які мають право на першочергове забезпечення житлом, як учасник бойових дій. Після звільнення із служби в 2009 році позивач був зареєстрований при 3 Управлінні Центру спеціальних операцій «А» (з дислокацією в м. Сімферополь АР Крим), яке безпосередньо підпорядковувалось Службі безпеки України та у зв'язку з анексією Автономної Республіки Крим припинило своє існування. Через тимчасову окупацію Автономної Республіки Крим квартирна справа була видана на руки позивачу та він переїхав проживати до м. Ірпінь Київської області.
22.04.2015 року позивач звернувся із заявою до Головного управління Служби безпеки України у м. Києві та Київській області про зарахування на квартирний облік. Проте вони не розглянувши його заяву, повідомили про необхідність звернутися безпосередньо до Служби безпеки України із такою заявою. Житлово-побутова комісія Служби безпеки України 15.03.2016 року відмовила в зарахуванні позивача на квартирний облік. Позивач не погоджується з відмовою, оскільки порушуються його житлові права.
Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 19 лютого 2018 року позов ОСОБА_1 до Служби безпеки України, Головного управління Служби безпеки України у м. Києві та Київській області про визнання незаконними дій та зобов'язання вчинити дії - задоволено частково.
Визнано незаконними дії Служби безпеки України щодо відмови в зарахуванні ОСОБА_1 на квартирний облік з урахуванням часу перебування на квартирному обліку в Управлінні Служби безпеки України в Автономній республіці Крим з 10 листопада 2004 року у загальній черзі та з 30 жовтня 2007 року у першочерговій черзі.
Зобов'язано Службу безпеки України зарахувати ОСОБА_1 на квартирний облік з урахуванням часу перебування на квартирному обліку в Управлінні Служби безпеки України в Автономній республіці Крим з 10 листопада 2004 року у загальній черзі та з 30 жовтня 2007 року у першочерговій черзі.
В решті позову відмовлено.
Не погоджуючись з рішенням суду, представник Служби безпеки України - Доманчук Олексій Петрович подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на його незаконність, необґрунтованість, неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.
Посилається на те, що суд посилаючись на гарантії визначені законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та іншими нормативно - правовими актами, які передбачені для військовослужбовців, безпідставно застосував їх до ОСОБА_1 , який з 2009 року був звільнений з військової служби в запас за станом здоров'я. Судом не надано належної оцінки факту, що на сьогодні законодавством не врегульовано питання щодо забезпечення житлом осіб, які залишили тимчасово окуповану територію та є такими, що потребують поліпшення житлових умов. Зазначає, що суд безпідставно не застосував норми, що визначають порядок подальшої реалізації права на житло громадян, що перебувають на квартирному обліку, у випадку реорганізації військової частини та поклав на Службу безпеки України обов'язок забезпечити реалізацію права особи на житло шляхом зарахування на квартирний облік, що не передбачений для Служби безпеки України відповідно до законодавства, а мав би здійснюватися військовими комісаріатами і квартирно - експлуатаційними частинами районів. Крім того, не враховано, що позивач не позбавлений права звернутися до виконавчого комітету Ірпінської міської ради із заявою щодо зарахування його на квартирний облік за місцем проживання і реалізації своїх житлових прав.
Відповідно до п.8 ч.1 Розділу XIII Прикінцевих та перехідних положень ЦПК України у редакції Закону № 2147-VІІІ від 03 жовтня 2017 року, до утворення апеляційних судів в апеляційних округах їхні повноваження здійснюють апеляційні суди, у межах територіальної юрисдикції яких перебуває місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується.
Відповідно до ч. 6 ст. 147 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», у разі ліквідації суду, що здійснює правосуддя на території відповідної адміністративно - територіальної одиниці (відповідних адміністративно-територіальних одиниць), та утворення нового суду, який забезпечує здійснення правосуддя на цій території, суд, що ліквідується, припиняє здійснення правосуддя з дня опублікування в газеті «Голос України» повідомлення голови новоутвореного суду про початок роботи новоутвореного суду.
Відповідно до п. 3 Розділу XII Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 року № 1402 - VIII апеляційні суди, утворені до набрання чинності цим Законом, продовжують здійснювати свої повноваження до утворення апеляційних судів у відповідних апеляційних округах. Такі апеляційні суди у відповідних апеляційних округах мають бути утворені та розпочати здійснювати правосуддя не пізніше трьох років з дня набрання чинності цим Законом.
У зв'язку із зазначеним справа підлягає розгляду у порядку, встановленому ЦПК України у редакції Закону № 2147-VІІІ від 03 жовтня 2017 року.
В судовому засіданні представник відповідача підтримала апеляційну скаргу з підстав викладених в апеляційній скарзі.
Позивач та його представник заперечили проти апеляційної скарги.
Посилаються на те, що доводи апеляційної скарги надумані та безпідставні. Вважають рішення суду законним та обгрунтованим. Зазначають, що відповідач жодним чином не намагається позитивно сприяти вирішенню спору, а лише вигадує різні підстави, щоб порушені права не були поновлені, посилаючись при цьому на відсутність закону який міг би врегулювати порушені права, потім вказує, що питання можна вирішити на Житлово - побутовій комісії ЦУ СБУ, проте жодної комісії за час розгляду справи так і не було призначено та питання не вирішено.
Інші учасники процесу в судове засідання не з'явились, про час і місце розгляду справи повідомлені належно, тому в порядку ч. 2 ст. 372 ЦПК України їх неявка не перешкоджає розгляду справи.
Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб, які з'явились в судове засідання, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду та матеріали справи в межах апеляційного оскарження, дійшла наступного висновку.
09 березня 2017 року до Печерського районного суду м. Києва надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління Служби безпеки України у м. Києві та Київській області, третя особа - Служба безпеки України про визнання незаконними дій та зобов'язання вчинити дії.
В судовому засіданні, яке відбулось 17.05.2017 року в Печерському районному суді м. Києва судом замінено відповідача Головне управління Служби безпеки України у м. Києві та Київській області на Службу безпеки України. Ухвалою судді Печерського районного суду м. Києва від 17.05.2017 року справу направлено до Шевченківського районного суду м. Києва за підсудністю - за місцем знаходження відповідача.
08.06.2017 року вказана справа надійшла до Шевченківського районного суду м. Києва.
В судовому засіданні 15.09.2017 року за клопотанням позивача залучено співвідповідачем Головне управління Служби безпеки України у м. Києві та Київській області.
З урахуванням заяви про збільшення позовних вимог ОСОБА_1 просить визнати незаконними дії Головного управління Служби безпеки України у м. Києві та Київській області та Служби безпеки України щодо відмови в зарахуванні позивача на квартирний облік з урахуванням часу перебування на квартирному обліку в Управлінні Служби безпеки України в Автономній республіці Крим з 10 листопада 2004 року у загальній черзі та з 30 жовтня 2007 року в першочерговій черзі; зобов'язати Службу безпеки України, Головне управління Служби безпеки України у м. Києві та Київській області зарахувати ОСОБА_1 на квартирний облік з урахуванням часу перебування на квартирному обліку в Управлінні Служби безпеки України в Автономній республіці Крим з 10 листопада 2004 року у загальній черзі та з 30 жовтня 2007 року в першочерговій черзі.
Посилається на те, що позивач проходив військову службу в тому числі і в 3 Управлінні Центру спеціальних операцій «А» боротьби з тероризмом, захисту учасників кримінального судочинства та працівників правоохоронних органів (з дислокацією в м. Сімферополь АР Крим) та з 10.11.2004 року перебував на квартирному обліку за місцем служби у загальній черзі, а з 30.10.2007 року в списку осіб, які мають право на першочергове забезпечення житлом, як учасник бойових дій. Після звільнення із служби в 2009 році позивач був зареєстрований при 3 Управлінні Центру спеціальних операцій «А» (з дислокацією в м. Сімферополь АР Крим), яке безпосередньо підпорядковувалось Службі безпеки України та у зв'язку з анексією Автономної Республіки Крим припинило своє існування. Через тимчасову окупацію Автономної Республіки Крим квартирна справа була видана на руки позивачу та він переїхав проживати до м. Ірпінь Київської області.
22.04.2015 року позивач звернувся із заявою до Головного управління Служби безпеки України у м. Києві та Київській області про зарахування на квартирний облік. Проте вони не розглянувши його заяву, повідомили про необхідність звернутися безпосередньо до Служби безпеки України із такою заявою. Житлово-побутова комісія Служби безпеки України 15.03.2016 року відмовила в зарахуванні позивача на квартирний облік. Позивач не погоджується з відмовою, оскільки порушуються його житлові права.
Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_1 проходив військову службу в 3 управлінні Центру спеціальних операцій боротьби з тероризмом, захисту учасників кримінального судочинства та працівників правоохоронних органів Служби безпеки України (м.Сімферополь) по березень 2009 року та перебував на квартирному обліку Управління з 10.11.2004 року по 10.03.2014 року у загальній черзі, та у черзі першочерговиків з 30.10.2007 року. У 2009 році ОСОБА_1 був звільнений з військової служби у запас.
Враховуючи реєстрацію постійного місця проживання позивача при 3 Управлінні ЦСО «А» (з дислокацією в м. Сімферополь АР Крим) та перебування позивача до 10 березня 2014 року на квартирному обліку Управління Служби безпеки України в Автономній Республіці Крим, яка наразі є тимчасово окупованою територією України внаслідок збройної агресії Російської Федерації, виходячи з положень Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» та Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» позивачеві гарантуються його житлові права у тому обсязі, в якому він набув їх в Автономній Республіці Крим, у тому числі й право на перебування на квартирному обліку органів СБ України.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанціїта не приймає до уваги доводи апеляційної скарги виходячи з наступного.
Виходячи з положень статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання:
1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються;
2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження;
3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин;
4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин;
5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити;
6) як розподілити між сторонами судові витрати;
7) чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення;
8) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову (стаття 264 ЦПК України).
Згідно ч.1 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Згідно ст. 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду.
Згідно ч. 4 ст. 43 ЖК УРСР громадянам, які перебувають на обліку потребуючих поліпшення житлових умов, жилі приміщення надаються в порядку черговості. Черговість надання жилих приміщень визначається за часом взяття на облік (включення до списків осіб, які користуються правом першочергового одержання жилих приміщень).
Відповідно до ст. 27 Закону України «Про Службу безпеки України» держава забезпечує соціальний і правовий захист військовослужбовців і працівників Служби безпеки України. Військовослужбовці Служби безпеки України користуються політичними, соціально-економічними та особистими правами і свободами, а також пільгами відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», цього Закону, інших актів законодавства. Право на пільги зберігається за військовослужбовцями Служби безпеки України, яких звільнено зі служби за віком, через хворобу або за вислугою років.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 проходив військову службу в 3 управлінні Центру спеціальних операцій боротьби з тероризмом, захисту учасників кримінального судочинства та працівників правоохоронних органів Служби безпеки України (м.Сімферополь) по березень 2009 року та перебував на квартирному обліку Управління з 10.11.2004 року по 10.03.2014 року у загальній черзі, та у черзі першочерговиків з 30.10.2007 року.
У 2009 році ОСОБА_1 був звільнений з військової служби у запас.
Представник Служби безпеки України підтвердив у судовому засіданні, що підрозділ в якому перебував на квартирному обліку позивач був підпорядкований безпосередньо Центральному управлінню Служби безпеки України.
22.04.2015 року позивач звернувся із заявою до Головного управління Служби безпеки України у м.Києві та Київській області, в якій просив у зв'язку з припиненням діяльності управління, в якому він перебував на квартирному обліку (після захоплення АР Крим) взяти його на квартирний облік в Головне управління Служби безпеки України у місті Києві та Київській області зі збереженням часу перебування його на квартирному обліку в Управлінні Служби безпеки України в Автономній республіці Крим, з 10.11.2004 року в загальній черзі та з 30.10.2007 року в першочерговій черзі.
Представник відповідача не заперечував в судовому засіданні в суді першої та апеляційної інстанцій, що позивач перебував на квартирному обліку до анексії АР Крим.
Листом від 07.05.2015 року за №51/17/Л-555/24 Управління Служби безпеки України в м.Києві та Київській області повідомило ОСОБА_1 , що для вирішення питання про зарахування його на квартирний облік рекомендовано звернутись з відповідною окремою заявою до Центральної житлово-побутової комісії Служби безпеки України та подати свою справу квартирного обліку, яку заявник отримав на руки при вибутті з АР Крим.
15.03.2016 року відбулось засідання Житлово-побутової комісії Центрального управління Служби безпеки України
Як вбачається з протоколу №3, внаслідок тимчасової окупації АР Крим ОСОБА_1 був змушений виїхати на постійне місце проживання до м.Ірпінь Київської області, де з 18.11.2014 року зареєстрований один та проживає за договором найму житлового приміщення від 08.11.2014 року в двокімнатній квартирі АДРЕСА_1 , яка на підставі договору купівлі-продажу від 05.06.2014 року належить ОСОБА_2 .
В протоколі з посиланням на п.26 Порядку забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей житловими приміщеннями, який затверджений постановою Кабінету міністрів України від 03.08.2006 року №1081 та п.3.11 Інструкції про організацію забезпечення і надання військовослужбовцям Служби безпеки України та членам їх сімей житлових приміщень, яка затверджена наказом СБУ від 06.11.2007 №792 та зареєстрована в Міністерстві юстиції України 26.11.2007 за №1308/14575 зазначено, що всі ці норми поширюються на військовослужбовців, які проходять військову службу.
Крім того, в протоколі є посилання на п.9 ст.12 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та їх сімей» за якою, в разі розформування військової частини, в якій на квартирному обліку перебуває військовослужбовець, він має перебувати на обліку у військових комісаріатах, оскільки наказом Голови СБ України від 17.06.2015 року №323/ДСК штат 3 Управління ЦСО «А» (з дислокацією в м.Сімферополь АР Крим) скасовано, тобто, структурний підрозділ, у якому перебував на квартирному обліку ОСОБА_1 на сьогодні не існує.
Згідно витягу з вказаного протоколу доручено УРОС СБУ та ЦСО «А» СБУкраїни опрацювати питання визначення статусу 3 Управління ЦСО «А» (з дислокацією в АР Крим м.Сімферополь) та доручено УПЗ СБ України спільно з УРОС СБ України опрацювати можливість підготовки відомчого нормативно-правового акту, яким буде врегульовано питання соціального захисту (у тому числі питання житлового забезпечення) співробітників СБ України переміщених по службі із АР Крим, УСБУ в Донецькій та УСБУ в Луганській області.
Копію витягу з протоколу направлено ОСОБА_1 листом від 29.03.2016 року за №19/10-1312.
На запит ОСОБА_1 щодо визначення статусу 3 Управління ЦСО «А» (з дислокацією в м.Сімферополь АР Крим) від 10.01.2017 року, Департамент господарського забезпечення Служби Безпеки України листом від 17.02.2017 року за №19/10-А-1/7-578 повідомила про можливість звернутися йому для постановки на квартирний облік до органів місцевого самоврядування за місцем проживання.
Представник Служби безпеки України в судовому засіданні в апеляційному суді підтвердила, що управління в якому перебував на квартирному обліку позивач, було безпосередньо підпорядковано центральному управлінню Служби безпеки України.
Відповідно до ч. 1 ст.12 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року №2011-ХІІ держава забезпечує військовослужбовців жилими приміщеннями або за їх бажанням грошовою компенсацією за належне їм для отримання жиле приміщення на підставах, у порядку і відповідно до вимог, встановлених Житловим кодексом та іншими нормативно-правовими актами.
Водночас, з метою забезпечення таких гарантій, законодавцем передбачено ведення обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов - квартирного обліку (статті 37-40 Житлового кодексу Української РСР, пункт 22 Порядку забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей житловими приміщеннями, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 03 серпня 2006 № 1081).
Усі питання, пов'язані із забезпеченням житлом співробітників Служби безпеки України, вирішуються за місцем перебування їх на обліку як осіб, що потребують поліпшення житлових умов, відповідними житлово-побутовими комісіями Центрального управління, органів, закладів та установ СБ України (пункт 3.1. Інструкції про організацію забезпечення і надання військовослужбовцям Служби безпеки України та членам їх сімей житлових приміщень, затвердженої наказом Служби безпеки України від 6 листопада 2007 року № 792).
Пунктом 2.1 вказаної Інструкції визначено, що житлово-побутові комісії утворюються у Центральному управлінні, його підрозділах, а також органах, закладах та установах СБ України з метою дотримання вимог чинного законодавства при веденні обліку співробітників, які потребують поліпшення житлових умов, та членів їх сімей, розподілу та використання житлової площі.
Таким чином, квартирний облік співробітників (у тому числі військовослужбовців) СБ України ведеться окремо у структурних підрозділах, органах Служби безпеки України відповідними житлово-побутовими комісіями.
Згідно пункту 3.10 вказаної Інструкції, на кожного співробітника, зарахованого на облік, оформлюється облікова справа, а пунктом 3.7 передбачено, що датою зарахування на облік вважається день, коли житлово-побутовою комісією винесено рішення про зарахування співробітника на облік.
Відповідно до положень пункту 3.13 Інструкції, співробітники, які перебувають на обліку при звільненні з військової служби в запас або у відставку за віком, станом здоров'я, а також у зв'язку зі скороченням штатів або проведенням інших організаційних заходів, у разі неможливості використання на військовій службі залишаються на обліку до одержання житла з державного житлового фонду.
Відповідно до абзацу першого пункту 9 статті 12 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» військовослужбовці, що перебувають на обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов, при звільненні з військової служби в запас або у відставку за віком, станом здоров'я, а також у зв'язку із скороченням штатів або проведенням інших організаційних заходів, у разі неможливості використання на військовій службі залишаються на цьому обліку у військовій частині до одержання житла з державного житлового фонду або за їх бажанням грошової компенсації за належне їм для отримання жиле приміщення, а в разі її розформування - у військових комісаріатах і квартирно-експлуатаційних частинах районів та користуються правом позачергового одержання житла.
Враховуючиреєстрацію постійного місця проживання позивача при 3 Управлінні ЦСО «А» (з дислокацією в м.Сімферополь АР Крим) та перебування позивача до 10 березня 2014 року на квартирному обліку Управління Служби безпеки України в Автономній Республіці Крим, яка наразі є тимчасово окупованою територією України внаслідок збройної агресії Російської Федерації, суд вірно прийняв до уваги вищезазначені законодавчі положення у взаємозв'язку з приписами Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» від 15 квітня 2014 року №1207-VII.
Згідно ч. 1 ст. 18 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» громадянам України гарантується дотримання у повному обсязі їхніх прав і свобод, передбачених Конституцією України, у тому числі соціальних, трудових, виборчих прав та права на освіту, після залишення ними тимчасово окупованої території.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов правильного висновку про те, що позивачеві гарантуються його житлові права у тому обсязі, в якому він набув їх в Автономній Республіці Крим, у тому числі й право на перебування на квартирному обліку органів СБ України.
Представником відповідача - ГУСБУ у м. Києві та Київській області в суді першої інстанції не заперечувалось право позивача на перебування на квартирному обліку Служби безпеки України як особи, що потребує поліпшення житлових умов. Проте, представник СБ України зазначив, що позивач має бути зарахований на квартирний облік за місцем свого проживання - виконавчим комітетом Ірпінської міської ради, оскільки чинним законодавством не передбачено зарахування на квартирний облік осіб, які не проходили службу в Центральному апараті, та не визначено механізму забезпечення житлових прав військовослужбовців Служби безпеки України у відставці, які залишили тимчасово окуповану територію України.
Україна є соціальною, правовою державою, в якій визнається і діє принцип верховенства права (статті 1, частина перша статті 8 Конституції України).
У Рішенні від 2 листопада 2004 року № 15-рп/2004 Конституційний Суд України зазначив, що «верховенство права - це панування права в суспільстві. Верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність, зокрема у закони, які за своїм змістом мають бути проникнуті передусім ідеями соціальної справедливості, свободи, рівності».
Складовою верховенства права є правова визначеність, яка, зокрема, знаходить свій вияв у принципі законних (легітимних) очікувань.
Європейський суд з прав людини у справі Івонн Ван Дайн проти Міністерства внутрішніх справ (Yvonne Van Duyn v. Home Office 04.12.1974) висловив правову позицію, за якою принцип юридичної визначеності означає, що зацікавлені особи повинні мати змогу покладатися на зобов'язання, взяті державою, навіть якщо такі зобов'язання містяться у законодавчому акті, який загалом не має автоматичної прямої дії. Така дія зазначеного принципу пов'язана з іншим принципом - відповідальності держави. При цьому, якщо держава чи орган публічної влади схвалили певну концепцію (в даному випадку - це взяття військовослужбовця на квартирний облік та надання військовослужбовцям гарантій забезпечення їх житлом або за їхнім бажанням надання грошової компенсації за належне житло), ця держава чи орган вважатимуться такими, що діють протиправно, якщо відступлять від такої політики чи поведінки, зокрема, щодо фізичних осіб без завчасного повідомлення про зміни в такій політиці чи поведінці, оскільки схвалення такої політики чи поведінки дало підстави для виникнення обґрунтованих сподівань у фізичних осіб стосовно додержання державою чи органом публічної влади такої політики чи поведінки.
Відтак, обгрунтованими (легітимними) сподіваннями особи є очікування можливості ефективного здійснення певного права, як прямо гарантованого, так і опосередкованого (того, яке випливає з інших прав), у разі, якщо особа прямо не виключена з кола тих, хто є носіями цих прав (рішення Європейського суду з прав людини у справах Баятян проти Вірменії від 27 жовтня 2009 року, Брауер проти Німеччини від 28 травня 2009 року).
Враховуючи вищевикладене,суд вірно не прийняв до уваги посилання відповідача - Служби безпеки України на відсутність правового механізму забезпечення житлових прав військовослужбовців Служби безпеки України, які залишили тимчасово окуповану території України, як належну правову підставу для відмови ОСОБА_1 у зарахуванні його на квартирний облік Служби безпеки України.
Конституція України виокремлює певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать громадяни, які відповідно до статті 17 Конституції України перебувають на службі у військових формуваннях та правоохоронних органах держави, забезпечуючи суверенітет і територіальну цілісність України, її економічну та інформаційну безпеку, а саме - у Збройних Силах України, органах Служби безпеки України, міліції, прокуратури, охорони державного кордону України, податкової міліції, Управління державної охорони України, державної пожежної охорони, Державного департаменту України з питань виконання покарань тощо (рішення Конституційного Суду України від 6 липня 1999 року № 8-рп/99 у справі щодо права на пільги та від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002 у справі щодо пільг, компенсацій і гарантій).
Суд наголошує, що проходження служби у вищезазначених органах покладає на громадян, які перебувають на такій службі, додаткові обов'язки і відповідальність. Так, на Службу безпеки України покладається у межах визначеної законодавством компетенції захист державного суверенітету, конституційного ладу, територіальної цілісності, економічного, науково-технічного і оборонного потенціалу України, законних інтересів держави та прав громадян від розвідувально-підривної діяльності іноземних спеціальних служб, посягань з боку окремих організацій, груп та осіб, а також забезпечення охорони державної таємниці. До завдань Служби безпеки України також входить попередження, виявлення, припинення та розкриття злочинів проти миру і безпеки людства, тероризму, корупції та організованої злочинної діяльності у сфері управління і економіки та інших протиправних дій, які безпосередньо створюють загрозу життєво важливим інтересам України (стаття 2 Закону України «Про Службу безпеки України» від 25 березня 1992 року №2229-XII).
Отже, визначений законами України відповідно до положень статті 17 Конституції України комплекс організаційно-правових та економічних заходів, спрямованих на забезпечення соціального захисту військовослужбовців та працівників правоохоронних органів, зумовлений не їх непрацездатністю або відсутністю достатніх засобів для існування (стаття 46 Конституції України), а особливістю професійних обов'язків, пов'язаних з ризиком для життя та здоров'я, певним обмеженням конституційних прав і свобод, у тому числі права заробляти матеріальні блага для забезпечення собі і своїй сім'ї рівня життя, вищого за прожитковий мінімум. Тобто, соціальні гарантії військовослужбовців та працівників правоохоронних органів випливають з характеру покладених на них службових обов'язків у зв'язку з виконанням ними державних функцій (абзаци десятий, одинадцятий пункту 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України у справі про соціальний захист військовослужбовців та працівників правоохоронних органів від 17 березня 2004 року №7-рп/2004).
Крімцього, за змістом статті 28 Закону України «Про Службу безпеки України» пенсіонери Служби безпеки України знаходяться під захистом держави.
Таким чином, суд дійшов обгрунтованого висновку, що житлові права позивача підлягають відновленню шляхом зарахування його на квартирний облік, що ведеться в органах Служби безпеки України.
Доводи апеляційної скарги щодо відсутності правового механізму забезпечення житлових прав військовослужбовців Служби безпеки України, які залишили тимчасово окуповану територію України, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки це не є правовою підставою для відмови ОСОБА_1 у зарахуванні його на квартирний облік Головного Управління Служби безпеки України у м. Києві та Київській області та не позбавляє особу права, яке гарантоване Державою Україна, в якій права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Представник позивача в судовому засіданні в апеляційному суді пояснив, що представник відповідача в суді першої інстанції на останніх судових засіданнях зазначив, що питання постановки ОСОБА_1 на квартирний облік буде вирішено на Житлово - побутовій комісії ЦУ СБУ, у зв'язку з чим просив декілька разів відкласти розгляд справи.
Апеляційним судом встановлено, що питання ОСОБА_1 щодо постановки на квартирний облік до цього часу відповідачем не вирішено на Житлово - побутовій комісії, відповідна комісія так і не зібралась. Жодних дій зі сторони відповідача щодо ініціювання прийняття відповідного закону або нормативно - правового акту, який би врегулював спірні правовідносини не вчинено.
Доводи апеляційної скарги, що в даному випадку позивач не позбавлений права звернутися до виконавчого комітету Ірпінської міської ради із заявою щодо зарахування його на квартирний облік за місцем проживання і реалізації своїх житлових прав, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки відповідно до Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» ОСОБА_1 гарантуються його житлові права у тому обсязі, в якому він набув їх в АР Крим, у тому числі й право на перебування на квартирному обліку органів Служби безпеки України, за місцем його теперішнього фактичного проживання.
Доводи апеляційної скарги щодо безпідставного застосування судом до ОСОБА_1 гарантій, визначених Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та іншими нормативно - правовими актами, які передбачені для військовослужбовців, оскільки ОСОБА_1 з 2009 року був звільнений з військової служби в запас за станом здоров'я, колегія суддів не приймає до уваги, враховуючи, що відповідно до Закону України «Про Службу безпеки України» пенсіонери Служби безпеки України знаходяться під захистом держави. Таким чином, вони мають такі ж права та гарантії згідно чинного законодавства, як і особи, які проходять військову службу в органах та підрозділах Служби безпеки України.
Таким чином, доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують та не впливають на правильність ухваленого у справі рішення.
Оскільки рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, колегія суддів не вбачає підстав для його скасування.
Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 376, 381-384 ЦПК України, суд,-
Апеляційну скаргу представника Служби безпеки України - Доманчука Олексія Петровича - залишити без задоволення.
Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 19 лютого 2018 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, може бути оскаржена до Верховного Суду шляхом подання касаційної скарги до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови буде складено протягом п'яти днів з дня проголошення.
Повний текст постанови складено 21 червня 2018 року.
Головуючий Рубан С.М.
Судді Желепа О.В.
Іванченко М.М.