05 червня 2018 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду міста Києва у складі:
головуючого судді - ОСОБА_1
суддів - ОСОБА_2 , ОСОБА_3
за участю секретаря - ОСОБА_4
прокурора - ОСОБА_5
захисника - ОСОБА_6
обвинуваченого - ОСОБА_7
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Апеляційного суду міста Києва матеріали провадження за клопотанням начальника Управління міжнародної правової допомоги Департаменту міжнародного права Міністерства юстиції України про приведення вироку суду Російської Федерації у відповідність із законодавством України за апеляційною скаргою захисника ОСОБА_6 подану в інтересах засудженого ОСОБА_7 на ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 28 лютого 2018 року, -
Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 28.02.2018 року за клопотанням Міністерства юстиції України вирок Сургутського міського суду Ханти-Мансійського автономного округу-югри, Тюменської області, Російської федерації, від 24 березня 2014 року відносно ОСОБА_7 , засудженого за ч.1 ст. 30, ч.5 ст. 228.1 КК Російської Федерації був приведений у відповідність із законодавством України та визначено, що відповідальність за вчинення злочину, за який ОСОБА_7 засуджений цим вироком, згідно Закону України про кримінальну відповідальність передбачає відповідальність за ч.3 ст. 307 КК і постановлено вважати ОСОБА_7 засудженим за ч.3 ст. 307 КК України, з урахуванням положень ч.ч. 1, 2 ст. 69 КК України, до покарання у виді позбавлення волі строком на 8 (вісім) років без конфіскації майна.
На вказану ухвалу захисник засудженого ОСОБА_7 - ОСОБА_6 подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на незаконність прийнятого судом рішення, яке, на думку захисника,погіршує правове становище засудженого ОСОБА_7 у зв'язку з незаконною кримінально-правовою кваліфікацією діяння останнього, що потягло помилкове визначення покарання, яке підлягає відбуванню засудженим, просить змінити ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 28.02.2018 року, визначивши кваліфікацію вчинених ОСОБА_7 дій за ч.1 ст. 14, ч.3 ст. 307 КК України і визначити ОСОБА_7 покарання у вигляді 6 (шести) років позбавлення волі та із застосуванням положень ст. 69 КК України вважати останнього засудженим до остаточного покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років без конфіскації майна, а також на підставі ч.5 ст. 72 КК України (в редакції Закону №838- VIII від 26.11.2015 року) зарахувати ОСОБА_7 у строк відбування покарання строк його перебування під вартою з 08.06.2013 по 15.04.2014 року з розрахунку один день попереднього ув'язнення за два дні позбавлення волі та звільнити ОСОБА_7 з під варти у залі суду, як особу, яка повністю відбула визначене йому українським судом покарання.
Також в обгрунтування своєї апеляційної скарги посилається на порушення судом вимог ч.2, ч.3 ст. 416 КПК України та зазначає, що в даному випадку повторно розглядаючи дану справу після її повернення на новий розгляд Апеляційним судом міста Києва, Шевченківський районний суд міста Києва своєю ухвалою від 28.02.2018 року при приведенні вироку суду Російської Федерації у відповідність до законодавства України визначив правову кваліфікацію дій ОСОБА_7 як закінчений злочин за ч.3 ст. 307 КК України, замість замаху на злочин за ч.3 ст. 307 КК України, як було визначено місцевим судом при першому розгляді справи, що є істотним порушенням кримінального процесуального закону.
При цьому вказує, що висновок суду першої інстанції про наявність в діях ОСОБА_7 закінченого злочину виходить за межі висновків вироку Сургутського міського суду Ханти-Мансійського автономного округу-югри Тюменської області Російської Федерації від 24 березня 2014 року, а тому на переконання апелянта, Шевченківський районний суд міста Києва не мав права змінювати фабулу обвинувачення ОСОБА_7 , виходячи за межі обвинувачення, затвердженого вироком суду Російської Федерації, адже за законодавством Російської Федерації зберігання наркотичних засобів є окремим видом злочину, проте російський суд кваліфікував діяння ОСОБА_7 саме як готування до збуту наркотичних речовин, що згідно законодавства України є злочином, передбаченим саме ч.1 ст. 14, ч.3 ст. 307 КК України.
Заслухавши доповідь судді, пояснення захисника ОСОБА_6 та засудженого ОСОБА_7 на підтримку доводів апеляційної скарги; думку прокурора, який заперечував проти поданої апеляційної скарги, посилаючись на законність і обгрунтованість прийнятого судом рішення, та просив залишити ухвалу суду першої інстанції без зміни; перевіривши матеріали провадження та обговоривши апеляційні доводи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.
Так, передача засуджених для відбування покарання, з однієї держави до іншої, регулюється Конвенцією про передачу засуджених осіб 1983 року та ст. 606 КПК України.
Згідно ст. 9 Конституції України, чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.
Відповідно до Конвенції про передачу засуджених осіб від 21 березня 1983 року, яка набрала чинності для України з 01 січня 1996 року, передбачено можливість передачі особи, засудженої на території однієї держави, на територію іншої держави, відповідно до положень цієї Конвенції, для відбування призначеного їй покарання (стаття 2) шляхом продовження виконання вироку одразу або на основі судової чи адміністративної постанови згідно із положеннями статті 10 або визнання вироку з використанням судової або адміністративної процедури своєї держави і, таким чином, заміни міри покарання, призначеної в державі винесення вироку, мірою покарання, передбаченою законодавством держави виконання вироку за такий самий злочин, згідно з положеннями статті 11 цієї Конвенції.
За приписами ч.3 ст. 609 КПК України, Міністерство юстиції України в разі прийняття рішення щодо прийняття громадянина України, засудженого судом іноземної держави, для подальшого відбування покарання на території України, звертається до суду з клопотанням про приведення вироку суду іноземної держави у відповідність із законодавством України.
Згідно ч.1 ст. 610 КПК України, клопотання Міністерства юстиції України про приведення вироку суду іноземної держави у відповідність із законодавством України розглядає суд першої інстанції за останнім відомим місцем проживання засудженої особи в Україні або за місцем знаходження Міністерства юстиції України.
19.02.2016 року начальник Управління міжнародної правової допомоги Департаменту міжнародного права Міністерства юстиції України- ОСОБА_8 , звернувся до Шевченківського районного суду м. Києва з клопотанням про приведення вироку суду Російської Федерації відносно громадянина України ОСОБА_7 ІНФОРМАЦІЯ_1 у відповідність до законодавства України.
Під час розгляду цього клопотання судом першої інстанції встановлено, що вироком Сургутського міського суду Ханти-Мансійського автономного округу-югри, Тюменської області, Російської федерації від 24.03.2014 року громадянин України ОСОБА_7 визнаний винним у вчиненні готування до незаконного збуту наркотичних речовин в особливо великих розмірах, оскільки злочин не було доведено до кінця з причин, що не залежали від його волі, тобто у вчиненні злочину, передбаченого ч.1 ст. 30, ч.5 ст. 228.1 КК РФ та йому призначено покарання за ч.1 ст. 30, ч.5 ст. 228.1 КК РФ із застосуванням ст. 64 КК РФ та призначено покарання у виді позбавлення волі строком на 8 років без позбавлення права займати певні посади, займатися певною діяльністю, без накладення штрафа, з відбуванням покарання у виправній колонії суворого режиму.
Вказаним вироком встановлено, що ОСОБА_7 07 червня 2013 року в період часу з 14 до 15 години, знаходячись поблизу будинку №23/2 по вул.Університетській в м. Сургуті ХМАО-Юрги, маючи умисел, направлений на незаконний збут наркотичних засобів на території м. Сургут, переслідуючи корисні цілі, у іншої особи придбав наркотичні засоби, відповідно до переліку зазначеному у вказаному вироку. Вказані наркотичні засоби ОСОБА_7 зберігав як при собі, так і в квартирі за місцем свого мешкання. Свій злочинний умисел, спрямований на незаконний збут наркотичних засобів, загальною масою 7 219,143 грам, ОСОБА_7 не зміг довести до кінця, оскільки його злочинна діяльність була припинена співробітниками правоохоронних органів, а наркотичні засоби вилучені з незаконного обігу.
Строк відбування покарання ОСОБА_7 визначено з 24 березня 2014 року, із зарахуванням відбутого строку тримання під вартою з 08 червня 2013 року по 23 березня 2014 року включно.
Вказаний вирок в апеляційному порядку не оскаржувався та відповідно до копії розпорядження про його виконання (а.с. 18) вирок набрав законної сили 15.04.2014 року.
Засуджений ОСОБА_7 відбував покарання в ФКУ «Виправна колонія №14 УФСВП Росії по Ханти-Мансійському автономному округу-югри і за його письмовою заявою виявив бажання не відбуту частину покарання в подальшому відбувати в Україні. останнє відоме місце проживання якого в Україні є АДРЕСА_1 .
25 січня 2016 року Міністерством юстиції України згідно наказу №215/5 прийнято рішення про прийняття в Україну засудженого судом Російської Федерації громадянина України ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Ухвалюючи рішення про приведення вказаного вироку у відповідність до законодавства України, суд обгрунтовано зазначив, що відповідно до діючого законодавства України, відповідальність за вчинення ОСОБА_7 того діяння, за вчинення якого він був засуджений вироком Сургутського міського суду Ханти-Мансійського автономного округу-югри, Тюменської області, Російської федерації від 24.03.2014 року, повністю охоплюється диспозицією ч.3 ст. 307 КК України, якою передбачена відповідальність, зокрема за незаконне придбання, зберігання з метою збуту наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів в особливо великих розмірах і за приписами, викладеними у Постанові Пленуму Верховного суду України №4 від 26.04.2002 року «Про судову практику в справах про злочини у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів», злочини, передбачені статтями 307, 309 або 311 КК України, визнаються закінченими з моменту вчинення однієї із зазначених у диспозиціях цих статей альтернативних дій. У випадках, коли винна особа вчинила одну або декілька зазначених дій, але не встигла вчинити іншу дію із тих, які охоплювались її умислом, скоєне слід розглядати як закінчений злочин за виконаними діями, а незавершена дія окремої кваліфікації як готування до злочину або як замах на злочин не потребує.
Враховуючиту обставину, що свій злочинний умисел, спрямований на незаконний збут наркотичних засобів, загальною масою 7 219,143 грам, ОСОБА_7 не зміг довести до кінця, оскільки його злочинна діяльність була припинена співробітниками правоохоронних органів, а наркотичні засоби вилучені з незаконного обігу, колегія суддів вважає, що за Законом України про кримінальну відповідальність дана обставина не впливає на кваліфікацію дій ОСОБА_7 , оскільки такі дії останнього самі по собі утворюють склад кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст. 307 КК України.
Крім того, вирішуючи питання про приведення вироку іншої держави відносно ОСОБА_7 у відповідність до законодавства України, суд першої інстанції у своєму рішенні зазначив, що встановлені вироком Сургутського міського суду Ханти-Мансійського автономного округу-югри Тюменської області від 24.03.2014 року обставини, що пом'якшують покарання ОСОБА_7 , а саме його явка з повинною, повне визнання вини, активне сприяння розкриттю злочину, щире каяття, які, у сукупності з молодим віком засудженого, є достатньою підставою для застосування вимог ч.1 та ч.2 ст. 69 КК України при визначенні покарання та обгрунтовано визначив строк покарання засудженому ОСОБА_7 аналогічний строку, який був визначений вироком Сургутського міського суду Ханти-Мансійського автономного округу-югри Тюменської області від 24.03.2014 року, а саме 8 років позбавлення волі.
З таким рішенням колегія суддів повністю погоджується та вважає, що воно відповідає вимогам ст. 3 Конвенції про передачу засуджених осіб, умовам передачі громадянина України ОСОБА_7 для відбування покарання в Україну та вимогам статті 10 Конвенції, оскільки таке покарання за своїм характером та тривалістю не буде більш суворим, ніж покарання, призначене у державі ухвалення вироку, і не перевищуватиме максимальних строків позбавлення волі, передбачених законодавством України.
При цьому суд вірно зазначив, що визначення судом виду кримінально-виконавчої установи, в якій засудженому належить відбувати покарання, діючим законодавством України не передбачено.
Також обгрунтованим є рішення суду першої інстанції і в частині зарахування ОСОБА_7 у строк відбування покарання, строку його попереднього ув'язнення, а саме перебування під вартою з 08 червня 2013 року по 15 квітня 2014 року з розрахунку один день попереднього ув'язнення за два дні позбавлення волі на підставі ч. 5 ст. 72 КК України (в редакції Закону №838-УІІІ від 26.11.2015 р.) який згідно даних вироку Сургутського міського суду Ханти-Мансійського автономного округу-югри Тюменської області від 24 березня 2014 року утримувався під вартою з 08 червня 2013 року до набрання цим вироком законної сили 15 квітня 2014 року.
Таким чином, переглядаючи судове рішення про приведення у відповідність до законодавства України вироку іншої держави відносно громадянина України ОСОБА_7 засудженого за ч.1 ст. 30, ч.5 ст. 228.1 КК Російської Федерації, колегія суддів повністю погоджується з його висновками, що відповідно до діючого законодавства України, відповідальність за вчинення ОСОБА_7 того діяння, за вчинення якого він був засуджений вироком Сургутського міського суду Ханти-Мансійського автономного округу-югри, Тюменської області, Російської федерації від 24.03.2014 року, повністю охоплюється диспозицією ч.3 ст. 307 КК України, якою передбачена відповідальність, зокрема за незаконне придбання, зберігання з метою збуту наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів в особливо великих розмірах, а тому правову концепцію доводів апеляційної скарги захисника щодо незаконності кримінально-правової кваліфікації діяння ОСОБА_7 в результаті якої останньому помилково визначено покарання та необхідності кваліфікації вчинених ОСОБА_7 дій за ч.1 ст. 14, ч.3 ст. 307 КК України, колегія суддів вважає хибною.
Посилання захисника в апеляційній скарзі на порушення судом першої інстанції вимог ч.2, ч.3 ст. 416 КПК України, який після скасування апеляційним судом ухвали Шевченківського районного суду м. Києва від 29.04.2016 року та повернення справи на новий розгляд, своєю ухвалою від 28.02.2018 року при приведенні вироку суду Російської Федерації у відповідність до законодавства України визначив, що відповідальність за кримінальне правопорушення у вчиненні якого ОСОБА_7 визнано винним та засуджено вироком Сургутського міського суду Ханти-Мансійського автономного округу-югри Тюменської області від 24.03.2014 року, передбачена ч.3 ст. 307 КК України як закінчений злочин замість замаху на злочин за ч. 2 ст.15, ч.3 ст. 307 КК України, як було визначено місцевим судом при першому розгляді даної справи, який визначив правову кваліфікацію дій ОСОБА_7 як замах на вчинення злочину передбаченого ч. 3 ст. 307 КК України, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 17 січня 2018 року була скасована попередня ухвала Шевченківського районного суду м. Києва від 29.04.2016 року, на яку посилається захисник у своїй апеляційній скарзі, лише з підстав істотного порушення судом вимог кримінального процесуального закону, а саме вимог ст. 20 КПК України щодо забезпечення права засудженого ОСОБА_7 на захист під час розгляду судом питання про приведення вироку іншої держави у відповідність до законодавства України.
За наведеного, колегія суддів вважає ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 28.02.2018 року про приведення вироку Сургутського міського суду Ханти-Мансійського автономного округу-югри Тюменської області від 24.03.2014 року відносно засудженого ОСОБА_7 у відповідність із законодавством України законною та обгрунтованою і підстав для її зміни, про що ставиться питання в апеляційній скарзі захисника ОСОБА_6 , не вбачає.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 404, 407 КПК України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_6 , який діє в інтересах засудженого ОСОБА_7 - залишити без задоволення, а ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 28 лютого 2018 року відносно засудженого ОСОБА_7 - без зміни.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня її проголошення, а засудженим, який тримається під вартою у той самий строк з дня вручення йому копії ухвали.
Судді: _______________ _______________ __________________
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3