Справа № 11-кп/796/1093/2018 Головуючий у І-й інстанції: ОСОБА_1
Категорія: ч.2 ст. 185 КК України Доповідач: ОСОБА_2
13 червня 2018 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду міста Києва у складі:
Головуючого судді ОСОБА_2
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4
секретаря судового засідання ОСОБА_5
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Апеляційного суду міста Києва кримінальне провадження № 12018100090000686, внесене до ЄРДР 22.01.2018 року, по обвинуваченню:
ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 , раніше неодноразово судимого, востаннє: 31.08.2017 року Солом'янським районним судом м. Києва за ч. 1 ст. 185, ч. 2 ст. 15, ч. 2 ст. 185, ч. 2 ст. 185, ст. 70 КК України на 3 роки позбавлення волі та 18.01.2018 року ухвалою Апеляційного суду м. Києва звільнений по відбуттю строку покарання,-
обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 185 КК України,
за апеляційною скаргою обвинуваченого ОСОБА_6 на вирок Солом'янського районного суду м. Києва від 22 лютого 2018 року,
за участю сторін кримінального провадження:
прокурора - ОСОБА_7
обвинуваченого - ОСОБА_6
Вироком Солом'янського районного суду м. Києва від 22 лютого 2018 року ОСОБА_6 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 15, ч.2 ст. 185 КК України і призначено йому покарання у виді 1 року позбавлення волі.
Строк відбування покарання ОСОБА_6 обчислено з 22.01.2018 року.
Вироком суду ОСОБА_6 визнаний винним у тому, що він будучи раніше судимим, 22.01.2018 року, в період часу з 16 год. по 17.30 год., перебуваючи в торгівельному залі "Мегамаркет" ТРЦ «Космополіт», що по вул. Гетьмана, 6-б у м. Києві, переконавшись, що за його діями ніхто не спостерігає, повторно таємно викрав чуже майно, яке належить ТОВ "ТВИЧ", а саме: жувальні гумки «Орбіт Соковитий кавун», в кількості 61 шт., «Орбіт WinterFresh», в кількості 56 шт., на загальну суму 947,70 грн. без ПДВ, 1137,24 грн. з ПДВ. Після чого, ОСОБА_6 , сховавши викрадене у рукави куртку, в яку був одягнений, пройшов касову зону та направився до виходу з магазину, проте, не довів свої дії до кінця з причин, що не залежали від його волі, оскільки був зупинений охороною.
В апеляційній скарзі обвинувачений ОСОБА_6 , не оспорюючи фактичні обставини справи та кваліфікацію своїх дій, посилаючись на неправильне застосування закону України по кримінальну відповідальність, просить вирок суду змінити в частині призначеного покарання.
Вважає вирок суду несправедливим в частині призначеного покарання, таким, що не відповідає ступеню тяжкості та особливостям вчиненого злочину, а також особі обвинуваченого.
Зазначає, що суд першої інстанції не в повній мірі врахував його особу, його молодий вік, те, що він залишився сиротою, виховувався в дитячому будинку та інтернаті, за місцем реєстрації характеризується позитивно, на обліку у лікарів: нарколога і психіатра не перебуває.
Вважає, що суд не в повній мірі визнав обставиною, що пом'якшує покарання - сприяння розкриттю злочину та усунення шкоди, заподіяної кримінальним правопорушенням.
ОСОБА_6 також звертає увагу, що судом першої інстанції не взято до уваги усну угоду про примирення між ним та прокурором на підставі ст. 75 КК України.
Заслухавши доповідь судді, пояснення сторін кримінального провадження, провівши судові дебати, вислухавши останнє слово обвинуваченого, перевіривши доводи апеляційної скарги та вивчивши матеріали кримінального провадження, колегія суддів приходить до наступного.
Висновок суду першої інстанції про доведеність винуватості ОСОБА_6 у вчиненні ним кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 15, ч. 2 ст. 185 КК України за обставин викладених у вироку, є обґрунтованим, відповідає фактичним обставинам кримінального провадження, підтверджується наявними у ньому доказами, які досліджувалися в порядку, визначеному ч. 3 ст. 349 КПК України і ніким з учасників судового провадження не оспорювалися раніше і не оспорюються тепер, а тому колегія суддів не переглядає його відповідно до вимог ч. 1 ст. 404 КПК України.
За встановлених судом фактичних обставин, кваліфікація дій ОСОБА_6 за ч. 2 ст. 15, ч. 2 ст. 185 КК України, як закінчений замах на таємне викрадення чужого майна (крадіжка), не доведений до кінця з причин, що не залежали від його волі, вчинений повторно, є правильною, і це в апеляційній скарзі не оспорюється.
Відповідно до вимог ч.ч. 1, 2 ст. 65 КК України особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання в межах, установлених у санкції статті (її частини); відповідно до положень Загальної частини цього Кодексу; враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. Більш суворий вид покарання з числа передбачених за вчинений злочин призначається лише у разі, якщо менш суворий вид покарання буде недостатній для виправлення особи та попередження вчинення нею нових злочинів.
Тобто, виходячи із вказаної мети та принципів справедливості, співмірності і індивідуалізації покарання, воно повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного, з урахуванням обставин, які його пом'якшують і обтяжують.
На думку колегії суддів, обираючи вид та розмір покарання ОСОБА_6 за вчинений ним злочин, суд першої інстанції не в повній мірі дотримався зазначених вимог.
Так, суд першої інстанції при обранні ОСОБА_6 виду та розміру покарання, крім ступеню тяжкості вчиненого ним кримінального правопорушення, яке згідно зі ст. 12 КК України відноситься до злочину середньої тяжкості, врахував щире каяття обвинуваченого, що визнав обставиною, яка пом'якшує покарання, відсутність обставин, що обтяжують покарання, і прийняв до уваги дані про особу обвинуваченого, який раніше неодноразово судимий, до затримання не працював, доходу не мав, за місцем реєстрації не проживав, постійного місця проживання у м. Києві не мав, має посередню характеристику за місцем відбування покарання, на обліку у лікарів нарколога та психіатра не перебував, та призначив покарання у виді позбавлення волі у розмірі достатньому, на його думку, для виправлення обвинуваченого та попередження вчинення ним нових злочинів.
Також, суд 1-ї інстанції зробив висновок щодо неможливості застосування відносно ОСОБА_6 положень ст. 75 КК України, з яким колегія суддів погоджується і доводи апеляційної скарги цього не спростовують.
Усна угода про примирення між прокурором і обвинуваченим, на яку посилається ОСОБА_6 в апеляційній скарзі, як на підставу для застосування до нього ст. 75 КК України, не може бути узята до уваги колегією суддів, оскільки зазначена форма укладення угоди не створює жодних юридичних наслідків.
Разом з тим, колегія суддів вважає, що суд 1-ї інстанції не в повній мірі врахував вимоги ч. 2 ст. 65 КК України, і за умови, коли санкція норми, за якою особу визнано винною, нарівні з позбавленням волі на певний строк передбачає більш м'які види покарання, при постановленні вироку не обговорив питання про призначення покарання, не пов'язаного з позбавленням волі, а в разі обрання покарання у виді позбавлення волі, не вмотивував це рішення у вироку і не зазначив, чому менш суворий вид покарання, аніж позбавлення волі, не може забезпечити виправлення обвинуваченого та попередити вчинення ним нових злочинів, оскільки санкцією ч. 2 ст. 185 КК України передбачено, що крадіжка, вчинена повторно, карається арештом на строк від трьох до шести місяців або обмеженням волі на строк до п'яти років або позбавленням волі на той самий строк.
При цьому суд не звернув увагу і на іншу норму Кримінального Кодексу України, а саме - на ст. 68 щодо призначення покарання за незакінчений злочин, який відрізняється як характером вчиненого злочинного діяння, так і особливостями злочинного результату, який у зв'язку з відсутністю суспільно-небезпечних наслідків діяння, визначається менш небезпечним, ніж закінчений злочин, а отже і вид обраного покарання за такий злочин має бути менш суворим, ніж за закінчений злочин.
Крім того, судом у цьому конкретному кримінальному провадженні не враховано об'єкт посягання, який не представляє собою значної матеріальної цінності, що шкода, завдана обвинуваченим, відшкодована у повному обсязі, особу обвинуваченого, який є молодою людиною, свою вину визнав повністю та щиро кається у вчиненому, і вважає, що один з альтернативних видів покарання, передбачений санкцією ч. 2 ст. 185 КК України, а саме - арешт на певний термін, який також обмежує право особи на свободу пересування, як і позбавлення волі, може бути застосований у даному випадку до обвинуваченого, як необхідний і достатній для забезпечення досягнення цілей покарання, та який за своїм видом і розміром буде пропорційним вчиненому.
На підставі наведеного, апеляційна скарга обвинуваченого підлягає частковому задоволенню, а вирок суду першої інстанції відносно ОСОБА_6 зміні в частині призначеного йому покарання.
Керуючись ст. ст. 404, 405, 407, 418 КПК України, колегія суддів,
Апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_6 задовольнити частково.
Вирок Солом'янського районного суду міста Києва від 22 лютого 2018 року відносно ОСОБА_6 змінити в частині призначеного покарання, пом'якшивши його до 4 (чотирьох) місяців 22 (двадцяти двох) днів арешту.
Зарахувати ОСОБА_6 в строк відбування покарання строк тримання його під вартою з 22.01.2018 по 13.06.2018 включно.
Звільнити ОСОБА_6 з-під варти в залі суду у зв'язку з повним відбуттям призначеного покарання.
В іншій частині вирок суду залишити без зміни.
Касаційна скарга може бути подана до суду касаційної інстанції протягом трьох місяців з дня проголошення судового рішення судом апеляційної інстанції.
Судді _______________ _______________ _______________
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4