Постанова
Іменем України
13 червня 2018 року
м. Київ
справа № 450/2824/15-ц
провадження № 61-2736св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Висоцької В. С.,
суддів: Лесько А. О., Мартєва С. Ю., Фаловської І. М., Штелик С. П. (суддя-доповідач)
учасники справи:
позивач: ОСОБА_1,
відповідачі: ОСОБА_2, Солонківська сільська рада Пустомитівського району Львівської області, Нагорянський сільськогосподарський кооператив Пустомитівського району Львівської області, фермерське господарство «Нагорянка», фермерське господарство «Дрофа»,
третя особа, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору, - ОСОБА_3,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 27 січня 2017 року у складі судді Данилів Є. О. та ухвалу апеляційного суду Львівської області від 13 грудня 2017 року у складі суддів: Мельничук О. Я., Крайник Н. П., Савуляк Р. В.,
Відповідно до пункту 4 розділу XIII Перехідні положення ЦПК України у редакції Закону України № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
У листопаді 2015 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_2, Солонківської сільської ради Пустомитівського району Львівської області, фермерського господарства «Нагорянка», фермерського господарства «Дрофа» про усунення перешкод у користуванні житлом, скасування рішення про надання права власності, скасування свідоцтва про право власності, скасування реєстрації права власності.
На обґрунтування позову зазначала, що квартиру АДРЕСА_1 згідно з ордером № 55 від 09 червня 1987 року було надано у користування ОСОБА_2 на сім'ю, яка складається із шести осіб. Разом з тим, батько приватизував квартиру одноособово без урахування тих обставин, що на момент приватизації вона була неповнолітньою та також мала право на частку у спірній квартирі. Отримавши квартиру у власність незаконно та з порушенням прав інших членів родини, відповідач ОСОБА_2 чинить їй перешкоди у користуванні житлом.
Посилаючись на вказані обставини, ОСОБА_1 просила визнати незаконним та скасувати рішення засідання правління сільськогоспо-дарського виробничого кооперативу «Нагорянський» від 22 листопада 1994 року № 36, видане 29 серпня 1996 року, про визнання за ОСОБА_2 права власності на квартиру АДРЕСА_1; визнати незаконним та скасувати свідоцтво від 10 лютого 1997 року про право власності на квартиру, видане на ім'я ОСОБА_2; визнати незаконною та скасувати реєстрацію права власності на квартиру; зобов'язати ОСОБА_2 не чинити їй перешкоди в користуванні квартирою шляхом вселення до квартири.
ОСОБА_3 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_2, Солонківської сільської ради Пустомитівського району Львівської області, Нагорнянського сільськогосподарського кооперативу Пустомитівського району Львівської області, обласного комунального підприємства Львівської обласної ради «Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки» про скасування рішення про надання права власності, скасування свідоцтва про право власності, скасування реєстрації права власності.
Зазначала, що квартира АДРЕСА_1 є її єдиним житлом, до якого вона вселилася як член сім'ї ОСОБА_2 (дочка) та завжди вважала себе співвласником спірної квартири, що надавалася їхній сім'ї як багатодітній, тому площа квартири була розрахована й на неї. На момент приватизації квартири вона була неповнолітньою, тому не мала можливості вчиняти дії щодо оформлення права власності на неї. Батько свідомо не включив її та інших дітей у приватизацію квартири з метою її одноособового привласнення. Із копії позовної заяви батька про визнання її такою, що втратила право користування квартирою, вона дізналася про порушення своїх прав на житло. Враховуючи те, що позовну заяву вона отримала у січні 2016 року, строк звернення до суду нею не пропущено.
Посилаючись на вказані обставини, просила визнати незаконним та скасувати рішення засідання правління сільськогосподарського виробничого кооперативу «Нагорянський» від 22 листопада 1994 року № 36, видане 29 серпня 1996 року, про визнання за ОСОБА_2 права власності на квартиру АДРЕСА_1; визнати незаконним та скасувати свідоцтво від 10 лютого 1997 року про право власності на квартиру, видане на ім'я ОСОБА_2; визнати незаконною та скасувати реєстрацію права власності на квартиру.
Рішенням Пустомитівського районного суду Львівської області від 27 січня 2017 року позов ОСОБА_1 задоволено, позовні вимоги ОСОБА_3 задоволено. Визнано незаконним та скасовано рішення засідання правління сільськогосподарського виробничого кооперативу «Нагорянський» від 22 листопада 1994 року № 36, видане 29 серпня 1996 року № 153, про визнання за ОСОБА_2 права власності на квартиру АДРЕСА_1.Визнано незаконним та скасовано свідоцтво від 10 лютого 1997 року про право власності на квартиру АДРЕСА_1, видане на ім'я ОСОБА_2 Визнано незаконним та скасовано реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1, здійснену обласним комунальним підприємством Львівської обласної ради «Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки» № 50.Зобов'язано ОСОБА_2 не чинити ОСОБА_1 перешкоди у користуванні квартирою АДРЕСА_1 шляхом вселення ОСОБА_1 до квартири АДРЕСА_1. Вирішено питання про судові витрати.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що під час приватизації спірної квартири порушені права ОСОБА_1 та ОСОБА_3 на приватизацію квартири, у якій вони проживали як неповнолітні діти наймача. Відповідачем ОСОБА_2 визнається та обставина, що ОСОБА_1 чиняться перешкоди у користуванні житлом, де вона зареєстрована та має намір проживати. Суд визнав необґрунтованими доводи ОСОБА_2 про застосування строку позовної давності, оскільки ним не надано довідок чи їх копій, які були отримані позивачем 24 вересня 2010 року (№ 2120), 11 квітня 2011 року (№ 610); 20 квітня 2011 року (№ 655); 17 жовтня 2011 року (№ 1645); 17 жовтня 201 1 року (№ 1646); 11 травня 2012 року (№ 713), із зазначенням у таких, хто є власником спірної квартири. Тому, у суду немає підстав вважати, що у таких довідках ОСОБА_2 був зазначеним власником квартири. Крім того, необґрунтованим є посилання відповідача ОСОБА_2 на ту обставину, що ОСОБА_1 та ОСОБА_3 отримували свідоцтва про своє народження, в яких є відмітка, що останні були учасниками приватизації. З оглянутого в судовому засіданні свідоцтва про народження НОМЕР_1 від 25 грудня 1981 року не вбачається ні наявність у ОСОБА_1 права на приватизацію, ні її участі у приватизації.
Ухвалою апеляційного суду Львівської області від 13 грудня 2017 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що під час приватизації спірної квартири порушені права ОСОБА_1 та ОСОБА_3 на приватизацію квартири, у якій вони проживали як неповнолітні діти наймача. Відповідачем ОСОБА_2 визнається та обставина, що ОСОБА_1 чиняться перешкоди у користуванні житлом, де вона зареєстрована та має намір проживати. Щодо строків позовної давності, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що ОСОБА_1 та ОСОБА_3 такий строк не пропущено з тих підстав, що довідки про склад сім'ї, на які покликається відповідач як на такі, з яких останні дізналися, що саме ОСОБА_2 є одноособовим власником спірної квартири, не містять відомостей стосовно власника спірної квартири.
У касаційній скарзі, поданій у січні 2018 року, ОСОБА_2 просить скасувати судові рішення та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовів ОСОБА_1 й ОСОБА_3, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Підстави касаційного оскарження обґрунтовано тим, що ОСОБА_1 й ОСОБА_3 прописані у спірній квартирі вже після її приватизації ним, не проживають у квартирі понад 1 рік та втратили право користування нею. Щодо особи-власника квартири позивачі обізнані з 2010 року, а тому ними пропущено строк позовної давності при зверненні до суду. Приватизована ним квартира не належить до державного житлового фонду та набута ним як членом сільськогосподарського виробничого кооперативу «Нагорянський». Апеляційним судом не враховано доводи фермерських господарств щодо підтримки його заперечень проти позовів.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.
Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Згідно із частиною третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Суди встановили, що рішенням засідання правління сільськогосподарського виробничого кооперативу «Нагорянський» від 22 листопада 1994 року № 36, виданим 29 серпня 1996 року № 153 (Т. 1, а. с. 18), ОСОБА_2 передано у власність квартиру АДРЕСА_1. На підставі вказаного рішення проведена реєстрація права власності ОСОБА_2 на квартиру із видачею свідоцтва від 10 лютого 1997 року про право власності.
Заявник за касаційною скаргою оспорює належність приватизованої ним квартири до державного житлового фонду та посилається на набуття ним спірної квартири як членом сільськогосподарського виробничого кооперативу «Нагорянський».
За змістом статті 1 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» (тут і далі у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) приватизація державного житлового фонду - це відчуження квартир (будинків) та належних до них господарських споруд і приміщень (підвалів, сараїв і т. ін.) державного житлового фонду на користь громадян України. Державний житловий фонд - це житловий фонд місцевих Рад народних депутатів та житловий фонд, який знаходиться у повному господарському віданні чи оперативному управлінні державних підприємств, організацій, установ.
Частиною першою статті 2 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» до об'єктів приватизації віднесено квартири багатоквартирних будинків та одноквартирні будинки, які використовуються громадянами на умовах найму.
Суди встановили, що ОСОБА_2 вселився до спірної квартири на підставі ордера № 55 від 09 червня 1987 року, виданого виконавчим комітетом Пустомитівської районної ради народних депутатів на сім'ю, яка складається із шести осіб. Ордер видано на підставі спільного рішення виконавчого комітету Пустомитівської районної ради народних депутатів та колгоспу «Солонківський» від 25 грудня 1987 року.
За змістом рішення засідання правління сільськогосподарського виробничого кооперативу «Нагорянський» від 22 листопада 1994 року № 36, виданого 29 серпня 1996 року № 153, спірну квартиру передано у власність ОСОБА_2 на підставі Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» та постанови Кабінету Міністрів України від 08 жовтня 1992 року № 572 «Про механізм впровадження Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» за заявою квартиронаймачів с. Солонка.
Таким чином, квартиру АДРЕСА_1 ОСОБА_2 разом із сім'єю використовував на умовах найму.
Свідоцтво про право власності на квартиру від 10 лютого 1997 року видано ОСОБА_2 органом приватизації із посиланням у змісті вказаного правовстановлюючого документа на те, що квартиру приватизовано згідно із Законом України «Про приватизацію державного житлового фонду».
Крім того, відповідно до положень пункту 4 Правил державної реєстрації об'єктів нерухомого майна, що знаходяться у власності юридичних та фізичних осіб, затверджених наказом Державного комітету України по житлово-комунальному господарству від 13 грудня 1995 року № 56, членам житлового, житлово-будівельного, дачного, гаражного чи іншого кооперативу, товариства або об'єднання, які повністю внесли свої пайові внески оформлення права власності на об'єкти нерухомого майна проводиться з видачею свідоцтва про право власності місцевими органами державної виконавчої влади, місцевого самоврядування, а наймачам квартир в державному житловому фонді, які приватизували їх відповідно до Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» - державними органами приватизації.
ОСОБА_2 свідоцтво про право власності на квартиру видано органом приватизації, тобто як наймачеві квартири в державному житловому фонді, який приватизував її відповідно до Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду».
Наведені документи, на підставі яких ОСОБА_2 набув у власність квартиру АДРЕСА_1, не містять посилань на належність цієї квартири до майна сільськогосподарського виробничого кооперативу «Нагорянський» та її передачу ОСОБА_2 як члену цього кооперативу, що повністю сплатив пайовий внесок.
Згідно із статтею 6 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» незалежно від розміру загальної площі безоплатно передаються у власність громадян займані ними квартири (будинки), в яких мешкають багатодітні сім'ї (сім'ї, що мають трьох і більше неповнолітніх дітей).
У зв'язку з наведеним колегія суддів погоджується із висновками судів про те, що сім'ї ОСОБА_2, яка на момент приватизації мала у складі чотирьох неповнолітніх дітей, квартира підлягала передачі у власність безоплатно, що спростовує доводи касаційної скарги ОСОБА_2 про викуп ним квартири як членом кооперативу та правомірне набуття її у власність одноособово.
Органом приватизації, що видав ОСОБА_2 свідоцтво про право власності на квартиру від 10 лютого 1997 року, виступив сільськогосподарський виробничий кооператив «Нагорянський», що не свідчить про належність приватизованої квартири до майна кооперативу, оскільки за змістом пункту 4 статті 8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» покладення функцій щодо підготовки та оформлення документів про передачу у власність громадян квартир (будинків) передбачалося у тому числі й на спеціально створювані органи приватизації (агентства, бюро, інші підприємства).
Пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 08 жовтня 1992 року № 572 «Про механізм впровадження Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» Рада Міністрів Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації, міністерства і відомства, у повному господарському віданні чи оперативному управлінні яких знаходився державний житловий фонд, зобов'язувалися прискорити створення уповноважених органів, агентств, бюро, асоціацій, інших підприємств з приватизації житла, а також визначити перелік установ і організацій, яким передбачається видати ліцензії на оформлення необхідних документів для приватизації державного житлового фонду. При цьому постановлено виходити з того, що пріоритет мають організації,які не входять до державних структур і не є власниками житлового фонду.
Таким чином, доводи касаційної скарги про те, що приватизована ОСОБА_2 квартира не належить до державного житлового фонду, є необґрунтованими, при набутті ОСОБА_2 квартири у власність мали бути враховані правила проведення приватизації державного житлового фонду, визначені Законом України «Про приватизацію державного житлового фонду» та Положенням про порядок передачі квартир (будинків) у власність
громадян, затвердженим наказом Державного комітету України по житлово-комунальному господарству від 15 вересня 1992 року № 56.
Згідно вимог частини другої статті 8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» передача займаних квартир (будинків) здійснюється в спільну сумісну або часткову власність за письмовою згодою всіх повнолітніх членів сім'ї, які постійно мешкають в даній квартирі (будинку), в тому числі тимчасово відсутніх, за якими зберігається право на житло, з обов'язковим визначенням уповноваженого власника квартири (будинку).
Відповідно до Положення про порядок передачі квартир (будинків) у власність громадян передача займаних квартир (будинків) здійснюється в приватну (для одиноких наймачів) та у спільну (сумісну або часткову) власність за письмовою згодою всіх повнолітніх (віком від18 і більше років) членів сім'ї з обов'язковим визначенням уповноваженого власника квартири (будинку). До членів сім'ї наймача включаються лише громадяни, які постійно мешкають у квартирі (будинку) разом з наймачем або за яким зберігається право на житло (пункт 5).
Громадянин, який виявив бажання приватизувати займану ним і членами його сім'ї на умовах найму квартиру (одноквартирний будинок), звертається в орган приватизації або до створеного ним підприємства по оформленню документів, де одержує бланк заяви (додатки 2, 3) та необхідну консультацію (пункт 18).
При оформленні заяви на приватизацію квартири (будинку) громадянин бере на підприємстві, що обслуговує жилий будинок, довідку про склад сім'ї та займані приміщення (пункт 20).
У довідці вказуються члени сім'ї наймача, які прописані та мешкають разом з ним, а також тимчасово відсутні особи, за якими зберігається право на житло. У довідці вказуються новонароджені і на них враховується норма площі, що передається безкоштовно, незалежно від строку їх народження та введення в дію Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» (пункт 21).
Згідно із частиною третьою статті 9 ЖК України ніхто не може бути обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.
Виходячи з аналізу змісту Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» у поєднанні з нормами статей 1, 6, 9, 61 ЖК України, статті 29 ЦК України місцем постійного проживання особи є жиле приміщення, в якому особа постійно проживає, має передбачені статтею 64 ЖК України права користування цим приміщенням і на яке за особою зберігається це право і при тимчасовій відсутності, а відтак і право на приватизацію разом з іншими членами сім'ї.
Неповнолітні на момент приватизації квартири дочки ОСОБА_2 - ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2 - проживали разом з батьком та як члени його сім'ї мали право на участь у приватизації спірної квартири.
За змістом частини другої статті 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією,законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.
Відповідач ОСОБА_2 пов'язує право позивачів на приватизацію з фактом реєстрації вказаних осіб у спірній квартирі, яка здійснюється на підставі Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», а не з їх правом на житло та фактом проживання у квартирі. Такі доводи заявника суперечать наведеним вимогам законодавства, а тому доводи касаційної скарги про те, що ОСОБА_1 й ОСОБА_3 не були зареєстровані у спірній квартирі на момент її приватизації, не впливають на правильність висновків судів щодо порушення прав позивачів на участь у приватизації житла.
Разом з тим, за змістом пункту 6 Прикінцевих і перехідних положень ЦК України правила цього Кодексу щодо позовної давності стосуються тільки тих позовів, строк пред'явлення яких, встановлений попереднім законодавством, не сплив до 01 січня 2004 року. Якщо ж строк позовної давності закінчився до зазначеної дати, то до відповідних відносин застосовуються правила про позовну давність, передбачені ЦК Української РСР 1963 року.
Статтею 80 ЦК Української РСР, чинного на час виникнення спірних правовідносин, встановлено, що закінчення строку позовної давності до пред'явлення позову є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважною причину пропуску строку позовної давності, порушене право підлягає захисту.
Відповідно до статей 71, 75 ЦК Української РСР загальний строк для захисту права за позовом особи, право якої порушено позовна давність, встановлюється в три роки і позовна давність застосовується судами незалежно від заяви сторін.
Відповідно до положень статті 76 ЦК УРСР перебіг строку позовної давності починається з дня виникнення права на позов. Право на позов виникає з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права.
Формулювання загального правила щодо початку перебігу позовної давності пов'язане не тільки з часом безпосередньої обізнаності особи про певні обставини (факти порушення її прав), а й з об'єктивною можливістю цієї особи знати про ці обставини.
Можливість знати про порушення своїх прав випливає із загальних засад захисту цивільних прав та інтересів (статті 15, 16, 20 ЦК України), за якими особа, маючи право на захист, здійснює його на власний розсуд у передбачений законом спосіб, що створює в неї цю можливість знати про посягання на права. Обов'язок доведення часу, з якого особі стало відомо про порушення її права, покладається на позивача.
Обґрунтовуючи поважність причин пропуску строку звернення до суду із позовом, ОСОБА_3 посилалася на те, що завжди вважала себе співвласником спірної квартири, оскільки проживала в ній з батьками та іншими членами родини до середини 1980-х років. Вказана квартира надавалася їхній сім'ї як багатодітній, тому площа квартири була розрахована й на неї. Із копії позовної заяви батька про визнання її такою, що втратила право користування квартирою, вона дізналася про порушення своїх прав на житло. Враховуючи те, що позовну заяву вона отримала у січні 2016 року, строк звернення до суду нею не пропущено.
На аналогічні обставини посилалася й ОСОБА_1, додатково зазначаючи, що про порушення своїх прав дізналася у грудні 2015 року, коли її адвокат отримала відповідь із БТІ та копії правовстановлюючих документів на квартиру.
Суди на підставі оцінки доказів, якими підтверджувалися зазначені обставини, дійшли висновку про те, що строк звернення до суду позивачами не пропущено, оскільки доказів щодо їх обізнаності про одноособове оформлення батьком права власності на квартиру не здобуто, а з оглянутого в судовому засіданні свідоцтва про народження НОМЕР_1 від 25 грудня 1981 року жодним чином не вбачається ні наявність у ОСОБА_1 права на приватизацію, ні її участі у приватизації.
Разом з тим, судами не враховано, що для визначення моменту виникнення права на позов важливим є як об'єктивні (сам факт порушення права), так і суб'єктивні (особа дізналася або повинна була дізнатися про це порушення) моменти.
Об'єктивну можливість дізнатися про порушення своїх прав на житло за доводами ОСОБА_1 й ОСОБА_3 суди не перевірили, зокрема не з'ясували обставини про те, чи виявляли ОСОБА_1 й ОСОБА_3 інтерес до квартири як до житла, у якому вони мають частку, після досягнення ними повноліття у 1999 та 1997 роках; чи вчиняли (робили спробу вчинити) юридично значимі дії щодо квартири, з огляду на те, що власність зобов'язує, власник повинен утримувати належне йому майно, сплачувати необхідні платежі на виконання цього обов'язку.
Вказані обставини справи за доказами не перевірені, що згідно статті 411 ЦПК України становить підставу скасування оскаржуваних судових рішень із передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
З урахуванням викладеного та керуючись статтями 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,
Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.
Рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 27 січня 2017 року та ухвалу апеляційного суду Львівської області від 13 грудня 2017 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття та оскарженню не підлягає.
Головуючий В. С. Висоцька
Судді: А. О. Лесько
С. Ю. Мартєв
І. М. Фаловська
С. П. Штелик